Autor Kvetoslava Koporová

Kvetoslava Koporová: Štvrťstoročie Spolku rusínskych spisovateľov Slovenska

Leave a comment

 

Четвертьстороча Сполку русиньскых писателїв Словеньска

Kветослава Копорова

Пряшівска універзіта в Пряшові

Центер языків і култур народностных меншын

Інштітут русиньского языка і културы

Ул. 17. новембра 1

080 01 Пряшів

Словакія

 

Авторьске резюме

Статя заміряна на обставины взнику Сполку русиньскых писателїв на Словакії (2001), наслїдно на актівіты сполку в контекстї плеканя материньского языка Русинів посередництвом дукованого (нелем) умелецького слова в ёго култівованій подобі. Курто приближиме шыршый контекст розвоя русиньской літературы (авторів, темы, жанры) за 25 років – од взнику сполку. В статї таксамо уводиме жрїдла, де мож найти інформації о менше знамых народных авторах од часів Духновіча, котры публіковали передовшыткым народнобудительску поезію в народнім языку Русинів.  Нашым главным цїлём є підчаркнути роботу културно-сполоченьскых орґанізацій (на прикладї Сполку русиньскых писателїв на Словакії), котра є жертвеннов, але часто недоцїненов при годночіню выслїдків народно-обродного процесу будь-котрого народа без властной державы, одказаного передовшыткым на народнобудительскы актівіты обчаньскых здружінь ці културно-сполоченьскых орґанізацій в державі, де дана міноріта жыє.

Ключовы слова: русиньскый язык, література писана по русиньскы, новодобы русиньскы авторы, перспектівы народностных сполків.

 

Четверть века Ассоциации русинских писателей Словакии

Kветослава Копорова

 

Авторское резюме

В статье рассматриваются обстоятельства создания Ассоциации русинских писателей Словакии (2001 г.), а затем деятельность Ассоциации в контексте развития родного языка русинов через печатное (и не только) художественное слово в его культивируемой форме. Мы также представим более широкий контекст развития русинской литературы (авторы, темы, жанры) за 25 лет с момента создания Ассоциации. В исследовании представлены источники, в которых можно найти информацию о малоизвестных авторах времен Духновича, публиковавших преимущественно националистическую поэзию на языке карпатских русинов.Наша главная цель – подчеркнуть деятельность культурных и общественных организаций (на примере Ассоциации русинских писателей Словакии), которая является жертвенной, но часто недооцениваемой при оценке результатов процесса национального возрождения любого народа, не имеющего собственного государства, зависящего, прежде всего, от нациестроительной деятельности общественных объединений или культурных и общественных организаций в государстве проживания данного меньшинства.

Ключевые слова: русинский язык, русинская литература, современные русинские авторы, перспективы национальных объединений.

 

A quarter century of the Association of Ruthenian Writers of Slovakia

Kvetoslava Koporová 

Abstract

The study focuses on the circumstances of the establishment of the Association of Ruthenian Writers in Slovakia (2001), and subsequently on the activities of the association in the context of the development of the mother tongue of the Ruthenians through the printed (and not only) artistic word in its cultivated form. We will also present the broader context of the development of Ruthenian literature (authors, themes, genres) in the 25 years since the establishment of the association. In the study, we present sources where information can be found about lesser-known authors from the time of Duchnovič, who published primarily nationalist poetry in the language of the Carpathian Ruthenians.

Our main goal is to emphasize the work of cultural and social organizations (using the example of the Association of Ruthenian Writers of Slovakia), which is sacrificial, but often underappreciated when assessing the results of the national revival process of any nation without its own state, dependent primarily on the nation-building activities of civic associations or cultural and social organizations in the state where the given minority lives.

Keywords: Ruthenian language, literature written in Ruthenian, modern Ruthenian authors, perspectives of national associations.

Вступны позначкы.

Процес третёго народного оброджіня Русинів (нелем на Словакії) по роцї 1989 од самых зачатків спроваджають жертвенны актівіты лідрів народно-возродного руху, з котрых дакотры были наслїдно ініціаторами взнику розлічных сполків і орґанізацій (такзваный третїй сектор в державі). Уведжены сполкы (першым з них была Русиньска оброда, 1990, Меджілабірцї, Словакія) на основі проєктів мали (і доднесь мають) можность здобывати од державы фінанції на свої актівіты, котры суть важны при зміцнёваню народной ідентіты, шпеціално в припадї вымераючого (асімілуючого ся) народа. Потреба підпоры з боку державы ся зродила ай у новодобых русиньскых писателїв на Словакії і вела ід заложіню Сполку русиньскых писателїв на Словакії (становы Сполку были зареґістрованы на Міністерстві внутра СР в половинї року 2001). Заслугу на тім мали двоє репрезентанты русиньской інтеліґенції, манжеле Хомовы. Літературознатель, высокошкольскый педаґог доц. Василь Хома, к. н.; (18. 5. 1927 – 22. 4. 2017), народженый в Миковій окр. Меджілабірцї і ёго жена, лінґвістка, высокошкольска педаґоґічка Др. Марія Хомова-Дупканічова, (8. 2. 1932 – 16. 2. 2009) народжена в Габурї, окр. Меджілабірцї. Русины жыючі у Братїславі, котры позітівно зареаґовали на сполоченьскы зміны по роцї 1989 і стали ся анґажовати в русиньскім русї. О зачатках обродного процесу з акцентаціёв на розвой русиньской літературы выдав Василь Хома зборник статей о русиньскій літературї: «Розвиток русиньской поезії на Словеньску од 20-х дo 90-х років XX. стороча.» (2000), о літературї, културї і дїятельстві русиньскых орґанізацій по роцї 1989  (у співавторстві з Маріёв Хомовов) вышов зборник «Оброджіня Русинів» (2005). Передовшыткым Василь Хома быв тот, котрый обернув позорность маёрітного літературного світа на Словакії на факт, же ту жыють ай русиньскы авторы котры творять літературу нелем о Русинах, але ай русиньскым материньскым языком: «Сьме того погляду, же літературна творчость русиньскых поетів і писателів є на высокій художній уровни, о чім свідчіть їх меджінародне узнаня.  ….І в тій нелеглкій сітуації знають нелем орьєнтовати ся в сучаснім постмодернім світї, але вносять до нёго своє художнє і научне познаня. Познаня, котре ся вклинує до сучасного світа як модерне русиньске слово о жывотї Русинів, о їх надїях і стремлїнях, же жыли і жыють ту в централній Европі і на основі досягнутого не лем ся домагаме свого, але приспіваме своїм вкладом до сполочной дідовизны, до шыріня добра в нашім світі.» [7: 5-6].

1. Традіція і сучасность. Зачаткы Сполку русиньскых писателїв Словеньска.

Треба припомянути, же літературна сфера є тов сферов хоснованя материньского языка Русинів, котра ся розвивала од часів А. Духновіча аж по сучасность. Розвивала ся контінуално в розлічных історічных періодах. Народны поеты жыли із своїм народом в часах політічно приязных і неприязных – в першім рядї через ёго язык, як і через темы ёму близкы і зрозумілы, і так забезпечіли неперерывный розвой русиньской літературы аж до днешнїх днїв. Соціолінґвістка Анна Плїшкова в зборнику русиньской поезії «Муза спід Карпат. Зборник поезії Русинів на Словеньску» конштатує: «…были то зачаткы выбудованя фундаментів новой русиньской літературы…» [6: 11], а мы додаєме: на котрых мож было будовати дале. Духновічів сполок Літературноє заведеніє Пряшевскоє (1850) быв першым свідомым почіном орґанізачно підхопити родячій ся народно-усвідомлюючій процес меджі Русинами на Пряшівщінї. Орьєнтовав ся передовшыткым на публікачны актівіты. Выдавав Місяцёсловы, Алманахы, в котрых так выник простор на публікованя творів народных поетів. Можеме конштатовати, же Духновічове Літературноє заведеніє Пряшевскоє стало ся якбы попередником сучасного Сполку русинькых писателїв Словеньска, котрый зачав здружовати новодобых русиньскых авторів, што під впливом кодіфікації русиньского языка (1995) іщі міцнїше учули потребу писати у своїм – уже знормованім материньскім языку. В порівнаню з іншыма сполками і орґанізаціями на історічній Пряшівщінї, (што взникали в бывшій Чехо-Словакії, наслїдно на Словакії в 90-ых роках, але найінтензівнїше зачатком нового міленія), Сполок русиньскых писателїв Словеньска вшыткы свої актівіты концентрує лем на роботу на полю русиньской літературы, акцент кладе на новодобых русиньскых авторів, передовшыткым актівізаціёв зачінаючіх авторів, пишучіх нелем о Русинах, але ай по русиньскы. Такым зістало посланя сполку ай по 25-ёх роках ёго дїятельства.

2. Выдавательскы актівіты і сучасны русиньскы авторы.

На традіцію Духновічовых алманахів надвязав ай закладатель Сполку русиньскых писателїв Словеньска – Василь Хома. За куртый час по взнику сполку (в р. 2023) выдає першый першый «Русиньскый літературный алманах», котрый по першыраз по роцї 1989 дає простор на публікованя літературных творів i статей літературно-крітічного характеру. Першый алманах є уведженый статёв першого председы сполку, теоретіка літературы доц. ПгДр. Василя Хомы, к. н.: «Як дале? Роздумы о судьбах русиньской літературы.» Василь Хома практічно як першый в розвитку новодобой русиньской літературы» поменовав народну орьєнтацію Русинів ай на літературнім полю: «Выходжаме з будительской ініціатівы Духновіча, бо она перманентно зоставать продуктівна для Русинів і в днешнїм часї. Твердо ся надїєме, же таков зостане і в будучности. І напрік тому, же суть боягузы, котры глядають чуджі орьєнтації. Наша орьєнтація є лем єдна. Така сама, яку выголосив Духновіч: Я Русин был, єсьмь і буду… » [8: 6].

Першый (по роцї 1989) русиньскый літературный алманах нелем же надвязав на традіції алманахів Александра Духновіча, але выходить сімболічно ай в юбілейнім року Духновіча (в роцї 2003, коли минуло 200 років од ёго народжіня). Далшы выданя алманахів выходили в роках: 2004, 2005, 2006, 2007, 2008, 2009, 2010, 2011; потім з доводу несхвалїня предложеных сполком проєктів на выдаваня далшых чісел алманахів, было їх выдаваня заставлене, што є велика шкода, бо в сучасности не є ниякой уцїленой публікації, котра бы давала простор нелем русиньскым поетам і прозаікам, але ай теоретікам літературы, ці літературным крітікам, котры бы мали можность друковати свої рецензії, або научны статї венованы сучасній русиньскій літературї. Часточно тоту роль повнить научный зборник «Studium Carpatho-Ruthenorum/Штудії з карпаторусиністікы», выдавателём котрого є Пряшівска універзіта, зборник готовить Інштітут русиньского языка і културы ПУ у Пряшові. В нїм ся каждорочно обявить холем єдна статя на тему сучасной русиньской літературы.

А хто суть членове Сполку русиньскых писателїв? Наперед зробиме малу штатістіку, а наслїдно зробиме курту характерістіку сучасных русиньскых авторів, котры наступили на літературну сцену по роцї 1989. В сучасности сполок має 28 членів, 17 членів уж не є меджі нами (Михал Шмайда,  Михал Павук, ПгДр. Марія Мальцовска,  Мґр. Янко Гриб,  доц. ПгДр. Василь Хома, к. н., Мґр. Осиф Кеселіця, доц. ПгДр. Мірон Сисак, к. н., Ярослав Сисак, ПгДр. Франтїшек Данцак, ПгДр. Миколай Ксеняк, Мґр. Гавриіл Бескид, Штефан Ладижіньскый, Мґр. Юрко Харитун, Мґр. Ян Калиняк. Членами сполку были ай двоми, уже небогы кодіфікаторы русиньского языка на Словакії – доц. ПгДр. Василь Ябур, к. н. і доц. ПгДр. Юрій Панько, к. н.). В зачатках новодобой русиньской літературы на Словакії на русиньску літературну сцену приходять авторы, котры перед роком 1989 писали по україньскы, а по кодіфікації перешли спонтанно на русиньскый язык. К ним можеме прирядити такы мена як: Миколай Ксеняк, Штефан Сухый, Юрко Харитун, Анна Галчакова, Николай Гвозда, Михайло Гиряк, Марія Мальцовска, Марія Ґірова, Меланія Германова і др. Далшу ґрупу творять авторы, котры ся в часах соціалізму (в періодї українізації) одперали писати по україньскы, радше творили своїм діалектом. Суть то повекшынї просты люде, котры не мають філолоґічну освіту, але обявив ся в них природный талент на писаня. Найвыразнїшым з них є байкарь Осиф Кудзей, дале в сучасности може найпродуктівнїшы авторы Гелена Ґіцова-Міцовчінова і Штефан Смолей, з далшых то были Юстина Матяшовска, Анна Галґашова, Марія Полчова, Еміл Цапцара, Михал Бицко і др. Курты характерістікы (або поетічны творы) малознамых сучасных, (i тых уж нежыючіх минулых, малознамых) русиньскых авторiв находиме в «Музї спід Карпат. Зборнику поезії Русинів на Словеньску». [6: 34 – 114], што выдала Русиньска оброда у Пряшові в р. 1996 (ту суть курты інформації і поетічны творы малознамых авторів ай з періоду перед Духновічом), але тыж в  «Русиньскім народнім календарю», выдаваным Русиньсков обродов (2000 – 2004) і ОЗ Русин і Народны новинкы (2005) в Пряшові в роках 2000 – 2005 [1: 94 – 99, 110 – 112, 154 –155]; [2: 71 – 73, 128 – 129, 141, 143 – 144, 167, 176 – 177]; [3: 79 – 80, 89 – 93, 95 – 96]; [4: 56 – 58, 72 – 75, 88 – 93]; [5: 54, 103, 107, 109]. Є ту ай третя ґрупа авторів, котру приносить  третє русиньске народне оброджіня. В періодї третёго народного оброджіня выходять на літературну сцену ай новы, передовшыткым поеты (поступно і прозаікы), котрых якраз возродный процес Русинів і наслїдна кодіфікація языка іншпіровали к писаню поетічного слова а тыж прозовых творів (Квета Мороховічова-Цвик, Івета Мелничакова, Ірена Гунярова, Мірослава Лацова, Світлана Шковранова, Миколай Коневал, Петро Женюх, Валерій Купка, Марта Купкова, Павел Янцура, Петро Ялч, Петра Семанцёва, Мілан Ґай, Людміла Шандалова, Мірослав Жолобаніч, Даньєла Капралёва, Марія Шмайдова, Петро Медвідь, Марія Кундратова…).  Уведжены авторы зачали поступно вступати до літературного світа по заложіню Сполку русиньскых писателїв (хоць не вшыткы суть членами сполку), бо в нїм відїли надїй і реалну можность выдавати свої літературны творы із фінанчнов підпоров штату, хоць многы з них до того часу (але і пізнїше) выдавали свої творы ай з дарів спонзорів. Дакотры з них опубліковали лем пару своїх творів, або выдали лем єден зборник поетічных ці прозовых творів і не продовжовали в далшій творчости, но они суть доказом того, же народно-обродный процес по роцї 1989 захопив шырокы народны масы Русинів, нелем пару інтелектуалів (як то твердили дакотры нежычливцї процесу кодіфікації русиньского языка в ёго зачатках, передовшыткым з рядів властных – Русинів україньской орьєнтації).

Так Сполок русиньскых писателїв давав простор на публікацію плеяды уж знамых новодобых русиньскых авторів, такых як Миколай Ксеняк, Штефан Сухый, Штефан Смолей, Гелена Ґіцова-Міцовчінова, Юрко Харитун, Штефан Ладижіньскый, Квета Мороховічова-Цвик… нелем в літературных алманахах, але зачав давати простор таксамо на выдаваня самостатных поетічных або прозовых творів єднотливых авторів.

Кедь бы сьме ся попозерали на зображованы темы, окрем народнобудительской поезії, русиньскы писателї выглядують і зображують у своїх творах ай темы з минулости нашых предків (войновы часы, дротарьство, народны ремесла), реаґують на сучасны подїї в сполочности (а то нелем на подїї, дотыкаючі ся народной ідентіты), розоберають філозофічны вопросы, котры чоловік рїшить у своїм жывотї… Темов дня зачінають быти і женьскы темы, котры приносять женьскы авторкы як старшой, так ай середнёй і молодой ґенерації, котры ся заєдно стають ай членками Сполку русиньскых писателїв.

3. Цїна і премія Александра Павловіча. Премія Александра Духновіча.

Жебы русиньскых авторів іншпіровати до далшой роботы, в рамках Літературного фонду при міністертві културы СР суть найлїпшы літературны творы писаны русиньскым языком оцїнёваны Цїнов Александра Павловіча за русиньску літературу, а таксамо преміёв за найлїпшы переклады красной літературы до русиньского языка. Ай ту ся Василь Хома вказав як добрый візіонарь, бо ай тов ёго ініціатівов ся потверив статус екзістенції міноріты Русинів в рамках Літературного фонду СР, попри мінорітї Українцїв на Словакії, котры удїлёвали (а ай доднесь удїлюють) цїну Івана Франка за літературу містных авторів, пишучіх в україньскім языку. Цїна А. Павловіча є удїлёвана кажды два рокы. В рамках Цїны А. Павловіча Літературный фонд удїлює ай премію, котра ся удїлює на найлїпшый переклад із словацького до русиньского языка. Першу Премію А. Павловіча в роцї 2002 дістала Марія Мальцовска за прозову книжку «Русиньскы арабескы» (2002). Премія А. Павловіча є вязана на Сполок русиньскых писателїв на Словакії, котрый вєдно з літературным фондом номінує одборну пороту на удїлёваня той цїны (але оцїненый не мусить быти членом сполку). Цїну удїлює Літературный фонд в Словацькій републіцї.  Перегляд оцїненых (обидвома – цїнов і преміёв, таксамо преміёв А. Духновіча) мож найти на вебовім сайтї Сполку русиньскых писателїв  (www.rusynlit.sk), котра є заложена од року 2016. В роцї 2024 Цїну А. Павловіча здобыв Юрко Харитун за публікацію про найменшых «Дякую, мамко! Зборник обсягує богатство русиньской дїтьской фолклорной словености – колысанкы, вінчованкы, молитвочкы, рахованкы, загадкы але і приповідкы ці пословіцї. Другов оцїненов была «Рождественна коляда», переклад світознамой класікы од Чарылса Дікенса, котрый выдало ОЗ молоды.Русины. Напослїдок, в роцї 2026 были оцїнены авторкы Катка Романякова і Марта Ржагова за публікацію  «Співанкы нашой мамкы» , таксамо Марія Шмайдова за прозовый твір «Осїнь на Комарнику» і Мірослав Жолобаніч за прозу про найменшых «Коцурик з Тополї». Далшов інтереснов актівітов Сполку є Літературный конкурз Марії Мальцовской, котрый під тов назвов Сполок орґанізує уже дванадцятый рік (Назва Літературный конкурз Марії Мальцовской была прията на членьскій громадї в роцї 2012 на честь вызначной русиньской прозаічкы Марії Мальцовской, котра по тяжкій хворотї одышла до вічности в роцї 2010). Літературный конкурз обявив такы молоды таленты як поетку Леу Васькову, ці прозаічкы Анну Замутовску і Моніку Даґан. Їх першы літературны пробы суть зафіксованы на вебовім сайтї сполку.

Окрeм того, сполок актівізує ай выдаваня научных публікацій з тематіков розвоя русиньской літературы. Найвызначнїшов є перша сінтетічна публікація автора Валерія Падяка:  «Нарис Історії карпаторусиньской літературы ХVI. – XXI. стороча», котра вышла в роцї 2012. Сполок ся старать ся забезпечовати таксамо рецензії на выданы публікації русиньскых авторів красной літературы на Словакії, котры мож таксамо найти на вебовім сайтї сполку. За 15 років веджіня сполку авторка той статї здобыла реномованых теоретіків літературы, котры реґуларно пишуть рецензії ці науковы статї на найновшы творы русиньскых авторів. Суть то: доц. Івана Сливкова-Джундова, ПгД., Др. Михал Павліч, ПгД., проф. Петер Каша, ПгД., проф. Марта Соучкова, к. н., доц. Валерій Падяк, к. н., і дакотры далшы, котры перевзяли помыселну штафету по старшых колеґах: доц. ПгДр. Міронови Сисакови, к. н., доц. ПгДр. Василёви Хомови, к. н. і доц. ПгДр. Андріёви Антонякови, к. н.

В цїлорусиньскім контекстї суть авторы пишучі о Русинах і по русиньскы (дакотрым з варіантів русиньского языка в державах, де жыють) оцїнёваны каждорочно Преміёв Александра Духновіча за русиньску літературу. Зачала ся удїлёвати од року 1997 і першым оцїненым ся став автор із Сербії – Дюра Папгаргаї за зборник поезії «Путованє на юг» (1991). Довєдна (од р. 1997 до р. 2015) было удїленых 19 Премій А. Духновіча. В роцї 2015 ся удїлёваня той престіжной премії перервало. Послїднє меджінародне оцїнїня – Премію А. Духновіча в роцї 2015 здобыла авторка із Словакії Людміла Шандалова за поезію про дїти (писану двояков ґрафічнов сістемов – азбуков і транслітераціёв до латинкы): «Poďte ďity, što vam povim…/Подьте дїти, што вам повім… ».

Од самого зачатку аж до року 2015 Премію А. Духновіча за русиньску літературу удїлёвав Карпаторусиньскый научный центер в США і фінанцовав філантром Штефан Чепа з Торонта в Канадї.  Премія А. Духновіча є найвысшым оцїнїнём в рамках світовой русиньской літературы і може єй здобыти автор пишучій о Русинах і по русиньскых з будькотрой державы, де жыють Русины (в Европі і мімоевропскім контекстї), што было мотівуюче  про новодобых русиньскых авторів. Тяжко проґнозовати, ці ся премія такого значіня іщі обновить.  Можеме ся лем додумовати, ці єй передаваня ся скончіло з фінанчных прічін (мімо сошкы карпатьского медвідя оцїнены діставали ай фінанчну одміну – 1 000 америцькых доларів), або літературны силы русиньскых писателїв суть на тот час вычерьпаны і не вказують ся новы таленты, котры бы могли быти оцїнены таков вызначнов преміёв.

 

Заключіня.

Красне писменство Русинів на Словакії по роцї 1989 зазначіло інтензівный розвиток што до чісла публікацій, і авторів. Лем самотный Сполок русиньскых писателїв за 25 років свого єствованя (од р. 2001 до р. 2025) выдав довєдна 34 публікацій умелецькой і одборно-популарной літературы, довєдна з алманахами – 43 публікацій. Векшына публікацій выходить азбуков, но поєдны авторы выдають ай латиньсков ґрафічнов сістемов, або двойґрафічно. Выданя векшыны публікацій є підпорене фінанчно передовшыткым Міністерством културы СР (од р. 1992 до р. 2012), пізнїше Урядом влады СР (од р. 2013 до р. 2017), од року 2018 Фондом на підпору културы народностных меншын під котрый перешли тоты компетенції. Дакоты авторы, як сьме высше конштатовали, выдають свої публікації ай за властны фінанції, або самы ініціатівно глядають спонзорів на выданя книжкы в русиньскім языку.  Котры з новодобых русиньскых авторів ся стануть популарныма лем на куртый час, а котрых творы пережыють і наступны ґенерації, то наісто вкаже будучность. В сучасности выходять переважно публікації старшой ґенерації авторів, а їх темы уж не приносять ніч нового русиньскому чітателёви. З новых авторів ся за уведженый час як найвыразнїша вказала женьска авторка Людміла Шандалова із Свідника, позорность сі заслужить ай нове мено в русиньскім літературнім контекстї –  женьска авторка Даньєла Капралёва iз Стащіна («Серна в нераю», 2018). В роцї 2019 на літературну сцену вступили далшы дві новы  авторкы, котры ся поступно етабловали в контекстї новодобой русиньской літературы  – Елена Хомова-Грінёва, родачка із Удола (окр. Стара Любовня) і Марія Шмайдова з Потічок (окр. Стропков). Перша з авторок – Елена Хомова-Грінёва пише поезію про дїти, народно-будительску поезію і інтімну женьску поезію. В роцї 2020 єй выходить перша книжка інтімной поезії з назвов: «Уяцькыма дражками» (2020). В подобнім духу выходять єй далшы поетічны зборникы («Любов сердця», 2024; «Высоко небо», 2023 і др.). Марія Шмайдова ся увела прозовыма повідками про дїти. В роцї 2020 єй выходить перша книжка куртых пригод про дїтьского чітателя молодшого школьского віку: «У дїдка на дворї» (2020). Наслїдно выдала далшы дві книжкы про дїти («Максовы новы чіжемкы», 2021; «Під диков грушков», 2023).

В каждім припадї можеме сконштатовати, же попри публіцістічній сферї в умелецькій літературї ся русиньскый норматівный язык од ёго кодіфікації в роцї 1995 розвивать найпрудшым темпом, о чім свідчіть якраз велике множество выданых публікацій (хоць о умелецькій уровни многых мож бы было діскутовати), а то нелем Сполком русиньскых писателїв. Публікації красной, але ай одборно-популарной літературы выдають (або в минулости выдавали) ай іншы сполкы, або обчаньскы  здружіня, взникнувшы на теріторії Словакії по роцї 1990. З них найвыразнїшы актівіты у выдавательскій роботї належать слїдуючім: Русиньска оброда, Русин і Народны новинкы, Академія русиньской културы, Світовый конґрес Русинів, пізнїше ОЗ тота аґентура, Колысочка – Kolíska, а найновше ся до выдавательскых актівіт запоїла молода ґенерація, здружена в ОЗ молоды.Русины. Вшыткым їм належить наше подякованя, бо без їх жертвенности бы народно-обродный процес Русинів наісто мав лем незначны выслїдкы. А Сполку русиньскых писателїв на Словакії з нагоды 25-рочного юбілея жычіме много сил до далшых років творивой роботы на благо свого народа.

Література

  1. Зозуляк, А. Русиньскый народный календарь на рік 2001. Пряшів: Русиньска оброда, 2000. 248 с.
  2. Зозуляк, А. Русиньскый народный календарь на рік 2002. Пряшів: Русиньска оброда, 184 c.
  3. Зозуляк, А. Русиньскый народный календарь на рік 2003. Пряшів: Русиньска оброда, 128 с.
  4. Зозуляк, А. Русиньскый народный календарь на рік 2004. Пряшів: Русиньска оброда, 2003. 136 с.
  5. Зозуляк, А. Русиньскый народный календарь на рік 2005. Пряшів: Русин і Народны новинкы, 127 с.
  6. Плїшкова, А., Муза спід Карпат. // Зборник поезії Русинів на Словеньску. Пряшів: Русиньска оброда, 1996, 168 с.
  7. Xома, В., Хомова, М., Оброджіня Русинів. // Зборник статей о літературї, културї і дїятельстві русиньскых орґанізацій по роцї 1989. Bratislava: 2005. Братїслава: 224 с.
  8. Хома, В., Русиньскый літературный алманах на рік Пряшів: Сполок русиньскых писателїв, 147 с.

 

Публіковане в молдавскім часописї Русин ч. 81/2025,

доповнене о актуалны інформації.

 

Дві премії А. Павловіча здобыли книжкы выданы Сполком русиньскых писателїв

Leave a comment

Цїна і дві премії А. Павловіча

(Удїлює Літературный фонд в СР – выбор Секції про оріґіналну літературу на пропозіцію одборной пороты)

 

Цїну Александра Павловіча за умелецькый твір в русиньскім языку за рокы 2024 i 2025 здобыла публікація авторок Каткы Романяковой і Марты Ржаговой: Співанкы нашой мамкы/Pesničky našej mamičky. Книжку выдало ОЗ Колысочка – Kolíska в роцї 2025. Штатутарька здружіня  і авторка уведженого проєкту ПгДр. Мґр. Люба Кралёва, Пг.Д. в слові од выдавателя написала, што єй мотівовало зробити выскум русиньского пісенного фолклору села Слеюш в Румуньску (посередництвом навщівы двох жыючіх носителёк того фолклору, авторок уведженой публікації), де одышли в року 1844 русиньскы фамилії з Камюнкы, Орябины і далшых русиньскых сел северного Спіша. 200 русиньскых родин ся але по Другій світовій войнї вернуло назад домів, респ. переселило ся в рамках Чехословацькой републікы до северных Чех і на Мораву, де векшына їх потомків жыє доднесь і дале пестує унікатный фолклор своїх предків. В Скеюшу (в реґіонї Банату) тогды жыли ай Нїмцї, Словаци, Мадяры, Чехы і Румуны. Якраз тот факт давав предпоклад взнику праві такого унікатного співанкового фолклору, овпливненого розлічныма културами. Околности переселїня Русинів із Спіша до історічного реґіону Банат, котрый дістала під свою адміністрацію дінастія Габсбурґів (днесь роздїленого меджі Сербію і Румунію), як ай характерістіку співанкового фолклору з той области приближыв у вступнім слові к публікації етноґраф Мґр. Тімотей Федор з Музея русиньской културы у Пряшові. Публікація є выдана двойґрафічно – латинков і азбуков.

Літературный фонд у Братїславі удїлює попри главній цїнї ай премію. За рокы 2024 і 2025 были удїлены аж дві премії. Першу здобыла Марія Шмайдова за зборник повідань Осїнь на Комарнику, в котрій описує удалости конця Другой світовой войны. Міро Жолобаніч быв другым оцїненым преміёв А. Павловіча за книжку про найменшых: Коцурик з Тополї, до котрой зробив ай красны ілустрації. Обидві книжкы выдав Сполок русиньскых писателїв Словеньска, авторков проєкту уведженых публікацій была ПгДр. Кветослава Копорова, ПгД., бывша председкыня сполку.

Вшыткым оцїненым ґратулуєме!

Мґр. М. Павліч, ПгД.

председа і штатутарь

Сполку русиньскых писателїв Словеньска.

Майстер умелецького слова Штефан Сухый славить 80 років.

Leave a comment

Мґр. Штефан СУХЫЙ, Стащін, Словакія 

Література є чародїльництво. Саморозговор із нагоды 80 років.

(Народив ся 24. 5. 1946 у Нехваль Полянцї.)

  • Писаню умелецькой літературы сьте ся повеновали веце як шість десяток років і доднесь сьте выдали файну копку книжок. Што собі із властной творчой продукції найвеце цїните?

– Тоты творы, котры-м іщі не стиг написати.

  • Жычіме вам певной волї!

– Дякую, людьска жычливость є спомічна. А нежычливость іщі спомічнїша. Холем про мене. Рад ся конфронтую із самым собов, ці-м іщі годен, абы єм не ізджадовів. Ізджадовіти, похалїти – то є ай кус руснацького духосмаку. Найлегше є на вшытко махнути руков: ей там, то не про нас! А час потім майструє без нас. Хто нїґда не воёвав за властну штатность, котрый народ не чув потребу боя за властну екзістенцію, та такому народу было все хоцьяк добрї. Так є то ай з Руснаками. Гнедь ся запишуть меджі інакшовірцїв, або приймуть інакшый язык за свій. Не мають в тім ани ганьбы, ани чести. Лем єдно є у них цалком істе, а то приспособленецькый бастардізмус. А лїк, якый бы ту споміг? Силна култура духовного прояву. Ай култура у формі літературы.

  • З того, што сьте теперь одповіли, выплывать така лоґіка вашой особной посполитой позіції, же ся поважуєте за боёвника із літературнов зброёв за вознесїня Русинів на высшый ступінь народного самоусвідомлїня.

– Література, як зброя? То є трафарет. Кедь уж, та я бы повів: література є істота про колектівну духовность. Тота необычайна конштелація слов, звуків і речінь, яка приїмателёви повість: „Ага, Янку, ту є крохтя із твого розума!“ Янко учує, же має сам у собі холем кус што обдивляти і росте у нїм з того познаня, гордость на самого себе. Страчать поступнї комплексы меншецїнности і дозрївать на народнї выплеканого чоловіка. Із свідомости єднотливця так росте усвідомлїня народного колектіву. Література є шепкарька до уха духа. Література то є міць слова. А слово, кедь бы мало быти зброёв, так лем міцно тихов, та о то веце учіннїшов, бо не забывать, але воскресать. Моїм заміром є через літературу приправлёвати воскресїня хрістіаньского і цівілізачного, як ай народного руснацького людьского ідеалу. Няй стрїляють другы, но ани терчами не будьме про злоумысленых стрїлцїв, бо ай такых є дость довкола.

  • Росте нам молода ґенерація. Треба ся у многім праві сподївати на ню.

– То є далша із облюбленых фраз простонародного речованя. Молода ґенерація росте, але не про нас, не про нашу културу, бо сучасна русиньска култура молоду ґенерацію не ословлює ани ґенерачнї ани екзістенціоналнї, хыбує тій културї поп-музика. Уже по стоцятый раз повторюю, же здебілізованы фолклорны фалальскы фестівалы – то суть лем чуда про пензістів і пияків, але Русиньска оброда чогось лем дрылять і дрылять грошы до сільскых урядів на їх (фестівалів) орґанізованя. Кедь так, та дайте грошы фолклорным колектівам і завяжте їх выступлїнями, но главну актівность розвинути на розвой поп-музикы, школства, актівіт молодой ґенерації. Та гварьте дашто глухым, слїпым, недодуманым. А як в тім змыслї має фунґовати література? Мусить быти передовшыткым высокохудожественна, абы ї хотїв каждый чітати, так ї чітати буде ай молодеж. Є смутне, кедь подаєдны русиньскы писателї, но не творцї пишуть і пишуть, але лем про коруны, бо хосна з їх писанины нїт. Шкода паперя! Много сил нам треба выдати на літературне творїня про дїтей до 15 років. А што молодежна орґанізація, а што русдиньскый скавтінґ? У тых дїлах Русиньска оброда не має ани подумы, радше підпорує фотбаловый колектів пряшівскых Циґанят, якы ходять за граніцю реперезентовати нашу русиньску молодеж. Не є то шаленство? Але кого ся попросити, кедь не є хто одповісти, а то наперед собі самому? Мудры люде у світї за добры рады платять, но нашы суть хмуравы.

  • Яка є, подля вас, добра книжка?

– У котрой допереду не здогадаєте, што буде написано на послїднїй сторінцї. Кедь у поезії допереду не здогадаєте рім, або прочітаєте іщі нїґда ниґде николи не учуту, не повіджену і не збачену метафору. Літературна творивость – то є ай  млин на слова. Кедь нїт староматериньскых, так ся мусять вынайти неолоґізмы, лем жебы были акуратны. Слово мімо скушености розшырює познаня, так зато має таку цїну, а писателї із тых слов і людьской скушености приправлюють вино про людьску фантазію. Але є то ай гляданя правды. Література ся рівнать медицинї.

  • Із чім бы сьте могли порівнати літературу?

– Порівнованя не є барз близке правдї, бо є лем правдоподобность. Порівнують тоты, што забыли і не знають дефіновати.

  • А дефініція? Яка бы то мала быти? Ай дефініція не є дефінітівна…

–  А што є дефінітівне? Смерть? Про мене завтрашнїй день, на якый ся хочу тїшыти, ай кедь, може принесе неприємности, а наісто, же ай повинности. Нїт шумнїшого, як уболеный, но і напрік тому, жывый і віруючій у завтрашнїй день чоловік. Смерть? Смерть Землї іщі страшнїша, а уж ся ай гласить. Но, чоловік є зато чоловіком, же з одвагов мусить у своїх помыслах найти місто про щастя, про ласку і про смерть. Ненависть якоська все програвала. Атомове ядро літературы – то є феномен, якый ся не дасть нашаловати, лем учути, як мож тыж лем музику учути, та ай літературу так. Література є наладовость, што зістає у душі позад прочітаного літературного вытвору.

  • За собов мате ай даскілько драматічных вытворів…

– Покоштовати треба вшеліячіну, але драма – то є жыдівщіна, шпекулація, інъєкція, выпресована із роману. Все-м гварив, же драма є дама, проза, же є коза, а поезія – то легке дївча, яке але каждому не дасть. Внутрїшня дїёва лоґіка у грах із розвиванём ся характеровой характерістікы дїёвой особы, характеровы із тым споєны дїёвы крайности, розговорна штілізація речі персон, сценічна сімболіка як персон, так формы сцены і облечіня герцїв. Вшытко тото мусить вытворяти дїёву напнутость на основі рітму дїї… А уж не гварю за музику. Также є то много условій, з якыма треба раховати. Драма мусить быти перешпекулована, як компютеровый проґрам. Є то чутёва  міна, пририхтована автором нелем на позерателя, але ай проти самого себе.

  • Як видите будучность Русинів?

– Вірю, же ся до конця світа позберають на силї. А на другый день ся треба буде стяговати на Марс. Аж там зачнуть екзістовати як нормалны културны люде. Лемже далша біда! Хто вам на Марсї повість: „Ага, яка прекрасна Русначка!“ Вшыткы будуть лем гварити: „Ага, Марсіанкы не шкаредны!“ Абы іщі ай за нашого часу о нас не бісїдовали, же сьме лем културны Европляне, та робме Словакам, Полякам і Українцям такы противенства, котры з нас будуть чінити Руснаків.

Жрїдло: 100 вызнамных Русинів очами сучасників ІІ. часть. Пряшів: Світовый конґрес Русинів 2009. Языкова корекція: –кк-

 

Юрко Харитун – номінована особность на Цїну міста Кежмарок в роцї 2026

Leave a comment
PREDSTAVUJEME VÁM NOMINOVANÚ OSOBNOSŤ NA CENU MESTA KEŽMAROK V ROKU 2026
Juraj Charitun (1948 – 2024) patril k najvýznamnejším osobnostiam rusínskej kultúrnej scény, ktorej meno bolo po viac ako polstoročie neodmysliteľne späté s mestom Kežmarok. Jeho životný príbeh bol poznačený hlbokou nostalgiou za rodnou obcou Ostružnica, ktorá musela ustúpiť výstavbe vodnej nádrže Starina. Táto osobná strata sa stala ústredným motívom jeho tvorby a premenila ho na neúnavného strážcu pamäti rusínskeho národa. Do Kežmarku prišiel v roku 1970 a hoci sa tu usadil a pôsobil ako rešpektovaný pedagóg na základnej škole v Lendaku, vo svojich veršoch sa neustále vracal k rusínskym koreňom. Svoju literárnu dráhu začal ako zberateľ ľudových piesní a detského folklóru, čím zachránil kus kultúrneho dedičstva zaniknutého kraja pod Vihorlatom. Jeho básnický debut Oj, kraju mij ridnyj položil základy bohatej bibliografie, ktorá zahŕňala zbierky ako Moji žali, Moji nezabudky či neskoršie dielo Náš kraj, náš raj. Charitun bol v literárnych kruhoch vnímaný ako „večný romantik“. Jeho poézia nebola len o smútku za strateným domovom, ale aj o láske, nádeji a hlbokej úcte k materinskému jazyku. Za svoj prínos k rusínskej literatúre si vyslúžil uznanie nielen na Slovensku, ale aj v zahraničí a v Spojených štátoch. Stal sa laureátom prestížnej Ceny Alexandra Duchnoviča a viackrát získal Cenu Alexandra Pavloviča od Literárneho fondu. Svojím životným mottom „Ani deň bez riadku“ zostal verný písaniu až do posledných chvíľ. Juraj Charitun odišiel v auguste 2024 vo veku 76 rokov, no v Kežmarku a v srdciach rusínskej komunity zanechal nezmazateľnú stopu ako výnimočný autor, buditeľ a človek, ktorý dokázal premostiť nostalgiu za minulosťou s aktívnou tvorbou pre budúce generácie.

Миколай Коневал: З русиньского сердця. Мої вершы ІІІ.

Leave a comment

Пару слов на путь новій книжцї

Миколай Коневал, тїлом і душов запаленый Русин выдає свою третю публікацію поезії під єднаков назвов як першы дві: З русиньского сердця. Поетічны рядкы суть одразом жывотных прожытків автора, трансформованых до  класічных рімованых вершів, котры суть призначны про творбу старшой ґенерації сучасных русиньскых авторів. Єднотливы поезії сьме роздїлили тематічно – до дванадцятёх цїлків (Нашы традіції; Весело і смутно-важнї; Болячі думкы; Народнобудительскы; Споминаня; Сонда до себе самого; Вінчованя; Філозофічны; Доволенковы; Тым, што од нас одышли; Народны мудрости; Бог з нами).

Жебы лїпше порозуміти назвы єднотливых частей (і в них єднотливых поезій), треба спознати і порозуміти контекст і факторы, котры овпливнёвали жывот автора і наслїдно го іншпіровали к творчости, котру зачав в зрїлім, уже пензійнім віцї. В першім рядї то є ёго родне село – Камюнка, котре, доволиме сі твердити, є чімесь шпеціфічным нелем в рамках неперерваных народных традіцій, але ай обродного процесу Русинів по роцї 1989. Такой на першый погляд то вказують ай поезії, присвячены Камюнцї,  ці дотыкаючі ся народных обычаїв, што вытваряють колоріт Камюнкы, передовшыткым в части Нашы традіції, але ай в далшых частях: Споминаня (Чеканя – што буде; Вырубаный лїс), Вінчованя (Барвінку, Барвінку; Сімдесят років Барвінку; Камюнко моя наймілша; Вінчованя Камюнцї; Пастуське вінчованя на Русаля; Камюнцї ку 700-му вырочу), Філозофічны (Туга). Самособов, способ думаня і віками фіксованы традіції русиньского села, в котрім певне місце має набоженьска традіція выходного обряду чуєме з каждого верша автора, глубоко віруючого чоловіка, котрый на свою віру не забыв ани в далекій Америцї. Там го судьба завела зачатком девятьдесятых років минулого стороча за роботов. На вісем років вымінив спокій малого селечка на северовыходї Словакії з дакус веце як тісячков жытелїв за рушный, непокійный жывот у найгустїше залюдненім містї США (тогды понад 7 міліоновім Ню Йорку), де мусив привыкнути на вшеліяке.  Наперек тяжкій роботї по высочезных будовах Америкы реґуларно ходив до церькви. Не быв лем пасівным вірником, зачав співати ай в церьковнім хорї при Ґрекокатолицькій церькви Св. Духа в Ню Йорку – Бруклінї, де співав і соло. Може якраз тот період му іщі веце вказав, де є ёго місце, бо, як сам споминать, тяжко было привыкнути на чуджій край, але іщі тяжше было вытримати тот довгый час без родины і близкых. Ай кедь жена і дївкы пришли на навщіву, векшыну часу быв сам: „…a найгіршы і найсмутнїшы были свята в чуджім краю. Хоць ся нас зышло веце краян, што было приємне, домів єм лем телефоновав. Мусив єм ся барз перемагати, жебы ся не розплакати… „. Чутлива натура Миколая Коневала ся ту, в чуджім краю проявила наповно, але не было ани часу, ани енерґії подумати на поезію. Вшыткы ёго силы заберала тяжка робота, при котрій мав ай важный ураз, кедь упав із великой вышкы. Аж по роках реконвалесценції, кедь ся дістав до пензії і по навернутю до родной Камюнкы, де ся чує найлїпше, пришов час на ёго пасію, котров є поезія. Уж довгы рокы пише і єднотливы вершы друкує в русиноязычній пресї. В роцї 2012 набрав смілости і за помочі Русиньской оброды выдав свою першу книжку поетічных творів З русиньского сердця, наслїдно му вышла друга книжка З русиньского сердця ІІ (2015). Збераня народописного матеріалу є далшов залюбов М. Коневала, выслїдком котрой ся стала публікація Пастуси і ґаздівство. Русиньскы обычаї зо Спіша (2018).

Традічный способ жывота, котрый описує у высшеспомянутій публікації і котрый є характерный споїнём чоловіка з природов резонує ай у зборнику, котрый тримлете в руках: З русиньского сердця, з підназвов Мої вершы ІІІ. Автор тот традічный способ ставлять до опозіції ку днешнїй перетехнізованій добі, што має за наслїдок много неґатівных явів главнї при выхові молодого поколїня. Камюнка і єй жытелї як кебы хотїли заперти помыселны дверї і так ся охранити перед  тым вшыткым неґатівным, што принесла нова доба і нова сполоченьска сітуація. Подарить ся їм то? Охранять своїх потомків перед вшыткыма бідами? Поможуть їм в тім народны традіції, котры одвіків утримують і котрыма жыють ай в сучасности?  Ці поможуть їм славны Камюнчане – предкове, што жыли статочный жывот, прославили ся нелем дома, але ай мімо свого родного села здобывали успіхы. Ай на тых ся одкликує автор у своїй поезії, як на міцны опорны стовпы істоты, правды і справедливости (Солвестер, Гольвей, Біттнер, Ксеняк).

Миколай Коневал як честный Русин, што дыхать за своє русинство.

Не може не споминати у своїй поезії ай вызначны особности в цїлорусиньскім контекстї, ці уж з минулости (Александер Духновіч, Павел Ґойдіч, Петро Кузмяк), або сучасны особности русиньского руху (о. Франтїшек Крайняк, Петро Трохановскый-Мурянка, Ян Фріцькый, Янко Допіряк, Сілвія Зелінкова), а в непослїднїм рядї ай представителїв сучасной русиньской літературы (Квета Галасова, Юрко Харитун, Миколай Ксеняк, Марія Мальцовска). З того погляду можеме конштатовати, же ёго поезії послужать ай як жрїдло інформацій о вызначных особностях, але ай удалостях, котры ся одбывали меджі Русинами в минулости і одбывають ся ай в сучасности (Світовый конґрес Русинів, При Лемківскых розвалинах, Сипоминаня на Стариньску долину…).

Миколай Коневал як глубоко віруючій чоловік.

Духовный жывот автора є міцно звязаный з церьковным жывотом, він є нелемже глубоко віруючій чоловік, але ай практікуючій ґрекокатолик, куратор у церькви, котрому міцно залежить на тім, абы ся службы Божы не словакізовали, але одправляли в материньскім языку.

Замышляня ся над смертёв і над тым, што буде на „Божім судї“, то є далша тема ёго поезій, котрій сьме дали назву Бог з нами. Авторів набоженьской поезії  маєме в контекстї сучасной русиньской літературы веце (Осиф Кудзей, Мілан Ґай, Елена Хомова-Грінёва, Людміла Шандалова, Гелена Ґіцова-Міцовчінова…), што назначує, же Русины суть ай днесь міцно віруючіма людми, про котрых Бог і божы законы суть основов їх бытя.

Автор любить людей, своїх краян, зато не моралізує, не вытыкать їм недостаткы, вады характеру ці слабости, котры не все корешпондують „з церьковным порядком“, скорше їх вказує в злегшенім, гуморнім тонї. Язык ёго поезій є ласкавый, змірливый, в поєдных вершах смутно-важны сітуації своїх краян коментує поучінём, задуманём ся над „грїшниками“, ці конштатованём, выходячім з общознамых жывотных правд, одкликуючі ся на Бога, котрый то вшытко видить. А нам, ту на земли, зістає лем молити ся за них.

Іншого характеру суть поезії на тему сучасной (і минулой) політікы в одношіню к Русинам, де Коневал не є такым змірливым, як ку своїм краянам. Цїлком конкретно вказує на неблагы наслїдкы єднотливых політічных рїшінь (Не были сьме Українцї, Унія…), перед зеркало справедливости ставлять ай єднотливых сучасных політіків (ай тых комуналных), котрым лем мало залежить на людёх, што їм у вольбах дали свій голос.

Про захованя колоріту так унікатного народного богатства, яке до днешнїх днїв конзервує село Камюнка (в дакотрых припадах ай про захованя риму і рітму вершів) вырїшыли сьме в єднотливых поезіях уводити дакотры слова з містного діалекту, такы як: выкно, вешїля, слонко, бдеме, велькый, моць, хцут, келишкы, дедина…

Віриме, же нелем містных жытелїв – родаків, але ай Русинів з іншых етноґрафічных областей поезія Миколая Коневала заінтересує і розшырить їх погляд як на мінливость розуміня сучасного світа і жывота в нїм розлічныма віковыма ґенераціями, так ай на розмаїтость етнокултуры Русинів, звічненой у поезіях їх родака – Руснака.

ПгДр. Кветослава Копорова, ПгД.,

едіторка і одповідна редакторка.

Літературный конкурз выграла Леа Васькова. Павліч поведе русиньскых писателїв

Leave a comment

Літературный конкурз выграла Леа Васькова. Михал Павліч поведе русиньскых писателїв.

В понедїлёк 15. децембра 2025 в просторах Інштітуту русиньского языка і културы Пряшівской універзіты в Пряшові одбыло ся выголошіня резултатів 12. рочника Літературного конкурзу Марії Мальцовской.

Як уж стало звыком, перед святочным выголошінём найуспішнїшых участників конкурзу одбыла ся членьска громада Сполку русиньскых писателїв Словеньска. Біланцовало ся, але і выбрало нове веджіня.

Писателїв поведе Михал Павліч

На початку членьской гормады председкыня Сполку русиньскых писателїв Словеньска Кветослава Копорова припомянула, же в тім роцї вмерли двоми членове орґанізації – Василь Ябур і Теодозія Латтова. Участных попросила оддати їм честь минутов тиха.

Пак Копорова спомянула і то, же в тім роцї ся дожыли округлого юбілея двоми писателї – Владїслав Сивый, котрый святковав  65 років, і Івета Мелничакова, яка тот рік святковала 60 років.

Дале ся вже перешло до робочіх тем. На членьскій громадї участны дістали інформацію, же в роцї 2025 Сполок русиньскых писателїв Словеньска реалізовав штири проєкты. Першым є выданя книгы Мірослава Жолобаніча під назвов Коцурик з Тополї, далшым выданя зборника поезії Миколая Коневала під назвов З русиньского сердця. Мої вершы ІІІ.

Окрем того орґанізація і тот рік утримовала і розвивала свою офіціалну вебсторінку, а зорґанізовала вже 12. рочник Літературного конкурзу Марії Мальцовской.

В слїдуючім роцї Сполок русиньскых писателїв Словеньска планує выдати єдну книжку (русиньскы авторы – членове сполку выдавають і в іншых выдавательствах), дале робити на своїм вебсайтї, і зорґанізовати далшый рочник конкурзу.

Копорова конштатовала, же орґанізація має моментално 28 членів, і має пятёх кандідатів на членсвто, причім іде главнї о молодых людей.

Функцію шефкы писателїв Кветослава Копорова перевзяла в роцї 2010 по русиньскiм писателёви Миколаёви Ксенякови. Як сама веце раз бісїдовала, думала, же то возьме на єден трирочный період, но околности собі выжадали, же в тій функції была 15 років. Тогорочна членьска громада была послїднёв, котру вела у функції председкынї.

За свого наслїдника номіновала Михала Павліча з Інштітуту русиньского языка і културы ПУ, котрый ся занимать русиньсков літертатуров, і є членом орґанізації.

Участны членьской громады го єдномыселно в голосованю потвердили. Сполок русиньскых писателїв Словеньска буде в слїдуючім трирочнім періодї вести Михал Павліч. Громада собі таксамо выбрала нове зложіня Рады сполку, Ревізной і контрольной комісії. Мандат мають членове таксамо на три рокы.

Конкурз выграла Леа Васькова, была і дебутантка

По членьскій громадї вже наслїдовало святочне выголошіня резултатів літературного конкурзу. Тот рік одборна порота, в зложіню доц. Мґр. Івана Сливкова, ПгД. (председкыня пороты), ПгДр. Кветослава Копорова, ПгД. і Мґр. Михал Павліч, ПгД. оцїнёвала творы десятёх авторів.

На конкурзї ся нашла ай в тім роцї дебутантка, котра, хоць у высшім віцї, вырїшыла зачати із літературнов творчостёв по русиньскы. Бісїда є о Аннї Реґрутовій, яка є родачков із днесь неєствуючого села Стружніця, одкыль походив і вызначный русиньскый поет Юрко Харітун.

Таксамо были в конкурзї приголошены дві молоды авторкы – Анна Замутовска і Леа Васькова, котра літературный конкурз выграла  ай минулый рік.

Тот рік в конкурзї были лем поетічны і прозаічны творы, із котрыма окрем высше спомянутых ся презентовали ай Меланія Германова, Миколай Коневал, Елена Хомова-Гріньова, Людміла Шандалова, Марія Шмайдова, Мілан Ґай і Владїслав Сивый.

Із каждого твору быв на выголошіню резултатів прочітаный куртый урывок. Плусом было і прочітаня одборной крітікы од председкынї пороты – Іваны Сливковой, літераткы з Інштітуту середнёевропскых штудій ПУ, яка експертно і обєктівно оцїнёвала загнаны до конкурзу поетічны і прозаічны творы.

Жюрі вырїшыла тот рік в рамках Літературного конкурзу Марії Мальцовской третє місце удїлити Міланови Ґаёви, котрый загнав до конкурзу духовну поезію. Но таксамо третє місце припало і Владїславови Сивому, якый ся презентовав на конкурзї із гуморістічнов прозов.

На другім місцї скончіла Анна Замутовска, яка до конкурзу загнала прозу. Перше місце, уж другый рік по собі здобыла Леа Васькова, молода писателька, котра до літературного конкурзу пришла з поезіёв.

 

Петро Медвідь, лем.фм

языкова управа: -кк-

фото: З. Цітрякова.

 

Кветослава Копорова: Вышов новый зборник Studium Carpatho-Ruthenorum/Штудії з карпаторусиністікы 17

Leave a comment

Studium Carpatho-Ruthenorum – ай на тему русиньской літературы.

Вступне слово к зборнику.

Тогорочный зборник Штудії з карпаторусиністікы завершує 17-рочну традіцію і за тот час сі здобыв многых сімпатізантів нелем з рядів професіоналных научных працовників. Од своїх зачатків є ёго амбіціёв приносити каждорочно новых авторів і новы темы з области карпаторусиністікы, як релатівно новой, но етаблованой научной дісціпліны, што документують ай штудії тогорочных авторів, публікуючіх у зборнику. Дві з них суть венованы 10-рочу літературной творчости сучасной русиньской авторкы Людмілы Шандаловой.

В роцї 2025 были зорґанізованы два семінары, а так як то было в посїднїх двох роках, обидва семінары были передаваны ай в онлайн форматї. На першый з них, котрый ся одбыв 25. марца 2025 сьме позвали доц. ПгДр. Ірену Боґочову, к. н. з Остравской універзіты, Філозофічной факуты – Катедры славістікы. Є то нова авторка, котра в зборику іщі не публіковала, а хоць не приносить штудію з карпаторусиністічнов тематіков, єй баданя на польско-чеськім погранічу (польской народностной меншыны в Чехах і аплікація єй народностных прав) суть іншпіратівны ай про міноріту Русинів, котры компактно заселяють гранічну теріторію трёх держав – Польщі, Україны і Словакії. В штудії К сітуації польской меншыны на Тєшіньску в Чеській републіцї (Mинулость і сучасность) – приближує iсторічны удалости, котры овпливнили розвой соціалной і языковой сітуації даного реґіону в рамках Чеськой републікы, хоць дана етноґрафічна теріторія продовжує аж за граніцю – до Польщі, од котрой єй оддїлює рїка Олза, што переходить через місто Тєшін (Těšin в ЧР/Cieszyn в Польщі). Каждоденны двойязычны практіткы в даній области, як ай едукація, орґанізації і сполоченьскый жывот в рамках народностой меншыны формують характер польской меншыны в Чеській републіцї.

Другый, (подля порядку 62. семінар карпаторусиністікы), котый ся одбыв 21. мая 2025 ся нїс у святочній атмосферї. Проф. Юлія Дудашова-Крішшакова, др. н. з Пряшівской універзіты, Центра языків і култур народностных меншын – Інштітуту русиньского языка і културы ославила свій вызначный юбілей – 80 років од дня народжіня, причім карпаторусиністічным баданям (попри своїх діалектолоґічных баданях на словацько-польскім погранічу) ся тота вызначна славістка інтензівнїше венує од свого наступу на Інштітут русиньского языка і културы (понад 15 років своёй професіоналной карьєры). Русиньскому языку, як языку міноріты в шыршім славяньскім контекстї є венована ай єй терма: Русиньскый язык і ёго варіанты в контестї славяньской мікрофілолоґії. В нїй конштатує факт, же карпатьскый русиньскый язык  (з ёго варіантами в єднотливых штатах, де жыють Русины) є самостатным выходославяньскым языком, причім підкреслює ай факт, же на роздїл языка карпатьскых Русинів по обидвох боках Карпат, языковов базов войводиньского (паноньского) русиньского языка є западославяньска языкова база (не выходославяньска – україньска, як то твердили поєдны лінґвісты в мнулости).

В зборнику продовжуєме сполупрацу із научныма працовниками із Западочеськой універзіты в Пылзню, котру сьме надвязали в минулім роцї. ПгДр. Мґр. Давід Франта, Пг.Д. з высшеуведженой універзіты, з Філозоґічной факуты – Катедры чеського языка і літературы, представлює тему Рутеністічны і україністічны елементы в лінґвістічных штудіях Отакара Вочадла, в котрій представлює інтересны погляды того вызначного лінґвісту своёй добы на розвой єднотливых славяньскых языків, де споминать ай карпаторуськый язык, о котрім конштатує, же ай тот бы міг быти самостатным, так як ай малоруськый (україньскый), хоць говорена подоба тых языків у їх носителїв є мало розвинута, а літературна традіція слаба. Бадателька Мґр. Анастасія Франта, ПгД. з ФФ – Катедры філолоґічных шудій Западочеськой універзіты в Пылзню продовжує у баданю історічных текстів із публікації знамого соціолінґвісты А. Дуліченка: Письменность и литературные языки Карпатской Руси (XV–XX вв.) і представлює тему Інштрументал 1. деклінації субстантівів в русиньскім языку на матеріалї найстаршых русиньскых памяток.

Доц. Мґр. Івана Сливкова, ПгД. з Пряшівской універзіты, ФФ – Інштітуту середнёевропскых штудій приносить тему, звязану з десятым юбілеём літературных актівіт знамой сучасной русиньской авторкы. Тема з назвов К десятьрочу літератуной творчости Людмілы Шандаловой є біланціёв творчости авторкы і єй потенціалом до будучности.

Перша часть обсяглой штудії історіка доц. ПгДр. Володимира Фенича, к. н. з Ужгородьской народной універзіты, Факулты історії і меджінародных односин – Катедры модерной історії Україны і загранічных країн під назвов Гіадор Стрипскый (1875 – 1946): інтелектуална біоґрафія вызначного етноґрафа, лінґвісту, бібліоґрафа, історіка літературы і перекладателя представлює вызначну особность карпаторусиньского походжіня, котра є мало знама сучасникам. Другу часть будеме публіковати в наступнім чіслї зборника.

Другым новым автором, котрый публікує в зборнику по першыраз є проф. ПгДр. Петер Женюх, др. н. із Універзіты Коменского у Братїславі, ПФ – Інштітуту філолоґічных штудій і ёго штудія з назвов Културны і языково-історічны oколности взнику Керестурьского рукопису з років 1893 – 1901 є заміряна на аналізу церьковнославяньского языка на теріторії Войводины в Сербії, де жыють Русины, ґрекокатолици, што припутовали на тоты землї з областей Земпліна і Шаріша в половинї 18. стороча і ту петріфіковали свій народный язык (земпліньскый діалект з околіцї Требішова).

Десять років на русиньскій літературній сценї новодобой русиньской авторкы Людмілы Шандловой іншпіровало к аналітічній штудії єй зборника повідань про дїти молодшого школьского віку ай далшого автора. Тему Родинный світ і епічны годноты в книжцї Людмілы Шандаловой: Маме дома псика принїс до тогорочного зборника ПгДр. Михал Павліч, ПгД. з Пряшівской універзіты, Центра языків і култур народностных меншын – Інштітуту русиньского языка і културы. В штудії підкреслює главный замір авторкы, попри пестованю любви  к материньскому языку, природї і звірятам – выховлёваня дїтины к одповідности через практічны скушености і пережываня, а не менторованём, приказами ці поучованём.

В зборнику даєме простор ай докторандам, котры рїшыли заміряти свою професіоналну карьєру на карпаторусиністіку. Таков є ай Мґр. Зінаіда Будінскі, інтерна докторандка  Центра языків і култур народностных меншын – Інштітуту русиньского языка і културы, котра ся венує языку войводиньскых Русинів. Єй тема Капітолы з русиньской діалектолоґії представлює войводиньскый русиньскый язык (кодіфікованый на базї єдного діалекту), ёго хоснованя у Сербії і роздїлности од карпатьского русиньского языка на Словакії (кодіфікованого на базї выходных русиньскых діалектів) і подобности із западнов ґрупов русиньскых діалектів на Словакії на уровни порівнаня ґрафічной сістемы і фонетічно-фонолоґічной ровины. Хоць язык войводяньскых Русинів має западославяньску базу, авторка вказує на дакотры выходославяньскы елементы в їх языку.

Тогорочный зборник Studium Carpatho-Ruthenorum 2025/Штудії з карпаторусиністікы 17 приносить окрем трёх новых авторів іщі єдну новоту. 20. 10. 2025 быв підписаный контракт із сполочностёв Central and Eastern European Online Library GmbH із центром у Франкфуртї над Моганом в Нїмецьку, котрый уможнить приступ к обсягу нашого зборника по цїлім світї посередництвом інтернетовой адресы: https://www.ceeol.com/search/journal-detail?id=4450

ПгДр. Кветослава Копорова, ПгД.,

едіторка і одповідна редакторка зборника

 

 

 

 

 

 

Михал Павліч: Родинный світ і етічны годноты в книжцї Людмілы Шандаловой Маме дома псика (штудія)

Leave a comment

РОДИННЫЙ СВІТ І ЕТІЧНЫ ГОДНОТЫ В КНИЖЦЇ ЛЮДМІЛЫ ШАНДАЛОВОЙ: МАМЕ ДОМА ПСИКА

Михал ПАВЛІЧ

Abstract

The study analyses the thematic and stylistic aspects of Ľudmila Šandalová’s Маме дома псика (2022), a cycle of ten short episodes about a family that brings home a dog and gradually learns to live with it. The nine-year-old narrator Samko presents everyday events with humour, empathy and naivety. The analysis shows how realistic narration combines with ethical and educational dimensions through situational learning rather than explicit didacticism; small domestic stories become narratives about responsibility, cooperation, and affection. Methodologically, the study combines thematic-motivational and stylistic reading with concepts of everyday realism, autodiegetic child narration and limited focalization, participatory ethics, and the domestic chronotope. The contribution demonstrates that, without overt moralizing, recurrent situations and family rituals stabilize values in a form readable for a dual audience (child-adult).

Keywords: Rusyn literature. Children’s literature. Child narrator. Ethical dimension. Everyday realism. Situational humour. Dual audience.

1. Вступ

В сучасности писану і выдавану русиньска література про дїти і молодых прімарнї творять тексты про молодшого чітателя. Векшынов іде о просту рітмізовану поезію з дідактічным понаучінём і простов формалнов штруктуров. Тематічно і ідеово суть  тексты некомплікованы, не давають собі за цїль здолати творивы вызвы ці приношати великы ідеї, але зіставають при своїй закладній функції, тзн. главнї дідактічній і комунікачній. Чітатель через просты образы і слова спознає світ твореный родинов, домовом і природов навколо нёго. Посланя текстів є ясне і зрозуміле, напрямують главнї к надвязаню і утриманю літературного контакту з молодшым чітатетелём, котрый ся, дякуючі тым текстам першый раз стрїчать з русиньскым языком в літературї.

Людміла Шандалова є авторков, котра в послїднїх роках представлює голос модерной русиньской літературы про дїти на Словакії. Єй творчость є тыж заміряна на молодшу ґрупу чітателїв, авторка є але выняткова тым, же як „авторьскый хамелеон‟ мать шыроку понуку жанрів і форм літературы про свого чітателя. Мож спомянути поетічны зборникы Poďte, ďity, što vam povim / Подьте дїти, што вам повім… (2013) і Ани бы сьте не вірили / Any bŷ sʼte ne viryly (2018а), в котрых принесла вeршы з тематіков домашнїх і екзотічных звірят. Проста рітміка, легкогуморный і гравый тон, і квалітне ґрафічне спрацованя, выважують недостаткы формалного характеру як хоснованя ґраматічного ріму. Тоты дві публікації ся стали стабілнов частёв репертоарів школярїв декламуючіх в рамках конкурзу Духновічів Пряшів, што потверджує приятя Шандаловой літературы домашнїм публіком і популаріту єй творчости.

Шандалова ся тыж реалізовала в далшых жанрах, як є дїтьска духовна поезія з мінімалістічнов ґрафіков Напю ся водічкы (2020) ці пять сценарїв театралных гер (Приповідка з лїса, 2014, Wi-фінтена принцезна, 2015, Дївчатко і жебрак 2016а, Юрко а поклад, 2018c, Чудесна лавочка, 2018b), котры были доконця інсценованы в школьскых представлїнях Основной умелецькой школы у Свіднику ці на Русиньскім фестівалї, а мож відїти їх відеозазнам на сторінцї авторчиного обчаньского зружіня тота аґентура. А наконець, попри книжцї про доспілых рефлектуючій Другу світову войну Червеный берег (2016b), авторка написала два зборникы куртой прозы, Маме дома псика (2022) і Маковы прилповідкы (2024), чім Шандалова потверджує універзалность єй писательского таленту а то, же не є звязана єдиным жанром. На закладї тых текстів мож чекати тенденцію к розсягово векшым прозаічным жанрам в будучности.

Здрой: https://tota.sk/projekt/mame-doma-psyka/

В рамках нашой штудії ся заміряєме на зборник Маме дома псика (2022), котрого курты реалістічны прозы выходжають з автобіоґрафічного закладу а в контекстї іншой актуалнї выдаваной русиньской літературы несуть знакы оріґіналной, легко гуморной розповіди, яку мож найти скорше у такых авторів як Штефан Сухый (Як Руснакы релаксують, 1995, 2. выд. 2017) ці Міро Жолобаніч (три книжкы гуморесок Захранка, 2021, Дуплава верьба, 2022, і Горечій кавей, 2023), котры але свої тексты адресують дорослым чітателям. Єднотливы тексты з централнов поставов і розповідачом Самком суть поданы без патосу, но з гумором і емпатіёв, авторка мать велике чутя про описаня природного родинного тепла.

Композіція і жанер „малой родинной епікы‟

Книжка Маме дома псика (2022) є композічнї выставляна як цікл десятёх куртых епізод, котры суть звязаны поставами членів родины і псика Найры. В такій реалістічній белетрії мож найти паралелы з реалным жывотом, знамы проблемы, котры суть проблемами „дакого іншого‟ (Hunt, 2005). Епізоды припоминають мапу зміны, переходять од тужбы по звірятку і розгоднутя про заобстараня сі пса, ёго приходу і акліматізації, по найджіня нового режіму фунґованя аж по кулміначный текст, де ся зо звірятка стає охранця домова. Мож то ідентіфіковати як штруктуру „малых родинных наратівів‟ а хоць рїшіня мати пса выходить з моменту найджіня вовчіх стоп коло людьского обыстя, суть то образы каждоденного жывота без потребы великого драматізму і звратів.

Родина ся учіть, як має одтеперь жыти в своїм домові з новым псячім членом фамилії: „…школа пінязї стоїть. Вера. Найра нас школила а мы сьме ся учіли, учіли…‟ (Шандалова 2022, 109). Веце текстів мать подобный поступ в змыслї: проблем – проба о ёго рїшіня; корекція дотеперїшного фунґованя – стабілізація правил і то вшытко наслїдно веде к годнотам – одповідности, терпеливости і огляду в одношіню к другым. Така схема є про дїтьскый реалізм розпознателна і ефектівна, бо розповіданя зрозумителнї упорядкує надобыту скушеность.

Шандалова на роздїл од іншых авторів літературы про дїти не моралізує і прямо не поучує (такым способом бы ся розповідач в ґраматічній третїй особі міг справовати к дїтьскому героёви патронізуючо, а тым бы і чітателїв ставав до той самой позіції), але ставлять Самка до ролї розповідача, котрый ся обертать на чітателїв, але не дає ім рады, скорше лем на концю сумарізує, што ся родина научіла. Шандалова в текстах хоснує тзв. скрытого доспілого, концепт, котрый выважує дїтьскый голос замірами доспілого, бо дїтьску літературу мож розуміти як просту літературу, котра комунікує з помочов невысловленых, но імплікованых зналостей зрїлого, дорослого чоловіка (Nodelman 2008). Такым способом авторка напрямлює к выхові ід годнотам, без моралізованя або прогваряня дїтины голосом дорослого чоловіка, але дїтьскому чітателёви вхабить простор на властне порозумлїня. Чітатель так не мать чутя, як кебы быв поучованый в класї, але сам ся запоює до процесу наратівного учіня ся через поступне придаваня скушеностей вложеных до дїї (Wall 1991).

Веце такых сітуачных текстів, де треба прияти конкретне рїшіня, поставить перед фамилію проблем (выбер расы пса, плахость щенятка, нічіня предметів в домі, „пахняче прекваплїня‟), а і хоць при рїшіню не є все каждый член, цїла родина то з гумором пережывать і наберать скушености. Новы правила не взникають діректівным способом, але на закладї сполочного пережываня і діскусії. Добрї то ілуструє рїшіня йти жыти на село: „Але нашы роздумали, же нам треба хыжу. А то іщі хыжу на селї. Было то несподїване, кедь ся звідали, што мы, дїти, на то повідаме.‟ (Шандалова 2022, 25). К выберу расы пса ся выядрують вшыткы членове родины, але рїшають го главнї отець зо сыном. Є то приклад кооперації дїтины з дорослым, коли ся дїтвак учіть тым, же є призваный до процесу розгодованя. А хоць дїтьскы тужбы ся мусять конфронтовати з  праґматіков дорослого, є важне, же дїтина партіціповала на рїшіню.

Розповідач і дїтьска перспектіва

Чітатель є розповіданём спроваджаный поставов девятьрочного сына Самка, котрый є писаный в я-формі прямого розповіданя і много раз ся „камаратьскы‟ обертать на дїтьского чітателя (ты-форма, 2. ос. сґ.) подобнї як к сестрї ці родічім, чім підпорує сполочне пережываня дїї вєдно з ним. Є то автодіеґенетічный розповідач такый, де розповідач є героём властного розповіданя (Genette 1980, 245), з той прічіны є про дїтину автентічный і близкый, а чітатель ся знає з ним ідентіфіковати.

На роздїл од авторьского розповідача, котрый бы подав „доспелацькый“ погляд, Самко мать лімітовану фокалізацію, то значіть, не знать вшытко, не є сполягливым, не мож му вшытко, што повість, вірити. Ёго віджіня є наівне і дїтьскы обмеджене а не все наповно розуміє каждій сітуації: „Але дома, дома же єм малый чортик. Не знам, як то думать, протоже не мам чорне волося, наспак, цїлком світле, пелехате…‟ (Шандалова 2022, 11). На другій странї є Самко сполягливый в емоції. Ёго погляд є дїтьскый, міцно субєктівізованый і повный правдивых емоцій і надхненя (Booth 1983): „Чули сьте, як брехла Найра? Што єм вам іщі хотїв повісти? Уж єм забыв. Но ніч, утїкам за нёв!‟ (Шандалова 2022, 136).

Самкове обмеджене віджіня вытварять потенціал про запоїня дїтьского чітателя, котрый собі в залежности од своїх способностей може доповняти білы місця в текстї, і так ся ставать співтворцём значіня тексту: „понукать чітателям потїшіня, же дашто зістили, з того, же знають веце, як їм гварить саме розповіданя ‟ (Nodelman 2008, 206). То таксамо є потенціалом про гумор і коміку, коли дїтвак лїпше розуміє сітуацію як розповідач. Шандаловой проза є писана з думков на двоїту публіку, котра є тіпічна про літературу про дїти. Книжка є вгодна як про дїтвака і ёго самостатне чітаня, так і про сполочне чітаня з родічом, бо „дїтьска література є все написана про дїти і доспілых‟ (Nodelman 2008, 208). Текст цїлить на дїтвака і на доспілого, бо каждый з них в текстї чітать і находить іншы значіня. Дїтина ся при пригодах сміє і забавлять, доспілый при нїм внимать і родічовскы понаучіня, котры суть там притомны. Тексты мають потенціал на сполочну рефлексію в комунікації по дочітаню.

Язык розповіданя є говоровый і рітмізованый куртыма речінями. Про дїтьского чітателя є такой розпознателный, бо ся операть о спонтанну дїтьску лексіку, наівный способ розповіданя і проявлёваны емоції дїтины. Гумор є переважнї сітуачный, вырастать з каждоденных „гаварій‟, з малых непорозумінь, котры вытварять дїтьска оптіка, і з дїтиньской гіперболізації скуточности. Про текст є тіпічне, же сміх не мірить проти поставам, не зосмішнює (а кедь, лем в припадї дїтьской сородиницькой ріваліты Самка і ёго молодшой сестры Деніскы), але вытварять увольнїня напятя. Єдночасно тым, же ся ту находить попри приїманю новых правил в родинї, помагать їх легше прияти нелем поставами, але і чітателём.

 

Простор домова і рітм старостливости

Векшына сучасной русиньской літературы про дїти є засаджена до ідеалізованого спрощеного простору села. Шандалова своє розповіданя зачінать наспак в містї в панелаку, одкы ся Самкова родина планує пересунути на село до нововыбудованого дому. Не є то тіпічна „сельска фамилія‟, котра уж є там дакілько ґенерацій, і єй жывот ся рядить повторяючіма ся періодами – частями польногосподарьского рока і роботов на селї, але родина ся находить в новім просторї і стрїчать ся зо сітуаціями, котры в містї дотеперь нїґда не зажыла: „Але тот день принїс ай далшу несподївану пригоду. У снїгу за хыжов сьме ку вечеру спозоровали дость великы і загадны ступляї звірят. Были подобны псови‟ (Шандалова 2022, 30).

Хоць ся книжка зачінать описом Самковой тужбы по звірячім сполочникови, перша скушеность з грызучов мышков і єй вернутя до обходу є в контрастї з праґматічным рїшінём мати пса. В тій сітуації є непряме поучіня, же важны жывотны рїшіня бы не мали быти заложены на імпулзівітї і слуханю емоцій („хочу‟), але суть выкликаны практічнов потребов і выходжають з новых подмінок жывота.

Є сімпатічне а про чітателя приятелнїше, же кедь ся в розповіданю наставлюють гранїцї, не є то „приказом згоры‟ од родічів, але запоює ся до того цїла родина враховано дїтей, то зн. по першых скушеностях зо псиком і змінами, котры їм до жывота несе, вєдно ідентіфікують і орґанічують то, што пес сміє а што нї.

Шандаловой розповіданя є просторово дефіноване домом, двором і котерцём, є то місто учіня ся конкретныма скутками, не поучками і догварянём од доспілого, бо так бы „розповідач нїґда не досягнув веце як дость тяжкопадный, важный і учітельскый тон‟ (Wall 1991, 47). Є то простор скушеностей, котры здобывають вшыткы, їх жывот є формованый старостливостёв о пса – кормлїнём, напованём, прятанём позад нёго ці рїшінём новых сітуацій. То повнить выховну функцію і учіть одповідности і кооперації через пракс (малы домашнї карамболы, ставляня котерця).

 

Найра як новый член родины

Є смутным фактом, же домашнї звірятка суть много раз вымоленым дарунком а пак ся лоґічно одповідность за справованя звірятка і вшытко, што своїм конанём наробить, переносить на дїтину. Проблемы, котры, самособов прийдуть, суть пак на плечах дїтвака, в родинї взникать напятя а наконець ся стає, же напр. по Рождественных святах наросте чісло вышмареных звіряток, котры, кедь мають щастя, скончать в утулкох.

В припадї Шандаловой тексту є але рїшіня мати пса выкликане практічнов потребов охраны родины, не емоціоналнов тужбов дїтины і непродуманов слабостёв доспілого. І з той прічіны є погляд родины на взникнуты проблемы іншый. Рїшить їх родина як цїлок, є то про них сполочна вызва, як сі з тым порадити. Одповідность не є шмарена на єдного члена, але дїлить ся меджі вшыткых: „Отваряте облакы! Деніско, ты принесь лопатку! Самку, ты тримай Найру на руках, няй вшытко не порозносить лабками. Я іду по ведро з водов, мамка поглядать рянду і Саво.‟ (Шандалова 2022, 93).

Малый псик представлює выразну зміну в дотеперїшнім жывотї і даякуючі авторчинму заміряню ся на нёго видить ся, же вшытко ся точіть лем коло нёго. Родинный жывот є спочатку під впливом „хлупатого хаотічного елементу‟: „Были сьме на ногах одразу цїла родина. Каждый розчуховав очі, побіговав перескакуючі набосо псячі значкы, форкав носом, не встигаючі ся чудовати.‟ (Шандалова 2022, 93). Поступнї але в родинї доходить ку роздїлїню повинностей: „Я ся о Найру старам главнї през вікенд. През тыждень вставать першый тато, вывенчіть єй і покормить.‟ (Шандалова 2022, 132), набывають ся новы скушености а взникають денны рітуалы: „..покы выйдеме з двора, вшыткы ся з Найров поздравиме. «Гав, гав!» Брехне нам на розлучку за каждым разом.‟ (Шандалова 2022, 132). Евентуалнї мож відїти, же родина ся веце коордінує, мать сполочны задачі і псик пак в текстї выступує як стмелуючій фактор і учіть дїтьского чітателя прикладом к сполупраці в рамках родины (Serpell 2016): „Одразу сьме фунґовали як єден тім, шыковали сьме ся каждый до іншой страны подля своїх способностей.‟ (Шандалова 2022, 93).

Заключінём книжкы є текст Наш охранця, котрый ся вертать к початку, а то ід прічінї „чом треба пса.‟ Першыма знаками наповнености „осуду стражного пса‟ суть уж сітуації, коли Найра бреханём полошать ночны звірятка: „Привыкли сьме уж і на то, же даколи бреше серед ночі. Кедь то тырвать довго, тато выйде з батерков на двір а зіщує, котрым смером Найра зазерать. (…) Може даґде з лїса на нас зазерають і вовци. Але одколи маме на дворї Найру, не одважують ся ани приближыти. Не знаме о них а то є добрї.‟ (Шандалова 2022, 132).

Позіція псика в родинї ся мінить. В першых днёх была Найра к родинї привязана главнї на базї успокоёваня закладных потреб як кормлїня, граня ся, спаня і чутя безпечности. Векшына текстів была міксом забавных трампот і рїшінь даных сітуацій, но фіналный текст демонштрує охранный звязок. Шандалова собі не волить драматічне стрїтнутя з вовком, але просту санковачку, коли старшый брат стратить з догляду молодшу сестру. В моментї, коли собі усвідомить, же дашто не є в порядку, приходить на сцену гавкот Найры: „«Гав, гав!» озвала ся знову. Выбігла з кряків, вернула ся назад. Порозуміли сьме. Кліче нас за собов. (…) Найра бігала коло нёй а скавунячі їй облизовала тварь.‟ (Шандалова 2022, 135).

Шандалова так поверджує справность рїшіня мати пса і узаперать довгу путь учіня, вшыток інвестованый час до выховы псика (і выховы родины псиком) ся вертать в подобі захраны. На концю книжкы то найлїпше описав розповідач: „Найра є уж рядным членом родины. Што бы сьме без нёй робили?‟ (Шандалова 2022, 132), котрый сам рефлектує зміну, яков перешла цїла родина: „Ох, наша міла Найра! Даколи сьме сі ани не знали представити, же буде в нашій родинї. Змінила нам жывоты.‟ (Шандалова 2022, 136).

Заключіня

Книжка Людмілы Шандаловой Маме дома псика (2022) указує, як в літературї про дїти утримати рівновагу меджі зрозумітелностёв тексту і вызнамовов глубков без менторованя. Посолства не приходжають од родічів ани од автора. Природно выплывають з пережываного, з малых родинных рїшінь, котры поступно зміцнюють годноты сполуодповідности. Важне є, же наставлёваны граніцї взникають родиннов догодов, сітуації не тискають приказы, але на конкретных прикладах вказують процес, котрый родина вєдно пережывать. Зволеный дїтьскый розповідач є про дїтьского чітателя емочнї ясный і сімпатічный, зато суть нормы приїманы легко і мають довгодобый ефект. Выразным приносом тексту є і переносность поступів до родинной выховной практікы. Книжка понукать способ, як дїтём комуніковати одповідность, сполупрацу і емпатію без словника приказів.

ЛІТЕРАТУРА

GENETTE, G., (1980). Narrative Discourse: An Essay in Method. Ithaca (NY): Cornell University Press. New York: Cornell University Press. ISBN 0-8014-9259-9.

HUNT, P. (ed.), (2005). Understanding Children’s Literature. 2. vyd. London; New York: Routledge, Taylor&Francis Group. ISBN 0-415-37546-0.

NODELMAN, P., (2008). The Hidden Adult: Defining Children’s Literature. Baltimore: Johns Hopkins University Press. ISBN 978-0-8018-8979-0.

WALL, B., (1991). The Narrator’s Voice: The Dilemma of Children’s Fiction. New York: St. Martin´s Press, Inc. ISBN 0-312-04487-9.

ШАНДАЛОВА, Л., (2013). Подьте діти, што вам повім. Свідник: тота агентура. ISBN 978-80-971504-7-1.

ШАНДАЛОВА, Л., (2014). Приповідка з лїса. Свідник: тота агентура.

ШАНДАЛОВА, Л., (2015). Wi-фінтена прінцезна. Свидник: тота агентура. ISBN 978-80-972058-0-5.

ШАНДАЛОВА, Л., (2016a). Дївчатко і жебрак. Свідник: тота агентура.

ШАНДАЛОВА, Л., (2016b). Червеный берег. Бырно: тота агентура. ISBN 978-80-972058-1-2.

ШАНДАЛОВА, Л., (2018a). Ани бы сьте не вірили. Свідник: тота агентура. ISBN 978-80-972058-4-3.

ШАНДАЛОВА, Л., (2018b). Чудесна лавочка. Свідник: тота агентура. ISBN 978-80-972058-6-7.

ШАНДАЛОВА, Л., (2018c). Юрко а поклад. Свідник: тота агентура. ISBN 978-80-972058-5-0.

ШАНДАЛОВА, Л., (2020). Напю ся водічкы. Свидник: тота агентура. ISBN 978-80-972058-7-4.

ШАНДАЛОВА, Л., (2022). Маме дома псика. Свидник: тота аґентура. ISBN 978-80-972058-8-1.

ШАНДАЛОВА, Л., (2024). Маковы приповідкы. Свідник: тота аґентура. ІSBN 978-80-972058-9-8.

Doc. Mgr. Ivana Slivková, PhD.: K DESAŤROČIU LITERÁRNEJ TVORBY ĽUDMILY ŠANDALOVEJ

Leave a comment

Abstract

The paper summarizes the literary work of Ľudmila Šandalová and contributes to the characterization of contemporary Rusyn literature in Slovakia. It maps the achievements of the author’s works and analyses the poetics of her work, which primarily focuses on the children’s reader. At the same time, it provides an insight into Šandalová’s development as an author and points out the perspectives for the development of the author’s potential on the basis of, among others, the latest publication Poppy Tales (2024). The paper accentuates the role of reading comprehension for the child reader, and encourages reflection on the use of cultural geography and cultural patterns in the development of cultural-identification efforts of the Rusyn population in Slovakia. It is based on the communicative method of storytelling as a perspective element of strengthening the linguistic competence of the child reader in the intercultural Rusyn-Slovak dialogue.

Key words: Rusyn literature in Slovakia, Ľudmila Šandalová, literature for children, reading, storytelling.

 

Ľudmila Šandalová (1964) patrí k etablovaným rusínskym autorkám a v roku 2025 uplynulo 10 rokov od momentu, keď získala medzinárodnú cenu za rusínsku literatúru – Prémiu Alexandra Duchnoviča za knižný debut Poďte, ďity, što vam povim (2014). Medzinárodná porota vtedy toto výnimočné ocenenie pôvodnej rusínskej literárnej tvorby udelila po prvýkrát za literatúru pre deti. Po autorskej prvotine, zhudobnenej básni Karpaty, Karpaty (2010), Šandalová napísala scenáre viacerých príbehov, napr. Prypovidka z ľisa a Wi-fintena princezná, ktoré sa stali základom divadelných hier prezentovaných žiakmi svidníckej Základnej umeleckej školy na Rusínskom festivale v rokoch 2014 a 2015. Tvorba pre deti je dodnes pilierom autorkiných umeleckých ambícií a ako sama poznamenala „Deti sú mojou najväčšou inšpiráciou, hľadám témy, ktorými by som ich mohla osloviť, potešiť a zabaviť“[1]. Pôvodná rusínska tvorba pre deti má prevažne typizovanú podobu krátkych a tematicky rôznorodých básní, medzi ktorými prevažujú texty zamerané na hravosť a druhy hier, rodinu a priateľské vzťahy, prírodné motívy – veľmi často zvieracie. Nezriedka sa aj v týchto textoch objavujú národno-identifikačné snahy, je to akýsi spôsob výchovy a enkulturačných snáh začleňovania najmladšej generácie Rusínov do prostredia menšinovej kultúry. V tomto duchu sa rozvíja aj tvorba Ľ. Šandalovej, o ktorej K. Koporová po ocenení autorkinho debutu zhrnula „vkročila na scénu rusínskej detskej literatúry a stala sa jej prirodzenou súčasťou. Pokračovanie v umeleckej literárnej tvorbe prinieslo autorke úspešné tituly aj v nasledujúcich rokoch. Zbierke poviedok Червеный берег/Červenŷj bereh, vydanej v roku 2016, bola udelená Literárnym fondom Cena Alexandra Pavloviča za originálne umelecké dielo v rusínskom jazyku a o ďalšie dva roky, v roku 2018, vyšla pre detského čitateľa kniha pod názvom  Ани бы сьте не вірили/Any bŷ sʼte ne viryly.  Cenu verejnosti získala v kategórii Beletria zbierka duchovných básní pre deti Напю ся водічкы/Napju sʼa vodičkŷ, rok vydania 2020, ktorou sa autorka zúčastnila literárnej súťaže Kniha roka PSK 2021“[2] (zvýraznenie IS).

Obdobne pozitívne, uznanlivo a s akcentom zamerania na detskú literárnu tvorbu o Ľ. Šandalovej píše M. Pavlič (2021, s. 63) „По веце як десятёх роках творчости Людмілы Шандаловой мож повісти, же авторка ся в русиньскій літературї выпрофіловала як творця літературы про дїти і молодых, і як писателька, котра не зіставать лем в комфортї знаного жанру ці способу писаня. Шандалова пише поезію, прозу і драму, а і хоць зіставать вірна літературї про дїти і молодых, снажить ся розвивати і не стаґновати“  (zvýraznenie IS).

Literárne dielo pomáha rozvíjať estetický vkus čitateľa a formuje čitateľské záľuby príjemcov, buduje čitateľský idiolekt, rozvíja slovnú zásobu a vedie k imaginatívnemu používaniu jazyka, čo je pre detského čitateľa mimoriadne dôležité. V poetickej tvorbe Ľ. Šandalovej – v knižkách Poďte ďity, što vam povim (2014) a  Ани бы сьте не вірили/Any bŷ sʼte ne viryly (2018), sa detskému čitateľovi humorne predstavujú domáce i exotické zvieratá z celého sveta. Básne sú doplnené ilustráciami, ktoré podnecujú fantáziu a spolu s textovou zložkou vedú k sebarozvoju čitateľa, k vymýšľaniu vlastných autentických príbehov. V marketingovom texte k vydaniu publikácie na webovej stránke o. i. čítame, že autorka citlivo spisovala debut „(…) s túžbou priblížiť mladému čitateľovi nielen bežné, ale dnes už i málo používané slová a slovné spojenia, ktoré čerpala zo životných skúseností“[3]. Z tohto hľadiska, treba poznamenať, je autorský zámer prezentovaný akosi dvojsmerne, pretože na jednej strane sa uvádza snaha rozvíjať slovnú zásobu malých Rusínov, rozširovať prirodzenú jazykovú prax aj do abstraktnej roviny a na druhej strane sa vyzdvihuje prítomnosť málo používaných slov, ktoré sa nemusia v slovnej zásobe detí udržať práve z dôvodu nízkej frekvencie ich výskytu v bežnom jazykovom prejave. Postupné rozvíjanie slovnej zásoby smerom od centra k periférnym sféram lexiky sa však javí ako vhodný postup rozvoja jazykovej kompetencie na všetkých úrovniach ovládania jazyka.

Авторка статї доц. Сливкова

Sériu básnických kníh pre deti Ľ. Šandalovej uzatvára zbierka duchovnej poézie Напю ся водічкы/Napju sʼa vodičkŷ (2020), ktorá sumarizuje osobnú reflexiu, poetické vyznania a duchovné zamyslenia v podobe krátkych modlitbičiek. M. Pavlič (2021, s. 69) analyzujúc túto zbierku o. i. akcentuje „Цїлково можеме повісти, же зборник дїтьской духовной поезії Людмілы Шандаловой ся вызначує позітівнов наладов, гармоніёв і змірливостёв, не находжають ся ту вершы з неґатівныма емоціями як є гнїв або жаль, але праві наспак, іде о выядрїня гармонічного одношіня ідеалізованой дїтиньской невинности ку божскому прінціпу.“ Nemožno nesúhlasiť s prirodzeným vyzdvihovaním axiologického systému Rusínov, do ktorého bezpochyby patrí náboženstvo a, širšie vnímaná, viera v Božiu prítomnosť v rôznych podobách, vrátane dodržiavania prikázaní a vloženia svojho osudu do Božích rúk, ktoré možno pozorovať vo viacerých dielach rusínskej literatúry na Slovensku. Aj v tomto smere Ľ. Šandalová nasleduje rusínsku kultúrnu tradíciu a pomerne priamo podnecuje k jej uchovávaniu a rozvíjaniu, čím potvrdzuje svoju pozíciu úspešnej a akceptovanej rusínskej autorky. Modlitbičky a básničky z tejto zbierky majú silnú výpovednú hodnotu pre každého, nielen detského, čitateľa, pretože sú síce poučné, ale zároveň citlivé a osobné.

Prozaickou knižnou prvotinou Ľ. Šandalovej je zbierka príbehov, ktorá vyšla v roku 2016 pod názvom Червеный берег/Červenŷj bereh. Kniha je vyvrcholením štvorročnej práce autorky. Hlavná hrdinka Marča, mama autorky, prežila vojnu, aj preto bola prvotným impulzom k písaniu snaha o uchovanie rodinnej histórie. Zbierka poviedok objavuje detský naivný svet, do ktorého sa postupne vkráda element nepochopiteľného zmätku prameniaci z vonkajšieho dramatického a drastického zásahu do života jednotlivca v pokojnom prostredí východoslovenskej dediny. Autorkino úsilie o detailné zachytenie dobovej reality viedlo k stretnutiam s pamätníkmi vojnových čias z Nižného Orlíka a Jurkovej Vole. Z fragmentov vypočutých príbehov vzniklo šesť poviedok, ktoré eskalujú od bežných rodinných starostí cez prvé nálety až k evakuácii a životu v dnes nepredstaviteľných podmienkach. Príbehy Marče a jej súčasníkov autorka pretkala vlastnými fantazijnými predstavami a vykreslila obraz života a smrti v okolí obce Nižný Orlík pod Duklou. „Протаґоністами не суть войновы герої знеприятеленых штатів, але праві цівілне русиньске жытельство, герої-недобровольници, котры в каждій войнї терплять найвеце і нераз приходять о вшытко. Політічна сітуація ці конкретны формователї історії не суть вызначны, Шандалова акцентує псіхічне пережываня простых людей“ (Pavlič 2017, s. 15). Práve prežívanie a emócie hrdinky v rôznych životných etapách odlišujú Červenŷj bereh od iných diel reflektujúcich ťažké osudy ľudí vo vojne a prirodzene začleňujú rusínske obyvateľstvo z východu Slovenska do dejinných udalostí, dokazujú prítomnosť rusínskej menšiny v tomto prostredí a zároveň poukazujú na kultúrno-identifikačné špecifiká Rusínov bez násilnej apelatívnosti a národno-obrodeneckého pátosu. Autorka touto knihou vystúpila z rámca rýdzo detskej literatúry a pootvorila tvorivé dvere k dospelému čitateľovi, čo sa ukázalo ako dobrý krok a je na zváženie či by nebolo aj v ďalšej tvorbe vhodné vystúpiť z komfortnej zóny detského sveta, minimálne napr. k literatúre pre staršie deti a mládež, keďže diela pre starších detských čitateľov (cca od 13 rokov) v rusínskej literatúre takmer absentujú.

Najnovšie knihy Ľ. Šandalovej mieria na cieľovú skupinu detí približne do 10 rokov a ide o príbehy Маме дома псика/Mame doma psyka z roku 2022 a Маковы приповідкы/Makovŷ prypovidkŷ z roku 2024. V oboch prípadoch je nevyhnutné skonštatovať, že ide o graficky a vizuálne veľmi pekne spracované knihy (písmo, ilustrácie, kontrastná farebnosť), ktorými tota agentura dokazuje svoju stabilnú pozíciu na vydavateľskom trhu s rusínskou literatúrou a zároveň snahu inovovať a modernizovať publikácie menšinovej literatúry.

Mame doma psyka (2022) je tradičný príbeh o veľkej túžbe malého chlapca mať psa. Skúsená autorka má predstavu o recipientovi svojej tvorby a v súvislosti s tým vhodne vyberá jazykové prostriedky, objem informácií i ideu, ktorú sa textom snaží preniesť. Próza je určená pre čitateľa mladšieho školského veku – hrdinom je 10 ročný chlapec Samko, ktorého predstavy o svete, o dôležitosti vecí/javov/ľudí v jeho živote sú adekvátne veku. Dej je pútavý a napĺňa základnú úlohu diela takéhoto rozsahu – vťahuje čitateľa do deja, vytvára vzťah čitateľa k hlavnej postave, čím dochádza k stotožneniu s postavou, s jej radosťami a starosťami a takto si prirodzeným spôsobom osvojuje rusínsky jazyk. Napriek týmto pozitívnym aspektom treba vyzdvihnúť aj fakt, že od tejto oceňovanej skúsenej autorky by sme v prozaickej tvorbe očakávali viac ako len remeselnú zručnosť. Autenticita príbehu (ide o reflexiu založenú na životných udalostiach spisovateľky a jej vnuka) predurčuje dielo k  hlbšiemu prieniku do encyklopedických faktov, ich konkretizácii v živote detského hrdinu – chýba tam napr. opis situácie, v ktorej sa Samko snaží Narju vychovávať (cieľová skupina detských čitateľov je v súčasnej dobe orientovaná na získavanie informácií, preto by pokojne privítala napr. aj nejaké zaujímavosti o kynologickom výcviku psíka a pod.). Veľmi okrajovo je spracovaná reflexia vnútorných pocitov a zážitkov chlapca (ktorou vyniká, napr. vyššie spomínaná próza Červený breh), pri charakteristike ktorých autorka opäť len kĺže po povrchu (veľká túžba po zvieratku je vyjadrovaná prostredníctvom zákazov rodiča, nie argumentácie dieťaťa…). Epizódne a detailnejšie obrazy by prirodzenou a nevtieravou formou rozvíjali nielen poznatky, ale aj fantáziu jednotlivca. Naratív umožňuje životné peripetie chlapca Samka a psíka Najprv preniesť do sveta, rozšíriť obzory recipienta nielen v podobe jazykového vzdelávania, ale aj v otázke nazerania na budúcnosť (situácie, pri ktorých sa opisuje úloha psa ako záchrancu, pomocníka je pomerne umelá, neprirodzená a nevedie čitateľa k životnej skúsenosti).

Obdobne aj najnovšia publikácia Makovŷ prypovidkŷ (2024) sa orientuje na čitateľov predškolského, resp. mladšieho školského veku. Knihu tvorí trinásť krátkych rozprávkových príbehov pre deti, ktoré sú určené na počúvanie i prvé skúsenosti s čítaním. V rozprávkach, poučných aj fantazijných, ožívajú rozmanité obyčajné veci okolo nás (hrniec, klobúk, lavička…), ktoré sú tak blízke každému človeku. Príbehy sú antropomorfné (Hornecʼ, Ďiravŷj kapeľuch, Dvi kumŷ atď.) a zoomorfné (Čorna mačka, Mucha atď.), plné vlastností, ktoré v optike detského čitateľa prepájajú svet reality s fantáziou a obrazmi, ktoré sa v období hier tvorí v hlave každé dieťa. Počet rozprávok nás taktiež vedie do sveta mágie, ale aj kresťanstva a tajomstiev ľudovej skúsenosti. V rozprávkach ožívajú veci každodennej potreby (riad, topánky, klobúk, fazuľa, dub, snehová vločka atď.), ale sú tiež späté s rodinnými väzbami, napr. obraz príbuzenského vzťahu topánky a pančuchy,  a reflektujú sa prirodzené životné cykly – od rána do večera, od jari do zimy, od semiačka po úrodu, od práce po oddych…, čo je pre detského čitateľa mimoriadne vhodné, pretože sa akosi podvedome, prostredníctvom veselých zážitkov, učí vnímať čas a kolobeh života. Autorka, rovnako ako v predchádzajúcich dielach, používa príjemný nenásilný jazyk, tematicky nevstupuje do apelatívnosti, ale v texte je prítomná, s čitateľom vedie priateľský dialóg a funguje prirodzene ako katalyzátor povedomia a všeľudských právd. Prívlastok makový je tiež symbolický, evokuje viacero obrazov ako, napr. drobnosť, množstvo, rast, krásu a silu. Z hľadiska priestoru, v ktorom sa príbehy rozvíjajú možno taktiež hovoriť o prirodzenom, známom prostredí – skôr vidieckom, užšie vnímanom domove, ktorý je však čiastočne idealizovaný, nostalgický a zdá sa, že aj tu sa podľa typizovaného vzoru rusínskej prózy, pracuje s retrospektívou.

Jednotlivé kultúry sú prirodzene späté s geografickým priestorom a fenomén tzv. kultúrnej krajiny často formuje predstavu o kultúrnej identite, ale tiež o identite miest, resp. širšie chápaných regiónov. Tieto motívy sa potom reflektujú aj v literárnom procese, ktorý odráža geografiu miesta a kultúrnu tradíciu spoločenstva, ktoré sa na tomto miesta rozvíja. V tomto zmysle je rusínska literatúra na Slovensku prirodzene spätá s východným Slovenskom, resp. pohraničím a prevažne s rurálnym prostredím tvoriacim a modifikujúcim motívy prepojenia zeme a ľudu a kultúry. Takéto obrazy sú identifikovateľné v tvorbe väčšiny rusínskych autorov, vrátane Ľ. Šandalovej (pravdepodobne najexplicitnejšie je spätosť s krajinou vyjadrená v prózach zbierky Červenŷj bereh, avšak typologicky sa krajinné motívy prelínajú viacerými ďalšími, aj poetickými dielami).  Podľa J. Mistríka (2021) kultúrna tradícia spoločenstva je selektívnym súborom kultúrnych hodnôt a mení sa v dôsledku premien postavenia sociálnej skupiny, čo je taktiež esenciálne v rusínskej literatúre na Slovensku, ktorá chronologicky odzrkadľuje premeny kultúrneho spoločenstva, ale aj jeho sociálneho postavenia (dedina, vojna, emigrácia, zatopenie obcí atď.), no zároveň zachováva piliere axiologického systému Rusínov (práca, viera, jazyk…). Aj tu je viditeľná a pochopiteľná línia národnobuditeľských aspektov, ktoré sa síce časom menia z heslovitého „ja som Rusín a navždy budem“ na inú podobu (viac či menej priamy apel na uvedomenie si kultúrnej identity)[4], ale ostávajú v textoch prítomné.

Čítanie je nevyhnutná kultúrna zručnosť, čítanie s porozumením je dôkazom kultivovanosti a vnímavosti. „Čítanie aj interpretácia je v podstate „odmotávanie“ textu, rozklad súvislého textu na jeho časti, na zložky, aby sa tak odhalila jeho podstata, jeho hodnota. Čítanie je operácia, odmocňovanie textu, je to zrkadlový postup jeho štylizácie, jeho výstavby. Dobrým interpretom textu je ten človek, ktorý je dobrým štylistom a to platí aj naopak. Štylistika a interpretácia – písanie a čítanie – sú zrkadlové pojmy.“ (Mistrík 1996, s. 45). Toto konštatovanie je obzvlášť dôležité z hľadiska tvorby pre deti, pretože ak je zámerom autora kultivovať a rozvíjať jazykový prejav dieťaťa, je nevyhnutné, aby bol text koncipovaný zrozumiteľne, prirodzene, normatívne a kultivovane. Tu možno vnímať limity tvorby Ľ. Šandalovej, ktorej jazykový prejav patrí k tým obrazne nasýtenejším, avšak aj v prozaickej tvorbe by bolo vhodné rozvíjať ho ďalej, predovšetkým do hĺbky (koncentrácia poznatkov, eskalácia emócií a pod).

Rozprávanie príbehov od nepamäti patrí k potrebám ľudstva rozvíjať sa, odovzdávať skúsenosti, vychovávať a formovať archetypy. Rovnako vo voľnočasovom, ako aj vo vzdelávacom procese čítania, ide u čitateľa o vyvolanie záujmu, upútanie pozornosti, motiváciu k činnosti, podporu kreativity a rozvíjanie kritického myslenia. Analýza prečítaného vedie k zamysleniu sa nad štruktúrou dejovej línie, vývojom postáv a logickými súvislosťami. Kreatívne čítanie s mladšími čitateľmi otvára priestor na experimentovanie s jazykom a rozvíja jazykovú flexibilitu a originalitu. Ak sa dieťa v texte stretne s jazykom, ktorý pozná, resp. ktorý si dokáže ľahko osvojiť, napr. spôsobom tolerovania nejednoznačnosti významu, podporí sa tým jeho schopnosť identifikovať frázy, idiómy a ďalšie jazykové vzory, ktoré dovtedy nepoznalo. Počúvanie príbehov stimuluje aj ďalšie pozitívne javy ako, napr. aktívne vnímanie, sústredenie, porozumenie. V tvorbe pre detského čitateľa je preto nevyhnutné mať na pamäti využiteľnosť textu aj na výchovné a vzdelávacie účely (čo je u Ľ. Šandalovej splnené), napr. v podobe využívania metódy storytellingu, ktorý predstavuje dynamickú alternatívu k tradičným pasívnym formám výučby jazyka. Jednotliví teoretici zdôrazňujú v súvislosti so storytellingom viacero aspektov, napr. pútavosť a efektívnosť, zábavnosť, atraktívnosť, populárnosť a pod., čo vedie k súhrnnej úvahe o výhode rozprávania príbehov v tom, že oslovujú čitateľov na kognitívnej aj emocionálnej úrovni, pričom emocionálna zložka pôsobí podporne na kognitívnu. Čitateľ si ľahšie zapamätá fakty, z príbehu, ktorý ho emocionálne zasiahol. Okrem osvojenia si faktografických údajov a rozvoja slovnej zásoby storytelling cielene a komplexne rozvíja komunikačné zručnosti, čitatelia sa zdokonaľujú v plynulej komunikácii. Rozprávkové príbehy prirodzene podporujú aj rozvoj interkultúrnej citlivosti a porozumenia rôznym kultúrnym prostrediam. Pri výučbe jazyka (rovnako aj pri podpore používania menšinového jazyka) sa práca s krátkym a čitateľsky atraktívnym príbehom ukazuje ako efektívny spôsob rozvoja jazykových schopností, stimul ku kreatívnemu a kritickému mysleniu. Je veľmi dôležité, aby príbehy zobrazovali prirodzený a autentický kontext, ktorý uľahčuje rozvoj všetkých jazykových zručností – čítania, počúvania, písania a hovorenia.

V súvislosti s mapovaním doterajšej tvorby Ľ. Šandalovej a v snahe poodhaliť perspektívu autorského vývinu je dobré zvážiť koncentráciu autorského potenciálu na naratívnu štruktúru, ktorá bude prirodzene upútavať pozornosť, vzbudzovať u detského čitateľa záujem a zvedavosť. Dôležité je tiež zasadiť do príbehu informácie tak, aby boli jasné a zrozumiteľné a tým lepšie a dlhodobo zapamätateľné. Zároveň treba mať na pamäti, že príbehy dokážu sprostredkovať široké spektrum emócií a emocionálne vnímanie prečítaného posilňuje a stabilizuje osvojenie si informácie (slová, frázy, poznatky, kultúrne vzorce atď.).  V tejto súvislosti by bolo možné rozšíriť pole pôsobnosti autorky, orientovať sa aj na staršieho detského, resp. mladého čitateľa. Z hľadiska autorských možností Ľ. Šandalovej – jazykového prejavu, všeobecného prehľadu aj vnímania a správnej interpretácie kultúrnych vzorcov a kódov, by to bolo pre rusínsku čitateľskú obec prospešné. Interpretovať text, o. i. znamená vysvetľovať, prerozprávať iným spôsobom, tlmočiť autorovu myšlienku cez optiku čitateľa a jeho vlastnej životnej skúsenosti. Interpretačná skúsenosť s tvorbou Ľ. Šandalovej má vopred dané hranice, avšak rovnako ako každá iná skúsenosť, vedie k ďalším možným perspektívam recepcie.

LITERATÚRA

 

MISTRÍK, J. (1996). Efektívne čítanie. Bratislava: Veda, 117 s. ISBN 80-224-0454-3.

MISTRÍK, J. (2021). Štylistika. Bratislava: Veda, 600 s. ISBN: 978-80-224-1892-8.

ПАВЛІЧ, M. (2017). In: Літературна рефлексія войны в оповіданях Людмілы Шандаловой. In: Копорова, К., ed. (2017) Studium Carpatho-Ruthenorum 2017. Штудії з карпаторусиністікы 9. Пряшів: Пряшівска універзіта в Пряшові – Інштітут русиньского языка і културы – Центер языків і култур народностных меншын, ISBN 978-80-555-1952-4, s. 15-21.

ПАВЛІЧ, M. (2022). „Білы місця“ або потенціалы русиньской літературы на Словакії. In: Копорова, К., ed. (2022) Studium Carpatho-Ruthenorum 2022. Штудії з карпаторусиністікы 14. Пряшів: Пряшівска універзіта в Пряшові, ISBN 978-80-555-3037-6, s. 49-57.

ŠANDALOVÁ, Ľ. (2020). Napju s᾽a vodičkŷ. Svidník: tota agentura, 80 s. ISBN 978-80-972058-7-4.

ŠANDALOVÁ, Ľ. (2022). Mame doma psyka. Nižná Jedľová: tota agentura, 144 s. ISBN 978-80-972058-8-1.

ŠANDALOVÁ, Ľ. (2024). Makovŷ prypovidkŷ. Nižná Jedľová: tota agentura, 126 s. ISBN 978-80-972058-9-8.

[1] https://www.rusyn.sk/ludmila-sandalova-napisala-dalsiu-knihu-pre-deti-pod-nazvom-mame-doma-psyka/

[2] https://www.rusyn.sk/ludmila-sandalova-napisala-dalsiu-knihu-pre-deti-pod-nazvom-mame-doma-psyka/

[3] https://tota.sk/projekt/podte-dity-sto-vam-povim

[4] Тема хоснованя русиньского языка ся проявлёвала в літературї ославлёванём красоты русиньского языка, прямов апелаціёв на то, абы Русины не забыли родный язык, а то в літературї про віковы катеґорії од найменшых дїтей аж по дорослых. (Pavlič 2022, s. 50).

Споминаєме на Дусю Латтову – членку Сполку русиньскых писателїв, котра 16. 10. 2025 опустила поземскый світ.

Leave a comment

Теодозія Латтова – довгорочна професіонална русиньска редакторка, журналістка, писателька, културно-освітня дїятелька. Довгы рокы робила в україньскім штудію Словацького розгласу у Пряшові. По політічных змінах в роцї 1989, была тов особов у розгласї, котра просаджовала право Русинів на їх властне высыланя, што ай Русины нескорше досягли, а Дуся, як єй фаміліарнї звали, зарядила ся якраз к русиньскій редакції.

З біоґрафії

Теодозія Латтова (роджена Дадаёва) ся народила в селї Рошківцї, в окресї Меджілабірцї, 22. 9. 1949. Штудовала на Середнїй общoосвітнїй школї в Меджілабірцях, наслїдно на Педаґоґічній факултї Універзіты Павла Йозефа Шафаріка у Пряшові, де абсолвовала штудії україньского языка і літературы в комбінації з нїмецькым языком і літературов. По скончіню штудій, року 1971 робила редакторку в Україньскім штудію Словацького радія в Пряшові а попри роботї абсолвовала і штудії журналістікы на Універзітї Коменьского в Братїславі. Кедь Русины досягли своє самостатне высыланя в розгласї, Дуся як скушена журналістка стала ся ведучов тіму редакторів русиньского высыланя, котре вела аж до року 2006 року, коли одышла на пензію.

Літературны актівіты

Сама была літературно плодна, писала приповідкы про дїти. Хоць самостатну книжку авторьскых приповідок ся їй не подарило выдати, як скушена редакторка і едіторка была при выданю умелецькых творів іншых авторів. Была одповіднов і языковов редакторков публікації Штефана Смолея Нагода або судьба, до русиньского языка переложыла дві публікації словацькой авторкы Ерікы Матоноковой Остурняньскы повісти і Гавранів поклад – Повісти з Лачнова.

Упорядковала тыж зборник поезії, прозы, малых сценічных форм, публіцістікы і іншых жанрів під назвов Миле слово материньске. Тот зборник довгы рокы служыв і про приправу дїтей на декламаторьскый конкурз в русинськім языку – Духновічів Пряшів.

Робота в радію была про Теодозію Латтову нелем професіёв, але і посланём. Кедь в роцї 2012 почало высылати русиньске інтернетове радіо русин.ФМ, до молодого колектіву, тогды іщі аматерів ся залучіла і она, а то з великым ентузіазмом. А нелем радами, але і конкретнов роботов, кедьже приготовлёвала довгы рокы, покля їй то здоровя доволёвало, дакілько релацій, такых як Історічный календарь, Нашы целебріты, Перлічка ці Припомінка. Таксамо тексты Теодозії Латтовой, векшынов на історічны темы, выходили і в InfoРусинї, пізнїше, по злучіню Народных новинок з InfoРусином в НН InfoРусинї.

Не забываєме на Тя, Дусё!

 

 

 

 

1 2 3 … 9