Літературный конкурз Марії Мальцовской 2021: Мірослав Жолобаніч – Чуда в женьскій голові (2. часть)

Чуда в женьскій голові (2. часть)

Сітуація ся зачала замотавати а выострёвати а наша зведавость ся збівшовала. Міг іщі штось гірше найти в голові своёй жены? ‒ Інтересувало нас.

‒ Нашов єсь там іщі дашто? – спросив ся хтось недочкавый.

‒ Йой, нашов, нашов. Была там ай пошткарта з Паріжа, на котрій была даяка желїзна вежа. Но то є ніч. Моя жена, представте собі, там мала ай шекову книжку на її мено. Я собі фурт думав, же маєме сполочный учет, з котрого сьме черпали грошы подля потребы. Як лем могла прийти ід шековій книжкі а на што ї буде хосновати?

Хлопи єден за другым, ся зачали крутити на стілцёх, як кобы сидїли на мурваніску а підозриво ся задумали.

‒ Але тото іщі не є вшытко, што ся тыкать фінанції. Нашов єм там ай долары в готовостї. Подумав єм собі, же робить про родину даку тайну резерву на гіршы часы. Но нїґда мі о резерві не говорила а тяжкы часы тыж не споминала, ‒ одпив собі з пива а продовжав.

‒ Дальшу положку єм назвав „іншы дрібности в голові моёй жены‟. Было їх там тілько, же вам о них ани не буду говорити, жебы-м вас не стримовав.

Настало тихо як в гробі. Приятель собі взбыхнув, підопер собі руков голов а запозерав ся до повалы. Вертїв головов а было видно, же інтензивно роздуміє.

‒ Якым чудом ся змістило тілько річі до такой маленькой головы. Розумієте тому? Тота женьска голова є барз чудесна. Мою голову бы в такім припадї уж давно розторгало.

‒ А то єсь зохабив лем так? – спросив ся хтось.

‒ Самособов, же єм то не міг зохабити лем так, ‒ поготовнї одповів. ‒ Так натріскана голов може способити женї великы неприємности а могла бы єй ай праскнути. Прияв єм зато рїшіня, же зроблю в голові жены радікалный порядок. Із шатника єм вышмарив половину шматя. З ботника єм вышмарив асі двадцять парів топанок а з козметікы єм зохабив лем то найнутнїше. Шперкы єм зохабив так, як были. Можуть послужыти в планых часох.

Намісто пошткарты з Паріжа єм там поставив фотку нашой загородной хаткы. Фоткы манжелкіных колеґів з роботы єм вымінив за свій умелецкый портрет од приятеля маляря. Самособов, грошы із шековой книжкы єм выбрав а уложыв на наш сполочный учет. Ай долары, котры єм замінив за евра, ішли тыж на сполочный учет. По тім вшыткім єм запер женї голов а спокійно, з чутём добрі зробленой роботы, єм собі ліг спати.

Вшыткы хлопи собі тяжко взбыхли. Похвалили приятеля за перфектнї зробеный порядок в голові ёго жены. Подопивали пиво а обїднали дальшу рунду. Настала горлива дебата. Хлопи ся перекріковали єден через другого а чудовали ся над тым, што вшытко ся може змістити до головы жены. Хтось ай бухнув руков по столї:

‒ А што было дале, як то наконець скінчіло? – вызвідали сьме по часі, кідь ся дебата міджі нами як так упокоїла.

‒ Рано ся жена зобудила з тым, же ї страшнї болить голова, ‒ продовжав.

‒ Йой, мам таке чутя, як кобы ся мі дахто вертїв в голові, ‒ повіла а зварила собі каву. Кідь болесть головы не переставала, взяла собі даку перулку од болїня головы а ід тому іщі даякый порошок.

‒ Ани ся не чудую, же ї болїла голов по такім радікалнім порядку. Заслужыла сі то, ‒ повів хтось.

‒ Нич веце не повіла, тым то скінчіло? – вызвідали дальшы.

‒ То было вшытко. Побрала ся до роботы як кобы ся нич не притрафило а наш сполочный жывот продовжав як перед тым.

‒ Брав єм то так, же є спокійна з моїм настоленым порядком в її голові. По часі, думам по пів року, єм знервознів. Не міг єм спокійно спати, бо жена собі ходила высміяна од уха ід уху, як кобы ся в її голові нич не змінило. Не збачіла новый порядок в голові? Або ся їй полюбив тот порядок так, же ся посмівкує цілый час а має добру дяку? Трапили ня такы вопросы, так єм прияв рїшіня, же ся мушу до той головы зась попозерати а сконтролёвати своє выняткове дїло.

‒ Быстро, бісїдуй, што нового єсь там нашов, ‒ недочкаво ся просили пайташы.

Наіснї мали чутя, же то буде про них велике несподїваня. Быстро ся напили пива, певнїше ся заглобили до стілців, жебы не рушили приятеля, кідь буде говорити.

‒ Панове, повім вам правду. Тото, што єм там збачів, не чекав єм ани в найгіршім снї. Не можу собі помочі, але в голові мала готову содому, ґомору. Скоро єм сколабовав. – Представте собі, намісто трёх шатників, там были теперь штирі. Як інакше, натрісканы новыми шатами по самый верьх. Розріс ся ай почет ботників на штирі, самособов повны топанок. Ід шперкім прибыв, на щастя, лем єден златый перстень а єден стріберный ланцок. Но найвеце ня шоковала козметіка. Быв там єден середнё великый склеп з ексклузівнов козметіков а парфінами. Зась там была пошткарта з Паріжа, но прибыли дві пошткарты з Прагы а по єдній з Барцелоны а Атен. Нашов єм там зась фоткы двох манжелкіных колеґів з роботы із жадостивыми іскерками в очах а фотку єдного незнакомого мужа уже з важныма замыслами.

‒ А ніч веце єсь там не нашов? – вызвідали сьме нервознї.

‒ Як бы ні! Тото найгірше лем прийде. Перебачте, але мушу ся напити пива, даяк мі высхло в гарлї, ‒ зробив собі перерву, жебы набрав новый дых.

Хлопи были чім дальше, тым нервознїшы а обїднали собі уж ай по півдецакы алкоголу.

‒ Продовжай, продовжай, ‒ крічали.

‒ Зась там была шекова книжка на манжелкино мено. Были там ай долары. Чудій ся, світе, прибыли там ай лібры. Самособов, прибыли там ай іншы дробности, но тоты ня уж перестали інтересовати. Од злости ся мі трясли рукы, кідь єм заперав женї голов а мусив єм давати великый позір, жебы-м не зобудив жену. Страшнї ня то напаїдило. Як ся за пів рока на тото вшытко змогла? Як ся до той головы змістив іщі векшый сортімент річі? Де на тото вшытко взяла грошы? Но найвеце ня розрушыла нова шекова книжка на її мено а значна готовость в доларох а лібрах. Вірїйте або нї, але мав єм таке тушіня, же ся притрафило штось плане. Думкы мі бігали по голові як сполошаны а фурт ся вертали ід фінанціям. Моє плане тушіня ся наповнило, кідь єм сконтролёвав став нашого сполочного учту. Сердце ся мі розбухало так, же єм го мав аж десь в гарлї. Но збогом! – скрічав єм од злости а залляло ня потом. Половина „нашых грошей‟ з „нашого‟ сполочного учту, была гет.

В тім моментї настало міджі хлопами чортівске тихо. Таке тихо, жебы сьте чули падати волос на землю. Нихто ся не зміг на слово. Подозриво ся вертїли а безрадно розмаховали руками. Вытримало то лем хвилину.

‒ Чорт бы тя побив, та бы тя побив! Потвора якась! Може таке дашто зробити почливому хлопови жена? Шак то до небес выкликана несправедливоть, ‒ заламентовав хтось.

Меджі хлопами настала бурлива дебата. Каждый хотїв дати на яво свою неспокійность.

‒ Што собі тоты жены уж днеська доволюють, што собі о собі думають? Вірїйте теперь властным женам, ‒ было чути споза нашого стола.

Хлопи бухали руками по столї так, же ся на нас обертали а позерали остатнї навщевници корчмы. Падали ай твердїшы слова на адресу жен. Цїле тото погоршіня із стороны хлопів перерушыв наш нещастный приятель.

‒ Стачіло, панове, уж дость, упокойте ся! Хочу вам штось подстатне повісти, ‒ переговорив із здвигнутов руков. ‒ Уже вам вірїю. Мав єм вас послухати а не вертїти ся моїй женї в голові. Теперь як чоловік, котрый ся попозерав до головы жены, вам дам важну раду.

‒ Не позерайте ся до голов своїх жен, своїх дорогых половічок! Ніч тым не зіскаєте, ба, наспак, скінчіте омного гірше, як собі думаєте. Жебы-м не забыв, про істоту собі сконтролїйте став вашых учтів.