Autor Michal Pavlič

Марія Шмайдова, 3. місто

Алменія i лопуховый лїс  

Де было, там было, было раз єдно кралёвство. Были в нїм розляглы лїсы а в них  прекрасны высокы стромы. Берегы были высокы, но были там і ровины, паствины і поля. Лукы з розквітаючіма, пестрофаребныма квітками ся рушали з бока на бік, як задув теплый вітрик од лїсів. Меджі горами дзуркотїли быстры ярочкы, в якых было каміня векше і менше, гладке, округле і блискаче як лучі сонечка. На берегох коло воды выростала высока трава.  

В кралёвстві кралёвав краль і кралёвна. Мали малу прiнцезну меном Алменія. Прiнцезна была така, як і вшыткы прінцезны. Весела, розтопашна, рада велё бісїдовала, а даколи была ай неслуханяна. Вшытко, што повіла, ся мусилo сповнити. Татко краль з мамков кралёвнов уж даколи не знали, што з нёв мають робити. Алменія ся рада параднo облїкала. Найрадше мала шаты дуговой фарбы. На головцї носила злату корунку, спід котрой было видно довгы, жовтiцкы, як сонечко волоскы. На твари спід офіны  выкукали синї, гунцутьскы очка. Рада ся сміяла і вказовала дрібны білы зубкы a язычок ся їй не заставлёвав. 

-Она іщі мала прінцезнічка, не знать, што є тото, або што є тамто. Вшытко їй мусиме высвітлёвати докы не выросте, – на обрану зведавой прінцезнічкы высвітлять  панї кралёвна.

-Докы выросте, та мі пукнуть нервы. Не годен єм даколи тот єй острый язычок уж слухати. Заклічу собі выховного радцю няй мі порадить, што робити, – роздумує пан краль.

Такой на то гo дав закликати. Няй радить, кедь є радця.

-Мій дорогый радче. Повідж мі, што маю робити з прінцезнов Алменіёв? Што єй учіти, жебы ся ня уж не просила на вшытко?- обернув ся краль на выховного радцю.

-Мій важеный і высокоосвіченый пане кралю. Школа. Tо є то, што потребує Алменія. Пришов єй час, колы бы ся мала зачати учіти в школї. Хыбує їй і соціалный контакт. Не мать ниякы камараткы коло себе, з якыма бы ся забавила, -высвітлює радця кралёви.

-Але прінцезны ся учать самы, не ходять до школы з обычайныма дїтми.. Як то лем вырїшыме, – роздумує краль. 

Мала прінцезна слухала бісїду за дверями, што не є нияк раз слушне. 

-Найду собі камаратів! 

Посмотрила з облака і запозерала ся на кралёвску загороду. Вышла на двір а з нёго рівно до загогоды. Было лїто, тепло а в загородї было як в раю. Смотрить Алменія на пестрофаребны ружы, вшеліякы травы і квіткы, што у нїй ростуть. Любить їх пестры фарбы.

-Червена, помаранчова, жовта, зелена, синя, тмавобелава аж фіалова, то суть вшыткы фарбы дугы. До того іщі вшытко довкола зелене. Я мам преснї такы пестрофаребны шаты на собі. Ха-ха, і наш шашко мав днесь такы дуговы лахы на собі, — розвеселила ся прінцезна.

-Не одбігуй далеко, Алменіё, – з облака крічіть кралёвна.

-Не бій ся, мамко кралёвно, лем собі поглядам камаратів, – з важностёв одповіла Алменія.

-Де собі там найдеш камаратів, то не знам, але главнї, добрї ся забав. 

Охабила кралёвна малу прінцезнічку і зачала ся веновати кралёвскым повинностям. 

Алменія ходила по кралёвскій загородї, побіговала, весело підскаковала. Стрїтила кралёвского заградника і просить ся го:

-Заграднику, відїв єсь ту дакого по загородї ходити, або бігати?

-Вaша прінцезновска мілость, шыроко далеко єм ту лем я сам, никого єм не відїв.

-Но та… мушу іти дале, – закрутила ся на запятку прінцезна а уж летїла по ходничку помеджі квіткы і крякы. 

Сонце было высоко, тепло грїло і світило на цїлу загороду. Вітрик їй обдував тварь і дошырока розвивав прінцезновскы дуговы шаты. Листя на стромох шелестїло а довєдна зо співом пташків і вітриком вытворяло прекрасну мелодію. 

-Найрадше мам загороду зеленой фарбы. Преснї таку, яка є теперь, – злегка поскакала по мягкій травцї Алменія. 

Заставила ся під великым стромом, тай слухать. Штось на стромі робить клёп-клёп. Обышла доокола коло строму, смотрить догоры а слухать клёпканя. Одразу збачіть на грубім конарю, пазуриками прихопленого о скору строму великого птаха.  Алменія на нёго лїпше посмотрила. Збачіла, же мать чорно-білы перка а на головцї червену чапку. Смішным довгым дзёбаком дзёбкать до скоры, аж то вызерать, же клёпкать. Поклёпкав по єднім стромі і полетїв на другый. Потім перелетїв на далшый стром а знову клёпкать. Алменія ішла дале за чудесным птахом. Засмутила ся, як ся пташок стратив в конарёх строму.

-Мушу ся заградника попросити, што то за птах дуркать дзёбаком до стромів. Не розумлю тому, нашто є то добре. Мусить го з того болїти і головка, кедь то робить цїлый день, – іде роздумуючі Алменiя. Пришла на край загороды. Обернула ся a уж ани не відїла кралёвскый замок.

На самім концю загороды дзуркотїв ярочок з камінями – округляками. На берегу, але і серед ярочка выростали величезны лопухы. 

– То є добра скрыша перед горячім сонечком, – зогла ся Алменiя і сховала ся під лопух.

Высокы лопухы ся тягли по цїлім берегу, якый ся небезпечнї звожовав аж до воды. Алменiя смотрить спопід них. Смішны суть. Як амбрелы з высокыма зеленыма ніжками. Iде попід них дале і дале. Уж ся поставила на ніжкы, але лопухы суть ай так высоко над єй головков. Iде місцями по глинї, по траві, місцями по каміню, яке ту нанесла вода. Здало ся їй, же пришла до великого лопухового лїса. Сонечко перестало грїти на єй прінцезнoвскы волоскы і корунку. Уж ся корунка ани не блискала. 

-Не віджу ани нашу кралёвску загороду, – выстрашыла ся нараз Алменiя. 

Iшла дале, аж пришла на луку, де стояла округлa хыжкa з округлов стрїхов. Заставила ся.  Смотрить. Стрїха грать вшыткыма можныма фарбами од тіркісовой, зеленой, червенкастой, аж по цiкламенову. З удивом смотрить на хыжку. 

-Облачкы! Якы красны, сердечковы, – прінцезна обышла доoкола.

-Каждый облак інакшый. Tо што за чудны облачкы? У нашым кралёвскім замку суть вшыткы єднакы. 

Прінцезна не знать, же то суть облакы розлічных ґеометрічных форм. Tрикутниковый, квадратный, круговый… 

Пришла перед дверї а над дверями штось написане. Чітати не знать. 

-Я єм пришла якбач до чаровной країны. 

– Тюк, тюк, тюк, – зачула Алменiя клёпканя над своёв головков. Підняла очі а збачіла на стромі пташка з червенов чапочков і чорныма крылами. 

-Ты єсь ня привів на край кралёвской загороды, – потїшыла ся му.

Алменiя ся посадила до травы під высокый зеленый лопух. Оперла ся о ёго грубе стебло, приперла очка і заспала.