Kategória: Література

СУЧАСНЫЙ СТАВ РУСИНЬСКОЙ ЛІТЕРАТУРЫ НА СЛОВАКІЇ:

МЕДЖІ БУДИТЕЛЬСТВОМ І НОВАТОРСТВОМ

Михал Павліч

Anotation

Rusyn literature is one of the few literatures of the present day about which we can say that its published works in the 21st century has the characteristics of the literature of the periods of national awakenings that took place in Europe in the past in the 19th century. After almost thirty years since the codification of the Rusyn ­language in Slovakia, it is appropriate to stop and, taking into account the first literature of the given period and that published at the present time, evaluate the current development of Rusyn literature. Does Rusyn literature still fulfill the signs of national awakening or is it already in a different, transitional state?

Keywords: Contemporary literature. National awakening. Literature of national awakening. Rusyn literature. Rusyns on Slovakia.

 

1. Вступ

При штудованю матеріалів о писаню історії літературы в общім змыслї сьме меджі першыма статями натрафили і на дакілько такых, котры бы сьме могли назвати традічныма текстами. Мож їх найти в многых моноґрафіях ці учебниках про высокы школы – статї, котры ся задумовали над тым, што є то історія літературы (што є то історія в общім змыслї) а як єй мож дефіновати – причім ся уводило велике множество жрїдел і змін назорів а таксамо позіцій, якы ся міняли протягом столїть, котры розлічны літературо- і нелітературознателї заставали.

Іде о наісто валушны ай інтересны інформації, котры є правилне выпрацовати і публіковати на першых сторінках ці капітолах моноґрафій, но нескорше сьме ся приставили при текстї Петра Чорнея Вічна проблема: Як писати історію?[1], в котрім автор клав реторічный вопрос: „Має ся (літературна історія) заоберати лем текстами єднозначной умелецькой годноты і слїдовати історічны переміны поетікы, або нарабляти з познанём, же каждый текст є добово „закотвеный‟ в цїлій сїти културных і соціалных одношінь, жертвовати позорность нелем домінантній функції – естетічній, але таксамо форматівній, інформатівній і релаксачній функції літературы?‟[2]

Одповідь на тот вопрос вхабиме на нескоршу часть нашoго тексту, но можеме собі го класти ай в контекстї русиньской літературы (на Словакії). На роздїл од белетрістічных текстів писаных і выдаваных в маёрітнім языку, тзн. словацькім,  русиньской літературы не выходить аж так много, же автоматічно дійдеме ку заключіню, же кажду книжочку од каждого автора є потребне сохранити і прочітати. Але яке місто в історії літературы мають творы розлічной умелецькой годноты ці оріґіналіты, або особности епіґонів, (много раз нетворивых) наслїдователїв або наподобователїв? А што то властнї гварить о ставі той літературы в данім періодї?

2. Сучасна русиньска література на Словакії по роцї 1989

Як знаме, великым пунктом в історії 20. стороча в рамках середнёй Европы, котрый, подобнї як і Друга світова война і рік 1945, закончує єдну еру і зачінать нову, ся став рік 1989, коли упав тоталітный режім а много, до того часу сателітных штатів Совєтьского союзу ся стало незалежныма і настала в них демократізація сполочности . Єдным з такых штатів ся стала нескорше Словацька републіка, де дішло ку взнику подмінок на узнаня екзістенції Русинів як окремого народа і наслїдна кодіфікацію русиньского языка в роцї 1995, заложіня множества русиньскых народностных орґанізацій, періодічной пресы, выдавателїв, а то значіть, і много надїї на хоснованя русиньского языка в многых сферах, передовшыткым такых як літературна, театрална, медіална, школьска, набоженьска….

Як написав доц. Падяк в своїй публікації о історії русиньской літературы, вєдно з розвитком історіоґрафії, енціклопедістікы, фолклорістікы, етноґрафії, літературной наукы і бібліоґрафії, розвивала ся і белетрія.[3] В рамках першых писателїв, котры в зміненых демократічных условіях перешли у своїх творах на русиньскый язык, суть найчастїше споминаны трёми авторы: Миколай Ксеняк, Марія Мальцовска і Штефан Сухый, котры єдночасно патрять меджі найоцїнёванїшых авторів даного періоду. Про них платить, же ішло о авторів, котры были літературно актівныма уж перед роком 1989, но до того часу публіковали в словеньскім або україньскым языку. А каждый з них уж в періодї по роцї 1989 перешов лем на русиньскый язык, котрый быв їх материньскым а найблизшым языком, в котрім хотїли природно публіковати.[4]

К далшым авторам даного періоду мож прирядити веце або менше успішных писателїв, як поетів так і прозаіків, но актівных і публікуючіх векше множество літературы, такых як Штефан Смолей, Юрко Харитун, Осиф Кудзей, Марія Ґірова, Гелена Ґіцова-Міцовчінова, Квета Мороховічова-Цвик, Меланія Германова і дакотры далшы. Спомянуты писателї были авторами розлічных жанрів літературы – байкы і алеґорічны подобенства (Ксеняк, Смолей), байкы-фіґлї (Кудзей), гуморістічна література (Сухый), мемоарова проза (Шкурла, Ксеняк), русиньскы фолклорны жанры (Харитун) ці авторами текстів заміряных на традіції і ремесла (Ксеняк і дротарьство), лірічну, рефлексівну поезію (Харитун, Сухый, Мелничакова і далшы), духовну поезію (Кудзей, Ґай), любовну і інтімну ліріку (Мороховічова-Цвик) а множество літературы про дїти і молодеж (скоро вшыткы авторы).

У многых з авторів даного періоду мож збачіти тыж народнї орьєнтовану патріотічну літературу, што є лоґічным наслїдком зміненых сполоченьскых подмінок, евфорії зо вшыткых можностей, котры можуть Русины досягнути (тзн. і то, што ся їм за їх цїлу історію не подарило), лем треба к тому людей… выбудити.

 

3. Література будительства

Література „будительства‟ в рамках періоду третёго русиньского народного оброджіня є характерна і тым, же авторы собі усвідомлюють силу літературы впливати на мімолітературный, вонкашнїй світ – вжываючі притім форматівну, сполоченьску, выховну, ідеолоґічну, актівізачну і народну (зъєдночуючу) функцію літературы. А єдночасно тыж можеме ідентіфіковати великый вплив праві пробігаючіх позітівных змін в їх творчости.

В такій творчости ся стрїчаєме з темами народного-оброджіня підпоры народной ідентіты і хоснованя свого материньского русиньского языка (звышованя престижы русиньского языка приямо высловленов підпоров в літературї), таксамо і підпоры праві пробігаючіх процесів народного оброджіня. Мож то збагнути уж на першый погляд при прочітаню написів на їх книжках як Родне слово[5] Гелены Ґіцовой-Міцовчіновой, Не ганьб ся, Русине![6] Штефана Смолея, Формованя русиньской ідентіты[7] Миколая Ксеняка, Моїм родакам[8] Мілана Ґая, Родне гнїздо[9] Марії Ґіровой і далшых.

Добрым прикладом на то є творчость Миколая Ксеняка, котрого тексты были писаны все з думков на русиньскый народ. Ксенякова творчость была вызначна тым, же ся в нїй ефектівно вывжывала форматівна і выховна функція літературы, котрой цїлём было зміцнити русиньску народну ідентіту. В своїх байках вказує на застрашіня тых, котры ся ганьблять хосновати свій язык, суть пасівны і мають скептічный постой ід сучасному русиньскому руху. Ксеняк крітізує людей, котры думають о русиньскім языку як о языку села, о языку, котрый не є вгодне хосновати в офіціалных сітуаціях ці в публічнім жывотї. Крітізує тыж фалошных або пасівных патріотів а як противагу ку крітіцї радить, же залежить праві на актівній підпорї свого народа, напр. на орґанізації ці холем на участи на културных актівітах.[10]

В многых припадах є література писателїв-будителїв пряма, некомплікована, значіня поезії такых авторів є нераз цалком ясне на перше прочітаня, даколи мало затаєне простыма природныма, ґеоґрафічныма ці звірячіма метафорами і мотівами. Може йти о снагу авторів быти штонайвеце приступныма і ясныма што найшыршому окружіню чітателїв, но в припадї дакотрых писателїв може быти прічінов і то, же не суть професіоналныма писателями, але дома навченыма, локалныма патріотами, котры мають потребу себевыядрїня і підпоры пробігаючого русиньского руху через свою писательску творчость. К тому ся односить і формалный характер їх поезії, де ся найчастїше хоснує строфа о розсягу чотырёх вершів, ізосілабізм і здруженый рім (ААББ), даколи і ґраматічный рім (мож повісти, же часточно іде о іншпірацію фолклорныма творами, але і о інтуітівнї чутыма знаками „як бы ся мала поезія писати‟).

Прямость значіня поезії є тыж підчаркнута прямов адресаціёв чітателїв (формална ду-форма, тзн. ТЫ), котрым суть комунікованы уж высше спомянуты посолства. Автор много раз выступлять як скушеный ментор, котрый хоче чітателя привести к підпорї народного оброджіня, на путь ку благу свого народа. З подобным приступом ся стрїчаме і в літературї про дїти, найчастїше іде о літературу про наймолодшу ґенерацію, де попри тіпічных мотівох дїтьской гры, познаваня природного і домашнёго світа, вытваряня позітівных одношінь ку фамилії і природї, але і мотівы народной ідентіты, гордости на своє походжіня, вытваряня чутя патріотізму – а много раз є там і приямо выповіджене желаня або обіцяня автора, підчаркує ся тыж приналежность до ґрупы (фамилія, село, народ) перед індівідуалітов дїтины. Взникать так даколи і парадоксный образ простого дїтвака з дїтьскыма способностями, котрый але єдночасно несе тягар доспілого чоловіка, од котрого ся жадать одповідность ку народу, а дїтина мать в тім контекстї посланя.

Покы іде о далшы характерістікы, так ґеоґрафічный простор в поезії ці прозї є локалный, іде о простор лїсів, гор Карпат і Бескідів, ідеалізована теріторія русиньского села (много раз в минулости), нараблять ся з позітівныма мотівами ці сімболами домовины, гармонії і спокою.

В припадї русиньского автора Штефана Смолея, котрый є знамый главнї як прозаік, але тыж і автор патріотічной поезії (Не ганьб ся, Русине) ці баёк, ся часопросторово находиме в русиньскім селї в минулости. Іде о носталґічны часы, коли жывот ёго героїв быв характерный твердов роботов на полю з традічныма настроями. Персоналіты ёго постав суть некомплікованы, як і в своїх назвах часто повторять, іде о простых, обычайных людей, котры суть стереотіпічнї, даколи аж шаблоновито характерізованы як твердо роблячі, но все худобны Русины. Суть то звычайнї міцно реліґійны люде зо жывотнов долёв, котра тестує силу їх характеру, але вни ся тяжкому жывоту не піддавають. Конфлікты ёго прозы выходжають найчастїше з проблемів села ці шыршой родины в минулости, тзн. слабый економічный статус, дївка ся мусить оддати за того, котрого не любить; дївка чекать дїтину перед свадьбов і под.

Тему і мотівы народной ідентіты і асімілації дакотры авторы ефектівнї вжывають в своїх творах, як наприклад, Штефан Сухый в гуморній поезії Руснак і граблї[11] комбінує два языкы (молодый Руснак по часї в Чехах лем „млуві ческі“, але як го граблї вдарять до чела, такой уж знать бісїдовати) ці Марія Мальцовска, котра ємнї і субтілнї нараблять з темами асімілації, крізы ідентіты в куртых прозах Мамінка[12] ці Пришелець[13] враховано комплексных псіхолоґічно вірных характерів героїв і їх душевного розположіня як реакції на жывотны сітуації, в якых ся находять. Мальцовска тыж проблематізує грамонію русиньского села „модерныма ­проблемами міста‟ як дроґова завіслость, аґресія в родинї а под.[14]

Знаком літературы „будителїв‟ третёго русиньского народного оброджіня є, же є добово характерна, рефлектує културны і соціалны одношіня, но і в дакотрых припадах є естетічна функція літературы знижена в проспіх форматівной а тыж інформатівной функції літературы – найлїпше то мож зареґістровати на нескоршій творчости Миколая Ксеняка (Формованя русиньской ідентіты є зборником ославной поезії, котра є повна інформацій враховано цїлых мен особностей а їх функцій або назв орґанізації, нажаль, притім але естетічна функція терпить[15]).

Будительска лінія літературы не є доменов лем періоду тридцятьпять років дозаду, але і сучасности, коли дотеперь многы авторы наслїдують писательскы взоры Ксеняка, Смолея і далшых, мож спомянути напр. Елену Хомову-Грінёву ці Марію Кундратову, котрой книжка Стишкы і пригоды з Біловежі[16], в котрій мож найти народнї орьєнтовану поезію, стишкы выражаючі любов к родному селу і прямо комунікуючі з Русинами, як напр. стишок Послухайте, Русины!:

„Послухайте, добры люде,

як нам на селї лїпше буде:

Як же маме ґаздовати,

як же треба нам зачати?

 

Бісїдуйме по русиньскы,

дїти родны слова учме,

жебы своє памятали,

свому роду чести дали.“[17]

Нажаль, хоць є книжка прекрасно ілустрована а выдрукована з великов старостливостёв выдавателя ОЗ Колысочка – Kolíska, не мож повісти, же бы приводила дашто нове, оріґіналне, але скорше іде о наслїдованя авторів, о котрых сьме писали высше. Є досправды ясне, же література авторів-будителїв має великый вплив і на формованя літературы в сучасности, а про дакотрых писателїв є формалным і обсяговым взором дотеперь. Ідеї народного оброджіня суть меджі русиньскыма писателями і по

30-ёх роках екзістенції літературного языка все жывыма, а то є впорядку, але не посувають можности русиньской літературы допереду так, як індівідуалны річі наслїдуючіх писателїв.

4. Література новаторства

На другім боцї, не мож повісти, же бы русиньска література стояла на єднім містї а была одсуджена донеконечна повторяти мотівы і темы, жанры і поступы літературы будительства. В послїднїх роках веце авторів на себе упрямує позорность своёв творчостёв, котра є оцінёвана і высоко годночена, узнавана нелем у домашнїх русиньскых чітателїв, але і у крітіків з рады маёріты. Мож повісти, же іде о авторів новаторства, авторів, про котрых в сучасности не є будительство преферованым способом писаня літературы.

Не мож але бісїдовати, же іде о сформованый напрям з властнов ідентітов а ясныма ідеями, якым способом творити літературу, але скорше суть то індівідуалны авторы як Даньєла Капралёва, Петро Медвідь ці Владїслав Сивый, котрых творы мають дакілько тотожных знаків.

Престиж русиньского языка ся тоты авторы не снажать підняти через прияму підпору і підкреслёваня годноты материньского языка, але скорше розшырованём можностей русиньского языка і реалізаціёв в амбіціознїшых жанрах ці темах, де ся преферує естетічность языка і формы, а престиж ся піднимать дякуючі узнаню з рядів маёрітной крітікы (через высоку якость їх умелецькой творчости або квалітных перекладів класікы світовой літературы до русиньского языка, котры суть успішныма і популарныма ай у чітателїв).[18]

К формалным знакам їх поезії патрить, же тоты поеты собі „не вяжуть рукы‟ прісным дотримованём кількости складів во верші або здруженым римом (коли у писателїв-будителївнаслїдователїв много раз доходить аж ку аплікації ґраматічного риму), што пак веде к монотонности, але новаторы преферують вольный верш, рітміка їх поетічного прояву ся вяже скорше на сінтакс.

Значіня їх поезії на перше прочітаня не є познатым, віршы суть в правім значіню поезії назнаковы, неясны. Вєдно з многыма темами пак чітателї мають много можностей інтерпретації, не лем єдну. Язык їх творчости є стручный, концентрованый, хоснує меншу кількость слов. Во вершох домінує лірізм а описы, не голос розповідача або прямо автора, як є то у писателїв-будителїв, де ся стає, же лірічный субєкт є наградженый прямов адресаціёв чітателёви.

В общім мож повісти, же через высшы нарокы кладжены на чітателя а преферованя естетічной сторінкы тексту перед праґматічныма можностями даны авторы култівують чітателя русиньской літературы а дале посувають єй можности. Есенціёв высше описаных шориків є творчость Даньєлы Капралёвой, котра не є што до множества выданых публікації найплоднїшов писательков, але то ся выважує властностями єй творчости. Єй зборник Серна в нераю[19] не є легко дефіновати і вхопити до рамів жанровых властностей, авторчины вершы ся занимають розлічныма темами, котры довєдна описують Капралёвой шпеціфічный жывотный приступ. Описы природы як найвысшого ідеалу в протиставлїню ку бруду і моралній скажености міста ці еротічны мотівы в звязи з тужінём вхабити людьску цівілізацію, вытварюють в рамках сучасной русиньской літературы на Словакії досправды унікатну поезію.

 

5. Заключіня

А жебы быв круг запертый, вернеме ся назад ку панови Петрови Чорнеёви, котрого думкы зо заключіня ёго статї (мало іронічны в скоро нетворивім постмодернім духу) выхоснуєме і в нашім заключіню. Петро Чорней гварить, же по істых скушеностях  бадателя вершованой поезії дішов к пересвідчіню, же „правилна жанрова ідентіфікація і прецізный верзолоґічный розбор не стачіть ку высвітлїню, чом суть [поетічны творы] писаны реґуларным вісемскладовым вершом і яка была їх прімарна функція. Повне похоплїня дозволює аж знаня шыршого добового контексту і ідентіфікація оріґіналного адресата.‟[20]

A подобнї, як і на початку статї, можеме тоту думку, ці властнї пересвідчіня прикапчати ку русиньскій літературї на Словакії.

Заміром статї не была прісна некомпромісна крітіка авторів і їх творів, але праві наспак. Лем аплікованём крітерій теорії літературы і літературной естетікы бы сьме могли легко, лїниво дійти к заключіню, же тота література є невалушна, негоднотна ці негодна нашой позорности, што бы была хыба. А хоць тоты літературны творы не дістануть Нобелову цїну за літературу, то абсолутнї не є важне, бо література будителїв і їх наслїдователїв має важне місто в історії русиньской літературы – суть знаком феномену зновузродженого русиньского руху, міфічного Фенікса (ку котрому го тыж трефнї прирівнує Миколай Ксеняк в одї Фенікс зборника Формованя русиньской ідентіты), котрый в послїдных десятьрочах заінтересовав много бадателїв в загранічу (як во вступі моноґрафії о русиньскій літературї 19. стороча конштатує америцька бадателька Елейн Русинко[21]). Суть тыж доказом евфорічных налад і надхнутя ся про нову оптімістічну а тыж позітівну еру Русинів, коли ся відїло, же буде можне досягнути вшытко, лем треба людей „выбудити‟ к актівітї.

Но єдночасно тыж треба дати до позорности творы авторів літературы послїднїх років, такых як Петро Медвідь[22], Даньєла Капралёва[23], Владїслав Сивый[24] ай далшых, котры свідчать о тім, же сучасный став русиньской літературы є актуалнї на гранї меджі будительством і новаторством, а стачіть лем, абы їх творы были чітаны і чітателями оцїнёваны, жаданы, абы ся наповно розвинула далша етапа літературы Русинів на Словакії.

Хто знать, чого ся в будучности дочекаме? З позіції літературной наукы бы найважнїшым быв взник творів в жанрах, котры дотеперь не маєме в русиньскій літературї (a спокійно і літературнов науков поважованы за невалушны жанры популарной літературы як детектівка, фантазійна література і под.), або творів написаных про чітателїв старшого школьского віку (може 10-18-рочных, не молодшый школьскый вік, ани повна доспілость), котры суть, на почудованя, іґнорованы сучасныма писателями. А главнї слободный розвиток русиньской літературы, котрой можности будуть встановлёвати (а дале посувати) лем авторы самы.

---

ЛІТЕРАТУРА

ČORNEJ, P., 2007. Věčný problém: Jak psát dejiny?. In BLÁHOVÁ, K. a O. SLÁDEK, eds., 2007. O psaní dějin. Teoretické a metodologické problémy literární historiografie. Praha: Nakladatelství Academie, s. 15-40. ISBN 978-80-200-1544-0.

RUSINKO, E., 2003. Straddling Borders: Literature and Identity in Subcarpathian Rus´ Canada: University of Toronto, s. 3. ISBN 0-8020-3711-9.

АНДЕРСЕН, Г. Х., 2021. Приповідкы. Свідник: ОЗ молоды.Русины. ISBN 978-80-974071-0-0.

ҐАЙ, М., 2016. Моїм родакам. Пряшів: Сполок русиньскых писателїв в Словакії. ISBN 978-80-89746-02-6.

ҐІРОВА, М., 2008. Родне гнїздо. Пряшів: Русин і Народны новинкы. ISBN 978-80-88769-87-3.

ҐІЦОВА-МІЦОВЧІНОВА, Г., 2016. Родне слово. Пряшів: Академія русиньской културы в СР. ISBN 978-80-89798-04-9.

ДІКЕНС, Ч., 2023. Рождественна коляда. Пряшів: молоды.Русины. ISBN 978-80-974071-1-7.

КАПРАЛЁВА, Д., 2018. Серна в нераю. Пряшів: ОЗ Колысочка – Kolíska. ISBN 978-80-972115-6-1.

КСЕНЯК, М., 2016. Формованя русиньской ідентіты. Пряшів: Академія русиньской културы в СР. ISBN ISBN 978-80-89798-03-2.

КУНДРАТОВА, М., 2023. Стишкы і пригоды з Біловежы. Пряшів: ОЗ Колысочка – Kolíska. ISBN 978–80–8244–006–8.

МАЛЬЦОВСКА, М., 2007. Зелена фатаморґана. Ужгород: Видавництво В. Падяка. ISBN 978-966-387-009-0.

МАЛЬЦОВСКА, М., 2012. Найкрасша приповідка. Пряшів: Сполок русиньскых писателїв Словеньска, с. 198-200. ISBN 978-80-89441-26-6.

МЕДВІДЬ, П., 2023. Синьов країнов. Ґорлиці: Стоваришыня «Руска Бурса» в Ґорлицях. ISBN 978-83-941270-4-6.

ПАВЛІЧ, М., 2016. Тематізація народной ідентіты в поезії Миколая Ксеняка. Іn: KOPOROVÁ, K., ed., 2016. Dynamické procesy v súčasnej slavistike: Zborník príspevkov z medzinárodnej vedeckej konferencie, 3.-4. novembra 2016, pri príležitosti 80. narodenín doc. PhDr. Vasiľa Jabura, CSc., a 20. výročia založenia lektorátu bulharského jazyka na PU. Prešov: Vydavateľstvo Prešovskej univerzity v Prešove, с. 234 – 244. ISBN 978-80-555-1638-7.

ПАВЛІЧ, М., 2020. Оцїнїня творчости Миколая Ксеняка як цїложывотного проєкту зміцнёваня русиньской народной ідентіты. In: КОПОРОВА, К., ед., 2020. Studium Carpatho-Ruthenorum 2020. Штудії з карпаторусиністікы 12. Пряшів: Пряшівска універзіта в Пряшові, с. 58-67. ISBN 978-80-555-2626-3.

ПАДЯК, В., 2016. Нарис історії карпаторусинської літератури. Торонто: Кафедра укрїнознавчих студій, s. 178-179. ISBN 978-0-7727-5113-3

СМОЛЕЙ, Ш., 2005. Не ганьб ся, Русине! Пряшів: Русин і Народны новинкы. ISBN 978- 80-88769-58-2.

СУХЫЙ, Ш., 2010. Азбукова мама. Пряшів: Русиньска оброда на Словеньску, s. 58. ISBN 978-80-89244-91-1.

---

[1] ČORNEJ, P., 2007. Věčný problém: Jak psát dejiny?. In BLÁHOVÁ, K. a O. SLÁDEK, eds., 2007. O psaní dějin. Teoretické a metodologické problémy literární historiografie. Praha: Nakladatelství Academie, s. 15-40. ISBN 978-80-200-1544-0.

[2] Тамже, s. 30.

[3] ПАДЯК, В., 2016. Нарис історії карпаторусинської літератури. Торонто: Кафедра укрїнознавчих студій, s. 178-179. ISBN 978-0-7727-5113-3.

[4] Тамже, с. 179.

[5] ҐІЦОВА-МІЦОВЧІНОВА, Г., 2016. Родне слово. Пряшів: Академія русиньской културы в СР. ISBN 978-80-89798-04-9.

[6] СМОЛЕЙ, Ш., 2005. Не ганьб ся, Русине! Пряшів: Русин і Народны новинкы. ISBN 978- 80-88769-58-2.

[7] КСЕНЯК, М., 2016. Формованя русиньской ідентіты. Пряшів: Академія русиньской културы в СР. ISBN ISBN 978-80-89798-03-2.

[8] ҐАЙ, М., 2016. Моїм родакам. Пряшів: Сполок русиньскых писателїв Словеньска. ISBN 978-80-89746-02-6.

[9] ҐІРОВА, М., 2008. Родне гнїздо. Пряшів: Русин і Народны новинкы. ISBN 978-80-88769-87-3.

[10] Веце ся мож дочітати в статї подробнїше занїмаючій ся творчостёв М. Ксеняка. ПАВЛІЧ, М., 2020. Оцїнїня творчости Миколая Ксеняка як цїложывотного проєкту зміцнёваня русиньской народной ідентіты. In: КОПОРОВА, К., ед., 2020. Studium Carpatho-Ruthenorum 2020. Штудії з карпаторусиністікы 12. Пряшів: Пряшівска універзіта в Пряшові, с. 58-67. ISBN 978-80-555-2626-3.

[11] СУХЫЙ, Ш., 2010. Азбукова мама. Пряшів: Русиньска оброда на Словеньску, s. 58. ISBN 978-80-89244-91-1.

[12] МАЛЬЦОВСКА, М., 2012. Найкрасша приповідка. Пряшів: Сполок русиньскых писателїв Словеньска, с. 198-200. ISBN 978-80-89441-26-6.

[13] Тамже, с. 40-48.

[14] Такы мотівы мож найти в найоцїнёванїшім творї Марії Мальцовской Зелена фатаморґана. МАЛЬЦОВСКА, М., 2007. Зелена фатаморґана. Ужгород: Видавництво В. Падяка. ISBN 978-966-387-009-0.

[15] ПАВЛІЧ, М., 2016. Тематізація народной ідентіты в поезії Миколая Ксеняка. Іn: KOPOROVÁ, K., ed., 2016. Dynamické procesy v súčasnej slavistike: Zborník príspevkov z medzinárodnej vedeckej konferencie, 3.-4. novembra 2016, pri príležitosti 80. narodenín doc. PhDr. Vasiľa Jabura, CSc., a 20. výročia založenia lektorátu bulharského jazyka na PU. Prešov: Vydavateľstvo Prešovskej univerzity v Prešove, с. 234 – 244. ISBN 978-80-555-1638-7.

[16] КУНДРАТОВА, М., 2023. Стишкы і пригоды з Біловежы. Пряшів: ОЗ Колысочка – Kolíska. ISBN 978–80–8244–006–8.

[17] Тамже, с. 15.

[18] В послїднїй добі мож з потїшінём повісти, же ся розвивать серія перекладів світовой класікы дякуючі ОЗ молоды.Русины, котре выдало книжкы Г. Х. Андерсена і Ч. Дікенса. Публікації были оцїнены Літературным фондом у Братїславі Преміёв Александра Павловіча за русиньску літературу. ДІКЕНС, Ч., 2023. Рождественна коляда. Пряшів: молоды.Русины. ISBN 978-80-974071-1-7. АНДЕРСЕН, Г. Х., 2021. Приповідкы. Свідник: ОЗ молоды.Русины. ISBN 978-80-974071-0-0.

[19] КАПРАЛЁВА, Д., 2018. Серна в нераю. Пряшів: Обчаньске здружіня Колысочка – Kolíska. ISBN 978-80-972115-6-1.

[20] ČORNEJ, P., 2007. Věčný problém: Jak psát dejiny?. In: BLÁHOVÁ, K. a O. SLÁDEK, eds., 2007. O psaní dějin. Teoretické a metodologické problémy literární historiografie. Praha: Nakladatelství Academie, s. 31. ISBN 978-80-200-1544-0.

[21] „There is hardly a more exhilarating experience for a literary scholar than the discovery of an unknown text by an established writer, or the revelation of a talented author previously unrecognized by the canon. Imagine, then, the excitement of discovering an entire literature, hitherto unrecognized by western scholarship. I exaggerate only slightly. While it has always had a place in the geopolitics of Eastern Europe, Subcarpathian Rus is unfamiliar territory for most scholars of Slavic literature, and to western literary scholars it is terra incognita. In the last decade, however, the revolutionary changes in East Central Europe have put Subcarpathian Rus‘ on the cultural map. Its position, however, is one that straddles geographic, historic, and linguistic borders, as well as the borders of established academic disciplines.“ RUSINKO, E., 2003. Straddling Borders: Literature and Identity in Subcarpathian Rus´ Canada: University of Toronto, s. 3. ISBN 0-8020-3711-9.

[22] МЕДВІДЬ, П., 2023. Синьов країнов. Ґорлиці: Стоваришыня «Руска Бурса» в Ґорлицях. ISBN 978-83-941270-4-6.

[23] КАПРАЛЁВА, Д., 2018. Серна в нераю. Пряшів: ОЗ Колысочка – Kolíska. ISBN 978-80-972115-6-1.

[24] Сивый є автором поезії з музичным допроводом на ЦД. Напр. Смутный клаун, віршы і ґітары з р. 2013 ці Справы зо жывота з р. 2016.