РЕЦЕНЗІЯ: Елена ХОМОВА-ГРІНЁВА: Высоко небо

Елена Хомоварінёва ся народила в селї Удол (старша назва села – Уяк), жыє і творить в Старій Любовни, пише поезію в русиньскім языкутеперь выдає свою 4. книжку.

Елена Хомова-Грінёва належить ку малій ґрупі русиньскых авторів, котры ся до позорности русиньскых чітателїв дістали релатівнї недавно, але четверта книжка поезії бісїдує о довготырваючій писательскій сназї. З авторчиныма вершами сьме ся могли стрїтити дякуючі Літературному конкурзу Марії Мальцовской, котрый оцїнює оріґіналну літературну творчость в русиньскім языку і до котрого ся Хомова уж веце раз приголосила.

Зломовый момент настав в добі, коли перешла на вольный верш а єй якостный посун быв жюрї в роцї 2021 оцїненый третїм місцём. Од того часу уж авторка выдала три зборникы поезії (Уяцькыма дражками, 2020; Під скалов росте свербогуза, 2021; Дякую ті, Боже, 2022) а в найновшім зборнику ся презентує як поетка, котра знать русиньску літературну традіцію а в єй дусї ся до нёй снажить запоїти.

Зборник поезії Высоко небо є твореный вершами, котры пишуть о „вічных темах“ русиньской поезії. Велика часть вершів патрить к природній ліріцї, котра описує природны красы Карпат мілуючіма, ідеалізуючіма очами родака, а написаныма шориками хоче любов к родному краю чітателёви передати дале.

Міцным мотівом Хомовой поезії є тыж час. Находить ся ту зась в дескріпції природы і єй змін бігом рочных періодів, але таксамо і в лірічнім субєктї, котрый в нескоршій добі свого жывота біланцує, задумує ся над пережытым жывотом а представлює собі, ці скорше, надїять ся, што далшого го чекать в будучности. В поезії ся тыж рефлектує носталґія і споминаня на минулость, молоды рокы, котры ідуть рука в руцї з мотівами родины і матери, церьковных свят і унікатности того часу.

Часть вершів тыж представлює як кебы скіцї маляря, котрый ся снажить їміти момент. Темпо Хомовой поезії ся спомалює, домінує в них змыслове пережываня і описы сітуацій з розлічных углів у притомности, нераз в єднім часї. Тоты вершы суть главнї выменованём веце мотівів, суть крішталёво ясны, без далшых комплікацій і секундарных значінь. Їх задачов є описаня про авторку вынятковой сітуації, або наводжіня налады, передставлюють таке мале „поотворїня дверей“ до авторчиной душы.

Мґр. Михал ПАВЛІЧ, ПгД., Центер языків і култур народностных меншын – Інштітут русиньского языка і културы Пряшівской універзіты в Пряшові. Обалка: А. Зозуляк.

РЕЦЕНЗІЯ: Юрко ХАРИТУН: Мої соловї

Юрко Харитун ся народив в Остружніцї 17. 7. 1948, жыє і творить в Кежмарку, є лавреатом Премії Александра Духновіча за русиньску літературу, котру удїлює Карпаторусиньскый научный центер в США. Теперь автор выдає  свою 15. книжку в русиньскім языку.

Каждый новый зборник русиньского поета Юрка Харитуна є жаданым даром до фонду сучасной русиньской літературы на Словакії. Харитун є знамый і оцїнёваный главнї за зборник Мої жалїв котрім выразив жывотну скушеность з выселїнём з родного села, над котрым вєдно з шестёма далшыма ся некомпроміснї заперела водна гладь Старины.

Протягом років писательской карьєры ся в прибываючіх авторовых зборниках поступно пересаджують мотівы, котры выражають Харитунів шпеціфічный приступ к жывоту. Харитун є чоловіком, котрый легко знать найти красу і потїху в природї родного края, в музицї (сам він є музикантом), або і в писаню, што потім во своїй поезії з надхнутём дале передає своїм чітателям. Харитуновы стихы мають міць наповнити чітателя надїёв, обертають го напрямом к позітівным цїнностям. Поет знать смутнї склонены головы з ємностёв собі властнов підняти ку радости зо жывота. Єдным із аспектів ёго поезії є то, же краса є всягды коло нас, лем ся єй треба научіти відїти і приїмати – автор ся ку чітателёви пригварять з цїлём помочі му з тым.

Треба тыж підчаркнути, же Харитунова поезія не є баналнї позітівна, праві наспак, шпеціфічный жывотный приступ є презентованый щіро, нефалшованї і пересвідчіво. У творчости автора мож найти таксамо тяжкы, неґатівны темы, але як сам пише: „во вершох не люблю брыдкы слова“, зато і о смутнім і болячім пише автор чутливо.

В подобнім дусї ся презентує і найновшый авторів зборник, мож там найти мотівы любви к жывоту і к русиньскій природї, але і постої к любви партнерів, тугу по навернутю ся до свого родного краю, честь к родинї і близкым.

Уважованя о задачі поета і себерефлексії суть доповнены думками о русиньскім языку, котрый внимать як дїдовизну нашых предків, ку котрій треба приступати з почливостёв, а не доволити, жебы дошло ку перерваню контінуіты. Автор тыж пише о своїм высокім віку, нелемже ся обертать к минулости (споминкы на родне село, родину, але і на минулы ґенерації, котры знали слова, якы уж однїс час), біланцує сучасность і задумує ся над своїм здоровём. Свою жывотну силу пожертвує своїм чітателям, тым на земли, але і чекаючім в небі (напр. писательцї Марії Мальцовскій).

Мої соловї не будуть несподївати одважнов новов темов ани експеріментами, мож повісти, же зборник є плинулым продовжінём дотеперїшнёй Харитуновой творчости. На другім боцї але іде о далшу книжку поета з конштантнї высоков естетічнов і умелецьков якостёв, котрого вершы ся тїшать великій облюбі а суть іншпіраціёв, часто і прикладом про многых ёго колеґів-писателїв.

Мґр. Михал ПАВЛІЧ, ПгД., Центер языків і култур народностных меншын – Інштітут русиньского языка і културы Пряшівской універзіты в Пряшові. Обалка: А. Зозуляк.

РЕЦЕНЗІЯ: Гелена ҐІЦОВА-МІЦОВЧІНОВА: І співам, і плачу

Гелена Ґіцова-Міцовчінова народжена 14. 5. 1939 у Збудьскім Рокытові, жыє і творить у Меджілабірцях, теперь выдала свою 28. книжку поезії в русиньскім языку.

Гелена Ґіцова-Міцовчінова ся в русиньскій літературї прoсадила прімарнї як авторка поезії про дїти і молодеж. Вершы присвячены дїтём суть звычайно пожертвованы дїтьскым темам гры, познаваню світа природы, або выядрюють любов к родинї.

В зборнику поезії І співам, і плачу ся уж і подля назвы находять вершы іншого характеру. Ґіцовой лірічный субєкт є персоніфікованым пережыванём страты мілованого близкого, напр. представлює особу матери, котра стратила дїтину, ці дорослого близкого чоловіка, або тыж дїтину, котра стратила родічів. Авторка во своїй поезії дає емоціям слободу, і кедь подля слов во вершах ся то здає быти много раз марным. Но уж лем комунікованя о стратї близкого приносить даяку полеготу і підпорує лїчіня утрапленой душы.

В шориках поезії є выядреный смуток в розлічных ступнёх – од сердцеторгаючого жалю із страты, блїдости аж безфаребности віджіня світа чоловіка каждоденнї плачучого, аж по спорадічне, но о то острїше вколотя при сердцю з нечеканого припомянутя смутной минулости.

Многы із стихів Ґіцовой-Міцовчіновой мають характер молитвы, котров ся мати часто і повторяючі вертать ку Богу. Цїлём молитвы суть просьбы і надїяня, же біль раз переболить. В іншых вершах ся выражать болячій процес вырівнованя ся із стратов, котрый не є простый, а даколи ся видить, якбы чоловік в нїм перешов єден крок допереду, а два назад. Лірічный субєкт ся тыж снажить похопити прічіну страты, глядать в нїй далшы значіня, внимать єй як замір высшой моци. То, же дакотры річі ся просто дїють без прічіны, му не стачіть.

Не дасть ся але повісти, жебы цїлый зборник быв лем монотематічный, в меншій части вершів на чітателя засвітить мале заблискнутя надїї на покій і увольнїня, котре приносить молитва к Богу або просто комунікація-писаня о болести.

Хоць суть вершы авторкы Гелены Ґіцовой-Міцовчіновой значінёво ясны і їх конштрукція є проста, зборник мать єднозначнї выражену централну тему, о котрій ся пише з розлічных позіцій, а котра собі наісто буде знати найти свого чітателя, главнї у старшой ґенерації русиньскых чітателїв.

Мґр. Михал ПАВЛІЧ, ПгД., Центер языків і култур народностных меншын – Інштітут русиньского языка і културы Пряшівской універзіты в Пряшові. Обалка: А. Зозуляк.

Четверта тогорочна книжка АРК в СР, зборник поезії Юрка ХАРИТУНА – Мої пішникы (рецензія)

В рамках сучасной русиньской літературы поет Юрко Харитун є прикладом автора, котрый уже веце як три десяткы років представлять літературну „ставку на істоту‟. Русиньскый поет Юрко Харитун є знамый главно зборником Мої жалї, за котрый быв оцїненый в роцї 2012 Преміёв Александра Духновіча за русиньску літературу. Выразнов темов у тім і далшых зборниках была рефлексія, або літературне вырінаня ся з травмов, котра была запрічінена выселїнём з ёго родного села Стружніця про выбудованя водной гати Старина. Але главнов темов, котру мож ідентіфіковати у цїлій ёго поетічнїй творчости, є проявлїня любви ку жывоту і радости з нёго в будьякій подобі, ці уж іде о природу, родный край, жену, або саме писаня стихів. Вдяка конзістентній якости і трывалому гуманістічному характеру ёго творчость бы сьме могли прирівнати ку Міланови Руфусови ці віталістови Янови Смрекови. Як спомянуты авторы суть вызнамны про словацьку літературу, так, подля нас, є Юрко Харитун вызнамный про русиньску літературу.

Добро, любов і радость із жывота в ёго поетічній інтерпретації не суть баналітами, над котрыма бы затерпкнутый цінік легко кывнув руков. Харитуновы стихы суть автентічны, автор у них щіро одкрывать свою душу, і зато є тяжко іронізовати ёго посланя. Навыше, неґатівны емоції суть у Харитуна нераз переданы позітівно, ёго гнїв не є дештруктівный, але скорїше іде о споїня зо жалём і безмочностёв, ёго жаль є доповненый носталґіёв і нераз веде до змірїня.

Ай кедь з погляду дотеперїшнёй авторовой творчости новый зборник Мої пішникы не приносить разантну зміну тону ці тематікы, бо автор надале продовжує в тенденціях своёй творчости, зась і зась оцїнюєме Харитунове снажіня передати чітателёви ёго радость із жывота. Автор ся посердництвом своїх стихів намагать указати (а може і научіти) своє віджіня світа, на што вывжывать богаты образны средства.

Харитуновы стихы суть тыж характерістічны чутёвостёв. Поет нелем указує на то, што є можне відїти, але снажить ся, жебы красу навколишнёго світа чітатель і одчув. Стихы так вытваряють пластічный образ авторового віджіня світа. З нефалошнов щіростёв і привітностёв нам поет указує свої пішникы і вызывать, абы сьме го наслїдовали.

Михал Павліч

Вышла перша тогорочна книжка АРК в СР – МОНІКА автора Мілана ҐАЯ (рецензія)

Хоць любовна ці інтімна ліріка є обычайно (або выходячі з мужско-женьскых стереотіпів лем зданливо) доменов жен, в русиньскій літературї вступує до тых вод Мілан Ґай, (родак із Сукова) котрый ся дотеперь презентовав духовнов ліріков (спомяньме наприклад Молитва Русина з р. 2012 ці З нами Бог з р. 2019). Тематіка любви не є Міланови Ґаёви чуджа, ай кедь ся нёв у минулости занимав скорїше у споїню з віровызнанём і любовлёв к Богу.
В новій публікації Моніка (10. ёго книжка в русиньскім языку) ся автор занимать любовным чувством мужа ку женї. Даный зборник поезії є роздїленый до трёх частей: Спознаваня, Вєдно і Розход. Поет ся в них занимать окремыма фазами одношіня, од першого залюбіня і безсонных ночей аж по часто необходимый і смутный розход.
Окремы стихы споює єднакый лірічный субєкт – муж у зрїлім віцї, котрого любов заскочіла і несподївала. Мілан Ґай так указує, же любов не познає граніцї ани віковы обмеджіня і може прийти в каждім віцї.


Не значіть то але, же іде о – подля дакого к даному віку – адекватне спокійне чувтво, але праві наспак – субєкт ся безголово залюбить, у вырї чуств страчать голову і дотеперїшня екзістенція самотности уж про нёго не є алтернатівов, з котров бы ся змірив. В дакотрых стихах поет описує і чутёву паралізу, коли лірічный субєкт уж не докаже іншак єствовати, безгранічно ся оддає чувствам на мілость і немілость.
Не є але вшытко лем ружове і красне, як у першій безголовій фазї, автор тыж спрацовлює одрїкнутя і неповторїня чувств, страту контакту і неперемінену шансу на одношіня. Не обходить тыж морално проблематічну сітуацію, як є любов ку двом женам.
Лірічный субєкт але не страчать свою моралну інтеґрічность, і надале з почливостёв ся ставить ку присязї манжелцї і чує одповіность за родину. Література писана мужми ці женами має нераз і особы одповідаючі віку, в припадї лірікы то платить о дашто веце, з оглядом на іщі близше перепоїня лірічного субєкту з автором. В русиньскій літературї
авторков любовной поезії є главно Квета Мороховічова-Цвик із єй літературным противником, зато є приємным несподїванём, же в тій области ся буде презентовати і мужскый автор. (Самособов, попри Юркови Харитунови, котрого творчость має іншый
характер і внимаме ю скорїше як гуманістічне вызнаня любви к жывоту і вшыткому, што собі в нїм автор цїнить).
В данім зборнику бы наісто нашов своє місце глубшый філозофічный аспект, наприклад снажіня прямовати к доконалїшій аналізї одношінь ці порозумлїню основы чувственного піднесїня, котре є парадоксно, так просте, а єдночасно про каждого з нас унікатне і неповторне. Што але не є теперь, може быти в будучности.

Михал Павліч

В друкарни є друга книжка авторкы і друга тогорочна публікація АРК в СР, книжка Марії ҐІРОВОЙ-ВАСЬКОВОЙ – Спомины сердця

Про сучасну русиньску літературу є характерістічне навертаня ся до минулости, до простїшых часів, нераз силно зафарбленых ружовов фарбов ідеалізації і носталґії. Нечудо, кедь векшына писателїв належить до старшой ґенерації Русинів.
Авторы ся з тематіков минулых часів можуть попасовати вшеліяк, в їх творчости ся находять тексты засаджены до сельского середовиска, конфлікты выходять із каждоденного жывота ці пишуть властны мемоары (спомяньме, наприклад, Миколая Ксеняка, Штефана Смолея ці Марію Мальцовску).
Зборник Марії Ґіровой-Васьковой Спомины сердця уж подля назвы говорить, же свому чітателёви понукать тексты, котры выходять з минулости і зо споминів. Зборник ся складать з дакількох тематічно розлічных частей, з поезії і прозы, із смутных і веселых
текстів.
Невыслуханы просьбы матери обсягують поезію з темов страты дїтины і жалю над передчасно сконченым молодым жывотом, автентічно описує траґічность того, кедь родіч поховать властну дїтину. Часть Віршы про дорослых передавають любов і обдив ку природї і родному краю, снажить ся у чітателя проявити емоції, котры бы прямовали к подобному одношіню, яке має ку своїй домовинї Ґірова-Васькова. Находить ся ту тыж дакілько стихів, котры ся пригваряють ку русиньскым особностям ці орґанізаціям (подобну літературу писав і Миколай Ксеняк, наприклад, у книжках: Формованя русиньской ідентіты, Резонанції на книгы і події). Важно ладжена поезія є наслїдно вымінена за одлегшены стихы з выховным підтоном із жывота дїтей на селї, котры зажывають вшеліякы пригоды і періпетії, што ся лем чудом не кончать траґічно.
Другов половинов нового зборника суть короткы прозаічны текты в части Засмійме ся на своёв бідов, котры мають знакы алеґорії ці анекдоты (даколи іде о знамый адаптованый жарт). Авторка в них описує пригоды зо жывота, што ся можуть стати хоцьде і хоцькому. Пригоды нераз описують хытрость і шпекуланство, котре не все є покаране. Ці уж іде о манжельскы натїговачкы, зависть і малость чоловіка, з пригод многораз выходить мудрость научена вдяка „школї жывота‟. Книжка поезії Марії Ґіровой-Васьковой зато своїм способом припоминать кухнёвый давковач на поперь (або ай на іншы присмакы – оцет, чілі ці ванілковый цукерь) – находять ся ту тексты веселы і важны, описує мудрость і глупость, як і іншы менше доброчестны людьскы властности. Тематічна рoзнородость але створює чутя ославы пестрости і многоракости смаків жывота.

ЛІТЕРАТУРНЫЙ КОНКУРЗ МАРІЇ МАЛЬЦОВСКОЙ 2021: Юрко Харитун

Выбране з Літературного конкурзу Марії Мальцовской, рік 2021,
вершы Юрка Харитуна

Відеозазнам з выгодночіня Літературного конкурзу Марії Мальцовской 2021 можете видїти ту.

Read more

Мґр. Михал Павліч, ПгД.: ДУХОВНА ПОЕЗІЯ ЛЮДМІЛЫ ШАНДАЛОВОЙ (Дакілько позначок ку зборнику Напю ся водічкы.)

Abstract
In our article, we deal with the collection of spiritual poetry by Ľudmila Šandalová, entitled I‘ll Drink Water (Напю ся водічкы), which the author herself described as „little prayers“. In this paper, we analyze the collection as a whole from the perspective of the four dimensions of prayer (quantity, style, purpose and target), with which we want to characterize the lyrical subject present in the verses as well as the author‘s approach to the given genre.

Kеywords: Ľudmila Šandalová. Prayer as a Literary Genre. Rusyn Literature.
Contemporary Rusyn Literature. Rusyn Poetry Read more

Вышла нова книжка Гелены Ґіцовой-Міцовчіновой: Поклад русиньской матери

     О сучасній русиньскій літературї на Словакії по роцї 1989 бы ся дало написати і повісти много, но з істотов можеме выголосити, же єднов з єй найвыразнїшых і найважнїшых частей є література про дїти і молодеж. Стачіть ся попозерати на творчость будьякого автора і скоро з істотов там можеме найти мінімално єдну публікацію про дїти, кедь не веце. Не є ся чому чудовати, кедьже будучность русиньской літературы не є лем у зборниках поезії, прозаїчных і драматічных творах, але єднако вызначны – кедь не важнїшы – суть праві чітателї, котры суть способны і заінтересованы чітати літературу у русиньскім языку, у літературній нормі і в азбуцї, чітателї, з котрых раз потенціонално взыйде нова ґенерація русиньскых писателїв.

     Писателька Гелена Ґіцова-Міцовчінова собі значіня літературы про дїти і молодеж в повній мірї усвідомлює, практічно цїла єй авторьска творчость є присвячена молодшым чітателям. Спомеджі єй богатой творчости мож спомянути зборникы стишків Фіялочка , Родне слово, Пчолка, Школярик, Дзвіночок, З квіткы приповідкы ітд.

    У зборнику Поклад русиньской матери (Позн. ред.: Обалка книжкы є вырїзом з образу Александра Зозуляка: Портрет матери.) ся находить поезія про дїтьского чітателя, найчастїшым мотівом, котрый мож найти у векшынї стишків, є родный русиньскый язык.

   Родный язык є описаный у мравоучных стишках з каждой стороны. Молодый чітатель ся так дізнає о вызнамности родного языка нелем прямым переданём авторков, але і непрямо на основі розлічных сітуацій, якыма суть одход до іншой країны ці комунікація із Словаком по русиньскы. Русиньскый язык є звязаный тыж з позітівныма образами (родного місця, домовины, природы, родины,  сполочной ідентічности або просто з душевным благом) ці прирівнанями (язык як найцїннїшый поклад, язык як путь домів з чуджіны).

  Стихы у зборнику Поклад русиньской матери суть у подобі некоплікованых, вызнамово єднозначных віршів, де ся дотримує єднака кількость складів ці просты рімыВдяка акцентовню на рітміку, суть поетічны творы ідеалным матеріалом про школьску практіку або декламаторьскы конкурзы, але главно прямо домів на вечерне чітаня з родічами.

(Выдаватель: Академія русиньской културы в Словацькій републіцї, выдрукованя: Tlačiareň svidnícka, s. r. o., выданя: перше, тіраж: 300 фалатків, чісло сторінок: 136, ISBN: 978-80-89798-308).

1 2