Kategória: Штудії, рецензії

Штудії і рецензії на русиньску літературу.

Вышла далша книжка АРК в СР, зборник поезії Гелены Ґіцовой-Міцовчіновой – КАПКЫ РОСЫ

Leave a comment

Сучасна русиньска література на Словакії по роцї 1989 має єдну сполочну рису – скоро каждый русиньскый писатель має у своїй творчости холем єдну книжку присвячену дїтьскому чітателёви, іншы пишуть лем літературу про дїти і молодеж. Не мож ся тому чудовати, праві тоты авторы, з котрых многы были актівны і в третїм русиньскім народнім возроджіню, собі найвеце усвідомлюють потребу навчаня наймолодшой русиньской ґенерації і главно знаня русиньского языка словом і писмом. Дакотры авторы (напр. Людміла Шандалова) выдавають свої книжкы про дїти і в латиніцї, і в азбуцї, із заміром захопити штонайвекше коло молодых чітателїв.

І література Гелены Ґіцовой-Міцовчіновой, народженой 14. 5. 1939 у Збудьскім Рокытові, котра жыє і творить у Меджілабірцях, а теперь выдає свою 27. книжку поезії в русиньскім языку, є скоро без вынятку присвячена дїтём, причім у нїй домінує главно проста рітмічна поезія, котра є вгодна про навчаня русиньского языка і при приправі на декламаторьскы конкурзы русиньской літературы. З богатой творчости мож спомянути зборникы поезії  Пчолка (2010), Родне слово (2016), За шыроке море (2016), Мотылик (2017) ці Розквітнута лука (2018).

Найновшый зборник – Капкы росы приносить тематічно різнороду поезію, котра ся складать з дакількох частей. Ґіцова-Міцовчінова пише о „тіпічно дїтьскых‟ темах як є гра, домашнї звірята, околишня припода, части рока або церьковны свята, послїднёв частёв зборника суть гаданкы. Авторка ся намагать у чітателя розвивати позітівну жывотну позіцію, яку напрямлює к почливости і оцїнїню красы природы.

Стишкы але мають сполочне то, же веце або менше прямо ся намагають выховно дїяти на молодого чітателя описанём „русиньской реалности‟, і так тот зборник можеме дати довєдна з літературов Миколая Ксеняка, котрый мав подобный приступ, главно тематіков о дротарях. Русиньскы дїти ся так од Ґіцовой-Міцовчіновой дізнають о еміґрації і міґрації за роботов; комплексны проблемы як школство, познаня родного языка і културы суть описаны подобно, як у Миколая Ксеняка, і в припадї зборника поезії Ґіцовой-Міцовчіновой, даколи уступує естетіка віршів перед праґматічным приступом.

Михал Павліч

Зборник Штефана СМОЛЕЯ – Мамко моя, чом праві я? (рецензія)

Leave a comment

Штефан Смолей належить до старшой ґенерації русиньскых писателїв Словакії, котра была літературно актівна в періодї по роцї 1989, в третїм русиньскім народнім возроджіню. Автор є знамый і оцїнёваный передовшыткым як прозаік (Премія Александра Духновіча за русиньску літературу, в ёго припадї за прозу Бурї над Бескидами в р. 2014), но в послїднїх роках дає перевагу тыж поетічній і байкарьскій творчости (напр. стихы Білы марґареткы, 2015, Мамко наша, 2016; байкы у зборнику Чудный світ, 2011).
Теперїшня публікація Мамко моя, чом праві я?, є зборником короткой прозы і 32. ёго книжков у русиньскім языку. Як є авторовым звыком, дїя проходить в минулости в домашнїм середовиску на русиньскім селї меджі простыма людми. Окремы тексты суть взаємно звязаны централнов постатёв Андрія Гороха і ёго пригодами в дїтинстві. Сполочным мотівом ці кулміначным пунктом тых текстів є але Андріёве похворїня ці зранїня, котре здобуде.

На єднім боцї так мож крітіковати повторёваня єднакого мотіву, на другім боцї мож оцїнити то, же Смолей го выужывать на то, жебы фарбисто ілустровав жывот селян в минулости. В книзї ся находять описы русиньской културы, напр. народного лїчіня ці запоїня „сельского розуму‟ (причім автор го не ідеалізує, але вказує тыж на ёго наслїдкы), святочных звыків, дїтьскых гер, але і роботы (пастырьство в дїтинстві, дереворубство у дорослім віцї).
Єдночасно Смолей вказує і на наслїдкы і можны комплікації нелегкого жывота карпатьскых Русинів, котры в минулости жыли самостачным жывотом – скоро вшытко потребне собі выробили або здобыли вдяка домашнїм звірятам, выпестовали ці назберали у лїсї. Одношіня домашнїх звірят і селян было сімболічне, домашнї звірята злегшовали роботу на полю, выпестованы плоды служыли на обжыву про людей, як і звірїв, котры дале помагали на полю. В припадї, кедь ся селянам стратила худоба ці дїтина потребовала лїчїня, зразу є огрожена обжыва родины і выникать нерїшытельный єствуючій проблем.
Мамко моя, чом праві я? зато може быти інтереснов публікаціёв про шыроку шкалу чітателїв русиньской літературы, од простых чітателїв аж по штудентів, учітелїв і науковцїв, котры ся занимають літературов.

Михал Павліч

Четверта тогорочна книжка АРК в СР, зборник поезії Юрка ХАРИТУНА – Мої пішникы (рецензія)

Leave a comment

В рамках сучасной русиньской літературы поет Юрко Харитун є прикладом автора, котрый уже веце як три десяткы років представлять літературну „ставку на істоту‟. Русиньскый поет Юрко Харитун є знамый главно зборником Мої жалї, за котрый быв оцїненый в роцї 2012 Преміёв Александра Духновіча за русиньску літературу. Выразнов темов у тім і далшых зборниках была рефлексія, або літературне вырінаня ся з травмов, котра была запрічінена выселїнём з ёго родного села Стружніця про выбудованя водной гати Старина. Але главнов темов, котру мож ідентіфіковати у цїлій ёго поетічнїй творчости, є проявлїня любви ку жывоту і радости з нёго в будьякій подобі, ці уж іде о природу, родный край, жену, або саме писаня стихів. Вдяка конзістентній якости і трывалому гуманістічному характеру ёго творчость бы сьме могли прирівнати ку Міланови Руфусови ці віталістови Янови Смрекови. Як спомянуты авторы суть вызнамны про словацьку літературу, так, подля нас, є Юрко Харитун вызнамный про русиньску літературу.

Добро, любов і радость із жывота в ёго поетічній інтерпретації не суть баналітами, над котрыма бы затерпкнутый цінік легко кывнув руков. Харитуновы стихы суть автентічны, автор у них щіро одкрывать свою душу, і зато є тяжко іронізовати ёго посланя. Навыше, неґатівны емоції суть у Харитуна нераз переданы позітівно, ёго гнїв не є дештруктівный, але скорїше іде о споїня зо жалём і безмочностёв, ёго жаль є доповненый носталґіёв і нераз веде до змірїня.

Ай кедь з погляду дотеперїшнёй авторовой творчости новый зборник Мої пішникы не приносить разантну зміну тону ці тематікы, бо автор надале продовжує в тенденціях своёй творчости, зась і зась оцїнюєме Харитунове снажіня передати чітателёви ёго радость із жывота. Автор ся посердництвом своїх стихів намагать указати (а може і научіти) своє віджіня світа, на што вывжывать богаты образны средства.

Харитуновы стихы суть тыж характерістічны чутёвостёв. Поет нелем указує на то, што є можне відїти, але снажить ся, жебы красу навколишнёго світа чітатель і одчув. Стихы так вытваряють пластічный образ авторового віджіня світа. З нефалошнов щіростёв і привітностёв нам поет указує свої пішникы і вызывать, абы сьме го наслїдовали.

Михал Павліч

Іван Боднар – Стары рущаньскы пригоды (курта рецензія)

Leave a comment

Мож повісти, же в історії каждого народа єствують вызначны історічны подїї, котры із собов несуть травмы. В рамках історії лемківскых Русинів так фіґурує Акція Вісла, на северовыходї Словакії екзістує менше траґічна, но засягнутыма жытелями глубоко пережывана крива, котру сімболізує Старина. Ставаня водного дїла собі выжадало переселеня і зрівнаня зо землёв семох русиньскых сел, меджі іншыма і Остружніцї, з котрой походить оцїнёваный поет Юрко Харитун, і Руського, котре є звязане із жывотами авторів повідань книгы Івана Боднара.
Стары рущаньскы пригоды суть почіном вітця і сына, зозбераны пригоды жытелїв села Руське, при котрім собі такой спомянеме на методу оралной історії. Пригоды з легкостёв і сімпатічно описують містный колоріт, сельскый ум, містны повіры ці традіції і звычаї при роботї (доповнены о може уже архаічну термінолоґію), або ай сельскых фіґлярїв, героїв або і швіндлярїв ці злодїїв.


Розповіджены пригоды суть розмаїтов мозаіков, котра вытварять пластічный опис жывота на русиньскім селї, вірный образ, но містами може і прибарвене чаровне село Руське. Не йде о выпоінтованый твір фікції, ани розсягом великы тексты. Но они інтересным способом ожывлюють уж безнадїйно страченый час і простор, над котрым ся розолляла вода. Фіналный текст – повіданя з назвов Послїдня жытелька сімболічно творить зачаток конця водной гати.
Подобно як і далшы выдаваны книжкы русиньской літературы в сучасности, і Стары рущаньскы пригоды суть властно двойвыданём, але не двойґрафічным в русиньскім языку, але двойязычным, то значіть, половина книжкы є в словеньскім і друга в русиньскім языку – в азбуцї. Книжка ся так одкрывать і про шыршый чітательскый округ, затоже ся не обмеджує лем на чітателїв-Русинів.
В заключіню нашого куртого тексту хочеме Іванови Боднарови поґратуловати к оцїнїню книжкы Цїнов Александра Павловіча за оріґіналный умелецькый твір в русиньскім языку і высловлюєме надїй, же з Боднаровов творчостёв ся будуть чітателї стрїчати і в будучности. Была бы то велика шкода, кебы нї.

Михал Павліч

Вышла друга тогорочна публікація АРК в СР, книжка Марії ҐІРОВОЙ-ВАСЬКОВОЙ – Спомины сердця

Leave a comment

Про сучасну русиньску літературу є характерістічне навертаня ся до минулости, до простїшых часів, нераз силно зафарбленых ружовов фарбов ідеалізації і носталґії. Нечудо, кедь векшына писателїв належить до старшой ґенерації Русинів.
Авторы ся з тематіков минулых часів можуть попасовати вшеліяк, в їх творчости ся находять тексты засаджены до сельского середовиска, конфлікты выходять із каждоденного жывота ці пишуть властны мемоары (спомяньме, наприклад, Миколая Ксеняка, Штефана Смолея ці Марію Мальцовску).
Зборник Марії Ґіровой-Васьковой Спомины сердця уж подля назвы говорить, же свому чітателёви понукать тексты, котры выходять з минулости і зо споминів. Зборник ся складать з дакількох тематічно розлічных частей, з поезії і прозы, із смутных і веселых
текстів.


Невыслуханы просьбы матери обсягують поезію з темов страты дїтины і жалю над передчасно сконченым молодым жывотом, автентічно описує траґічность того, кедь родіч поховать властну дїтину. Часть Віршы про дорослых передавають любов і обдив ку природї і родному краю, снажить ся у чітателя проявити емоції, котры бы прямовали к подобному одношіню, яке має ку своїй домовинї Ґірова-Васькова. Находить ся ту тыж дакілько стихів, котры ся пригваряють ку русиньскым особностям ці орґанізаціям (подобну літературу писав і Миколай Ксеняк, наприклад, у книжках: Формованя русиньской ідентіты, Резонанції на книгы і події). Важно ладжена поезія є наслїдно вымінена за одлегшены стихы з выховным підтоном із жывота дїтей на селї, котры зажывають вшеліякы пригоды і періпетії, што ся лем чудом не кончать траґічно.
Другов половинов нового зборника суть короткы прозаічны текты в части Засмійме ся на своёв бідов, котры мають знакы алеґорії ці анекдоты (даколи іде о знамый адаптованый жарт). Авторка в них описує пригоды зо жывота, што ся можуть стати хоцьде і хоцькому. Пригоды нераз описують хытрость і шпекуланство, котре не все є покаране. Ці уж іде о манжельскы натїговачкы, зависть і малость чоловіка, з пригод многораз выходить мудрость научена вдяка „школї жывота‟. Книжка поезії Марії Ґіровой-Васьковой зато своїм способом припоминать кухнёвый давковач на поперь (або ай на іншы присмакы – оцет, чілі ці ванілковый цукерь) – находять ся ту тексты веселы і важны, описує мудрость і глупость, як і іншы менше доброчестны людьскы властности. Тематічна рoзнородость але створює чутя ославы пестрости і многоракости смаків жывота.

Михал Павліч

Вышла перша тогорочна книжка АРК в СР – МОНІКА автора Мілана ҐАЯ (рецензія)

Leave a comment

Хоць любовна ці інтімна ліріка є обычайно (або выходячі з мужско-женьскых стереотіпів лем зданливо) доменов жен, в русиньскій літературї вступує до тых вод Мілан Ґай, (родак із Сукова) котрый ся дотеперь презентовав духовнов ліріков (спомяньме наприклад Молитва Русина з р. 2012 ці З нами Бог з р. 2019). Тематіка любви не є Міланови Ґаёви чуджа, ай кедь ся нёв у минулости занимав скорїше у споїню з віровызнанём і любовлёв к Богу.
В новій публікації Моніка (10. ёго книжка в русиньскім языку) ся автор занимать любовным чувством мужа ку женї. Даный зборник поезії є роздїленый до трёх частей: Спознаваня, Вєдно і Розход. Поет ся в них занимать окремыма фазами одношіня, од першого залюбіня і безсонных ночей аж по часто необходимый і смутный розход.
Окремы стихы споює єднакый лірічный субєкт – муж у зрїлім віцї, котрого любов заскочіла і несподївала. Мілан Ґай так указує, же любов не познає граніцї ани віковы обмеджіня і може прийти в каждім віцї.


Не значіть то але, же іде о – подля дакого к даному віку – адекватне спокійне чувтво, але праві наспак – субєкт ся безголово залюбить, у вырї чуств страчать голову і дотеперїшня екзістенція самотности уж про нёго не є алтернатівов, з котров бы ся змірив. В дакотрых стихах поет описує і чутёву паралізу, коли лірічный субєкт уж не докаже іншак єствовати, безгранічно ся оддає чувствам на мілость і немілость.
Не є але вшытко лем ружове і красне, як у першій безголовій фазї, автор тыж спрацовлює одрїкнутя і неповторїня чувств, страту контакту і неперемінену шансу на одношіня. Не обходить тыж морално проблематічну сітуацію, як є любов ку двом женам.
Лірічный субєкт але не страчать свою моралну інтеґрічность, і надале з почливостёв ся ставить ку присязї манжелцї і чує одповіность за родину. Література писана мужми ці женами має нераз і особы одповідаючі віку, в припадї лірікы то платить о дашто веце, з оглядом на іщі близше перепоїня лірічного субєкту з автором. В русиньскій літературї
авторков любовной поезії є главно Квета Мороховічова-Цвик із єй літературным противником, зато є приємным несподїванём, же в тій области ся буде презентовати і мужскый автор. (Самособов, попри Юркови Харитунови, котрого творчость має іншый
характер і внимаме ю скорїше як гуманістічне вызнаня любви к жывоту і вшыткому, што собі в нїм автор цїнить).
В данім зборнику бы наісто нашов своє місце глубшый філозофічный аспект, наприклад снажіня прямовати к доконалїшій аналізї одношінь ці порозумлїню основы чувственного піднесїня, котре є парадоксно, так просте, а єдночасно про каждого з нас унікатне і неповторне. Што але не є теперь, може быти в будучности.

Михал Павліч

Вышла перша тогорочна книжка АРК в СР – МОНІКА автора Мілана ҐАЯ

Leave a comment

Хоць любовна ці інтімна ліріка є обычайно (або выходячі з мужско-женьскых стереотіпів лем зданливо) доменов жен, в русиньскій літературї вступує до тых вод Мілан Ґай, (родак із Сукова) котрый ся дотеперь презентовав духовнов ліріков (спомяньме наприклад Молитва Русина з р. 2012 ці З нами Бог з р. 2019). Тематіка любви не є Міланови Ґаёви чуджа, ай кедь ся нёв у минулости занимав скорїше у споїню з віровызнанём і любовлёв к Богу.
В новій публікації Моніка (10. ёго книжка в русиньскім языку) ся автор занимать любовным чувством мужа ку женї. Даный зборник поезії є роздїленый до трёх частей: Спознаваня, Вєдно і Розход. Поет ся в них занимать окремыма фазами одношіня, од першого залюбіня і безсонных ночей аж по часто необходимый і смутный розход.
Окремы стихы споює єднакый лірічный субєкт – муж у зрїлім віцї, котрого любов заскочіла і несподївала. Мілан Ґай так указую, же любов не познає граніцї ани віковы обмеджіня і може прийти в каждім віцї.
Не значіть то але, же іде о – подля дакого к даному віку – адекватне спокійне чувтво, але праві наспак – субєкт ся безголово залюбить, у вырї чуств страчать голову і дотеперїшня екзістенція самотности уж про нёго не є алтернатівов, з котров бы ся змірив. В дакотрых стихах поет описує і чутёву паралізу, коли лірічный субєкт уж не докаже іншак єствовати, безгранічно ся оддає чувствам на мілость і немілость.
Не є але вшытко лем ружове і красне, як у першій безголовій фазї, автор тыж спрацовлює одрїкнутя і неповторїня чувств, страту контакту і неперемінену шансу на одношіня. Не обходить тыж морално проблематічну сітуацію, як є любов ку двом женам.

Укажку з книгы Мілана Ґая – Моніка мож найти ту!

Лірічный субєкт але не страчать свою моралну інтеґрічность, і надале з почливостёв ся ставить ку присязї манжелцї і чує одповіность за родину. Література писана мужми ці женами має нераз і особы одповідаючі віку, в припадї лірікы то платить о дашто веце, з оглядом на іщі близше перепоїня лірічного субєкту з автором. В русиньскій літературї авторков любовной поезії є главно Квета Мороховічова-Цвик із єй літературным противником, зато є приємным несподїванём, же в тій области ся буде
презентовати і мужскый автор. (Самособов, попри Юркови Харитунови, котрого творчость має іншый характер і внимаме ю скорїше як гуманістічне вызнаня любви к жывоту і вшыткому, што собі в нїм автор цїнить).
В данім зборнику бы наісто нашов своє місце глубшый філозофічный аспект, наприклад снажіня прямовати к доконалїшій аналізї одношінь ці порозумлїню основы чувственного піднесїня, котре є парадоксно, так просте, а єдночасно про каждого з нас унікатне і неповторне. Што але не є теперь, може быти в будучности.

Творы Євґенія Фенцика діставають ся ку чітателям (автор Петро Медвідь)

Leave a comment

Перебрана статя із Лем.Фм, автор Петро Медвідь.

В тых днях діставать ся ку чітателям нова публікація з Выдавательства Пряшівской універзіты в рамках серії Русиньска класіка.

Тандем літературознателів із Інштітуту русиньского языка і културы Пряшівской універзіты в Пряшові, Валерій Падяк і Михал Павліч, по двох публікаціях, в якых пошоровали творы Анатолія Кралицького, і выбері пєс з репертоара Театру Александра Духновіча, одкрывають про сучасного чітателя далшу вызначну русиньску особность і його творчу дідовизну.

Три найважнішы творы

Книга з назвов Євґеній Фенцик. Творы приносить три цілы, комплетны творы того вызначного священика, поета, прозаіка, драматіка і публіцісты другой половины 19-го столітя. Но подля редакторів выданя, іде о три найважнішы літературны творы, із веце як двасто, котры Фенцик почас свого жывота написав.

Веце мож прочітати на оріґіналнім сайтї рецензії: https://www.lem.fm/tvory-yevgeniya-fentsika-distavayut-sya-ku-chitatelyam/

Mgr. Ivana Slivková, PhD.: K dvom básnickým zbierkam Eleny Chomovej-Hriňovej

Leave a comment

Аbstract

The work of Elena Chomová-Hriňová as a contemporary Ruthenian author raises several stimulating questions that help to understand the Ruthenian cultural identity. The article characterizes the author’s two poetry collections, Ujackými drážkami (2020) and Pod skalou rastú šípky (2021). Typologically, it is a traditional Ruthenian natural and reflective poetry enclosed in the environment of the village and the surrounding nature. The creation of the poet is based on the harmony of the human being with the environment in which he lives. Natural motives are glorified against the background of relationships, deep family ties – especially with the immediate family (parents, children, uncles, aunts, etc.), which the poet of. i. creates a picture of cohesion as one of the priorities of the Ruthenian cultural environment. The question of cultural integration and efforts to aesthetically emancipate literary work in Chomová-Hriňová does not bring a new original view, but it certainly resonates and, despite relatively simple and straightforward confessions, her poems nostalgically and authentically bear the depth of the survivor.

 

Keywords: Poetry. Ruthenian literature. Cultural identity. Elena Chomová-Hriňová. Read more

Мґр. Михал Павліч, ПгД.: ДУХОВНА ПОЕЗІЯ ЛЮДМІЛЫ ШАНДАЛОВОЙ (Дакілько позначок ку зборнику Напю ся водічкы.)

Leave a comment

Abstract
In our article, we deal with the collection of spiritual poetry by Ľudmila Šandalová, entitled I‘ll Drink Water (Напю ся водічкы), which the author herself described as „little prayers“. In this paper, we analyze the collection as a whole from the perspective of the four dimensions of prayer (quantity, style, purpose and target), with which we want to characterize the lyrical subject present in the verses as well as the author‘s approach to the given genre.

Kеywords: Ľudmila Šandalová. Prayer as a Literary Genre. Rusyn Literature.
Contemporary Rusyn Literature. Rusyn Poetry Read more

1 2 3 4 5 … 9