Четверта тогорочна книжка АРК в СР, зборник поезії Юрка ХАРИТУНА – Мої пішникы (рецензія)
В рамках сучасной русиньской літературы поет Юрко Харитун є прикладом автора, котрый уже веце як три десяткы років представлять літературну „ставку на істоту‟. Русиньскый поет Юрко Харитун є знамый главно зборником Мої жалї, за котрый быв оцїненый в роцї 2012 Преміёв Александра Духновіча за русиньску літературу. Выразнов темов у тім і далшых зборниках была рефлексія, або літературне вырінаня ся з травмов, котра была запрічінена выселїнём з ёго родного села Стружніця про выбудованя водной гати Старина. Але главнов темов, котру мож ідентіфіковати у цїлій ёго поетічнїй творчости, є проявлїня любви ку жывоту і радости з нёго в будьякій подобі, ці уж іде о природу, родный край, жену, або саме писаня стихів. Вдяка конзістентній якости і трывалому гуманістічному характеру ёго творчость бы сьме могли прирівнати ку Міланови Руфусови ці віталістови Янови Смрекови. Як спомянуты авторы суть вызнамны про словацьку літературу, так, подля нас, є Юрко Харитун вызнамный про русиньску літературу.
Добро, любов і радость із жывота в ёго поетічній інтерпретації не суть баналітами, над котрыма бы затерпкнутый цінік легко кывнув руков. Харитуновы стихы суть автентічны, автор у них щіро одкрывать свою душу, і зато є тяжко іронізовати ёго посланя. Навыше, неґатівны емоції суть у Харитуна нераз переданы позітівно, ёго гнїв не є дештруктівный, але скорїше іде о споїня зо жалём і безмочностёв, ёго жаль є доповненый носталґіёв і нераз веде до змірїня.
Ай кедь з погляду дотеперїшнёй авторовой творчости новый зборник Мої пішникы не приносить разантну зміну тону ці тематікы, бо автор надале продовжує в тенденціях своёй творчости, зась і зась оцїнюєме Харитунове снажіня передати чітателёви ёго радость із жывота. Автор ся посердництвом своїх стихів намагать указати (а може і научіти) своє віджіня світа, на што вывжывать богаты образны средства.
Харитуновы стихы суть тыж характерістічны чутёвостёв. Поет нелем указує на то, што є можне відїти, але снажить ся, жебы красу навколишнёго світа чітатель і одчув. Стихы так вытваряють пластічный образ авторового віджіня світа. З нефалошнов щіростёв і привітностёв нам поет указує свої пішникы і вызывать, абы сьме го наслїдовали.
Михал Павліч