Сполок русиньскых писателїв Словеньска / Spolok rusínskych spisovateľov Slovenska
Гускы
Вышла гуска з гусятами
за світлого рана,
купати ся до водічкы,
перша іде мама.
За нёв малы гусятенька,
до воды втїкають,
свої ножкы і крылочка
во водї мачають.
Ґа-ґа, -мати ґаґать,
лем ся не потопте,
омыйте ся, окупайте,
шорик за мнов зробте!
Выйдеме там на бережок,
водічку стреплеме,
брыдке піря выторгаме,
там ся попасеме.
Штоси з пажерности
Даю креницкым клошардам
то по пятдесят ґроши
то по два злоты
Нияк не зато
жебым мал на тілко
Лем жебы мати
на потім
Час –
морьскый прилив:
штось вышмарить на певнину,
штось сі возьме в далечіну
а людьскы ступляї
дрїбным піском змыє,
но хосенны дїла
до памяти історії
так врыє,
же їх ани девятый вал
не змыє.
Ястряб і Курка
Ястряб прилетїв до саду
Сїв на стару сливку.
В курнику відїв дримати
Тучну, рябу Курку.
Думав собі:
„Як бы Курку выкликати?
Што бы выдумати?
Жебы із той тучной Куркы
Добрый обід мати.“
Ястряб Курцї став шептати:
„Курко, глядам собі жену.
Хочу ся женити.
Курко чув єм, лїпшу як ты,
Тяжко обявити.“ Read more
Без крыл
не мож лїтати
Без сердця
любити
Без поезії
Не можу жыти
Там найдеме слїды
Што так споминкы вернути
До ТАД-у зайти
До Руського дому на бісїды
На концерт до Чорного орла
Коло Торісы походити
Під памятник Духновіча
Будителя
Квіткы положыти
Пробудити сны
З очей одлетять хмары
На Пряшівскых улічках
спляснуть жалї на душі
там найдеме свої слїды Read more
Хлопчік і дївочка выступили з автобуса і прямують до свого дїдка і бабкы. Часто ту приходять із міста на суботу і недїлю. Бабка наварить, напече колачів, но барз люблять послухати дїдковы інтересны пригоды.
– Подьте на двір, під хыжу, на лавочку, – гварить дїдо, – я вам там штось приготовав.
– Дїду, ту є лавочка як была колись, лем на нїй дві ямкы. То выгрызлы мышкы?
– У мисочцї маєте орїшкы і дві брылкы.
– А што будеме робити?
Мышка
Заплакала мышка,
Же ї грызе блышка!
Шкребче собi кожух сивый,
Аж мать з того хвостик кривый. Read more
Пробаторив ся аж у теплій водї, у ванї. Над ним ся схыляла жовтоволоса панїчка з
нафарбленым ротом. Янчови ся відїло, же має на голові солому, а з рота єй іде червеный поломінь. Зась ся му перед очіма мигла ёго дорога мамка, яка мала все красно звязане волося до контяти і прикрыте чорнов хустков.
Єй синї очі і теперь ся усміхли на Янча…
Янчо сїв до старого автобуса і осуд го повіз до незнамого світа.
Сидїв взадї. Сам. Тряс ся як листочок. Рана у восени суть холодноваты, а на Янчови быв лем легонькый зношеный сведрик. Выняв кусок хлїба з кобілчіны і зачав жувати.
– Мамочко! – зашептав. – Мамко, де ты? – І слызы, як горохы, ся му скатуляли на твердый ярьчаный хлїб.
Сторнованя
В Стропкові раз серед лїта
гварить Квідови Марґіта:
„Вчера єм чула в радію
якы зміны ся ту дїють –
од першого маме, Квіде,
уж лем девять заповідей!‟ Read more