Značka: TAG

 

 

О жывотї а творчости Мірослава Жолобаніча ся можете дочітати ту.

 

Піняженка

Додо є особитый чоловік. Є то хлоп, котрого зохабила жена уж перед многыма роками. Люде говорять, же то было через алкогол, котрому ся надміру оддавав. Но а што говорять люде на валалї, то мусить быти правда. Тадь на валалї ся вшыткы люде добрї познають а як ся говорить, аж до горнця собі відять. Додо, наспак, говорить, же пити зачав аж з того, же го охабила жена. Теперь, як твердить, не має змысел перестати, бо жена ся му ай так не верне, а до пиятыкы інвестовав уж так много грошей.

Додо є тыж добросердечный. В корчмі пє фурт на здравя другых, так не може мати плане сердце. Дожычіть каждому. Кедь собі выпє, не отравлює людей, ани до них не рыпать, як то роблять остатнї пияци. Сидить собі спокійно, тихо понореный до своїх думок. Од никого не жычать грошы, є скромный, ненарочный, охотный помочі другым. Самособов, помагать лем тогды, кедь є терезвый, но а то ся не стає часто. Ід жывоту того не потребує много. Зато ани ниґде не ходить до роботы. Ани сам собі не споминать, коли послїднїй раз быв заместнаный. Сучасна соціална сістема в области старостливости о безробітных го успокоює.

Правдов є, же має де бывати. Жыє в родічовскій хыжі а ёго вісемдесятрочна мати му каждый день наварить. Тепла страва є предсі заклад про нормалне фунґованя орґанізму. Жыє на валалї, як поеты звыкнуть писати, в лонї прекрасной природы, а кедь собі хоче привыробити, можностей є дость. Но ани сам уж не знає, чом має з рока на рік векшый одпор ід фізічній роботї.

Кедь не сидить в корчмі, так ся поневірять по околитых лїсах. В лїсї ся занимать зберанём лїсных плодів. Навколишнї лїсы знає як властну долонь. Фурт, кедь ся верне з лїса з добрым уловком, напрямить собі то рівно до корчмы. О ёго товары є великый інтерес, главнї з боку корчмаря, котрый не має час ани дяку блукати ся по лїсї. За кошиками грибів, або ведрами яфорів ці малин ся лем так запорошить. Самособов, як хлопи, так і корчмарь Додови заплатять. Ці добрї, не знати. Додо не має становлену цїну. Є спокійный з тым, хто кілько дасть. В такых сітуаціях, кедь приходить до корчмы з „цїнным товаром“ сі на Дода вшыткы хлопи спомянуть. Но по іншы днї є про них невідженый.

За тоты заслугы має Додо своє вычленене місце в кутї корчмы коло воблака. Была то ёго подмінка – ненападне місце, як ненападный є і сам Додо, з выглядом на лїс. 

Додо собі уж не знає представити жывот без корчмы, а корчмарь корчму без Дода. Можеме сміло повісти, же Додо ся став інвентарём корчмы. Додо собі усвідомує яке щастя є про валал, же корчму іщі не заперли. Без корчмы бы ся хлопи не мали де сполоченьскы выжыти. Позераня шпортовых каналів в телевізорї, граня карет або темпераментне розобераня політічной сітуації в корчмі має свою неописателну атмосферу. 

Раз за час то меджі хлопами заіскрить, но вшытко ся наконець вырїшить ід спокойности вшыткых. Дода ід такым дебатам нихто не кліче, а по правдї, Додо о такы дебаты ани не має інтерес. Ёго главнов „актівітов“ є предсі сидїти при воблаку, попивати пиво і позерати на околиту природу, котров є так одушевненый. Збожнює чувство осамочіня меджі людми. Глук і крик хлопів го не вырушує. Тихоты собі в лїсі ужыє аж-аж. Дода то успокоює. Не є рад центром позорности. Хлопи знають, же даґде там в кутї корчмы сидить, але про них, як кобы там не быв. Як хлопи, так і Додо собі на то звыкли.

Додо быв лем раз в жывотї центром позорности а то тогды, кедь мав слабу хвільку і похвалив ся хлопім своїм зажытком з лїса. Твердив їм, же ся до нёго залюбила медведіця, котру стрїтив в лїсї уже пару раз. Послїднїй раз го доконця пронаслїдовала, а кедь їй лем так-так утїк, попозерала на нёго неописателным поглядом. Медведіця із слызами в очах му вытыкала, же ю зохабив саму в лїсї. В її поглядї відїв жалость і розчарованя. Было му жаль той медведіцї, но не знав собі представити жывот з нёв. Як бы то вызерало, а што бы на то говорили люде.

Кедь доповів свою пригоду, хлопи ся скоро попучіли од сміху, хватали ся за брїхы, плескали ся по колїнах. Одтогды сі го зачали доберати, же холем дахто проявив о нёго інтерес.

Додо быв охотный одприсягати своє тверджіня, але порозумів, же то не має змысел, жебы він, лїсный муж пояснёвав розкекешеным хлопім, же погляд медведіцї быв упрімный, пересвідчуючій, повный ласкы.

По пару днёх добераня хлопи забыли на Дода і на медведіцю. Про них были важнїшы проблемы коло шпорту і політічного дїяня дома і в світї. Так, як каждый день, ани тот не быв в корчмі ничім вынятковым. Хлопи грали карты, покриковали по собі, фіґлёвали. Можу повісти, же в корчмі пановала каждоденна корчмова класіка.

Додо, як все, попивав собі  пиво і свою облюблену сливовіцю. Притім задумано позерав через выгляд на лїс. Налада, як ся на валальску корчму патрить, ґрадовала. Хлопи в повышеній наладї весело попивали, сміяли ся, веселили, а наростала ай інтензівность голосів і буханя до стола. При сусїднім столї уж зачали хлопи двигати высоко рукы і співати неідентіфікователну мелодію. 

До того вшыткого задзвонив єдному з них мобілный телефон. В невеликій корчмовій містности а в так погодовій атмосферї способило дзвонїня мобілу порядный непокій. Векшына хлопів стихла, намерзено ся попозерали на хлопа, котрый приложыв мобіл к вуху. Хлоп не говорив до телефону ніч, лем почливо і согласно прикывовав. Кликала му жена. Крічала до телефону так, же хлопи вшытко чули. Мусила быти барз напаїджена, бо хлоп аж збілїв. Мусив ся притримовати края стола, жебы не впав із стілця.

– Пребачте, хлопи, але про неодкладны повинности мушу утїкати домів, – повів, кедь положыв мобіл до кешенї.

– А то ани не дограєш? Маєме предсі розограту партію, – смутно ся спросив єден з хлопів.

– Не можу, є то неодкладне, – одложыв карты на стіл і встав.

– Ах, тоты потворьскы жены! Не мають порозумлїня про мужскы дїла. Не мають дома што робити, так выдзвонюють хлопім до корчмы, – погіршовав ся єден з пайташів. – Надїю ся, же тота моя ся дома не нудить і же мі уварить  порядну вечерю. Я про істоту до корчмы мобіл не ношу.

Остатнї хлопи му сугласно прикывовали і смутно ся запозерали на карты. Тоты, што мали добры карты, намерзено дудрали.

Путёв ід вычапному пулту хлоп глядав піняженку, жебы міг заплатити корчмарёви, котрый собі спокійно подримковав опертый о пулт. Мав уж тыж „під калапом‟.

Хлоп як глядав, так глядав, піняженку не нашов. Переглядав уже другый раз вшыткы кешенї, но безуспішно – піняженка счезла. Вернув ся ід столу, глядав піняженку на столї і під столом. Хлопи на нёго мовчкы позерали. Не розуміли, што ся дїє. Дакотры з них ай перестали хлипати пиво. Мовчкы слїдовали безрадного хлопа.

– Приятелі мої, ту іде сранда боком. Вернийте мі піняженку, – повів муж. – Не маю много часу, бо кедь ся до півгодины не верну домів, жена ня зодре як малого хлопця!

– Але мы твою піняженку не маєме. На што бы нам была, тадь маєме свої, – протестовали хлопи. 

Бухали ся по кешенях а поступнї ряд рядом выберали свої піняженкы і указовали їх неборакови колеґови.

– Мав єсь піняженку із собов, кедь єсь ішов до корчмы? – спросив ся єден з них.

– Хлопи, нештвийте ня! Самособов, же єм пришов з піняженков. Без піняженкы до корчмы николи не ходжу. Особнї єм сі ї дома переконтролёвав. Не робте сі з ня сранду. Мушу заплатити а іти домів, тадь мі іде о жывот, – повів уж зуфалым голосом муж.

Хлопи собі не знали пояснити загаду счезнутой піняженкы. Розпрудила ся горлива дебата о вшыткых можных способах її счезнутя. Цїлый час сидїли вєдно за столом, нихто од стола не одходив.

Ініціатівы ся хопив корчмарь, котрый перестав подримковати, кедь збачів непокій меджі гостями. Не міг допустити, жебы была забабрана репутація ёго корчмы, то на єдній сторонї а на другій, ішло предсі о заплачіня немалого учту.

– Што ся в корчмі уварить, то ся в корчмі ай зъїсть, – повів енерґічно. – Мусиме то вырїшыти ту а зараз. Чїм скорїше, тым лїпше.

Кликав ід собі за вычапный пулт заказників єдного за другым а із зручностёв поліцайта, што робить выслух їм давав вопросы, переглядовав їх, жебы пришов на прічіну той корчмовой тайности. Но ёго снажіня было безрезултатне. Не розумів тому. Такый трафунок ся став в ёго корчмі першый раз.

– Но так, хлопи, майте розум, не будьте твердоглавы як медвідї. Признайте ся, покы ся тота тайность не вырїшить, не пущу никого вон з корчмы. 

На знак важности своїх слов одышов ід дверям і замкнув їх на ключ, а ключ сховав до кешенї.

Лем тілько же корчмарь спомянув медвідїв, вшыткы хлопи в корчмі ся як на приказ обернули там, де мав сидїти Додо. На нашого Дода вшыткы забыли, доконця ай корчмарь, што ся сам пасовав за поліцайта і робив выслух. 

Так пришов шор ай на Дода. Послїдня надїй найти піняженку. Додо, як фурт, понореный до своїх думок, собі спокійно попивав пиво і не проявлёвав ниякый інтерес о дїяня в корчмі. Вшыткы стихли. В корчмі настало морозиве тихо.Таке тихо, же то вырушило ай самого Дода. Попозерав ся каламутным поглядом на хлопів. Не розумів, чом ся вшыткы позерають на нёго.

– Што ся стало, небодай дішло пиво, кедь маєте такы траґічны погляды на тварях, – переговорив першый раз за вечур. – Я бы собі іщі єдно дав.

– Та ты ту, Додо? – спросив ся несподїваный корчмарь. – Сидїв єсь цїлый час за своїм столом?

– А де бы-м мав сидїти? Тадь знаєш, же тото є моє місце. Свого міста і свого выгляду ся нїґда не зречу, – задудрав Додо.

– Не думав єм то так, – продовжав корчмарь, – хочу лем знати, ці єсь ся не мотав коло столів заказників.

Додо сі підопер бороду руков і задумав ся.

– Як думам, так думам, але не памятам сі, жебы єм опустив своє облюблене місце, – повів уж скоро заспаваючій Додо.

– Ту, колеґови счезла піняжека а хочу знати ці єсь ї нагоднї не нашов, або даґде не відїв.

– Яку піняженку, – повів уж кус намерзено Додо. Сам чув, же того уж нагоровив аж-аж. Было видно, же го то унавлює. Міцно ухляв.

Корчмарь ся не піддавав. Выбрав із кешенї свою піняженку а положыв ї на стіл перед Дода:

– Таку, або подобну, – повів енерґічно.

– Ёй, таку? Так такых піняженок я маю дома кілько лем хочете, хлопи, – повів і махнув руков.

 – Але мы глядаєме піняженку ту того пана, не тоты, котры маєш дома, -повів уж нервозный корчмарь. – Укаж нам свою!

Додо з дудранём і великыма проблемами, тримавчі ся стола, выбрав із кешенї піняженку і положыв ї на стіл перед себе.

– Матко Божа, тадь то є моя піняженка, – зъёйкнув од радости муж. – Маю в нїй ай обчаньску леґітімацію! 

Взяв піняженку, выбрав з нёй леґітімацію і указав ї вшыткым хлопім. Хлопи спокійно выдыхли і по хвільцї зачали надшено припивати на щастный конець страченой піняженкы.

– Додо, повідж нам, якым способом ся дістала тота піняженка до твоёй кешенї, поясний нам то, – вывідовав ся уже спокійный корчмарь.Репутація ёго корчмы была захранена, учет бы заплаченый.

– Я не знаю, – повів преквапленый Додо і розмахнув руками. – Тыж ня то інтересує, як ся то притрафило. Я сі памятам лем то, же єм сі попивав пиво і кохав ся поглядом на лїс. То была моя єдина старость.

Піднапившы хлопи зачали горливо розоберати взникнуту сітуацію. Каждый з них мав свою верзію. Ай при каждім столї ся погляды розходили, но у вшыткых резоновала теорія о невысвітлителности той тайности.

Хто знає, доколи бы тоты дебаты в корчмі продовжовали, не быти выхлятого і алкоголом змордованого корчмаря, котрый радікално выгласив „заверечну“ і гостїв загнав домів. Резултат дебат быв але ясный. Додо має необычайны схопности.

На другый день уж цїлый валал знав о тайности, котра ся пригодила в корчмі. Вість ся розшырёвала з уст до уст, од дому к дому. Каждый ід нїй придавав свою верзію, аж ся зачало говорити о зазрачных способностях Дода переміщати піняженкы до своёй кешенї.

Лем сам Всевышнїй знає, што ся в тот день в корчмі змололо. О тім, же вшыткы хлопи, а ай сам корчмарь, были спиты під образ божый, нихто ани не гавкнув.

Дакотры люде ожывлёвали уж давно забыты бісїды о Додовых способностях комуніковати з медведіцёв, чім хотїли потвердити ёго вынятковы способости. Хто знає, кілько уж має Додо дома піняженок. Отворив їх і сконтролёвав обсяг? А ці знає о них, же їх має? – говорили собі люде.

Так з чоловіка, котрого люде переглядовали, котрый быв так ненападный, же ани тїнь не метав за собов, кедь світило сонце, стала ся на валалї вызначна персона. Одтеперь, каждый, хто стрїтив Дода в повышеній наладї, почливо поздравив, но про істоту ся гнедь їмив руками за місця, де звычайнї носив свою піняженку. А він, бідняк, не розумів, чом так роблять.

Каждый на валалї уже знав, же кедь є Додо терезвый, є добрачиско, але кедь собі выпє, є обдареный незвычайныма способностями.

Так ся з Дода стала зо дня на день містна целебріта. З никого ся за єден вечур став дахто, котрого сі зачали вшыткы люде поважовати. Но Додо є невыжадуючій чоловік. Ай напрік незвычайній популарности собі надале жыє своїм завжываным способом жывота.

(Укажка з творчости Мірослава Жолобаніча, Літературный конкурз Марії Мальцовской 2022)