Штефан Смолей: Ястраб і Курка, Чудный сон

Ястряб і Курка
Ястряб прилетїв до саду
Сїв на стару сливку.
В курнику відїв дримати
Тучну, рябу Курку.
Думав собі:
„Як бы Курку выкликати?
Што бы выдумати?
Жебы із той тучной Куркы
Добрый обід мати.“
Ястряб Курцї став шептати:
„Курко, глядам собі жену.
Хочу ся женити.
Курко чув єм, лїпшу як ты,
Тяжко обявити.“

Курка од хвалы спышнїла,
Стала позерати,
Хто єй хвалив, бо Ястряба
Не могла спознати.
„Ястрябе, выдала бы-м ся,
Кідь бы-м о тім знала,
Же будеш лїпшый як Когут,
Што-м дотеперь мала.“

Ястряб натяг свою шыйку,
Став Курцї шептати:
„Курко, мам ті присягати?
Честне слово дати?
Буду добрый. Буду тобі
І їсти носити.
Коло мене аж до смерти
Не будеш робити.“

Красны слова суть приємны,
Знають потїшыти.
Ці правдивы? Все їх треба
Добрї овірити.

Чудный сон
Не далеко лїса
Міджі чатинами
Осел спасав траву
Сам міджі Конями.
Збачів, Олінї
Близко за кряками,
Били ся між собов
З міцныма рогами.
Осел собі думав:
„Як бы было добрї
Такы рогы мати,
Не мусив бы я ся
Никого бояти.“
Оліням завідїв
Міцны, красны рогы,
Їх велику силу,
І їх міцны ногы.

Вечур смутный Осел
Рихтовав ся спати.
Наперед ся мусив
До кряків сховати.
Лїг собі, і лежав,
Скоро зачав спати.
В спаню він став чудный
Сон пережывати.
Ёго чудна тужба
Ся му выповнила.

Наросли му рогы,
І велика грива.
На голові носив
Оленячі рогы,
Місто ёго куртых,
Довгы міцны ногы.
Пышный Осел ходив,
Тїшыв ся, парадив,
Ходив, жебы каждый
Ёго рогы відїв.
Із Конїв дакотры
Ёму завідїли,
Дакотры про пыху
Осла не любили.
Збігли Вовци з лїса
Конї повтїкали,
Єден перед другым
В кряках ся скрывали.
Осел із рогами
Не міг ся сховати,
Ёго красны рогы
Стали заваджати.
Вовци як першого
Осла поїмали,
Доокола нёго
Собі поставали.
Осел перед смертёв
Став собі думати:
„Про чуджу параду
Я мушу сконати.“

З великого страху
Осел ся пробудив
Із твердого спаня.
Він вовків не відїв.
І парадны рогы
Ёго ся стратили,
Конї близко кряків
По луцї ходили.
Осел із радости
Зачав аж ерджати,
Своёму осуду
Він став дяковати.
Знова собі думав:
„Не треба николи
За чуджім тужыти,
Лїпше в своїй властній
Скорї скромно жыти.“

Завистливы часто
На зависть доплатять,
Все коло чуджого
Своє властне стратять