В осени 2022 вышла книжка повідок авторкы Емілії Січаковой Беблавой. Єй назва KORENE (корїня) може сама найлїпше выстигує основу тых текстів. Авторка нас спроваджать глубинами ґенерацій своёй родины. Посередництвом притягуючіх і правдивых пригод людьскых доль одкрывать каждоденны старости і радости Русинів за послїднїх сто років. Околіця Михаловець але і Полонины суть тыма містами, де сягать корїня авторкы. То, же іде о выповідь з авторчиной душы, потверджує і персона Геленкы, молодого дївчати з повідкы Маря, якым є сама авторка. В єднотливых повідках суть презентованы розлічны темы, якы трапили і траплять людей доднесь. Є то худоба, домашнє насилство, алкоголізм, конфесійна і етнічна нерівноцїнность, вопрос еміґрації. Віра, надїя, любов – то є підназваня публікації, котра одказує на то найцїннїйше, што стороча помагать Русинам бити ся з проблемами каждоденного жывота.
Треба підчаркнути і оцїнити факт, як авторка пeрепоює людьскы пригоды з історічныма удалостями, котры ся тыкають передовшыткым міноріты Русинів, але ай іншых етнічных ці конфесійных ґруп, котры заселяють простор історічного Земпліна (днесь околіця Михаловець і Требішова). Тым ся публікація єдночаснї стає яковeсь заступуючов, малов історіоґрафіёв Русинів, котра ся ненучено врывать до памяти чітателя через людьскы судьбы. Накілько была русиньска народность з ідеолоґічных прічін довгы десятьроча заказована а достаточны інформації о нїй в школьскых основах доднесь не найдеме, із дакотрых історічных подїй спомянутых в публікації буде зачудованый неєден русиньскый чітатель. Єднов із них може быти і, наприклад, тема выселїня і оптацій русиньского жытельства із теріторії ЧСР на Україну, што были реалізованы по Другій світовій войнї. Ішло передовшыткым о Русинів зо северовыходной части Словакії, котрым совєтьскы аґітаторы наобіцяли уродну землю, не дорогый статок, новы домы, ґаздівства… Контакт з реалітов – велике скламаня, траплїня, кривды, марны снагы о навернутя домів, робочі ґулаґы але і смерть запрічінена тяжкыма жывотныма подмінками, то было то, што в реалітї чекало Русинів на Українї. Тоты смутны, но правдивы сітуації одкрывать повідка Михайло і Ольґа.
Темы, котры трапили людей перед пів сторочом або сторочом, суть актуалны і днесь. Oдхылїнём не є ани тема поставлїня жен в сполочности. Повідка Светлана представлює жену, дало бы ся повісти феміністку своёй добы, котра дає предность школованю своїх дїтей перед купованём фундушів за пінязї, якы їй посылать єй муж з Америкы. Рїшіня главной протаґоністкы Светланы суть одважны і выходять за рамкы „нормы“ даной добы. Но Светлана може быти іншпіраціёв і про неєдну сучасну жену.
Повідка Маря одкрывать жывот жены з тїлесным гендікепом, яка тужить по любви, котру мала на досяг рукы. При представі, же іде о правдиву выповідь, а дакотры персоны жыють дотеперь, неєден чітатель зістане доятый. Маря є веце, як лем даяка калїка. Є стїлеснїня одвагы, незломности, женьскoй силы і любви. На позадю уведженой повідкы захоплюєме реалны сполоченьскы удалости данoй добы, такы як еміґрація до Америкы, або нова сполоченьска сітуація, котру по войнї принесло нове сполоченьске зряджіня – соціалізм.
Еміґрація, конфесійны вопросы (передовшыткым полемікы взникаючі меджі ґрекокатолицькым духовенством і наступуючов православізаціёв ґрекокатолицькых віруючіх), як і матеріална біда, а на другім боцї тужба штудовати, то суть часто повторуючі ся темы у повідках Емілії Січаковой Беблавой. Про многых Русинів (і Нерусинів) суть цїлком новыма інформації о тім, же ід ґрекокатолицькой церькви ся голосить і значне чісло Словаків, або і то, як ся Русины дістали аж на середню Словакію – на Горегроня. Тоты факты ся чітатель дізнає в повідцї Павол а Андрій. Главны персоны в нїй ся, окрем іншого, мусять попасовати з новов жывотнов сітуаціёв, тыкаючов ся ліквідації ґрецькокатолицькой церькви комуністічным режімом.
Дїя повідкы Іван а Петер ся одбывать главнї в Полонинах. Авторка приближує чітателёви такы тяжкы жывотны условія, якы собі днесь уже ани не знаєме представити. Жывот бідной родины, котра ся мусить бити з алкоголізмом нянька, переплїтать ся з історічныма пригодами даной добы, такыма як маніпулація з етнічныма ґрупами, українізація Русинів, або і недобры одношіня меджі ґрекокатоликами і православныма віруючіма.
Робота на ґаздівстві, у садї, де пестують грозно, але і перша любов, першы забавы, штудії зажывали вєдно найлїпшы камараткы Гана а Ружена. Їх розповіданя отварять дверї до часів соціалізму і одкрывать, як тота доба овпливнёвала жывоты молодых людей. Туга по науцї і слободї їм дала одвагу вылетїти як ластівкам з родинного гнїзда. Великый роздїл меджі сельсков і містьсков менталітов, котрый ся проявлёвав в одношінях з їх ґаздами їм наробив раны на душі і на тїлї. І кедь ся їх дорогы почас універзітных штудій роздїлили, при своїх траплїнях были єдна другій опоров до конця жывота.
В давнїшых часах была кажда неєднакость, кажде одбочіня із даякой нормы тернём в оку в цїлім селї. Ці ішло о маєтность, або роздїлы во вірї, общественна нетолеранція потрапила і овпливнила много людьскых осудів. Такы сітуації указує повідка Юрай а Маґдушка. Він – худобный, православный, а она – ґрекокатолічка з богатой родины, вырїшыли жыти довєдна і заложыти собі родину. Хто знає, ці бы ся Маґдушка розгодла єднако, кобы знала, кілько траплїня буде мусити нести винов своёй родины.
Історічны подїї за дакілько сто років остро засяговали до набоженьского жывота Русинів. Взник уніятьской, т. зн. ґрекокатолицькой церкви, о пару стороч єй заказованя і преферованя православной церькви, і наконець, навернутя ґрекокатолицькой церькви, тоты вшыткы подїї вытворёвали много конфліктів меджі віруючіма. Не выгли ся тому ани священици, котры много раз были фізічно нападаны. Як тоты подїї прожывали трёми православны попи, прозраджує повідка Штефан, Василь а Томаш.
Повторуючі ся темы як худоба, домашня насилность, алкоголізм, нерівноцїнность конфесной і етнічной меншыны, ці еміґрація, указують проблемы даной добы. Авторка в повідках выкреслює сполоченьскый період за послїднїх сто років. Чітатель ся так на судьбах главных персон єднотливых повідок може дізнати, як ся мінять історічно-общественна сітуація в роках меджі двома світовыма войнами і по скончіню Другой світовой войны. Факты авторка черьпала як з оралной історії близкых і далшых членів своёй близкой і далшой родины, так ай з архівных матеріалів. Тыма выповідями, котры авторка спрацовала (а думаєме, же цїлком солідно) до умелецькой подобы, дізнає ся чітатель о многых інтересных детайлах із жывота конкретных людей, котры жыли дану добу. На базї якраз такых „незначных“ про „велику історію“ пригод, але барз вызначных про жывот єднотливця (бо він їх мусив на власній скорї оджыти, часто одтерпіти) наісто неєден чітатель дістане імпулз на гляданя свого корїня і наслїдне гляданя одповідей на вопросы, котры перед нёго ставлять сучасный жывот.
В публікації є єдна повідка переложена до русиньского языка, єдна до україньского (думаючі на тых, котры по войнї оптовали на Україну, а там ся про їх потомків став материньскым языком україньскый, но многы з них ся вернули до родного краю і жыють ту, меджі нами), іншы суть писаны по словацькы, причім суть в них закомпонованы діалектізмы земпліньского діалекту. Авторка то зробила замірно, жебы вказала, як народностно, языково і конфесіоналнї є змішана уведжена теріторія, но люде ся ту намагали жыти в мірї, почливости і толеранції, хоць, як документують дакотры сітуації в повідках, выникають ай многы конфліктны сітуації. Треба таксамо спомянути прекрасны ілустрації Іваны Шатековой, котры, як гварить сама авторка, выядрюють душу книжкы.
Зломовый момент настав в добі, коли перешла на вольный верш а єй якостный посун быв жюрї в роцї 2021 оцїненый третїм місцём. Од того часу уж авторка выдала три зборникы поезії (Уяцькыма дражками, 2020; Під скалов росте свербогуза, 2021; Дякую ті, Боже, 2022) а в найновшім зборнику ся презентує як поетка, котра знать русиньску літературну традіцію а в єй дусї ся до нёй снажить запоїти.
Протягом років писательской карьєры ся в прибываючіх авторовых зборниках поступно пересаджують мотівы, котры выражають Харитунів шпеціфічный приступ к жывоту. Харитун є чоловіком, котрый легко знать найти красу і потїху в природї родного края, в музицї (сам він є музикантом), або і в писаню, што потім во своїй поезії з надхнутём дале передає своїм чітателям. Харитуновы стихы мають міць наповнити чітателя надїёв, обертають го напрямом к позітівным цїнностям. Поет знать смутнї склонены головы з ємностёв собі властнов підняти ку радости зо жывота. Єдным із аспектів ёго поезії є то, же краса є всягды коло нас, лем ся єй треба научіти відїти і приїмати – автор ся ку чітателёви пригварять з цїлём помочі му з тым.
В шориках поезії є выядреный смуток в розлічных ступнёх – од сердцеторгаючого жалю із страты, блїдости аж безфаребности віджіня світа чоловіка каждоденнї плачучого, аж по спорадічне, но о то острїше вколотя при сердцю з нечеканого припомянутя смутной минулости.
