У віцї 88 років 1. юна 2025 у Кошіцях одышла до вічности вызначна научна і културно-освітня особность, єден із кодіфікаторів русиньского літератрурного языка на Словакії – доц. ПгДр. Василь ЯБУР, к. н. Погріб буде 6. юна 2025 o 13.00 гoд. на Верейнім цінтерї в Кошіцях. Вічна ёму память.
Жертовность і смілость суть людьскы властности, споёваны звычайно з револучныма політічныма актівістами ці воєньскыма героями, но уже менше з академіками. Предсі ся але стане, же ай академіци на досягнутя інтелeктуалных цїлїв мушены суть зреалізовати револучны крокы. Ай лінґвісты – ці они суть аматеры, або професіоналы, можуть ся стати револуціонарями; главнї тоты, котры ся занимають вытварянём новых списовных языків.
Як інакше бы сьме могли описати вклад такых особностей як Ян Гус до чеського языка, Мартін Лутгер і ёго принос про нїмецькый язык, ці Людовіт Штур в словацькім языку? На то, абы переконали сполоченьскый і політічный одпор ід новій ідеї (в данім припадї ід ідеї вытворїня списовного языка), з котров пришли, мусила мати кажда з тых особностей одвагу. А кажда з них мусила быти оддана свому цїлю, што значіло працовну заанґажованость в значно тяжкій задачі – в области кодіфікації языка на много років, ба доконця десяток років. Єдным з такых одданых і одважных револуціонарїв днешнёй добы быв Василь Ябур, котрый є поважованый за єдного з главных творителїв русиньского літературного языка на Словакії.
Василь Ябур ся народив 28. октовбра 1936 в селї Стащін (в сучасній северовыходній Словакії), в тогдышнїм Чеськословеньску. Ёго родічі (так, як ай векшына жытелїв Стащіна і околитых сел) были карпатьскы Русины і молодый Василь выростав в русиноязычнім оточіню. Ёго тета Анна (1898 – 1984) – співачка народных співанок про етноґрафів, занимаючіх ся автохтонным карпаторусиньскым жывотом была жывым жрїдлом фолклору.
Молодый Василь зачав штудовати в часї, коли были карпатьскы Русины выставлены выжным змінам у своїм народнім жывотї. В яри 1945 ся скончіла 2. світова война. В тім істім роцї Чеськословеньско дало згоду на то, абы ёго бывша выходна провінція Підкарпатьска Русь была припоєна к Совєтьскому союзу. В роцї 1948 пришли до влады комуністы, котры вырїшили Чеськословеньско перетворити на образ Совєтьского союзу. Комуністічна Чехословакія прияла совєтьке „рїшіня“ народностного вопросу карпатьскых Русинів. В дослїдку того были русиньскый язык і русиньска народность заказаны. В Чеськословеньску (так як ай в іншых Совєтьскым союзом овладаных країнах той части Европы) были карпатьскы Русины выголошены за підґрупу україньской народности, а русиньскый язык ся поважовав за діалект україньского языка. Перешов істый час, за котрый было тото адміністратівне рїшіня уведжене до практічного жывота. Хоць в дослїдку того рїшіня были карпатьскы Русины жыючі в Чехословакії в роках 1945 – 1952 урядно означованы як Українцї, в школах ся учіло по руськы, а карпатьскы Русины ай надале в домашнїм оточіню, або з приятелями комуніковали своїм родным языком – по русиньскы.
Так, як ай многы далшы з той ґенерації, ай Василь Ябур зажыв хаотічный повойновый час, в котрім карпатьскы Русины як народ жыли, но їх язык не быв узнаный, аж наконець было ёго хоснованя на верейности заказане. В часї, коли Ябур ходив до ґімназії в Гуменнім (1947 – 1953), быв офіціалным языком навчаня російскый язык. Кедь в роцї 1954 скончів штудії на середнїй школї в Снинї, урядным языком, в котрім ся учіло, став україньскый язык. Свої універзітны штудії скончів на высокій школї у Празї (1954 – 1958), де штудовав російскый язык в комбінації з україньскым языком із замірянём на компаратівну і функчну лінґвістіку.
На высокій школї в Празї штудовало ай дакілько далшых Русинів з выходной Словакії; про дакотрых з них (меджі нима ай про Ябура) ся став робочім языком російскый язык, закы іншы сі зволили україньскый, а наконець прияли тоту орьєнтацію за свою властну народну і културну ідентіту. В комуністічній Чехословакії, правда, не было ани думкы о карьєрї в области карпаторусиньскых штудій, кедь чоловік не раховав з тым, же русиньскый язык і култура будуть поважованы за часть україньской културы. А на тото Василь Ябур не пристав.
Як шпеціаліста в области лінґвістікы здобыв тітулы на Універзітї Коменьского в Братїславі (доктор філозофії в роцї 1969; кандідат наук в роцї 1987; доцент в роцї 1991), як педаґоґ учів на Педаґоґічнім інштітутї в Кошіцях (1961 – 1964), Педаґоґічній факултї у Пряшові Універзіты Павла Йозефа Шафаріка в Кошіцях (1964 – 1977), на Катедрї языків Універзіты Павла Йозефа Шафаріка в Кошіцях (1977 – 1987) і на Педаґоґічній факултї в Нїтрї (1987 – 1993).
Якраз в часї своёй педаґоґічной карьєры в Нїтрї, револуція в роцї 1989 скончіла комуністічну владу в цїлій середнїй Европі і уможнила зрод самостатной карпаторусиньской ідентіты і народности. Єдным з пореволучных цїлїв карпаторусиньского руху была кодіфікація русиньского языка – процес, котрый ся зачав іщі перед 2. світовов войнов, але на веце як пів стороча го загамовала комуністічна влада.
Кодіфікація русиньского языка была в посткомуністічнім Чеськословеньску (наслїдно в самостатнім Словеньску) уже теоретічно можна. Де але найти кваліфікованых лінґвістів, котры бы таку задачу прияли? Дакотры шпеціалісты на україністіку, котры были концентрованы главнї у Пряшові, были способны і ерудованы, але з ідеолоґічных прічін одмітали концепт окремого карпаторусиньского народа, котрый подля них не міг, і не мав єствовати. Прото карпаторусиньскы актівісты глядали на іншых універзітах і наконець ся дізнали о лінґвістови карпаторусиньского походжіня, Василёви Ябурови.
На зачатку 90-х років 20. стороча зіставало Василёви Ябурови до пензії уже лем пару років. Нашто бы ся мусив занимати карпаторусиньскым рухом, котрый, выставленый неуставній крітіцї з боку містных обчаньскых актівістів україньской орьєнтації і істых владных кол на Словакії, в Польщі, а передовшыткым на Українї, поступовав лем барз помалы. Ці не лїпше бы было одыйти на пензію як заслуженый доцент, а вызвы карпатьской русиністікы охабити іншым?
Василь Ябур думав над тым, што бы таке рїшіня значіло про нёго і про ёго родину. Наперек довгорочній карьєрї в области російкой і російско-словацькой компаратівной лінґвістікы зістав вірный своїй карпаторусиньскій ідентітї. Дякуючі природній внуторній силї свого характеру мав охоту конати в згодї із своїм пересвідчінём. Было то дашто, што не міг одкрыто выядрити в часї комуністічной влады. В роцї 1993 Ябур вырїшив наповно ся оддати карпатьскій русиністіцї, конкретно намаганю сповнити цїль русиньского руху – вытворити кодіфікованый русиньскый язык. Ябурове рїшіня але не зістало без наслїдків. Такой быв засыпаный крітіков з боку колеґів з універзіты у Пряшові, котры были україньской орьєнтації. Обвинили го з того, же ся зрїк свого посланя науковця в моментї, коли вырїшив скапчати ся з „політічным русинізмом“, як ся обродный рух Русинів у тім часї называв.
На другім боцї але Ябура і ёго колеґу Юрка Панька підпорили обчаньскы і културны актівісты (окрем іншых ай Василь Турок-Гетеш, Александер Зозуляк, Анна Кузмякова і Анна Плїшкова). Помогли їм пересвідчіти владны кола о важности і потребности захованя карпаторусиньской културы, а таксамо о роботї на приправі і выдаваню приручників, словників, ґраматік і школьскых учебників. Уж в половинї 90-х років 20. стороча быв Ябур поважованый за скушеного академіка на челї невеликой ґрупы кодіфікаторів русиньского языка на Словакії, котры поступно здобывали підпору з боку Міністерства школства Словацькой републікы.
Выслїдком того процесу была серія языковых публікацій, котрых быв Василь Ябур едітором, ці автором. Актівный быв таксамо як шпеціаліста на русиністіку (1995 – 1998) в пряшівскій філії Штатного педаґоґічного інштітуту в Братїславі, де про Міністерство школства Словацькой републікы приправив проґрам про выучованя русиньского языка на першім ступню основных школ. Тот проґрам быв розшыреный ай на другый ступінь ОШ, а тыж про середнї школы. Наслїдовало выданя серії учебників про 1. – 9. рочник основных школ і про 1. – 4. рочник середнїх школ. Не было несподїванём, же на Пряшівскій універзітї у Пряшові было в роцї 1998 заложене Русиньске оддїлїня, а наслїдно самостатный Інштітут русиньского языка і културы (2008).
Василь Ябур ся вернув к учітельскій професії, но теперь уже як карпатьскый русиніста. У своїй новій функції поміг вытворити нову ґенерацію шпепціалістів на русиньскый язык (меджі нима мож спомянути мена лінґвісток Анны Плїшковой і Кветославы Копоровой). Они над кодіфікованым языком – процесом, котрый ініціовав Василь Ябур надале роблять і одовздають го як педаґоґы молодій ґенерації.
Кодіфікаторы языків суть подобны єднотливцям в іншых сферах жывота, котры мають амбіцію зробити штось нове. Такы особы суть звычайнї выставлены крітіцї, ці то уже за цїлковый концепт, котрый пропонують (в данім припадї за думку окремого русиньского языка), або за дакотрый з шпеціфічных аспектів пропонованой кодіфікації. Ани Василь Ябур не быв вынятком. Кодіфікацію (1995), але передовшыткым доповнїня і зміну дакотрых правил по десятёх роках од кодіфікації (2005) не прияли вшыткы, котры в сучасности пишуть і публікують в русиньскім языку. Конець-кінцїв, така крітіка є сама по собі позітівным феноменом, бо кедь уже не має іншу функцію, назначує, же кодіфікованый русиньскый язык не є лем думков дакількох інтелектуалів, але жывов ентітов, котру шырша сполочность бере важнї.
На закончіня ся можеме вернути на зачаток нашой статї: к феномену жертовности і смілости. Василь Ябур почас своёй карьєры не быв лем вірный языку і културї своїх карпаторусиньскых предків, але мав ай смілость застати ся своёй дїдовизны, кедь то было конечнї по роцї 1989 можне. За то мы, члены той і будучіх карпаторусиньскых ґенерацій будеме му навсе вдячны.
Академік, проф. Др. Павел Роберт МАҐОЧІЙ, Торонтьска універзіта, Канада
