Михал Павліч: Коміка стереотіпів Мірослава Жолобаніча

КОМІКА СТЕРЕОТІПІВ МІРОСЛАВА ЖОЛОБАНІЧА

Михал ПАВЛІЧ

 

Abstract

In the following article, we will analyze the humorous prose of Miroslav Žolobanič, in which the stereotyping of gender differentiation is mainly used for comic effect, i.e. essentialist perceived differences between men and women. At the same time, we interpret the prose with the help of Henry Bergson’s theory of comic.

Keywords: Stereotype. Gender differentiation. Comic. Henry Bergson. Gender stereotypes.

  1. Стереотіпы коло нас

            Зо стереотіпічным вниманём світа коло нас мать каждый з нас скушеность, меджі знамы стереотіпы на уровни повторяючіх ся каждоденных чінностей мож спомянути образы америцькых поліцайтів люблячіх креплї-донуты (рекламны образы, як сі поліцайты купують в рамках своёй службы креплї і потім до них смачно закусять) ці інформачных техніків як інтровертів во фланеловій кошули, котры мають проблемы із соціалізаціёв, або умелцїв як напр. музикантів або малярїв, ґеніалных (а даколи і шаленых), котрым нихто не розумить і котры жыють во своїм властнім світї. В медіях і уменю, такім як є філм ці література взникли образы жен як емоціоналных, бісїдливых, напроти мужам, котры суть міцныма, мовчанливыма тіпами. А на уровни народных ці етнічных стереотіпів нам на думку приходять образы оріенталных народів вынятково талентованых в математіцї, або Славянів-алкоголіків. Read more

Домініка Новотна: ЛІТЕРАТУРНА РЕФЛЕКСІЯ СОЦІАЛНОЙ ПРОБЛЕМАТІКЫ РУСИНЬСКЫХ ЕМІҐРАНТІВ В США НА ЗАЧАТКУ 20. СТОРОЧА В ДРАМІ ВАЛЕНТІНА ҐОРЗА: „FEDORIŠINOVY“

ЛІТЕРАТУРНА РЕФЛЕКСІЯ СОЦІАЛНОЙ ПРОБЛЕМАТІКЫ РУСИНЬСКЫХ ЕМІҐРАНТІВ В США НА ЗАЧАТКУ 20. СТОРОЧА В ДРАМІ ВАЛЕНТІНА ҐОРЗА: „FEDORIŠINOVY“

Домініка Новотна

Abstrakt

Alcoholism, linguistic and cultural assimilation, loss of cultural identity, or generational conflicts, all of these are often recurring issues in the literary work of Ruthenian writer-emigrants in the USA at the beginning of the 20th century. In the article, we deal with the depiction of the mentioned social problematic aspects in Valentin Gorzo’s drama, Fedorišinovy. We look at the issue from the point of view of the sociology of literature.

Keywords: emigrant literature, national identity, social issues, Carpatho-Rusyn literature, Valentine Gorzo

Історічно-політічна сітуація в Европі в першій половинї 19. стор. принесла  много змін, дослїдком котрых ся згіршыла соціално-економічна сітуація люду. Великый популачный рост і недостаток обжывы выкликали міґрачны імпулзы, котры были необходимостёв і про карпатьскых Русинів. І кедь ся робоча міґрація в Европі разом дуже розвила уже в раннїм нововіку a головнї од половины 18. стор., такзвана масова робоча еміґрація із скоро вшыткых европскых країн настала аж у 80-тых і в 90-тых роках. Приходить нова можность роботы за океаном, котра дає візію лїпшого заробку і жывота. Так зачала еміґрація на америцькый контінент, де пришло много народів а карпатьскы Русины не были вынятком. Ай кедь в ”новім світї” Русины здобыли фінанчну стабіліту в подобі заробку, културный жывот, якый жыли дома   їм хыбив. Уже концём 19. стороча русиньска діаспора в США зачала закладовати свої сполкы, културны і молодежны орґанізації, выдавництва, друкарнї, редакції журналів і новинок, а таксамо драматічны кружкы. Зачали ставляти свої церькви, закладовали церьковны і світьскы зборы, в котрых были бетлегемскы сполкы і аматорьскы театралны кружкы. Вытворили так културне середовіще Русинів-еміґрантів, в котрім ся зродила еміґрантьска карпаторусиньска література США в дакількох варіантах русиньского языка. Літературны творы написаны в еміґрації одзеркалюють нову соціално-културну реаліту, то значіть соціалну проблематіку Русинів-еміґрантів. Read more

РЕЦЕНЗІЯ: Штефан СМОЛЕЙ: Невинны покараны

Штефан Смолей ся народив 13. 9. 1933 у Рошківцях, жыє і творить в Меджілабірцях, є лавреатом Премії Александра Духновіча за русиньску літературу, котру удїлює Карпаторусиньскый научный центер в США. Теперь автор выдає свою 33. книжку в русиньскім языку.

Штефан Смолей є русиньскым чітателям знамый уж од часів по роцї 1989, котрым ся зачінать третїй період народного оброджіня Русинів на Словакії. Хоць автор спочатку писав стихы, до бівшой позорности ся дістав дякуючі множеству прозаічных текстів (за вшыткы мож спомянути холем Преміёв Александра Духновіча оцїненый роман Бурї над Бескидами з р. 2012), в котрых Смолей зась потверджує, же простор русиньского села є все вдячнов іншпіраціёв про сучасну русиньску літературу.

Ядром Смолеёвой творчости суть прозаічны розповідї характерістічны вічным мотівом простого сільского чоловіка і ёго нелегкого жывота. Авторовы персоны выходжають із народного стереотіпу, в котрім суть Русины традічно описованы як бідны, но робітны і покорны люде, котрым в їх тяжкій судьбі помагать незломна віра в Бога. Інакше тому не є ани в найновшій публікації, котрой назва то лем потверджує. Зборник в собі умістив пять текстів, в котрых ся Смолей заміряв на невинных, но і так

покараных людей, бо і таке ся в жывотї стає. Смолеёвы персоны уж традічно не суть імунны проти ідеалізації, автор і наперек вшыткому утерплїню не ламле тяжков долёв пробованы характеры, тоты зістають і на концю жывотной пути моралнї без скверны.

Автор черьпать іншпірацію із жывота на селї, котре такы розповідї писало в часах ёго молодых лїт. Молоде дївча, котре чекать дїтину мімо манжелства, любов двох молодых, котру собі не желають родічі, нескушене дївча є скламане мужом, цїложывотна жертва покорной жены зістає никым невіджена і недоцїнена, або надїї молодого чоловіка суть змарены незмазательнов стіґмов неманжельской дїтины. А хоць автор мать емпатію із слабшыма і неправом потрестаныма поставами, напрік тому ёго повіданя не мусять мати все щастный конець. Бо так то даколи є і в реалнім жывотї.

Міцнов частёв зборника Невинны покараны є описаня вшыткых околностей, котры тяжка жывотна сітуація выраблять – ганьба в родинї і в селї, огваряня сусїдами, але і змінена економічна сітуація цїлой родины. Автор Смолей шыковнї описує сільску менталіту не так давной минулости, котра але молодшым чітателям не мусить быти знама. І з той прічіны може быти найновша книжка Штефана Смолея інтереснов і про молодшу ґенерацію.

Мґр. Михал ПАВЛІЧ, ПгД., Центер языків і култур народностных меншын – Інштітут русиньского языка і културы Пряшівской універзіты в Пряшові. Обалка: А. Зозуляк.

РЕЦЕНЗІЯ: Елена ХОМОВА-ГРІНЁВА: Высоко небо

Елена Хомоварінёва ся народила в селї Удол (старша назва села – Уяк), жыє і творить в Старій Любовни, пише поезію в русиньскім языкутеперь выдає свою 4. книжку.

Елена Хомова-Грінёва належить ку малій ґрупі русиньскых авторів, котры ся до позорности русиньскых чітателїв дістали релатівнї недавно, але четверта книжка поезії бісїдує о довготырваючій писательскій сназї. З авторчиныма вершами сьме ся могли стрїтити дякуючі Літературному конкурзу Марії Мальцовской, котрый оцїнює оріґіналну літературну творчость в русиньскім языку і до котрого ся Хомова уж веце раз приголосила.

Зломовый момент настав в добі, коли перешла на вольный верш а єй якостный посун быв жюрї в роцї 2021 оцїненый третїм місцём. Од того часу уж авторка выдала три зборникы поезії (Уяцькыма дражками, 2020; Під скалов росте свербогуза, 2021; Дякую ті, Боже, 2022) а в найновшім зборнику ся презентує як поетка, котра знать русиньску літературну традіцію а в єй дусї ся до нёй снажить запоїти.

Зборник поезії Высоко небо є твореный вершами, котры пишуть о „вічных темах“ русиньской поезії. Велика часть вершів патрить к природній ліріцї, котра описує природны красы Карпат мілуючіма, ідеалізуючіма очами родака, а написаныма шориками хоче любов к родному краю чітателёви передати дале.

Міцным мотівом Хомовой поезії є тыж час. Находить ся ту зась в дескріпції природы і єй змін бігом рочных періодів, але таксамо і в лірічнім субєктї, котрый в нескоршій добі свого жывота біланцує, задумує ся над пережытым жывотом а представлює собі, ці скорше, надїять ся, што далшого го чекать в будучности. В поезії ся тыж рефлектує носталґія і споминаня на минулость, молоды рокы, котры ідуть рука в руцї з мотівами родины і матери, церьковных свят і унікатности того часу.

Часть вершів тыж представлює як кебы скіцї маляря, котрый ся снажить їміти момент. Темпо Хомовой поезії ся спомалює, домінує в них змыслове пережываня і описы сітуацій з розлічных углів у притомности, нераз в єднім часї. Тоты вершы суть главнї выменованём веце мотівів, суть крішталёво ясны, без далшых комплікацій і секундарных значінь. Їх задачов є описаня про авторку вынятковой сітуації, або наводжіня налады, передставлюють таке мале „поотворїня дверей“ до авторчиной душы.

Мґр. Михал ПАВЛІЧ, ПгД., Центер языків і култур народностных меншын – Інштітут русиньского языка і културы Пряшівской універзіты в Пряшові. Обалка: А. Зозуляк.

РЕЦЕНЗІЯ: Юрко ХАРИТУН: Мої соловї

Юрко Харитун ся народив в Остружніцї 17. 7. 1948, жыє і творить в Кежмарку, є лавреатом Премії Александра Духновіча за русиньску літературу, котру удїлює Карпаторусиньскый научный центер в США. Теперь автор выдає  свою 15. книжку в русиньскім языку.

Каждый новый зборник русиньского поета Юрка Харитуна є жаданым даром до фонду сучасной русиньской літературы на Словакії. Харитун є знамый і оцїнёваный главнї за зборник Мої жалїв котрім выразив жывотну скушеность з выселїнём з родного села, над котрым вєдно з шестёма далшыма ся некомпроміснї заперела водна гладь Старины.

Протягом років писательской карьєры ся в прибываючіх авторовых зборниках поступно пересаджують мотівы, котры выражають Харитунів шпеціфічный приступ к жывоту. Харитун є чоловіком, котрый легко знать найти красу і потїху в природї родного края, в музицї (сам він є музикантом), або і в писаню, што потім во своїй поезії з надхнутём дале передає своїм чітателям. Харитуновы стихы мають міць наповнити чітателя надїёв, обертають го напрямом к позітівным цїнностям. Поет знать смутнї склонены головы з ємностёв собі властнов підняти ку радости зо жывота. Єдным із аспектів ёго поезії є то, же краса є всягды коло нас, лем ся єй треба научіти відїти і приїмати – автор ся ку чітателёви пригварять з цїлём помочі му з тым.

Треба тыж підчаркнути, же Харитунова поезія не є баналнї позітівна, праві наспак, шпеціфічный жывотный приступ є презентованый щіро, нефалшованї і пересвідчіво. У творчости автора мож найти таксамо тяжкы, неґатівны темы, але як сам пише: „во вершох не люблю брыдкы слова“, зато і о смутнім і болячім пише автор чутливо.

В подобнім дусї ся презентує і найновшый авторів зборник, мож там найти мотівы любви к жывоту і к русиньскій природї, але і постої к любви партнерів, тугу по навернутю ся до свого родного краю, честь к родинї і близкым.

Уважованя о задачі поета і себерефлексії суть доповнены думками о русиньскім языку, котрый внимать як дїдовизну нашых предків, ку котрій треба приступати з почливостёв, а не доволити, жебы дошло ку перерваню контінуіты. Автор тыж пише о своїм высокім віку, нелемже ся обертать к минулости (споминкы на родне село, родину, але і на минулы ґенерації, котры знали слова, якы уж однїс час), біланцує сучасность і задумує ся над своїм здоровём. Свою жывотну силу пожертвує своїм чітателям, тым на земли, але і чекаючім в небі (напр. писательцї Марії Мальцовскій).

Мої соловї не будуть несподївати одважнов новов темов ани експеріментами, мож повісти, же зборник є плинулым продовжінём дотеперїшнёй Харитуновой творчости. На другім боцї але іде о далшу книжку поета з конштантнї высоков естетічнов і умелецьков якостёв, котрого вершы ся тїшать великій облюбі а суть іншпіраціёв, часто і прикладом про многых ёго колеґів-писателїв.

Мґр. Михал ПАВЛІЧ, ПгД., Центер языків і култур народностных меншын – Інштітут русиньского языка і културы Пряшівской універзіты в Пряшові. Обалка: А. Зозуляк.

РЕЦЕНЗІЯ: Гелена ҐІЦОВА-МІЦОВЧІНОВА: І співам, і плачу

Гелена Ґіцова-Міцовчінова народжена 14. 5. 1939 у Збудьскім Рокытові, жыє і творить у Меджілабірцях, теперь выдала свою 28. книжку поезії в русиньскім языку.

Гелена Ґіцова-Міцовчінова ся в русиньскій літературї прoсадила прімарнї як авторка поезії про дїти і молодеж. Вершы присвячены дїтём суть звычайно пожертвованы дїтьскым темам гры, познаваню світа природы, або выядрюють любов к родинї.

В зборнику поезії І співам, і плачу ся уж і подля назвы находять вершы іншого характеру. Ґіцовой лірічный субєкт є персоніфікованым пережыванём страты мілованого близкого, напр. представлює особу матери, котра стратила дїтину, ці дорослого близкого чоловіка, або тыж дїтину, котра стратила родічів. Авторка во своїй поезії дає емоціям слободу, і кедь подля слов во вершах ся то здає быти много раз марным. Но уж лем комунікованя о стратї близкого приносить даяку полеготу і підпорує лїчіня утрапленой душы.

В шориках поезії є выядреный смуток в розлічных ступнёх – од сердцеторгаючого жалю із страты, блїдости аж безфаребности віджіня світа чоловіка каждоденнї плачучого, аж по спорадічне, но о то острїше вколотя при сердцю з нечеканого припомянутя смутной минулости.

Многы із стихів Ґіцовой-Міцовчіновой мають характер молитвы, котров ся мати часто і повторяючі вертать ку Богу. Цїлём молитвы суть просьбы і надїяня, же біль раз переболить. В іншых вершах ся выражать болячій процес вырівнованя ся із стратов, котрый не є простый, а даколи ся видить, якбы чоловік в нїм перешов єден крок допереду, а два назад. Лірічный субєкт ся тыж снажить похопити прічіну страты, глядать в нїй далшы значіня, внимать єй як замір высшой моци. То, же дакотры річі ся просто дїють без прічіны, му не стачіть.

Не дасть ся але повісти, жебы цїлый зборник быв лем монотематічный, в меншій части вершів на чітателя засвітить мале заблискнутя надїї на покій і увольнїня, котре приносить молитва к Богу або просто комунікація-писаня о болести.

Хоць суть вершы авторкы Гелены Ґіцовой-Міцовчіновой значінёво ясны і їх конштрукція є проста, зборник мать єднозначнї выражену централну тему, о котрій ся пише з розлічных позіцій, а котра собі наісто буде знати найти свого чітателя, главнї у старшой ґенерації русиньскых чітателїв.

Мґр. Михал ПАВЛІЧ, ПгД., Центер языків і култур народностных меншын – Інштітут русиньского языка і културы Пряшівской універзіты в Пряшові. Обалка: А. Зозуляк.

Мґр. Домініка НОВОТНА: KORENE Vira. Naďija. Любов. (Рецензія)

В осени 2022 вышла книжка повідок авторкы Емілії Січаковой Беблавой. Єй назва KORENE (корїня) може сама найлїпше выстигує основу тых текстів. Авторка нас спроваджать глубинами ґенерацій своёй родины. Посередництвом притягуючіх і правдивых пригод людьскых доль одкрывать каждоденны старости і радости Русинів за послїднїх сто років. Околіця Михаловець але і Полонины суть тыма містами, де сягать корїня авторкы. То, же іде о выповідь з авторчиной душы, потверджує і персона Геленкы, молодого дївчати з повідкы Маря, якым є сама авторка. В єднотливых повідках суть презентованы розлічны темы, якы трапили і траплять людей доднесь. Є то худоба, домашнє насилство, алкоголізм, конфесійна і етнічна нерівноцїнность, вопрос еміґрації. Віра, надїя, любов – то є підназваня публікації, котра одказує на то найцїннїйше, што стороча помагать Русинам бити ся з проблемами каждоденного жывота.

Треба підчаркнути і оцїнити факт, як авторка пeрепоює людьскы пригоды з історічныма удалостями, котры ся тыкають передовшыткым міноріты Русинів, але ай іншых етнічных ці конфесійных ґруп, котры заселяють простор історічного Земпліна (днесь околіця Михаловець і Требішова). Тым ся публікація єдночаснї стає яковeсь заступуючов, малов історіоґрафіёв Русинів, котра ся ненучено врывать до памяти чітателя через людьскы судьбы. Накілько была русиньска народность з ідеолоґічных прічін довгы десятьроча заказована а достаточны інформації о нїй в школьскых основах доднесь не найдеме, із дакотрых історічных подїй спомянутых в публікації буде зачудованый неєден русиньскый чітатель. Єднов із них може быти і, наприклад, тема выселїня і оптацій русиньского жытельства із теріторії ЧСР на Україну, што были реалізованы по Другій світовій войнї. Ішло передовшыткым о Русинів зо северовыходной части Словакії, котрым совєтьскы аґітаторы наобіцяли уродну землю, не дорогый статок, новы домы, ґаздівства… Контакт з реалітов – велике скламаня, траплїня, кривды, марны снагы о навернутя домів, робочі ґулаґы але і смерть запрічінена тяжкыма жывотныма подмінками, то было то, што в реалітї чекало Русинів на Українї. Тоты смутны, но правдивы сітуації одкрывать повідка Михайло і Ольґа.

Темы, котры трапили людей перед пів сторочом або сторочом, суть актуалны і днесь. Oдхылїнём не є ани тема поставлїня жен в сполочности. Повідка Светлана представлює жену, дало бы ся повісти феміністку своёй добы, котра дає предность школованю своїх дїтей перед купованём фундушів за пінязї, якы їй посылать єй муж з Америкы. Рїшіня главной протаґоністкы Светланы суть одважны і выходять за рамкы „нормы“ даной добы. Но Светлана може быти іншпіраціёв і про неєдну сучасну жену.

Повідка Маря одкрывать жывот жены з тїлесным гендікепом, яка тужить по любви, котру мала на досяг рукы. При представі, же іде о правдиву выповідь, а дакотры персоны жыють дотеперь, неєден чітатель зістане доятый. Маря є веце, як лем даяка калїка. Є стїлеснїня одвагы, незломности, женьскoй силы і любви. На позадю уведженой повідкы захоплюєме реалны сполоченьскы удалости данoй добы, такы як еміґрація до Америкы, або нова сполоченьска сітуація, котру по войнї принесло нове сполоченьске зряджіня – соціалізм.

Еміґрація, конфесійны вопросы (передовшыткым полемікы взникаючі меджі ґрекокатолицькым духовенством і наступуючов православізаціёв ґрекокатолицькых віруючіх), як і матеріална біда, а на другім боцї тужба штудовати, то суть часто повторуючі ся темы у повідках Емілії Січаковой Беблавой. Про многых Русинів (і Нерусинів) суть цїлком новыма інформації о тім, же ід ґрекокатолицькой церькви ся голосить і значне чісло Словаків, або і то, як ся Русины дістали аж на середню Словакію – на Горегроня. Тоты факты ся чітатель дізнає в повідцї Павол а Андрій. Главны персоны в нїй ся, окрем іншого, мусять попасовати з новов жывотнов сітуаціёв, тыкаючов ся ліквідації ґрецькокатолицькой церькви комуністічным режімом.

Дїя повідкы Іван а Петер ся одбывать главнї в Полонинах. Авторка приближує чітателёви такы тяжкы жывотны условія, якы собі днесь уже ани не знаєме представити. Жывот бідной родины, котра ся мусить бити з алкоголізмом нянька, переплїтать ся з історічныма пригодами даной добы, такыма як маніпулація з етнічныма ґрупами, українізація Русинів, або і недобры одношіня меджі ґрекокатоликами і православныма віруючіма.

Робота на ґаздівстві, у садї, де пестують грозно, але і перша любов, першы забавы, штудії зажывали вєдно найлїпшы камараткы Гана а Ружена. Їх розповіданя отварять дверї до часів соціалізму і одкрывать, як тота доба овпливнёвала жывоты молодых людей. Туга по науцї і слободї  їм дала одвагу вылетїти як ластівкам з родинного гнїзда. Великый роздїл меджі сельсков і містьсков менталітов, котрый ся проявлёвав в одношінях з їх ґаздами їм наробив раны на душі і на тїлї. І кедь ся їх дорогы почас універзітных штудій роздїлили, при своїх траплїнях были єдна другій опоров до конця жывота.

В давнїшых часах была кажда неєднакость, кажде одбочіня із даякой нормы тернём в оку в цїлім селї. Ці ішло о маєтность, або роздїлы во вірї, общественна нетолеранція потрапила і овпливнила много людьскых осудів. Такы сітуації указує повідка Юрай а Маґдушка. Він – худобный, православный, а она – ґрекокатолічка з богатой родины, вырїшыли жыти довєдна і заложыти собі родину. Хто знає, ці бы ся Маґдушка розгодла єднако, кобы знала, кілько траплїня буде мусити нести винов своёй родины.

Історічны подїї за дакілько сто років остро засяговали до набоженьского жывота Русинів. Взник уніятьской, т. зн. ґрекокатолицькой церкви, о пару стороч єй заказованя і преферованя православной церькви, і наконець, навернутя ґрекокатолицькой церькви, тоты вшыткы подїї вытворёвали много конфліктів меджі віруючіма. Не выгли ся тому ани священици, котры много раз были фізічно нападаны. Як тоты подїї прожывали трёми православны попи, прозраджує повідка Штефан, Василь а Томаш.

Повторуючі ся темы як худоба, домашня насилность, алкоголізм, нерівноцїнность конфесной і етнічной меншыны, ці еміґрація, указують проблемы даной добы. Авторка в повідках выкреслює сполоченьскый період за послїднїх сто років. Чітатель ся так на судьбах главных персон єднотливых повідок може дізнати, як ся мінять історічно-общественна сітуація в роках меджі двома світовыма войнами і по скончіню Другой світовой войны. Факты авторка черьпала як з оралной історії близкых і далшых членів своёй близкой і далшой родины, так ай з архівных матеріалів. Тыма выповідями, котры авторка спрацовала (а думаєме, же цїлком солідно) до умелецькой подобы,  дізнає ся чітатель о многых інтересных детайлах із жывота конкретных людей, котры жыли дану добу. На базї якраз такых „незначных“ про „велику історію“ пригод, але барз вызначных про жывот єднотливця (бо він їх мусив на власній скорї оджыти, часто одтерпіти) наісто неєден чітатель дістане імпулз на гляданя свого корїня і наслїдне гляданя одповідей на вопросы, котры перед нёго ставлять сучасный жывот.

В публікації є єдна повідка переложена до русиньского языка, єдна до україньского (думаючі на тых, котры по войнї оптовали на Україну, а там ся про їх потомків став материньскым языком україньскый, но многы з них ся вернули до родного краю і жыють ту, меджі нами), іншы суть писаны по словацькы, причім суть в них закомпонованы діалектізмы земпліньского діалекту. Авторка то зробила замірно, жебы вказала, як народностно, языково і конфесіоналнї є змішана уведжена теріторія, но люде ся ту намагали жыти в мірї, почливости і толеранції, хоць, як документують дакотры сітуації в повідках, выникають ай многы конфліктны сітуації. Треба таксамо спомянути прекрасны ілустрації Іваны Шатековой, котры, як гварить сама авторка, выядрюють душу книжкы.

Ганс Хрістіaн Андерсен – Приповідкы (рецензія)

Ганс Хрістіан Андерсен – Приповідкы

Мінорітны языкы (а русиньскый безвынятково) мусять боёвати з проблемом, якый  языкы маёріты звычайно не рїшать. Низша престиж языка, недостаточный розвиток русиньского школства і низше самоусвідомлїня хоснователїв русиньского языка, котры ним много раз комунікують лем в рамках родинной сферы, але не в публічнім просторї (бо го все внимають як діалект або „язык села‟) – то є часть прічін, котрых наслїдком є, же русиньска література ці уж в оріґіналї, або в перекладї мать омного менше чісло чітателїв, як бы собі заслужыла. Наперек такій сітуації, напр. Театер Александра Духновіча уж довгодобо успішно доказує, же русиньскый язык є достаточно розвинутый, способный і хосновательный ай на інсценованя драматічных творів світовой літературы (напр. Гамлет, Дон Кіхот, Америка…).

В подобнім дусї мож згоднотити і почін орґанізації Молоды.Русины, котра в роцї 2021 выдала зборник класічных приповідок Ганса Хрістіана Андерсена в русиньскім перекладї. Подобнї як веце русиньскых авторів ці выдавателїв (ОЗ Колысочка – Kolíska, tota agentura), і тот выдаватель собі выбрав праґматічне рїшіня выдати зборник в русиньскім языку, но в двох ґрафічных сістемах, чім ся розшырює округ чітателїв і о тых, про котрых є азбука (не аж так непреконательнов) барьєров. Єдночасно так выбранов формов языка, а тыж выбером класікы світовой літературы про дїти і молодеж ся книжка адресує молодшым чітателям.

Публікація мать двадцять выбраных Андерсеновых розповідань в русиньскім языку (перекладателькы: Анна Кузмякова і Алена Янцурова), котры были переложены із словацького перекладу (нажаль, переклад з авторового оріґіналного языка до  русиньского бы собі жадав детайлне знаня тых двох языків, а може бы ся ани не дав зреалізовати). Публікованы суть ноторічно знамы приповідкы як Царёвы новы лахы, Палцулёчка, Мала морьска русалка  і т.д., але і менше знамы тексты. В книжцї є тыж добрї описаный жывот, творы і літературна дїдовизна Ганса Хрістіана Андерсена, в заключіню є куртый русиньско-словацькый словничок.

Окрему похвалу собі заслужить ґрафічне спрацованя публікації. Представлює драгокам перекладовой русиньской літературы, котрый нелем обсягом, але і формов доказує, же творцёве і перекладателї літературы в русиньскім языку бы мали одшмарити страх з „низкой‟ престижы русиньского языка, а єднозначнї бы мали реалізовати і амбіціознїшы проєкты, якым є неспорнї уведжена книжка. Публікація є доповнена о ґрафічну управу а ілустрації Яна Курінця, котры суть ємны, оку лагодячі, вгоднї доповнюють приповідкы а без преганяня творять досправды квалітный книжный умелецькый твір. На Андерсеновых приповідках в русиньскім языку видно педантну, чутливу роботу вшыткых особ. Выслїдком той роботы є книжка, котра є міцным арґументом в обгаёбі престижы русиньского языка. Книжка, на котру бы было горде і велике выдавництво літературы в языку маёріты.

Даньєла Капралёва – Зузанчины мудроты (рецензія)

Даньєла Капралёва – Зузанчины мудроты

Хоць авторка уж довгодобо пише поезію, Даньєла Капралёва є в русиньскій літературї все релатівнї незнамов особов. Є то і зато, же авторка не є ґрафоманков, не выдавать каждорїчно зборник поезії за зборником, але на каждый стих мать достаток часу, слова до нёго старостливо важить і выберать. О тім свідчіть ай єй першый зборник з р. 2018, Серна в (не)раю, котрый є характерный концентрованым языком, де не є жадне слово навыше. В рамках сучасной русиньской літературы на Словакії мать Капралёва омного высшы нарокы. Єй стихы суть нелегкы на порозумлїня змыслу, жадають собі актівного чітателя, котрый буде глядати скрыты вызнамы стихів. Притім Капралёва лем необычайно рефлектує о вічных темах хыб і недостатків людьской сполочности.

Мґр. Міхал Павліч, ПгД.: Віршы Даньєлы Капралёвой з погляду екокрітікы

Авторка іщі передтым выдала публікацію Зузанка, котра несе мено єй мамы. Зузана Капралёва была інформаторков про етноґрафічный выскум Осифа Вархола, шыковнов малярьков писанок, але тыж мілуючім і мілованым родічом і дарцём народной мудрости. А праві тоты годноты Даньєла Капралёва понукать чітателёви в публікації Зузанчины мудроты.

В окремых речінях ся нам презентує думаня і жывотный приступ Зузаны Капралёвой. Зеренка мудрости суть курты, многораз стріктны, дають рады до жывота, одсуджують неґатівны людьскы властности, але часто суть тыж лем коментованём даякой скуточности. Часть з них буде чітателям знама як часть общой народной мудрости, а часть є выражінём знамых жывотных правд в іншій формі, даколи із схоснованём русиньскых реалій (Забыв на нас як Хрістос на Карпаты.) Їх публікованём ся Даньєла Капралёва снажить презентовати нелем свого мілованого родіча, але і музу, іншпірацію а обєкт умелецького спрацованя.

Книжка зеренок мудростей і пословіць Зузаны Капралёвой є подобнї як Серна в (не)раю розсягом невеликый, но інтересный, про око драждивый, змыслы іншпіруючій твір. Просты ілустрації з природныма квітяныма і звірячіма мотівами бы міг дахто „куртозракый“ одсуджовати, але зеренка мудрости (не)обычайной жены із села інтереснї доповняють і вытваряють єден оріґіналный умелецькый твір.

Як чітателї надшены з Капралёвой творчости собі можеме збыхнути, же то не є далшый (досправды жаданый) зборник поезії, но по скушеностях із Сернов в (не)раю бы сьме мали оцїнїти, же авторка мать приступ к своїй творчости як ку орьєнталному корїню, а давать собі на ёго зрод достаток часу. Подобно ай в описованім зборнику, могла бы сміло выдати вшыткых, веце як штиристо записаных народных мудростей, а притім не звышовати чісло сторінок публікації, але выбрала сі (мудро) публіковати лем нецїлу четвертину з них.

Довєдна так Зузанчины мудроты суть данём почливости найважнїшій особі в авторчинім жывотї. Подобно, як в припадї вызнаня любви к матери в творчости Марії Мальцовской (Материна свічка), є і тота публікація в своїй простотї упрімна, природна, а не є фалошна, a є без патетічных незмыслів. Дякуючі тому є про чітателїв о дашто приступнїша як поезія Даньєлы Капралёвой, котра собі од чітателя жадать омного актівнїшый приступ.


Книжку собі можете закупити або прочітати на сторінцї
выдавательства ОЗ Колысочка – Kolíska ту.

1 2 3 8