Осиф Кудзей: Сторнованя; Провокація
Сторнованя
В Стропкові раз серед лїта
гварить Квідови Марґіта:
„Вчера єм чула в радію
якы зміны ся ту дїють –
од першого маме, Квіде,
уж лем девять заповідей!‟ Read more
Kategória: Укажкы з творчости
Укажкы з творчости русиньскых писателїв про довгы (нелем) зимушнї вечеры.
Елена Хомова: Віршы
Рыбка
В ярку рыбка плавать
і хвостиком махать,
в чістій водї ю видиме,
в коломутній не збачіме.
Юрко Харитун: Наша лучка
– Сїнокосы, сїнокосы,
люблять сїно нашы козы.
Конї люблять команічку
а я свою фраїрочку.
Штефан Сухый: Як сьме были на бріґадї в Совєтьскім союзї (2/2)
За мнов уж дас по четвертый раз пришов танцёвати єден із хлопцїв, што пришли на забаву з навколишнїх валалів. Маленько єм ся назлостила, бо ня отравлёвав, якбы сьме были заручены.
– Я – Віталій. Тобі як мено?
– Я безіменна.
– Я бы хотїв знати твоє імя.
Штефан Сухый: Як сьме были на бріґадї в Совєтьскім союзї (1/2)
Міша Мезенцев, пятьдесятрічный одборный асістент, уж третїй раз розведженый плейбой катедры руського языка, нам ознамив по лекції із лексіколоґії, же нас записав на місячну бріґаду в Совєтьскім союзї, де сьме тримали дружбу з універзітов в Ужгородї. Попозерати ся до Совєтьского союзу хотїло ся каждому, а то нелем із нашой комбінації. Дакотры невыбраны штуденты у надії, же іщі ся на них щастя зашкірить, нукали під руков нам, выбратым, цїлу місячну штіпендію. Нагваряли нас, жебы сьме ся хворыма зробили, чім історічну можность посмотрити країну зазраків дістали бы они самы. Але не походили ани в єднім припадї, а іщі наопак – стали ся в нашых очах бурячами будовательскых традіцій молодежной орґанізації, бо традіції установлёвали, же можность загранічных бріґад патрить лем тым найлїпшым в учіню і найактівнїшым у колектіві.
Мілан Ґай: Чудак Янко (2/2)
Ненормалне щастя
днеська ня стрїтило,
повідам вам правду,
обняла ня щіро.
Мілан Ґай: Чудак Янко (1/2)
В єднім селї на самотї,
паробочок бывав,
котрый перед дївчатами
барз часто ся скрывав. Read more
Міро Жолобаніч: Хто ся сміє, є одважный
Зачінати є все тяжке
зато ся много людей до нічого
ани не пущать.
Меланія Германова: Высока школа – жывотна (2/2)
– Радко, а де мама? Ці не вышли даґде на двір, або не суть долов?
– Нї, мама пішли до подкровя лахы складати. Зо страху там ошалїють, Боже мій…
– Лем ся не бій, вода ся аж до подкровя не дістане. А мама розважна жена, відїли уж неєдну поводень. Гварили мі раз, же огень загасиш, але воду не заставиш – іста правда. Хлопи, переставать лляти, падать іщі, але слабше, і вода ся уж дале не розливать. Хвала Богу, хмары розтягло, уж лем кропить, уж перестало падати…
Староста з хлопами вытяговали з реґулації вшыток нанос, вода помалы хляпла, была єй повна реґулація, але уж ся не выливала. Вшыткы хлопи были добиты. Мілан ледва дыхав – така тяжоба, така старость.
Меланія Германова: Высока школа – жывотна (1/2)
– Радко, де єсь дала тоты сандалкы? Гварь, дївче моє!
– Ёй, мамо, однесла єм їх на двір до одпадкового міха, бо знам, же їх однесете одложыти на під.
– Та веру же однесу, ніч їм не хыбить, іщі їх могла Вітька поносити, кібы на ню были. Же суть малы – то друга річ, сандалкы як новы, а до одпаду? Аж ся мі плакати хоче. А кібы то лем сандалкы, але і лашчата – збавляти ся їх як дакого ряндя. Іщі аж і ряндя ся зыйде і на даку платку, і на покровцї… А теперь уж беруть лахы і на тоту, як то ся называть, до карікы… Read more