Їжакы Мырнчко і Фучка
Над малым селечком є высокый берег званый Грун. Покрытый є скраю низкыма кряками i стромиками, за якыма уж ростуть высокы листнаты стромы. Меджi нима ся гев-там обявить i смерек або сосна, якы суть на роздїл од листнатых стромiв все зелены цїлый рiк. Стромы суть добров скрышов вшыткых звiрят, якы в нїм жыють. Прес день їх можеме вiдїти зрїдка, но пiдвечур выходжають зо своїх скрыш i нор.
Сонечко уж запало за высокый берег, вiтор втих. Ярь была в повнім прудї. Лїс ожывав. Чути было вшеліякы звукы. Окрем пташачого спiву праскало сухе конарївля, шустїло сухе жовтаво-руде листя, яке рiк по року опадовало зо стромiв. Вкладовало ся єдно на друге, а мiстами уж з нёго была груба перина, котра приємно шухотїла, кедь на ню ступила людьска нога, або звіряча лабка.
Пiд листём в лїсї пулзує рушный жывот. Дражок пiд ним нароблено як бы то была автрострада. Переходжають ту мышы, грабошы, хробакы, найдуть ся i гадины або ящуркы. Як запало сонце а тма покрыла цїлый край, вышли на прогульку i два їжакы – Мырнчко i Фучка. Так їх называли камаратя, бо зо вшыткых їжакiв што жыли в шырокiй околіцї были найглучнїшы. Як было в лїсї тихо – а то было главнї вночі, было чути лем саме фучаня i мырнчаня. Їжaкы довго спали, скоро цїлу зиму. Може i штири або пять мiсяцїв. Засобы собi нaробили, бо мали на брїшку i хырбтї велё мастного шмaлцю. Прес зиму ся може два-три раз збудили, як было вонка теплїше. Но як пришла ярь, цїлком ся пробаторили зо зимушнёго спаня. Цїлу ярь ся неунавнї хапали, скрывали і вшеліяк інакше бавили. Фучаня, одфукованя і мырнчаня было чути лем темныма ночами. Аж ту нараз, як было уж теплїше, вышло з норы окрем Мырнчка i Фучкы далшых десять малых клубяток. Были то малы їжачкы. Такы дрїбненькы, маленінькы кулькы. Но за короткый час ся малы їжачкы перемiнили.
– Посмоть на них Мырнчку, были гладонькы, свiтленькы як мышкы, але уж їм наросли i пiхлячiкы. Такы суть бiлы i мнягонінькы, – радовала ся мамка Фучка.
– Будеме їх хоронити, бо суть iщi безбранны, – ласкавым оком смотрить на них Мырнчко і дале уважує:
– За два тыжднї нас i спознають, як ся їм отворять очка.
Мамка Фучка ся не перестає тїшыти з великой родинкы. Татко Мырнчко ся на них iщi раз посмотрив, а уж охабив цїлу выхову молодых їжачкiв на мамку.
Водила їх мамка по лїсї, кормила, вказовала де найлїпшы корїнчікы, де найвеце доджі-вок, хробачiкiв… Як ся файнї наїли того, што нaхaпaли вночi, то пpec день ся побрали до скрышы. Была добрї выстелена мнягонькым мохом i листём. Навчiла Фучка малых їжачкiв ловити гадів i мышы.
– Посмотьте, ту на земли, на низкых стромикох суть i гнїздочка пташкiв. Даколи їджiня добрї змiнити і зъїсти даяке cмaчнe яєчко. Но то ся дасть лем в яри, кедь пташкы iщi cидять у гнїздї і лeм кoли-тoгды, кедь oдлїтaють, – учiть Фучка своїх потомкiв, жебы ся знали о себе постарати як доростуть.
– Позерайте, ту коло потiчка суть жабкы. I то є смачне їджіня про їжакiв.
Ходять їжачкы гopї-дoлoв, аж пришли на край лїса.
– Tото мicцe не познаме, – пoвiдaть найстарше їжача мамi.
– Зато cьме ту пришли, жебы сьте знали, же на краю лїса є людьска дражка. По нїй не ходять лем люде, але i якась ладiчка на штирёх колесах. У нiй видно сидїти чоловіка. На тото собi давайте великый позор. Бо пiд тыма колесами часто мы їжакы гынеме, – поучує Фучка малы.
– Теперь ся вернеме назад до лїса. Як бы нас не хоронили коруны стромiв i сухы копы листя в нїм, то бы нас збачiли совы, aбo i лишкы. Тых ся храньте, дїточкы мої.
– Ха-ха-ха, але як мi доростуть пiхлячiкы, та я їм їх язычкы i пыщата поряднї пошопам, – озвав ся малый їжачок.
– Хочу вам указати, як ся треба скрутити до клубяти і пoчекати, докы не одыйде наш неприятель.
– Холем маме файну охрану перед нима, – тїшыли ся малы їжачкы.
– Тато їжак нам з тобов, мамко, зробив файну скрышу, на нїй велё листя а iщi чорнічіня, жебы нас нихто не нашов.
– Як бы до нёй дахто вошов, то мы бы вышли другым выходом з норы. Тато добрї выдумав наше бываня, – тїшить ся мама Фучка.
Над скрышов є грубе корїня старого строму, a скрыша є меджi камiнём, котре є зароснуте мохом.
Перешов даякый час. Їжакім наросли певны пiхлячiкы. Уж не были бiлы, часом потемнїли.
В єден пiдвечур мамка повiдать своїм дїтём:
– Уж сьте доросли, научіла єм вас вшытко, што мають знати їжакы. Пришов час, жебы сьте ся побрали каждый своёв драгов. Мате шыковны лабкы што знають скоро бiгати, добрї лoзити по стромикох і плавати у глубокiй i шырокiй водї. Найстаршый їжак повiдать:
– Mаме i добрый носик i ушка, та собi знаме найти легко i їджiня.
Шумнї ся вшыткы розышли, каждый пiшов своёв странов. Мамка за нима іщі довго смотрила… Потiм ся обернула і зачала ся шухтати по листю, дупкати, фучати і глучно ходила горї-долов попiд стромы. На недалекiм стромi сидїла на конарю дика мачка. Єй пругованый кожух вечур не было видно. Лем єй грубый хвiст ся колысав з бока на бiк. Як мачка Фучку збачiла, зачала ся приправлёвати на скок. Но їжакы мають добры ушка i носик а у повiтрю зачують притомность чуджой звiрины. Дика мачка скочiла долов на землю за Фучков. То уж ся але шыковна Фучка скрутила до клубяти, а дика мачка скочiла на єй остры пiхлячiкы.
Страшно замнявчала од болести, выскочiла і зачaлa втїкати лїсом, лeм чiм дале од їжака. А спокійна Фучка высунула лабкы і дале ся помалы шухтала лїсом. Была на себе горда, же вчасно зареаґовала. Захранила ся од смерти преснї так, як вчiла свої малы їжачкы.
(Выбране з Літературного конкурзу Марії Мальцовской, рік 2021)
Найновшый зборник – Капкы росы приносить тематічно різнороду поезію, котра ся складать з дакількох частей. Ґіцова-Міцовчінова пише о „тіпічно дїтьскых‟ темах як є гра, домашнї звірята, околишня припода, части рока або церьковны свята, послїднёв частёв зборника суть гаданкы. Авторка ся намагать у чітателя розвивати позітівну жывотну позіцію, яку напрямлює к почливости і оцїнїню красы природы.
На єднім боцї так мож крітіковати повторёваня єднакого мотіву, на другім боцї мож оцїнити то, же Смолей го выужывать на то, жебы фарбисто ілустровав жывот селян в минулости. В книзї ся находять описы русиньской културы, напр. народного лїчіня ці запоїня „сельского розуму‟ (причім автор го не ідеалізує, але вказує тыж на ёго наслїдкы), святочных звыків, дїтьскых гер, але і роботы (пастырьство в дїтинстві, дереворубство у дорослім віцї).
