Членьска громада Сполку – по двох роках

27. юна 2022 ся на Інштітутї русиньского языка і културы Пряшiвской універзіты у Пряшові одбыла вырочна членьска громада Сполку русиньскых писателїв Словеньска. По двох роках (в роках 2020 і 2021 з прічіны пандемії Ковід-19 ся сходили лем членове рады Сполку) ся до Пряшова зышли русиньскы писателї з окресів Снина, Меджіабірцї, Свідник, Стропків і Стара Любовня.

Громаду вела председкыня Сполку Кветослава Копорова, котра інформовала о выслїдках роботы за послїднї два рокы і представила планы на далшый рік. Сполок традічно в рамках своїх актівіт предкладать три проєкты до Фонду на підпору културы народностных меншын – проєкт на выданя єдной публікації, проєкт Літературный конкурз Марії Мальцовской і проєкт на реалізацію вебовой сторінкы www. rusynlit.sk. Так тому было ай в роцї 2022. По минулорoчнім успіху выданой книжкы куртых гуморістічных повідань автора Міра Жолобаніча Захранка, ай того року предложыв Сполок на выданя вольне продовжованя гуморесок, теперь з назвов: Дуплава верьба (іде знову о курты гуморескы з ілустраціями автора). Нажаль, з доводу пандемії, але, як сьме были інформованы, ай з доводу недостатку працовных сил на Фондї, іщі все не знаме, ці были проєкты схвалены. Надїяме ся же ся так стане холем до конця лїта.

Єдным з пунктів, котры были проїднаны на громадї было ай удїлёваня творивых штіпендій русиньскым авторам (того року была удїлена єдна творива штіпендія – Л. Шандаловій), а таксамо інформація о тогорочнім удїлёваню Цїны і премії А. Павловіча за русиньску літературу. Як ся выявило в ходї зборів, вітязь іщі не быв офіціално выголошеный, хоць засїданя Літературного фонду уже проходило (якраз в тот день – 27. 6. 2022 в Братїславі), также, як поінформовав член комісії при Літератунрім фондї за русиньску меншыну Михал Павліч, выслїдкы ся дізнаме десь у септембрї, хоць по іншы рокы то бывало в юну.

Оцїнeны авторы Літературного конкурзу Марії Мальцовской – 2. місто – Владїслав Сивый (другый злїва), 1. місто – Людміла Шандалова (третя злїва).

Позітівным є факт, же до Сполку были прияты троє новы членове – Марія Шмайдова, Миколай Коневал і Владїслав Сивый. По скончіню функчного періоду была за председкыню Сполку знову зволена Кветослава Копорова, также буде вести Сполок далшы штири рокы.

Нова членка Сполку Марія Шмайдова (вправо) вєдно з Людмілов Шандаловов

Приємным заключінём были ґратулації юбілантам – Мірови Жолобанічови і Осифови Кудзеёви, котры в тім роцї славили округлый юбілей, таксамо ґратулації вітязям літературного конкурзу 2021 – Владїславови Сивому, Людмілї Шандаловій і Еленї Хомовій, котра выданём самостатной публікації  ся стала кандідатков на членство.

-кк-

фото М. Павліч

Літературный конкурз Марії Мальцовской 2021: Людміла Шандалова (1. місто)

За селом

На стежцї за селом

ступляїв невелё

вписаных глубоко

 

Зима є при моци

задувать до ночі

звивать снїг порохом

 

Там в пустім полї

до чіжем болїсть

занесло колячу

 

Тягоба долї

під небом голым

свистить, aж до плачу

 

Чоловік старый

думать на жалї

на вшытко споминать

 

Із тяжков зайдов

дійде раз з каждов

клякне на колїна

 

Што было сїяно

давно ці недавно

треба буде жати

 

В каплічцї белавій

у престолній славі

чекать тихо мати

 

Молитва за душы

 

Воск мачать слызами

дві свічкы в стоянї

не єсть уж наймілшых

не прийду ку мамі

 

Не прийду к нянькови

квітём гроб прикрыю

нa небо сполїгам

на мілость Божію

 

Молитву за душы

чісту як лелію

за покой блаженый

в тихости увию

 

Під білым чепцём

 

Уж є під білым чепцём

довго ся парадила

оплїча наберала

найкрасшы сукнї

з лады тягала

 

Варкочі вязала

фаребныма машлями

златыма нитками

болерко шыла

облїкала

 

Зелену лїпилa

на чело гудакім

каждый ю хотїв

крутити без кінця

в танцю рядовім

 

Наконець выстала

приступили свашкы –

зачепили осїнь

 

(Укажка з творчости Людмілы Шандаловой, Літературный конкурз Марії Мальцовской 2021)

Елена Хомова-Грінёва 2021: Літературный конкурз Марії Мальцовской, 3. місто

Моє село

 

В долинї лежыть

село родне моє,

глубоко в душі

одложене,

скрыте,

до сердця мого

врыте.

Ты в моїй мысли

не престаєш жыти,

там в нїй останеш

навікы.

Погласкам

ангельскы тебе,

мій краю,

пообнимам,

поцїлую,

благодать подарую!

До копкы дам

хыжкы,

людей і поля,

каждый кут,

околіцю

свого уяцького села.

 

 

Як в клітцї

 

Як в клітцї

сиджу дома

нераз роздумую

о жывотї,

о тяжкій долї,

о самотї,

о роботї,

о любви молодых лїт.

Порушам клямков,

ці заперты дверї.

На два раз

замкну їх

колодков в старобі,

нияк не пущу

смертку ку собі.

Хочу пожыти

на тім світї

іщі даякы рокы.

 

 

Мати – дружка моя каждоденна

 

Як не любити,

як не гладити,

як не цїловати

біленьке тїло

як снїжок.

Тїшыти ся

ёго красов

на пути стрїчати го

каждоденно.

Мати – то дружка

на цїле жытя,

то охорона,

то жертва,

то розвага.

То мати

своїх дїтей.

Літературный конкурз Марії Мальцовской 2021: Юрко Харитун

ПАМЯТАШ?

Памяташ

На землю упало мале орля

Ты в шапцї вынїс ёго

назад до гнїзда

Памяташ

Ты розбив колїно

Ты не плакав, не болїло

Плакала мати твоя

Памяташ

Ты грав на торомбі

а я на гуслях

Лем згадка зістала на памятку

яка потїшыть нас

 

ВАКАЦІЇ

Подь зо мнов

Выйдеме на Шутак

На меджі можеш ягоды зберати

Тїшыти ся як малый дїтвак

Недалеко на Бескід

Треба хлїб і солонину брати

готовый обід

А потім на Полонины

де карпатьскы медведї

ходять на малины

Вночі спати у колибі

а рано на Ґаздорань

з якой видно наше море

над Старинов гать

Вернеме ся ту нераз

Такы вакації

Лїпшы як у Хорватії про нас

 

НАША ПЛАНЕТА

Такый великый світ,

же каждый з нас

може свою планету мати

і жыти на нїй

А мы зышли ся на єдній

То не Венуша і не Марс

Але планета Земля

То не про мачку клубя

Яке може качати

Нам треба жыти на нїй

Така краса

треба памятати

лем наша планета Земля

 

(Укажка з творчости Юрка Харитуна, Літературный конкурз Марії Мальцовской 2021)

СНМ – Музей русиньской културы позывать на выставу Петра Микулы

СНМ – Музей русиньской културы в Пряшові вєдно з Русиньсков обродов на Словеньску рихтує нову выставу. Вернісаж буде 24.6.2022 о 16:00 год. Найдийте собі час на стрічу з якостным малярьскым умінём. Тїшыме са на Вас…

Літературный конкурз Марії Мальцовской 2021: Мілан Ґай

Не вірив я нїґда       

 

Не вірив я нїґда,

же так може быти,

же спрязнену душу

щі можу стрїтити.

 

Тота злата душа

мі так одповіла:

„Свій жывoт із Твоїм

рада бы-м споїла.“

 

Так їй у роботї

утїкають рочкы,

дома помаленькы

доросли дїточкы.

 

Без мужа дїточкы

лем сама ховала,

бо ёго з родины

невіра забрала.

 

Жарливость безрадна

розум му дептала,

а любов ку женї

навікы пропала.

 

Зістала лем сама,

щі дїточок троє,

скламана жывотом –

„Ой Боже, плано є!“

 

Страшно собі цїню,

што Ты доказала,

бо Ты любов свою

своїм дїтём дала.

 

Уж мі міла моя       

Уж мі міла моя

ніч так не хыбує,

лем Твоє серденько,

што мене любує!

 

Дуже часто, Боже,

ся собі чудую,

требало мі тото,

што ку Тобі чую?

 

Требало мі таку

про сердце потїху,

не знам ці забраню

смертельному грїху?

 

Знав бы я Тя міла

щі щастнов зробити,

але бы я мусив

жену зохабити!

 

Але присягана

не заслужить собі,

жебы-сь была моя

я скончів при Тобі!

 

Знам, же то про Тебе

не є потїшіня,

зато допереду

прошу одпущіня.

 

Та чом ня так трапиш       

Та чом ня так трапиш,

же ся не озываш,

може гнїв даякый

передо мнов скрываш?

 

Не знам, што ся стало

сердце розжалене,

што-м Ті зробив плано,

же не тїшиш мене?

 

Тяжко мі звечара

до рана доспати,

жебы-м не перестав

на Тебе думати.

 

Твоє мено собі

в ночі повтoрюю,

бо я превелику

любов до Тя чую.

 

(Укажка з Літературного конкурзу Марії Мальцовской 2021, Мілан Ґай)

Укажка з творчости: Штефан Смолей – Не ганьб ся, Русине!

Ту є моє місто

Де єсь? Роздумуєш?
Ці-сь на справнім містї?
Мусиш сам згадати,
Собі одповісти.
Ці-сь на справнім містї,
Там, де бы-сь мав быти,
В радости, але і в смутку
Все охотный жыти.

Я – на справнім містї.
Так думам. Я то знам.
Де єм ся народив,
Зістану навсе там.
Ту є моє місто,
В моїм роднім краю,
Ту, на нашій земли.
Не забуду на ню.

Хоць не є богата
Земныма дарами,
Стою на нїй певно
Своїма ногами.
Хоць і нашым предкам
Богатства не дала,
Но зато і про них.
Їх роднов зістала.

Любили єй таку,
Яков про них была,
Хоць їх в їх жывотї
Скромненько кормила.
І они ту жыли
Аж до своёй смерти,
І я єй не можу
Зрадити, одперти.

Она і про мене
Моёв роднов землёв,
І про мене грїє
Сонце тепло над нёв.

Не забудь!

Жывот чоловіка красный,
Но мать велё подоб,
Про ёго красу і добро
І ты сам дашто зроб.
Не чекай, же вшытко другы
Тобі мають дати,
Найдорогше уж ті дали
Твій отець і мати.
Істо ті дали, што могли
До жывота твого,
Добро, ласку, здравы рукы –
Значіть то так много.
Родічовске погладжіня
Руков велё стоїть,
О то веце, кедь є тогды,
Як тя дашто болить.

Не забывай, кадыль підеш
Ты своїм жывотом,
Ці їх стрїтиш, ці обыйдеш,
Зохабиш під плотом?
Жывот чоловіка красный,
Знай го пережыти,
Не дай ся звести з дорогы,
Котров бы-сь мав іти.
Треба тобі памятати,
Не треба забыти,
Без кого бы-сь на тім світї
Не жыв, не міг быти.
Раз ся застав в своїм згонї,
Постій, і подумай,
Ці єсь зробив вшытко, што-сь мав,

Не забудь, не єсь сам!
Нескоро уж буде тобі
Слызы проливати,
Як не буде тых, кому-сь мав
За жывот честь дати.

(Смолей, Штефан: Не ганьб ся, Русине!, 2005.

Пряшів: Русин і Народны новинкы, ISBN 9788088769582.)

Укажка з творчости – Марія Ґірова: Родне гнїздо

Наша планета

Говорять, же Земля
Єдина планета,
Єдина з розквітом
Людьского жывота.

Але якого же?
Посудьте то самы,
Тадь чоловік страдать,
Што лем буде з нами?

Пекла ся допущать,
Траґедії брыдкой,
Ніщіть, рве, розбивать,
З глинов рівнать вшытко.

Зброю на ся вытяг
Не є ту радости,
Брат брата мордує
Без людьской мілости.

Народы не знають,
Де ся дїти мають,
З своїх родных обысть
В страху утїкають.

Кутик бы хотїли
На тій Земли найти,
Кутик, де бы могли
Благый жывот мати.

В спокою і в мірї,
В ласцї і радости,
Такый кутик найти
Де повно вольности.

Што ся поробило
На прекрасній земли?
Де людьскый розум є?
Хто приводить к смерти?

Плането єдина,
Земелько прекрасна,
Світить іщі людём
Ясна звізда щастя?

Люденькове мілы,
Треба ся збудити,
Розум до рук взяти
І зло не чінити.

Земля моя й твоя
Няй красны сны пряде,
Бо раз може прийти,
Же ся нам розпаде.

Послїднїй одказ

Плаче дївка в гаю,
Горенько нарїкать,
Свої довгы косы
Над водов розплїтать.

Не хоче уж дале
На тім світї жыти,
Кедь мілый одышов
До войны служыти.

Никого не має,
Сама ту зістала,
Їх велику ласку
Война розорвала.

Так вірила, бідна,
Же щастлива буде,
Же з мілым довєдна
Жывот перебуде.

Як двоє голубків
Міцно ся любили,
До конця жывота
Ласку сі слюбили.

Але кедь по роках
Ку мілій вертав ся,
До неприятельскых рук
В чуджінї дістав ся.

Загынув далеко
В пустыни, вертепах,
Своїй мілій не встиг
Зохабити одказ:

„Любив єм тя міцно,
Як Бог приказує,
Няй далшым жывотом
Щастливо путуєш.‟

 

Чеканя на телефон

Боже, як недобрї
Кедь телефон нїмый,
Кедь ся в нїм не озве
Хтось дорогый, мілый.

Лем слово ся хоче
Частїше учути,
Абы сердце могло
Легше в грудёх бити.

(Марія ҐіроваВаськова:Родне слово, 2008.

Пряшів: Русин і Народны новинкы, ISBN 978 80887769873)

Літературный конкурз Марії Мальцовской 2021: Людміла Шандалова (1. місто)

Сердце

На старых воротах

арджа панує

не треба глядати

ключ страченый

давно суть одомкнуты

вычекують,

хто бы їх отворив

як моє сердце

в куточку місце

тримле про тебе

ты єсь то не збачів?

 

Доколи

Недопите горня кавы

на столї зістало

тепло із долонї

вышуміло давно

 

У крішталёвій вазї

ружічка попрїла

нїт уже никого

хто бы ю поливав

 

Твій парфiн зник

взяв єсь із собов

моє спаня

коли?

 

Зохабив єсь жаль

гладжу го, пещу,

як ружу поливам

не знам доколи

 

Вечур

День ся нахылив

тма ся прикмотрила

згустла

до каждой шкары зашла

отупно є

робота стоїть

заложу огень у козубі

поломінь зогрїє

даст до душы світелко

кус тепла

велё снів

 

на тото чекам

(Укажка з творчости Людмілы Шандаловой, Літературный конкурз Марії Мальцовской 2021)

 

Літературный конкурз Марії Мальцовской 2021: Мірослав Жолобаніч – Чуда в женьскій голові (2. часть)

Чуда в женьскій голові (2. часть)

Сітуація ся зачала замотавати а выострёвати а наша зведавость ся збівшовала. Міг іщі штось гірше найти в голові своёй жены? ‒ Інтересувало нас.

‒ Нашов єсь там іщі дашто? – спросив ся хтось недочкавый.

‒ Йой, нашов, нашов. Была там ай пошткарта з Паріжа, на котрій была даяка желїзна вежа. Но то є ніч. Моя жена, представте собі, там мала ай шекову книжку на її мено. Я собі фурт думав, же маєме сполочный учет, з котрого сьме черпали грошы подля потребы. Як лем могла прийти ід шековій книжкі а на што ї буде хосновати?

Хлопи єден за другым, ся зачали крутити на стілцёх, як кобы сидїли на мурваніску а підозриво ся задумали.

‒ Але тото іщі не є вшытко, што ся тыкать фінанції. Нашов єм там ай долары в готовостї. Подумав єм собі, же робить про родину даку тайну резерву на гіршы часы. Но нїґда мі о резерві не говорила а тяжкы часы тыж не споминала, ‒ одпив собі з пива а продовжав.

‒ Дальшу положку єм назвав „іншы дрібности в голові моёй жены‟. Было їх там тілько, же вам о них ани не буду говорити, жебы-м вас не стримовав.

Настало тихо як в гробі. Приятель собі взбыхнув, підопер собі руков голов а запозерав ся до повалы. Вертїв головов а было видно, же інтензивно роздуміє.

‒ Якым чудом ся змістило тілько річі до такой маленькой головы. Розумієте тому? Тота женьска голова є барз чудесна. Мою голову бы в такім припадї уж давно розторгало.

‒ А то єсь зохабив лем так? – спросив ся хтось.

‒ Самособов, же єм то не міг зохабити лем так, ‒ поготовнї одповів. ‒ Так натріскана голов може способити женї великы неприємности а могла бы єй ай праскнути. Прияв єм зато рїшіня, же зроблю в голові жены радікалный порядок. Із шатника єм вышмарив половину шматя. З ботника єм вышмарив асі двадцять парів топанок а з козметікы єм зохабив лем то найнутнїше. Шперкы єм зохабив так, як были. Можуть послужыти в планых часох.

Намісто пошткарты з Паріжа єм там поставив фотку нашой загородной хаткы. Фоткы манжелкіных колеґів з роботы єм вымінив за свій умелецкый портрет од приятеля маляря. Самособов, грошы із шековой книжкы єм выбрав а уложыв на наш сполочный учет. Ай долары, котры єм замінив за евра, ішли тыж на сполочный учет. По тім вшыткім єм запер женї голов а спокійно, з чутём добрі зробленой роботы, єм собі ліг спати.

Вшыткы хлопи собі тяжко взбыхли. Похвалили приятеля за перфектнї зробеный порядок в голові ёго жены. Подопивали пиво а обїднали дальшу рунду. Настала горлива дебата. Хлопи ся перекріковали єден через другого а чудовали ся над тым, што вшытко ся може змістити до головы жены. Хтось ай бухнув руков по столї:

‒ А што было дале, як то наконець скінчіло? – вызвідали сьме по часі, кідь ся дебата міджі нами як так упокоїла.

‒ Рано ся жена зобудила з тым, же ї страшнї болить голова, ‒ продовжав.

‒ Йой, мам таке чутя, як кобы ся мі дахто вертїв в голові, ‒ повіла а зварила собі каву. Кідь болесть головы не переставала, взяла собі даку перулку од болїня головы а ід тому іщі даякый порошок.

‒ Ани ся не чудую, же ї болїла голов по такім радікалнім порядку. Заслужыла сі то, ‒ повів хтось.

‒ Нич веце не повіла, тым то скінчіло? – вызвідали дальшы.

‒ То было вшытко. Побрала ся до роботы як кобы ся нич не притрафило а наш сполочный жывот продовжав як перед тым.

‒ Брав єм то так, же є спокійна з моїм настоленым порядком в її голові. По часі, думам по пів року, єм знервознів. Не міг єм спокійно спати, бо жена собі ходила высміяна од уха ід уху, як кобы ся в її голові нич не змінило. Не збачіла новый порядок в голові? Або ся їй полюбив тот порядок так, же ся посмівкує цілый час а має добру дяку? Трапили ня такы вопросы, так єм прияв рїшіня, же ся мушу до той головы зась попозерати а сконтролёвати своє выняткове дїло.

‒ Быстро, бісїдуй, што нового єсь там нашов, ‒ недочкаво ся просили пайташы.

Наіснї мали чутя, же то буде про них велике несподїваня. Быстро ся напили пива, певнїше ся заглобили до стілців, жебы не рушили приятеля, кідь буде говорити.

‒ Панове, повім вам правду. Тото, што єм там збачів, не чекав єм ани в найгіршім снї. Не можу собі помочі, але в голові мала готову содому, ґомору. Скоро єм сколабовав. – Представте собі, намісто трёх шатників, там были теперь штирі. Як інакше, натрісканы новыми шатами по самый верьх. Розріс ся ай почет ботників на штирі, самособов повны топанок. Ід шперкім прибыв, на щастя, лем єден златый перстень а єден стріберный ланцок. Но найвеце ня шоковала козметіка. Быв там єден середнё великый склеп з ексклузівнов козметіков а парфінами. Зась там была пошткарта з Паріжа, но прибыли дві пошткарты з Прагы а по єдній з Барцелоны а Атен. Нашов єм там зась фоткы двох манжелкіных колеґів з роботы із жадостивыми іскерками в очах а фотку єдного незнакомого мужа уже з важныма замыслами.

‒ А ніч веце єсь там не нашов? – вызвідали сьме нервознї.

‒ Як бы ні! Тото найгірше лем прийде. Перебачте, але мушу ся напити пива, даяк мі высхло в гарлї, ‒ зробив собі перерву, жебы набрав новый дых.

Хлопи были чім дальше, тым нервознїшы а обїднали собі уж ай по півдецакы алкоголу.

‒ Продовжай, продовжай, ‒ крічали.

‒ Зась там была шекова книжка на манжелкино мено. Были там ай долары. Чудій ся, світе, прибыли там ай лібры. Самособов, прибыли там ай іншы дробности, но тоты ня уж перестали інтересовати. Од злости ся мі трясли рукы, кідь єм заперав женї голов а мусив єм давати великый позір, жебы-м не зобудив жену. Страшнї ня то напаїдило. Як ся за пів рока на тото вшытко змогла? Як ся до той головы змістив іщі векшый сортімент річі? Де на тото вшытко взяла грошы? Но найвеце ня розрушыла нова шекова книжка на її мено а значна готовость в доларох а лібрах. Вірїйте або нї, але мав єм таке тушіня, же ся притрафило штось плане. Думкы мі бігали по голові як сполошаны а фурт ся вертали ід фінанціям. Моє плане тушіня ся наповнило, кідь єм сконтролёвав став нашого сполочного учту. Сердце ся мі розбухало так, же єм го мав аж десь в гарлї. Но збогом! – скрічав єм од злости а залляло ня потом. Половина „нашых грошей‟ з „нашого‟ сполочного учту, была гет.

В тім моментї настало міджі хлопами чортівске тихо. Таке тихо, жебы сьте чули падати волос на землю. Нихто ся не зміг на слово. Подозриво ся вертїли а безрадно розмаховали руками. Вытримало то лем хвилину.

‒ Чорт бы тя побив, та бы тя побив! Потвора якась! Може таке дашто зробити почливому хлопови жена? Шак то до небес выкликана несправедливоть, ‒ заламентовав хтось.

Меджі хлопами настала бурлива дебата. Каждый хотїв дати на яво свою неспокійность.

‒ Што собі тоты жены уж днеська доволюють, што собі о собі думають? Вірїйте теперь властным женам, ‒ было чути споза нашого стола.

Хлопи бухали руками по столї так, же ся на нас обертали а позерали остатнї навщевници корчмы. Падали ай твердїшы слова на адресу жен. Цїле тото погоршіня із стороны хлопів перерушыв наш нещастный приятель.

‒ Стачіло, панове, уж дость, упокойте ся! Хочу вам штось подстатне повісти, ‒ переговорив із здвигнутов руков. ‒ Уже вам вірїю. Мав єм вас послухати а не вертїти ся моїй женї в голові. Теперь як чоловік, котрый ся попозерав до головы жены, вам дам важну раду.

‒ Не позерайте ся до голов своїх жен, своїх дорогых половічок! Ніч тым не зіскаєте, ба, наспак, скінчіте омного гірше, як собі думаєте. Жебы-м не забыв, про істоту собі сконтролїйте став вашых учтів.

1 9 10 11 12 13 44