Вышли Правила русиньского правопису з ортоґрафічным і ґраматічным словником

В рамках выдавательства Пряшівской універзіты в Пряшові вышло третє выданя Правил русиньского правопису.

 

Вступне слово з публікації:

По 25-ёх роках од кодіфікації русиньского языка на Словакії (1995) выходить третє выданя правил русиньского правопису, котрых інтеґралнов частёв є правописный і ґраматічный словник. Така подоба правил правопису є штандартна про каждый норматівный язык. Правила русиньского правопису на Словакії в такій подобі – як єдна публікація вєдно зо словником – выходять по першый раз.
Першы правила правопису русиньского языка были выданы у звязи з кодіфікаціёв русиньского языка в роцї 1994.
 Їх подоба і шырша обсягова штруктура выходили з тогдышнёй сітуації, детермінованой абсенціёв на Словакії будьякого учебника ці приручника сучасного русиньского языка. То значіть, же в данім часї (1994) то была перша а зарівно єдина научна публікація, котра была призначена про актівных вжывателїв русиньского
літературного языка на Словакії. Выходячі з уведженой сітуації, в першых правилах окрем правописных норм і прінціпів были опублікованы тыж основы фонолоґії, формотворїня і основы сінтаксісу, што не є штандартным при выдаваню публікацій такого характеру. Правописный і ґраматічный словник (1994,
 2007) дотеперь все быв выданый як самостатна публікація.
По десятёх роках (в роцї 2005) была выдана публікація 
Русиньскый язык в зеркалї новых правил про основны і середнї школы з навчанём русиньского языка – де суть уведжены зміны у правилах правопису по десятёх роках, а в роцї 2007 к ним прибывать Русиньска лексіка на основі змін у правилах русиньского языка (Правописный і ґраматічный словник).
Самособов, правила з року 1995 не вырїшили (а ани реално не могли вырїшити) вшыткы проблемы правопису, бо тоты ся обявлёвали лем поступно – в сістематічнім практічнім хоснованю правописной нормы языка в розлічных сферах жывота. Ани другы (коріґованы) правила не были сконціпованы у єднотливых пунктах так, жебы были у языку выявлены дакотры шпеціфікы і історічны явы, котры суть характерны праві про русиньскы діалекты і одлишують їх од сусїднїх діалектів і языків.
Практіка хоснованя русиньского языка іншпіровала кодіфікаторів к далшым змінам, котры бы мали вести к вырїшіню новонастоленых проблемів правопису – сформулованём далшых пунктів у правилах правопису. Также публікація, котру предкладаєме в першім рядї актівным хоснователям русиньского літературного языка на Словакії, поставила сі за цїль доповнити правила русиньского правопису. Выслїдком той роботы є:
1. Корекція дакотрых уж єствуючіх правил так, жебы были про вжывателїв єднозначнїшы.
2. Сформулованя правил правопису, якы реґулують недорїшены проблемы правопису єднотливых частей речі.
3. Доповнїня правил правопису великых букв у властных назвах і корекції лінґвістічной термінолоґії.
На основі приятых заключінь языковой комісії, ІРЯК ПУ рекомендовав
жебы про вшыткых выдавателїв русиньскых періодічных і неперіодічных, друкованых і інтернетовых медій зачали нижеуведжены зміны платити од 1. мая 2018 з тым, же прияты зміны будуть зафіксованы в самостатній публікації – Правила русиньского правопису з ортоґрафічным і ґраматічным словником (2019).
Вшыткы зміны суть закомпонованы до єднотливых пунктів правил, акцептаціёв тых змін є конціпованый таксамо правописный і ґраматічный словник.
Кедьже цїлём приятых корекцій є передовшыткым злїпшыти правописны нормы, можеме предпокладати, же такы зміны прийме русиньска громада, хоснуюча русиньскый язык у своїм професіоналнім жывотї, з порозумлїнём. Віриме, же конціпованы правила правопису вєдно із розшыреным о новы слова правописным і ґраматічным словником припоможуть розвою културы русиньского літературного языка на Словакії.

Авторы

Публікацію можете найти на стягнутя в пдф і на сторінцї Інштітуту русиньского языка і културы ПУ в Пряшові.

Анна Плїшкова – Кветослава Копорова – Василь Ябур і кол.: Правила русиньского правопису з ортоґрафічным і ґраматіным словником. Пряшів: Пряшівска універзіта в Пряшові у Выдавательстві Пряшівской універзіты, 2019, 544 s.

Вышов Річник Руской Бурсы ч. 16 (2020)

В Горлицях было выдане шістнадцяте чісло научного зборника Річника Руской Бурсы, котрого обсягом суть тексты занимаючі ся меджівойновым періодом в історії лемківского народа. В зборнику ся находять статї авторів як Богдан Горбаль, котрому памятцї є тот зброник присвяченый (Санч як Центр Західньой Лемковины), Даміан Новак (Damian Nowak: Architektura cerkiewna na Łemkowynie w dwudziestoleciu międzywojennym), Олена Дуць-Файфер (Написати Лемковину. Меджевоєнна лемківска література – загальный огляд), Володимир Фенич („Зимлі русинüв на юг уд Карпат‟: карпатські русины-греко-католикы ужгородської униатської традициї уд мижнародного узнання (1919) до комуністичеського прозелітизма), Павел Роберт Маґочій (Чловек, што остал президентом європской республикы. Григорий Ігнатий Жаткович) ці Маґдалена Скродзка і кол. (Двояка роля языка меншыны в історичній травмі: примір лемківской меншыны в Польщы).

Анотація:

Річник Руской Бурсы‟ то лемкознавчій науковый часопис, в головній мірі лемківскоязычный, выдаваный од 2005 р. през Стоваришыня „Руска Бурса‟ в Ґорлицях. В штырьох головных частях Документы, Дискурс, Інспірациі, Рецензиі і Справозданя поміщаны сут історичны, літературознавчы, языкознавчы, культурознавчы, політолоґічны і інчы статі, якы односят ся до обшыри Лемковины і, шыршы, Карпатской Руси. Писмо ма медженародный характер, так од страны публикуючых в ним авторів, узнаных специялістів лемко і русинознавців з європскых і американьскых науковых осередків, як і в обшыри його чытателів а тіж маючой над ним надзір Науковой Рады.

(ДУЦЬ-ФАЙФЕР, О. 2020. Річник руской бурсы 16. Ґорлицї: Стоваришыня „Руска Бурса‟ в Ґорлицях. ISSN 1896-222X)

Выбране з Літературного конкурзу 2020: Миколай Коневал

Миколай Коневал

Не смуть душо

Не смуть, душо, світ не зміниш
не маш на то силу
дарьмо ся ночами трапиш
дарьмо страчаш віру

Поспоминаш на минулость
рокы давной славы
вера не затїниш сонце
бо на то суть хмары

Помож родинї – Русинам
у каждій потребі
не роздумуй о тяжобі
прось звізды на небі

Осїнь жывота

Приходить осїнь – осїнь жывота
выросли дїти, одышли до світа
внуци бігають коло нас
не заставиш час…

Волося покрыло стрїбро
прибыли і рочкы
молодость пішла надобро
до незнамой країночкы

Зморщіня уж здроблять лиця
болять ногы терьпнуть рукы
тїло підперать паліця
помалшы і нашы крокы

В мысли молодость ся вертать
як в ночі не можеш спати
в кутику сердця пребывать
і приємно споминать.

Перешов і час зрїлости
як вода в потоку
уж по роках веселость
прожытых у каждім року

Граніцї

Многы у світї граніцї
зробили за столом політіци
зробили то їх владарьства
захотїли чуджого богатства
одколи течуть до моря воды
владарьства корять малы народы
на їх потребы не беруть увагу
мають міць, силу, перевагу
тото ся дїє од непамяти
малы народы мусять силных слухати

(Выбране з Літературного конкурзу Марії Мальцовской, рік 2020)

„Приповідкы на кажду пору рока‟ (і про кажду русиньску родину)

В невеселім роцї 2020 узрїла світло світа розсягом невелика, но обсягом барз шумна книжка приповідок, при поглядї на котру ся не мож убранити спокійному і радостному усміву. Приповідкы на кажду пору рока суть выбером з текстів Петра Трохановского Мурянку, чі уж з властной оріґіналной або прекладовой творчости. Едіторы Варвара Дуць і Анна Масляна выберали приповідкы так, абы „вказати богатство русиньского языка, традіцій і културы‟, а є то досправды видно. Книжка є подїлена до штырёх ґруп подля частей рока, кажда часть рока мать  по сім-вісем повідань, переважна часть котрых ся вяже к даній части рока (яри, лїту, осени, зимі). Мож ту найти і такы, котры дїтьского чітателя учать русиньскым традіціям і звычаям (Початок Великого Посту, Паска, А заран Великден, Што на вечырках приповідали і далшы). Око чітателя є але ухвачене надгерныма ілустраціями Марії Мальхер. Книжка є так красным прикладом на выужытя забавной, естетічной, а таксамо практічной і дідактічной функції літературы.

Укажка з книжкы:

Василь Хомик

Як птахы навчыли ся співати

            На початку Бог сотворил Небо і Землю, потім – Сонце і Місяць, а потім аж люди і звірів, і птахів. Пустил вшыткых по світї. Люде збудували сой хыжы, птахы гнїзда, звіры легова. Але птахы не знали співати. І послал Бог птахів до людьскых осіль, жебы ся од люди навчыли співати.

              Сорока прилетіла під вікно, як ґаздыня скрептала горнец і навчыла ся скреготати. Ворона почула, як мати кричала до сына: „Вмый карк! Карк!‟, і навчыла ся каркати. Боцан почул, як хлопчыско пляскал дощечками, і нвчыл ся клекотати дзюбом. Шпакы навчыли ся од пастухів свистати по поли, а зозуля од діти навчыла ся кукати – „Ку-ку!‟.

            Найпізнійше, аж вечером, соловійко прилетіл до саду – ґу молодій парі, і навчыл ся од дівкы барз красніцько співати, а од хлопця свистати і тьохкати радістно і смутно.

            Так ся птахы од люди навчыли співати.

 

 

 

(ДУЦЬ, В. – МАСЛЯНА, А, eds. 2020. Приповідкы на кажду пору рока. Ґорлицї: Стоваришыня „Руска Бурса‟ в Ґорлицях, с. 32. ISBN 978-83-957318-2-2)

Коректура тексту: ПгДр. Кветослава Копорова, ПгД.

Вышов научный зборник під назвов Studium CarpathoRuthenorum 2020 / Штудії з карпаторусиністікы 12.

Тот зборник, як далшы перед ним, выдала Пряшівска універзіта в Пряшові, Центер языків і култур народностных меншын, Інштітут русиньского языка і културы. Ёго зоставительков і одповіднов редакторков, як вшыткых попереднїх зборників, є одборна асістентка Інштітуту русиньского, языка і културы ПУ ПгДр. Кветослава Копорова, ПгД.

Зборник в пдф верзії мож найти на вебсторінцї Пряшівской універзіты в Пряшові.

Studium Carpatho-Ruthenorum 2020 / Штудії з карпаторусиністікы 12. выдав: Кошіцї: EQULIBRA, s. r. о., 2020, с. 100, ІSBN 978-80-555-2626-3. Членами редакчной рады суть: доц. ПгДр. Анна Плїшкова ПгД. (председкыня), проф. Др. Павел Роберт Маґочій, проф. Др. Елейн Русинко, проф. Др. Кірілл Шевченко, др. н., рецензeнтами: доц. ПгДр. Василь Ябур, к. н., проф. Др. Михаил Капраль, к. н.

Вступне слого едіторкы публікуєме ниже:
Пишучі вступне слово к минулорочному зборнику Studium Carpatho-Ruthenorum 2019/Штудії з карпаторусиністікы 11 сьме ся не сподївали, же періодічность семінарів карпаторусиністікы ся нелем же знижить (як сьме то назначіли у вступнім слові к минулорочному зборнику), але в роцї 2020 не будеме орґанізовати ани єден семінар. Спрічінила то епідеміолоґічна сітуація, яка настала такой зачатком рока 2020, і так першый семінар, планованый з нагоды 25-го юбілея кодіфікації русиньского літературного языка на Словакії (акт кодіфікації ся одбыв 27. януара 1995 в Братїславі) быв зрушеный. Наслїдком згіршованя ся сітуації з Ковідом-19 далшы планованы семінары сьме ани не мали можность орґанізовати. В каждім припадї тогорочный зборник обсягує не менше інтересны штудії, як тоты, што были надрукованы в попереднїх єденадцятёх зборниках.
Так як каждый рік, ай тогорочный зборник приносить новых авторів, также ід тридцять восьмом гостїм, што выступили на дотеперїшнїх семінарах карпаторусиністікы прирахуєме трёх новых авторів, котры ся рїшыли у своїм професіоналнім жывотї веновати карпаторусиністіцї як научній дісціплінї.
Але подьме по порядку. В тогорочнім зборнику сьме першы дві штудії веновали двом вызначным юбілеям в історії третёго народнообродного процесу Русинів. Штудіёв Юбілуючій русиньскый літературный язык на Словеньску (Споминкы і задуманя ся по двадцять пятёх роках.) автора доц. ПгДр. Василя Ябура, к. н., сьме сі припомянули уже споминаный 25-ый юбілей кодіфікації русиньского языка на Словакії з погляду того найповоланїшого – єдного з кодіфікаторів. Другым вызначным юбілеём, котрый варто припомянути, то є округлый юбілей – 20 років од заложіня Сполку русиньскых писателїв Словеньска (Становы Сполку приправив першый председа Сполку – доц. ПгДр. Василь Хома, к. н., концём рока 2000, зареґістрованы Міністерством внутра были в половинї рока 2001). Штудію з назвов: 20 років Сполку русиньскых писателїв на Словеньску (Вплив красной літературы на розвой народной ідентіты і материньского языка карпатьскых Русинів.), котра є мапованём актівіт Сполку од ёго зачатків, приправила председкыня Сполку ПгДр. Кветослава Копорова, ПгД., з Інштітуту русиньского языка і културы Пряшівской універзіты.
Слїдуючі дві штудії суть венованы русиньскій літературї і єй авторам – на честь новoдобых русиньскых писателїв, котры русиньскый літературный язык аплікують в літературній сферї. Єдну з них приправила доц. ПгДр. Анна Петрикова, ПгД., з Інштітуту русістікы Філозофічной факулты Пряшівской універзіты, котра є з погляду семінарів карпаторусиністікы новов авторков. Штудія є лінґвокултуролоґічнов аналізов першого роману в новодобій історії Русинів (по роцї 1989), котрый быв надрукованый по русиньскы (латиньскыма ґрафемами). Штудія є надрукована в російскім языку, під назвов: Концепт «земля» в художественном дискурсе Василя Петровая. Далшу штудію з тематіков русиньской літературы написав Мґр. Михал Павліч, ПгД., з Інштітуту русиньского языка і културы. Штудія є сумарізаціёв літературной творчости вызначного русиньского автора Миколая Ксеняка, котрый зачатком рока 2020 опустив поземскый світ і одышов до вічности. Літерат Михал Павліч ся концентрує на тоты творы Ксеняка, посередництвом котрых автор найінтензівнїше презентує знакы зміцнёваня русиньской народной ідентіты і котрыма є позад жанру байкы Миколай Ксеняк найвеце знамый.
Пята штудія знову приносить далшого нового автора. Є ним ПгДр. Мартін Фурманїк, ПгД., історік з Музея Спіша в Спішскій Новій Всі, котрый спрацовав тему: Rusíni na Spiši po roku 1989. Штудія є написана по словацькы і надїєме ся, же в особі Мартіна Фурманїка ся рісує молодый історік, продовжователь такых вызначных особностей – історіків, якыма суть Станїслав Конєчні і Маріан Ґайдош, котры ся у своїм професіоналнім жывотї довгы рокы занимали мінорітов Русинів в бывшій Чехословакії, наслїдно на Словакії.
Третёв новов авторков є Мґр. Александра Тіхвонёва, котра є в сучасности екстернов докторандков на Інштітутї русиньского языка і културы і в своїй штудії ся венує темі сучасного русиньского языка з компаратівного погляду. В штудії (написаній по словацькы) з назвов: Absolútna konsonantická alternačná zhoda v dvoch slovanských jazykoch можуть інтересуючі ся о компаратівну ліґвістіку порівнати консонантічны алтернації в назывниках словацького і русиньского языка.
Желаме много успіхів і здоровя вшыткым, котры ся інтересують о карпаторусиністіку як научну дісціпліну і віриме, же ай зборник Studium Carpatho-Ruthenorum 2020 / Штудії з карпаторусиністікы 12 збогатять Вашы знаня о Русинах і о карпаторусиністіцї.

Александер Зозуляк

 

Вышов пятый том цїнной творчости Владиміра Хыляка

В „Рускій Бурсі“ в Ґорлицях в рамках едіції „Бібліотекы Лемківской Клясикы“ з чіслом 6 вышов остатнїй том творчости лемківского писателя Владиміра Хыляка. Опроти штирём передтым выданым книжкам Хыляковой прозаічной творчости, котры мали форму грубого квадрату, є пятый том тоншый і ёго обсягом суть тексты „Женячка з розсіяности‟ і „Остатня повість‟.


Словами доц. В. Падяка: „Популарным прозаіком меджі русиньсков інтеліґенцiёв быв лемківскый писатель і священик Володимир Хыляк (1843 – 1893). Він жыв в єднім часї з А. Кралицькым. В. Хыляк у своїй творчости ідейно і тематічно близкый ку підкарпатьскому прозаікови Кралицькому. В. Хыляк – автор веце як сто публікацій, меджі якыма находиме етноґрафічны нарисы, мемоары, статї і фейтоны. Але найбівшый успіх му принесли умелецькы творы – повісти, повідкы і новелы. Вже ай тоты, што жыли з ним в єднім часї, высоко оцїнёвали ёго вклад до русиньской літературы. (…) Як А. Кралицькый, так і В. Хыляк часто ся дотыкають історічной тематікы, але Хыляковы творы лем в істім аспектї мож охарактерізовати як „історічны‟. Хоць фабула ся базує на конкретнім історічнім фактї, героями суть знамы з історії особности, дїя звязана з конкретным містом, автор написав сюжет такый, што представлять ёго ідейны погляды, і позерать ся скорше на сучасны днї, історічна минулость є скорше другоплановым докреслїнём, котре му служить з найвекшов правдоподобностёв на то, жебы быв вірогоднїшым і правдивішым у своїм описї.‟

(Падяк, Валерій: Нарис історії карпаторусиньской літературы. ХVI – XXI. стороча. 2010. Пряшів: Сполок русиньскых писателїв Словеньска, c. 66. ІSBN 978-80-89441-25-9)

Автор: Владимір Хыляк

Редакція: Петро Трохановскій, вступ Марта Ватраль.

Выдало: Ставаришыня „Руска Бурса‟ в Ґорлицях, 2020

Чісло сторінок: 160

ISBN: 978-83-63568-28-3

СЕМАНЦЁВА, ПЕТРА: Россыпаны рядкы (2013)

Автор: Петра Семанцёва

Назва: Россыпаны рядкы (2013)

Выдал: Сполок русиньскых писателїв Словеньска, 2013

Чісло сторінок: 142 с.

Язык: русиньскый (азбука)

ISBN: 978-80-970185-6-6

Мож стягнути ту: Семанцёва, Петра – Россыпаны рядкы

Літературный конкурз Марії Мальцовской 2020, 3. місто: Людміла Шандалова

Выбране з Літературного конкурзу Марії Мальцовской, рік 2020, тексты Людмілы Шандаловой – 3. місто

Самко хоче звірятко 

     Гурааа! Маме дома псика. Уж єм вам о тім гварив? Кедь іщі не знате, та вам мушу вшытко, але цїлком вшытко доподробна розповісти.

     То было так. Тато нїґда не хотїв нияке звірятко. Преснїше – нияке звірятко у нас дома ся не сміло зъявити, де то іщі быти далшым членом нашой фамилії. За каждым разом, кедь єм спомянув, же тот або тот камарат мать псика ці даякого білого кралика, тато гнедь спознав мій замір. Перше ся му ненападнї скривили бровы, потім ся кус затрясла борода а за тым катеґоріцкы высловив:

„В жаднім припадї! Ніч мі ту не буде смердїти!“ Дарьмо єм пробовав, вшеліяк го просив, обскаковав, спинав рукы, обіцяв, же ся постарам. Ніч не помагало! Ани пса ани жадне інше звірятко неслобідно было привести домів. Мачку? Не думайте! Морча? Забудьте! Ани рыбкы, ани пташкы, доконця ани малу білу лабораторну мыш. Таку малу, маціцку. Нї!

     Раз сьме ю, но мышку предсі, тайно з мамков купили в акварістіцї, пересвідчены, же таке мале і міле створїня не може быти на шкоду никому, бо ю ани поряднї не видно. Але то сьме ся кус перераховали. Тота до вечера мусила ся з моёй дїтьской ізбы шумнї-краснї выпрятати. Тато, лем што пришов домім з роботы, скоростёв ракеты обявив наше таёмство, указав палцом на Жмурку – мено сьме мышачій камаратцї выбрали по довгім ваганю з даякого часопису, а завелив пріснї: „Гет!!“ Такой нам было ясне, же кедь гет, та гет. Але де гет? Лем так до вечера не є предсі легке спрятати мале мышчатко? Де асі? Скрыю ю під ґавч? Буде лабками цупкати! Дам за дверї на ходбу? Дахто ю вкраде або мі втече. Нї!

     Слава! Наконець ня напало. Кедь кус пороздумую, фурт ня дашто мудре нападе. Я уж єм такый. А так єм мышку зо вшыткым спаковав і однїс до найлїпшых рук. Iщі добрї, же бабка жыє у другім панелаку недалеко од нас.

    Бабка ся зміловала як відїла мої смутны очі а повіла: „Што я з нёв буду робити?“ Но, та робила, што знала. Журка ї была сполочнічков у самотї, она ся з нёв грала, брала до рук, гласкала а главнї добрї кормила. Я там ходив часто, але бабка з нёв была частїше. Найрадше мала Жмурка тендеріцю. Аж раз, кедь уж была Жмурка у новім домові осмілена, добрї выкормлена, кус і може розпещена, што не зробила! Цвак! Своїма острыма зубками хняпла бабку по руцї, добрї ю вкусила і файнї пошкрябала. Аж до кырве. По такім мышачім маневрї ай бабчине сердце затвердло. Лем што єм пришов посмотрити і побавити ся з мышков, бабка уж мі з дверей загласила: „ А берь сі ю!“

     Скончіли вшыткы мої ховательскы пробы. Вера. Плакати єм не плакав, бо єм предсі хлоп, але єдно мі не было. Бабка є інакше супер, она взяла мышку до ладічкы, мене за руку і давай – ідеме назад до акварістікы. Шумнї сьме поздравили, остатнє єм охабив на бабку.

„Пребачте, знате што, мы пришли вернути мышку, бо ня так назлостила, барз ня пошкрябала, вірьте мі, я ся не годна о ню старати! А наш Самко таксамо нї. Што такый хлопець знать коло такого звірятка робити?!“ А іщі довго бабка з продавачков вела бісїду, выслїдок з того быв такый, же я ся кус ганьбив, же ся не знам о мышку постарати, а то уж єм мав 6 років, но а мышка-небожатко ся вернула ку старым камараткам. Кромі того, мали сьме назад 2 Евра, котры сьме заплатили за мышку. Ани сьме ся не сподївали на то, были бы сьме мышку і задармо вернули, лем жебы ю взяли, але зась єм ся пересвідчів, же бабка, што ся тыкать бізнісового выїднованя, не мать хыбы.

Дві Евра мі бабка дала до кешенї, жебы єм сі дашто купив. Я сі купив, ани не знам тївко змерзлин.

Так ся на мышку забыло. А відїло ся, же я ся можу розлучіти з думков, же раз буду мати холем павука на стїнї без того, жебы го требало під минутов зліквідовати, бо на векше звірятко єм не міг ани подумати. Аж до єдного дня.

Як тато пришов на то, же треба пса

     Нооо, але то кус протекло воды а кус єм ся дашто веце підучів в школї, бо уж єм мав нецїлых 9 років, як сьме ся престяговали до нового дому.

      Мі то было єдно де жыєме, было мі і в бітовцї добрї, мав єм там велё камаратів, ай до школы было недалеко. Мало то і велё далшых выгод таке бываня в містї. Наприклад, змерзлину сі можете купити коли лем хочете.

    Але нашы таке надумали, же дім. А то іщі дім на селї. Дакус ня то преквапило, кедь ся звідали што мы, дїти, на то повідаме. Я сугласив, бо мі обіцяли властну дїтьску ізбу, што бы значіло, же молодша сестра не буде за каждым разом ходити гласити мамі, же сі вечур не мыю зубы. То ня потім вырушує, бо мытя зубів поважую за цїлком даремне а не є то таке інтересне, як ся грати під перинов довго до ночі з анґлічаком.

     Нашы ся будовали а мы ходили із сестров до школы якбы ніч. Было велё роботы коло будованя, але мене то даяк обышло, окрем того, же єм пару раз перевіз фурик піску. Неповный, самособов. То было забавне, а іщі было забавне бігати в ґумакох по розмоченім дворї або ту і там шплюхнути з млакы сестрї на новы ногавіцї. Она реве про кажду сомарину. Є там того, кус болота!

      Кедь сьме ходили на ставбу, та сьме пару раз понад хыжу у полю відїли біжти лишку або серну. Мама гнедь вытяговала мобіл а крічала на тата: „Посмоть, посмоть, то яка красота!“ Спущала клапку фотяку, ці награвала на відео. „Я ся так тїшу, питно так єм сі то представлёвала, то є рай!“ розплывала ся од радости.

     Тато ся посміховав, потім указовав на копы якы вырыла  кыртіця, потім на дїры од грабошів, потім збачів і гада. Лем слїпуха самособов, не їдовату змыю. Такой нас выганяв гет, я зазерав, але тато охабив гадинча стратити ся в траві. То уж ходив кус захмуреный.

     Конечнї сьме ся престяговали. Было то в осени, памятам, же осїнь тогды была прекрасна, сонячна і пахняча. Стромы ся пышыли вшыткыма фарбами, вітор здував листя під ногы, мы сьме го із сестров їмали, а потім вышмарёвали понад себе догоры. Ходили сьме на двір кажду хвілю надыхнути ся свіжого воздуху, або посидїти на лавочцї. Вшытко было про нас нове і незвычайне. Спів птахів, гускы якы одлїтали в до теплых країв а на небі творили вшеліякы ґеометріцкы образы, лишка што ся заставлёвала на бережку, бо сьме ї вошли до раёна, дві серенкы скрыты недалеко в крякох – просто романтіка.

     Аж покы в зимі татови куніцї не погрызли на моторї вшыткы електрицькы каблы а покы сьме в снїгу на дворї не збачіли ступляї, о якых мама усудила, же то наісто будуть вовчі, бо в ночі чула за домом вовче вытя. Є правда, же тогды спала, но істо ся ї то не снило… То была послїдня капка. На другый день тато повів: „Треба нам пса!“

Літературный конкурз Марії Мальцовской 2020, 2. місто: Юрко Харитун

Выбране з Літературного конкурзу Марії Мальцовской, рік 2020, віршы Юрка Харитуна – 2. місто

Прийде час?

Гробы без вінцїв
А я на голові тернёвый маю
І в сердцю клиньцї остры
Якы вырвати не знаю
Прийде час
Під хрестом Ісуса Христа
помолю ся Богу
вінцї положу на гробы моїх
запалю свічкы
і буде так як колись

Хто бы так не любив?

Квіткы люблять сонце
як мати дїтину
Так люблю і я
наш край
нашу долину
Коли іщі колыску чую
прекрасный спів над нёв
Як вода із жрідла,
тече до віршів любов

Як є менї 

Під Татрами
не зле менї
Лїпше бы было
де жыли предкы мої
Не можу там
Село на днї преграды лежыть
Я не орел
я не мотыль
аж сердце болить
лїтати над ним
Коли о тім писати перестану
може буде лїпше менї
Але правда така
без нашой долины
сирота я

Пришов час

Дванадцять годин
і якась минута
Послїдну ціґаретлю не курю
не даю до рота
Шмарю до болота
дость было того
Не грызе мене
не дусить як колода
Теперь хоць сива борода
чую ся як замолода
Може співати
Яка погода

Колыскы і гнїзда

Што менї треба
про Русина
на стары колїна?
Белаву тинту як небо
гору папіря як Ґаздорань
і тілько пер як із орла
Потім як ґазда до ораня
дати ся до писаня
Ґазда учую в бороздї дрозда
а я у віршах материньскы слова
Нашы колыскы
нашы гнїзда

Літературный конкурз Марії Мальцовской 2020, 1. місто: Мірослав Жолобаніч

Выбране з Літературного конкурзу Марії Мальцовской, рік 2020, тексты Мірослава Жолобаніча – 1. місце.

 

Муза

Прияв єм рїшіня, же напишу гумореску. Таку, котра бы была актуална, занимала бы ся проблемами сучасной добы а самособов, жебы была смішна а потїшыла чітателїв.

Приятелї мі говорили, же то про мене не буде проблем, а кедь ня копне муза, піде вшытко як по маслї.

Приправив єм собі папірь перо і окулярї а повный ентузіазму, цїлый натїшеный сїдам собі за стіл.

– Добрї, але як зачати, – бісїдую собі в духу – яку тему хочеш рїшыти?

– Ай, яй, уже є ту першый проблем. Не можу собі помочі, але вызерать то так, же без музы то не піде.

– Почекам, тадь часу маю аж–аж а зохаблю ся тов музов ай копнути. Тілько вытримам.

– Де лем тота муза може чоловіка копнути? – роздумую. Яков силов може копати? Слабо, силно?

Подля мене, чім силнїше, тым лїпше.

А што, кедь ня то буде болїти?

Кедь ня копне до головы, може то цїлком нарушити мої думкы, може способити хаос в голові.

Як буду потім годен писати?

Што, кедь ня копне до задніцї, не буде то про мене понижуюче?

Што остатнї части тїла, не говорю уже о тых інтімных. Говорить ся, же музы суть невыспитателны.

Такы вопросы ся мі громадили в голові, єден за другым, аж єм зачав о собі похыбовати.

– Дай собі каву, наіснї ті поможе, – гварю сі – пізнїше дашто выдумаш.

Досправды, кава мі зробила цїлком добрї, аж так, же єм сугласив сам із собов, же муза ня може копнути де лем хоче, а з інтензітов яков лем хоче. Няй є то чім скорїше.

Інтімну часть свого тїла сі буду хранити руков, а другов буду писати.

– Іщі щастя, же маю дві рукы, – говорю сі.

Рукы єм собі положыв на справны місця а чекам.

– Подь гев, музо, чім скорше! – говорю цїлый натїшеный.

Чекам, чекам а ніч, Муза не приходить.

– Як довго треба чекати на музу? Найде собі про мене час? – суставнї роздумую.

Чеканя на музу єм собі меджітым спестрив рогликом з маслом і теплым чаём.

– Кады може прийти тота муза? Облаком, дверями? Буду єй чути, кедь прийде? Дасть мі даяке знаміня? А што кедь буде бісїдовати чуджім языком, буду єй розуміти? – вопрос за вопросом ся мі тискать до головы.

– Выбрав єм собі добре місце на писаня? Што кедь ня глядать даґде по бітї? Піду єй поглядати.

Цїлый безрадный єм зачав ходити по бітї, з ізбы до ізбы. Обзерам ся, фурт ніч. Думам, же ся мі не посмівкує даґде за хыребтом. Зашов єм ай до кухнї, а ту єм собі усвідомив, же є час на обід. Зогрїв єм сі їдло, скоро го до себе наметав а про істоту єм собі уварив повну термоску кавы, жебы–м ся не стримовав, при писаню.

Біжу на своє місце, сїдам собі за стіл а чекам. По добрім обідї (варила жена) зачало на ня приходити спаня, я тому говорю „постґастрална деменція‟.

Але, хвала Богу, кава з термоскы помогла.

Усвідомив єм собі, же то так дале не піде.

– Уже дость того чеканя, спробуй писати ай без музы! – повів єм собі. Напиш холем пару рядків а потім увидиш як далше.

Чудуй ся світе, до головы ся мі зараз зачали горнути думкы єдна за другов аж так, же єм не стигав писати.

Тогды єм тому порозумів. Не треба чекати на музы. Музы жыють в нас, в нашій голові. Прийдуть тогды, кедь будеме хосновати наш розум, нашы чутя.

– Не мушу уже чекати на музу, можу писати ай без нёй, – зрадовав єм ся.

Розъяснило ся мі ай тото, же музы прийдуть аж тогды, кедь наш розум, нашы чутя і нашы змыслы підпориме своёв роботов, своёв снагов. Зараз єм увідїв музы всягды коло себе, в людёх, в природї…

Зёйкнув єм од радости і допив каву. За короткый час єм завершыв писаня моёй першой гуморескы. Чекав єм довго, покы єм тому порозумів, але вірю, же при писаню далшых ся уже не буду так довго стримовати і трапити.

Уже знаю де перебывають музы.

Захранка

Быв єм зуфалый і перестрашеный, але голос в телефонї быв приємный, так єм ся надїяв, же мі поможе.

– Гало, є там захранка?

– Гей, з чім вам можу помочі?

– Прошу, кобы сьте загнали санїтку ід хворому чоловікови.

– Кілько років має хворый?

– Не знаю, зараз ся попозерам до ёго обчаньской леґітімації.

– Але быстро, бо не мам час. На лінцї маю далшы говоры. Будьте пресный а стручный. Мы ту не маєме час на довгы говоры. Ту не є жадна порадня.

– Самособов, уж то буде. Уж то маю. Хворый ся народив в тісяч девятьсто штиридцятім роцї.

– Я ся не прошу, коли ся народив, але кілько має років!

– Но то ся дасть легко выраховати…

– А што собі думаєте, же мы сьме ту даякый математічный устав, або што? Мы на захранцї не маєме час раховати вік хворых! Одповідайте преснї на вопросы, бо скончу говор.

– Добрї, добрї, хворый має вісемдесят років.

– На што ся поносує?

– Болить го голова а має высоку горячку. Лежыть в постели а є цїлый мокрый. Ай заголовок має цїлый мокрый.

– Загловок мі ту не споминайте, што я з тым мам. Кедь го болить голова, так то може быти ай обычайна міґрена.

– То не є міґрена. Є цїлый здушеный, трясе ся од зимы а болять го кости. Попросив ня, жебы-м вам зателефоновав.

– Як знаєте, же то не є міґрена? Небодай сьте доктор?

– Нї, нї, не єм доктор, я лем чекам з хворым на доктора.

– Кедь не сьте доктор, так хто потім сьте? Што там робите а як сьте ся ід хворому дістали?

– Є то нутне?

– Бізовнї. Што кедь сьте ся вламали до біту худакови пензістови а хочете го выкрасти! В такій сітуації мушу кликати поліцію. В днешнїй добі то не є ніч выняткове.

– Не клічте поліцію! Прошу! Я єм ёго внук а маю ай ключ од ёго біту. Каждый день му ношу обід, бо сам собі уж не бірує наварити.

– Так то вам можу і не мушу вірити. Ваше мено, чісло обчаньской леґітімації і вашу адресу сі прошу! Про істоту, кобы ся просили поліцайты.

– На што вам суть тоты інформації, тадь я не хворый!

– Вы ся о то не старайте. Мы собі подробнї записуєме факты, котры мусиме пізнїше уверейнёвати в штатістіках. Они суть барз потребны в нашій роботї. Перегляд мусить быти во вшыткім, знаєте кобы дашто…

– Добрї, добрї, вшытко вам надіктую. А коли прийде санїтка?

– Ёй, то ся начекаєте! Моменталнї маєме к діспозіції лем три санїткы. Остатнї суть попсуты. Кедь ід тому прирахую дас двадцять наголошеных пожадавок, так може дас о три годины.

– Слухайте, але хворый має высоку горячку а в ёго віку то уж не є сранда. Тадь то є неможне. Вашы речі вызерають як высміх!

– Што собі доволюєте, якый высміх! Ту не є жадный кабарет, а тото што говорю, не є сранда!

– Добрї, добрї, перебачте, але коли прийде санїтка?

– Уж раз єм вам говорила, же наскорїше так о три годины!

– Аж о три годины? Хворый може до тогды ай душу выпустити.

– Чом бы выпущав душу? Не звелічуйте, чоловіче, а не знервознюйте працуючіх людей.

– Я вас не хочу знервознёвати, лем ся чудую, же екзістує такый легковажный приступ ід чоловікови.

– Вы дякуйте щастливій долї, же сьте ся ід нам докликали а же сьме перебрали вашу просьбу уж ай з оглядом на покрочілый вік хворого.

– То мі хочете повісти, же покрочілый вік чоловіка є діскріміначным чінителём?

– Хто вам таке гварив? В основі нї, але лем в основі, кедь то хочете знати. Вшытко насвідчує тому, же про нас є взацнїшый чоловік, котрый має жывот перед собов, як чоловік, котрый уж має скоро вшытко за собов. Така є реалность в днешнїм світї а з тым ся уже не дасть ніч робити.

– Но тото! Я собі думам, же то не є так а же ся треба справовати подля моралного прінціпу.  Ту іде предсі о людьскый жывот! Вам ніч не говорить Гіппократова присяга?

– Яснї, яснї, справуєме ся і подля того, але лем даколи. Знаєте, жебы люде не повіли…

– Не маєте правду. Раз кликала моя сусїда санїтку ід вісемдесят пять рочному хворому, но а санїтка пришла до десять минут.

– До десять минут? Так то мусила быти нагода.

– То была реалность, не нагода!

– Я мушу знати лїпше як вы, ці то была нагода або нї, я ту роблю а знаю якы ту суть порядкы а не вы! Будь почекаєте на санїтку, або сі го лїчте сам, вы мудерлант єден!

– Добрї, не гнївайте ся уж.

– Але знаєте, інтересовало бы ня, што сьте наварили хворому на обід?

– Пирогы.

– Пирогы хворому? Страшне!

Прудко зложыла слухатко телефону. Моя надїя на скорый приход санїткы ся скоро розплынула…

1 2 3 21