ВЛАДЇСЛАВ СИВЫЙ: Новодоба русиньска література, то не суть лем наівны віршикы простонародной творчости
Книгы суть як дверї. Отворите їх і вступите до іншого світа – повів хтось мудрый. Дахто їх отворять тісяч раз, жебы пережыв тісячі жывотів, чоловік, котрый не чітать пережыє жывот лем єден.
Про єдного є книга релаксаціёв, про другого зась іншпіраціёв про властну творчость… Меджі людей той другой сорты належить і русиньскый автор Владїслав Сивый, котрый нам одповів на пару вопросів.
Інтервю приправила Яна Трущіньска-Сива
– Коли ся в Тобі зачало проявляти позітівне одношіня к літературї…
О В раннїм дїтинстві. Моє дїтинство, то быв жывот на желїзнічній станіцї в Меджілабірцях. Мій нянё быв влакведучій, то быв якыйсь „велитель“ влаковых 4-5 членных чат, якы допроваджали на трасах меджі Кошіцями, Пряшовом, Михалянами і Меджілабірцями особны влакы і ріхликы. В Меджілабірцях мали вшыткы влакы „конечну“. В тых влакох, а главнї в ріхлику „Лаборець“, з Прагы до Меджілаборець, як люде выступили, зіставало нескуточне множество часописів, новинок, брожованых – тунїх романів… Желїзнічарї, котры опущали влак як послїднї, пак собі могли навыберати комплетный перегляд чеськой і словеньской пресы, часописів од выдумкы світа… На станіцї іщі было і културне стредїско, до котрого сьме мали тыж приступ, з великов бібліотеков і комплетным сортіментом пресы, што в тых часох выходжала в Чеськословеньску. Плынуло чітати дома, обложеный тогдышнёв пресов єм ся научів уж як пятьрочный. В першій класї ня пак наша учітелька указовала остатнїм учітелькам як якесь „чудо“ із словами, же такого чудесного школяря мать у класї… Як єм скончів першу класу, так ку высвідчіню із самыма єднічками, дістав єм і перше, а до днешнёго дня якбач єдине „Честне узнаня“, особнї підписане нашым товарішом директором Андріём Міцаём, котрый ся пізнїшне став вельвысланцём в СССР. Тото узнаня было зарамоване у величезнім деревянім рамі. В далшім рамику єм собі нїс домів іщі велику фаребну фотку, высвідчіня і дістав єм ай книжку од Крісты Бендовой „Opice z našej police“… Не міг єм з тым вшыткым ани долов Лабірцём зыйти. На пів драгы домів іщі ку вшыткому тот страшный рам зачав пущати фарбу… Рукы, ногы, ногавіцї, кошуля, вшытко на мі было забабране златов фарбов з раму. Як уж єм думав, же із вшыткыма тыма чудами прасну серед драгы і піду з плачом і голыма руками домів, обявив ся коло ня як зазраком даякый о 5-6 років старшый хлопець з нашой уліцї, котрого єм знав лем з віджіня і поміг мі вшыткы тоты мої чуда принести аж перед дверї дому в котрім сьме жыли. Так ся домів дістала і моя перша книжка в жывотї, котру єм пак єдным дыхом перечітав. Непершоплановый текст той книжкы, незвычайный, свіжый гумор, змішане фантастічно з реалітов, надгляд над сітуаціёв, в тых погнутых часох соціалістічного реалізму, повного тяжобы, ня так ословили, же собі думам, же Кріста Бендова ня своїма словами позначіла на цїлый жывот і удала смер і великій части моёй днешнёй творчости…
– Якы жанры єсь любив в молодости, мав єсь своїх облюбленых авторів?
О В жывотї єм перечітав много книжок, в молодости аж по скончіня ґімназії, кедь так збежнї порахую, могло то быти около 1500 книжок. Мав єм такы часы, же єм чітав три книжкы до тыждня. З авторів меджі молодежов в тых часох „фічали“ Жул Верн і Карл Май. Лем тоты двоми докопы написали около 100 книжок. Скоро вшыткы єм перечітав. Як єм быв кус старшый, облюбив єм собі Марка Твейна, Еріха Маріу Ремарка, Волтера Скотта, Алфреда Гічкока, Аґату Хрісті, Карла Чапека, Віктора Іґа, Чехова, Ґоґоля, Пушкіна… Тых мен было велике множество. О каждім писателёви, котрый штось в світовій і нашій літературї значів, мав єм вытвореный основный образ… Около 10 книжок єм перечітав і в оріґіналї – од руськых авторів.
– Твої першы літературны пробы…
О Першы літературны пробы… Є мі кус до сміху, бо не знам ці тоты творы мож навати літературов. Была то така дїтиньска, наівна творчость. Але маме ту ай умелецькый напрям званый дадаізм. Так може то была література. Писав єм стишкы в 3.,4.,5. класї – про дївчата з нашой класы. То ня без мілости нагнала фурт наша панї учітелька а тоты стишкы пак дївчата декламовали на вшеліякых школьскых славностях, на карневалї, а даколи і в школьскім розгласї. Наша панї учітелька пак гордо, з головов нахыленов на бік стояла меджі остатнїма педаґоґами і тішыла ся, якы мать способны дїточкы у класї.
– Зачінав єсь з писанём текстів ку співанкам, чом і чім є тото писаня з літературного боку шпеціфічне?
О Першы тексты ку співанкам єм пробовав писати як 19-20 рочный. Вшытко, што єм написав, ся мі здало трапне і дурне, быв у мі якыйсь внутрішнїй менталный блок, котрый мі казав, же не мам право отравляти другых людей своїма назорами, думками. Не чув єм ся просто компетентный поучовати другых людей, главнї старшу ґенерацію… Ґенія калібру Александра Пушкіна єм в собі нїґда не обявив… А писати трапны тексты о ничім на тему „ша-ла-ла“ ся мі відїло іщі дурнїше. А так єм із вшыткым шмарив. Зато єм ся одважив штось людём пустити до ух аж по моїй пятьдесятцї. Ай так многы моїй творчости спочатку не розуміли. Не знали, ці то так може быти, або не може. Ці то добре, або недобре. А ці нам, Русинім, такого треба, кедь мы маме такы прекрасны народны співанкы. Може кебы не было небогого Богдана Ґамбаля і радія, котре заложыв – ЛЕМ-ФМ, днесь бы по мі ани пес не брехнув. Він, як єден з мала, доказав похопоти і оцїнити вызнам моёй творчости а став ся ай першым пропаґатором моїх співанок. Зарядив до высыланя в моментї вшыткы співанкы з мого репертоару.
А чім є текст співанкы шпеціфічный? В першім рядї міцно малов плохов на котрій може автор выядрити свої думкы, своє посолство публіцї. Мать дослова лем пару десяток слов, жебы ся преснї, зрозуміло выядрив ку темі, котру розоберать. На другім боцї, жебы то мав іщі „єднодухше“ є немілосерднї звязаный рітмом співанкы а не сміють хыбити ани римы во вершох… Много людей, і з одборной верейности, підцїнює музичны тексты, мать їх за другорядны. То вшытко лем зато, же собі їх нїґда не выскушали написати. Даколи є десять раз єднодухше написати стишок з вольным вершом на дві сторінкы, як дві строфы співанкы, котра мать мати даяку голову і пяту. Хто не вірить, няй спробує…
ЛІТЕРАТУРНЫЙ КОНКУРЗ МАРІЇ МАЛЬЦОВСКОЙ 2021, 2. МІСТО: Владїслав Сивый
– Владїслав Сивый і поезія…
О Поезію мам рад. Коло стишка ся докажу „розрычати“ як малый дїтвак, розосміяти, задумати, потїшыти, посмутнїти… Шкода, же мам так міцно мало часу на писаня поезії… Але зберам ся… Рад бы-м конець своёго жывота веновав писаню стишків, книжок, драматічных текстів і малёваню образів. Тото малёваня є тыж єден з моїх влаків, котры єм про недостаток часу мусив перед 40 роками одставити на „ведляйшу коляй“…
– Несподїванём про мене особнї были Твої драматічны тексты, писаны з легкостёв, надглядом і змыслом про поінту… Погыбуєш ся в тім жанрї рад?
О Мої драматічны тексты, писаны з легкостёв, надглядом, змыслом про поінту і гумор… Но на винї є тот старшый камарат, што мі в лїтї року 1967 поміг принести зо школы уж споминану книжку Крісты Бендовой… А потім іщі тых мізерных 1500 перечітаных книжок од найлїпшых світовых авторів. Брак єм нїґда не чітав, не мав єм на то часу… Жанер драматічный збожнюю, сам єм колись давно быв аматерьскым актором а і днесь, кедь треба в рамках Русиньского коморного театра заграти якусь дрібну роль, ці зробити конферанс ку даякому нашому проґраму, не дам собі уникнути понукнуту шансу… Кедь пишу драматічны ролї, фурт віджу при писаню ай конкретного актора з ёго способностями, особныма даностями, візажов, недостатками. На почудованя, ай кедь грать тоту роль пізнїше дахто другый, є так моїм текстом зманіпулованый, же тота роль фурт мать в собі тоту справну жывочішность, легкость, справнї намішане корїня, легкость діалоґів, намісто єдных гендікепів актора выникнуть гендікепы другого актора. Тїшу ся з того, вшытко то пришло одкыльсь згоры, може як компензація за другы болячкы, котрыма в жывотї переходжам. Послїдня гра „Місія“ была репрізована словеньскым розгласом якбач штири раз. Послїднїй раз на Сілвестра 2022. Є пожадавка писати далшы творы… Лем я даяк безнадїйно не стигам…
– Проза – новый жанер в якім пробуєш силы. Пишеш книжку „Погляд з малой вышкы“, о чім буде, з якым наміром ї пишеш?
О Проза. Теоретічно є то жанер в котрім бы єм мав мати найменшы проблемы… Але доба є міцно недобра. За послїднї три рокы ся світ старшнї змінив. Демасковало ся тївко фалошных грачів меджі людми, же мі то выразило дых. Книжку „Погляд з малой вышкы“ єм почав писати в старых добрых розмарных часох, кедь сьме собі думали, же як сполочность жыєме в демокрації, вызнаваме годноты гуманізму а же не сьме даякым выразным способом дакым маніпулованы… Мали то быти такы фантастічны, гуморны історії, погляды на нас людей очами псів. Просто, псы собі роблять сранду із нас людей а не забывають нас ай поучіти, порадити нам, як рїшати дакотры „прекерны“ сітуації і проблемы. Дістав єм страшный страх в тот день, як єм ся дізнав же україньска СБУ поужыла мою електронічну книжку „Образы з нашого жывота“ як єден з доказовых матеріалів при обвинїню настоятеля ужгородьского православного храму отця Сідора з „промоскальской, протиукраїньской орьєнації“ і не знам чого вшыткого остатнёго. Просто, священик мав дома мнов написану і наспівану книжку, в котрій ся ани раз не споминать слово Україна, нїт там єдного слова проти Українцїм а о котрій єм цїлый час быв пересвідченый, же вызывам нёв остатнїх людей ку дотримованю прінціпів гуманізму, ку шырїню порозумлїня меджі народами.Так уж є то ту, конечнї єм „важна персона“… Мої книжкы ся будуть палити і ніщіти. То як бы єм дістав нараз цїну Марії Мальцовской, Алехандра Павловіча і Алехандра Духновіча докопы… В тій минутї іщі не знам як то цїле допаде, але нутнї мої псы будуть мусити ку тому высловити даякый постой. На дегуманізацію і етноціду нашого народа і голубячі повагы україньского ці польского народа маме мы, карпатьскы Русины, міцно недобре споминаня… А так беру і я до рота слова леґендарного началника Апачів – Віннетова „Няй прогварять збранї…“ Моёв збранёв буде міцно остре перо. Вопрос є, што зробить выдавательска, днесь уж знова неповинно-повинна автоцензура… Книжку пишу і в словеньскій верзії. Принайгіршім выйде як саміздат. Уж велё людей ся на ню просить…
– Якый є Твій погляд на сучасну русиньску літерартуру?
О Я не єм літературный крітік, но думам собі, же помалы, но сістематічно будуєме літературу новой якости. На то, як є наш народ малый, сто раз здецімованый, уж пару авторів похопило, же модерна поезія, то не суть простонародны наівны віршикы, же в літературї самій, так як в музицї, є много жанрів, смеровань, котры треба будовати, розвивати. Же треба будовати літературу, котра буде мати свої народны шпеціфікы, але буде ай літературов модернов, світовов. Лем так нас будуть брати остатнї народы за рівноцїнных партнерів. Ту є лем єдно рїшіня… Робити, робити, учіти ся а знова робити…
За одповідї подяковала: Яна Трущіньска-Сива