Вступ
Русиньскый списовный язык Русинів на Словакії быв кодіфікованый 27. януара 1995 в Братїславі. Од того часу ся списовный язык Русинів зачав поужывати в русиньскоязычных публікаціях літературы факту і белетрії, на сторінках періодічных часописів і новинок, а нескорше і на офіціалных інтернетовых сторінках різных русиньскых орґанізацій і сполків. Выдавательсков актівітов в русиньскім языку ся заоберать много русиньскых орґанізацій, сполків ці інштітуцій в Словацькій републіцї. Першов з них ся стала Русиньска оброда на Словеньску, котра была заложена в роцї 1990 в Меджілабірцях (Magocsi 2016, 439-448). Спомеджі далшых орґанізацій можно спомянути передовшыткым Академію русиньской културы в СР, Сполок русиньскых писателїв Словеньска, Русин і Народны новинкы, Здружіня інтеліґенції Русинів Словакії, Світовый конґрес Русинів, Сполок св. Іоанна Хрестителя, Музей русиньской културы в Пряшові, Музей модерного уміня Ендіго Варгола в Меджілабірцях ці Інштітут русиньского языка і културы Пряшівской універзіты в Пряшові.
Першым русиньскым пореволучным періодіком на Словакії ся став часопис Русин, котрого нулте чісло было выдане в роцї 1990 в Меджілабірцях, од рока 1991 быв приправлёваный і выдаваный редакціёв Русин і Народны новинкы. Часопис є конціпованый як двоймісячник, котрый публікує одборны тексты занимаючі ся літературов, културов і сполоченьскім жывотом Русинів. Обчаньске здружіня Русин і Народны новинкы выдавало културно-сполоченьскый тыжденник Народны новинкы. Перше чісло было выдане 21. авґуста 1991, од року 2017 є выдаваный Русиньсков обродов на Словакії під назвов НН інфо русин – Народны новинкы Русинів Словакії (Magocsi 2016, 443-444).
В рамках Народных новинок были выдаваны кварталны літературны прилогы Поздравлїня Русинів (од 2002) і Русалка (од 2000). Поздравлїня Русинів своёв назвов надвязало на періодічны і літературны актівіты періоду русиньскых будителїв в 19. столїтю і вытваряло простор на формованя оріґіналной літературы русиньскых авторів. Находять ся в нїй нелем укажкы з уж выданой літературы, але так само і тексты, з котрыма ся авторы запоїли до Літературного конкурзу Марії Мальцовской. Од року 2016 є рубріка обновлена на сторінках часопису Русин, од року 2017 з розсягом вісем сторінок.
Далшыма можностями про публікованя текстів новых і зачінаючіх авторів русиньской літературы суть інтернетовы сторінкы двох русиньскых орґанізацій, Сполку русиньскых писателїв Словеньска і Академії русиньской културы в СР. Сполок русиньскых писателїв (од рока 2001 дотеперь) ся концентрує на выдаваня белетрії і одборно-научных публікацій занимаючіх ся русиньсков літературов. Ёго авторами суть напр. Юрко Харитун, Штефан Сухый, Штефан Смолей, Осиф Кудзей, Мирослав Жолобаніч, Петро Ялч і іншы. Сполок тыж орґанізує Літературный конкурз Марії Мальцовской, в котрім беруть участь авторы вшыткых ґенерацій русиньскых писателїв, нелем скушены авторы як Штефан Сухый, Миколай Ксеняк ці Штефан Смолей, але і авторы новы і зачінаючі (Яна Сташкова, Домініка Новотна, Елена Хомова, Данієла Капралёва ці Владїслав Сивый). На ёго вебовій сторінцї www.rusynlit.sk ся находять укажкы з выдаваных книжок умелецькой літературы, як і творів запоєных до Літературного конкурзу Марії Мальцовской. Вебова сторінка Академії русиньской културы www.cms3.rusynacademy.sk в секції Література од рока 2019 раз за тыждень публікує дотеперь нїґда невыдаваны літературны тексты.
Найстарша ґенерація русиньскых авторів є творена людьми, котры были літературно актівны в періодї уж перед Нїжнов револуціёв. Кедьже але свою творчость не могли публіковати в русиньскім языку, тоты тексты были выдаваны в україньскім або словацькім языку. По кодіфікації списовного языка але много з них переходить в своїй творівій актівітї уж лем на русиньскый язык. Такый є припад русиньскых поетів Штефана Сухого і Миколая Ксеняка ці прозаічкы Марії Мальцовской.
Молодша ґенерація є звязана з літературныма прилогами Поздравлїня Русинів і Русалка, многы з них суть абсолвентами высокошкольского штудія учітельства русиньского языка і літературы на Інштітутї русиньского языка і културы Пряшівской універзіты в Пряшові. Штуденты были к літературній творчости мотівованы бігом навчалного процесу на годинах літературы і Комунікатівных зручностей в русиньскім языку. Є але треба додати, же іде о ґенерацію формуючу ся або скорше потенціалну, бо лем єдна авторка з них, Петра Семанцёва, выдала окрему книжку (Россыпаны рядкы) (Семанцёвa 2013, 144) і далшы авторкы были участничками Літературного конкурзу Марії Мальцовской (в роцї 2015 Янка Сташкова, в роцї 2016 Домініка Новотна). Далшы тексты штудентів (Зденка Цітрякова, Янка Боґуска, Мирослава Дзубова, Вероніка Шебестова і іншы) ці молодых авторів были публікованы в спомянутій збірцї Семанцёвой або на сторінках антолоґії Русалка: Творчость молодых авторів 2000 – 2009 (Плїшкова 2009, 200). Мож сконштатовати, же з новов творчостёв тых авторів ся стрїчаєме малоколи, і у векшынї припадів є можне, же по абсолвованю штудій в літературній творчости дале не продовжовали ани в пріватнім жывотї.
В послїднїх роках ся але обявили мена авторів як Данієла Капралёва, Владїслав Сивый ці Людміла Шандалова, котрых мож поважовати за авторів наступуючой русиньской літературы. Про них платить, же ся веце концентрують на естетічну ровину текстів, як на практічны функції літературы (напр. Миколай Ксеняк). Тема русиньской ідентіты не мать в текстах головне слово, но і так ся голосять ку русиньской традіції (напр. Людміла Шандалова через біоґрафічну літературу з темов із історії Русинів, Червеный берег) (Шандалова 2016, 248).
Шпеціфіком русиньской літературы выдаваной на Словакії є то, же не є выдавана лем в азбуцї і подля платной нормы русиньскойо списовного языка, але і то, же много з авторів выдало свої книжкы двойґрафічнї в латиницї і азбуцї (напр. Людміла Шандалова) або двойязычно в русиньскім і в словеньскім языку (Миколай Ксеняк) або в анґліцькім языку (збірка приповідок Михайла Гіряка «In the Seventy-Seventh Kingdom»: Carpatho-Rusyn Folktales – «В сїмдесятій семій країні»: Карпаторусиньскы приповідкы) (Гіряк 2015, 153). То вшытко можеме высвітліти повказанём на незналость азбукы в припадї молодшой ґенерації Русинів і снагу авторів быти доступныма про што найвекшый округ чітателїв. Іншы авторы выдавають свої книжкы самонакладом, нажаль, даколи і без языковых коректур або з преферованём правил свого родного діалекту.
Тематічна і жанрова характерістіка
На наслїдуючіх сторінках понукаме тематічну і жанрову характерістіку русиньской літературы, котру дїліме до дакількых катеґо, рій і при каждій з них ся находить куртый опис даной творчости.
Чітательскы популарным жанром є в русиньскій літературї жанер байкы, котрый ся находить в творчости веце авторів, примарно ся нёв інтересують авторы Миколай Ксеняк і Осиф Кудзей, в послїднїх роках до меншой міры і прозаік Штефан Смолей (Чудный світ (Смолей 2011, 72) і Чудны пригоды [Смолей 2015, 174]). Миколай Ксеняк є єден з авторів, котрый в минулости писав тексты в україньскім языку, але по кодіфікації списовного языка перешов назад к родному языку. Ксеняк є автором многых збірок байок в українчінї як Байки (Kсеняк 1963, 127; Ксеняк 1970, 113; Ксеняк 1974, 78), Сміх і гіркість сердця (Kсеняк 1977, 123), Віночок з терня (Kсеняк 1980, 130), Дорогоцінна знахідка (Kсеняк 1985, 128), з котрых быв нескорше зробеный выбер выданый в русиньскім языку з назвов Выбраны байкы (Kсеняк 2002б, 80). В наслїдуючіх роках были выданы далшы збіркы як Ozveny (Kseňák 2002, 168) i двойязычнe русиньско-словацьке Зеркалїня/Zrkadlenie (Kсеняк 2010, 200), котры были доповнены афорізмами, дале Углы погляду (Kсеняк 2011, 84), Нашы горізонты (Kсеняк 2015, 166), Недоповіджене (Kсеняк 2018а, 152), Bájky pre každého (Kseňák 2018, 170) і дотеперь послїдня выдана збірка Кошарик плодів (Kсеняк 2019, 150). Ксенякова форма байкы має ближе ку класічній дефініції жанру, як єй знаєме на основі текстів Езопа ці ЛаФонтена. Суть то курты епічны тексты, в котрых автор крітізує конкретны соціалны проблемы ці неґатівны властности людьского характеру на прінціпі алеґорії. Персонами репрезентуючіма тоты ідеї суть найчастїше звірята або нежывы предметы, на кінцю ся находить понаучіня ці авторьскый коментарь. Ксеняк в них веце разы споминать шпеціфічно русиньскы проблемы, як є асімілація і однароднёваня, недостаточне знаня родного языка, вымераня русиньскых сел, розбита народна ідентіта і под.
Тексты Осифа Кудзея суть гібрідным віршованым жанром, котрый взникнув споїнём анекдоты і байкы. Ёго творчость ся находить в збірках Мудрость жывота (Кудзей 2008б, 88), Байкы-забавляйкы (Кудзей 2008а, 96), Байкарёвы думкы (Кудзей 2009, 104), Bajkal (Kudzej 2013a, 108), Сміх через слызы (Кудзей 2013, 108); Bajky, dumky i vydumky (Kudzej 2013b, 106), Bajkomat (Kudzej 2014, 106), Šoky (Kudzej 2015, 112), Smichoty i chmury rusiňskoj natury (Kudzej 2016, 112), Zamiška (Kudzej 2017, 106), Цукер, мед і феферонкы (Кудзей 2018, 192) а Хрумкы (Кудзей 2019, 136). Покы про Ксеняка є важна крітіка, понаучіня і много раз автор нукать конкретне рїшіня, то Кудзеёва байка є легка і ненарочна забава. Кудзей ся веце концентрує на комічный ефект, іронію і сатіру, ёго байкы мають необчековану поінту і цїлём є просто забавити чітателя. Много з ёго текстів мож ідентіфіковати як знамый фіґель.
Інтересным прикладом на сатірічну русиньску літературу є творчость Мира Жолобаніча, котру мож прирівняти ку знамому карікатурістови Федорови Віцови (Ілько Сова з Баюсова). Автор дотеперь выдав три збіркы афорізмів вєдно з властныма ілустраціями-карікатурами Хто ся сміє, є одважный (Жолобаніч 2017, 64), Хто ся сміє, є мудрый (Жолобаніч 2018, 96) а Хто ся сміє, є здравый (Жолобаніч 2019, 80), в котрых выужывать сатіру, іронію, двойзмыселность і гру із словами. К сатірічній русиньскій літературї патрить тыж творчость Штефана Сухого, як книжка поезії Аспірін (Сухый 2006, 64), так і оцїнёвана збірка куртой прозы Як Руснакы релаксують (Сухый 1997, 166; Сухый 2017, 166). Сухый ставлять перед своїх протаґоністів зеркало і повказує на їх неґатівны сторінкы (напр. алкоголізм, оговораня, жывот в кламстві). Єдным із репрезентатівных текстів збіркы є Грїх і покаяніє Юрка Лжеумершого (Сухый 2017, 11-64), котрого головна персона фінґує свою смерть і наслїдно ожывать із мертвых, лем зато, жебы перевірила вірность ёго жены. Налада повіданя але нескорше переходить до важнїшой пологы, кедь в Юркови перебігне морална зміна і вырїшить, же хоче жыти в правдї і приїмать трест за свої чіны.
Много іншых авторів нараблять з позітівным русиньскым автостереотіпом, спомеджі них можно єднозначно выбрати творчость Штефана Смолея. Писатель є автором веце куртшых і довшых текстів, можеме спомянути публікації Нагода або судьба (Смолей 2009, 144), Бурї над Бескидами (Смолей 2013, 244) а Тяжкый жывот (Смолей 2019, 144). В ёго реалістічній прозі суть звычайно протаґоністы зо стереотіпічныма властностями: простый обычайный чоловік зо села, гордый на свій народ, робітный, покорный і діспонує міцнов внутрїшнёв силов в бою із тяжков жывотнов долёв.
Векшына членів актівной писательской базы авторів русиньской літературы суть Русины у віцї веце як шістьдесять років, зато ся і в своїй творчости природно навертають до минулости, як до своёй властной особной або до минулости іншых людей або властного народа. В їх літературї мож найти мотівы родічів (главнї матери), дїтинства і жывота в роднім селї і в природї. К біоґрафічным ці автобіоґрафічным прозам мож зарядити прозаічны творы Марії Мальцовской (Під русиньскым небом (Мальцовска 1998, 152), текст Материна свічка (Мальцовска 2012, 95-105) зо збіркы Найкрасша приповідка (Мальцвоска 2012, 284), aвтобіоґрафію Миколая Ксеняка Спомінкы і очекованя (Ксеняк 2013, 144) і Запискы обычайного вояка (Смолей 2018, 96) Штефана Смолея. К літературї факту патрить напр. книжка Александра Зозуляка Світла і тїнї Василя Зозуляка (Зозуляк 2009, 138), антолоґія научных текстів Николай Вескид як субєкт і обєкт історіоґрафії (Бескид 2009, 200), Ґрекокатолицькый священицькый род Павловічовых із Шарішского Чорного (1693 – 1900) Рудолфа Павловіча (Павловіч 2010, 82) і книжка Владиміра Ілковіча Русиньскый новінарь (Ілковіч, 2014, 172).
Шпеціфічнов катеґоріёв біоґрафічной русиньской літературы на Словакії суть творы, котры ся занимають пережытов травматічнов скушеностёв. К ним мож зарядити авторів Юрка Харитуна, Миколая Шкурлу, Людмілу Шандалову а Марію Мальцовску. Першый спомянутый писатель є Русин з уж неекзістуючого села Остружніця. На тім містї і на містї далшых шестёх сел ся днесь находить водна гать Старина, котра своёв воднов плохов і охранным пасмом навколо навсе взяла містным родакам можность навернутя ся до міста свого походжіня. Тота внуторно невырівнана персонална кривда є головным мотівом многых віршів поета Юрка Харитуна, найвеце то мож відїти і в збірцї поезіїї Мої жалї (Харитун 2010, 188), за котру быв в роцї 2010 оцїненый Преміёв Александра Духновіча.
Кедь мав Миколай Шкурла вісем років, ёго родічі увірили тому, же їх чекать лїпшый жывот на теріторії Україны в тогдышнїм Совєтьскім союзі. По приходї до цїля, до села Сенкевічовка, ся але дізнали, же їх не чекать обіцяный лїпшый райскый жывот, але праві наспак – понічены села і міста, розбиты мосты і драгы. Худоба, мороз і тяжкы подмінкы на жывот привели многых Русинів к думцї вернути ся назад домів, але то уж не могли. Навертаня не было леґалне і при покусї перейти через граніцї были многы заперты і пересунуты до ґулаґів. Миколай Шкурла о жертвах того кламаня і великій кривдї розповідать і подавать свідоцтво в автобіоґрафічній книжцї в словацькім языку Odsúdení do raja: Neuveriteľné príbehy na ceste za šťastím (Škurla 2004, 161).
Червеный берег (Шандалова 2016, 248) є збірка куртой прозы Людмілы Шандаловой, в котрій суть головныма персонами жытелї села Нїжный Верлих і ёго околіцї на северовыходї Словакії. Село было бігом Другой світовой войны бомбардоване рускыма войсками, котры хотїли выгнати з области Нїмців. Червеный берег є розповіданём авторцїной родины і жытелїв сел Нижнїй Верлих, Юркова Воля і міста Свідник, котры были свідками того нещастя. Шандалова ся неконцентрує на політічну сітуацію, ани на конкретных людей, што формовали войнову історію, але інтересує ся о псіхічне пережываня – як є в русиньскій літературї общім знаком – простых людей.
Творчость Марії Мальцовской ся дасть зарядити к псіхолоґічній прозї, котра одражать впливаня проблематічных жывотных сітуацій на душевне пережываня індівідуалного чоловіка. Далшыма частями авторцїной творчости є і біоґрафічна проза і мотів травмы. Авторка спочатку публіковала в україньскім языку (Юлчіна тайна (Мальцовска 1988, 146) а Поточина [Мальцоска 1991, 155]), але уж рік перед кодіфікаціёв списовного языка Русинів на Словакії выдала збірку куртой прозы в русиньскім языку з назвов Манна і оскомина (Мальцовска 1994, 151). В далшых роках были выданы збіркы Русиньскы арабескы (Мальцовска 2002, 97), Приповідкова лучка (Мальцовска 1995, 53) а новела Зелена фатаморґана (Мальцовска 2007, 148). По смерти авторкы была выдана іщі єдна прозаічна збірка Найкрасша приповідка (Мальцовска 2012, 284), котра є выбіром з авторцїной цїложывотной творчости. Прімарнов персонов проз Марії Мальцовской є жена, котра є аналізована з веце позіцій ці статусів, ці уж є то ґенерація (дїтя, мати, старый родіч), жывотный став (слободна, выдата, по розводї ці вдова) або сітуація звязана з материнством або любовным жывотом. Женьскы поставы Мальцовской суть характерістічны тым, же ся не хотять подволити своїй долї, але находять в собі внутрїшню силу і боюють з нёв, докажуть переконати проблемы, жебы ся знали постарати о свою родину, котра є тов найвекшов цїнностёв в їх жывотї. Жены в авторцїных прозах не суть ідеалізованы тіпы, не суть носительками характерованых властностей або ідей, ани їх чіны не суть звонка мотівованы подля потребы автора. Іде о вецерозмерны і повноцїнны особности, котры суть морално зрїлы, але єдночасно робять хыбы і несправны рїшіня.
Зелена фатаморґана (Мальцовска 2007, 144) є найлїпшым текстом з авторцїной творчости, Мальцовска в нїй розповідать жывотну путь Ількы, котрой зломовыма і жывот формуючіма скушеностями суть знасилнїня і нежелана грубость. Ілька в псіхолоґічнім вывої переходить од наівного дївчатя к страченым ілузіям, од грызїня сумлїня з грїху к намаганю очістити ся, кедь добровольно собі волить нелегкый жывот слободной матери. Персона Ількы є комплексом табуізованых сітуацій, є жертвов сексуалного атаку, вінником грїху інтерупції і слободна мати на селї, і дотеперь патрить к вынятковым явом в русиньскій літературї на Словакії, котрый дотеперь не быв з таков бравуров повторяный.
Літературна творчость Русинів на Словакії по роцї 1989 є мотівована успішнов кодіфікаціов русиньского списовного языка в роцї 1995, і зато ся означать як Період третёго народного возроджіня. Во векшынї припадів іде о авторів Русинів, котры были в тім часі запоєны до актівіт народного возроджіня. Писателї мають скушености з публіцістічнов, учітельсков, перекладательсков ці выдавательсков роботов, інтересують ся о сучасный сполоченьскый жывот Русинів, суть актівны в русиньскых орґанізаціях, школьстві ці медіях. Дякуючі тому усвідомлюють собі проблемы, з якыма ся Русины на Словакії стрїчають, снажать ся їх вырїшыти або хоць через свою літературну творчость на то повказують. Література, котра пописує жывот Русинів як народностной меншыни на Словакії і інтересує ся проблемами народной ідентіты, ся находить скоро у каждого русиньского автора в меншій або векшій мірї. Можеме спомянути напр. збірку патріотічной поезії Штефана Смолея Не ганьб ся, Русине! (Смолей 2005, 88), поезію Марії Ґіровой Родне гнїздо (Ґірова 2008, 88), тота тема є тыж притомна во віршох Мілана Ґая Моїм родакам (Ґай 2016, 98), стишкох про дїти Гелены Ґіцовой-Міцовчіновой Родне слово (Ґіцова-Міцовчінова 2016б, 100) і у далшых.
Єдным з такых авторів є і Миколай Ксеняк, котрого велика часть творчости є звязана з темов русиньской народной ідентіты, котра є спрацована різныма способами. В уж спомянутій збірцї баёк і алеґорічных розповідань Углы погляду (Ксеняк 2002б, 80) Ксеняк примарно або інотайно бісїдує о русиньскій народній ідентітї і о проблемах, з якыма ся стрїчає. Автор ся в індівідуалных текстах інтересує позіціями і актівітами людей в одношіню к народній ідентітї. Ксеняк не ставлять Русинів лем до позіції жертвы, але в дакотрых текстах крітізує свій властный народ і повказує на властности і рїчі, котрых наслїдкы ся проявлюють в народностній асімілації, слабій зналости родного языка у жытелїв наймолодшой ґенерації і у вымераню русиньскых сел. Автор через різны ілустрації повказує на проблемы Русинів: яблонь з штєпами із чотырёх різных стромів уж не знать, чім властно є (розбитa народна ідентіта); самозваный русиньскый патріот ся в корчмі хвалить, якый є він Русин, але в публічнім просторї ся ганбить поужывати русиньскый язык і ёго сын ходить до словацькой школы (фалошный патріотізм, пасівіта і фалош); высыханя озера, котре є запрічінене одклонїнём водных притоків (асімілація і одноароднёваня) і т. д. Ксеняк в текстах крітізує неґатівны властности, котры зміцнюють асімілацію. Він апелує на то, жебы ся Русины не бояли верейно признавати своє походжіня, і жебы бісїдовали в русиньскім языку, він хоче, жебы русиньскый фолклор і традіцї были захованы, підчаркує потребность актівного одовздаваня языка, културы, традіцій і знань о властнім народї далшым ґенераціям Русинів.
Шпеціфічнов частёв творчости Миколая Ксеняка суть дві збіркы з послїднїх років, Формованя русиньской ідентіты (Ксеняк 2016б, 48) і Резонанції на книжкы і подїї (Ксеняк 2018б, 154). Обідви книжкы суть збірков лірічных рефлексівных текстів, стихів з дідактічно-рефлексівным характером, котры ся жанрово подобають асі найвеце одам. Тексты мають выхвоно-едукачну функцію, лірічный субєкт спроваджать чітателя через русиньску історію, бісїдує о найважнїшых особностях індівідуалных історічных періодів, припоминать і ославлює їх чіны і значіня. Ксеняк нараблять з історічнов і културнов памятёв, выбером особностей і удалостей хоче о історії інформовати і оцїнёвати їх. Про тоты тексты є тіпічне, же умелецька і естетічна функція тексту є секундарна, автор ся концентрує прімарно на то, жебы чітателя інформовав, выховав і формовав ёго народну ідентіту. Тексты суть характерістічны высокым обсягом інформацій, названём цїлого мена особы, орґанізацій ці книжок. Автор в процесї вытваряня народной ідентіты гварить о великім значіню русиньскых будителїв минулых і сучасных, народностных орґанізацій, зналости історії властного народа, фолклору, поужываню народного языка, писаня літературы в русиньскым языку і т. д. В другій збірцї дотримлює тотожный прінціп, Ксеняк оцїнює дїла сучасной русиньской літературы і реаґує на тогочасны удалости із соціалного і културного жывота Русинів.
Третёв частёв Ксеняковой творчости є белетрія інтересуюча ся дротарьством, котру творять три книжкы: О камюньскых майстрах (Ксеняк 1994, 288), Біда Русинів з дому выганяла (Ксеняк 2002а, 126) а Жмені родной земли (Ксеняк 2009, 138). Дротарьство є феноменом, котрый є тіпічным про Русинів в селах Камюнка, Орябина, Великый Липник, Літманова і Страняны, і про Словаків в селах Велике Рівне, Макове і Довге Поле. Про тяжкы робітны условія в реґіонї хлопи были мушены через зиму йти на путь за роботов – на дрoтарьку, котра їх перевела через різны місця Словакії, Сербії, Хорватьска, Мадярьска ці Булгарії. Дротарство было до другой половины 20. стороча частым, але по роцї 1948 під впливом індустріялізації то ремесло зачінать ся страчати і вымерати. Шыковны рукы дротарів мож в сучасности відїти уж лем на ярмаркох ці в музеях.
Дротарство як русиньскый феномен уж заникать і в културній памяти сучасных Русинів, зато ся го автор снажить холем через свою творчость утримати при жывотї. Інтересный опис той части Ксеняковой творчости понукать літературный науковець Валерій Падяк: «Проза Николая Ксеняка – то скорше історіцко-етноґрафічный погляд на жывот русиньского села, котре ся сперать на особны спомины, переказы, росповідї старых жытелїв, писомны жрідла, взяры з родинных архівів Камюнчан. Од повідкы до повідкы автор концентрує позорность на єдну конкретну тему – ремесло». (Падяк 2012, 126-127). Книжка Біда Русинів з дому выганяла (Ксеняк 2002а, 126) была в роцї 2003 оцїнена Преміёв Александра Духновіча і складать ся з прозаічных і драматічных текстів вєдно із добовов фотодокументаціёв із жывота дротарів. Наприклад, Приповідка о дротарёви (Ксеняк 2002, 3-26) є адресована дїтьскому приїмателёви, котрого легков формов інформує о дротарёх, подобный концепт є поужытый в єдноактовій драмі Дротарь-штудент (Ксеняк 2009, 59-67), де молодый дротарь мусить обгаёвати перед мадярьскым стражмайстром нелем своє ремесло, але і русиньскый народ. В обидвох текстах мож збачіти, же автор хоче приїмателя што найвеце інформовати, естетічна функція є підпорядкована той інформатівній і едукачній. Часть Розлучкы дротарів (Ксеняк 2002, 27-48) є збірков сцен, в котрых є акцент на емоціоналне пережываня одходу дротарів на путь за роботов. В Дротарскых черепках (Ксеняк 2002, 49-112) ся находять зозбіраны розповідї і скушености дротарів, котрых спомінкы Ксеняк выслухав і записав. Збірка прозы Жмені родной земли (Ксеняк 2009, 138) скумать одлуку од родины, родной земли і родного материньского слова.
Часть творчости Юрка Харитуна є поставлена на єднакім прінціпі: збірати, записовати і выдавати творы русиньского фолклору, жебы ся заховав будучім ґенераціям Русинів. Дякую, мамко! (Харитун 2017, 104) є зборником народной словесности, дїтьского фолклору, котрый зачала зберати Харитунова мати і нескорше в нїй продовжовав єй сын Юрко. Выслїдок роботы двох ґенерацій обсягує дїтьскый фолклор нелем із стариньской области, але і з околіцї Вранова над Топлёв, Снины і Гуменного. Находять ся там колисанкы, забавлянкы, усмішкы, утїшкы, пестушкы, вінчовачкы і молитвочкы. Вызначнов публікаціёв є тыж далша книжка автора Нашы співаночкы, як дївчат віночкы (Харитун 2018, 52), котра є зложена з веце як тристо русиньскых народных жартовных співанок зозбераных з русиньскых сел северовыходной Словакії.
Рефлексівна поезія Юрка Харитуна, як напр. Факлї горять (Харитун 2016, 340) і Моя тринадцята (Харитун 2019, 152), ся заоберать темами людьской екзістенції, емоціоналного пережываня, долёв поета ці одношінём мужа к женї. К подобному тіпу поезії мож задїлити і стихы Владїслава Сивого, де розоберать вопросы екзістенції чоловіка, темы неконечности і незаставітельности часу. Автор быв участником Літературного конкурзу Марії Мальцовской в роцї 2018, і зо своїма віршами здобыв перше місце. Ёго віршы мож найти нелем в рубріцї Поздравлїня Русинів (Русын 1/18), але і в музічнім допроводї на компактных дісках Смутный клавн, віршы і ґітары (Сивый 2014), Із жывота справы (Сивый 2016) а Образы із нашого жывота (Сивый 2017).
Вынятковым проєктом в области збірок фолклорных творів є книжка „In the Seventy-Seventh Kingdom“: Carpatho-Rusyn Folktales – „В сїмдесятій семій країні‟: Карпаторусиньскы приповідкы (Гіряк 2015, 153). Карпаторусиньскый фолкоріста Михайло Гіряк через свій жывот зозберав і в шістьдесятых і семдесятых роках двадцятого столїтя выдав много русиньскых приповідок, котры были з прічіны тогдышнёй комуністічной влады українізованы. Тота публікація обсягує приповідкы, котры были управлены Штефаном Сухым до списовного русиньского языка. Тота публікація є двойязычна, зато є приступна нелем про русиньскых чітателїв на Словакії, але і про Русинів і нерусинів по цїлім світї.
Реліґія є єдным з ідентітотворчіх знаків, котрый є асі найвеце одолным проти рушивым впливом асімілації ці выстягованя. Наслїдуючі ґенерації Русинів (в еміґрації або і в родній теріторії з далшыма народами) ся може будуть чути іншым народом і не голосити ся к русиньскій народности, но і проти тому во векшынї припадів будуть надале навщівовати церьков своїх предків, церьков выходного обряду. Мотів реліґії є притомный в творчости веце авторів, много раз єй мож найти і во віршикох літературы про дїти і молодеж. Духовна поезія є публікована в церьковных періодіках як є Артос, Благовістник ці Ґрекокатолицькый русиньскый календарь. Авторами духовной поезії Русинів на Словакії суть головно Мілан Ґай а Осиф Кудзей. Ядро творчости Осифа Кудзея є во веце як десятёх збірках легкых баёк-анекдот, є але шкода, же ся не маєме можность веце стрїчати і з іншым другом поезії. Єдным вынятком в творчости писателя є збірка Пацеркы (Кудзей 2008в, 116), в котрій ся проявив як здатный автор духовной і спірітуалной лірікы. Мілан Ґай зо збірками Молитва Русина (Ґай 2012, 104) і З нами Бог (Ґай 2019, 96) ся веце занимать значінём вызнаня віры к Богу, темами сумлїня чоловіка, грїх і каяня ся.
Великов частёв лірічной творчости русиньскых авторів суть тыж віршы про дїти і молодеж. Вызначный русиньскый писатель Штефан Сухый выдав поетічны збіркы Азбукарня (Сухый 2004, 64), Слон на Кычарї (Сухый 2007, 64), Незабудка (Сухый 2008, 96), Азбукова мама (Сухый 2010, 136). З далшых авторів мож спомянути главнї Ґелену Ґівоцу-Міцовчінову (цїла творчость; мож спомянути Фіялочка (Ґіцова-Міцовчінова 2010, 56), Родне слово (Ґіцова-Міцовчінова 2016б, 100), З квіткы приповідкы [Ґіцова-Міцовчінова 2016a, 196]), Квету Мороховічову-Цвик (Камаратя спід зеленого дуба і белавого неба [Мороховічова-Цвик 2011, 112]), Петра Ялча (Мамко, подьме чітати [Ялч 2014, 96]) а Івету Мелнічакову (З приповідкы світ, [Мелнічакова 2015, 52]). К прозаікам літературы про дїти патрить Меланія Германова зо збірков Дїтём про радость і поучіня (Германова 2016, 124), Марія Мальцовска і збіркы Русиньскы арабескы (Мальцвоска 2002, 100) і Приповідкова лучка (Мальцовска 1995, 53), Миколая Ксеняка зо збірков Медвідята на прогульцї (Ксеняк 2016a, 102). Інтереснов авторков літературы про дїти є Людміла Шандалова, котра є єднак авторков поезії (Подьте дїти, што вам повім (Шандалова 2013, 64), Ани бы сьте не вірили [Шандалова 2018а, 64]), але і драматічных гер, котры суть урчены про школьскый театер: Wi-fintená princezná (Шандалова 2015, 51), Юрко а поклад (Шандалова 2018в, 60), Чудесна лавочка (Шандалова 2018б, 63).
Бібліоґрафія
Бескид, Гавриіл (ед.). 2009. Николай Вескид як субєкт і обєкт історіоґрафії: Выбір із творчости і оцїнїня дїтельства русиньского історіка. Пряшів: Русиньске културно-освітне общество А. Духновіча.
Германова, Меланія. 2016. Дїтём про радость і поучіня. Пряшів: Академія русиньской културы в СР.
Гіряк, Михайло. 2015. «In the Seventy-Seventh Kingdom»: Carpatho-Rusyn Folktales – «В сїмдесятій семій країні»: Карпаторусиньскы приповідкы. Vermont: Carpatho-Rusyn Research Center.
Ґай. Мілан. 2012. Молитва Русина. Пряшів: Академія русиньской културы.
Ґай, Мілан. 2016. Моїм родакам. Пряшів: Сполок русиньскых писателїв Словеньска.
Ґай, Мілан. 2019. З нами Бог. Пряшів: Академія русиньской културы.
Ґірова, Марія. 2008. Родне гнїздо. Пряшів: Русин і Народны новинкы.
Ґіцова-Міцовчінова, Гелена. 2010. Фіялочка. Свідник: Tlačiareň svidnícka, s. r. o.
Ґіцова-Міцовчінова, Гелена, 2016a. З квіткы приповідкы. Свідник: Tlačiareň svidnícka, s. r. o.
Ґіцова-Міцовчінова, Гелена. 2016б. Родне слово. Пряшів: Академія русиньской културы в СР.
Жолобаніч, Міро. 2017. Хто ся сміє, є одважный. Пряшів: Сполок русиньскых писателїв Словеньска.
Жолобаніч, Міро. 2018. Хто ся сміє, є мудрый. Пряшів: Сполок русиньскых писателїв Словеньска.
Жолобаніч, Міро. 2019. Хто ся сміє, є здравый. Пряшів: Сполок русиньскых писателїв Словеньска.
Зозуляк, Александер (ед.). 2009. Світла і тїнї Василя Зозуляка: Зборник статей і літературных текстів к 100-річніцї народжіня і 15. річніцї смерти. Пряшів: Русин і Народны новінкы.
Ілковіч, Владимір. 2014. Русиньскый новинарь. Пряшів: Сполок русиньскых писателїв Словеньска.
Ільченко, Лариса, Падяк, Валерій. 2015. Бібліоґрафія русиньскоязычных выдань: 2005-2014. Ужгород: Выдавательство В. Падяка.
Ільченко, Лариса. 2007. Бібліоґрафія русиньскоязычных выдань: 1989-2004. Ужгород: Выдавательство В. Падяка.
Капралёва, Данієла. 2018. Серна в нераю. Пряшів: Обчаньске здружіня Колысочка – Kolíska.
Ксеняк, Миколай. 1963. Байки. Словацьке педагогічне видавництво в Братіславі – відділ української літератури в Пряшеві.
Ксеняк, Миколай. 1970. Байки. Словацьке педагогічне видавництво в Братіславі – відділ української літератури в Пряшеві.
Ксеняк, Миколай. 1974. Байки. Пряшів: Словацьке педагогічне видавництво в Братіславі – відділ української літератури в Пряшеві.
Ксеняк, Миколай. 1977. Сміх і гіркість сердця. Пряшів: Словацьке педагогічне видавництво в Братіславі – відділ української літератури в Пряшеві.
Ксеняк, Миколай. 1980. Віночок з терня. Пряшів: Словацьке педагогічне видавництво в Братіславі – відділ української літератури в Пряшеві.
Ксеняк, Миколай. 1985. Дорогоцінна знахідка. Пряшів: Словацьке педагогічне видавництво в Братіславі – відділ української літератури в Пряшеві.
Ксеняк, Миколай. 1994. О камюньскых майстрах. Пряшів: Русиньска оброда.
Ксеняк, Миколай. 2002a. Біда Русинів з дому выганяла. Пряшів: Світовый конґрес Русинів.
Ксеняк, Миколай. 2002б. Выбраны байкы. Пряшів: Сполок русиньскых писателїв Словеньска.
Ксеняк, Миколай. 2009. Жмені родной земли. Пряшів: Сполок русиньскых писателїв Словеньска.
Ксеняк, Миколай. 2010. Зеркалїня / Zrkadlenie. Пряшів: Сполок русиньскых писателїв Словеньска.
Ксеняк, Миколай. 2011. Углы погляду. Пряшів: Академія русиньской културы в СР.
Ксеняк, Миколай. 2013. Споминкы і очекованя. Пряшів: Сполок русиньскых писателїв Словеньска.
Ксеняк, Миколай. 2015. Нашы горізонты. Пряшів: Академія русиньской културы в СР.
Ксеняк, Миколай. 2016a. Медвідята на прогульцї. Пряшів: Обчаньске здружіня Колысочка – Kolíska.
Ксеняк, Миколай. 2016б. Формованя русиньской ідентіты. Пряшів: Академія русиньской културы в СР.
Ксеняк, Миколай. 2018а. Недоповіджене. Пряшів: Академія русиньской културы в СР.
Ксеняк, Миколай. 2018б. Резонанції на книжкы і подїї. Пряшів: Академія русиньской културы.
Ксеняк, Миколай. 2019. Кошарик плодів. Пряшів: Академія русиньской културы в СР.
Кудзей, Осиф. 2008a. Байкы-забавляйкы. Пряшів: Русин і Народны новинкы.
Кудзей, Осиф. 2008b. Мудрость жывота. Пряшів: Русин і Народны новинкы.
Кудзей, Осиф. 2008в. Пацеркы. Пряшів: Русин і Народны новинкы.
Кудзей, Осиф. 2009. Байкарёвы думы. Пряшів: Русин і Народны новинкы.
Кудзей, Осиф. 2012. Ча(байка). Міджілабірцї: Общество св. Йоана Крестителя.
Кудзей, Осиф. 2013. Сміх через слызы. Пряшів: Русин і Народны новинкы.
Кудзей, Осиф. 2018. Цукер, мед і феферонкы. Пряшів: Академія русиньской културы в СР.
Кудзей, Осиф. 2019. Хрумкы. Пряшів: Академія русиньской културы в СР.
Мальцовска, Марія. 1988. Юлчіна тайна. Пряшів: Словацьке педагогічне видавництво в Братіславі – відділ української літератури в Пряшеві.
Мальцовска, Марія. 1991. Поточина. Пряшів: Словацьке педагогічне видавництво в Братіславі – відділ української літератури в Пряшеві.
Мальцовска, Марія. 1994. Манна і оскомина. Пряшів: Русиньска оброда.
Мальцовска, Марія. 1995. Приповідкова лучка. Пряшів: Русиньска оброда.
Мальцовска, Марія. 1998. Під русиньскым небом. Bratislava: PIP – ART, s. r. o.
Мальцвоска, Марія. 2002. Русиньскы арабескы. Пряшів: Русиньска оброда.
Мальцовска, Марія. 2007. Зелена фатаморґана. Ужгород: Выдавательство В. Падяка.
Мальцовска, Марія. 2012. Найкрасша приповідка. Пряшів: Сполок русиньскых писателїв Словеньска.
Мелнічакова, Івета. 2015. З приповідкы світ. Пряшів: Обчаньске здружіня Колысочка – Kolíska.
Мороховічова-Цвик, Квета. 2011. Камаратя спід зеленого дуба і белавого неба. Пряшів: Сполок русиньскых писателїв Словеньска.
Павловіч, Рудолф. 2010. Ґрекокатолицькый священицькый род Павловічовых із Шарішского Чорного (1693-1900). Пряшів: Русин і Народны новинкы.
Падяк, Валерій. 2012. Нарис історії карпаторусиньской літературы ХVI.- XXI. стороча. Пряшів: Сполок русиньскых писателїв Словеньска.
Падяк, Валерій. 2016. Нарис історії карпаторусиньскої літератури. Торонто: Кафедра українознавчих студій Торонтського університету.
Плїшкова, Анна. 2008. Русиньскый язык на Словеньску. Пряшів: Світовый конґрес Русинів.
Плїшкова, Анна. 2009. Русалка: Творчость молодых авторів 2000-2009. Пряшів: Русин і народны новинкы.
Семанцёва, Петра. 2013. Россыпаны рядкы. Пряшів: Сполок русиньскых писателїв Словеньска.
Сивый, Владїслав. 2014. Смутный клавн, віршы і ґітары. Пряшів: RUTHENIAN ART.
Сивый, Владїслав. 2016. Із жывота справы. Пряшів: RUTHENIAN ART.
Сивый, Владїслав. 2017. Образы із нашого жывота. Prešov: Rusínske komorné divadlo, o.z.
Смолей, Штефан. 2005. Не ганьб ся, Русине! Пряшів: Русин і Народны новинкы.
Смолей, Штефан. 2009. Нагода або судьба. Пряшів: Сполок русиньскых писателїв Словеньска.
Смолей, Штефан. 2011. Чудный світ. Свідник: Tlačiareň svidnícka, s. r. o.
Смолей, Штефан. 2013. Бурї над Бескидами. Пряшів: Академія русиньской културы в СР.
Смолей, Штефан. 2015. Чудны пригоды. Свідник: Tlačiareň svidnícka, s. r. o.
Смолей, Штефан. 2018. Запискы обычайного вояка. Пряшів: Академія русиньской културы в СР.
Смолей, Штефан. 2019. Тяжкый жывот. Пряшів: Академія русиньской културы в СР.
Сухый, Штефан. 1997. Як Руснакы релаксують. Пряшів: Русиньска оброда.
Сухый, Штефан. 2004. Азбукарня. Пряшів: Русин і Народны новинкы.
Сухый, Штефан. 2006. Аспірін. Пряшів: Русин і Народны новінкы.
Сухый, Штефан. 2007. Слон на кычарї. Пряшів: Русин і Народны новинкы.
Сухый, Штефан. 2008. Незабудка. Пряшів: Сполок русинискых писателїв Словеньска.
Сухый, Штефан. 2010. Азбукова мама. Пряшів: Русиньска оброда на Словеньску.
Сухый, Штефан. 2017. Як Руснакы релаксують Пряшів: Академія русиньской културы в СР.
Харитун, Юрко. 2010. Мої жалї. Пряшів: Русин і Народны новинкы.
Харитун, Юрко. 2016. Факлї горять. Пряшів: Академія русиньской културы в СР.
Харитун, Юрко. 2017. Дякую, мамко! Пряшів: Обчаньске здружіня Колысочка – Kolíska.
Харитун, Юрко. 2018. Нашы співаночкы як дївчат віночкы. Пряшів: Обчаньске здружіня Колысочка – Kolíska.
Харитун, Юрко. 2019. Моя тринадсцята. Пряшів: Академія русиниской културы в СР.
Шандалова, Людміла. 2013. Подьте дїти, што вам повім. Свідник: тота аґентура.
Шандалова, Людміла. 2015. Wi-fintena princezna. Свідник: тота аґентура.
Шандалова, Людміла. 2016. Червеный берег. Брно: тота аґентура.
Шандалова, Людміла. 2018a. Ани бы сьте не вірили. Свідник: тота аґентура.
Шандалова, Людміла. 2018б. Чудесна лавочка. Свідник: тота аґентура.
Шандалова, Людміла. 2018в. Юрко а поклад. Свідник: тота аґентура.
Ялч, Петро. 2014. Мамко, подьме чітати. Пряшів: Сполок русиньскых писателїв Словеньска.
Kseňák, Mikuláš. 2002. Ozveny. Prešov: SNM – Múzeum rusínskej kultúry v Prešove.
Kseňák, Mikuláš. 2018. Bájky pre každého. Žilina: Georg Žilina.
Kudzej, Jozef. 2013a. Bajkal. Svidník: Tlačiareň svidnícka, s. r. o.
Kudzej, Jozef. 2013b. Bajky, dumky i vydumky. Svidník: Tlačiareň svidnícka, s. r. o.
Kudzej, Jozef. 2014. Bajkomat. Svidník: Tlačiareň svidnícka, s. r. o.
Kudzej, Jozef. 2015. Šoky. Svidník: Tlačiareň svidnícka, s. r. o.
Kudzej, Jozef. 2016. Smichoty i chmury rusiňskoj natury. Svidník: Tlačiareň svidnícka, s. r. o.
Kudzej, Jozef. 2017. Zamiška. Svidník: Tlačiareň svidnícka, s. r. o.
Kudzej, Jozef. 2018. Kofein 100 mg. Svidník: Tlačiareň svidnícka, s. r. o.
Magocsi, Paul Robert. 2016. Chrbtom k horám. Dejiny Karpatskej Rusi a karpatských Rusínov. Prešov: Vydavateľstvo Universum.
Pavlič, Michal. 2018. Rusínska identita ako literárny problém. Pohľady na rusínsku literatúru na Slovensku po roku 1989. Prešov: Centrum jazykov a kultúr národnostných štúdií – Ústav rusínskeho jazyka a kultúry. Dizertačná práca.
Plišková, Anna. 2007. Rusínsky jazyk na Slovensku: náčrt vývoja a súčasné problémy. Prešov: Metodicko-pedagogické centrum.
Plišková, Anna. 2018. Publikačná činnosť 1998 – 2018. Prešov: Prešovská univerzita v Prešove – Centrum jazykov a kultúr národnostných menšín – Ústav rusínskeho jazyka a kultúry.
Škurla, Mikuláš. 2004. Odsúdení do raja. Neuveriteľné príbehy na ceste za šťastím. Svidník: Tlačiareň svidnícka, s. r. o.
Од року 2009, коли вышов першый зборник штудій з карпаторусиністікы, настали ай даякы зміны в технічнім оформлїню зборника, што собі выжадали постуно ся міняючі крітерії кладжены на выдаваня научных зборників. Так од року 2013 зборник выходить в контекстї тых змін під ґаранціёв научной редакторкы, котров є проф. ПгДр. Юлія Дудашова, др. н., і двох рецензентів – проф. Др. Михаіла Капраля, к. н., і доц. ПгДр. Василя Ябура, к. н. Зборник Studium Carpatho-Ruthenorum/Штудії з карпаторусиністікы перешов нарочным процесом змін, у котрых успів і обгаїв своє місто научного зборника. Свідчіть о тім ай факт, же од року 2017 ёго выдаваня матеріално підпорує ай Выдавательство Пряшівской універзіты, під лоґом котрого зборник выходить. При десятьрочнім юбілею зборника вырїшили сьме зробити іщі єдну технічну зміну – скоріґовати назву зборника. До року 2017 быв зборник выдаваный під назвов Studium Carpato-Ruthenorum/Штудії з карпаторусиністікы, де у слові „Carpato‟ хыбила ґрафема h, што было іншпіроване точно перебратов назвов од Михайла Лучкая і ёго першой пробы описати історію карпатьскых Русинів (позерай по латиньскы написану ёго історічну роботу Historia Carpato-Ruthenorum Sacra et Civilis, в перекладї Історія карпатьскых Русинів церьковна і світьска (1843)
