Михал Павліч: Родинный світ і етічны годноты в книжцї Людмілы Шандаловой Маме дома псика (штудія)
РОДИННЫЙ СВІТ І ЕТІЧНЫ ГОДНОТЫ В КНИЖЦЇ ЛЮДМІЛЫ ШАНДАЛОВОЙ: МАМЕ ДОМА ПСИКА
Михал ПАВЛІЧ
Abstract
The study analyses the thematic and stylistic aspects of Ľudmila Šandalová’s Маме дома псика (2022), a cycle of ten short episodes about a family that brings home a dog and gradually learns to live with it. The nine-year-old narrator Samko presents everyday events with humour, empathy and naivety. The analysis shows how realistic narration combines with ethical and educational dimensions through situational learning rather than explicit didacticism; small domestic stories become narratives about responsibility, cooperation, and affection. Methodologically, the study combines thematic-motivational and stylistic reading with concepts of everyday realism, autodiegetic child narration and limited focalization, participatory ethics, and the domestic chronotope. The contribution demonstrates that, without overt moralizing, recurrent situations and family rituals stabilize values in a form readable for a dual audience (child-adult).
Keywords: Rusyn literature. Children’s literature. Child narrator. Ethical dimension. Everyday realism. Situational humour. Dual audience.
1. Вступ
В сучасности писану і выдавану русиньска література про дїти і молодых прімарнї творять тексты про молодшого чітателя. Векшынов іде о просту рітмізовану поезію з дідактічным понаучінём і простов формалнов штруктуров. Тематічно і ідеово суть тексты некомплікованы, не давають собі за цїль здолати творивы вызвы ці приношати великы ідеї, але зіставають при своїй закладній функції, тзн. главнї дідактічній і комунікачній. Чітатель через просты образы і слова спознає світ твореный родинов, домовом і природов навколо нёго. Посланя текстів є ясне і зрозуміле, напрямують главнї к надвязаню і утриманю літературного контакту з молодшым чітатетелём, котрый ся, дякуючі тым текстам першый раз стрїчать з русиньскым языком в літературї.
Людміла Шандалова є авторков, котра в послїднїх роках представлює голос модерной русиньской літературы про дїти на Словакії. Єй творчость є тыж заміряна на молодшу ґрупу чітателїв, авторка є але выняткова тым, же як „авторьскый хамелеон‟ мать шыроку понуку жанрів і форм літературы про свого чітателя. Мож спомянути поетічны зборникы Poďte, ďity, što vam povim / Подьте дїти, што вам повім… (2013) і Ани бы сьте не вірили / Any bŷ sʼte ne viryly (2018а), в котрых принесла вeршы з тематіков домашнїх і екзотічных звірят. Проста рітміка, легкогуморный і гравый тон, і квалітне ґрафічне спрацованя, выважують недостаткы формалного характеру як хоснованя ґраматічного ріму. Тоты дві публікації ся стали стабілнов частёв репертоарів школярїв декламуючіх в рамках конкурзу Духновічів Пряшів, што потверджує приятя Шандаловой літературы домашнїм публіком і популаріту єй творчости.
Шандалова ся тыж реалізовала в далшых жанрах, як є дїтьска духовна поезія з мінімалістічнов ґрафіков Напю ся водічкы (2020) ці пять сценарїв театралных гер (Приповідка з лїса, 2014, Wi-фінтена принцезна, 2015, Дївчатко і жебрак 2016а, Юрко а поклад, 2018c, Чудесна лавочка, 2018b), котры были доконця інсценованы в школьскых представлїнях Основной умелецькой школы у Свіднику ці на Русиньскім фестівалї, а мож відїти їх відеозазнам на сторінцї авторчиного обчаньского зружіня тота аґентура. А наконець, попри книжцї про доспілых рефлектуючій Другу світову войну Червеный берег (2016b), авторка написала два зборникы куртой прозы, Маме дома псика (2022) і Маковы прилповідкы (2024), чім Шандалова потверджує універзалность єй писательского таленту а то, же не є звязана єдиным жанром. На закладї тых текстів мож чекати тенденцію к розсягово векшым прозаічным жанрам в будучности.
Здрой: https://tota.sk/projekt/mame-doma-psyka/
В рамках нашой штудії ся заміряєме на зборник Маме дома псика (2022), котрого курты реалістічны прозы выходжають з автобіоґрафічного закладу а в контекстї іншой актуалнї выдаваной русиньской літературы несуть знакы оріґіналной, легко гуморной розповіди, яку мож найти скорше у такых авторів як Штефан Сухый (Як Руснакы релаксують, 1995, 2. выд. 2017) ці Міро Жолобаніч (три книжкы гуморесок Захранка, 2021, Дуплава верьба, 2022, і Горечій кавей, 2023), котры але свої тексты адресують дорослым чітателям. Єднотливы тексты з централнов поставов і розповідачом Самком суть поданы без патосу, но з гумором і емпатіёв, авторка мать велике чутя про описаня природного родинного тепла.
Композіція і жанер „малой родинной епікы‟
Книжка Маме дома псика (2022) є композічнї выставляна як цікл десятёх куртых епізод, котры суть звязаны поставами членів родины і псика Найры. В такій реалістічній белетрії мож найти паралелы з реалным жывотом, знамы проблемы, котры суть проблемами „дакого іншого‟ (Hunt, 2005). Епізоды припоминають мапу зміны, переходять од тужбы по звірятку і розгоднутя про заобстараня сі пса, ёго приходу і акліматізації, по найджіня нового режіму фунґованя аж по кулміначный текст, де ся зо звірятка стає охранця домова. Мож то ідентіфіковати як штруктуру „малых родинных наратівів‟ а хоць рїшіня мати пса выходить з моменту найджіня вовчіх стоп коло людьского обыстя, суть то образы каждоденного жывота без потребы великого драматізму і звратів.
Родина ся учіть, як має одтеперь жыти в своїм домові з новым псячім членом фамилії: „…школа пінязї стоїть. Вера. Найра нас школила а мы сьме ся учіли, учіли…‟ (Шандалова 2022, 109). Веце текстів мать подобный поступ в змыслї: проблем – проба о ёго рїшіня; корекція дотеперїшного фунґованя – стабілізація правил і то вшытко наслїдно веде к годнотам – одповідности, терпеливости і огляду в одношіню к другым. Така схема є про дїтьскый реалізм розпознателна і ефектівна, бо розповіданя зрозумителнї упорядкує надобыту скушеность.
Шандалова на роздїл од іншых авторів літературы про дїти не моралізує і прямо не поучує (такым способом бы ся розповідач в ґраматічній третїй особі міг справовати к дїтьскому героёви патронізуючо, а тым бы і чітателїв ставав до той самой позіції), але ставлять Самка до ролї розповідача, котрый ся обертать на чітателїв, але не дає ім рады, скорше лем на концю сумарізує, што ся родина научіла. Шандалова в текстах хоснує тзв. скрытого доспілого, концепт, котрый выважує дїтьскый голос замірами доспілого, бо дїтьску літературу мож розуміти як просту літературу, котра комунікує з помочов невысловленых, но імплікованых зналостей зрїлого, дорослого чоловіка (Nodelman 2008). Такым способом авторка напрямлює к выхові ід годнотам, без моралізованя або прогваряня дїтины голосом дорослого чоловіка, але дїтьскому чітателёви вхабить простор на властне порозумлїня. Чітатель так не мать чутя, як кебы быв поучованый в класї, але сам ся запоює до процесу наратівного учіня ся через поступне придаваня скушеностей вложеных до дїї (Wall 1991).
Веце такых сітуачных текстів, де треба прияти конкретне рїшіня, поставить перед фамилію проблем (выбер расы пса, плахость щенятка, нічіня предметів в домі, „пахняче прекваплїня‟), а і хоць при рїшіню не є все каждый член, цїла родина то з гумором пережывать і наберать скушености. Новы правила не взникають діректівным способом, але на закладї сполочного пережываня і діскусії. Добрї то ілуструє рїшіня йти жыти на село: „Але нашы роздумали, же нам треба хыжу. А то іщі хыжу на селї. Было то несподїване, кедь ся звідали, што мы, дїти, на то повідаме.‟ (Шандалова 2022, 25). К выберу расы пса ся выядрують вшыткы членове родины, але рїшають го главнї отець зо сыном. Є то приклад кооперації дїтины з дорослым, коли ся дїтвак учіть тым, же є призваный до процесу розгодованя. А хоць дїтьскы тужбы ся мусять конфронтовати з праґматіков дорослого, є важне, же дїтина партіціповала на рїшіню.
Розповідач і дїтьска перспектіва
Чітатель є розповіданём спроваджаный поставов девятьрочного сына Самка, котрый є писаный в я-формі прямого розповіданя і много раз ся „камаратьскы‟ обертать на дїтьского чітателя (ты-форма, 2. ос. сґ.) подобнї як к сестрї ці родічім, чім підпорує сполочне пережываня дїї вєдно з ним. Є то автодіеґенетічный розповідач такый, де розповідач є героём властного розповіданя (Genette 1980, 245), з той прічіны є про дїтину автентічный і близкый, а чітатель ся знає з ним ідентіфіковати.
На роздїл од авторьского розповідача, котрый бы подав „доспелацькый“ погляд, Самко мать лімітовану фокалізацію, то значіть, не знать вшытко, не є сполягливым, не мож му вшытко, што повість, вірити. Ёго віджіня є наівне і дїтьскы обмеджене а не все наповно розуміє каждій сітуації: „Але дома, дома же єм малый чортик. Не знам, як то думать, протоже не мам чорне волося, наспак, цїлком світле, пелехате…‟ (Шандалова 2022, 11). На другій странї є Самко сполягливый в емоції. Ёго погляд є дїтьскый, міцно субєктівізованый і повный правдивых емоцій і надхненя (Booth 1983): „Чули сьте, як брехла Найра? Што єм вам іщі хотїв повісти? Уж єм забыв. Но ніч, утїкам за нёв!‟ (Шандалова 2022, 136).
Самкове обмеджене віджіня вытварять потенціал про запоїня дїтьского чітателя, котрый собі в залежности од своїх способностей може доповняти білы місця в текстї, і так ся ставать співтворцём значіня тексту: „понукать чітателям потїшіня, же дашто зістили, з того, же знають веце, як їм гварить саме розповіданя ‟ (Nodelman 2008, 206). То таксамо є потенціалом про гумор і коміку, коли дїтвак лїпше розуміє сітуацію як розповідач. Шандаловой проза є писана з думков на двоїту публіку, котра є тіпічна про літературу про дїти. Книжка є вгодна як про дїтвака і ёго самостатне чітаня, так і про сполочне чітаня з родічом, бо „дїтьска література є все написана про дїти і доспілых‟ (Nodelman 2008, 208). Текст цїлить на дїтвака і на доспілого, бо каждый з них в текстї чітать і находить іншы значіня. Дїтина ся при пригодах сміє і забавлять, доспілый при нїм внимать і родічовскы понаучіня, котры суть там притомны. Тексты мають потенціал на сполочну рефлексію в комунікації по дочітаню.
Язык розповіданя є говоровый і рітмізованый куртыма речінями. Про дїтьского чітателя є такой розпознателный, бо ся операть о спонтанну дїтьску лексіку, наівный способ розповіданя і проявлёваны емоції дїтины. Гумор є переважнї сітуачный, вырастать з каждоденных „гаварій‟, з малых непорозумінь, котры вытварять дїтьска оптіка, і з дїтиньской гіперболізації скуточности. Про текст є тіпічне, же сміх не мірить проти поставам, не зосмішнює (а кедь, лем в припадї дїтьской сородиницькой ріваліты Самка і ёго молодшой сестры Деніскы), але вытварять увольнїня напятя. Єдночасно тым, же ся ту находить попри приїманю новых правил в родинї, помагать їх легше прияти нелем поставами, але і чітателём.
Простор домова і рітм старостливости
Векшына сучасной русиньской літературы про дїти є засаджена до ідеалізованого спрощеного простору села. Шандалова своє розповіданя зачінать наспак в містї в панелаку, одкы ся Самкова родина планує пересунути на село до нововыбудованого дому. Не є то тіпічна „сельска фамилія‟, котра уж є там дакілько ґенерацій, і єй жывот ся рядить повторяючіма ся періодами – частями польногосподарьского рока і роботов на селї, але родина ся находить в новім просторї і стрїчать ся зо сітуаціями, котры в містї дотеперь нїґда не зажыла: „Але тот день принїс ай далшу несподївану пригоду. У снїгу за хыжов сьме ку вечеру спозоровали дость великы і загадны ступляї звірят. Были подобны псови‟ (Шандалова 2022, 30).
Хоць ся книжка зачінать описом Самковой тужбы по звірячім сполочникови, перша скушеность з грызучов мышков і єй вернутя до обходу є в контрастї з праґматічным рїшінём мати пса. В тій сітуації є непряме поучіня, же важны жывотны рїшіня бы не мали быти заложены на імпулзівітї і слуханю емоцій („хочу‟), але суть выкликаны практічнов потребов і выходжають з новых подмінок жывота.
Є сімпатічне а про чітателя приятелнїше, же кедь ся в розповіданю наставлюють гранїцї, не є то „приказом згоры‟ од родічів, але запоює ся до того цїла родина враховано дїтей, то зн. по першых скушеностях зо псиком і змінами, котры їм до жывота несе, вєдно ідентіфікують і орґанічують то, што пес сміє а што нї.
Шандаловой розповіданя є просторово дефіноване домом, двором і котерцём, є то місто учіня ся конкретныма скутками, не поучками і догварянём од доспілого, бо так бы „розповідач нїґда не досягнув веце як дость тяжкопадный, важный і учітельскый тон‟ (Wall 1991, 47). Є то простор скушеностей, котры здобывають вшыткы, їх жывот є формованый старостливостёв о пса – кормлїнём, напованём, прятанём позад нёго ці рїшінём новых сітуацій. То повнить выховну функцію і учіть одповідности і кооперації через пракс (малы домашнї карамболы, ставляня котерця).
Найра як новый член родины
Є смутным фактом, же домашнї звірятка суть много раз вымоленым дарунком а пак ся лоґічно одповідность за справованя звірятка і вшытко, што своїм конанём наробить, переносить на дїтину. Проблемы, котры, самособов прийдуть, суть пак на плечах дїтвака, в родинї взникать напятя а наконець ся стає, же напр. по Рождественных святах наросте чісло вышмареных звіряток, котры, кедь мають щастя, скончать в утулкох.
В припадї Шандаловой тексту є але рїшіня мати пса выкликане практічнов потребов охраны родины, не емоціоналнов тужбов дїтины і непродуманов слабостёв доспілого. І з той прічіны є погляд родины на взникнуты проблемы іншый. Рїшить їх родина як цїлок, є то про них сполочна вызва, як сі з тым порадити. Одповідность не є шмарена на єдного члена, але дїлить ся меджі вшыткых: „Отваряте облакы! Деніско, ты принесь лопатку! Самку, ты тримай Найру на руках, няй вшытко не порозносить лабками. Я іду по ведро з водов, мамка поглядать рянду і Саво.‟ (Шандалова 2022, 93).
Малый псик представлює выразну зміну в дотеперїшнім жывотї і даякуючі авторчинму заміряню ся на нёго видить ся, же вшытко ся точіть лем коло нёго. Родинный жывот є спочатку під впливом „хлупатого хаотічного елементу‟: „Были сьме на ногах одразу цїла родина. Каждый розчуховав очі, побіговав перескакуючі набосо псячі значкы, форкав носом, не встигаючі ся чудовати.‟ (Шандалова 2022, 93). Поступнї але в родинї доходить ку роздїлїню повинностей: „Я ся о Найру старам главнї през вікенд. През тыждень вставать першый тато, вывенчіть єй і покормить.‟ (Шандалова 2022, 132), набывають ся новы скушености а взникають денны рітуалы: „..покы выйдеме з двора, вшыткы ся з Найров поздравиме. «Гав, гав!» Брехне нам на розлучку за каждым разом.‟ (Шандалова 2022, 132). Евентуалнї мож відїти, же родина ся веце коордінує, мать сполочны задачі і псик пак в текстї выступує як стмелуючій фактор і учіть дїтьского чітателя прикладом к сполупраці в рамках родины (Serpell 2016): „Одразу сьме фунґовали як єден тім, шыковали сьме ся каждый до іншой страны подля своїх способностей.‟ (Шандалова 2022, 93).
Заключінём книжкы є текст Наш охранця, котрый ся вертать к початку, а то ід прічінї „чом треба пса.‟ Першыма знаками наповнености „осуду стражного пса‟ суть уж сітуації, коли Найра бреханём полошать ночны звірятка: „Привыкли сьме уж і на то, же даколи бреше серед ночі. Кедь то тырвать довго, тато выйде з батерков на двір а зіщує, котрым смером Найра зазерать. (…) Може даґде з лїса на нас зазерають і вовци. Але одколи маме на дворї Найру, не одважують ся ани приближыти. Не знаме о них а то є добрї.‟ (Шандалова 2022, 132).
Позіція псика в родинї ся мінить. В першых днёх была Найра к родинї привязана главнї на базї успокоёваня закладных потреб як кормлїня, граня ся, спаня і чутя безпечности. Векшына текстів была міксом забавных трампот і рїшінь даных сітуацій, но фіналный текст демонштрує охранный звязок. Шандалова собі не волить драматічне стрїтнутя з вовком, але просту санковачку, коли старшый брат стратить з догляду молодшу сестру. В моментї, коли собі усвідомить, же дашто не є в порядку, приходить на сцену гавкот Найры: „«Гав, гав!» озвала ся знову. Выбігла з кряків, вернула ся назад. Порозуміли сьме. Кліче нас за собов. (…) Найра бігала коло нёй а скавунячі їй облизовала тварь.‟ (Шандалова 2022, 135).
Шандалова так поверджує справность рїшіня мати пса і узаперать довгу путь учіня, вшыток інвестованый час до выховы псика (і выховы родины псиком) ся вертать в подобі захраны. На концю книжкы то найлїпше описав розповідач: „Найра є уж рядным членом родины. Што бы сьме без нёй робили?‟ (Шандалова 2022, 132), котрый сам рефлектує зміну, яков перешла цїла родина: „Ох, наша міла Найра! Даколи сьме сі ани не знали представити, же буде в нашій родинї. Змінила нам жывоты.‟ (Шандалова 2022, 136).
Заключіня
Книжка Людмілы Шандаловой Маме дома псика (2022) указує, як в літературї про дїти утримати рівновагу меджі зрозумітелностёв тексту і вызнамовов глубков без менторованя. Посолства не приходжають од родічів ани од автора. Природно выплывають з пережываного, з малых родинных рїшінь, котры поступно зміцнюють годноты сполуодповідности. Важне є, же наставлёваны граніцї взникають родиннов догодов, сітуації не тискають приказы, але на конкретных прикладах вказують процес, котрый родина вєдно пережывать. Зволеный дїтьскый розповідач є про дїтьского чітателя емочнї ясный і сімпатічный, зато суть нормы приїманы легко і мають довгодобый ефект. Выразным приносом тексту є і переносность поступів до родинной выховной практікы. Книжка понукать способ, як дїтём комуніковати одповідность, сполупрацу і емпатію без словника приказів.
ЛІТЕРАТУРА
GENETTE, G., (1980). Narrative Discourse: An Essay in Method. Ithaca (NY): Cornell University Press. New York: Cornell University Press. ISBN 0-8014-9259-9.
HUNT, P. (ed.), (2005). Understanding Children’s Literature. 2. vyd. London; New York: Routledge, Taylor&Francis Group. ISBN 0-415-37546-0.
NODELMAN, P., (2008). The Hidden Adult: Defining Children’s Literature. Baltimore: Johns Hopkins University Press. ISBN 978-0-8018-8979-0.
WALL, B., (1991). The Narrator’s Voice: The Dilemma of Children’s Fiction. New York: St. Martin´s Press, Inc. ISBN 0-312-04487-9.
ШАНДАЛОВА, Л., (2013). Подьте діти, што вам повім. Свідник: тота агентура. ISBN 978-80-971504-7-1.
ШАНДАЛОВА, Л., (2014). Приповідка з лїса. Свідник: тота агентура.
ШАНДАЛОВА, Л., (2015). Wi-фінтена прінцезна. Свидник: тота агентура. ISBN 978-80-972058-0-5.
ШАНДАЛОВА, Л., (2016a). Дївчатко і жебрак. Свідник: тота агентура.
ШАНДАЛОВА, Л., (2016b). Червеный берег. Бырно: тота агентура. ISBN 978-80-972058-1-2.
ШАНДАЛОВА, Л., (2018a). Ани бы сьте не вірили. Свідник: тота агентура. ISBN 978-80-972058-4-3.
ШАНДАЛОВА, Л., (2018b). Чудесна лавочка. Свідник: тота агентура. ISBN 978-80-972058-6-7.
ШАНДАЛОВА, Л., (2018c). Юрко а поклад. Свідник: тота агентура. ISBN 978-80-972058-5-0.
ШАНДАЛОВА, Л., (2020). Напю ся водічкы. Свидник: тота агентура. ISBN 978-80-972058-7-4.
ШАНДАЛОВА, Л., (2022). Маме дома псика. Свидник: тота аґентура. ISBN 978-80-972058-8-1.
ШАНДАЛОВА, Л., (2024). Маковы приповідкы. Свідник: тота аґентура. ІSBN 978-80-972058-9-8.
