Літературный конкурз Марії Мальцовской 2023: Людміла Шандалова – Горнець (1. місто)
Горнець
Быв єден горнець. Мав дві великы уха, што му одставали а єден величезный брїх. Же му выпучав, го нияк не трапило, наспак, на свій брїх быв незвычайно гордый. Хвалив ся кады знав, же такый брїх може поїсти велё-превелё найсмачнїшoй мачанкы на світї. Або на вітаміны пребогатой капусты, ці найлагоднїшых маслом мащеных бандурок.
Горнець ся єдно рано збудив а захавкав: „Ох, як добрї, же уж є день! Дораз буде фрыштик, за фрыштиком обід а за обідом вечеря. Днесь ня чекають самы добры річі“. Нараз до кухнї вошла ґаздыня, горнець погласкала, наповнила го по самый верьх а запла плін.
Мале горнятко, што стояло на кухіньскiй лінцї недалеко, перше ся лем потихіцкы присмотряло, потім ся чудовало: „Гей, горнець! Што ся тївко напарюєш? Ведь ті праскне брїх!“
Юбілейный – десятый рочник Літературного конкурзу Марії Мальцовской – выгодночіня
Горнець сі акуратно спокійнї одфуковав білы облачікы. Выпущав їх высоко понад себе, аж ся загмливало, а на таку поносу ся скоро уразив:
„Што?! Та ці ты не знаш, же моя пара, є моя сила?! Подай мі тамтот капелюх“, – вказав на стару обиту прикрывку, што ся повалёвала коло мікровылнкы.
„Увидиш!“
Горнятко было зведаве, ледва-ледва прикрывку підняло, притiм ся так здушыло, аж ся му заросили порцелановы стїны.
„Уфф! Нашто ті буде такый капелюх, што ня скоро розпучів?“
„Га! На тренінґ!“ – загулякав горнець так міцно, же горнятко, хоць мало лем єдно ухо і то обернуте до другой страны, скоро оглухло.
Кедь сі горнець насадив на верьх головы капелюх, тот ся зачав перше помаленькы трясти, потім веце а веце підскаков, аж наконець міцно трїскав і гырмів.
„Ох! То є страшне! Зачінать буря“, – закрутило ся доокола горнятко. Глядало, де ся скрыти.
„Видиш, што робять мої свалы?“ – фучав од намагы горнець, бо якраз цвічів – піднимав найтяжшы чінкы у кухіньскім фітнесцентрї. Окрем того тївко булькотїв, тївко бурмотїв, тяжко збыхав, аж ся му з чела лляли великы кропяї поту. Такы великы, же змачали начісто ёго величезный брїх, перелляли ся през нёго, аж покы не застали на пліняку, там засычали, а накoнець затихли.
Горнятко было в нїмiм ужасї, нияк не находило слов.
„Видиш, ты то не можеш доказати!“ – пышно ся обернув великый горнець на мале горнятко. „Таку силу може мати лем тот, хто ся файнї наїсть. Бандурок або капусты“, – закончів свою хвалу.
В тім моментї прибігла ґаздыня: „Ох, хто так прикрыв горнець? Вшытко выкыпіло!“ Взяла, тай выпла плін.
Укажка з Літературного конкурзу Марії Мальцовской 2023, 1. місто