Літературный конкурз Марії Мальцовской 2023: Міро Жолобаніч – Коцурик з Тополї, 3. місто)
Коцурик з Тополї
Співжытя меджі доместіфікованыма звірятами і людми екзістує уже барз довго. Про свої незвычайны способности і властности были і суть в дакотрых цівілізаціях звірята честованы а поважованы доконця за святы.
Меджі такы ужасны а незалежны створїня належать ай мачкы а то вдяка невыжадуючій старостливости і способности додати родинї тепло домова. В сучасности є мачка чім дале веце облюбленым домашнїм звірятём, но передовшыткім в містї. Є то може ай зато, же мачкы ся вызначують подобныма властностями як люде.
Докажуть быти темпераментны, флеґматічны, холерічны, одважны ай боязливы, а тыж приятельскы. Мачка ся вызначує тым, же є індівідуалістка. Сама принимать рїшіня в чіїй сполочности буде а є барз тяжке єй в дачім обмеджовати.
Мачка домашня на роздїл од мачковитых шелем, што жыють в природї є научена творити міцне соціалне вязаня із своёв околіцёв. Суть то спокійны звірї, котры пересплять векшыну дня. Мачка як домашнїй мазначік сі обычайнї вытворить міцне і нїжне одношіня ід свому властникови.
Таке одношіня з мачков ся подарило вытворити ай молодій манжельскій парї, котра одышла з міста на валал оддыхнути до родічовского дому в Тополи. Потребовали потїшыти душу, оддыхнути од роботы, главнї по тім, што недавно поховали свого наймілїшого коцурика. Фізічна робота і надыханя ся свіжого воздуху їм наіснї принесе хосен і приведе їх на інакшы думкы.
На валал припутовали автом дополудня. Быв приємный, теплый, сонечный осїннїй день. Покы ся люде занимали выкладованём і ношінём потребных річей з авта до хыжы, ід дому ся опатернї, ненападнї приближыло мале мачатко. Уже довшый час ходило коло того дому, но з людми з дому не мало честь ся стрїтити, зато хотїло выужыти таку нагоду, познакомити ся з тыма людми і близше їх спознати. Як слушне мачатко сі хотїло од них выпросити поволїня стримовати ся на їх дворї, їмати ту мышы, або лем так побіговати по цїлім обыстю.
Сховане за стромом так, жебы го нихто не відїв, слїдовало людей і наберало смілость ословити їх.
– Сімпатічны суть тоты люде, лем што є правда. Но давай сі позор а будь опатерный, не знаєш, што ся може з них выклювати, – уважовало мачатко.
Люде меджітым поносили вшыткы річі до дому а там продовжовали в своїй роботї. Мачатко наконець набрало смілость і тихым мачачім кроком ся приближыло ід дверям дому.
– Теперь спознаш, што суть то за люде, ці добры, або планы, – говорило сі в духу. Хотїло слушнї задзвонити на дзвінок, но было іщі так маленьке, же на нёго не досягло. Намісто того слушнї замнявкало. Но нихто не отваряв. Мнявканя повторило, но уже голоснїше а про істоту веце раз.
Люде в домі не могли не чути таке уцтиве і просебне мнявканя. Отворили ся дверї.
– Мяв! – повторило свій сердечный поздрав мачатко і придало ід тому ай леґендарный просебный мачачій погляд. Про жену, котра отворила дверї, то было як в снї. Перед дверями дому сидїло міле, чудесне мачатко, котре вертїло хвостиком. Зараз собі спомянула на свого небіжчіка коцурика а од радости аж звискла.
– Боже мій златый! Скоро, скоро, подьте вшыткы гев! Позерайте на тото прекрасне мачатко!
– Як єсь ся ту зъявило? Небодай єсь заблудило? – тїшыла ся жена а од радости плескала руками.
На таке радостне висканя прибігли ай остатнї жытелї дому. Тыж ся вытїшовали і надхынали маленькым створїнём.
Хоць было мачатко чудесне, і так вызерало зубожено. Было худоніньке а уста і бавусикы мало забабраны. Хтось припомянув, же з тыма чорныма бавусиками вызерать як даякый французьскый мушкетїр, а вшыткы ся сердечно засміяли. Мачатко з інтересом скеновало людей, вертїло хвостиком. Усуджовало:
– Тоты люде не можуть быти планы, кедь ня не вышмарили сперед дверей, але ня привитали з такым одушевнїнём. Наіснї єм ся їм полюбив. Што, кобы-м їх попросив о маленько їдла? В брїсї мі уж од рана гурчіть. У людей в кухни ся фурт дашто найде під зуб ай про мачкы. Спробую.
– Мяяв! – попросило коцуря а міло джмурькло.
– Біднятко моє злате, наіснї є голодне. Зараз му дашто принесу, – повіла жена а одбігла до кухнї.
По хвільцї ся вернула. Принесла про мачатко їдло і воду, вшытко шумнї насервіроване на танїрикох.
– Ту маш, дай сі. Але їдж помалы, жебы тя потім не розболїв жалудок, – повіла нїжно жена а положыла танїрикы перед мача.
Мачатко од радости завертїло хвостиком а із смаком ся пустило до їдла. Люде го з інтересом слїдовали а тїшыли ся, же му смакує. Не могли ся на нёго напозерати, таке было міле.
По їдлї ся лем так запорошыло. Было видно, же му смаковало, бо ся дакілько раз облизало. З ласков ся попозерало на жену, котра му принесла їдло а в духу конштатовало:
– Мушу повісти, же тота жена ся вызнать у выберї їдла про мачкы, лем што є правда. То бы была барз добра ґаздыня про мене. Провірю єй, попрошу сі дуплю. Увіджу, ці порозуміє, – уважовало.
– Мняв, мняв! – замявкало а завертїло гунцутьскы хвостиком.
Чудуй ся, світе, жена порозуміла, одбігла до кухнї і принесла мачатку далшу порцію. Ай тоту порцію спраскало раз-два. Спокійно сі пооблизовало уста. По так выдатнім обідї не забыло подяковати нїжным замявчанём:
– Мняяв!
Хтось меджітым принїс з дому невелику картонову шкатулку уж выстелену деков, жебы мачатко спочіло по добрім обідї.
– Тіпую, же то буде коцурик, – озвав ся пан дому, – бо лем коцурик докаже так быстро а так велё зъїсти. Про істоту сі го попозерали і встановили, же є то факт коцурик. Нїжнї го положыли до шкатулкы, жебы сі оддых, а потім няй ся верне домів ід свому маїтелёви.
– Наіснї заблудив, а од голоду не знав найти путь назад, бідняк наш златенькый, – конштатовали обывателї хыжы.
Коцурик понуку оддыху по сытім обідї не одмітнув, комфортнї ся в шкатулцї усалашыв, а в моментї заспав.
Покы коцурик солодко спав, люде ся розышли по своїй роботї. Хто де. Пришли предсі на валал актівно оддыховати, і так прийти на позітівны думкы.
Меджітым ся пан дому выбрав поздравити сусїдів а вызвідати, ці дакому не хыбує малый коцурик. Вернув ся домів а інформовав родину, же не нашов коцурикового маїтеля. Малый мілый твор никому не хыбує. Переболїк ся і пустив ся до роботы на дворї.
По часї ся коцурик збудив, хавкнув сі, выступив із шкатулкы а понятяговав сі поряднї мачачій хырбет.
– Ёй, так добрї єм сі уж давно не поспав. А де суть тоты мої спасителї? Мушу їм іщі раз гардо подяковати. Барз добрї ся у них чую, – повів сі а выбрав ся їх глядати.
Нашов їх скоро а зачав ся запоёвати до роботы як в домі, так ай на дворї і в загородї. Своїм мявканём помагав женам коло варїня обіду і кавы, но не выхабив ани хлопів, котры малёвали плїт. Найвеце го зауяли роботы жен в загородї. Як справный коцурик з валала о такых роботах штось предсі знає а розумить їм. Не знав де має скорїше скочіти, жебы людём порадив з тыма роботами.
Суставнї побіговав од єдного ід другому а слїдив за справностёв а поступностёв робот так, жебы му ніч не утекло.
Требало сміло повісти, же тота ёго заслужна актівіта не была в ниякім припадї мотанём ся помеджі ногы. Зачало ся змеркати. Люде скончіли роботу. Коцурик сі ани не усвідомив як му скоро перебіг день, так быв зауятый роботов вшыткых в домі.
Надышов вечур. О коцурика ся нихто із сусїдів, ани нихто з валала не інтересовав а ани го не глядав.
Людём было жаль зохабити малого безбранного коцурика на ніч вонка, так му понукли переночованя в домі.
– Подь, ты наш златый робітник, переночуєш у нас в домі – зато же-сь так поцтиво з нами робив, дістанеш одміну. Но наперед тя мусиме поумывати, – сугласили вшыткы з дому.
Коцурика поумывали а приправили му смачну, сыту вечерю. Самособов, коцурик позваня не одмітнув. Наїв ся а скоро вбіг до дому. Погодово ся усалашыв в креслї домашнёго пана. Схулив ся до клубяти і в моментї твердо заспав. По так вычерпаваючім дню сі предсі заслужить комфортнїшу постіль.
Тыждень збіг як вода. Люде ся мусили вернути домів до міста. В сполочности помічника коцурика сі оддыхли, но мали велику ділему – што з ним? Ід коцурикови ся нихто не гласив, а ани го не глядав. Было їм жаль зохабити малого безбранного твора самого, главнї зато, же ся ближыла зима, а самы не знали коли ся до дому на село вернуть. По засїданю родинной рады было єдногласнї прияте рїшіня, же сі коцурика возмуть із собов до міста.
Коцурик в своїй картоновій шкатулцї на колїнах панїчкы ся так выбрав на велику авантуру, повну очекованя. Першый раз в жывотї путовав автом, а так далеко. Треба повісти, же ся тримав честно. Путь перешла без проблемів. Цїлов драгов з переднїма лабками на воблаку авта з отвореныма устами слїдовав за вшыткым, што ся коло нёго робило.
– Боже, якый є тот світ великый і ужасный, – помявковав сі. Но найвеце го інтересовало авто, в котрім путовав.
– То є супер річ тото авто, а як знає скоро біжти. З такым автом бы-м поїмав кажду мыш. Не мала бы передо мнов нияку шансу, – конштатовав коцурик і узнанливо покывовав головов.
Ітензівне пережываня свого путованя і новы імпулзы коцурика так вычерьпали, же при приходї до міста твердо заспав. Так малый коцурик з валалу припутовав до великого міста.
Юбілейный – десятый рочник Літературного конкурзу Марії Мальцовской – выгодночіня