Укажка з творчости: Меланія Германова – Жывот то театер

О трёх ґрошах

(Звіршована приповідка на мотівы словаськой приповідкы)

 

Копав раз тяжко на краю драгы

Глубокый шанець бідачиско,

Скрегнуты рукы, од глины ногы,

Спраглый быв, выстатый начісто.

 

Копле годину, хоць барз уж выхляв,

Не мож час лем так марнити.

Нарївнав крижы, тай смутно збыхнув:

Мушу щі далше робити.

 

Штось загучало, аж загырміло,

Кіньскы копыта, якбачу,

На градьскій дразї за малу хвілю

Паньскый коч з Кралём він збачів.

 

Вышов із шанцю, прогварив тихо:

Уцтиво ся, кралю, вам клоню,

Богу дякую, Вам чести даю,

Я к Вашым службам готовый.

 

Простого роду – слушный невроком,

Краль тото збачів одражу,

Оком до шанцю зазрїв він боком:

„В службі-сь, небоже, на дразї?‟

 

В службі єм веру, на хлїб зараблям,

Няй же то Бог благословить,

Вам, пане кралю, низко ся кланям –

Щі низше голову клонить.

 

За твою працу выплата яка?

Я ся тя, чоловіче, звідую.

Цїлы три ґрошы, – одповідь така,

А за них краснї дякую.

 

Три ґрошы, гвариш? Ці-сь при розумі?

Став ся краль чудовати.

Ваша Величность, добрї сьте чули

Три ґрошы – моя выплата.

 

А з тым жебрацтвом як же ґаздуєш?

Маєш і даку родину?

Ці ты, бідото, не голодуєш?

Предивну чую новину.

 

Моїм міністрам – тісячка мало,

Гнївачо выбухло з краля.

А я їм вірив, як дакый дурак,

Не знав, же вни ня шалять.

 

Тобі на місяць стачать три ґрошы?

Щі ся тя раз позвідую,

Як з тым жебрацтвом прожыти можеш,

Думам над тым – роздумую.

 

Кралёвска мілость, мій любый кралю,

Кебы то было про мене…

Єден з тых ґрошів я іщі вертам,

Бо довг за ня нихто не верне.

 

Другый тот ґрошик мушу жычати, –

Так хлоп кралёви звірив ся.

А аж за третїй – сам прожывати,

Честно єм Вам признав ся.

 

Краль роздумує – правда, ці чудо?

Ці так досправды мож жыти?

Слухай ня, хлопе, мужу статочный

Буду таку гаданку давати:

 

Єден вітцёви – за выхованя,

За ёго ласку, науку,

Другый сынови – за дозераня

За ёго спомічну руку.

 

Слухай ня добрї, чоловіче,

Ты тоту гаданку затаїш

Не зрадь никому єй вырїшіня

Покыль мій образ не збачіш…

 

Выняв краль дукат златый з кешенї,

Не тямить, што ся ту стало.

Вложыв бідняку дукат до жменї:

Ці тото ся мі лем снило?!

 

Бідняк присягать: Дотримлю тайность!

Зроблю, як сьте казали.

Краль ся преквапив за таку вдячность

І свою дружыну вів дале.

 

А міністрове, як дакы кралї,

Розкошно пили-гуляли,

Приход владаря щі не чекали,

Безвладно спиты лежали.

 

Ніч їм не повів – цїну не мало,

Чекав, што будуть гварити,

А як ся „панство попроберало‟,

Зачали краля просити:

 

Выплата наша, Высость кралёвска,

Зачав так єден худачок, –

Така мізерна, така жебрацька,

Же нам, міністрам, до плачу.

 

Каса кралёвска не є худобна,

А мы звыкнути „тягати‟ –

Ці Ваша Высость не буде годна

Нам кус на платї придати?

 

Просьбы выслухав, а пак їм каже:

Але мусите знати,

Придам лем тому, хто мі докаже

Єдну гаданку вгадати.

 

Але біда вам – мусите знати,

Хто Орїх тот не вылущіть,

Кралёвство моє, мої палаты

Такой до тыждня опустить.

 

А міністрове стовпами стали,

Єден прорїк лем так стиха:

Величность Ваша – Вы выдумали

Три ґрошы? Плётка велика.

 

Краль сі очами зміряв міністрів:

Гаданка вам є задана!

Лем тот з вас буде по моїм боцї,

Хто ю одгадать до рана.

 

Бідкали вшыткы: З трёх ґрошів жыти?

Ани про Бога жывого.

То не можеме мы похопити,

Подьме до нёго самого.

 

Ночами ходили ся выпрошати,

Нашли ай хлопа шанець копати.

Великы дары му к ногам клали,

Зачали при нїм гірко плакати…

 

Хлоп выняв з кешенї дукатик златый,

Што на нїм краль быв выображеный.

Подумав: Вера, не мам ся чого бояти,

Таёмство ґрошів можу зрадити.

 

Міністры надраном поприбігали,

Вшыткы до кралёвской палаты,

Бо были певно пересвідчены,

Же можуть надале у краля зістати.

 

А краль не вірить очам і слуху:

Тот честный хлопак ня скламав?!

Не може быти, – конї до скоку,

До шанцю кочіш поганяв.

 

Хлоп в шанцю копав колчаком,

Честно привитав краля.

Зажыв в жывотї я вшеліяке,

Але у тобі-м ся скламав.

 

Лем тогды я тайну вашу прозрадив

Дома над властным порогом,

Як єм Ваш образ на очі збачів –

Присягам, як перед самым Богом.

 

Мій образ, гвариш? У твоїм домі?!

Нїґда-м го там не завісив.

Подав хлоп дукат златый кралёви,

Тот вера вшытко похопив.

 

Богу за тото мож дяковати,

Стане ся краль тїшыти,

Тобі не шанцы патрить копати –

Но по моїй правіцї быти.

 

Пришов міністром він у палату

І робить честно, од душы,

Але памятать кажду минуту –

Працу на шанцю – за три ґрошы.

 

(Меланія Германова: Жывот – то театер, Пряшів: Академія русиньской културы в СР, 2021, ISBN 978–80–89798–25–4, с. 61– 66)