Сполок русиньскых писателїв Словеньска / Spolok rusínskych spisovateľov Slovenska
Автор: Міро Жолобаніч
Назва: Коцурик з Тополї
Выдав: Сполок русиньскых писателїв Словеньска, 2025
Чісло сторінок: 56 с.
Язык: русиньскый (азбука)
ISBN: 978-80-89746-12-5
Мож стягнути ту: Міро Жолобаніч – Коцурик з Тополї
Концём рока 2025 выдав Сполок русиньскых писателїв Словеньска нову публікацію Міра Жолобаніча з назвов Коцурик з Тополї.
Мірослав Жолобаніч ся народив 13. 06. 1956, молоды рокы прожыв у Пчолинім. Kресленому гумору ся венує довгы рокы, выдав сім книжок кресленого гумору (Bavme sa hokejom, 2013, Basketbal nás baví, 2014, IT vtipy a iné, 2015, Smiech náš každodenný/Сміх наш каждоденный, 2017, трілоґію афорізмів: Хто ся сміє, є одважный, 2017, Хто ся сміє, є мудрый, 2018, Хто ся сміє, є здравый, 2019). Допроводны тексты к афорізмам рїшыв по часї писати у своїм материньскім языку – по русиньскы (послїднї три публікації). Так попри знамім Федорови Віцови і ёго карікатурам Ілько Сова з Баюсова ся Жолобаніч став далшым автором куртых жанрів.
Проза Мірослава Жолобаніча є ёго новым почіном, котрым ся представлює в контекстї новодобой русиньской літературы. Выходить з корїнїв ёго творчости, котрыма суть карікатуры і курты афорізмы. Автор ся так презентує далшым жанром (попри афорізмах), котрым збогатив сучасну русиньску літературу – гуморесками. Вышли в трёх частях: Захранка (2021), Дуплава верьба (2022), Горечій кавей (2023).
Семов публікаціёв в русиньскім языку ся Міро Жолобаніч пригварять найменшому чітателёви. Коцурик з Тополї є ёго першов книжков в контекстї літературы про найменшых. В куртых повіданях автор представлює малого коцурика Олівера, котрый єдного дня зашкрябав лабков на дверї родічовского дому молодой манжельской пары, в русиньскім селї Тополя. Одтогды ся двом молодым людём змінив цїлый їх жывот. Мале міле сотворїня принутило молодых людей задумати ся над годнотами жывота. Тоты годноты суть презентованы через одношіня людей і звірят, языком зрозумілым наймолодшій віковій катеґорії. Пестованя ласкы людей к звірятам і к навколишнїй природї, як ай пестованя добрых одношінь меджі людми взаємно, то суть главны думкы текстів, котры автор хоче переповісти як одказ наймолодшому чітателёви. Презентація публікації споєна з автоґраміадов за притомности автора ся одбуде 4. марца 2026 в рамках семінара карпаторусиністікы, котрый орґанізує Інштітут русиньского языка і културы у Пряшові.
ПгДр.Кветослава Копорова, ПгД.,
авторка проєкту.
НАМІСТО ВСТУПНОГО СЛОВА
Наш світ є ужасный, повный красных річей, чудесной природы, повный особитых людей, необычайных одношінь а тыж повный жывых сотворїнь. Ніч, што на тім світї екзістує, не є даремне. Природа коло нас і каждый жывый твор є ту на то, жебы служыли высшым цїлям, жебы наповнили свою судьбу.
Люде і жывы сотворїня суть сучастёв природы а зато бы сьме мы, люде, як мудры творы, мали з нима жыти во взаємній злагодї і порозумлїню. То значіть, же не лем люде, но і другы жывы творы мають на нашій земли своє місце а суть неоддїлнов частёв нашой планеты. Ід природї і жывым сотворїням бы сьме ся мы, люде, мали односити одповіднї, тїшыти ся з їх єствованя і їх розмаїтости, а може і схосновати взаємну кооперацію.
Уже нашы давны предкове сі то добрї усвідомлёвали і доказали сі здомашнити дикы звірї і вывжывати їх на свій хосен. Таке співжытя меджі здомашнїтыма звірятами і людми екзістує уже барз довго. Про свої незвычайны способности і властности были і суть в дакотрых цівілізаціях розлічны звірята честованы, доконця поважованы за святы.
Меджі такы ужасны і незалежны сотворїня належать ай мачкы. Мачка домашня походить із мачкы, котра жыла дико в Африцї і удомашнила ся перед многыма роками в Еґіптї. Давнїшы Еґіптяне заперали мачкы до сыпанцїв із зерном, де было велё мышей, котры людём нічіли уроду. Мачкы осожыли людём тым, же ловили мышы. Мышей было в сыпанцях достаток а так сі мачкы легко звыкали на такы місця і зіставали навсе коло людьского обыстя. Еґіптяне мачкы міцно честовали, ба доконця їх поважовали за святы, бо нивочіли мышы, котры были найбівшыма шкодцями зерна.
(Укажка з публікації Міро Жолобаніч – Коцурик з Тополї, выдав Сполок русиньскых писателїв Словеньска в роцї 2025).
Автор: Миколай Коневал
Назва: З русиньского сердця. Мої вершы ІІІ.
Выдав: Сполок русиньскых писателїв Словеньска, 2025
Чісло сторінок: 180 с.
Язык: русиньскый (азбука)
ISBN: 978-80-89746-13-2
Мож стягнути ту: Миколай Коневал – З русиньского сердця. Мої вершы ІІІ.
Елена ХОМОВА-ГРІНЁВА народила ся 2. 3. 1958 в Удолю, жыє і творить в Старій Любовни, теперь выдає 7. свою книжку в русиньскім языку.
Хоць Елена Хомова-Грінёва зачала выдавати книжкы в русиньскім языку лем од 2020 року, але реґуларно брала участь в Літературнім конкурзї Марії Мальцовской. Од того часу ся чітателї з єй поезіёв реґуларно стрїчають нелем на сторінках часописів, але уж і в книжных публікаціях. Авторка выдала зборникы поезія такы як Уяцькыма пішниками (2020), Під скалов росте свербогуза (2021), Дякуєме ті, Боже (2022), Высоко небо / Vŷsoko nebo (2023), Любов сердця / Ľubov serdcʼa / і Научайте, мамочкы, по своёму дїточкы / Naučajte, mamočkŷ, po svojomu dʼitočkŷ (обидві 2024).
Хомова теперь приносить чітателям русиньской літературы новый зборник поезії під назвов Світаня / Svitaňa, котрый нескрывано і ясно говорить, же у стихах домінує вічный мотів любви партнерів, але ай людви меджі людми і к природї. Хомова так найновшов публікаціёв у рамках сучасной русиньской літературы на Словакії занимать місце попри такых поетах як Квета Мороховічова Цвик і Юрко Харитун. Але она, на роздїл од спомянутых, зосерджує ся главно на любов меджі мужом і женов, лейт мотів любви ся в зборнику презентує в розлічных подобах, фазах і проявах.
Композіція стихів є проста, у вершах владнуть описны метафоры і главно прирівнаня. Авторка нераз приподобнює любов партнерів к розлічным жывелным природным явам. Головнов думков зборника є, же любов представлять ідеал і змысел жывота, по котрім чоловік неперестанно прягне, даколи але по снажінях і жертвах і так зажывать терпке розчарованя. В такых припадах але авторка нераз припоминать все потенціалну надїй на новы взаємны одношіня, котры приносять щастя на цїлый жывот.
По роцї 1989 на Словакії вышло веце як 300 книг у русиньскім языку, але лем приближно 15 книжок были приповідкы, котры выдали розлічны выдавательства респ. обчаньскы здружіня, такы як Русиньска оброда на Словеньску, молоды.Русины, Колысочка – Kolíska ці tota agentura. Aле обчаньске здружіня Академія русиньской културы в Словацькій републіцї дотеперь не выдало ани єдну книжку приповідок. Теперь і тото выдавательство-обчаньске здружіня выдало свою першу книжку приповідок, а то їх перекладів із словацького языка до русиньского.
Доц. ПгДр. Анна Плїшкова, ПгД., унів. проф. як директорка Інштітуту русиньского языка і културы на Пряшівскій універзітї в Пряшові пришла з добров думков – запоїти до выберу і перекладу приповідок своїх штудентів. З того выникнув выбер 28 приповідок знамых писателїв як Ганс Хрістіан Андерсен, Чарылс Дікенс, Павол Допшіньскый, Божена Нємцова, але ай приповідок іншых, менше знамых писателїв, ці народных приповідок. До того проєкту ся запоїли штуденты русиньского языка і літературы спомянутого інштітуту під веджінём їх директоркы-учітелькы, а то О. Шишканинець, Е. Ірчак, Л. Кралёва, Ґ. Галас, Д. Шутіёва, А. Ґніпова, Е. Скуба, В. Балаж, А. Щур, С. Збоян, А. Бараннїкова, В. Гулаткан, М. Гапак і М. Сівчова, котра ку переложеным приповідкам зробила красны ілустрації.
Вшыткы сьме пересвідчены, же учіти ся материньскый язык треба од найменшого віку дїтей а жанер приповідкы є тым найлїпшым іштрументом. Дїтина внимать і пізнїше ся учіть русиньскый язык нелем в школї, але частїше дома, зато є ту велика потреба приповідок. Теперь ся предкладають і такы приповідкы, котры суть менше знамы, а тот выбер дає можность прочітати собі їх по русиньскы. Зато витаме першу репрезентатівну книгу приповідок – Приповідкова країна (Rozprávková krajina) од выдавателя – обчаньского здружіня Академія русиньской културы в СР, котра буде збогачінём русиньской літературы на Словакії в общім, але главно выдань книжок про дїти.
Приповідкы учать дїти свому материньскому языку, але і помагають розвою їх фантазії. Дїти днесь веце часу бавлять ся на компютерах, нотбуках ці таблетах, але менше беруть до рукы книжку, так істо їх родічі, котры помалы одвыкають чітати дїтём приповідкы, главно перед спанём. Може к меншій направі в тім дїлї послужить новый выбер приповідок в русиньскім языку на Словакії. І праві тота книжка є выдана в сучасній платній подобі русиньского літературного языка, а не в іншых подобах русиньского языка, якы поужывають дакотры іншы выдавателї. Тот сучасный выбер приповідок в русиньскім языку є правилным і добрым помічником при навчаню русиньского списовного языка.
З рецензії Мґр. Михала ПAВЛІЧА, ПгД., Інштітут русиньского языка і културы Пряшівской універзіты в Пряшові
Автор: Міро Жолобаніч
Назва: Захранка
Выдав: Сполок русиньскых писателїв Словеньска, 2021
Чісло сторінок: 88 с.
Язык: русиньскый (азбука)
ISBN: 978-80-89746-07-1
Мож стягнути ту: Захранка
Бідак дїдо і ёго баба
Купив дїдо за три златкы
на ярмарку дві топанкы.
Єдну лїву, другу праву,
про бабочку на забаву.
Баба топанкы обула,
на забаву полетїла
танцёвала аж до рана,
без дїда, но не сама.
Рано домів пришкынтала
а на дїда гнедь спустила:
Непопостеляне, непопрятане!
Ненаварене, непозамітане!
Не знам, што-сь до теперь робив?
Та ты лем по дворї ходив.
В стайни іщі не кормлене!
Такый хлоп ня до гробу дожене.
Баба іщі з бурливой ночі
мала дар невязаной речі.
Злостнї ся на дїда призерала
палцём вказовала і крічала:
Яка мі лем гев парада:
Взяла-м за мужа лїнь, дзяда!
Несхопный, невыдареный,
Божічку мій преміленый!
Дїдо лем голову спустив,
а коровы дале кормив.
Дав гусятам, дав пацятам,
а наконець і курятам.
Когут ся із дїда сміяв,
тай дїдови так повідав:
Кількым курам він розкаже,
а дїдо єдній не може.
Баба як тото зачула,
на когута гнедь скочіла.
Когутик ся не сподївав,
як ся бабі до рук дістав.
Баба, велька баламута,
влапила за хвіст когута.
Гнедь го шмарила до ярку,
не будеш казив моралку!
Бабиско знать околіця,
языката парадніця.
Робить з себе вельку панї,
повіджте, люде, упрімнї, ці нї?
Розлучка (над своїм гробом)
Одышов єм, жено моя, не плач,
свої слызы застав.
Треба зъїсти впеченый колач,
преконати жывота сплав.
Рїка жывота кончіть у морї
з берегами ся лучіть.
Є то дане Богом, там горї,
каждый єден жывот раз скончіть.
Жено моя, і вы, мої дїти,
не плачте над гробом, мої дорогы.
Такый є закон на Божім світї,
мольте ся за спасїня душы.
Молитва мать велику силу,
я ся вам в ночі нераз приснию.
А вы не страчайте в Бога віру,
віру в Бога, і надїю.
Слызы на твоїм лицю высхнуть,
а жывот нормалнї дале піде.
Внучата ся ку тобі притиснуть,
кажде тя за руку поведе.
Ты потребуєш дале жыти,
хоць ті тяжко, претяжко буде.
Поможуть тобі нашы дїти,
і добры в днешнїм світї люде.
Так, мої наймілшы, з Богом
бо пришов час ся розлучіти,
споминков, тихым людьскым словом,
дыху моёго уж не чути.
Нїґда ся не запруть ворота
на Господнїй небесній кленбі,
де ся одбывать вічне жытя,
звитаме ся ту вшыткы – в небі.
Надраном
Світать.
Перестав єм писати.
Першый пташок по небі лїтать.
Ляжу, буду спати?
Няй оддыхує перо,
бо небо синїє.
Пробуджать ся село,
трава зеленїє.
Далша непреспана ніч,
лем місяць то відїв.
Прийдь, Господи, на поміч,
дай силу, бы-м зміцнїв.
Кончіна злых жралоків
В Індіцькім океанї при берегах Австралії жыв обровскый жралок Себастіан. Мав сивастый хырбет, білый брїх і обровскы зубиска. Себастіан плавав все сам. Кедь праві не глядав дашто під зуб, рад ся забавляв тым, же пуджав малы морьскы звірятка.
Через вікенд любив приплавати аж ід плажам, а кедь мав щастя, стрїтив там ай людей. Не было лїпшой забавы, як ся потихонькы сховати за фаребны коралы і почекати там на потапляча. Потім уж лем стачіло выщірити страшны зубиска. Напудженый потапляч тогды з цїлой силы зачав плавати ід берегу, лем жебы ся до нёго жралок не закусив.
Єдного дня пришло Себастіанови писмо од камарата жралока, котрый жыв в недалекій рїцї. В писмі стояло, же хоче прийти в лїтї за Себастіаном, бо сі хоче заплавати в соленій водї. Так ся ай стало. Із найтеплїшым лїтнїм днём приплавав к Себастіанови жралок Карол. Такой ся зачали вєдно бавити, а не забыли ани на облюблену гру обидвох – полошаня потаплячів.
Нихто не знає, як довго жыють жралокы, зато ани я не знаю, кілко часу перешло. Но мокры камаратя, вера, не скончіли добрї. Постарїли і выпадали їм вшыткы зубы. Зістали з того смутны, ани їсти їм не смаковало так, як передтым. А што веце, без зубів ся уж ани потаплячім не відїли такы страшны, также ай гра на страшіня слабшых, меншых од них уж стратила змысел. І так лем смутно цїлы днї плавали і співали сі: „Мали сьме мы гобі красне, а было ай барз опасне. Но уж ся нам гра не любить, бо нам выпадали зубы.“
Знали сьте, же….
xxxxx
На фармі
В єднім невеликім валалику недалеко Снины стояла мала хыжка із фармов. За хыжков были красны зелены лукы, на котрых ся часто пасли домашнї звірята з фармы. Ґазда годовав білы як снїг овечкы, довгосерсты жовтавы козічкы, руды коровкы і малы таркасты курочкы.
В єден горячій лїтнїй день, кедь ся пообідя лїниво зливало з вечером, корова Малина ся отелила і привела на світ дві телятка. Телятка были красованы, спокійно пили молочко од своёй мамкы – коровы і помалы росли. Но єдно телятко было все менше, як тото друге, котре росло як з воды. Властно, як з молочка. Мама корова любила обидві свої телятка і хотїла, жебы ай тото друге дакус веце підросло і не было таке слабеньке. Но не могла го нияк принутити выссати з єй вемена веце молочка. Але корова, добра мама, ся не здавала…
Єдного рана ішов ґазда подоїти корову Малину, і не міг ся начудовати. Вшытко надоєне молоко было ружове! Довго роздумовав, як ся то могло стати. Аж раз, кедь ішов до загороды по цибулю збачів, як ёго корова выїдать з грядкы цвиклу. Дякуючі цвикловій фарбі ся коровяче молоко зафарбило до ружова а малому телятку ся так полюбило, же такой зачало лїпше ссати. А за пару місяцїв доросло і было єднако велике і міцне, як ёго сородинець.
Ґазда ся з того барз радовав, но мусив ся здати облюбленой цвикловой поливкы, котру му варила ёго добра жена Влена.
Знали сьте, же…