Kategória: Штудії, рецензії

Штудії і рецензії на русиньску літературу.

Доц. Мґр. Івана Сливкова, ПгД.: К десятьрочу літературной творбы Людмілы Шандаловой

Leave a comment

K DESAŤROČIU LITERÁRNEJ TVORBY ĽUDMILY ŠANDALOVEJ

 

Ivana Slivková

 

 

Abstract

The paper summarizes the literary work of Ľudmila Šandalová and contributes to the characterization of contemporary Rusyn literature in Slovakia. It maps the achievements of the author’s works and analyses the poetics of her work, which primarily focuses on the children’s reader. At the same time, it provides an insight into Šandalová’s development as an author and points out the perspectives for the development of the author’s potential on the basis of, among others, the latest publication Poppy Tales (2024). The paper accentuates the role of reading comprehension for the child reader, and encourages reflection on the use of cultural geography and cultural patterns in the development of cultural-identification efforts of the Rusyn population in Slovakia. It is based on the communicative method of storytelling as a perspective element of strengthening the linguistic competence of the child reader in the intercultural Rusyn-Slovak dialogue.

Key words: Rusyn literature in Slovakia, Ľudmila Šandalová, literature for children, reading, storytelling.

 

 

Ľudmila Šandalová (1964) patrí k etablovaným rusínskym autorkám a v roku 2025 uplynulo 10 rokov od momentu, keď získala medzinárodnú cenu za rusínsku literatúru – Prémiu Alexandra Duchnoviča za knižný debut Poďte, ďity, što vam povim (2014). Medzinárodná porota vtedy toto výnimočné ocenenie pôvodnej rusínskej literárnej tvorby udelila po prvýkrát za literatúru pre deti. Po autorskej prvotine, zhudobnenej básni Karpaty, Karpaty (2010), Šandalová napísala scenáre viacerých príbehov, napr. Prypovidka z ľisa a Wi-fintena princezná, ktoré sa stali základom divadelných hier prezentovaných žiakmi svidníckej Základnej umeleckej školy na Rusínskom festivale v rokoch 2014 a 2015. Tvorba pre deti je dodnes pilierom autorkiných umeleckých ambícií a ako sama poznamenala „Deti sú mojou najväčšou inšpiráciou, hľadám témy, ktorými by som ich mohla osloviť, potešiť a zabaviť“[1]. Pôvodná rusínska tvorba pre deti má prevažne typizovanú podobu krátkych a tematicky rôznorodých básní, medzi ktorými prevažujú texty zamerané na hravosť a druhy hier, rodinu a priateľské vzťahy, prírodné motívy – veľmi často zvieracie. Nezriedka sa aj v týchto textoch objavujú národno-identifikačné snahy, je to akýsi spôsob výchovy a enkulturačných snáh začleňovania najmladšej generácie Rusínov do prostredia menšinovej kultúry. V tomto duchu sa rozvíja aj tvorba Ľ. Šandalovej, o ktorej K. Koporová po ocenení autorkinho debutu zhrnula „vkročila na scénu rusínskej detskej literatúry a stala sa jej prirodzenou súčasťou. Pokračovanie v umeleckej literárnej tvorbe prinieslo autorke úspešné tituly aj v nasledujúcich rokoch. Zbierke poviedok Червеный берег/Červenŷj bereh, vydanej v roku 2016, bola udelená Literárnym fondom Cena Alexandra Pavloviča za originálne umelecké dielo v rusínskom jazyku a o ďalšie dva roky, v roku 2018, vyšla pre detského čitateľa kniha pod názvom  Ани бы сьте не вірили/Any bŷ sʼte ne viryly.  Cenu verejnosti získala v kategórii Beletria zbierka duchovných básní pre deti Напю ся водічкы/Napju sʼa vodičkŷ, rok vydania 2020, ktorou sa autorka zúčastnila literárnej súťaže Kniha roka PSK 2021“[2] (zvýraznenie IS).

Obdobne pozitívne, uznanlivo a s akcentom zamerania na detskú literárnu tvorbu o Ľ. Šandalovej píše M. Pavlič (2021, s. 63) „По веце як десятёх роках творчости Людмілы Шандаловой мож повісти, же авторка ся в русиньскій літературї выпрофіловала як творця літературы про дїти і молодых, і як писателька, котра не зіставать лем в комфортї знаного жанру ці способу писаня. Шандалова пише поезію, прозу і драму, а і хоць зіставать вірна літературї про дїти і молодых, снажить ся розвивати і не стаґновати“  (zvýraznenie IS).

Literárne dielo pomáha rozvíjať estetický vkus čitateľa a formuje čitateľské záľuby príjemcov, buduje čitateľský idiolekt, rozvíja slovnú zásobu a vedie k imaginatívnemu používaniu jazyka, čo je pre detského čitateľa mimoriadne dôležité. V poetickej tvorbe Ľ. Šandalovej – v knižkách Poďte ďity, što vam povim (2014) a  Ани бы сьте не вірили/Any bŷ sʼte ne viryly (2018), sa detskému čitateľovi humorne predstavujú domáce i exotické zvieratá z celého sveta. Básne sú doplnené ilustráciami, ktoré podnecujú fantáziu a spolu s textovou zložkou vedú k sebarozvoju čitateľa, k vymýšľaniu vlastných autentických príbehov. V marketingovom texte k vydaniu publikácie na webovej stránke o. i. čítame, že autorka citlivo spisovala debut „(…) s túžbou priblížiť mladému čitateľovi nielen bežné, ale dnes už i málo používané slová a slovné spojenia, ktoré čerpala zo životných skúseností“[3]. Z tohto hľadiska, treba poznamenať, je autorský zámer prezentovaný akosi dvojsmerne, pretože na jednej strane sa uvádza snaha rozvíjať slovnú zásobu malých Rusínov, rozširovať prirodzenú jazykovú prax aj do abstraktnej roviny a na druhej strane sa vyzdvihuje prítomnosť málo používaných slov, ktoré sa nemusia v slovnej zásobe detí udržať práve z dôvodu nízkej frekvencie ich výskytu v bežnom jazykovom prejave. Postupné rozvíjanie slovnej zásoby smerom od centra k periférnym sféram lexiky sa však javí ako vhodný postup rozvoja jazykovej kompetencie na všetkých úrovniach ovládania jazyka.

Sériu básnických kníh pre deti Ľ. Šandalovej uzatvára zbierka duchovnej poézie Напю ся водічкы/Napju sʼa vodičkŷ (2020), ktorá sumarizuje osobnú reflexiu, poetické vyznania a duchovné zamyslenia v podobe krátkych modlitbičiek. M. Pavlič (2021, s. 69) analyzujúc túto zbierku o. i. akcentuje „Цїлково можеме повісти, же зборник дїтьской духовной поезії Людмілы Шандаловой ся вызначує позітівнов наладов, гармоніёв і змірливостёв, не находжають ся ту вершы з неґатівныма емоціями як є гнїв або жаль, але праві наспак, іде о выядрїня гармонічного одношіня ідеалізованой дїтиньской невинности ку божскому прінціпу.“ Nemožno nesúhlasiť s prirodzeným vyzdvihovaním axiologického systému Rusínov, do ktorého bezpochyby patrí náboženstvo a, širšie vnímaná, viera v Božiu prítomnosť v rôznych podobách, vrátane dodržiavania prikázaní a vloženia svojho osudu do Božích rúk, ktoré možno pozorovať vo viacerých dielach rusínskej literatúry na Slovensku. Aj v tomto smere Ľ. Šandalová nasleduje rusínsku kultúrnu tradíciu a pomerne priamo podnecuje k jej uchovávaniu a rozvíjaniu, čím potvrdzuje svoju pozíciu úspešnej a akceptovanej rusínskej autorky. Modlitbičky a básničky z tejto zbierky majú silnú výpovednú hodnotu pre každého, nielen detského, čitateľa, pretože sú síce poučné, ale zároveň citlivé a osobné.

Prozaickou knižnou prvotinou Ľ. Šandalovej je zbierka príbehov, ktorá vyšla v roku 2016 pod názvom Червеный берег/Červenŷj bereh. Kniha je vyvrcholením štvorročnej práce autorky. Hlavná hrdinka Marča, mama autorky, prežila vojnu, aj preto bola prvotným impulzom k písaniu snaha o uchovanie rodinnej histórie. Zbierka poviedok objavuje detský naivný svet, do ktorého sa postupne vkráda element nepochopiteľného zmätku prameniaci z vonkajšieho dramatického a drastického zásahu do života jednotlivca v pokojnom prostredí východoslovenskej dediny. Autorkino úsilie o detailné zachytenie dobovej reality viedlo k stretnutiam s pamätníkmi vojnových čias z Nižného Orlíka a Jurkovej Vole. Z fragmentov vypočutých príbehov vzniklo šesť poviedok, ktoré eskalujú od bežných rodinných starostí cez prvé nálety až k evakuácii a životu v dnes nepredstaviteľných podmienkach. Príbehy Marče a jej súčasníkov autorka pretkala vlastnými fantazijnými predstavami a vykreslila obraz života a smrti v okolí obce Nižný Orlík pod Duklou. „Протаґоністами не суть войновы герої знеприятеленых штатів, але праві цівілне русиньске жытельство, герої-недобровольници, котры в каждій войнї терплять найвеце і нераз приходять о вшытко. Політічна сітуація ці конкретны формователї історії не суть вызначны, Шандалова акцентує псіхічне пережываня простых людей“ (Pavlič 2017, s. 15). Práve prežívanie a emócie hrdinky v rôznych životných etapách odlišujú Červenŷj bereh od iných diel reflektujúcich ťažké osudy ľudí vo vojne a prirodzene začleňujú rusínske obyvateľstvo z východu Slovenska do dejinných udalostí, dokazujú prítomnosť rusínskej menšiny v tomto prostredí a zároveň poukazujú na kultúrno-identifikačné špecifiká Rusínov bez násilnej apelatívnosti a národno-obrodeneckého pátosu. Autorka touto knihou vystúpila z rámca rýdzo detskej literatúry a pootvorila tvorivé dvere k dospelému čitateľovi, čo sa ukázalo ako dobrý krok a je na zváženie či by nebolo aj v ďalšej tvorbe vhodné vystúpiť z komfortnej zóny detského sveta, minimálne napr. k literatúre pre staršie deti a mládež, keďže diela pre starších detských čitateľov (cca od 13 rokov) v rusínskej literatúre takmer absentujú.

Najnovšie knihy Ľ. Šandalovej mieria na cieľovú skupinu detí približne do 10 rokov a ide o príbehy Маме дома псика/Mame doma psyka z roku 2022 a Маковы приповідкы/Makovŷ prypovidkŷ z roku 2024. V oboch prípadoch je nevyhnutné skonštatovať, že ide o graficky a vizuálne veľmi pekne spracované knihy (písmo, ilustrácie, kontrastná farebnosť), ktorými tota agentura dokazuje svoju stabilnú pozíciu na vydavateľskom trhu s rusínskou literatúrou a zároveň snahu inovovať a modernizovať publikácie menšinovej literatúry.

Mame doma psyka (2022) je tradičný príbeh o veľkej túžbe malého chlapca mať psa. Skúsená autorka má predstavu o recipientovi svojej tvorby a v súvislosti s tým vhodne vyberá jazykové prostriedky, objem informácií i ideu, ktorú sa textom snaží preniesť. Próza je určená pre čitateľa mladšieho školského veku – hrdinom je 10 ročný chlapec Samko, ktorého predstavy o svete, o dôležitosti vecí/javov/ľudí v jeho živote sú adekvátne veku. Dej je pútavý a napĺňa základnú úlohu diela takéhoto rozsahu – vťahuje čitateľa do deja, vytvára vzťah čitateľa k hlavnej postave, čím dochádza k stotožneniu s postavou, s jej radosťami a starosťami a takto si prirodzeným spôsobom osvojuje rusínsky jazyk. Napriek týmto pozitívnym aspektom treba vyzdvihnúť aj fakt, že od tejto oceňovanej skúsenej autorky by sme v prozaickej tvorbe očakávali viac ako len remeselnú zručnosť. Autenticita príbehu (ide o reflexiu založenú na životných udalostiach spisovateľky a jej vnuka) predurčuje dielo k  hlbšiemu prieniku do encyklopedických faktov, ich konkretizácii v živote detského hrdinu – chýba tam napr. opis situácie, v ktorej sa Samko snaží Narju vychovávať (cieľová skupina detských čitateľov je v súčasnej dobe orientovaná na získavanie informácií, preto by pokojne privítala napr. aj nejaké zaujímavosti o kynologickom výcviku psíka a pod.). Veľmi okrajovo je spracovaná reflexia vnútorných pocitov a zážitkov chlapca (ktorou vyniká, napr. vyššie spomínaná próza Červený breh), pri charakteristike ktorých autorka opäť len kĺže po povrchu (veľká túžba po zvieratku je vyjadrovaná prostredníctvom zákazov rodiča, nie argumentácie dieťaťa…). Epizódne a detailnejšie obrazy by prirodzenou a nevtieravou formou rozvíjali nielen poznatky, ale aj fantáziu jednotlivca. Naratív umožňuje životné peripetie chlapca Samka a psíka Najprv preniesť do sveta, rozšíriť obzory recipienta nielen v podobe jazykového vzdelávania, ale aj v otázke nazerania na budúcnosť (situácie, pri ktorých sa opisuje úloha psa ako záchrancu, pomocníka je pomerne umelá, neprirodzená a nevedie čitateľa k životnej skúsenosti).

Obdobne aj najnovšia publikácia Makovŷ prypovidkŷ (2024) sa orientuje na čitateľov predškolského, resp. mladšieho školského veku. Knihu tvorí trinásť krátkych rozprávkových príbehov pre deti, ktoré sú určené na počúvanie i prvé skúsenosti s čítaním. V rozprávkach, poučných aj fantazijných, ožívajú rozmanité obyčajné veci okolo nás (hrniec, klobúk, lavička…), ktoré sú tak blízke každému človeku. Príbehy sú antropomorfné (Hornecʼ, Ďiravŷj kapeľuch, Dvi kumŷ atď.) a zoomorfné (Čorna mačka, Mucha atď.), plné vlastností, ktoré v optike detského čitateľa prepájajú svet reality s fantáziou a obrazmi, ktoré sa v období hier tvorí v hlave každé dieťa. Počet rozprávok nás taktiež vedie do sveta mágie, ale aj kresťanstva a tajomstiev ľudovej skúsenosti. V rozprávkach ožívajú veci každodennej potreby (riad, topánky, klobúk, fazuľa, dub, snehová vločka atď.), ale sú tiež späté s rodinnými väzbami, napr. obraz príbuzenského vzťahu topánky a pančuchy,  a reflektujú sa prirodzené životné cykly – od rána do večera, od jari do zimy, od semiačka po úrodu, od práce po oddych…, čo je pre detského čitateľa mimoriadne vhodné, pretože sa akosi podvedome, prostredníctvom veselých zážitkov, učí vnímať čas a kolobeh života. Autorka, rovnako ako v predchádzajúcich dielach, používa príjemný nenásilný jazyk, tematicky nevstupuje do apelatívnosti, ale v texte je prítomná, s čitateľom vedie priateľský dialóg a funguje prirodzene ako katalyzátor povedomia a všeľudských právd. Prívlastok makový je tiež symbolický, evokuje viacero obrazov ako, napr. drobnosť, množstvo, rast, krásu a silu. Z hľadiska priestoru, v ktorom sa príbehy rozvíjajú možno taktiež hovoriť o prirodzenom, známom prostredí – skôr vidieckom, užšie vnímanom domove, ktorý je však čiastočne idealizovaný, nostalgický a zdá sa, že aj tu sa podľa typizovaného vzoru rusínskej prózy, pracuje s retrospektívou.

Jednotlivé kultúry sú prirodzene späté s geografickým priestorom a fenomén tzv. kultúrnej krajiny často formuje predstavu o kultúrnej identite, ale tiež o identite miest, resp. širšie chápaných regiónov. Tieto motívy sa potom reflektujú aj v literárnom procese, ktorý odráža geografiu miesta a kultúrnu tradíciu spoločenstva, ktoré sa na tomto miesta rozvíja. V tomto zmysle je rusínska literatúra na Slovensku prirodzene spätá s východným Slovenskom, resp. pohraničím a prevažne s rurálnym prostredím tvoriacim a modifikujúcim motívy prepojenia zeme a ľudu a kultúry. Takéto obrazy sú identifikovateľné v tvorbe väčšiny rusínskych autorov, vrátane Ľ. Šandalovej (pravdepodobne najexplicitnejšie je spätosť s krajinou vyjadrená v prózach zbierky Červenŷj bereh, avšak typologicky sa krajinné motívy prelínajú viacerými ďalšími, aj poetickými dielami).  Podľa J. Mistríka (2021) kultúrna tradícia spoločenstva je selektívnym súborom kultúrnych hodnôt a mení sa v dôsledku premien postavenia sociálnej skupiny, čo je taktiež esenciálne v rusínskej literatúre na Slovensku, ktorá chronologicky odzrkadľuje premeny kultúrneho spoločenstva, ale aj jeho sociálneho postavenia (dedina, vojna, emigrácia, zatopenie obcí atď.), no zároveň zachováva piliere axiologického systému Rusínov (práca, viera, jazyk…). Aj tu je viditeľná a pochopiteľná línia národnobuditeľských aspektov, ktoré sa síce časom menia z heslovitého „ja som Rusín a navždy budem“ na inú podobu (viac či menej priamy apel na uvedomenie si kultúrnej identity)[4], ale ostávajú v textoch prítomné.

Čítanie je nevyhnutná kultúrna zručnosť, čítanie s porozumením je dôkazom kultivovanosti a vnímavosti. „Čítanie aj interpretácia je v podstate „odmotávanie“ textu, rozklad súvislého textu na jeho časti, na zložky, aby sa tak odhalila jeho podstata, jeho hodnota. Čítanie je operácia, odmocňovanie textu, je to zrkadlový postup jeho štylizácie, jeho výstavby. Dobrým interpretom textu je ten človek, ktorý je dobrým štylistom a to platí aj naopak. Štylistika a interpretácia – písanie a čítanie – sú zrkadlové pojmy.“ (Mistrík 1996, s. 45). Toto konštatovanie je obzvlášť dôležité z hľadiska tvorby pre deti, pretože ak je zámerom autora kultivovať a rozvíjať jazykový prejav dieťaťa, je nevyhnutné, aby bol text koncipovaný zrozumiteľne, prirodzene, normatívne a kultivovane. Tu možno vnímať limity tvorby Ľ. Šandalovej, ktorej jazykový prejav patrí k tým obrazne nasýtenejším, avšak aj v prozaickej tvorbe by bolo vhodné rozvíjať ho ďalej, predovšetkým do hĺbky (koncentrácia poznatkov, eskalácia emócií a pod).

Rozprávanie príbehov od nepamäti patrí k potrebám ľudstva rozvíjať sa, odovzdávať skúsenosti, vychovávať a formovať archetypy. Rovnako vo voľnočasovom, ako aj vo vzdelávacom procese čítania, ide u čitateľa o vyvolanie záujmu, upútanie pozornosti, motiváciu k činnosti, podporu kreativity a rozvíjanie kritického myslenia. Analýza prečítaného vedie k zamysleniu sa nad štruktúrou dejovej línie, vývojom postáv a logickými súvislosťami. Kreatívne čítanie s mladšími čitateľmi otvára priestor na experimentovanie s jazykom a rozvíja jazykovú flexibilitu a originalitu. Ak sa dieťa v texte stretne s jazykom, ktorý pozná, resp. ktorý si dokáže ľahko osvojiť, napr. spôsobom tolerovania nejednoznačnosti významu, podporí sa tým jeho schopnosť identifikovať frázy, idiómy a ďalšie jazykové vzory, ktoré dovtedy nepoznalo. Počúvanie príbehov stimuluje aj ďalšie pozitívne javy ako, napr. aktívne vnímanie, sústredenie, porozumenie. V tvorbe pre detského čitateľa je preto nevyhnutné mať na pamäti využiteľnosť textu aj na výchovné a vzdelávacie účely (čo je u Ľ. Šandalovej splnené), napr. v podobe využívania metódy storytellingu, ktorý predstavuje dynamickú alternatívu k tradičným pasívnym formám výučby jazyka. Jednotliví teoretici zdôrazňujú v súvislosti so storytellingom viacero aspektov, napr. pútavosť a efektívnosť, zábavnosť, atraktívnosť, populárnosť a pod., čo vedie k súhrnnej úvahe o výhode rozprávania príbehov v tom, že oslovujú čitateľov na kognitívnej aj emocionálnej úrovni, pričom emocionálna zložka pôsobí podporne na kognitívnu. Čitateľ si ľahšie zapamätá fakty, z príbehu, ktorý ho emocionálne zasiahol. Okrem osvojenia si faktografických údajov a rozvoja slovnej zásoby storytelling cielene a komplexne rozvíja komunikačné zručnosti, čitatelia sa zdokonaľujú v plynulej komunikácii. Rozprávkové príbehy prirodzene podporujú aj rozvoj interkultúrnej citlivosti a porozumenia rôznym kultúrnym prostrediam. Pri výučbe jazyka (rovnako aj pri podpore používania menšinového jazyka) sa práca s krátkym a čitateľsky atraktívnym príbehom ukazuje ako efektívny spôsob rozvoja jazykových schopností, stimul ku kreatívnemu a kritickému mysleniu. Je veľmi dôležité, aby príbehy zobrazovali prirodzený a autentický kontext, ktorý uľahčuje rozvoj všetkých jazykových zručností – čítania, počúvania, písania a hovorenia.

V súvislosti s mapovaním doterajšej tvorby Ľ. Šandalovej a v snahe poodhaliť perspektívu autorského vývinu je dobré zvážiť koncentráciu autorského potenciálu na naratívnu štruktúru, ktorá bude prirodzene upútavať pozornosť, vzbudzovať u detského čitateľa záujem a zvedavosť. Dôležité je tiež zasadiť do príbehu informácie tak, aby boli jasné a zrozumiteľné a tým lepšie a dlhodobo zapamätateľné. Zároveň treba mať na pamäti, že príbehy dokážu sprostredkovať široké spektrum emócií a emocionálne vnímanie prečítaného posilňuje a stabilizuje osvojenie si informácie (slová, frázy, poznatky, kultúrne vzorce atď.).  V tejto súvislosti by bolo možné rozšíriť pole pôsobnosti autorky, orientovať sa aj na staršieho detského, resp. mladého čitateľa. Z hľadiska autorských možností Ľ. Šandalovej – jazykového prejavu, všeobecného prehľadu aj vnímania a správnej interpretácie kultúrnych vzorcov a kódov, by to bolo pre rusínsku čitateľskú obec prospešné. Interpretovať text, o. i. znamená vysvetľovať, prerozprávať iným spôsobom, tlmočiť autorovu myšlienku cez optiku čitateľa a jeho vlastnej životnej skúsenosti. Interpretačná skúsenosť s tvorbou Ľ. Šandalovej má vopred dané hranice, avšak rovnako ako každá iná skúsenosť, vedie k ďalším možným perspektívam recepcie.

 

 

LITERATÚRA

 

MISTRÍK, J. (1996). Efektívne čítanie. Bratislava: Veda, 117 s. ISBN 80-224-0454-3.

MISTRÍK, J. (2021). Štylistika. Bratislava: Veda, 600 s. ISBN: 978-80-224-1892-8.

ПАВЛІЧ, M. (2017). In: Літературна рефлексія войны в оповіданях Людмілы Шандаловой. In: Копорова, К., ed. (2017) Studium Carpatho-Ruthenorum 2017. Штудії з карпаторусиністікы 9. Пряшів: Пряшівска універзіта в Пряшові – Інштітут русиньского языка і културы – Центер языків і култур народностных меншын, ISBN 978-80-555-1952-4, s. 15-21.

ПАВЛІЧ, M. (2022). „Білы місця“ або потенціалы русиньской літературы на Словакії. In: Копорова, К., ed. (2022) Studium Carpatho-Ruthenorum 2022. Штудії з карпаторусиністікы 14. Пряшів: Пряшівска універзіта в Пряшові, ISBN 978-80-555-3037-6, s. 49-57.

ŠANDALOVÁ, Ľ. (2020). Napju s᾽a vodičkŷ. Svidník: tota agentura, 80 s. ISBN 978-80-972058-7-4.

ŠANDALOVÁ, Ľ. (2022). Mame doma psyka. Nižná Jedľová: tota agentura, 144 s. ISBN 978-80-972058-8-1.

ŠANDALOVÁ, Ľ. (2024). Makovŷ prypovidkŷ. Nižná Jedľová: tota agentura, 126 s. ISBN 978-80-972058-9-8.

[1] https://www.rusyn.sk/ludmila-sandalova-napisala-dalsiu-knihu-pre-deti-pod-nazvom-mame-doma-psyka/

[2] https://www.rusyn.sk/ludmila-sandalova-napisala-dalsiu-knihu-pre-deti-pod-nazvom-mame-doma-psyka/

[3] https://tota.sk/projekt/podte-dity-sto-vam-povim

[4] Тема хоснованя русиньского языка ся проявлёвала в літературї ославлёванём красоты русиньского языка, прямов апелаціёв на то, абы Русины не забыли родный язык, а то в літературї про віковы катеґорії од найменшых дїтей аж по дорослых. (Pavlič 2022, s. 50).

КУ ҐЕНЕЗЇ ЕМІҐРАНТЬСКОЙ ЛІТЕРАТУРЫ КАРПАТЬСКЫХ РУСИНІВ В США. ОД БРАТСТВ І ОБЩЕСТВ К ЛІТЕРАТУРНЫМ ТВОРАМ

Leave a comment

КУ ҐЕНЕЗЇ ЕМІҐРАНТЬСКОЙ ЛІТЕРАТУРЫ КАРПАТЬСКЫХ РУСИНІВ В США.
ОД БРАТСТВ І ОБЩЕСТВ К ЛІТЕРАТУРНЫМ ТВОРАМ

Мґр. Домініка Новотна

 

Abstract

This thesis examines the historical and social events that preceded the emergence of Carpatho-Rusyn emigrant literature in the USA. The historical and political situation in Europe in the first half of the 19th century and the related poor socio-economic situation of the population triggered migration impulses. Many nations found themselves on the American continent, and the Carpatho-Rusyns were no exception. The Carpatho-Rusyn diaspora began to establish their own associations, cultural and youth organizations, publishing houses, printing houses, editorial offices of several newspapers and magazines, and drama circles. They also built their own churches, founded religious and secular congregations, in which Bethlehem societies and amateur theatre groups were active. Thus, they created cultural centers of Carpatho-Rusyn emigrants, in which Carpatho-Rusyn emigrant literature of the USA was born in several variants of their language, reflecting their new sociocultural conditions.

Keywords: emigrant literature, national identity, Carpatho-Rusyn literature, diaspora

Вступ

На зачатку нашой роботы треба задефіновати понятя карпатьскы Русины. Будеме ся притримовати концепції професора П. Р. Маґочія, котрый карпатьскых Русинів дефінує як народ без державы, довгы вікы жыючій на схылах Карпат, на теріторії называній Карпатьска Русь. Споминана теріторія ся в сучасности розпростерать на меджах Польщі (Лемківскый реґіон), Словакії (Пряшівскый реґіон), Україны (днешнїй Закарпатьскый реґіон історічно знамый як Підкарпатьска Русь) і Румунії. В тій роботї бісїдуєме о карпаторусиньскых еміґрантах як о жытелях історічной Карпатьской Руси, котры были в часї найвекшой волны еміґрації до Америкы жытелями тогдышнёй Ракусько-Угорьской монархії. І кедь ся еміґрація на америцькы контіненты не дотыкала лем Споєных штатів америцькых, але много жытелїв Европы ся переселило і до Канады ці Арґентины, мы ся в тій роботї будеме занимати русиньсков діаспоров і єй літературов в США.

  1. Історічно-політічна сітуація і соціалны условія в Ракусько-Угорьску в 18. і 19. сторочу і першы міґрачны імпулзы

На то, жебы сьме порозуміли процесу сформованя карпаторусиньской еміґрантьской літературы США, потребуєме знати історічно-політічны події того періоду і порозуміти в якых соціалных условіях ся карпатьскы Русины в тім часї находили  а тыж  знати прічіну того, чом ся нашли на америцькім контінентї. Дотеперїшнї научны сондованя доказали, же початкы еміґрації з теріторії днешнёй Словакії датуєме уж од зачатку 18. стороча. Першы міґрачны імпулзы были проявлїнём протифеодалного боя підданого народа, коли підданы громадно утїкали од землевластників. На середню і южну Словакію, але найвеце до южных частей Угорьска утїкали цїлы родины (Hanzlík, 1970). Револучны подїї в австрійскых країнах і в Угорьску принесли тыж много змін. Єднов з найвызначнїшых было зрушіня підданства. Наперек тому ся економічны условія рольників лем барз мало злїпшыли і в дакотрых часох іщі і згіршыли. Скончіла ся ера феодалізма а з векшыны карпатьскых Русинів, якы доты были невольниками, ся стали слободны рольници (Magocsi, 2016). То мало за наслїдок згіршіня соціално-економічной сітуації бідного народа, якый хоць і дотогды робив задарьмо, но міг хосновати обжыву з паньскых земель. Наростаня демоґрафічной кривкы значіло і потребу векшого обєму потравы. З літературы о історії выселенецьтва ся дізнаєме, же родічі охабляли дакотры з дїтей выголодовати аж к смерти, жебы могли ужывити далшы дїти.

В дослїдку тых подїй і злой жывотной сітуації ся міґрація за роботов стала нутностёв. Русиньскы рольници (не лем) із теріторії днешнёго Словеньска але тыж лемківскы Русины каждый рік робили дакілько тыжднїв на жнивах в ниже положеных частях Угорьска. Дакотры не зістали лем при сезонній міґрації і рїшыли ся переселити до ниже положеных частей Угорьска навсе. Ішло о теріторії хорватьской части Угорьского кралёвства (Славоньско), северны части Босны, выход нижнёго поводя Тисы (Банат), часть Войводины (реґіон Бачка), часть Сриму (Magocsi, 2016). „Vysťahovalectvo na Dolnú zem uľahčovala tá skutočnosť, že po tureckých vojnách zostali tieto kraje pusté a neosídlené a úrodná pôda na Dolnej zemi zostala ležať ladom.“ (Hanzlík, 1970, s. 50). Уж в роцї 1845 селяньскы родины з дакількох жуп днешнёй Словакії (меджі нима і Спішска і Шарішска, значіть жупы заселены і Русинами – позн. автора) в наслїдку злого уроджаю одходили до южных, уроднїшых країв Угорьска. Тоты масы выселенцїв ся громадно переселяли на Нижню землю і в роках 1846 і 1847 (Hanzlík, 1970).

Велика кількость карпатьскых Русинів, рольників котры зістали у своїй домовинї, фурт жыла у барз недобрых економічных условіях. Обявила ся далша з можностей, яка слюбовала лїпшый жывот у формі доброго заробку. Молоды америцькы штаты (главно северна Америка) мали достаток незаселеной землї і барз мало робочой силы. Аґенты зачали меджі простым народом шырити пропаґанду о земли заслюбленій. І так зачала еміґрація до Америкы, главно до США, якы зачали великый проґрам індустріалізації, накілько теріторії коло Пенсілванії были значно богаты на угля і желїзну руду, якы треба было тяжыти і обрабляти. Найперше ся еміґрація до США дотыкала главно северной і западной Европы (Шкандінавія, Анґлія, Ірьско, Нїмецько, Франція). Но од 70. років 19. стороча ся главным жрїдлом міґрантів стала южна і выходна, респ. юговыходна Европа (Magocsi, 2016). „Inými slovami, popri tzv. starej imigrácii do Ameriky (old immigration) sa presadzuje aj tzv. nová imigrácia (new immigration). Do tejto novej imigrácie patrili aj vysťahovalci z rakúsko-uhorskej monarchie, Talianska, Balkánu a Ruska.“ (Harušťák, Іn: Kováč et. al. 2013, s. 215).

Гаруштяк уводить, же до 80. років 19. стор. не было выселенецьтво з Угорьска масове а же такзвана масова еміґрація за роботов із скоро вшыткых европскых країн настала аж у 80. і у 90. роках. „Za hlavný impulz emigračných pohybov z Uhorska je v literatúre označovaná hospodárska kríza z nadprodukcie v Uhorsku v rokoch 1873- 1879 a neúroda v roku 1879.“ (Harušťák, Іn: Kováč et. al. 2013, s. 215). З другого боку Ганзлик поуказує, же вшыткы важны жрїдла о выселенецьтві суть згодны в тім, же масова еміґрація з Угорьска зачала уж у сімдесятых роках 19. стор. і была напрямена переважно до США (Hanzlík, 1970). Зарівно додає фраґмент прояву, якым ся на Вышнёугорьскім выселенецькім конґресї приговорив ёго председа Міклош Одон: ,,…Roku 1874 sa začalo šíriť vysťahovalectvo v Uhorsku v takej veľkej miere, že keď som mal roku 1879 prvú príležitosť zaoberať sa osudom vysťahovalcov v Amerike, nielenže som tam našiel veľký počet vysťahovalcov, ale boli tam už celé ostrovy vysťahovalcov, ktorí sa regrutovali najmä zo Slovákov pochádzajúcich z hornouhorských žúp; a títo naši spoluobčania boli zamestnávaní v tých najťažších prácach; vo všetkých baniach Pensylvánie, pri všetkých naftových prameňoch, v železnorudných baniach, ba aj v strieborných baniach v Nevade, všade som našiel našich «Húnmi» pomenovaných Slovákov, ktorých osud bol na zúfanie, práca vyčerpávajúca a ich duševná úroveň sa rovnala nule.“ (A Felvidéki kivándorlási kongresszus tárgyalásai, megtarlattot Miskolczon, 1902. évi május 31. és junius 1. napjain. Budapest. ,,Pátria irodalmi vállalat és nyomdai részvény-társaság 1902, Іn: Hanzlík, 1970, s. 57). Хоць ся в урывку споминають Словаци з вышнёугорьскых жуп, знаме, же якраз Шарішска жупа (але і другы жупы), яка была в дослїдку еміґрації выселена найвеце, была з великой части заселена Русинами.

  1. Прічіны еміґрації з Европы

Недостаток роботы і землї были першыма прічінами еміґрації з Европы. Тоты прічіны были єднакы про вшыткы европскы штаты, котрых ся еміґрація дотыкала. В дакотрых припадах доходило к еміґрації з прічіны набоженьскых, політічных, ці народностных перзекуцій. Єднов з прічін была і масова реклама. Маїтелї америцькых промысловых корпорацій ся добісїдовали з маїтелями лодных компаній і зорґанізовали масівну кампань, яка вылудила міліоны людей еміґровати на америцькый контінент. Таксамо корешпонденція меджі еміґрантами і домовинов допомогла ку вабній представі Нового світа. На рїшіня еміґровати мала вплив і повинна воєньска служба, точнїше снага выгнути ся їй.

Треба спомнянути, же до конця 19. стороча было просте одыйти з Ракусько-Угорьска. В ракуській части Габсбурґской монархії были в роцї 1857 зрушены внутроштатны паспорты а в роцї 1865 контроля на граніцях. Выпутовати з Угорьска дозволёвав закон з р. 1903. Жытелї Угорьска мали право на путь до заграніча і без ракусько-угорьского паспорта, за предпокладу, же їх дана країна прийме (Magocsi, 2016).

Векшына еміґрантів глядала за океаном дочасну роботу з цїлём заробку про злїпшіня жывотных условій. Найчастїше быв заробок хоснованый на сплачіня довгів або куплїня фундуша ці будованя хыжы. В такім контекстї Бейд хоснує выражіня betterment migration. Є то дочасне выселїня, яке не предпокладать нутну еміґрацію з екзістенчных прічін (Bade, 2004). Маґочій называть феномен дочасного переселїня sojourn а приселенцїв, котры сі заробили в Америцї, вернули ся домів на даякый час, жебы пак назад одышли до Америкы, называть Sojournéri (Magocsi, 2004). Векшына міґрантів ся до США переселила навсе.

  1. О першых русиньскых еміґрантах в США

Архівны документы насвідчують тому, же жытелї Карпатьской Руси еміґровали до Америкы уже в половинї 19. стороча. Падяк уводить, же о першых еміґрантах з Пряшівской Руси ся пише у віденьскім часописї Вѣстник: Часопись политическа для русиновъ Австрійской державы. Незнамый автор інформує, же ґрупа тридцятёх людей з околіцї Пряшова ся з родинами і худобов переселила до Америкы: „Изъ Пряшева въ Оугорщинѣ доходят вѣсти, що изъ тамошнои окрестности до 30 особъ съ родинами и всякимъ добыткомъ выбралося на заселеніе до Америки“ (Падяк, 2018, 220).

Подля зрахованя бадателїв меджі роками 1880-1914 до США еміґровало за роботов 225 000 карпатьскых Русинів, якы заселяли главно індустріалны центры на северовыходї США в штатах Ню Йорк, Ню Джерсі, Коннектікат, Огаё, но найвеце Пенсілванію (Magocsi, 2016). Русины еміґровали з візіёв фінанчного прилїпшіня і наслїдного навернутя домів. Лемже про неприязну політічну сітуацію в Европі (дві світовы войны і меджі нима Велика господарьска кріза 30. років 20. стор., наступ тоталітного режіму, анексія Підкарпатьской Руси Совєтьскым союзом…) многы зістали на америцькім контінентї неплановано довгодобо, дакотры навсе.

Векшына карпаторусиньскых еміґрантів зістала жыти в Америцї, но подля Ваймена, перед роком 1914, значіть перед Першов світовов войнов ся єдна третина вшыткых іміґрантів, котры пришли до Споєных штатів з южной і выходной Европы, вернула навсе домів. (Wyman, 1993). Ваймен у своїй публікації Round-Trip to America таксамо уводить штатістіку міґрачного руху меджі Европов і Споєныма штатами в роках 1908 – 1923. Штатістіка окрем другых европскых народів бере в увагу і Русинів (в штатістічній таблічцї фіґурують як Ruthenian (Russniak) – позн. Д.Н.), котры почас уведженых пятнадцятёх років еміґровали до США в кількости  171 823 особ і з того чісла ся вернуло назад до Европы лем 28 996 карпатьскых Русинів. То значіть, же ся вернуло лем 17% (тамже).

Розлічны публікації уводять розлічны штатістічны чісла, якы ся в основнім од себе барз не одлишують. Дакотры публікації забывають на екзістенцію карпатьскых Русинів в контекстї выселенецьтва з Ракусько-Угорьска. Подля штатістік найвекша волна европской еміґрації была якраз у роках 1900 – 1915. Бєлік уводить, же до США в роцї 1913 еміґровало 119 159 угорьскых жытелїв. Еміґранты із середнёвыходной, выходной і южной Европы належали к даякій мінорітї Габсбурьской монархії (Поляци, Словаци, Чехы, Русины, Словінцї) і Нїмецька  (Поляци) (Bielik, In: Harušták, 2013).

Штатістіку выселенецьтва карпатьскых Русинів уводить П. Р. Маґочій так: „Odhaduje sa, že medzi rokmi 1890 a 1920 prišlo do spojených štátov minimálne 18,2 milióna imigrantov, z ktorých 7,5 milióna pochádzalo z Rakúsko- Uhorska, Balkánu a Ruskej ríše. Medzi nimi boli aj karpatskí Rusíni, ktorých, podľa odhadov, do spojených štátov pred vypuknutím 1. svetovej vojny v roku 1914 prišlo 225 000. Niekoľko karpatských Rusínov síce prišlo už v 60. rokoch 19. storočia, no spomínaný počet sa dostavil až v 80. a 90. rokoch 19. storočia“. (Magocsi, 2016, 193).

  1. Зачаткы народностно-културной актівіты русиньской діаспоры в США

(набоженьскы і світьскы орґанізації)

Міґрація є історічно-соціолоґічный феномен. Представлює появлїня істой етнічной ґрупы в новім середовиску. Моментом выселїня части популації до чуджіны доходить к процесу етнічного роздїлїня істой сполоченьской ґрупы а ку взнику діаспор і енклав. Їх розвой перебігать мімо ядра етнічной ґрупы у старій домовинї. Наперек тому сі еміґранты утримують много сполочных явів як язык, култура, способ жывота, етнічне усвідомлїня і етнонім і др. (Šatava, 1989). В реакції на културны, ці духовны потребы русиньскых еміґрантів, одходила з Европы до Споєных штатів інтеліґенція (священици, писателї), яка ся там тыж переселила навсе. До половины 80-тых років 19. стороча не мали карпатьскы Русины в США властных священиків ани церьквы. В часї, кедь зачали взникати першы парохії, на богослужбы ходили до храмів римского обряду. Неспокійность з таков сітуаціёв вырїшили так, же писали до Европы писма ґрекокатолицькым єпіскопам і жадали їх, жебы їм прислали священиків. Першый ґрекокатолицькый священик, Іван Воланьскый, пришов з Галічі до Америкы в роцї 1884. В роцї 1894 уж было в США дас  двадцять ґрекокатолицькых священиків а окрем штирёх,  другы карпатьскы Русины-священици были походжінём з Угорьска. Роздїл меджі фунґованём парохії в домовинї і  в Америцї быв тот, же властниками фундушів і церьквей были віруючі, якы з властной ініціатівы основали лаіцькы выборы (Magocsi, 2016).

Векшына карпатьскых Русинів є ґрекокатолицького або православного віросповіданя. Центром карпаторусиньского културного і сполоченьского жывота была якраз церьков вєдно з братьскыма сполоченствами і братствами, якы выникли іщі перед збудованём першых церьквей. Їх задачов была взаємна, главно фінанчна підпора. Іміґрантьскы робітници давали орґанізації меншы фінанчны часткы а в припадї хвороты, уразу або смерти дістав робітник або ёго родина фінанчну компензацію. Орґанізації так своїм членам давали выгоду поіщіня. Дакотры братства ся споїли, чім взникли векшы орґанізації. Меджі першыма была в роцї 1892 у Вілкс Бері (Пенсілванія) основана орґанізація Соединеніе Ґреко-Кафтолическихъ Русскихъ Братствъ[1]. Далшов великов орґанізаціёв основанов у містї Мек-Кізпорт (Пенсілванія) была орґанізація Собраніе Ґреко-Кафтолическихъ Церковныхъ Братствъ[2]. І хоць были тоты братства світьскы, были узко звязаны з ґрекокатолицьков церьквов, о чім свідчать ай їх назвы. Тоты, но і далшы братства выдавали русиньскы новинкы і юбілейны зборникы. Новинкы Американскій русскій вѣстникъ (1892-1952, Гомстед, Пенсілванія) были найстаршыма і найвекшыма новинками (подля обєму тіражы), якы выдавало Соединеніе[3]. До року 1926 выходили в кіріліцї і латиніцї. Найвекшый розквіт досягли в 20. роках, кедь выходили трираз до тыждня тіражов приближно 40 000 фалатків. Редактором (1892-1914) і основателём тых новинок быв Павло Жатковіч. Меджі впливных редакторів належали і Михайло Ганчин, Джордж Юріон Теґзе, Стефан Варзалій і Михайло Роман. Намісто русиньскоязычного выданя новинок Американскій русскій вѣстникъ в роцї 1952 зачали выходити новинкы Greek Catholic Union Messenger в анґліцькім языку (Magocsi, Pop, 2010). Русиньска діаспора окрем братств, церьковных сполків (обществ), редакцій і тіпоґрафій тыж зачала закладовати свої народны школы ці аматерьскы театралны кружкы.

  1. Літературный жывот карпатьскых Русинів в США

Русинко уводить, же оріґіналны літературны творы русиньскых авторів ся обявили скоро у шістьдесятёх новинках і другых педіодіках, выдаваных про русиньско-америцьку комуніту в США і найрозшыренїшыма з них были Американскій русскій вѣстникъ (1892-1952), Просвѣта (1917-2000), Восток (1919-1950), Лемко (1928-1939), День (1922-1926) і місячник Niva (1916), якый выходив лем курто. Окрем того была русиньска література в США публікована в алманахах, якы каждорочно выдавали братьскы орґанізації. Окрем прозы і поезії были їх обсягом і біоґрафії вызначных Русинів, статї о русиньскій історії і місячный календарь (Rusinko, 2011). „Rusínski spisovatelia pôvodne písali v cyrilike, ale do 30-tych rokov 20. storočia väčšina prevzala latinskú abecedu používajúc systém transliterácie založený na slovenskom pravopise.“[4] (тамже, с. 99). В раннїй етапі літературного жывота карпатьскых Русинів в США (конець 19. стороча), коли было в Споєных штатах іщі мало русиньской інтеліґенції, ся актівно популарізовали літературны творы з домовины. Были то главно творы А. Духновіча, А. Павловіча, А. Кралицького, Ю. Ставровского-Попрадова, Є. Фенцика, І. Сілвая і другых (Падяк, Муляр, 2018).

Русинко роздїлює авторів карпаторусиньской америцькой літературы до трёх ґенерацій. Першу ґенерацію русиньскых писателїв в США представлюють в першім рядї ґрекокатолицькы священици. Найплоднїшым з них быв Емілій Кубек (1857 – 1940), котрый ся прославив не лем своёв поезіёв, але главно тройтомовым романом Марко Шолтыс (1922), написаным в русиньскім языку і выданым в США. Дале то были священици Стефан Варзалій (1890 – 1957) і Василь Шереґій (1918 – 1988) (в Америцї знамый як Basil Shereghy – позн. Д.Н.), котры в новинках і алманахах выдавали стихы і драматічны творы. Меджі русиньскых авторів США належали і новинарї як Петро Мацков (1880 – 1965), якый написав зборник  набоженьской поезії Vinec nabožnych stichov (1958). Стефан Телеп (1882 – 1965) і Николай Цисляк (1910 – 1988) писали пєсы про аматерьскы театралны кружкы. Знамым лемківскым писателём у Канадї і США быв новинарь Димитрій Выслоцькый (1888 – 1968), якый писав під псевдонімом Ваньо Гунянка (Rusinko, 2011). Поезія і драма были найпопуларнїшыма жанрами першой ґенерації русиньскых писателїв США. Аматерьскы театралны кружкы, якы дїяли при братьскых орґанізаціях і парохіях мали повный репертоар куртых театралных пєс, котры рефлектовали соціалну проблематіку русиньскых еміґрантів в США (Маґочій, Поп, 2010). В куртій драмі Fedorišinovy (1925) ґрекокатолицькый священик Валентин Ґорзо (1869 – 1943) зобразив гнедь дакілько аспектів соціалной проблематікы Русинів-еміґрантів. Суть то проблемы як алкоголізм, ґенерачный конфлікт і намага стати ся повноцїнным Америчаном (што найлїпше ся зачленити до америцького середовиска научінём анґліцького языка, переберанём америцькых културных звыків, облечінём і под. – позн. Д. Н.). Треба спомнянути і дакілько далшых драматічных творів, котры рефлектують бой проти патріархалній авторітї (С. Телеп – Хитра дѣвчина, 1927), ці конфронтацію русиньскых іміґрантів з америцьков правнов сістемов (В судѣ, 1944). В тых творах часто видиме русиньскы тексты з анґлоязычныма елементами. Дакотры указують на природну языкову асімілацію (найперше перебераня анґліцькых слов до русиньского языка, пізнїше переход на анґліцькый язык – позн. Д. Н.), далшы суть якымесь понаучінём, вызвов честовати язык домовины. Поезія ся передовшыткым замірює на темы смутку за родным краём. „Zatiaľ čo divadelné hry boli predovšetkým ľahké a zábavné, poézia bola skôr vážna, náboženská a ideologická.“ (тамже, с. 101).

По Другій світовій войнї, коли уж была русиньска діаспора в США достаточно языково і културно асімілована, з умелецькой карпаторусиньской літературы США ся вытратив русиньскый язык. Друга ґенерація русиньскых писателїв США писала по анґліцькы, чім ся розшырив круг чітателїв мімо русиньской комуніты. Тоты авторы были дїти іміґрантів, векшынов уж народжены в Америцї. Взникло дакілько важных популарных творів русиньской умелецькой літературы написаных в анґліцькім языку (Маґочій, Поп, 2010). „Prvým rusínsko-americkým spisovateľom, ktorý hľadal divákov mimo rusínskej komunity, bol Vasil S. Koban.“ (Rusinko, 2011, с. 102). Ёго роман The Sorrows of Marienka (1979) взникнув подля розповіданя ёго матери. Найпопуларнїшый з авторів той ґенерації і зарівно єден з попереднїх америцькых писателїв 20. стороча быв Томас Белл (Thomas Bell), сын русиньского іміґранта Михайла Белейчака, якый загынув у металурґічнім заводї в Піттсбурґу. Жывот русиньскых іміґрантів з выходной Словакії з Пряшівской Руси[5] є выображеный в ёго першім романї The Brood of Vasil (1930). Вершынов ёго літературной творчости є автобіоґрафічный роман Out of This Furnance (1941), якый є присвяченый трём ґенераціям приселенцїв з выходной Словакії, котры роблять в оцїлярнях у Пенсілванії од року 1880 до зачатку Першой світовой войны. Спомнянути мож і роман Сонї Джейсон (Sonya Jason) під назвов Icon of Spring (1987), котрый описує тяжкый період Великой господарьской крізы в 30. роках 20. стороча. Авторка є дївков іміґрантів з Підкарпатьской Руси і у своїй творчости рефлектує і русиньско-америцьку тематіку. Анн Валко (Ann Walko) у своїй книжцї Eternal Memory (1999) зображує споминкы іміґрантів, їх розповіданя о домовинї, співанкы, ці рецепты (тамже, с. 102).

До третёй ґенерації русиньско-америцькых писателїв належить Марк Ванс (Mark Wans), котрый написав на фактах основаный історічный роман The Linden and the Oak (2010). Русинко тыж споминать роман Ніколаса С. Караса (Nicholas S. Karas) Hunky: The Immigrant Experience (2004) а тыж твір Пете Богачіка (Pete Bohaczyk) Less Than Diamonds (2002), котры, нажаль, обсягують много неясностей в контекстї русиньской історії і ідентіты a мають низку естетічну цїнность (тамже, с. 102).

Заключіня

В тій роботї здалека не споминаєме вшыткых авторів а ани вшыткы творы  спомянутых в нашій штудії авторів, котры дали свій вклад до „імаґінарной“ бібліотекы карпаторусиньской літературы США. О многых іщі все не знаєме, затоже много неперебаданых матеріалів все лежыть в заокеаньскых архівах. Треба спомнянути, же в розлічных шпеціфічных ґрупах на соціалных сїтях ся обявлять і русиньска перекладова література (творы світовой літературы переложены до розлічных діалектів карпаторусиньского языка) з того періода, якій бы треба было тыж придїляти векшу позорность і реалізовати глубше сондованя той перекладовой літературы. З уведженого выходить, же еміґрація карпатьскых Русинів до Америкы была детермінантом зроду новой літературы Русинів і oбогатила културный жывот Русинів нелем за океаном але і в домашнїм середовиску. Русиньскый културный розвиток в США в сучасности підпорують світовы орґанізації а то конкретно Карпаторусиньскый научный центер (The Carpatho-Rusyn Research Center (Окала, Флоріда, США)), Карпаторусиньске общество (Carpatho-Rusyn Society (Піттсбурґ, Пенсілванія)) і Русиньска асоціація (Rusin Association (Міннеаполіс, Міннесота, США)) (тамже, с. 98).

 

ЛІТЕРАТУРА:

Amerikansky russky viestnik, č. 22., 1901.

BADE, K.J. (2004). Evropa v pohybu. Evropské migrace dvou staletí. Praha: Lidové noviny, ISBN: 8071065595, 497 s.

HANZLÍK, J. (1970). Začiatky vysťahovalectva zo Slovenska do USA a jeho priebeh až do roku 1918, jeho príčiny a následky. In: J. Polišenský et al.: Začiatky českej a slovenskej emigrácie do USA: zborník statí. Bratislava: Vydavateľstvo Slovenskej akadémie vied. 336 s., s. 50.

HARUŠŤÁK, I. (2013). Príspevok k diskurzu o dejinách slovenského vysťahovalectva. Migračné impulzy a vysťahovalectvo z hornouhorských žúp na americký kontinent v kontexte migračných pohybov v strednej a východnej Európe v poslednej štvrtine 19. storočia. In: D. Kováč et al.: Sondy do slovenských dejín v dlhom 19. storočí: monografia. Bratislava: Historický ústav SAV v Typoset Print s.r.o., ISBN: 978-80-971540-1-1, 342 s., s. 215.

MAGOCSI, P. R. (2016). Chrbtom k horám. Prešov: Vydavateľstvo Universum – EU. s.r.o., ISBN: 978-80-89046-97-3, 593 s., s. 193.

MAGOCSI, P. R. (2004). Our People: Carpatho-Rusyns and Their Descendants in North America. Ontario: Multicultiral History Society of Ontario, Fourth revised edition 2004, 281 s.

RUSINKO, E. (2011). Karpatskorusínska literatúra v USA. In: K. Koporová (ed.): Studium Carpato-Ruthenorum 2011: Штудії з карпаторусиністікы. Prešov: Prešovská univerzita v Prešove – Ústav rusínskeho jazyka a kultúry, ISBN 978-80-555-0469-8, 2011, 104 s., s. 99, 101, 102.

ŠATAVA, L. (1989). Migrační procesy a české vystĕhovalectví 19. století do USA. Praha: Univerzita Karlova, 163 s.

WYMAN, M. (1993). Round- Trip to America: The Immigrants Return to Europe, 1880- 1930. Ithaca and London: Cornell University Press, ISBN: 0-8014-8112-0, 272 s.

Американскій русскій вѣстник, ч. 2., 1894.

ПАДЯК, В. (2018). Історія карпаторусиньского націоналного театра и драматурґії. Пряшів: Выдавательство Пряшівського універзітета, ISBN: 978-80-555-1974-6, 344 s., s. 220.

МАҐОЧІЙ, П. Р. –  ПОП, І. (2010). Енциклопедія історії та культури карпатських Русинів. Ужгород: Видавництво В. Падяка, ISBN: 978-966-387-044-1, 849 s.

ПАДЯК, В. (2016). Нарис історії карпаторусиньскої літературы. Торонто: Кафедра українознавчих студій Торонтцького університету, ISBN: 978-0-7727-5113-3, 242 s.

ПАДЯК, В. –  МУЛЯР, К. (2018). Розвиваня літературного житя карпатськых Русинів у США у другів половці XIX – первій половці XX столітя. In: К. Копорова (ед.): 20 років высокошкольской русиністікы на Словакії/ 20 rokov vysokoškolskej rusinistiky na Slovensku, Prešovská univerzita, 17. – 19.10.2018. Prešov: Prešovská univerzita v Prešove – Centrum jazykov a kultúr národnostných menšín – Ústav rusínskeho jazyka a kultúry, ISBN: 978-80-555-2081-0, 379 s.

http://www.rusynacademy.sk/slovak/sl_geografia.html

[1] днесь знама під назвов Greek Catholic Union of the USA.

[2] днесь знама як United Societies of Greek Catholic Brotherhoods.

[3] Соединеніе Ґреко-Кафтолическихъ Русскихъ Братствъ.

[4] Точнїшый повіджене, або переложене бы могло быти так: používajúc systém transliterácie využívajúci slovenskú diakritiku (aj to len čiastočne, pretože máme svoje písmeno ŷ) – позн. Д.Н.

[5] Поменованя Пряшівска Русь або Пряшівщіна означує часть історічной теріторії званой Карпатьска Русь. „ …перед 1. світовов войнов карпаторусиньскы політічны лідры в петіції, котру дали вєдно з мапов на посуджіня Паріжскій міровій конференції (1919), уточнили, же Карпатьска Русь означує Підкарпатьско, Пряшівско і Лемковину (аж по рїку Сян) на северных схылах Карпат.“ (Здрой: http://www.rusynacademy.sk/slovak/sl_geografia.html, переклад: Д. Н.).

Михал Павліч: Характерістіка дїтьского чітателя як адресата русиньской літературы про дїти і молодеж на Словакії

Leave a comment

ХАРАКТЕРІСТІКА ДЇТЬСКОГО ЧІТАТЕЛЯ ЯК АДРЕСАТА РУСИНЬСКОЙ ЛІТЕРАТУРЫ ПРО ДЇТИ І МОЛОДЕЖ НА СЛОВАКІЇ[1]

Михал ПАВЛІЧ

 

Abstract

Literature for children and youth represents a large part of the book production of contemporary Ruthenian literature in Slovakia. Almost every Ruthenian writer is the author of at least one book dedicated to children’s readers, which only confirms the great importance attached to future generations. Considering the fact that it is the literature of a minority nation living in the territory of the majority, it is understandable that it is specific in terms of the genres chosen, the topics covered and, ultimately, the approach to its readers. Ruthenian literature often deals with existential problems related to the question of nationality and identity. These themes also permeate the literature for children and young people. Younger or future generations are not only receivers of artistic text, but also addressees of messages, references, wishes and hopes contained in literary texts of the older generation. We want to create the characteristics of a child reader from the point of view of the authors writing this literature. In the article, we describe how the authors themselves see their potential reader, what approach they take to him, what competences and tasks they attribute to him.

 

Keywords: Literature for children and youth. Ruthenian literature in Slovakia after 1989. Children’s reader. The personality of the reader. The addressee of the literary text.

 

1. Вступ

При бісїдї з авторами русиньской літературы підчаркуєме єдно, подля нас, главне правило – все треба думати на то, про якого чітателя пишеме свій твір, тзн. не треба творити літературу без даякой авторьской стратеґії, а лем ся слїпо сполїгати, же „…тадь чітателї собі „тоту свою“ книжку найдуть‟. Каждый автор хоче, абы были ёго книжкы чітаны, а і з той прічіны бы ся мав іщі перед першыма шориками тексту задумати над тым, хто є ёго задумованый або потенціалный чітатель.

Література про дїти і молодеж творить велику часть книжной продукції сучасной русиньской літературы на Словакії. Мож повісти, же скоро каждый єден писатель є автором бодай лем єдной книжкы присвяченoй дїтьскому чітателёви, а дакілько з них ся замірює лем на дїтьского адресата. До література про дїти і молодеж рядиме  книжкы про дїти од народжіня по адолесценцію, покрываючі темы релевантны і інтересны про дїти даных віків, через прозу і поезію, фікцію і літературу факту. (LYNCH-BROWN, 1999). Є то література нашого дїтинства, тзн. ставу, од котрого ся будеме все веце і веце оддалёвати, бо евентуалнї выростеме в доспілого чоловіка. (HUNT, 2003).

В рамках сучасной русиньской літературы на Словакії мож найти множество авторів, котры ся у своїй творбі прямо замірюють на дїтьского чітателя як приїмателя їх літературных творів, або мають мінімалнї єдну публікацію про дїти (подобнї як то платить і про русиньску літературу в общім, найчастїше іде о просты лірічны жанры). К такым авторам поезії про дїти патрять напр. такы авторы, як Штефан Сухый з книжками Азбукарня (2004), Слон на кычарї (2007), Незабудка (2008) і Азбукова мама (2010), Квета Мороховічова Цвик зо зборниками Камаратя спід зеленого дуба і белавого неба (2011) а Возьмий ня за ручкы (2013), Петро Ялч і ёго дебут Мамко, подьме чітати (2014) і далшы писателї. Попри авторьскій творчости (зборник загадок Здогадай, школярику, 2015) є барз важным ай зборник малой народной фолклорной творчости про дїти, Дякую, мамко! (2018, 2023), котру з области стариньской долины позберав а про далшы ґенерахії сохранив Юрко Харитун вєдно із своёв мамов.

К авторам, котры ся замірюють найчастїше на дїтьского чітателя, уводиме віршикы Іветы Мелнічаковой (І Янкови, і нянькови, 2010; З приповідкы світ, 2015 і Школярик, 2015) ці множество публікацій Гелены Ґіцовой-Міцовчіновой, котра выдала веце як пятнадцять зборників поезії про дїти. Нажаль, єднотливы книжкы не мають окрему ідентіту а довєдна сплывають в цїлу авторчину творчость.

Єднов з найпопуларнїшых писателёк є Людміла Шандалова, котра патрить меджі жанрово флексібілных авторів, пробуючіх писати поезію, прозу і драматічны тексты, але все з дїтьскым цїлёвым чітателём. Авторка на себе упрямила позорность дякуючі зборнику простой рітмічной поезії Poďte ďity, što vam povim/Подьте дїти, што вам повім (2013, 2. выд. 2018) заміряным на домашнї звірятка, на котру о пару років нескорше надвязала зборником поезії о екзотічных звірятках (Ани бы сьте не вірили, 2018). Амбіціoзнїшым поетічным твором є книжка духовной поезії і молитвочок про дїти Напю ся водічкы (2020), котра в русиньскій літературї не мать конкуренцію, бо остатня духовна поезія є писана про дорослых і віково старшых чітателїв (сеніорів). К прозовій творчости Людмілы Шандаловой мож дотеперь раховати лем забавны розповідї Маме дома псика (2022), но подля нас найгоднотнїшов частёв єй творчости суть сценарї драматічных гер написаных про дїти і молодеж (Приповідка з лїса, 2014, Wi-фінтена принцезна, 2015, Дївчатко і жебрак, 2016, Юрко а поклад, 2018, Чудесна лавочка, 2018). Важным фактом є, же тоты творы не зіставають лем в текстовій подобі, але были інсценованы і презентованы в школьскых представлїнях акторами-школярами під режіёв учітелькы Даріны Марковой в Основній умелецькій школї у Свіднику ці презентованы на Русиньскім фестівалї. Авторчины творы так были хоснованы в русиньскім народностнім школьстві, а так мали можность розвивати потенціалных акторів Театра Александра Духновіча в Пряшові.

Як ай в русиньскій літературї в общім, жанер прозы (ай прозы про дїти) є омного рарітнїшый. Попри уж спомянутій Людмілї Шандаловій ся в послїднїх роках обявила нова авторка – Марія Шмайдова (У дїдка на дворї, 2020, Максовы новы чіжемкы, 2022, Під старов грушков, 2023) з творами про найменшы дїти з дідактічныма і едукачныма елементами.

 

2. Тематічны і формалны характерістікы русиньской літературы про дїти і молодых

Темы скуманы в рамках русиньской літературы про дїти і молодых суть глубоко закорїненыма в културнім і сполоченьскім просторї русиньского народа. Меджі тематіков літературы про дїти патрять такы темы, як дїтьска гра, познаня природного і домашнёго світа навколо дїтвака, вытваряня позітівного одношіня ку родинї і околитій природї. Тоты ідеї суть єдночасно перевязаны з русиньсков ідентітов і підчаркують важность народной ідентіты, гордость на походжіня, любов к материньскому языку і локалній теріторії. Література писана в языку маёрітного народа на даній теріторії, тзн. в словацькім языку, много раз заведе чітателя до екзотічных просторів, но русиньска дїтьска література зістає вузко перепоєна із знамым простором, чім ся молодшы чітателї можуть легше ідентіфіковати з єднотливыма розповідями.

Авторы велё раз выядрюють свої ідеї і заміры експліцітнї, прямо ословлюють чітателя з ясным желанём, або ся снажать од нёго дістати конкретне обіцяня. В літературї ся міцно підчаркує колектівна співналежность перед індівідуалізмом, підчаркує ся важность русиньской комуніты і сполочных културных цїнностей, напр. дякуючі описаню тіпічных звычаїв, свят або характерістічных локалных ґеоґрафічных міст. Тоты темы мають много раз функцію поучіти чітателя, єдночасно бы але мали в молодшім чітателёви підпоровати розвиток чутя гордости, але і одповідности за народ (напр. частый мотів хоснованя материньского языка).

Формалны характерістікы русиньской літературы про дїти одражають їх дідактічну і інштруктівну повагу. Авторы много раз прямо адресують молодого чітателя, вжывають ґраматічну другу особу (тзн. ґраматічне ты) на вытворїня чутя інтіміты і анґажованости. Тексты суть много раз допереду вытваряны зо заміром, абы чітателёви адресовали „жывотны лекції‟ ці моралны годноты. Много раз суть преферованыма просты поетічны тексты з выразнов рітміков, таксамо дідактічный жанер байкы.

Просты формы заручують, же посолство авторів не зістане скрытым меджі далшыма значінями „меджі шориками‟, але буде яснї ідентіфікованым і выслуханым. Авторы много раз занимають роль ментора, котрый має замір вести молодого чітателя по дорозї моралного і інтелектуалного розвитку. Експліцітна адресація є преферована перед імпліцітным розповіданём єднотливых повідань, тзн. задуманы автором лекції суть яснї похопеныма. Тот приступ дозволює авторам проєктовати свої властны ідеалы і годноты на свою молоду публіку, чім ся істым способом снажать реалізовати „выховный план‟ про дорослых людей, якыма ся тоты молоды дїти раз стануть.

 

3. Одношіня автор – чітатель

Близшым чітанём русиньской літературы про дїти мож ідентіфіковати одношіня меджі автором а дїтьскым чітателём ёго літературы. Дїти суть много раз стереотіпічнї зображеныма як сімболы чістоты, невинности, але і простоты, єдночасно суть але і носителями надїї і одповідности за будучность народа. Авторы ся через свої творы снажать формовати молодых чітателїв на свій ідеалный образ, і такым способом їм одовздати годноты, котры суть подля них нутныма про захованя русиньской културы і ідентіты.

З текстів є ясне, же многы авторы выступують як скушены менторы, котры ся ідентіфікують з важным посланём – вести далшу ґенерацію. Писаня про дїти є наповнене высшыма цїлями і ідеалами, бо авторы відять самы себе як хранителїв културной дїдовизнї. В своїх чітателях ся снажать вытворити ясный змысел жывота, напрямують їх ку тому, жебы з них выросли одповідны і горды членове русиньского народа.

Є але інтересне, же векшына русиньской літературы про дїти є адресована про чітателїв молодшого школьского віку, мож повісти про дїти од 6 до 10 років або і молодшы. Тота демоґрафічна ґрупа є може поважована за ідеалне публікум на представлїня основных знаків і на підпору вытворїня перепоїня з русиньсков културнов ідентітов. Мож тыж але повісти, же ся вытварять парадоксный образ тых молодых чітателїв – на єдній странї суть просто зображены як просты а невинны, на странї другій суть затяженыма одповідностёв і очекованями, котры бы сьме скорше чекали, же будуть адресованы дорослым чітателям. Тота дуаліта рефлектує погляд авторів на дїти як обєкты, котры мож формовати а на їх плечі мож зложыти народне посланя.

4. Абсенція – література про дїти, але не про молодеж

Характерістікы описаны в предошлых абзацох мож подля нас лоґічно высвітлити мотіваціёв выпливаючов з русиньской історії, главнї звязаныма з асімілаціёв, котра дотеперь міцно неґатівно впливать на будучность русиньского народа. В чім ся але тяжше находить лоґічна прічіна, то є абсенція творів літературы про дїти старшого школьского віку (10 аж 15 років). Як дїти старїють, доходить у них ку розвитку комплекснїшых емоцій і оцїнок, вырастать ту ґенерація русиньскых чітателїв, котры бы собі жадали літературу акцентуючу на тоты зміны у їх жывотї (передошыткым родиннім), котрыма якраз переходжають. Суть то чутливы темы, як напр. розвод родічів, смерть в родинї, перестягованя ся до іншого міста ці країны, пуберта і далшы вызвы переходу дїтвака до доспелости, котры в русиньскій літературї скоро стопроцентно абсентують (вынятком є єдна маленька публікація Петры Семанцёвой, в котрій суть темы самостатного жывота молодого чоловіка во великім містї, ці перша любов, но на тоту єдну публікацію авторка уж веце не надвязала, а тым є потенціал такой літературы дотеперь не вывжытый).

Тота хыбуюча література є сімптомом шыршых сполоченьскых факторів як є важный і тяжко рїшытельный проблем абсенції середнїх русиньскых школ. Выслїдком є але павза в літературнім запоїню молодых чітателїв, котры суть так нучены чітати іншоязычну літературу (словацьку, але і перекладову), а такым способом доходить ку стратї контакту авторів з данов ґенераціёв чітателїв. Дочасным рїшінём бы пак могла быти векша понука літературы переложеной до русиньского языка, котра бы ся занимала праві такыма темами, холем до того часу, покы ся русиньскы авторы не зачнуть орьєнтовати і на такых чітателїв, і не взникне ту автентічна русиньска література про таку ґрупу чітателїв.

Недостаток жанрів адекватных про дану вікову катеґорію чітателїв як є напр. дїтьска детектівка, розповіданя о приятельствах і зажытках дїтьской партії або розповідї заобераючі ся першов любовёв тот проблем згіршують – наслїдком того суть старшы дїти вхабены без літературных постав або повідань, з котрыма бы ся могли ідентіфіковати, што їм стяжує зістати в споїню з русиньсков літературов через тот крітічный про їх далшый розвой вік.

Самособов, екзістує дакілько літературных проб, котры на першый погляд суть адресованы (кедь уж не про старшый школьскый вік) про людей на початку доспілости, але реаліта є інша. Єдным з прикладів є напр. проза Мілана Ґая Несповнены слюбы (2024), де суть описованы першы крокы молодых людей в дорослім жывотї (сельскы забавы, алкогол, перша любов і першы скушености в роботї або на войнї), но на другый погляд є ясне, же авторова проза має цалком іншу публіку як і цїль – іде о носталґічну прозу старшого автора наповнену споминками на молодость, писану про чітателїв той самой віковой катеґорії, котры (як ай сам автор) носталґічно споминають і ідентіфікують ся з описаныма темами і на закладї властных скушеностей (напр. повинна воєньска служба в комуністічных часах). А хоць дакотры авторы презентують дану прозу як пробу передати молодшым чітателям часы минулости, „як то даколи было‟, зістає то лем во формі желань, котры ся їм не дарить перемінити на реалность, a контакт з тым чітательскым публіком зістає ненадвязаный. Такым способом можеме бісїдовати о русиньскій літературї про дїти, но уж не про молодеж.

5. Заключіня

На вырїшіня такых абсенцій і забезпечіня будучой віталіты русиньской літературы про дїти а конечнї і про молодых, є потребне зробити дакілько рїшінь. За перше, авторы можуть розшырёвати темы своїх літературных творів так, жебы там были і вопросы дотыкаючі ся старшых дїтей і „тінеджерів‟, як суть проблемы з особнов ідентітов (не лем народнов), одношіня ку ровесникам і емоціоналный вывой. Експеріментованём із жанрами як є фантазійна ці містеріозна література може авторам ослободити імаґінацію даколи підряджену нима передпокладаныма пожадавками на підпору народной ідентіты, а такы тексты бы могли ефектівнїше резоновати у чітателїв мімо наймолодшой віковой ґрупы, про котру є ай так писана скоро вшытка літературна продукція.

Таксамо то не значіть, же превалентны темы звязаны з народнов ідентітов будуть про катеґорію чітателїв старшого школьского віку табу, то нї, є але потребне зволити іншы авторьскы стратеґії адекватны і інтересны про дану ґрупу (доведжене до ектремного образу – не мож чекати, же рітмічны віршованкы о мамцї, котры ся учать дїти передшкольского віку, будуть способныма заінтересовати дїти старшого школьского віку, а то саме платить про носталґічне споминаня автора на доходку – доходить ку незгодї меджі желаным і реалным чітателём літературных творів).

По друге, комунікація авторів літературы про дїти і молодых з педаґоґами і културныма інштітуціями бы могла помочі лїпше порозуміти потребам чітателя, якый є в періодї старшого школьского віку – хоць бы было адресоване школярям другого ступня основной школы, а не уж штудентам на середній школї. Такым способом бы было можне вытворити міст через літературну пропасть, а в ідеалных подмінках бы то могло іншпіровати молодых чітателїв і к властным літературным почінам, котры бы дале розвивали русиньску літературу. Понукнутя доступных здроїв, орґанізованя літературных стрїч (публічне чітаня або літературный воркшоп) може підпорити чітаня і твориве выядрёваня русиньской молодежы.

Русиньска література про дїти і молодеж на Словакії є важнов сучастёв културной дїдовизны русиньского народа. Снажить ся фунґовати як міст меджі ґенераціями, а заручіти, абы годноты, традіції і язык Русинів быв переданый будучім ґенераціям. Закы література про молодшы дїти є богата і розмаїта, екзістує велика потреба рїшыти пропасть в творах про старшых чітателїв школьского віку. Розшырїнём шкалы тем і жанрів можуть русиньскы авторы забезпечіти, жебы їх література была релевантнов а інтереснов і про дотеперь іґнорованы віковы ґрупы, чім бы ся підпорило цїложывотне перепоїня з културныма корїнями.

Дякуючі ефектівному напрямованю творивой енерґії авторів може русиньска література екзістовати нелем про дїти, але і молодых, може ся надале розвивати, іншпіровати молодых і наконець вытваряти так желаный змысел про ідентіту і приналежность к народу, котрый буде екзістовати і в дорослім віку. Є потребне на то зволити адекватны настрої і стратеґії, ці уж маєме на думцї авторьскый штіл писаня, літературны жанры і темы, котры суть про дїти старшого школьского віку важныма.

ЛІТЕРАТУРА

HUNT, P. (2003). Understanding Children´s Literature. Key essays from the second edition of The International Companion Encyclopedia of Children´s Literature. London and New York: Routledge.

LYNCH-BROWN, C. – TOMLINSON, C. M. (1999). Essentials of Children´s Literature. Third edition. Massachusets: Allyn and Bacon.

Выдавательство В. Падяка.

ҐАЙ, М. (2024). Несповнены слюбы. Пряшів: Академія русиньской културы в Ср.

ІЛЬЧЕНКО, Л. – ПАДЯК, В. (2015). Бібліоґрафія русиньскоязычных выдань: 2005 – 2014. Ужгород: Выдавательство В. Падяка.

ІЛЬЧЕНКО, Л. (2007). Бібліоґрафія русиньскоязычных выдань: 1989 – 2004. Ужгород:

МЕЛНІЧАКОВА, І. (2010). І Янкови, і нянькови. Пряшів: Русин і Народны новинкы.

МЕЛНІЧАКОВА, І. (2015а). З приповідкы світ.  Пряшів: ОЗ Колысочка – Kolíska.

МЕЛНІЧАКОВА, І. (2015б). Школярик. Пряшів: ОЗ Колысочка – Kolíska.

МОРОХОВІЧОВА ЦВИК, К. (2011). Камаратя спід зеленого дуба і белавого неба. Пряшів: Сполок русиньскых писателїв Словеньска.

МОРОХОВІЧОВА ЦВИК, К. (2013). Возмий ня за ручкы. Новы Замкы.

ПАДЯК, В. (2012). Нарис історії карпаторусиньской літературы ХVI. – XXI. стороча. Пряшів: Сполок русиньскых писателїв Словеньска.

ПАДЯК, В. (2016). Нарис історії карпаторусиньскої літератури. Торонто: Кафедра українознавчих студій Торонтського університету.

СУХЫЙ, Ш. (2004). Азбукарня. Пряшів: Русин і Народны новинкы.

СУХЫЙ, Ш. (2006). Слон на кычарї. Prešov: Metodicko-pedagogické centrum.

СУХЫЙ, Ш. (2008). Незабудка. Пряшів: Сполок русиньскых писателїв Словеньска.

СУХЫЙ, Ш. (2010). Азбукова мама. Пряшів: Русиньска оброда на Словеньску

ХАРИТУН, Ю. (2015). Здогадай, школярику. Пряшів: Академія русиньской културы в СР.

ХАРИТУН, Ю. (2018). Дякую, мамко! Пряшів: ОЗ Колысочка – Kolíska.

ШАНДАЛОВА, Л. (2013). Подьте дїти, што вам повім. Свідник: тота аґентура.

ШАНДАЛОВА, Л. (2014). Приповідка з лїса. Свідник: тота аґентура.

ШАНДАЛОВА, Л. (2015). Wi-фінтена принцезна. Свідник: тота аґентура.

ШАНДАЛОВА, Л. (2016а). Дївчатко і жебрак. Свідник: тота аґентура.

ШАНДАЛОВА, Л. (2016б). Червеный берег. Брно: тота аґентура.

ШАНДАЛОВА, Л. (2018a). Ани бы сьте не вірили. Свідник: тота аґентура.

ШАНДАЛОВА, Л. (2018б). Чудесна лавочка. Свідник: тота аґентура.

ШАНДАЛОВА, Л. (2018в). Юрко а поклад. Свідник: тота аґентура.

ШАНДАЛОВА, Л. (2022). Маме дома псика. Свідник: тота аґентура.

ШМАЙДОВА, М. (2020). У дїдка на дворї. Пряшів: Сполок русиньскых писателїв Словеньска.

ШМАЙДОВА, М. (2022). Максовы новы чіжемкы. Пряшів: ОЗ Колысочка – Kolíska.

ШМАЙДОВА, М. (2023). Під старов грушков. Пряшів: Сполок русиньскых писателїв Словеньска.

ЯЛЧ, П. (2014). Мамко, подьме чітати. Пряшів: Сполок русиньскых писателїв Словеньска.

[1] Publikovanie príspevku bolo podporené grantovým projektom VEGA MŠVVaŠ  1/0506/22 Pomedzie strednej Európy ako špecifický heterogénny priestor literatúry (Východné Slovensko a susedné regióny)

Вышла книжка АРК в СР – Мілан Ґай: Несповнены слюбы

Leave a comment

Мілан ҐАЙ, народженый 23. 7. 1954 у Сукові, жыє і творить в Меджілабірцях, теперь выдав 11. свою книжку в русиньскім языку.

Творы сучасной русиньской літературы на Словакії суть проявом довготырвалых снажінь і актівностей у рамках періоду третёго народного возроджіня, котре надале проходить. Знаками той літературы є, окрем іншого, адресованя творів як дїтьскому, так і дорослому русиньскому чітателёви. Про писательску карьєру Мілана Ґая тоты знакы суть платны.

На першый погляд ся здасть, же найновша книжка Несповнены слюбы є прозов адресованов дозрїваючому чітателёви, котра в сучасній русиньскій літературї на Словакії скоро абсентує. Ґай розповідать пригоды ґрупы камаратів у часї почас їх переміны із штудентів на дорослых хлопів і почас здобываня робочіх скушеностей. Хоць бы то служыло чітателёви на ідентіфікацію з особами, якы бы му были пертнерами почас снажіня зорьєнтовати ся у дорослім жывотї і гляданю ёго змыслу, не є то так. Автор присвячує скоро цїлу увагу главно особі Івана і ёго першій любви, взаємному спознаваню ся, тужіню і траплїню.

Путованя за школов і роботов служить главно про описаня навертаня ся домів і за родічами, ку каждоденным робочім повинностям на селї, коты суть фарбисто і подробно описаны. Особы молодых хлопцїв нераз споминають на минулы зажыткы і планують будучі стрїчі. Пригоды суть носталґічно ладжены, їх дїя є без выразнїшых конфліктів, і хоць были Несповнены слюбы, може, адресованы доростаючому поколїню, з высше спомянутых прічін поважуєме публікацію за вгодну скорїше про старшу ґенерацію чітателїв, котра тоту книжку оцїнить омного  веце, як тота молодша.

Вышла далша книжка АРК в СР – Елена Хомова-Грінёва: Любов сердця / Ľubov serdcʾa

Leave a comment

Елена ХОМОВА-ГРІНЁВА, народжена 2. 3. 1958 в Удолю, жыє і творить в Старій Любовни, теперь выдалa свою 6. книжку в русиньскім языку.

Елена Хомова-Грінёва теперь предложыла чітателёви свій новый зборник поезії в русиньскім языку азбуков і  латиніцёв. Уж сама назва Любов сердця ясно говорить, же у віршах буде доміновати вічный мотів любви. Поетка ся так найновшов публікаціёв у рамках сучасной русиньской літературы на Словакії приближує к такым авторам, як  Квета Мороховічова Цвик ці Юрко Харитун, хоць треба конштатовати, же они передавали свої чутя нелем в рамках партнерьскых одношінь, але і в одношіню к природї, домовинї ці самотному писаню вершів.

Напротив того Елена Хомова-Грінёва ся в уведженій публікації зосереджує лем на емоціоналны чутя меджі мужом і женов, лайт мотів любви ся в зборнику проявлює у розлічных формах, фазах і проявах. Од незвязаной радости з розгорїня ся іскры любви і нетерпезливого очекованя далшой стрїчі, аж по охолоджіня чутя і евентуалне розлучіня.

У зборнику мож тыж найти вершы з мотівом одходу і лучіня, ці чеканя на навернутя любого пертнера, котре є тыж даколи марне, безнадїйне. Фарбисты описы поцїлунків і дотыків суть ту зображены в меншій мірї, Хомова скорїше описує душевны тугы люблячіх ся, але і стабілны чутя довгорочных партнерів..

Композіція поезії є проста, у вершах перевагу мають описны метаморфозы а главно порівнованя. Авторка нераз выраховлює і наподобнює любов к розлічным жывелным природным проявам. Головнов думков зборника є факт, же любов представлює ідеал,  змысел жывота, по них чоловік неперестанно прагне. Даколи але по снагах і жертвах ай так зажывать терьпке розчарованя. В такых припадох  авторка нераз припоминать потенціалну надїй на нове партнерство, котре принесе щастя на цїлый жывот.

Штефан Смолей: Радостне навернутя

Leave a comment

Штефан СМОЛЕЙ, народженый 13. 9. 1933 у Рошківцях, жыє і творить в Меджілабірцях, теперь выдав 33. свою книжку в русиньскім языку.

З прибываючіма роками ексістенції сучасной русиньской літературы по роцї 1989, а главно по Мальцовской одходї до вічности літературны крітіци і одборникы, што ся занимають белетріёв, наісто збачіли, же проза стає ся чім дале тым веце цїннїшов, што є неґатівный і смутный факт. І з той причіны позітівно оцїнюєме снажіня автора Штефана Смолея, котрый почас скоро цїлой писательской карьєры выразно преферовав прозаїчны жанры коротшого і довшого розсягу, за што быв одборниками оцїненый Преміёв Александра Духновіча за русиньску літературу за прозу Буря над Бескидами (з р. 2012). В прозї Радостне навернутя розповідать пригоду молодых людей, Андрія і Геленкы, котрых любов од зачатку мусила боёвати і з несогласом родічів. Із зроблїнём їм хрестиків на чела здасть ся, же їх щастя не буде мати кінця, але не знають, же нечекана траґедія є близко.

Прозаїчна творчость Марії Мальцовской вызначує ся главно сильнов і невіроятнов псіхолоґіёв героїв єй творів. Характер і черты Смолеёвых героїв выходить із знамых архетіпів і очекованых властивостей, выходящіх із поглавной діференціяції і позіції в родинї. Смолеёва проза дає главно акцент на подробнїше описованя способу жывота в минулости, роботу на ґаздівстві, але ай звыків і традіцій. Скоро половина розсягу Радостного навернутя творить опис свадьбяных звыків, котры суть доповнены і многыма співанками і властныма поетічныма вытворами. Смолей так чітателёви уможливлює спознати звыкы і обычаї минулости, з котрыма ся уж в сучасности молодшы ґенерації стрїчаюти взацнїше, і то главно на селах або вдяка людей діючіма у фоклорных колектівах. Авторів штіл писаня в тым творї рітмом і нераз ай ґраматічным рімом звыкне переходити до віршованой прозы.

Треба повісти тыж, же Штефан Смолей ся уж давнїше настало усадив у часопросторї русиньского села минулости і главно в тематіцї тяжкого жывота простых русиньскых селян, котры мусять боёвати з нелегков своёв судьбов. На єдній сторонї сталый чітатель Смолеёвой літературы дістане то, што чекав і преферує, но особно собі думам, же є шкода, же автор веце неексперіментує з тематіков і конфліктами пригод.

Михал Палвіч: Сучасный став русиньской літературы на Словакії: Меджі будительством і новаторством

Leave a comment

СУЧАСНЫЙ СТАВ РУСИНЬСКОЙ ЛІТЕРАТУРЫ НА СЛОВАКІЇ:

МЕДЖІ БУДИТЕЛЬСТВОМ І НОВАТОРСТВОМ

Михал Павліч

Anotation

Rusyn literature is one of the few literatures of the present day about which we can say that its published works in the 21st century has the characteristics of the literature of the periods of national awakenings that took place in Europe in the past in the 19th century. After almost thirty years since the codification of the Rusyn ­language in Slovakia, it is appropriate to stop and, taking into account the first literature of the given period and that published at the present time, evaluate the current development of Rusyn literature. Does Rusyn literature still fulfill the signs of national awakening or is it already in a different, transitional state?

Keywords: Contemporary literature. National awakening. Literature of national awakening. Rusyn literature. Rusyns on Slovakia.

 

1. Вступ

При штудованю матеріалів о писаню історії літературы в общім змыслї сьме меджі першыма статями натрафили і на дакілько такых, котры бы сьме могли назвати традічныма текстами. Мож їх найти в многых моноґрафіях ці учебниках про высокы школы – статї, котры ся задумовали над тым, што є то історія літературы (што є то історія в общім змыслї) а як єй мож дефіновати – причім ся уводило велике множество жрїдел і змін назорів а таксамо позіцій, якы ся міняли протягом столїть, котры розлічны літературо- і нелітературознателї заставали.

Іде о наісто валушны ай інтересны інформації, котры є правилне выпрацовати і публіковати на першых сторінках ці капітолах моноґрафій, но нескорше сьме ся приставили при текстї Петра Чорнея Вічна проблема: Як писати історію?[1], в котрім автор клав реторічный вопрос: „Має ся (літературна історія) заоберати лем текстами єднозначной умелецькой годноты і слїдовати історічны переміны поетікы, або нарабляти з познанём, же каждый текст є добово „закотвеный‟ в цїлій сїти културных і соціалных одношінь, жертвовати позорность нелем домінантній функції – естетічній, але таксамо форматівній, інформатівній і релаксачній функції літературы?‟[2]

Одповідь на тот вопрос вхабиме на нескоршу часть нашoго тексту, но можеме собі го класти ай в контекстї русиньской літературы (на Словакії). На роздїл од белетрістічных текстів писаных і выдаваных в маёрітнім языку, тзн. словацькім,  русиньской літературы не выходить аж так много, же автоматічно дійдеме ку заключіню, же кажду книжочку од каждого автора є потребне сохранити і прочітати. Але яке місто в історії літературы мають творы розлічной умелецькой годноты ці оріґіналіты, або особности епіґонів, (много раз нетворивых) наслїдователїв або наподобователїв? А што то властнї гварить о ставі той літературы в данім періодї?

2. Сучасна русиньска література на Словакії по роцї 1989

Як знаме, великым пунктом в історії 20. стороча в рамках середнёй Европы, котрый, подобнї як і Друга світова война і рік 1945, закончує єдну еру і зачінать нову, ся став рік 1989, коли упав тоталітный режім а много, до того часу сателітных штатів Совєтьского союзу ся стало незалежныма і настала в них демократізація сполочности . Єдным з такых штатів ся стала нескорше Словацька републіка, де дішло ку взнику подмінок на узнаня екзістенції Русинів як окремого народа і наслїдна кодіфікацію русиньского языка в роцї 1995, заложіня множества русиньскых народностных орґанізацій, періодічной пресы, выдавателїв, а то значіть, і много надїї на хоснованя русиньского языка в многых сферах, передовшыткым такых як літературна, театрална, медіална, школьска, набоженьска….

Як написав доц. Падяк в своїй публікації о історії русиньской літературы, вєдно з розвитком історіоґрафії, енціклопедістікы, фолклорістікы, етноґрафії, літературной наукы і бібліоґрафії, розвивала ся і белетрія.[3] В рамках першых писателїв, котры в зміненых демократічных условіях перешли у своїх творах на русиньскый язык, суть найчастїше споминаны трёми авторы: Миколай Ксеняк, Марія Мальцовска і Штефан Сухый, котры єдночасно патрять меджі найоцїнёванїшых авторів даного періоду. Про них платить, же ішло о авторів, котры были літературно актівныма уж перед роком 1989, но до того часу публіковали в словеньскім або україньскым языку. А каждый з них уж в періодї по роцї 1989 перешов лем на русиньскый язык, котрый быв їх материньскым а найблизшым языком, в котрім хотїли природно публіковати.[4]

К далшым авторам даного періоду мож прирядити веце або менше успішных писателїв, як поетів так і прозаіків, но актівных і публікуючіх векше множество літературы, такых як Штефан Смолей, Юрко Харитун, Осиф Кудзей, Марія Ґірова, Гелена Ґіцова-Міцовчінова, Квета Мороховічова-Цвик, Меланія Германова і дакотры далшы. Спомянуты писателї были авторами розлічных жанрів літературы – байкы і алеґорічны подобенства (Ксеняк, Смолей), байкы-фіґлї (Кудзей), гуморістічна література (Сухый), мемоарова проза (Шкурла, Ксеняк), русиньскы фолклорны жанры (Харитун) ці авторами текстів заміряных на традіції і ремесла (Ксеняк і дротарьство), лірічну, рефлексівну поезію (Харитун, Сухый, Мелничакова і далшы), духовну поезію (Кудзей, Ґай), любовну і інтімну ліріку (Мороховічова-Цвик) а множество літературы про дїти і молодеж (скоро вшыткы авторы).

У многых з авторів даного періоду мож збачіти тыж народнї орьєнтовану патріотічну літературу, што є лоґічным наслїдком зміненых сполоченьскых подмінок, евфорії зо вшыткых можностей, котры можуть Русины досягнути (тзн. і то, што ся їм за їх цїлу історію не подарило), лем треба к тому людей… выбудити.

 

3. Література будительства

Література „будительства‟ в рамках періоду третёго русиньского народного оброджіня є характерна і тым, же авторы собі усвідомлюють силу літературы впливати на мімолітературный, вонкашнїй світ – вжываючі притім форматівну, сполоченьску, выховну, ідеолоґічну, актівізачну і народну (зъєдночуючу) функцію літературы. А єдночасно тыж можеме ідентіфіковати великый вплив праві пробігаючіх позітівных змін в їх творчости.

В такій творчости ся стрїчаєме з темами народного-оброджіня підпоры народной ідентіты і хоснованя свого материньского русиньского языка (звышованя престижы русиньского языка приямо высловленов підпоров в літературї), таксамо і підпоры праві пробігаючіх процесів народного оброджіня. Мож то збагнути уж на першый погляд при прочітаню написів на їх книжках як Родне слово[5] Гелены Ґіцовой-Міцовчіновой, Не ганьб ся, Русине![6] Штефана Смолея, Формованя русиньской ідентіты[7] Миколая Ксеняка, Моїм родакам[8] Мілана Ґая, Родне гнїздо[9] Марії Ґіровой і далшых.

Добрым прикладом на то є творчость Миколая Ксеняка, котрого тексты были писаны все з думков на русиньскый народ. Ксенякова творчость была вызначна тым, же ся в нїй ефектівно вывжывала форматівна і выховна функція літературы, котрой цїлём было зміцнити русиньску народну ідентіту. В своїх байках вказує на застрашіня тых, котры ся ганьблять хосновати свій язык, суть пасівны і мають скептічный постой ід сучасному русиньскому руху. Ксеняк крітізує людей, котры думають о русиньскім языку як о языку села, о языку, котрый не є вгодне хосновати в офіціалных сітуаціях ці в публічнім жывотї. Крітізує тыж фалошных або пасівных патріотів а як противагу ку крітіцї радить, же залежить праві на актівній підпорї свого народа, напр. на орґанізації ці холем на участи на културных актівітах.[10]

В многых припадах є література писателїв-будителїв пряма, некомплікована, значіня поезії такых авторів є нераз цалком ясне на перше прочітаня, даколи мало затаєне простыма природныма, ґеоґрафічныма ці звірячіма метафорами і мотівами. Може йти о снагу авторів быти штонайвеце приступныма і ясныма што найшыршому окружіню чітателїв, но в припадї дакотрых писателїв може быти прічінов і то, же не суть професіоналныма писателями, але дома навченыма, локалныма патріотами, котры мають потребу себевыядрїня і підпоры пробігаючого русиньского руху через свою писательску творчость. К тому ся односить і формалный характер їх поезії, де ся найчастїше хоснує строфа о розсягу чотырёх вершів, ізосілабізм і здруженый рім (ААББ), даколи і ґраматічный рім (мож повісти, же часточно іде о іншпірацію фолклорныма творами, але і о інтуітівнї чутыма знаками „як бы ся мала поезія писати‟).

Прямость значіня поезії є тыж підчаркнута прямов адресаціёв чітателїв (формална ду-форма, тзн. ТЫ), котрым суть комунікованы уж высше спомянуты посолства. Автор много раз выступлять як скушеный ментор, котрый хоче чітателя привести к підпорї народного оброджіня, на путь ку благу свого народа. З подобным приступом ся стрїчаме і в літературї про дїти, найчастїше іде о літературу про наймолодшу ґенерацію, де попри тіпічных мотівох дїтьской гры, познаваня природного і домашнёго світа, вытваряня позітівных одношінь ку фамилії і природї, але і мотівы народной ідентіты, гордости на своє походжіня, вытваряня чутя патріотізму – а много раз є там і приямо выповіджене желаня або обіцяня автора, підчаркує ся тыж приналежность до ґрупы (фамилія, село, народ) перед індівідуалітов дїтины. Взникать так даколи і парадоксный образ простого дїтвака з дїтьскыма способностями, котрый але єдночасно несе тягар доспілого чоловіка, од котрого ся жадать одповідность ку народу, а дїтина мать в тім контекстї посланя.

Покы іде о далшы характерістікы, так ґеоґрафічный простор в поезії ці прозї є локалный, іде о простор лїсів, гор Карпат і Бескідів, ідеалізована теріторія русиньского села (много раз в минулости), нараблять ся з позітівныма мотівами ці сімболами домовины, гармонії і спокою.

В припадї русиньского автора Штефана Смолея, котрый є знамый главнї як прозаік, але тыж і автор патріотічной поезії (Не ганьб ся, Русине) ці баёк, ся часопросторово находиме в русиньскім селї в минулости. Іде о носталґічны часы, коли жывот ёго героїв быв характерный твердов роботов на полю з традічныма настроями. Персоналіты ёго постав суть некомплікованы, як і в своїх назвах часто повторять, іде о простых, обычайных людей, котры суть стереотіпічнї, даколи аж шаблоновито характерізованы як твердо роблячі, но все худобны Русины. Суть то звычайнї міцно реліґійны люде зо жывотнов долёв, котра тестує силу їх характеру, але вни ся тяжкому жывоту не піддавають. Конфлікты ёго прозы выходжають найчастїше з проблемів села ці шыршой родины в минулости, тзн. слабый економічный статус, дївка ся мусить оддати за того, котрого не любить; дївка чекать дїтину перед свадьбов і под.

Тему і мотівы народной ідентіты і асімілації дакотры авторы ефектівнї вжывають в своїх творах, як наприклад, Штефан Сухый в гуморній поезії Руснак і граблї[11] комбінує два языкы (молодый Руснак по часї в Чехах лем „млуві ческі“, але як го граблї вдарять до чела, такой уж знать бісїдовати) ці Марія Мальцовска, котра ємнї і субтілнї нараблять з темами асімілації, крізы ідентіты в куртых прозах Мамінка[12] ці Пришелець[13] враховано комплексных псіхолоґічно вірных характерів героїв і їх душевного розположіня як реакції на жывотны сітуації, в якых ся находять. Мальцовска тыж проблематізує грамонію русиньского села „модерныма ­проблемами міста‟ як дроґова завіслость, аґресія в родинї а под.[14]

Знаком літературы „будителїв‟ третёго русиньского народного оброджіня є, же є добово характерна, рефлектує културны і соціалны одношіня, но і в дакотрых припадах є естетічна функція літературы знижена в проспіх форматівной а тыж інформатівной функції літературы – найлїпше то мож зареґістровати на нескоршій творчости Миколая Ксеняка (Формованя русиньской ідентіты є зборником ославной поезії, котра є повна інформацій враховано цїлых мен особностей а їх функцій або назв орґанізації, нажаль, притім але естетічна функція терпить[15]).

Будительска лінія літературы не є доменов лем періоду тридцятьпять років дозаду, але і сучасности, коли дотеперь многы авторы наслїдують писательскы взоры Ксеняка, Смолея і далшых, мож спомянути напр. Елену Хомову-Грінёву ці Марію Кундратову, котрой книжка Стишкы і пригоды з Біловежі[16], в котрій мож найти народнї орьєнтовану поезію, стишкы выражаючі любов к родному селу і прямо комунікуючі з Русинами, як напр. стишок Послухайте, Русины!:

„Послухайте, добры люде,

як нам на селї лїпше буде:

Як же маме ґаздовати,

як же треба нам зачати?

 

Бісїдуйме по русиньскы,

дїти родны слова учме,

жебы своє памятали,

свому роду чести дали.“[17]

Нажаль, хоць є книжка прекрасно ілустрована а выдрукована з великов старостливостёв выдавателя ОЗ Колысочка – Kolíska, не мож повісти, же бы приводила дашто нове, оріґіналне, але скорше іде о наслїдованя авторів, о котрых сьме писали высше. Є досправды ясне, же література авторів-будителїв має великый вплив і на формованя літературы в сучасности, а про дакотрых писателїв є формалным і обсяговым взором дотеперь. Ідеї народного оброджіня суть меджі русиньскыма писателями і по

30-ёх роках екзістенції літературного языка все жывыма, а то є впорядку, але не посувають можности русиньской літературы допереду так, як індівідуалны річі наслїдуючіх писателїв.

4. Література новаторства

На другім боцї, не мож повісти, же бы русиньска література стояла на єднім містї а была одсуджена донеконечна повторяти мотівы і темы, жанры і поступы літературы будительства. В послїднїх роках веце авторів на себе упрямує позорность своёв творчостёв, котра є оцінёвана і высоко годночена, узнавана нелем у домашнїх русиньскых чітателїв, але і у крітіків з рады маёріты. Мож повісти, же іде о авторів новаторства, авторів, про котрых в сучасности не є будительство преферованым способом писаня літературы.

Не мож але бісїдовати, же іде о сформованый напрям з властнов ідентітов а ясныма ідеями, якым способом творити літературу, але скорше суть то індівідуалны авторы як Даньєла Капралёва, Петро Медвідь ці Владїслав Сивый, котрых творы мають дакілько тотожных знаків.

Престиж русиньского языка ся тоты авторы не снажать підняти через прияму підпору і підкреслёваня годноты материньского языка, але скорше розшырованём можностей русиньского языка і реалізаціёв в амбіціознїшых жанрах ці темах, де ся преферує естетічность языка і формы, а престиж ся піднимать дякуючі узнаню з рядів маёрітной крітікы (через высоку якость їх умелецькой творчости або квалітных перекладів класікы світовой літературы до русиньского языка, котры суть успішныма і популарныма ай у чітателїв).[18]

К формалным знакам їх поезії патрить, же тоты поеты собі „не вяжуть рукы‟ прісным дотримованём кількости складів во верші або здруженым римом (коли у писателїв-будителївнаслїдователїв много раз доходить аж ку аплікації ґраматічного риму), што пак веде к монотонности, але новаторы преферують вольный верш, рітміка їх поетічного прояву ся вяже скорше на сінтакс.

Значіня їх поезії на перше прочітаня не є познатым, віршы суть в правім значіню поезії назнаковы, неясны. Вєдно з многыма темами пак чітателї мають много можностей інтерпретації, не лем єдну. Язык їх творчости є стручный, концентрованый, хоснує меншу кількость слов. Во вершох домінує лірізм а описы, не голос розповідача або прямо автора, як є то у писателїв-будителїв, де ся стає, же лірічный субєкт є наградженый прямов адресаціёв чітателёви.

В общім мож повісти, же через высшы нарокы кладжены на чітателя а преферованя естетічной сторінкы тексту перед праґматічныма можностями даны авторы култівують чітателя русиньской літературы а дале посувають єй можности. Есенціёв высше описаных шориків є творчость Даньєлы Капралёвой, котра не є што до множества выданых публікації найплоднїшов писательков, але то ся выважує властностями єй творчости. Єй зборник Серна в нераю[19] не є легко дефіновати і вхопити до рамів жанровых властностей, авторчины вершы ся занимають розлічныма темами, котры довєдна описують Капралёвой шпеціфічный жывотный приступ. Описы природы як найвысшого ідеалу в протиставлїню ку бруду і моралній скажености міста ці еротічны мотівы в звязи з тужінём вхабити людьску цівілізацію, вытварюють в рамках сучасной русиньской літературы на Словакії досправды унікатну поезію.

 

5. Заключіня

А жебы быв круг запертый, вернеме ся назад ку панови Петрови Чорнеёви, котрого думкы зо заключіня ёго статї (мало іронічны в скоро нетворивім постмодернім духу) выхоснуєме і в нашім заключіню. Петро Чорней гварить, же по істых скушеностях  бадателя вершованой поезії дішов к пересвідчіню, же „правилна жанрова ідентіфікація і прецізный верзолоґічный розбор не стачіть ку высвітлїню, чом суть [поетічны творы] писаны реґуларным вісемскладовым вершом і яка была їх прімарна функція. Повне похоплїня дозволює аж знаня шыршого добового контексту і ідентіфікація оріґіналного адресата.‟[20]

A подобнї, як і на початку статї, можеме тоту думку, ці властнї пересвідчіня прикапчати ку русиньскій літературї на Словакії.

Заміром статї не была прісна некомпромісна крітіка авторів і їх творів, але праві наспак. Лем аплікованём крітерій теорії літературы і літературной естетікы бы сьме могли легко, лїниво дійти к заключіню, же тота література є невалушна, негоднотна ці негодна нашой позорности, што бы была хыба. А хоць тоты літературны творы не дістануть Нобелову цїну за літературу, то абсолутнї не є важне, бо література будителїв і їх наслїдователїв має важне місто в історії русиньской літературы – суть знаком феномену зновузродженого русиньского руху, міфічного Фенікса (ку котрому го тыж трефнї прирівнує Миколай Ксеняк в одї Фенікс зборника Формованя русиньской ідентіты), котрый в послїдных десятьрочах заінтересовав много бадателїв в загранічу (як во вступі моноґрафії о русиньскій літературї 19. стороча конштатує америцька бадателька Елейн Русинко[21]). Суть тыж доказом евфорічных налад і надхнутя ся про нову оптімістічну а тыж позітівну еру Русинів, коли ся відїло, же буде можне досягнути вшытко, лем треба людей „выбудити‟ к актівітї.

Но єдночасно тыж треба дати до позорности творы авторів літературы послїднїх років, такых як Петро Медвідь[22], Даньєла Капралёва[23], Владїслав Сивый[24] ай далшых, котры свідчать о тім, же сучасный став русиньской літературы є актуалнї на гранї меджі будительством і новаторством, а стачіть лем, абы їх творы были чітаны і чітателями оцїнёваны, жаданы, абы ся наповно розвинула далша етапа літературы Русинів на Словакії.

Хто знать, чого ся в будучности дочекаме? З позіції літературной наукы бы найважнїшым быв взник творів в жанрах, котры дотеперь не маєме в русиньскій літературї (a спокійно і літературнов науков поважованы за невалушны жанры популарной літературы як детектівка, фантазійна література і под.), або творів написаных про чітателїв старшого школьского віку (може 10-18-рочных, не молодшый школьскый вік, ани повна доспілость), котры суть, на почудованя, іґнорованы сучасныма писателями. А главнї слободный розвиток русиньской літературы, котрой можности будуть встановлёвати (а дале посувати) лем авторы самы.

ЛІТЕРАТУРА

ČORNEJ, P., 2007. Věčný problém: Jak psát dejiny?. In BLÁHOVÁ, K. a O. SLÁDEK, eds., 2007. O psaní dějin. Teoretické a metodologické problémy literární historiografie. Praha: Nakladatelství Academie, s. 15-40. ISBN 978-80-200-1544-0.

RUSINKO, E., 2003. Straddling Borders: Literature and Identity in Subcarpathian Rus´ Canada: University of Toronto, s. 3. ISBN 0-8020-3711-9.

АНДЕРСЕН, Г. Х., 2021. Приповідкы. Свідник: ОЗ молоды.Русины. ISBN 978-80-974071-0-0.

ҐАЙ, М., 2016. Моїм родакам. Пряшів: Сполок русиньскых писателїв в Словакії. ISBN 978-80-89746-02-6.

ҐІРОВА, М., 2008. Родне гнїздо. Пряшів: Русин і Народны новинкы. ISBN 978-80-88769-87-3.

ҐІЦОВА-МІЦОВЧІНОВА, Г., 2016. Родне слово. Пряшів: Академія русиньской културы в СР. ISBN 978-80-89798-04-9.

ДІКЕНС, Ч., 2023. Рождественна коляда. Пряшів: молоды.Русины. ISBN 978-80-974071-1-7.

КАПРАЛЁВА, Д., 2018. Серна в нераю. Пряшів: ОЗ Колысочка – Kolíska. ISBN 978-80-972115-6-1.

КСЕНЯК, М., 2016. Формованя русиньской ідентіты. Пряшів: Академія русиньской културы в СР. ISBN ISBN 978-80-89798-03-2.

КУНДРАТОВА, М., 2023. Стишкы і пригоды з Біловежы. Пряшів: ОЗ Колысочка – Kolíska. ISBN 978–80–8244–006–8.

МАЛЬЦОВСКА, М., 2007. Зелена фатаморґана. Ужгород: Видавництво В. Падяка. ISBN 978-966-387-009-0.

МАЛЬЦОВСКА, М., 2012. Найкрасша приповідка. Пряшів: Сполок русиньскых писателїв Словеньска, с. 198-200. ISBN 978-80-89441-26-6.

МЕДВІДЬ, П., 2023. Синьов країнов. Ґорлиці: Стоваришыня «Руска Бурса» в Ґорлицях. ISBN 978-83-941270-4-6.

ПАВЛІЧ, М., 2016. Тематізація народной ідентіты в поезії Миколая Ксеняка. Іn: KOPOROVÁ, K., ed., 2016. Dynamické procesy v súčasnej slavistike: Zborník príspevkov z medzinárodnej vedeckej konferencie, 3.-4. novembra 2016, pri príležitosti 80. narodenín doc. PhDr. Vasiľa Jabura, CSc., a 20. výročia založenia lektorátu bulharského jazyka na PU. Prešov: Vydavateľstvo Prešovskej univerzity v Prešove, с. 234 – 244. ISBN 978-80-555-1638-7.

ПАВЛІЧ, М., 2020. Оцїнїня творчости Миколая Ксеняка як цїложывотного проєкту зміцнёваня русиньской народной ідентіты. In: КОПОРОВА, К., ед., 2020. Studium Carpatho-Ruthenorum 2020. Штудії з карпаторусиністікы 12. Пряшів: Пряшівска універзіта в Пряшові, с. 58-67. ISBN 978-80-555-2626-3.

ПАДЯК, В., 2016. Нарис історії карпаторусинської літератури. Торонто: Кафедра укрїнознавчих студій, s. 178-179. ISBN 978-0-7727-5113-3

СМОЛЕЙ, Ш., 2005. Не ганьб ся, Русине! Пряшів: Русин і Народны новинкы. ISBN 978- 80-88769-58-2.

СУХЫЙ, Ш., 2010. Азбукова мама. Пряшів: Русиньска оброда на Словеньску, s. 58. ISBN 978-80-89244-91-1.

[1] ČORNEJ, P., 2007. Věčný problém: Jak psát dejiny?. In BLÁHOVÁ, K. a O. SLÁDEK, eds., 2007. O psaní dějin. Teoretické a metodologické problémy literární historiografie. Praha: Nakladatelství Academie, s. 15-40. ISBN 978-80-200-1544-0.

[2] Тамже, s. 30.

[3] ПАДЯК, В., 2016. Нарис історії карпаторусинської літератури. Торонто: Кафедра укрїнознавчих студій, s. 178-179. ISBN 978-0-7727-5113-3.

[4] Тамже, с. 179.

[5] ҐІЦОВА-МІЦОВЧІНОВА, Г., 2016. Родне слово. Пряшів: Академія русиньской културы в СР. ISBN 978-80-89798-04-9.

[6] СМОЛЕЙ, Ш., 2005. Не ганьб ся, Русине! Пряшів: Русин і Народны новинкы. ISBN 978- 80-88769-58-2.

[7] КСЕНЯК, М., 2016. Формованя русиньской ідентіты. Пряшів: Академія русиньской културы в СР. ISBN ISBN 978-80-89798-03-2.

[8] ҐАЙ, М., 2016. Моїм родакам. Пряшів: Сполок русиньскых писателїв Словеньска. ISBN 978-80-89746-02-6.

[9] ҐІРОВА, М., 2008. Родне гнїздо. Пряшів: Русин і Народны новинкы. ISBN 978-80-88769-87-3.

[10] Веце ся мож дочітати в статї подробнїше занїмаючій ся творчостёв М. Ксеняка. ПАВЛІЧ, М., 2020. Оцїнїня творчости Миколая Ксеняка як цїложывотного проєкту зміцнёваня русиньской народной ідентіты. In: КОПОРОВА, К., ед., 2020. Studium Carpatho-Ruthenorum 2020. Штудії з карпаторусиністікы 12. Пряшів: Пряшівска універзіта в Пряшові, с. 58-67. ISBN 978-80-555-2626-3.

[11] СУХЫЙ, Ш., 2010. Азбукова мама. Пряшів: Русиньска оброда на Словеньску, s. 58. ISBN 978-80-89244-91-1.

[12] МАЛЬЦОВСКА, М., 2012. Найкрасша приповідка. Пряшів: Сполок русиньскых писателїв Словеньска, с. 198-200. ISBN 978-80-89441-26-6.

[13] Тамже, с. 40-48.

[14] Такы мотівы мож найти в найоцїнёванїшім творї Марії Мальцовской Зелена фатаморґана. МАЛЬЦОВСКА, М., 2007. Зелена фатаморґана. Ужгород: Видавництво В. Падяка. ISBN 978-966-387-009-0.

[15] ПАВЛІЧ, М., 2016. Тематізація народной ідентіты в поезії Миколая Ксеняка. Іn: KOPOROVÁ, K., ed., 2016. Dynamické procesy v súčasnej slavistike: Zborník príspevkov z medzinárodnej vedeckej konferencie, 3.-4. novembra 2016, pri príležitosti 80. narodenín doc. PhDr. Vasiľa Jabura, CSc., a 20. výročia založenia lektorátu bulharského jazyka na PU. Prešov: Vydavateľstvo Prešovskej univerzity v Prešove, с. 234 – 244. ISBN 978-80-555-1638-7.

[16] КУНДРАТОВА, М., 2023. Стишкы і пригоды з Біловежы. Пряшів: ОЗ Колысочка – Kolíska. ISBN 978–80–8244–006–8.

[17] Тамже, с. 15.

[18] В послїднїй добі мож з потїшінём повісти, же ся розвивать серія перекладів світовой класікы дякуючі ОЗ молоды.Русины, котре выдало книжкы Г. Х. Андерсена і Ч. Дікенса. Публікації были оцїнены Літературным фондом у Братїславі Преміёв Александра Павловіча за русиньску літературу. ДІКЕНС, Ч., 2023. Рождественна коляда. Пряшів: молоды.Русины. ISBN 978-80-974071-1-7. АНДЕРСЕН, Г. Х., 2021. Приповідкы. Свідник: ОЗ молоды.Русины. ISBN 978-80-974071-0-0.

[19] КАПРАЛЁВА, Д., 2018. Серна в нераю. Пряшів: Обчаньске здружіня Колысочка – Kolíska. ISBN 978-80-972115-6-1.

[20] ČORNEJ, P., 2007. Věčný problém: Jak psát dejiny?. In: BLÁHOVÁ, K. a O. SLÁDEK, eds., 2007. O psaní dějin. Teoretické a metodologické problémy literární historiografie. Praha: Nakladatelství Academie, s. 31. ISBN 978-80-200-1544-0.

[21] „There is hardly a more exhilarating experience for a literary scholar than the discovery of an unknown text by an established writer, or the revelation of a talented author previously unrecognized by the canon. Imagine, then, the excitement of discovering an entire literature, hitherto unrecognized by western scholarship. I exaggerate only slightly. While it has always had a place in the geopolitics of Eastern Europe, Subcarpathian Rus is unfamiliar territory for most scholars of Slavic literature, and to western literary scholars it is terra incognita. In the last decade, however, the revolutionary changes in East Central Europe have put Subcarpathian Rus‘ on the cultural map. Its position, however, is one that straddles geographic, historic, and linguistic borders, as well as the borders of established academic disciplines.“ RUSINKO, E., 2003. Straddling Borders: Literature and Identity in Subcarpathian Rus´ Canada: University of Toronto, s. 3. ISBN 0-8020-3711-9.

[22] МЕДВІДЬ, П., 2023. Синьов країнов. Ґорлиці: Стоваришыня «Руска Бурса» в Ґорлицях. ISBN 978-83-941270-4-6.

[23] КАПРАЛЁВА, Д., 2018. Серна в нераю. Пряшів: ОЗ Колысочка – Kolíska. ISBN 978-80-972115-6-1.

[24] Сивый є автором поезії з музичным допроводом на ЦД. Напр. Смутный клаун, віршы і ґітары з р. 2013 ці Справы зо жывота з р. 2016.

Меланія Германова: Што жывот принїс (рецензія)

Leave a comment

Меланія ГЕРМАНОВА, народжена 3. 11. 1937 у Выдрани, жыє і творить в Габурї, теперь выдає свою 5. книжку в русиньскім языку.

В сучасній русиньскій літертурї є намного у векшій мірї заступлена поезія як проза, зато каждый далшый зборник короткой прозы або амбіціонїэнїшы векшы жанры вітаме з інтересом і очекованём. Вшытко высше спомянуте платить і о найновшій публікації Меланії Германовой Што жывот принїс. Авторка ся в русиньскій літературї обявила в роцї 2015 із зборником прозы Дїтём про радость і поучіня, на котрый пізнїше надвязали дайшов публікаціёв як Смутне і веселе  (2020), Жывот – то не театер (2021) і Люде, будьме людми (2022).

Што жывот принїс Меланії Германовій уж традічно назначує тему, а то розповіданя, котре выходить з властного жывота. В текстах короткой прозы Германова в них ілуструє тыж жывот Русинів на селї в минулости, їх жывотны условія і пріоріты а з того выходяче одношіня к жывоту ці світогляд. У своїх пригодах тыж ілуструє вынаходливость і „простый сільскый розум‟, ку котрому были Русины дотиснуты тяжкым жывотом, але і взаємнов помочов і сполуналежность родаків, котры ся в припадї потребы без ваганя проявлять. Далшым рисом зборника Меланії Германовой є тыж высловлёваня ся к вопросам і проблемам народной ідентічности, котру мож внимати як вічну тему авторів сучасной русиньской літертуры на Словакії, окремо той старшой ґенерації, котра была нераз прямо актівна в емціпачных процесах зачатых нїжнов револуціёв у роцї 1989.

Подобно як в публікації Спомины і очекованя вызначного русиньского писателя Миколая Ксеняка, і ту оцїнюєме автобіоґрафічны елементы і інформації о жывотї авторкы і єй родины, зато же нам то уможливлює близше спознати особность писателя. Публікація бы зато могла быти інтереснов нелем про задуманого адресата, значіть старшых чітателїв русиньской літераруры, але тыж можно ай про одборників, што ся занимають русиньсков літературов.

Гелена Ґіцова-Міцовчінова: Заслызена Україна (рецензія)

Leave a comment

Гелена ҐІЦОВА-МІЦОВЧІНОВА, народжена 14. 5. 1939 у Збудьскім Рокытові, жыє і творить в Меджілабірцях, теперь выдала свою 29. книжку в русиньскім языку.

Вдяка зборнику Заслызена Україна можеме оцїнити тематічный перелом, котрый Гелена Ґіцова-Міцовчіноа започала уж  в дакотрых попереднїх публікаціях, главно в послїднім зборнику І співам, і плачу з року 2023. Авторка в послїднїх роках презентує поезію меланхолічно, жалостиво і смутно наладжену. Найновшый зборник Заслызена Україна мать особнїшый і інтімнїшый характер, а уж своёв назвов говорить о векшім, цїлоплошнім замірї.

Ґіцова-Міцовчінова у зборнику не боїть ся острых слов ани траґічных образів, суть ту мотівы бомбардованя і стрїльбы, кровли і болести. Далшым частным мотівом є непорозумлїня войны, котра засталює нормалный ход жывота, войны, котру подля нёй раціоналнго нихто не може порозуміти. Авторка высловлює сочутвіє із терплячіма, ці уж іде о індівідуаиных вояків, што обранюють свою отчізну, або о їх родины і славяньскый народ вообще. І кедь она сама не мать можность, як войнове біснїня заставити, приговорює ся, сочуствує, слызы проливать, як і высловлює послїднї молитву к Богу.

З формалной стороны авторка до сучаной русиньской літературы на Словакії не приносить ніч переворотне, одважне і нове, праві наспак, держыть ся простых поетічных форем, чім надвязує на свою дотеперїшню творчость, як і творчость далшых русиньскых авторів, котрых поезія што до вызнаму є ясна – на єднім боцї мож повісти без коплікацій, але тыж і без додаточных другорядных вызнамів, котры бы были жаданы і збогачовали бы так чітательскый зажыток. На другім боцї, по дочітаню зборника у приїмателя настає інтензівна конкретна потреба апелації за скінчіня того шаленства, чутя, якы мож апліковати на вшыткы войновы конфлікты світа.

-мп-

Михал Павліч: Коміка стереотіпів Мірослава Жолобаніча

Leave a comment

КОМІКА СТЕРЕОТІПІВ МІРОСЛАВА ЖОЛОБАНІЧА

Михал ПАВЛІЧ

 

Abstract

In the following article, we will analyze the humorous prose of Miroslav Žolobanič, in which the stereotyping of gender differentiation is mainly used for comic effect, i.e. essentialist perceived differences between men and women. At the same time, we interpret the prose with the help of Henry Bergson’s theory of comic.

Keywords: Stereotype. Gender differentiation. Comic. Henry Bergson. Gender stereotypes.

  1. Стереотіпы коло нас

            Зо стереотіпічным вниманём світа коло нас мать каждый з нас скушеность, меджі знамы стереотіпы на уровни повторяючіх ся каждоденных чінностей мож спомянути образы америцькых поліцайтів люблячіх креплї-донуты (рекламны образы, як сі поліцайты купують в рамках своёй службы креплї і потім до них смачно закусять) ці інформачных техніків як інтровертів во фланеловій кошули, котры мають проблемы із соціалізаціёв, або умелцїв як напр. музикантів або малярїв, ґеніалных (а даколи і шаленых), котрым нихто не розумить і котры жыють во своїм властнім світї. В медіях і уменю, такім як є філм ці література взникли образы жен як емоціоналных, бісїдливых, напроти мужам, котры суть міцныма, мовчанливыма тіпами. А на уровни народных ці етнічных стереотіпів нам на думку приходять образы оріенталных народів вынятково талентованых в математіцї, або Славянів-алкоголіків. Read more

1 2 3 … 9