Літературный конкурз Марії Мальцовской 2024: Мірослав Жолобаніч
Коцурик з Тополї
Співжытя меджі доместіфікованыма звірятами і людми екзістує уже барз довго. Про свої незвычайны способности і властности были і суть в дакотрых цівілізаціях звірята честованы а поважованы доконця за святы.
Меджі такы ужасны а незалежны створїня належать ай мачкы а то вдяка невыжадуючій старостливости і способности додати родинї тепло домова. В сучасности є мачка чім дале веце облюбленым домашнїм звірятём, но передовшыткім в містї. Є то може ай зато, же мачкы ся вызначують подобныма властностями як люде.
Докажуть быти темпераментны, флеґматічны, холерічны, одважны ай боязливы, а тыж приятельскы. Мачка ся вызначує тым, же є індівідуалістка. Сама принимать рїшіня в чіїй сполочности буде а є барз тяжке єй в дачім обмеджовати.
Мачка домашня на роздїл од мачковитых шелем, што жыють в природї є научена творити міцне соціалне вязаня із своёв околіцёв. Суть то спокійны звірї, котры пересплять векшыну дня. Мачка як домашнїй мазначік сі обычайнї вытворить міцне і нїжне одношіня ід свому властникови.
Таке одношіня з мачков ся подарило вытворити ай молодій манжельскій парї, котра одышла з міста на валал оддыхнути до родічовского дому в Тополи. Потребовали потїшыти душу, оддыхнути од роботы, главнї по тім, што недавно поховали свого наймілїшого коцурика. Фізічна робота і надыханя ся свіжого воздуху їм наіснї принесе хосен і приведе їх на інакшы думкы.
На валал припутовали автом дополудня. Быв приємный, теплый, сонечный осїннїй день. Покы ся люде занимали выкладованём і ношінём потребных річей з авта до хыжы, ід дому ся опатернї, ненападнї приближыло мале мачатко. Уже довшый час ходило коло того дому, но з людми з дому не мало честь ся стрїтити, зато хотїло выужыти таку нагоду, познакомити ся з тыма людми і близше їх спознати. Як слушне мачатко сі хотїло од них выпросити поволїня стримовати ся на їх дворї, їмати ту мышы, або лем так побіговати по цїлім обыстю.
Сховане за стромом так, жебы го нихто не відїв, слїдовало людей і наберало смілость ословити їх.
– Сімпатічны суть тоты люде, лем што є правда. Но давай сі позор а будь опатерный, не знаєш, што ся може з них выклювати, – уважовало мачатко.
Люде меджітым поносили вшыткы річі до дому а там продовжовали в своїй роботї. Мачатко наконець набрало смілость і тихым мачачім кроком ся приближыло ід дверям дому.
– Теперь спознаш, што суть то за люде, ці добры, або планы, – говорило сі в духу. Хотїло слушнї задзвонити на дзвінок, но было іщі так маленьке, же на нёго не досягло. Намісто того слушнї замнявкало. Но нихто не отваряв. Мнявканя повторило, но уже голоснїше а про істоту веце раз.
Люде в домі не могли не чути таке уцтиве і просебне мнявканя. Отворили ся дверї.
– Мяв! – повторило свій сердечный поздрав мачатко і придало ід тому ай леґендарный просебный мачачій погляд. Про жену, котра отворила дверї, то было як в снї. Перед дверями дому сидїло міле, чудесне мачатко, котре вертїло хвостиком. Зараз собі спомянула на свого небіжчіка коцурика а од радости аж звискла.
– Боже мій златый! Скоро, скоро, подьте вшыткы гев! Позерайте на тото прекрасне мачатко!
– Як єсь ся ту зъявило? Небодай єсь заблудило? – тїшыла ся жена а од радости плескала руками.
На таке радостне висканя прибігли ай остатнї жытелї дому. Тыж ся вытїшовали і надхынали маленькым створїнём.
Хоць было мачатко чудесне, і так вызерало зубожено. Было худоніньке а уста і бавусикы мало забабраны. Хтось припомянув, же з тыма чорныма бавусиками вызерать як даякый французьскый мушкетїр, а вшыткы ся сердечно засміяли.
