Умер Юрко ХАРИТУН, соловей заникнутого краю
В пятніцю, 30. авґуста 2024, добило сердце русиньского поета, лавреата дакількох літературных оцїнїнь – Юрка Харитуна. Інформовав о тім ёго сын Властиміл. Вмер по довгодобім важнім ставі здоровя у віцї 76 років.
Юрко Харитун належав меджі найвызначнїшых русиньскых поетів на Словакії по роцї 1989. Окрем того зберав фолклор, а занимав ся і творчостёв про дїти.
Учітель із Стружніцї
Народив ся Юрко Харитун 17. юла 1948 в селї Стружніця, Сниньского окресу. В роднім селї ходив до основной школы, пізнїше доходив до Старины, а середнёшкольску освіту здобыв у Снинї. Уж од часів школьской лавкы почав писати першы стишкы. Мав і музичный талент, учів ся грати на гуслях в музичній школї.
По середнїй школї пішов до Пряшова, де выштудовав Педаґоґічну факулту Універзіты Павла Йозефа Шафаріка. Учітелёваню присвятив цїлый свій професійный жывот. Од року 1970 жыв у Кежмарку, одкы была ёго жена, і там зачав учіти на основній школї в селї Лендак. В Кежмарку жыв аж до своёй смерти.
У роцї 1986 ёго родне село заникло. Было то внаслїдку будованя водного резервоару Старина, про котрый были пожертвованы русиньскы села. Жертвов была і Харитунова Стружніця. Но ёго Стружніця, як і цїлый ёго родный край, котрого свідком заникнутя мусив почас жывота быти, дале жыли в ёго поезії.
Соловей заникнутого краю
Юрко Харитун почав публіковати іщі перед новембровыма політічныма змінами року 1989. Кедьже цїлый жывот ся занимав і зберанём русиньского фолклору, ёго першы дві книжкы Ой, краю мій рідный (1987 р.) і Ластівочкы прилетіли (1989 р.) были зборниками нашого фолклорного богатства.
По роцї 1989 ся став єдным із найпродуктівнїшых і найвызначнїшых русиньскых авторів на Словакії. Часть своёй творчости і по роцї 1990 присвятив дїтём, про котры выдав такы книгы як Здогадай, школярику (2015 р.), Дякую, мамко! (2017 р.) ці Діаґноза: фіґлї про дїти (2018 р.)
Но Юрко Харитун быв і якостным ліріком. Ёго інтімна поезія была повна снів, любви, споминів, але і жалю. Гей, жаль, тот жаль над страченым родным селом, над ним так любленов Стружніцёв і цїлым краём, котрый ся став жертвов при будованю Старины, тісячраз выспівав тихо, без нот у своїх стихах.
Кедь бы сьме глядали курту характерістіку Харитуна як лірічного поета, пак мож повісти, же быв соловём заникнутого краю, котрый у своїх стихах співав тоты найсмутнїшы, а єдночасно найкрасшы елеґії, якы ся чітателям записовали до сердця. Над країнов, де днесь є вже лем тихо порожнїх сел, звучали і навсе будуть звучати слова неконечного жалю Харитуновых стихів.
Книжкы як Гуслі з явора (1995 р.), Мої жалї (2010 р.), Мої сны (2011), Мої незабудкы (2013 р.) ці Мої надїї (2014 р.), але і далшы Харитуновы поетічны зборникы все нашли своїх чітателїв, і належали меджі тото найлїпше, што в русиньскій поезії по роцї 1989 на Словакії было выдане.
Оцїнёваный автор
Книжкы Юрка Харитуна не были лем облюбленыма меджі чітателями, мав на них і добры крітікы. Зато не чудо, же за свої творы быв многораз оцїнены.
В роцї 2012 здобыв за книжку Мої жалї Премію Александра Духновіча за русиньску літературу, найважнїше оцїнїня в русиноязычній літературї, котру удїлёвав Карпаторусиньскый научный центер в Споєных штатах Америкы.
Трираз быв лавреатом Цїны Александра Павловічa, яку удїлює Літературный фонд (Literárny fond) на Словакії. В роцї 2011 за книжку Мої сны, в роцї 2014 за книжку Мої незабудкы, а лем недавно, в тім роцї, за публікацію Дякую, мамко!, котра была перед роком перевыдана.
Раз быв лавреатом Премії Александра Павловіча, таксамо удїлёваной фондом, і то в роцї 2020 за книжку Моя тринадцята.
Участь брав і на Літературнім конкурзї Марії Мальцовской, в рамках котрого в роцї 2018 здобыв перше місце, а веце раз скончів на другім місцї.
Дві музы і дві жены жывота
Юрко Харитун быв актівный і в русиньскім возроднім русї. Быв членом Русиньской оброды на Словеньску, як писатель быв і членом Сполку русиньскых писателїв Словеньска. Кедьже хотів актівізовати і Русинів на Спішу, де жыв, основав Сполок Русинів Спіша, з котрым робив облюблены културны акції. Быв участником на дакількох засїданях Світового конґресу Русинів.
Про Юрка Харитуна были в жывотї важны дві музы – поезія і музика. А у своїм сердцї мав цїлый жывот дві жены – маму Анну, котра му, покля жыла, была все першов рецензентков і вєдно з нёв зберав довгы рокы фолклор, і ёго жена Ева, котра го все підпоровала і была му опоров.
В Юркови Харитунови русиньска поезія, нелем на Словакії, страчать єдного з найвызначнїшых і найякостнїшых авторів. Няй Вам гуслї з явора в небесній Стружніцї вічно грають, пане Юрку! Вічная память!
Петро МЕДВІДЬ, ЛЕМ.фм, языкова і ґрафічна управа: АРК в СР.
Протягом років писательской карьєры ся в прибываючіх авторовых зборниках поступно пересаджують мотівы, котры выражають Харитунів шпеціфічный приступ к жывоту. Харитун є чоловіком, котрый легко знать найти красу і потїху в природї родного края, в музицї (сам він є музикантом), або і в писаню, што потім во своїй поезії з надхнутём дале передає своїм чітателям. Харитуновы стихы мають міць наповнити чітателя надїёв, обертають го напрямом к позітівным цїнностям. Поет знать смутнї склонены головы з ємностёв собі властнов підняти ку радости зо жывота. Єдным із аспектів ёго поезії є то, же краса є всягды коло нас, лем ся єй треба научіти відїти і приїмати – автор ся ку чітателёви пригварять з цїлём помочі му з тым.
