Značka: TAG

Літературный конкурз Марії Мальцовской 2021: Мілан Ґай

Leave a comment

Дякую за твоє..        

Дякую за твоє

тяжке поволаня,

выслугуєш другым

а думаш і на ня.

 

Тобі патрить вдяка

за Твою роботу,

котру даваш людям,

і свою охоту.

 

Як здравотна сестра

все єсь напомочі,

коли робиш денны

або ай у ночі.

 

Но а як по ночнїй

прийдеш утягана,

то спиш у постелї

до другого рана.

 

Як опало листя        

Як опало листя

з явора сухого,

так приросла і Ты

до серденька мого.

 

Приходжам до Тебе

сердце розжалене,

жебы-м Тя потїшив

так як і Ты мене.

 

Дякую Господу

за познаня Твоє,

же Ты шумне дївча

на все будеш моє.

 

Буду я як око

Тебе хоронити,

і вшытко, што хочеш,

Тобі выповнити.

 

Жебы Ты навікы

у ня была щастна,

Ты, русалко выснивана,

надгерна, прекрасна.

 

Уж мі є начісто       

Уж мі є начісто

голова сплянтана,

не спав я цїлу ніч,

лем лежав до рана.

 

Бо стрїтив я Тебе,

створїня взнешене,

чекам, коли прийдеш

і потїшыш мене.

 

Тїшу ся на стрїчу

і буду чекати,

коли буду годен

я Тебе обняти.

Не вірив я Тому

же у своїм віку,

щі можу стрїтити

любов так велику.

 

Я Твоє серденько

на далеко чую,

коли оно плаче

тыж за ним баную.

 

Вірь мі моя міла,

же аж над тым жасну,

бо-м стрїтив в жывотї

так жену ужасну!

 

Бо знав бы я о тім

щі довго писати,

но вірь, же не найлїпше

буде перестати.

 

Бо мі мої очі

уж слызы залляли,

не хотїв бы-м тото

жебы Тя скламали.

 

(Укажка з Літературного конкурзу Марії Мальцовской 2021, Мілан Ґай)

Укажка з творчости: Штефан Смолей – Не ганьб ся, Русине!

Leave a comment

Не ганьб ся, Русине!

І наш край прекрасный
Велё з людей тужить
При морю сидїти
На плажах, і в морьскій
Водї ся мочіти.
Вогкым і соленым
Воздухом дыхати,
Шум вітру з морьскыма
Волнами слухати.
Відїти як сонце
За море западать
Як холодный місяць
В морьскій водї плавать.

Тужба ся не сповнить,
Мы море не маме.
Од моря далеко
На суші бываме.
Маме красны поля,
Лїсы – як бы море,
В котрых ся потїшить
І моє, і твоє,
каждого сердце.

Хто раз до них зайде,
Істо в них про сердце
Потїшіня найде.
Маме чісту воду
В преградах і в рїках,
Плажы місто піску
На зеленых луках.
Мож там посидїти,
Мож там полежати,
Чістый, свіжый водзух
До сыта дыхати.
Суть красны сонечны
Запады, выходы
В нашім краснім краю,
Хоць без морьской воды.

І без моря наш край
Нам треба любити,
Хоць море не маме,
Добрї нам в нїм жыти.
Прекрасный є наш край
Нашой домовины,
Нашы горы, лїсы,
Поля і долины

Краю наш прекрасный

Бескіде наш, горы,
Краю наш прекрасный,
Дякуєме тобі
За наш жывот щастный.

Ту твої чудесны
Поля і долины,
Рїчкы чістой воды,
Горы і рівнины.

Бо ту тыж твоїма
Горами, лїсами,
Тот пахнячій воздух
Одмала сьме ссали.

Ту звучать прекрасны
Слова нашой мамы,
Давныма віками
Про нас сохраняны.

Не даме їх взяти,
За ніч замінити,
Реч нашу няньківску
Будеме хранити.

Ту звучать найкрасшы
Нашы співаночкы,
Їх співають стары,
І малы дїточкы.

Летять, звучать они
Шырым нашым краём,
Потїшають сердця
Вшыткым добрым людём.

Ту жыли наш отець,
Дїдо і прадїды,
Ту, в тій нашій земли
Зістали їх слїды.
Схыль свою голову,
Клякний на колїна,
Поцїлуй ту землю,
То наша Отчізна.

Бескіде наш, горы,
Краю наш прекрасный,
Дякуєме тобі
За наш жывот щастный.

(Смолей, Штефан: Не ганьб ся, Русине!, 2005.

Пряшів: Русин і Народны новинкы, ISBN 9788088769582.)

Укажка з творчости – Марія Ґірова: Родне гнїздо

Leave a comment

Родна земля

Земля наша родна,
Весміром што блудиш,
Лем ты нас єдина
ку собі притулиш.

Даш місто к жывоту,
К радости і щастю,
Згынути нам не даш
В годину найтяжшу.

Дякуєме, родна,
За плоды жывота,
Няй не вбуде нїґда
Із твоёй доброты.

Родне село

Село моє родне,
Село моє міле,
Якесь вже зістало
Страшно осиріле.

Запустїли горы,
Запустїли лукы
Не слїдно вже ниґде
Ту робітны рукы.

Дворы, загороды
Забуйнїли травов,
Страшезна цливота
Заставлює вам кров.

Плакати ся хоче
Сердцю в тій пустотї,
Увірити не мож
Тій страшній нїмотї.

Стою серед двора
В розвалинах дому,
Прогварити слова
Уж не є ку кому.

Стратило ся вшытко,
Навікы пропало,
у Стариньскім жрїдлї,
В водї ся розмыло.

Лем водічка журчіть,
Чіста і прозрачна,
Її жрїдло взяти
Никому не дасть ся.

Тече собі красно,
Обмывать скалиска,
Здоровя приносить
По нашых сідлісках.

А мы, хоць з тяжобов
В сердцї одходили,
Думаме, же многым
К здоровю проспіли.

Найдорогша мати

Щастливы то дїти,
Щто щі мають матїрь,
Докы їх пригартать
І з ласков помагать.

Як її не буде –
Холодно нам буде,
У нашій хыжчінї,
В кажденькій кутинї.

 

(Марія Ґірова-Васькова: Родне слово, 2008.

Пряшів: Русин і Народны новинкы, ISBN 978 80887769873)

Літературный конкурз Марії Мальцовской 2021: Людміла Шандалова (1. місто)

Leave a comment

Надраном

Ніч слабне

Чорнява насилу блїдне

цофать за гору

там звязана сілков рана

оставать забыта

 

Тихоту однесла

чую сердце

як шептане тік-так

старых годин

 

Птах затрепав крылами

Одпoлoшав страх

взяв черепінкы сна

 

Дарьмо ся намагам

Уже непамятам

што ся мі приснило

 

Земля

В тихотї

в перинї

звязана

повереслом зимы

 

Богата

в сріберній чістотї

Із златыма дукатами

на сонцї

 

Палац

з турнями на славу

пристав

про страчену шыфу

 

Придримкла спокійнї

на білым загловку

благо є на душі

 

Пошта

Місяць ся наповнив

до округлого жовтавого колача

шмарив долов блїде світло

розмузіціровав сверщкы

жабам голос наладив

розколысав ніч до нїжной мелодії

хотїла бы-м спати

не годна-м

не дасть мі

смотрю през облак

на старый дуб

трепотячій листками

догоры махать

місяць одджмурькує

свідок нашой любви

супутник

мій поштарь

то я махам,

то я посылам поздрав

ці мі одджмурькнеш?

 

(Укажка з творчости Людмілы Шандаловой, Літературный конкурз Марії Мальцовской 2021)

 

Літературный конкурз Марії Мальцовской 2021: Елена Хомова-Грінёва (3. місто)

Leave a comment

Покій

В моїй душі

не находжу покій,

мене кортить

до любви,

не сидїти

дома все на дворї.

Выйти до поля

де цінія цвине,

лучного коника

чути в траві

на балалайцї

грати.

Любовати ся

красов природы

до рядків

стишкы писати.

 

 

Жывот

Жывот то роман,

то отворена книжка,

траґедія

і комедія днями.

То світло і тма

то любов,

розходы,

добро,

робота,

потїха,

траплїня,

самота,

надїй щастливого

конця.

Поклад правды,

скрытый в минулости

в обятю невинных,

чістых душ,

до сердця вложена

туга вычекована,

незнама

будучность од рана.

 

 

Понад село

Понад село

понад край

пташкы несуть

на крылах

одказ няня і дїда.

Заповіт святу

Русинам.

Долины, лїсы,

верьхы, яркы –

моёй душы

любезный рай.

Зроблены рукы

нашых мам.

На ґрунтї предків

сонечко надале

ясно світить,

ёго лучі

теплом грїють

сердця потомків

в краю

навікы.

 

(Укажка з творчости Елены Хомовой-Грінёвой, Літературный конкурз Марії Мальцовской 2021)

Літературный конкурз Марії Мальцовской 2021: Гелена Ґіцова-Міцовчінова

Leave a comment

Тїшу ся як дїтя

з першой ярьнёй квіткы,

з якой тобі, сыне,

пишу приповідкы.

 

Дозволь, Боже, в церькви

співати Осана,

бо моя співанка

є недоспівана.

 

А Ты, Сыне Божый,

розпятый на крестї,

помож, уж без скорбы

тяжкый тягарь нести.

 

З дїтинов на драгу

рано выкрочіти,

а пропасть глубоку

лем перекрочіти.

 

Все із руженчіка

віночок увити,

мілосердного Отця

молитвов славити.

 

***

Пишу самы скаргы

до світьской жадости,

же од жалю в сердцї

нїт жадной радости.

 

Біда кострубата

не дасть почливости,

а невинну душу

грызе аж до кости.

 

Заспівам співанкы

лем з болю, жалости,

бо у моїм сердцю

не было, не буде

веце веселости.

 

Уж мі до співника

не пасує нота,

бо пишу кроніку

своёго жывота.

 

***

Своїма слызами

потічок гатила-м,

ай так скоро своє

щастя потратила-м.

 

Як і чорный гавран

злетїв над голову,

мої просьбы летять

ку Господу Богу.

 

Бо я все збачіла

бетегу в ярузї,

хоць квіткы зберала

з тернёвой голузї.

 

Нараз мої ногы

стернянка поколе,

бо ся не колыше

зерном злате поле.

 

Та і вітор здувать

з осикы листочкы,

зато заблискають

стріберны слызочкы.

 

(Укажка з творчости Гелены Ґіцовой-Міцовчіновой,

Літературный конкурз Марії Мальцовской 2021)

Літературный конкурз Марії Мальцовской 2021: Мілан Ґай

Leave a comment

Іщі ся довірно   

Іщі ся довірно

аж так не познаме,

лем місяць перешов

як собі тыкаме.

 

За тот час Ты уж мі

барз велё повіла,

же рада свій жывот

з моїм бы-сь споїла.

 

Ты наістно чекаш

моёй одповідї,

ці Тя не зохаблю

в надїї і бідї?

 

Холем ся мі озвий

або дай знаміня,

жебы-м по цїлый день

не мав зле тушіня.

 

Потім собі коло того

надумую дашто,

аж мі з того у голові

плано і барз страшно.

 

Од скорого рана

буду Тя хранити,

бы сьме могли дничок

вєдно пережыти.

 

Стрїчаня 

Спознав єм я жену

шумну і взнешену,

як бым єй стрїтив скорше,

взяв бым ю за жену.

 

Міла, бісїдлива,

так як при сповідї,

одповіла рада

мі на одповідї.

 

Высвітлити не знам

собі єй справаня,

пособила oна

так ужастно на ня.

 

До ока упали

мы єден другому,

одышов я щастный

у тот день до дому.

 

Ку вашому дому       

Ку вашому дому

драга є розрыта,

чом Ты така про ня чудна

тайна, неодкрыта?

 

Чім веце тайностeй

Ты скрываш у собі,

тым веце Ты мене

все тягаш ку собі.

Барз бы я єм хотїв

Тебе раз обняти,

слова повны любови

Тобі зашепкати.

 

До нашой любови

перешкода дана,

зато моя любов

не буде оддана.

 

Не обіцям Toбі

вірну любов мою,

бо дома мам жену

і родину свою.

(Укажка з Літературного конкурзу Марії Мальцовской 2021, Мілан Ґай)

Літературный конкурз Марії Мальцовской: Людміла Шандалова (1. місто)

Leave a comment

Дзвоны

Смутна є хыжка

за червеным плотом

церьков за нёв

спинать ся до білой красоты

крест з турнї до небес впитый

ласканый агнцём? з хмары

чую як дзвонять дзвоны

вчера

днесь

і завтра

много раз

клічуть  щіро

надыхнути ся благодати

без выстатя бють сердцём

не лем ты єсь выстав

і наша любов выстала

отварям ладу з лахами

давно вшытыма

білыма, біленькыма

скропеными слызами

іщі не пожовкли…

 

Молга

Молга ся знесла

велике молочне скло

не видно скрізь нёго

очі ся намагають

душа прягне

надїя гыне

не думам

не плачу

не смію ся

лем чекам

же прийдеш

зъявиш ся

 

Звізды на небі

Дарьмо ся намыгам

писати знам, а не напишу

слово мі хыбує

відїти не довіджу

чути не дочую

глубоке і далеке є небо вночі

із звіздами на чорнім заматї

 

Вопросів міліон

а одповідї хто знать?

 

Сполїгам на тебе,

мій Сотворителю

 

(Укажка з творчости Людмілы Шандаловой, Літературный конкурз Марії Мальцовской 2021)

Літературный конкурз Марії Мальцовской 2021: Елена Хомова-Грінёва (3. місто)

Leave a comment

Мамине слово

Мамине слово,

родне моє.

Слово дїда і

прадїда

в колысцї прикрыте

білов перинков,

як око в голові

хранене.

Русиньске слово

то поклад,

то перла народа,

то бабины молитвы

то крестик на грудёх,

приповідка о

прастарій Рутенії

во верьхах і полонинах

співанка Русина.

 

 

Приходить час

Приходить час

бити на поплах,

охранити слово

Русина.

З азбуков букварь

не заперти,

учіти по свому

маленьке дїтя.

Співати мамину

співанку,

нянёвы рады

прияти.

Нихто не може

запаленый вгень

до родного слова

згасити

в твоїм сердцї

і на душі.

 

Як в клітцї

Як в клітцї

сиджу дома

нераз роздумую

о жывотї,

о тяжкій долї,

о самотї,

о роботї,

о любви молодых лїт.

Порушам клямков,

ці заперты дверї.

На два раз

замкну їх

колодков в старобі,

нияк не пущу

смертку ку собі.

Хочу пожыти

на тім світї

іщі даякы рокы.

 

(Укажка з творчости Елены Хомовой-Грінёвой, Літературный конкурз Марії Мальцовской 2021)

Вышла книжка творів Євґенія Фенцика

Leave a comment

В роцї 2022 узрило світло світа далша книжка русиньской літературы народного оброджіня. Едіторы доц. Мґр. В. Падяк, к. н. і Мґр. Михал Павліч, ПгД. выдали в минулости уж дві публікації творів Анатолія Кралицького, вызначной русиньской особности 19. сторіча. В роцї 2019 была выдана публікація Творы, о рік публікація Анатолій Кралицькый. Князь Лаборець.

Едіторы теперь приношають одборной і шырокой чітательской верейности далшого русиньского писателя, котрого творчость нажаль не была выдана уж 140 років! Книжку творів Євґенія Фенцика творять три творы, прозаічны тексты Нищіє духом, Учитель-Неборак,  а єден твір русиньской драматурґії, Покореніє Ужгорода. В публікації ся тыж находять Додаткы доц. Мґр. В. Падяка, к. н., котрый описав жывот Євґенія Фенцика, ёго значіня в русиньскій літературї а ёго принос про свій народ. Так само доц. Падяк в окремій части высвітлює прінціпы і проблемы транслітерації творів (не лем) Є. Фенцика.

Євґеній Фенцик быв єдным із найактівнїшых писателїв періоду народного оброджіня Карпатьскых Русинів а тыж вызначный русиньскый літературный науковець, редактор а выдаватель знамого часопису Листок. В літературї ся проявив як поет, прозаік і драматік, і як історик карпаторусиньской літературы. Заховало ся по нїм выше 200 публікацій, но ёго творчость нїґда не была дотеперь выдана в єдній збірцїї в книжнїй подобі. Аж дотеперь…

Книжка вышла з фінанчнов підпоров Фонду на підпору културы народностных меншын.

Книга: Євґеній Фенцик. Творы

Едіторы: Валерій Падяк, Міхал Павліч

Рік выданя: 2022

ISBN 978-80-555-2878-6

Почет сторінок: 400

1 … 10 11 12 13 14 … 44