Одбыв ся 60. семінар карпаторусиністікы

14. марца 2023 ся в засїдалнї Факулты гуманітных і природных наук Пряшівской універз  іты, ул. 17. новембра ч. 1 одбыв в тім роцї першый, але од року 2009 уже шістьдесятый семінар капаторусиністікы, котрый орґанізує Інштітут русиньского языка і културы ПУ.

Выступаючов на семінару была інтерна докторандка споминаного інштітуту Мґр. Домініка Новотна, котра ся шпеціалізує на русиньску літературу найстаршой ґенерації Русинів, што іщі в періодї перед Першов світовов войнов, або тїсно по нїй еміґровали до США. До своёй презентації закомпоновала цїнну фотодокументацію, напр. імінґрантьску шыфу, котра приплавала до Ню Йорку в роцї 1905, або шыфу повну еміґрантів, меджі котрыма были і Русины, котра доплавала до Еліс Айленд в роцї 1913. Поступно ся нашы Русины в „Новім світї“зачали змагати і ставляли собі церькви (фотоґрафія найстаршой ґрекокатолицькой церькви в Пенсілванії є з року 1887), закладовали розлічны сполкы і орґанізації (цїннов є фотоґрафія Братства апостолів Петра і Павла, котре основали парохіане о. Алексія Товта в містї Мінеаполіс в роцї 1891, або і тітулна сторінка новинкы Американскій русскій вѣстникъ, што выходила в роках 1892–1952 в Пенсілванії і вадавав єй сполок Соєдиненіє).  Тему Ку ґенезї еміґрантьской літературы карпатьскых Русинів в США представила выступаюча в контекстї трёх ґенерацій карпаторусиньскых авторів в США, причім підкреслила, же предметом єй інтересу є главнї перша – найстарша ґенерація, репрезентована передовшыткым ґрекокатолицькыма священиками. Тота ґенерація сі у своїй творчости заховала язык своїх предків (быв презентованый дакількома варіантами, а поступно і двома ґрафічныма сістемами – азбуков і словацьков латиніцёв).

Діскусія, котра наслїдовала позад лекції ся несла в тонї припомянутя вызначных особностей – Русинів, котры за „великов млаков“ досягли успіхы і стали ся світово знамыма за свої вынятковы скуткы, або за цїложывотны актівіты ці досягнутя нелем на полю літературы і културы. На семінар пришли їх потомкове, родина, ці краяне і поспоминали на них.

Перепоїнём на сучасну русиньску літературу было представлїня найновшых публікацій, котры вышли од послїднёго семінара, як ай автоґраміада, бо на семінару были притомны ай дакотры русиньскы авторы, котрым недавно вышли новы публікації.

В Місяцю книгы, котрым ся марець традує, сьме так оддали почливость нелем минулым, але ай сучасным русиньскым авторам і їх творчому потенціалу, котрым обогачують русиньску літературу.

-кк-

Фото: З. Цітрякова.

Жывотный юбілей русиньской писателькы Марії Шмайдовой

Марія Шмайдова, членка Сполку русиньскых писателїв ся 8. фебруара 2024 дожыла вызначного жывотного юбілея.

Мґр. Марія Шмайдовa, народжена 8. фебруара 1964, родачка зо Свідника, жыє в селї Потічкы Стропківского окресу. По высокошкольскых штудіях свій професіоналный жывот засвятила реґіоналному школству. Любов к дїтём єй привела до записованя короткых приповідок зо жывота тых найменшых – передшколаків і молодшых школаків. Великов іншпіраціёв єй были властны внучата Тімонко, Біанка, Ганка, Танїчка, Максіміліан, Валентіна і Флора. Выслїдком было выданя єй першой книжкы У дїдка на дворї, яку выдав Сполок русиньскых писателїв в Пряшові в роцї 2020. Єй друга книжка была вольным продовжованём приповідок о дїтёх і їх каждоденнім, обычайнім жывотї в школї, в школцї, у вольнїм часї вєдно з мамов, татом, з бабков або з дїдком. Вышла під назвов ,Максовы новы чіжемкы в роцї 2022. Книжку єй выдало Обчаньске здружіня Колысочка в Пряшові.

То, же Марія Шмайдова любить свої дїти і внучата ся дасть вычітати з приповідок з єй першых двох книжок. Але же любить і природу яка є доокола села де жыє, ся можеме дiзнати з куртых повідань, якы описала у своїй третїй книжцї з назвов Під диков грушков (2023).  Венована є зведавым дїтём, або і дорослым, якы ся з нёй можуть дізнати інтересны інформації зо жывота мушковины, што жыє на лїсній полянцї під диков грушков.

В роцї свого жывотного юбілея Марія Шмайдова приправила на выданя далшу книжку, теперь про дорослого чітателя, котрій дала назву Осїнь на Комарнику. Пережыты удалости з періоду конця Другой світовой войны свого отця і далшых жытелїв села Вышнїй Комарник авторка зафіксовала до подобы ретроспектівного розповіданя главного протаґоністу – Николая, котрый мав в часї войны лем 14 років. Николай днесь жыє спокійный жывот пензісту в комфортнім бітї у Свіднику. Вєдно із своёв женов ся часто вертать до родного села. В послїднїм часї каждый день. А при каждій навщіві родного села ся вертають споминкы на минулость. Приємны, но часто з присмаком войновых удалостей…

До далшого жывота жычіме Мґр. Марії Шмайдовій много здравя, оптімізму і творчого елану. На многая і благая лїта!

К. Копорова.

Обчаньска актівістка і русиньска писателька ославлює 60 років

Вызначный жывотный юбілей інж. Людмілы Шандаловой

21. фебуара 2024 ся дожыла вызначного жывотного юбілея – 60 років русиньска актівістка, писателька, членка Сполку русиньскых писателїв на Словакії Людміла Шандалова із Свідника.

Кваліфікаціёв інжінїрка економії ся не успокоїла лем із своїм професіоналным замірянём. Емоції ку свому родному – к материньскому языку єй наштартовали ку тому, же написала першый стих по русиньскы: Карпаты, Карпаты... За короткый час (в роцї 2011) ініціовала заложіня обчаньского здружіня тота аґентура, якого ся стала директорков. Головным цїлём здружіня є підпора русиньской народностной меншыны, захованя і розвиток єй културы, традіцій… В року 2011, перед списованём жытелїв обчаньске здружіня тота аґентура зробило музику (котру написав небогый Осиф Кеселіця) к поезії Людмілы Шандаловой і выдало цедечко із співанков Карпаты, Карпаты…  Співанка ся шырила меджі Русинами з цїлём пробуджати їх самоусвідомлїня і привести їх к тому, абы ся офіціално голосили ід своїй народности. По роках мож сконштатовати, же співанка нелемже сповнила свій цїль, але стала ся популарнов і меджі нерусиньскыма слухачами, єдна словацька популарна ґрупа єй наспівала і зробила к нїй ай відеокліп.  Час плынув, а наша юбілантка поступнї пробовала дале писати в русиньскім языку.

На самый перед ся хотїла приговорити найменшым – дїтём. Дебутовала в роцї 2013 публікаціёв про найменшых Poďte, ďity, što vam povim, оцїненов в роцї 2015 меджінароднов преміёв А. Духновіча за русиньску літературу. Тым вкрочіла на сцену русиньской літературы про дїти і стала ся єй природнов сучастёв. В роцї 2016 выдала зборник повідок  Červenŷj bereh, котры были Літературным фондом оцїнены Цїнов А. Павловіча за оріґіналный умелецькый твір в русиньскім языку.

В далшых роках свій писательскый талент вывжыла знова на писаня про дїти, чого выслїдком было вольне продовжіня першой книжкы віршів – о домашнїх звірятках далшым тітулом –  Any bŷ s’te ne viryly (2018), в котрій ся находять віршикы о чуджокрайных звірятах. Наслїдовала книжка поезії з набоженьсков тематіков (таксамо про дїтьского чітателя) Napju s’a vodičkŷ (2020). Тота здобыла Цїну верейности в катеґорії Белетрія в Літературнім конкурзї Книга рока ПСК 2021. Меджітым наша юбілантка дале творила і глядала наповнїня в іншых літературных жанрах про дїти. Пише сценарї театралных гер, з котрыма выступляють дїти свідницькых школ в рамках Свідницького фестівалу. Знамы суть тітулы  Ďivčatko i žebrak, Čudesna lavočka, Prypovidka z ľisa, Wi-fintená princezná, Jurko a poklad. Людміла Шандалова ся уж дакілько років зучастнює Літературного конкурзу Марії Мальцовской, де здобывать таксамо оцїнїня. До конкурзу посылать інтімну поезію, духовну поезію, а таксамо курты прозовы творы.

Дїтьскому чітателёви веновала ай свою послїдню публікацію Mame doma psyka (2022), в тім роцї приправила на выданя далшу прозу про найменшых з назвов Маковы приповідкы.  Авторка так знова прияла вызву приговорити ся дїтьскому чітателёви. Попробовала зауяти куртыма модерныма приповідками, такыма як Муха, Горнець, Фізолї, Маковый концерт, Дїравый капелюх… Штири з уведженых приповідок здобыли перше місце в Літературнім конкурзї Марії Мальцовской 2023.

Авторка пробує новаторьскым способом принести на русиньску літературну сцену модерну авторьску приповідку. Она нелемже розвивать фантазію дїтей, але таксамо засобу слов в материньскім языку, што має великый вплив на пестованя народной ідетіты у наймолодшого потомства Русинів. Людміла Шандалова пробуджать і зміцнює чутя народной ідентіты нелем у наймолодшой ґенерації, але своёв особнов участёв на розлічных бісїдах і авторьскых чітанях ословлює ай середню і старшу ґенерацію, за што їй належить наше подякованя.

Інж. Людміла Шандалова є професіёв економка, зато в русиньскім літературнім контекстї є незвычайным, о то выразнїшым зъявом. Може творити в розлічных жанрах, а в каждім з них є успішна, о чім свідчіть множество оцїнїнь.

Нашій юбілантцї, за натуров скоромній, но амбіціозній женї і талентованій особности, надміру чутливій, котра собі ставлять все новы цїлї, жычіме много здравя, спокою в родиннім кругу і в професіоналній карьєрї. Тоты вшыткы аспекты жывота можуть давати добрый предпоклад на розвой єй писательскых амбіцій.

На многая і благая лїта, Людко!

Кветослава Копорова.

Літературный конкурз Марії Мальцовской 2023: Міро Жолобаніч – Коцурик з Тополї, 3. місто)

Коцурик з Тополї

Співжытя меджі доместіфікованыма звірятами і людми екзістує уже барз довго. Про свої незвычайны способности і властности были і суть в дакотрых цівілізаціях звірята честованы а поважованы доконця за святы.

Меджі такы ужасны а незалежны створїня належать ай мачкы а то вдяка невыжадуючій старостливости і способности додати родинї тепло домова. В сучасности є мачка чім дале веце облюбленым домашнїм звірятём, но передовшыткім в містї. Є то може ай зато, же мачкы ся вызначують подобныма властностями як люде.

Докажуть быти темпераментны, флеґматічны, холерічны, одважны ай боязливы, а тыж приятельскы. Мачка ся вызначує тым, же є індівідуалістка. Сама принимать рїшіня в чіїй сполочности буде а є барз тяжке єй в дачім обмеджовати.

Мачка домашня на роздїл од мачковитых шелем, што жыють в природї є научена творити міцне соціалне вязаня із своёв околіцёв. Суть то спокійны звірї, котры пересплять векшыну дня. Мачка як домашнїй мазначік сі обычайнї вытворить міцне і нїжне одношіня ід свому властникови.

Таке одношіня з мачков ся подарило вытворити ай молодій манжельскій парї, котра одышла з міста на валал оддыхнути до родічовского дому в Тополи. Потребовали потїшыти душу, оддыхнути од роботы, главнї по тім, што недавно поховали свого наймілїшого коцурика. Фізічна робота і надыханя ся свіжого воздуху їм наіснї принесе хосен і приведе їх на інакшы думкы.

На валал припутовали автом дополудня. Быв приємный, теплый,  сонечный осїннїй день. Покы ся люде занимали выкладованём і ношінём потребных річей з авта до хыжы, ід дому ся опатернї, ненападнї приближыло мале мачатко. Уже довшый час ходило коло того дому, но з людми з дому не мало честь ся стрїтити, зато хотїло выужыти таку нагоду, познакомити ся з тыма людми і близше їх спознати. Як слушне мачатко сі хотїло од них выпросити поволїня стримовати ся на їх дворї, їмати ту мышы, або лем так побіговати по цїлім обыстю.

Сховане за стромом так, жебы го нихто не відїв, слїдовало людей і наберало смілость ословити їх.

– Сімпатічны суть тоты люде, лем што є правда. Но давай сі позор а будь опатерный, не знаєш, што ся може з них выклювати, – уважовало мачатко.

Жолобаніч, Мірослав

Люде меджітым поносили вшыткы річі до дому а там продовжовали в своїй роботї. Мачатко наконець набрало смілость і тихым мачачім кроком ся  приближыло ід дверям дому.

– Теперь спознаш, што суть то за люде, ці добры, або планы, – говорило сі в духу. Хотїло слушнї задзвонити на дзвінок, но было іщі так маленьке, же на нёго не досягло. Намісто того слушнї замнявкало. Но нихто не отваряв. Мнявканя повторило, но уже голоснїше а про істоту веце раз.

Люде в домі не могли не чути таке уцтиве і просебне мнявканя. Отворили ся дверї.

– Мяв! – повторило свій сердечный поздрав мачатко і придало ід тому ай леґендарный просебный мачачій погляд. Про жену, котра отворила дверї, то было як в снї. Перед дверями дому сидїло міле, чудесне мачатко, котре вертїло хвостиком. Зараз собі спомянула на свого небіжчіка коцурика а од радости аж звискла.

– Боже мій златый! Скоро, скоро, подьте вшыткы гев! Позерайте на тото прекрасне мачатко! 

– Як єсь ся ту зъявило? Небодай єсь заблудило? – тїшыла ся жена а од радости плескала руками.

На таке радостне висканя прибігли ай остатнї жытелї дому. Тыж ся вытїшовали і надхынали маленькым створїнём.

Хоць было мачатко чудесне, і так вызерало зубожено. Было худоніньке а уста і бавусикы мало забабраны. Хтось припомянув, же з тыма чорныма бавусиками вызерать як даякый французьскый мушкетїр, а вшыткы ся сердечно засміяли. Мачатко з інтересом скеновало людей, вертїло хвостиком.  Усуджовало:

– Тоты люде не можуть быти планы, кедь ня не вышмарили сперед дверей, але ня привитали з такым одушевнїнём. Наіснї єм ся їм полюбив. Што, кобы-м їх попросив о маленько їдла?  В брїсї мі уж од рана гурчіть. У людей в кухни ся фурт дашто найде під зуб ай про мачкы. Спробую.

– Мяяв! – попросило коцуря а міло джмурькло.

– Біднятко моє злате, наіснї є голодне. Зараз му дашто принесу, – повіла жена а одбігла до кухнї.

По хвільцї ся вернула. Принесла про мачатко їдло і воду, вшытко шумнї насервіроване на танїрикох.

– Ту маш, дай сі. Але їдж помалы, жебы тя потім не розболїв жалудок, – повіла нїжно жена а положыла танїрикы перед мача.

Мачатко од радости завертїло хвостиком а із смаком ся пустило до їдла. Люде го з інтересом слїдовали а тїшыли ся, же му смакує. Не могли ся на нёго напозерати, таке было міле. 

По їдлї ся лем так запорошыло. Было видно, же му смаковало, бо ся дакілько раз облизало. З ласков ся попозерало на жену, котра му принесла їдло а в духу конштатовало:

– Мушу повісти, же тота жена ся вызнать у выберї їдла про мачкы, лем што є правда. То бы была барз добра ґаздыня про мене. Провірю єй, попрошу сі дуплю. Увіджу, ці порозуміє, – уважовало.

– Мняв, мняв! – замявкало а завертїло гунцутьскы хвостиком.

Чудуй ся, світе, жена порозуміла, одбігла до кухнї і принесла мачатку далшу порцію. Ай тоту порцію спраскало раз-два. Спокійно сі пооблизовало уста. По так выдатнім обідї не забыло подяковати нїжным замявчанём:

– Мняяв!

Хтось меджітым принїс з дому невелику картонову шкатулку уж выстелену деков, жебы мачатко спочіло по добрім обідї.

– Тіпую, же то буде коцурик, – озвав ся пан дому, – бо лем коцурик докаже так быстро а так велё зъїсти. Про істоту сі го попозерали і встановили, же є то факт коцурик. Нїжнї го положыли до шкатулкы, жебы сі оддых, а потім няй ся верне домів ід свому маїтелёви.

– Наіснї заблудив, а од голоду не знав найти путь назад, бідняк наш златенькый, – конштатовали обывателї хыжы.

Коцурик понуку оддыху по сытім обідї не одмітнув, комфортнї ся в шкатулцї усалашыв, а в моментї заспав. 

Покы коцурик солодко спав, люде ся розышли по своїй роботї. Хто де. Пришли предсі на валал актівно оддыховати, і так прийти на позітівны думкы.

Меджітым ся пан дому выбрав поздравити сусїдів а вызвідати, ці дакому не хыбує малый коцурик. Вернув ся домів а інформовав родину, же не нашов коцурикового маїтеля. Малый мілый твор никому не хыбує. Переболїк ся і пустив ся до роботы на дворї.

По часї ся коцурик збудив, хавкнув сі, выступив із шкатулкы а понятяговав сі поряднї мачачій хырбет.

– Ёй, так добрї єм сі уж давно не поспав. А де суть тоты мої спасителї? Мушу їм іщі раз гардо подяковати. Барз добрї ся у них чую, – повів сі а выбрав ся їх глядати.

Нашов їх скоро а зачав ся запоёвати до роботы як в домі, так ай на дворї і в загородї. Своїм мявканём помагав женам коло варїня обіду і кавы, но не выхабив ани хлопів, котры малёвали плїт. Найвеце го зауяли роботы жен в загородї. Як справный коцурик з валала о такых роботах штось предсі знає а розумить їм. Не знав де має скорїше скочіти, жебы людём порадив з тыма роботами.

Суставнї побіговав од єдного ід другому а слїдив за справностёв а поступностёв робот так, жебы му ніч не утекло. 

Требало сміло повісти, же тота ёго заслужна актівіта не была в ниякім припадї мотанём ся помеджі ногы. Зачало ся змеркати. Люде скончіли роботу. Коцурик сі ани не усвідомив як му скоро перебіг день, так быв зауятый роботов вшыткых в домі.

Надышов вечур. О коцурика ся нихто із сусїдів, ани нихто з валала не інтересовав а ани го не глядав.

Людём было жаль зохабити малого безбранного коцурика на ніч вонка, так му понукли переночованя в домі.

– Подь, ты наш златый робітник, переночуєш у нас в домі – зато же-сь так поцтиво з нами робив, дістанеш одміну. Но наперед тя мусиме поумывати, – сугласили вшыткы з дому.

Коцурика поумывали а приправили му смачну, сыту вечерю. Самособов, коцурик позваня не одмітнув. Наїв ся а скоро вбіг до дому. Погодово ся усалашыв в креслї домашнёго пана. Схулив ся до клубяти і в моментї твердо заспав. По так вычерпаваючім дню сі предсі заслужить комфортнїшу постіль.

Тыждень збіг як вода. Люде ся мусили вернути домів до міста. В сполочности помічника коцурика сі оддыхли, но мали велику ділему – што з ним? Ід коцурикови ся нихто не гласив, а ани го не глядав. Было їм жаль зохабити малого безбранного твора самого, главнї зато, же ся ближыла зима, а самы не знали коли ся до дому на село вернуть. По засїданю родинной рады было єдногласнї прияте рїшіня, же сі коцурика возмуть із собов до міста.

Коцурик в своїй картоновій шкатулцї на колїнах панїчкы ся так выбрав на велику авантуру, повну очекованя. Першый раз в жывотї путовав автом, а так далеко. Треба повісти, же ся тримав честно. Путь перешла без проблемів. Цїлов драгов з переднїма лабками на воблаку авта з отвореныма устами слїдовав за вшыткым, што ся коло нёго робило.

– Боже, якый є тот світ великый і ужасный, – помявковав сі. Но найвеце го інтересовало авто, в котрім путовав.

– То є супер річ тото авто, а як знає скоро біжти. З такым автом бы-м поїмав кажду мыш. Не мала бы передо мнов нияку шансу, – конштатовав коцурик і узнанливо покывовав головов.

Ітензівне пережываня свого путованя і новы імпулзы коцурика так вычерьпали, же при приходї до міста твердо заспав. Так малый коцурик з валалу припутовав до великого міста.

Юбілейный – десятый рочник Літературного конкурзу Марії Мальцовской – выгодночіня

Вышла нова книжка про дїти Марії Шмайдовой – Під диков грушков

Сполок русиньскых писателїв Словеньска выдав в роцї 2023 уж третю книжку літературы про дїти писателькы Марії Шмайдовой.

Авторка Марія Шмайдова дотеперь выдала по русиньскы дві публікації прозы про найменшых: У дїдка на дворї (Сполок русиньскых писателїв Словениска, 2020) і Максовы новы чіжемкы (ОZ Колысочка – Kolíska, 2022).

Під диков грушков є зборником куртых розповідань із жывота хробачків. Тексты суть написаны головнї про наймладшу вікову катеґорію, котра ся дізнає о жывій природї в лїсї а вытворить сі позітівне одношіня к природї а єй годнотї.

 


 

Словами авторкы:

Мілы молоды чітателї, тото є книжка о мушковинї. Жыє коло вас од яри до осени. В зимі дакус пооддыхує, жебы вас знову на другый рік навщівляла на розлічных містах і в розлічных сітуаціях. Провадити вас буде мушковина цїлов книжков. Прозрадить вам штось о собі і о своїм жывотї. Не треба перейти пів світа, лем прийти до лїса i поставити ся під стром. Є інтересне позорoвати, што вшытко там жыє.
Книжка не могла обсягнути вшыткы дрiбны звірятка, што жыють в лїсї. Є лем на вас, жебы сьте пішли на прогульку до природы а самы обявили, же є омного богатша, як ся може на першый погляд здати. У книжцї найдете, мілы чітателї, нелем інформації зо жывота фавны, але і флоры. Поглядайте їх там а далшы, шыршы інформації найдете в іншій научній літературї. Треба быти лем кус зведавый. Отворены ушка і очка, в руцї мобіл, жебы зробити фотку, може далекогляд, або лупу треба зобрати. Великым помічником суть атласы, інтернет, або книжніця у вашім містї. Хочете ся дізнати новы інформації? Без книжок ся не заобыйдете.
Одмінов за вшытку снагу вам буде інтересный погляд на мушковину і нове познаня. Желам приємне чітаня у вашім материньскім – русиньскім языку. Не забывайте на нёго. Я не забыла.

Авторка


Книжка є писана в двох ґрафічных сістемах, азбуцї і латиніцї, з той прічіны мож повісти, же буде доступна про шырокый округ русиньскых чітателїв, котры знають русиньскый язык без огляду на ґрафічну форму.

Книжка вышла з фінанчнов підпоров Фонду на підпору културы народностных меншын.

Автор: Марія Шмайдова

Назва: Під диков грушков

Выдав: Сполок русиньскых писателїв Словеньска, 2023

Чісло сторінок: 68 с.

Язык: русиньскый (азбука/латиніка)

ISBN: 978-80-89746-09-5

 

Вышла нова публікація Міра Жолобаніча – третя книга гуморесок Горечій кавей

В роцї 2023 вышла третя книжка гуморесок Міра Жолобаніча з назвов Горечій кавей.

Мірослав Жолобаніч ся народив 13. 06. 1956, молоды рокы прожыв у Пчолинім. Автор ся кресленому гумору венує довгы рокы, выдав сім книжок кресленого гумору (Bavme sa hokejom, 2013, Basketbal nás baví, 2014, IT vtipy a iné, 2015, Smiech náš každodenný/Сміх наш каждоденный, 2017, трілоґію афорізмів: Хто ся сміє, є одважный, 2017, Хто ся сміє, є мудрый, 2018, Хто ся сміє, є здравый, 2019) а теперь уж завершену трілоґію гуморесок: Захранка (2021), Дуплава верьба (2022) а Горечій кавей (2023).

Проза Мірослава Жолобаніча выходить з корїнїв авторовой творчости, котрыма суть карікатуры і просты афорізмы. Іншпіраціёв є реалный жывот. Допроводны гуморескы к афорізмам рїшыв писати у своїм материньскім языку по русиньскы, попри знамім Федорови Віцови і ёго карікатурам Ілько Сова з Баёсова ся так Жолобаніч став далшым автором куртых жанрів. Автор так формалнї комбінує вербалну форму (афорізмы, словны грачкы, гуморескы) із вытварнов формов гуморных ілустрацій.


Словами автора:

НАВОД НА ХОСНОВАНЯ КНИЖКЫ

„Кедь дашто не знаєш найти в своїй голові, чітай книжкы. Там найдеш наіснї вшытко.”

Кедь собі купите даякый выробок, або продукт, скоро фурт маєте ід нёму приложеный навод на хоснованя. Книжкы собі купую, або пожычую уже довгы десяткы років, од тогды, як єм ся научів чітати в школї. Но дотеперь єм ани в єдній з них не нашов навод на їх хоснованя.
Прияв єм зато рїшіня, же спробую штось таке вытворити, жебы чітателї книжок могли справным способом книжкы перечітати аж до конця, а притім, ниякым способом книжку не пошкодили.
В каждім припадї мі іде о то, жебы чітателї мали при чітаню книжкы приємный зажыток.
Тот мій навод берьте як універзалный, про вшыткых людей, про мужів і жены, про дорослых і дїти, про тых, што ся іщі лем учать чітати, про тых, котры уж книжкы чітали, ай про тых, котры ся іщі лем рихтують чітати, хоць чітати знають. Має то быти про вас іншпірація а мало бы вас то увольнити і наладити так, жебы сьте мали
добре чутя з чітаня книжок, жебы вам чітаня принесло потїшіня.
Каждому з нас є ясне, же в днешнїй добі люде чітають книжкы штораз менше, як тому было перед пару десятками років. З таков сітуаціёв ся не можеме успокоїти.
Люде собі не усвідомлюють о яке красне пережываня приходять.
Розумлю тому, же в минулости не были к діспозіції такы выможености як є інтернет і под., де собі выґуґлите, што лем хочете.
Усвідомте собі, же інформації посередництвом інтернету сьте не здобыли властным причінїнём, але зробив то дахто за вас, без того, жебы сьте пережыли маґічну силу, котра выжарює із книжкы.
Апелую переважно на молодых людей, котры уж не мають завжываны навыкы тримати книжку в руках і чітати з нёй. Но, хвалабогу, екзістують іщі люде, котры собі пожыток з чітаня реалной, скуточной книжкы, котру можуть взяти до рук і перелистовати, не зохаблять втечі. З інтересом чітають книжкы і надале.
Кедь сьте ся розгодли, же собі прочітаєте даяку книжку, мусите сі єй на самый перед даякым способом задоважити. Суть розлічны способы:
– книжку сі можете купити в книгкупецьтві;
– книжку сі можете пожычіти в книжніцї;
– книжку вам можуть пожычіти вашы знамы;
– книжку може маєте ай дома, лем сьте на ню забыли а іщі сьте єй не стигли прочітати.
Выгодов книжкы є то, же єй можете чітати, де лем хочете. Дома, в автобусї, во влаку, в таксіку, кавярни, чекарни у доктора, в накупнім центрї, кедь чекаєте в шорї при покладни, через перерву в школї або в роботї, але ай хоцьде в природї. Треба собі лем найти приємне місце, добрї ся усадити, жебы вас люде штонайменше вырушовали. (…)

Книжка вышла з фінанчнов підпоров Фонду на підпору културы народностных меншын.

Автор: Міро Жолобаніч

Назва: Горечій кавей

Выдав: Сполок русиньскых писателїв Словеньска, 2023

Чісло сторінок: 64 с.

Язык: русиньскый (азбука)

ISBN: 978-80-89746-10-1

 

Літературный конкурз Марії Мальцовской 2023: Марія Шмайдова – Осїнь на Комарнику (2. місто)

Осїнь на Комарнику

Рік 2005

Стою на автобусовій  заставцї a чекам на автобус. Пришов єм дость скоро. Не хотїв єм змешкати. Мусив бы єм потім чекати може і три годины, докы піде далшый спой. Але і так, якось автобуса нїт. Автобусова заставка выновлена. Є в нїй і лавочка, а главнї през ню видно вшытко доокола, цїлу околіцю. Вишнїй Комарник як на долони. Драга до Свідника нїґда не вела през село, але понад нёго. Так то є і з Нижнїм Комарником. Село в долинї.

Велё ся змінило. І тота заставка. Перед часом была желїзна, белавой фарбы. Як до нёй люде залїзли, та лем фурт дахто смотрив през облачок, ці уж не іде автобус од граніцї. Такы і подобны думкы бігали у голові Николая, чекаючі автобус.

Векшынов были люде днука, бо на Комарнику мало тепла. Лїто курте, осїнь, зима і ярь довга. Додж, молга, снїг, вітор, задуйкы, то є то, на што Комарняне уж давно не надавають. Звыкли собі.

Мама Николая донедавна фурт лем напоминала:

– Николаю, дрыв треба нарихтовати, Михал ті поможе.

-Гей, Михал мі поможе. Тадь тот лем фурт в тых своїх телевізорох і транзісторох ніс тримле. Він мать залюбу лем в техніцї. Каждый му носить до оправы, што ся му попсує, ці телевізор, ці радїо, транзістор, або ґрамофон. Нїт такого, што бы Михал не поправив. Но, але інша робота боком. А іщі камаратя. Тых мать дость. Щастя, же холем до роботы ходить. На поштї в телефонній устредни, там є чудесный світ. Но я бы там не витримав. То бы не была робота про мене.

Од маминой хыжы на заставку недалеко, пару кроків. Боже, до якого берега требало выйти, жебы ся одвести долов до Свідника. Лем тоты черешнї єм раховав.Коло сельского уряду невысока, но кошата і груба черешня. Дїти довгы рокы на нїй сидять, тай попивають малиновку, што купили в обходї. Друга черешня напівдрагы ку заставцї. Тота лем про вороблї. Нихто з нёй не оберав тоты полёви черешнї. Выроснута є коло драгы на бережку – на Горбку. Даколи сьме ту і бандуркы садили. Третя черешня стоїть під старов драгов. Не знам чом ся Комарник не зве даяке Черешнёво. Черешнї ту ростуть де лем не хочеш. Але холем тот берег напроти назвали Черешня.

Осїнь на Комарнику чаровна. Смотрю долов на валал. Передо мнов Пацугора, Звезло, Матївка. Од граніцї лїс,  під ним поле де ся косило – Під Камнянцём то звали. Над обходом і сельскым урядом є Горбок. Основна школа стоїть над заставков. Даколи але заставка была над школов, выше драгы. Коло нёй, пару років дозаду, ходили мы, а потім ай мої дїти через вакації на поле з коровами. Полёвов драгов сьме вышли до березового лїсика. Там ся коровы стримали найдовше, бо там были в холодку. Холем од мух і овадів мали покій. Покрутили ся там, докы сонце не запало за Бердо. Як спрагота лїтня поминула, то уж коровы были на луцї. Там ся пасли аж до вечера, докы їх не загнали домів.

Ага, уж іде автобус. Iщі, же осїнь тепер приємна, теплава. Сїдам до автобуса. Давно уж не шоферую, рочкы прибывають. Главна вец, же єм на властных ногах. Одкладую листок, што мі шофер дав і сїдам собі. Автобус порожнїй, нихто на граніцї не насїв. Але оно ся то дораз змінить, бо до Свідника шофер холем пять раз заставить. Очіма блуджу по околіцї.

Шмайдова, Марія

Приходжають мі на розум вшеліякы думкы. На розум. Гммм…  Тадь і в Комарнику є родина Розумова. Пришло мі смішно. Якось єм думками перешов до років Першой світовой войны. Мама была маленька дїтина, мала лем штири рокы. Крайня Быстра, дe ся мама народила, так як Комарник, находить ся під граніцёв. Чом собі тота война выбрала праві наш край. Нашы родічі і стары родічі мусили тоту трапезу зношати на своїм хырбетї. Уж веце на чоловіка не годен наложыти, як дві войны. Бабо і дїду, як сьте то годни были пережыти. Кедь бы сьте не пережыли, ани нас бы ту теперь не было. Мама, Уля єй звали, часто споминала бабины і дїдовы слова:

-Як лем собі панове роздумали, же тады перейде фронта. Тадь ани порядной драгы, ани желїзніцї ту нїт. А як перешла фронта, лем волочіли тых ранених вояків. Жадный шпыталь, вшытко лежало під голым небом. Ранене, або хворе. Похворїли тогды і нашы люде.

Хто не жыв в Карпатах, в тых русиньскых селах, тот не може знати, што то є зима. Баба повідали:

– Панове ся бояли зимы, та повтїкали до векшых міст, до Пряшова, до Кошіць, чім дале, де ся лем дало. Лем Пан Біг знать, як худобны Русины доказали пережыти приход вояків – неприятелїв.  Бої в зимі собі не знать нихто представити, покы сам тото вшытко не пережыє. Нелем баба з дїдом, але вшыткы Комарняне мали тоты худобны хыжкы знивочены. Якый-такый маєток набыли, і о тот пришли. А тых побитых людей што было. Вшытко знічене, спустошене. Войско обрало людей о вшытко. Ці за то слабо заплатили, або лем так брали, без вшыткого. Валал Вышнїй Комарник счезнув з поверьху земского. Деревяны хыжы згорїли. Дакотры люде мали щастя. Пережыли. Iщі в зимі, на початку року 1915 ся там боёвало. Якось аж ку яри ся бої помалы дістали на Чорну гору і Маковіцю, ку Свіднику. Войско, як поступовало, то буряло хыжы, або їх підпалёвало а вояци засыповали і студнї. Такый осуд застиг і Нижнїй Комарник – повідали стары люде. Пережыли Горішнї, Ґардощіны, Гарвишовы, Скубановы, Кудрачовы, Дружниковы, Хохоляковы, Рyсінковы, Ружыловы, Кіжыковы, Tырковы, Розумовы, Хандоґовы, Сливиньскы, Павловы, Шаёвы…

Дукляньскый перевал – войнов заклятый перевал.

Юбілейный – десятый рочник Літературного конкурзу Марії Мальцовской – выгодночіня

Літературный конкурз Марії Мальцовской 2023: Людміла Шандалова – Горнець (1. місто)

Горнець

   Быв єден горнець. Мав дві великы уха, што му одставали а єден величезный брїх. Же му выпучав, го нияк не трапило, наспак, на свій брїх быв незвычайно гордый.  Хвалив ся кады знав, же такый брїх може поїсти велё-превелё найсмачнїшoй мачанкы на світї. Або на вітаміны пребогатой капусты, ці найлагоднїшых маслом мащеных бандурок.

     Горнець ся єдно рано збудив а захавкав: „Ох, як добрї, же уж є день! Дораз буде фрыштик, за фрыштиком обід а за обідом вечеря. Днесь ня чекають самы добры річі“. Нараз до кухнї вошла ґаздыня, горнець погласкала, наповнила го по самый верьх а запла плін.

     Мале горнятко, што стояло на кухіньскiй лінцї недалеко, перше ся лем потихіцкы присмотряло, потім ся чудовало: „Гей, горнець! Што ся тївко напарюєш? Ведь ті праскне брїх!“

Юбілейный – десятый рочник Літературного конкурзу Марії Мальцовской – выгодночіня

     Горнець сі акуратно спокійнї одфуковав білы облачікы. Выпущав їх высоко понад себе, аж ся загмливало, а на таку поносу ся скоро уразив: 

„Што?! Та ці ты не знаш, же моя пара, є моя сила?! Подай мі тамтот капелюх“, – вказав на стару обиту прикрывку, што ся повалёвала коло мікровылнкы.

„Увидиш!“

     Горнятко было зведаве, ледва-ледва прикрывку підняло, притiм ся так здушыло, аж ся му заросили порцелановы стїны. 

„Уфф! Нашто ті буде такый капелюх, што ня скоро розпучів?“

„Га! На тренінґ!“ – загулякав горнець так міцно, же горнятко, хоць мало лем єдно ухо і то обернуте до другой страны, скоро оглухло.

Кедь сі горнець насадив на верьх головы капелюх, тот ся зачав перше помаленькы трясти, потім веце а веце підскаков, аж наконець міцно трїскав і гырмів.

„Ох! То є страшне! Зачінать буря“, – закрутило ся доокола горнятко. Глядало, де ся скрыти.

„Видиш, што робять мої свалы?“ – фучав од намагы горнець, бо якраз цвічів – піднимав найтяжшы чінкы у кухіньскім фітнесцентрї.  Окрем того тївко булькотїв, тївко бурмотїв, тяжко збыхав, аж ся му з чела лляли великы кропяї поту. Такы великы, же змачали начісто ёго величезный брїх, перелляли ся през нёго, аж покы не застали на пліняку, там засычали, а накoнець затихли.

Горнятко было в нїмiм ужасї, нияк не находило слов.

„Видиш, ты то не можеш доказати!“ – пышно ся обернув великый горнець на мале горнятко. „Таку силу може мати лем тот, хто ся файнї наїсть. Бандурок або капусты“, – закончів свою хвалу.

В тім моментї прибігла ґаздыня: „Ох, хто так прикрыв горнець? Вшытко выкыпіло!“ Взяла, тай выпла плін.

Шандалова, Людміла

Укажка з Літературного конкурзу Марії Мальцовской 2023, 1. місто

1 2 3 44