Вышла друга тогорочна публікація АРК в СР, книжка Марії ҐІРОВОЙ-ВАСЬКОВОЙ – Спомины сердця

Про сучасну русиньску літературу є характерістічне навертаня ся до минулости, до простїшых часів, нераз силно зафарбленых ружовов фарбов ідеалізації і носталґії. Нечудо, кедь векшына писателїв належить до старшой ґенерації Русинів.
Авторы ся з тематіков минулых часів можуть попасовати вшеліяк, в їх творчости ся находять тексты засаджены до сельского середовиска, конфлікты выходять із каждоденного жывота ці пишуть властны мемоары (спомяньме, наприклад, Миколая Ксеняка, Штефана Смолея ці Марію Мальцовску).
Зборник Марії Ґіровой-Васьковой Спомины сердця уж подля назвы говорить, же свому чітателёви понукать тексты, котры выходять з минулости і зо споминів. Зборник ся складать з дакількох тематічно розлічных частей, з поезії і прозы, із смутных і веселых
текстів.


Невыслуханы просьбы матери обсягують поезію з темов страты дїтины і жалю над передчасно сконченым молодым жывотом, автентічно описує траґічность того, кедь родіч поховать властну дїтину. Часть Віршы про дорослых передавають любов і обдив ку природї і родному краю, снажить ся у чітателя проявити емоції, котры бы прямовали к подобному одношіню, яке має ку своїй домовинї Ґірова-Васькова. Находить ся ту тыж дакілько стихів, котры ся пригваряють ку русиньскым особностям ці орґанізаціям (подобну літературу писав і Миколай Ксеняк, наприклад, у книжках: Формованя русиньской ідентіты, Резонанції на книгы і події). Важно ладжена поезія є наслїдно вымінена за одлегшены стихы з выховным підтоном із жывота дїтей на селї, котры зажывають вшеліякы пригоды і періпетії, што ся лем чудом не кончать траґічно.
Другов половинов нового зборника суть короткы прозаічны текты в части Засмійме ся на своёв бідов, котры мають знакы алеґорії ці анекдоты (даколи іде о знамый адаптованый жарт). Авторка в них описує пригоды зо жывота, што ся можуть стати хоцьде і хоцькому. Пригоды нераз описують хытрость і шпекуланство, котре не все є покаране. Ці уж іде о манжельскы натїговачкы, зависть і малость чоловіка, з пригод многораз выходить мудрость научена вдяка „школї жывота‟. Книжка поезії Марії Ґіровой-Васьковой зато своїм способом припоминать кухнёвый давковач на поперь (або ай на іншы присмакы – оцет, чілі ці ванілковый цукерь) – находять ся ту тексты веселы і важны, описує мудрость і глупость, як і іншы менше доброчестны людьскы властности. Тематічна рoзнородость але створює чутя ославы пестрости і многоракости смаків жывота.

Михал Павліч

Укажка з творчости: Меланія Германова – Жывот то театер

О трёх ґрошах

(Звіршована приповідка на мотівы словаськой приповідкы)

 

Копав раз тяжко на краю драгы

Глубокый шанець бідачиско,

Скрегнуты рукы, од глины ногы,

Спраглый быв, выстатый начісто.

 

Копле годину, хоць барз уж выхляв,

Не мож час лем так марнити.

Нарївнав крижы, тай смутно збыхнув:

Мушу щі далше робити.

 

Штось загучало, аж загырміло,

Кіньскы копыта, якбачу,

На градьскій дразї за малу хвілю

Паньскый коч з Кралём він збачів.

 

Вышов із шанцю, прогварив тихо:

Уцтиво ся, кралю, вам клоню,

Богу дякую, Вам чести даю,

Я к Вашым службам готовый.

 

Простого роду – слушный невроком,

Краль тото збачів одражу,

Оком до шанцю зазрїв він боком:

„В службі-сь, небоже, на дразї?‟

 

В службі єм веру, на хлїб зараблям,

Няй же то Бог благословить,

Вам, пане кралю, низко ся кланям –

Щі низше голову клонить.

 

За твою працу выплата яка?

Я ся тя, чоловіче, звідую.

Цїлы три ґрошы, – одповідь така,

А за них краснї дякую.

 

Три ґрошы, гвариш? Ці-сь при розумі?

Став ся краль чудовати.

Ваша Величность, добрї сьте чули

Три ґрошы – моя выплата.

 

А з тым жебрацтвом як же ґаздуєш?

Маєш і даку родину?

Ці ты, бідото, не голодуєш?

Предивну чую новину.

 

Моїм міністрам – тісячка мало,

Гнївачо выбухло з краля.

А я їм вірив, як дакый дурак,

Не знав, же вни ня шалять.

 

Тобі на місяць стачать три ґрошы?

Щі ся тя раз позвідую,

Як з тым жебрацтвом прожыти можеш,

Думам над тым – роздумую.

 

Кралёвска мілость, мій любый кралю,

Кебы то было про мене…

Єден з тых ґрошів я іщі вертам,

Бо довг за ня нихто не верне.

 

Другый тот ґрошик мушу жычати, –

Так хлоп кралёви звірив ся.

А аж за третїй – сам прожывати,

Честно єм Вам признав ся.

 

Краль роздумує – правда, ці чудо?

Ці так досправды мож жыти?

Слухай ня, хлопе, мужу статочный

Буду таку гаданку давати:

 

Єден вітцёви – за выхованя,

За ёго ласку, науку,

Другый сынови – за дозераня

За ёго спомічну руку.

 

Слухай ня добрї, чоловіче,

Ты тоту гаданку затаїш

Не зрадь никому єй вырїшіня

Покыль мій образ не збачіш…

 

Выняв краль дукат златый з кешенї,

Не тямить, што ся ту стало.

Вложыв бідняку дукат до жменї:

Ці тото ся мі лем снило?!

 

Бідняк присягать: Дотримлю тайность!

Зроблю, як сьте казали.

Краль ся преквапив за таку вдячность

І свою дружыну вів дале.

 

А міністрове, як дакы кралї,

Розкошно пили-гуляли,

Приход владаря щі не чекали,

Безвладно спиты лежали.

 

Ніч їм не повів – цїну не мало,

Чекав, што будуть гварити,

А як ся „панство попроберало‟,

Зачали краля просити:

 

Выплата наша, Высость кралёвска,

Зачав так єден худачок, –

Така мізерна, така жебрацька,

Же нам, міністрам, до плачу.

 

Каса кралёвска не є худобна,

А мы звыкнути „тягати‟ –

Ці Ваша Высость не буде годна

Нам кус на платї придати?

 

Просьбы выслухав, а пак їм каже:

Але мусите знати,

Придам лем тому, хто мі докаже

Єдну гаданку вгадати.

 

Але біда вам – мусите знати,

Хто Орїх тот не вылущіть,

Кралёвство моє, мої палаты

Такой до тыждня опустить.

 

А міністрове стовпами стали,

Єден прорїк лем так стиха:

Величность Ваша – Вы выдумали

Три ґрошы? Плётка велика.

 

Краль сі очами зміряв міністрів:

Гаданка вам є задана!

Лем тот з вас буде по моїм боцї,

Хто ю одгадать до рана.

 

Бідкали вшыткы: З трёх ґрошів жыти?

Ани про Бога жывого.

То не можеме мы похопити,

Подьме до нёго самого.

 

Ночами ходили ся выпрошати,

Нашли ай хлопа шанець копати.

Великы дары му к ногам клали,

Зачали при нїм гірко плакати…

 

Хлоп выняв з кешенї дукатик златый,

Што на нїм краль быв выображеный.

Подумав: Вера, не мам ся чого бояти,

Таёмство ґрошів можу зрадити.

 

Міністры надраном поприбігали,

Вшыткы до кралёвской палаты,

Бо были певно пересвідчены,

Же можуть надале у краля зістати.

 

А краль не вірить очам і слуху:

Тот честный хлопак ня скламав?!

Не може быти, – конї до скоку,

До шанцю кочіш поганяв.

 

Хлоп в шанцю копав колчаком,

Честно привитав краля.

Зажыв в жывотї я вшеліяке,

Але у тобі-м ся скламав.

 

Лем тогды я тайну вашу прозрадив

Дома над властным порогом,

Як єм Ваш образ на очі збачів –

Присягам, як перед самым Богом.

 

Мій образ, гвариш? У твоїм домі?!

Нїґда-м го там не завісив.

Подав хлоп дукат златый кралёви,

Тот вера вшытко похопив.

 

Богу за тото мож дяковати,

Стане ся краль тїшыти,

Тобі не шанцы патрить копати –

Но по моїй правіцї быти.

 

Пришов міністром він у палату

І робить честно, од душы,

Але памятать кажду минуту –

Працу на шанцю – за три ґрошы.

 

(Меланія Германова: Жывот – то театер, Пряшів: Академія русиньской културы в СР, 2021, ISBN 978–80–89798–25–4, с. 61– 66)

Вышла перша тогорочна книжка АРК в СР – МОНІКА автора Мілана ҐАЯ (рецензія)

Хоць любовна ці інтімна ліріка є обычайно (або выходячі з мужско-женьскых стереотіпів лем зданливо) доменов жен, в русиньскій літературї вступує до тых вод Мілан Ґай, (родак із Сукова) котрый ся дотеперь презентовав духовнов ліріков (спомяньме наприклад Молитва Русина з р. 2012 ці З нами Бог з р. 2019). Тематіка любви не є Міланови Ґаёви чуджа, ай кедь ся нёв у минулости занимав скорїше у споїню з віровызнанём і любовлёв к Богу.
В новій публікації Моніка (10. ёго книжка в русиньскім языку) ся автор занимать любовным чувством мужа ку женї. Даный зборник поезії є роздїленый до трёх частей: Спознаваня, Вєдно і Розход. Поет ся в них занимать окремыма фазами одношіня, од першого залюбіня і безсонных ночей аж по часто необходимый і смутный розход.
Окремы стихы споює єднакый лірічный субєкт – муж у зрїлім віцї, котрого любов заскочіла і несподївала. Мілан Ґай так указує, же любов не познає граніцї ани віковы обмеджіня і може прийти в каждім віцї.


Не значіть то але, же іде о – подля дакого к даному віку – адекватне спокійне чувтво, але праві наспак – субєкт ся безголово залюбить, у вырї чуств страчать голову і дотеперїшня екзістенція самотности уж про нёго не є алтернатівов, з котров бы ся змірив. В дакотрых стихах поет описує і чутёву паралізу, коли лірічный субєкт уж не докаже іншак єствовати, безгранічно ся оддає чувствам на мілость і немілость.
Не є але вшытко лем ружове і красне, як у першій безголовій фазї, автор тыж спрацовлює одрїкнутя і неповторїня чувств, страту контакту і неперемінену шансу на одношіня. Не обходить тыж морално проблематічну сітуацію, як є любов ку двом женам.
Лірічный субєкт але не страчать свою моралну інтеґрічность, і надале з почливостёв ся ставить ку присязї манжелцї і чує одповіность за родину. Література писана мужми ці женами має нераз і особы одповідаючі віку, в припадї лірікы то платить о дашто веце, з оглядом на іщі близше перепоїня лірічного субєкту з автором. В русиньскій літературї
авторков любовной поезії є главно Квета Мороховічова-Цвик із єй літературным противником, зато є приємным несподїванём, же в тій области ся буде презентовати і мужскый автор. (Самособов, попри Юркови Харитунови, котрого творчость має іншый
характер і внимаме ю скорїше як гуманістічне вызнаня любви к жывоту і вшыткому, што собі в нїм автор цїнить).
В данім зборнику бы наісто нашов своє місце глубшый філозофічный аспект, наприклад снажіня прямовати к доконалїшій аналізї одношінь ці порозумлїню основы чувственного піднесїня, котре є парадоксно, так просте, а єдночасно про каждого з нас унікатне і неповторне. Што але не є теперь, може быти в будучности.

Михал Павліч

Укажка з книжкы Штефана Смолея: Не ганьб ся, Русине!

Не забудь!

Жывот чоловіка красный,
Но мать велё подоб,
Про ёго красу і добро
І ты сам дашто зроб.
Не чекай, же вшытко другы
Тобі мають дати,
Найдорогше уж ті дали
Твій отець і мати.
Істо ті дали, што могли
До жывота твого,
Добро, ласку, здравы рукы –
Значіть то так много.
Родічовске погладжіня
Руков велё стоїть,
О то веце, кедь є тогды,
Як тя дашто болить.

Не забывай, кадыль підеш
Ты своїм жывотом,
Ці їх стрїтиш, ці обыйдеш,
Зохабиш під плотом?
Жывот чоловіка красный,
Знай го пережыти,
Не дай ся звести з дорогы,
Котров бы-сь мав іти.
Треба тобі памятати,
Не треба забыти,
Без кого бы-сь на тім світї
Не жыв, не міг быти.
Раз ся застав в своїм згонї,
Постій, і подумай,
Ці єсь зробив вшытко,
што-сь мав,
Не забудь, не єсь сам!

Нескоро уж буде тобі
Слызы проливати,
Як не буде тых, кому-сь мав
За жывот честь дати.

Споминаня на домовину

Там, де в прекрасній долинї,
Там, за плотом, на рівнинї
Квіткы в траві росли
Потїхов мі были.
Де ня сонце скоро рано
Із спаня будило,
На постели із теплыма
Лучами гладило.
Де ня часто моя мамка
Руками гласкала,
Як малого на свою грудь
К собі притуляла.
Там зістала родна хыжа,
Моє родне село,
Де мі у моїм жывотї
Было все весело.

Часто чую в своїх думках
Спів пташків на полї,
Як мене за домовинов
Моє сердце коле.
Хоць уж і моє волося
Стрібром переткане,
Моє сердце споминати
Уж не перестане.

(Смолей, Штефан: Не ганьб ся, Русине!, 2005. Пряшів: Русин і Народны новинкы, ISBN 978-80-88769-58-2.)

Укажка з творчости Гелены Ґіцовой-Міцовчіновой: Поклад русиньской матери

Од маленька в сердцї
якусь тайность ношу,
што од Всевышнёго
у молитві прошу.

Няй учує нянько
і ласкава мати,
помож, Боже,
род русиньскый
словом прославляти.

Помож дїтём по своёму
все ся помолити
а у церьви родным словом
Бога все хвалити.

***

Не раз перед спанём
просять ся дїточкы:
Ці ся нам все
рано, вечур
помолити
прязно треба,
ці може
не треба?

Але на їх вопрос
одповіла бабка:
Молитва –
не доджу
капка,
што із неба,
з синёй
хмаркы
на земліцю
часом капкать.

Із молитвов
про каждого
выпрошена
по смерти
дражочка
до неба.
Зато ся нам
рано, вечур
Отче наш,
Богородіце
помолити
треба.

***

Хочу із молитвов
новый день почати
а з Божов мілостёв
по світї крачати.

Заклічу на поміч
все і ангелика,
усердна молитва
поміч превелика.

Што із Духом Святым
прилетить під стрїху,
бо у слові Божім
глядам все потїху.

***
Выслухай все, Боже,
просьбу материну,
хрань до конця світа
русиньску родину.
Од людей Отче наш,
ту молитву мілу,
няй в храмі співають
Господи помілуй.

***

Хотїла бы-м попросити
днесь Божого Сына,
бы поблагословив
родину Русина.

Ненадарьмо
Тобі, Отче,
наймілїшый гварю,
няй ся шырять
в цїлім світї
материньскы
златы слова,
што світять
в букварю.

(Гелена Ґіцова-Міцовчінова: Поклад русиньской матери, Пряшів: АРК в СР, с. 47– 49)

Цїну Александра Павловіча здобыв Іван Боднар (з Лем.Фм, автор П. Медвідь)

Оріґінал чланку на Лем.Фм, автор: Петро Медвідь.

 

В понедїлёк, 19-го септембра 2022-го року, в Братїславі одбыло ся удїлёваня Цїн і Премій Літераторного фонду (Literárny fond) за оріґіналну творчость за 2021-ый рік.

Раз на два рокы Літературный фонд уділює так само Цїну і Премію Александра Павловіча за русиньску літературу. Якраз на тот рік припало оцїнёваня за період років 2020 і 2021. Як інформовав Літературный фонд, Премія тот рік удїлена не была.

Цїну Александра Павловіча здобыв Іван Боднар за книжку під назвов Стары рущаньскы пригоды, котру выдало Обчаньске здружіня Колысочка у 2021-ім роцї з фінанчнов підпоров Фонду на підпору културы народностных меншын. Книжка позбераных історій од жытелїв села Руське є збогачена ілустраціями Серґея Панчака.

Робота двоїх авторів

Як пише выдаватель у даній публікації, книжка Івана Боднара Стары рущаньскы пригоды взникла споїнём роботы двох авторів – Яна Боднара і ёго сына Івана Боднара.

„Ян Боднар, родак із Руського, заникнутого села про водну гать Старина в окресї Снина, записовав скоро дві десятьроча пригоды, котры ся стали жытелям Руського в минулости. Ёго сына Івана, котрый ся народив і до дорослости жыв в Снинї, і до Руськго приходив на вакації, записаны пригоды з Руського так заінтересовали, же з няньком зачав довгорочны записы оформляти книжно. На жаль, отець ся выданя першой Івановой книжкы із Руського Спомины на валал під Бескідом в роцї 2020 уже не дожыв,“ пише выдаватель.

Книжка Стары рущаньскы пригодыяк інформує выдаватель, є продовжінём пригод записаных Яном Боднаром, а умелецькы оформленых Іваном Боднаром.

Цїны і Премії Александра Павловіча

Літературный фонд удїлює од 2005-го року літературну Цїну Александра Павловіча за найлїпшый літературный твор написаный по русиньскы і Премії Александра Павловіча за літературный твор написаный по русиньскы і за тлумачіня літературного твору зо словацького на русиньскый язык.

Цїны і Премії Александра Павловіча суть все удїлёваны творам, котры вышли в попереднїх двох роках. Цїну і Премії удїлює выбор Секції про оріґіналну літературу на пропозіцію журї.

Два рокы тому Цїну Александра Павловіча за оріґіналный твор в русиньскім языку здобыла книжка Даніелы Капралёвой із назвов Серна в нераю, котра вышла у 2018-ім роцї, і выдало єй так само Обчаньске здружіня Колысочка. Премію Александра Павловіча втогды здобыв поет Юрко Харитун із збірков поезії під назвов Моя тринадцята, котру выдала Академія русиньской културы в Словацькій републіцї у 2019-ім роцї.

Петро МЕДВІДЬ, ЛЕМ.фм. Ґрафічна і языкова управа: ред. АРК в СР.

 

Укажка з книжкы Юрка Харитуна: Мої жалї

Над моїм гробом
не плач,
не квіль,
не садь лелії.

В зимі не будуть білы.
Гріб сілёв посып,
не заросте мохом.

Треба йти,
Господи.
Пришов день такый,
мілостивый.
Йдеме як дугы огнуты,
мы двигли до тебе рукы.
Коло паркана йдеме в слызах,
Господи
мілостивый,
Захоронь нас.

ххх

Іщі вычістити
пішник до тебе,
Боже.
Не зашпонтати ся,
парадно йти,
без грїхів,
чістый і в душі,
але то мусиш посудити ты,
Боже
Мілостивый.

Все буду такый.
Лїпшый може тогды,
як зміню ся на порох.
Люблю зміны
формы,
не уніформы.
Може і попіль
потїшить ся урнї.
До того часу
треба іщі
высукати рукавы на сорочцї,
розсївати насїня до рядків,
вычістити пішник.

ххх

В загородцї
єдина єдна
сонечніця росла.
На сонце її перемалюю,
може
на мене ся усміє,
Дякую, Боже.

(Юрко Харитун: Мої жалї, 2010. Пряшів: Русин і Народны новинкы,
ІSBN 978-80-8944104-4)

Цїну А. Павловіча здобыли Стары рущаньскы пригоды

Цїну Александра Павловіча за русиньску літературу за рокы 2020 – 2021 (удїлёвану кажды два рокы Літературным фондом у Братїславі)  здобыв Іван Боднар за книжку Стары рущаньксы пригоды, выдану обчаньскым здружінём Колысочка – Kolíska. Выданя той публікації было підпорене Фондом на підпору културы народностных меншын. Є то вже друга выдана книжка уведженого ОЗ, котру Літературный фонд оцїнив як найлїпшу публікацію умелецькой літературы в языку русиньской народностной меншыны. Ґратулуєме авторови і Колысочцї.
-кк-

Укажка з книжкы Осифа Кудзея: Замішка

Фантом
Вечур по западї сонця
просила ся бездомовця
попід міст течуча рїка:
„Повідж, якый же тот гурікан?‟

„Знаш водічко, сила тота
вношать зміну до жывота –
приходить облестно, благо,
несе освіжіня з влагов…

По тім приємнім початку
зачне робити „порядкы‟,
а о даякый час на то
возьме сі дїти, дім, авто…

Но а тым є пояснено,
же чом мать все женьске мено.
Конець заграм до страчена:
Не за вшыткым злом є жена!

Староновина
По трёх роках робот тяжкых
іде домів Сомар
і просить ся Свинкы Сашкы:
„Што нового дома?‟

На тот вопрос Свинка міло
одповіла ёму:
„Дома ся ніч не змінило,
вшытко по старому.‟

„Такый блуд мі повідати
ся ты не одважуй! –
Як єм ішов зарабляти,
жена была в тяжи…‟

„То гей, была в другім ставі,‟
притакнув му Веперь,
„но о то ту іде праві –
она є і теперь!‟

З байкы о сомарьскій файтї
думку собі запиш:
Не вшытко є добрї найти
так, як то охабиш.

Різіко
На прогульцї в Мочаристім
гварить Глиста другій Глистї:
„Чом сьте днесь пришли лем сама,
де мате свого Адама?

Є мі то чудне, бо вчера
мали сьте з собов партнера…‟
„Не майте страх, є в погодї,
пустила єм го ку водї.‟

„Як то? Допустив ся хыбы?‟
„Нї, вытягли го на рыбы.‟

Не пусть партнера „ку водї,‟
так як то є теперь в модї,
бо на ся береш різіко,
же ті пропаде навікы

(Josif Kudzej: Zamiška, 2016, Свідник: Tlačiareň svidnicka,
ISBN 978-80-972571-8-7, s. 4-11)

Укажка з книжкы Марії Ґіровой-Васьковой – Родне слово

Найдорогша мати

Щастливы то дїти,
Щто щі мають матїрь,
Докы їх пригартать
І з ласков помагать.

Як її не буде –
Холодно нам буде,
У нашій хыжчінї,
В кажденькій кутинї.

Наша планета
Говорять, же Земля
Єдина планета,
Єдина з розквітом
Людьского жывота.

Але якого же?
Посудьте то самы,
Тадь чоловік страдать,
Што лем буде з нами?

Пекла ся допущать,
Траґедії брыдкой,
Ніщіть, рве, розбивать,
З глинов рівнать вшытко.

Зброю на ся вытяг
Не є ту радости,
Брат брата мордує
Без людьской мілости.

Народы не знають,
Де ся дїти мають,
З своїх родных обысть
В страху утїкають.

Кутик бы хотїли
На тій Земли найти,
Кутик, де бы могли
Благый жывот мати.

В спокою і в мірї,
В ласцї і радости,
Такый кутик найти
Де повно вольности.

Што ся поробило
На прекрасній земли?
Де людьскый розум є?
Хто приводить к смерти?

Плането єдина,
Земелько прекрасна,
Світить іщі людём
Ясна звізда щастя?

Люденькове мілы,
Треба ся збудити,
Розум до рук взяти
І зло не чінити.

Земля моя й твоя
Няй красны сны пряде,
Бо раз може прийти,
Же ся нам розпаде.

(Марія Ґірова-Васькова: Родне слово, 2008. Пряшів: Русин і Народны новинкы,
ISBN 97880-887769-87-3)

 

1 2 3 4 5 6 18