Укажка з книжкы Юрка Харитуна: Мої жалї

Над моїм гробом
не плач,
не квіль,
не садь лелії.

В зимі не будуть білы.
Гріб сілёв посып,
не заросте мохом.

Треба йти,
Господи.
Пришов день такый,
мілостивый.
Йдеме як дугы огнуты,
мы двигли до тебе рукы.
Коло паркана йдеме в слызах,
Господи
мілостивый,
Захоронь нас.

ххх

Іщі вычістити
пішник до тебе,
Боже.
Не зашпонтати ся,
парадно йти,
без грїхів,
чістый і в душі,
але то мусиш посудити ты,
Боже
Мілостивый.

Все буду такый.
Лїпшый може тогды,
як зміню ся на порох.
Люблю зміны
формы,
не уніформы.
Може і попіль
потїшить ся урнї.
До того часу
треба іщі
высукати рукавы на сорочцї,
розсївати насїня до рядків,
вычістити пішник.

ххх

В загородцї
єдина єдна
сонечніця росла.
На сонце її перемалюю,
може
на мене ся усміє,
Дякую, Боже.

(Юрко Харитун: Мої жалї, 2010. Пряшів: Русин і Народны новинкы,
ІSBN 978-80-8944104-4)