Укажка з книжкы Юрка Харитуна: Мої жалї

Кілько слов
хотять выповісти рукы,
кілько обняти звізд.
Зломены сны,
як з дїтинства
коник деревяный.
Хотять одтиснути мукы,
тяжкы як скала.
Не можуть,
бо трїска-острак
під нїхтём коле.
Зайду до Звалы,
до бабкы Липанї,
може найде зїля
на мої раны.

Мій край –
небо і рай.
Край малин
на ротї дївчат.
Край чорніць
на лицях.
Лем час летить
і без плахт.

ххх

Заграй мі
фарбами квіток,
што ростуть під Бескідом,
тихом липового цвіту,
пахом малин,
шепотом вітра.
Палцём забринькай
на струнї,
лем не грай,
прошу тя,
плачом рїкы не грай,
бо і гуслї
душу мають.

(Юрко Харитун: Мої жалї, 2010. Пряшів: Русин і Народны новинкы,
ІSBN 978-80-8944104-4)