Обчаньска актівістка і русиньска писателька ославлює 60 років

Вызначный жывотный юбілей інж. Людмілы Шандаловой

21. фебуара 2024 ся дожыла вызначного жывотного юбілея – 60 років русиньска актівістка, писателька, членка Сполку русиньскых писателїв на Словакії Людміла Шандалова із Свідника.

Кваліфікаціёв інжінїрка економії ся не успокоїла лем із своїм професіоналным замірянём. Емоції ку свому родному – к материньскому языку єй наштартовали ку тому, же написала першый стих по русиньскы: Карпаты, Карпаты... За короткый час (в роцї 2011) ініціовала заложіня обчаньского здружіня тота аґентура, якого ся стала директорков. Головным цїлём здружіня є підпора русиньской народностной меншыны, захованя і розвиток єй културы, традіцій… В року 2011, перед списованём жытелїв обчаньске здружіня тота аґентура зробило музику (котру написав небогый Осиф Кеселіця) к поезії Людмілы Шандаловой і выдало цедечко із співанков Карпаты, Карпаты…  Співанка ся шырила меджі Русинами з цїлём пробуджати їх самоусвідомлїня і привести їх к тому, абы ся офіціално голосили ід своїй народности. По роках мож сконштатовати, же співанка нелемже сповнила свій цїль, але стала ся популарнов і меджі нерусиньскыма слухачами, єдна словацька популарна ґрупа єй наспівала і зробила к нїй ай відеокліп.  Час плынув, а наша юбілантка поступнї пробовала дале писати в русиньскім языку.

На самый перед ся хотїла приговорити найменшым – дїтём. Дебутовала в роцї 2013 публікаціёв про найменшых Poďte, ďity, što vam povim, оцїненов в роцї 2015 меджінароднов преміёв А. Духновіча за русиньску літературу. Тым вкрочіла на сцену русиньской літературы про дїти і стала ся єй природнов сучастёв. В роцї 2016 выдала зборник повідок  Červenŷj bereh, котры были Літературным фондом оцїнены Цїнов А. Павловіча за оріґіналный умелецькый твір в русиньскім языку.

В далшых роках свій писательскый талент вывжыла знова на писаня про дїти, чого выслїдком было вольне продовжіня першой книжкы віршів – о домашнїх звірятках далшым тітулом –  Any bŷ s’te ne viryly (2018), в котрій ся находять віршикы о чуджокрайных звірятах. Наслїдовала книжка поезії з набоженьсков тематіков (таксамо про дїтьского чітателя) Napju s’a vodičkŷ (2020). Тота здобыла Цїну верейности в катеґорії Белетрія в Літературнім конкурзї Книга рока ПСК 2021. Меджітым наша юбілантка дале творила і глядала наповнїня в іншых літературных жанрах про дїти. Пише сценарї театралных гер, з котрыма выступляють дїти свідницькых школ в рамках Свідницького фестівалу. Знамы суть тітулы  Ďivčatko i žebrak, Čudesna lavočka, Prypovidka z ľisa, Wi-fintená princezná, Jurko a poklad. Людміла Шандалова ся уж дакілько років зучастнює Літературного конкурзу Марії Мальцовской, де здобывать таксамо оцїнїня. До конкурзу посылать інтімну поезію, духовну поезію, а таксамо курты прозовы творы.

Дїтьскому чітателёви веновала ай свою послїдню публікацію Mame doma psyka (2022), в тім роцї приправила на выданя далшу прозу про найменшых з назвов Маковы приповідкы.  Авторка так знова прияла вызву приговорити ся дїтьскому чітателёви. Попробовала зауяти куртыма модерныма приповідками, такыма як Муха, Горнець, Фізолї, Маковый концерт, Дїравый капелюх… Штири з уведженых приповідок здобыли перше місце в Літературнім конкурзї Марії Мальцовской 2023.

Авторка пробує новаторьскым способом принести на русиньску літературну сцену модерну авторьску приповідку. Она нелемже розвивать фантазію дїтей, але таксамо засобу слов в материньскім языку, што має великый вплив на пестованя народной ідетіты у наймолодшого потомства Русинів. Людміла Шандалова пробуджать і зміцнює чутя народной ідентіты нелем у наймолодшой ґенерації, але своёв особнов участёв на розлічных бісїдах і авторьскых чітанях ословлює ай середню і старшу ґенерацію, за што їй належить наше подякованя.

Інж. Людміла Шандалова є професіёв економка, зато в русиньскім літературнім контекстї є незвычайным, о то выразнїшым зъявом. Може творити в розлічных жанрах, а в каждім з них є успішна, о чім свідчіть множество оцїнїнь.

Нашій юбілантцї, за натуров скоромній, но амбіціозній женї і талентованій особности, надміру чутливій, котра собі ставлять все новы цїлї, жычіме много здравя, спокою в родиннім кругу і в професіоналній карьєрї. Тоты вшыткы аспекты жывота можуть давати добрый предпоклад на розвой єй писательскых амбіцій.

На многая і благая лїта, Людко!

Кветослава Копорова.

Літературный конкурз Марії Мальцовской 2023: Людміла Шандалова – Горнець (1. місто)

Горнець

   Быв єден горнець. Мав дві великы уха, што му одставали а єден величезный брїх. Же му выпучав, го нияк не трапило, наспак, на свій брїх быв незвычайно гордый.  Хвалив ся кады знав, же такый брїх може поїсти велё-превелё найсмачнїшoй мачанкы на світї. Або на вітаміны пребогатой капусты, ці найлагоднїшых маслом мащеных бандурок.

     Горнець ся єдно рано збудив а захавкав: „Ох, як добрї, же уж є день! Дораз буде фрыштик, за фрыштиком обід а за обідом вечеря. Днесь ня чекають самы добры річі“. Нараз до кухнї вошла ґаздыня, горнець погласкала, наповнила го по самый верьх а запла плін.

     Мале горнятко, што стояло на кухіньскiй лінцї недалеко, перше ся лем потихіцкы присмотряло, потім ся чудовало: „Гей, горнець! Што ся тївко напарюєш? Ведь ті праскне брїх!“

Юбілейный – десятый рочник Літературного конкурзу Марії Мальцовской – выгодночіня

     Горнець сі акуратно спокійнї одфуковав білы облачікы. Выпущав їх высоко понад себе, аж ся загмливало, а на таку поносу ся скоро уразив: 

„Што?! Та ці ты не знаш, же моя пара, є моя сила?! Подай мі тамтот капелюх“, – вказав на стару обиту прикрывку, што ся повалёвала коло мікровылнкы.

„Увидиш!“

     Горнятко было зведаве, ледва-ледва прикрывку підняло, притiм ся так здушыло, аж ся му заросили порцелановы стїны. 

„Уфф! Нашто ті буде такый капелюх, што ня скоро розпучів?“

„Га! На тренінґ!“ – загулякав горнець так міцно, же горнятко, хоць мало лем єдно ухо і то обернуте до другой страны, скоро оглухло.

Кедь сі горнець насадив на верьх головы капелюх, тот ся зачав перше помаленькы трясти, потім веце а веце підскаков, аж наконець міцно трїскав і гырмів.

„Ох! То є страшне! Зачінать буря“, – закрутило ся доокола горнятко. Глядало, де ся скрыти.

„Видиш, што робять мої свалы?“ – фучав од намагы горнець, бо якраз цвічів – піднимав найтяжшы чінкы у кухіньскім фітнесцентрї.  Окрем того тївко булькотїв, тївко бурмотїв, тяжко збыхав, аж ся му з чела лляли великы кропяї поту. Такы великы, же змачали начісто ёго величезный брїх, перелляли ся през нёго, аж покы не застали на пліняку, там засычали, а накoнець затихли.

Горнятко было в нїмiм ужасї, нияк не находило слов.

„Видиш, ты то не можеш доказати!“ – пышно ся обернув великый горнець на мале горнятко. „Таку силу може мати лем тот, хто ся файнї наїсть. Бандурок або капусты“, – закончів свою хвалу.

В тім моментї прибігла ґаздыня: „Ох, хто так прикрыв горнець? Вшытко выкыпіло!“ Взяла, тай выпла плін.

Шандалова, Людміла

Укажка з Літературного конкурзу Марії Мальцовской 2023, 1. місто

Літературный конкурз Марії Мальцовской 2022: Людміла Шандалова (віршы) – 2. місто

О жывотї а творчости Людмілы Шандаловой ся можете дочітати ту.

 

Птах на небі

Болестно кряче птах
высоко на небі
жаль несе
із душы вырваный
зо сердця выкатуляный

На крылах слабых
летить птах сам
до своёй меты
моцує ся
силы тратить
тягобу піднимать
до облачной піны

белаве море
занесе далеко…

не знати де

Споминка

Уліцёв познатов

проходжу в снї
до спароты счез
таёмно замлїв день

лем стары ґаштаны
ся зміловали
тїнёв ня прикрыли
вітриком почестовали
пахотов обняли

драга з пороху вошла
клюкатым ремінком до двора
школьска ташка
на плечох счеркотала

уж лем крочок
лем єдно обернутя ключіком
ку-ку, ку-ку
витать куковка зо стїны
валочком розквітнутой
моє сердце

А де є мамочка?

 

Думкы

Тяжко мі уснути звечера
клїпайкы заперам
кладу старости дня
на білу подушку
крохмалём напиту

Рой думок летить
в розгучанім улї
нетерпезливо заганям

отравны пчолы

Женуть ся споминкы
як сполошане стадо
през неконечну луку
уж  їх не сперам

чекам
на мілосердне тихо
на колысанку
на тмавый завіс
што принесе сон
тїло завиє до спочінку

В таёмнім морю топлю ся
кліпкають звізды
не мам де втечі

помолю ся…


Влак жывота

З родічовской станіцї
з давно писаным цїлём
жене ся влак
в коляї осуду

Острый плач піщалкы
выправив го
на свою путь
Голосно гырмлять колеса

в шаленім темпі
біжыть філм
фаребных образів
без назвы
без познатого конця

През брудный облак
позорую сонце в золотім рамі
хмары сторганы до стрямб
стромы як махають птахом
птахы як співають землї

Лем хыжы без погнутя
біло дымлять комином
люде в них счезають
як дрїбный мак
жене ся влак

як жывот сам

 

Осуде

Осуде мій
записаный в книжцї
ці тя добігую
пред тобов ся крыю
ці капітулую

ці мі тя дано
ці з доброго дїлиш
а ці плано

раз ся день зоцмить
другый раз го выяснить рано

осуде мій
крачам в коляї твоїй

(Укажка з творчости Людмілы Шандаловой, Літературный конкурз Марії Мальцовской, 2022)

Михал Павліч: „БІЛЫ МІСЦЯ“ АБО ПОТЕНЦІАЛЫ РУСИНЬСКОЙ ЛІТЕРАТУРЫ НА СЛОВАКІЇ

„БІЛЫ МІСЦЯАБО ПОТЕНЦІАЛЫ РУСИНЬСКОЙ ЛІТЕРАТУРЫ НА СЛОВАКІЇ

Михал ПАВЛІЧ

Abstract

In our text, we deal with the possibilities of Rusyn literature in Slovakia after 1989. The first authors in this period who wrote in the Rusyn language were writers such as Mária Maľcovská, Štefan Suchý and Mikuláš Kseňák. More than thirty years have passed since the beginning of the given literary period, nowadays we can enjoy the literary work of the older generation, but also of younger and emerging authors. It is customary to evaluate the existing literature, i.e. what was written and published, on the other hand, based on examples from the literary work of authors such as Daniela Kapraľová, Vladislav Sivý or Ľudmila Šandalová, in this text we would like to point out potential possibilities or white, unexplored places on the map of Rusyn literature in Slovakia in the future.

Keywords: Potential of literature. Contemporary Rusyn literature in Slovakia.

1. Вступ

Хоць є в літературній науцї звыком описовати екзістуючі творы і їх авторів, в нашій статї бы сьме ся хотїли задумати і над можныма смерованями русиньской літературы в будучности. Не йде о ворожіня з крішталёвой кулї, ани о непідложены шпекулації, збожны желаня ці натиск на авторів, котрым боком бы ся мав розвой русиньской літературы уберати. Скорше хочеме вказати на дакілько потенціалів ці „білых місць‟ на мапі русиньской літературы, котры мож обявити, а то на закладї трёх конкретных прикладів текстів, котры поважуєме за вынятковы на полю русиньской літературы на Словакії по р. 1989. Наперед але уведеме курту тематічну і жанрову характерістіку, общі знакы сучасной русиньской літературы на Словакії, што была выдавана за послїднїх тридцять років.


2. Сучасна русиньска література на Словакії

О сучасній русиньскій літературї на Словакії по роцї 1989 сьме подробнїше писали уже в іншых текстох[1], з той прічіны в наслїдуючій части уводиме лем курты общі інформації і тезы, выплываючі з нашого слїдованя того періоду, а не детайлне вырахованя авторів і аналізованя їх творів. Література, о котрій хочеме в слїдуючіх шориках писати, є прямым наслїдком попереднёго „мертвого періоду‟, часу заказаня русиньской народности (1945-1991) і „асімілації автохтонного русиньского населїня, што ся проявило заказом русиньского языка і наслїдным зрушінём русиньскых школ в краю.‟[2] То вшытко ся наслїдно проявило і в літературї: „Поезія, проза, драматурґія, новинарьство, літературознательство, языкознательство, історія літературы і културы, театрознательство, а тыж главны черты народа – русиньска народность, віра і русиньскый язык – вшытко тото і много другого скоро півстороча не єствовало, было заказане у Совєтьскім Союзї, а тыж у державах-сателітах Совєтьского Союзу, де на своїх історічных землях як аборіґены жыли в минулости і жыють доднесь Русины.‟[3]

Mgr. Michal Pavlič, PhD.: Súčasná rusínska literatúra na Slovensku po roku 1989

Розпад Совєтьского союзу і Баршанова револуція в р. 1989 значіли про Русинів шансу на позітівны зміны, а досправды – в наслїдуючіх роках дішло к заложіню народностных орґанізацій, узнаню русиньской народности на Словакії а наслїдній кодіфікації списовного русиньского языка Русинів на Словакії в роцї 1995.[4] Авторы, котры публіковали умелецьку літературу в україньскім, або словацькім языку, могли уж слободнї творити в своїм роднім языку – по русиньскы.

Творы епохы третёго народного возроджіня сіґналізовали (а много раз і прямо выядрёвали) ідеї русиньского руху на Словакії. Были тыж і арґументачным доказом, котрый превказав способность русиньского языка функчнї екзістовати в розлічных сферах фунґованя языка[5] враховано умелецькой літературы.

Темы і ідеї тых творів, ці выбір літературных жанрів свідчать о тогочасных „евфорічных‟ часох і позітівных змінах, але і о цїлёх, якы хотїла русиньска інтеліґенція досягнути. В звязи з історічным періодом народного оброджіня в пол. 19. столїтя ся повторяють темы народной ідентіты, мотівованя краян ку гордости на своє походжіня і на потребу запоёваня ся до „будительскых‟ актівіт, котрыма бы Русинів пробудили „з глубокого сна‟[6]. Тема хоснованя русиньского языка ся проявлёвала в літературї ославлёванём красоты русиньского языка, приямов апелаціёв на то, абы Русины не забыли родный язык, а то в літературї про віковы катеґорії од найменшых дїтей аж по дорослых.

Цалком лоґічно, літературу про дїти (часто про тоту наймолодшу вікову катеґорію, макс. до 10 років) мож найти скоро у каждого русиньского автора на Словакії, што мож высвітлити тым, же авторы поважують за потребне, абы быв надвязаный контакт русиньскых чітателїв з літературов в роднім языку уж од наймолодшого віку. Поезія про дїти пише о тіпічных дїтьскых темах (гра, природа, родина і т.д.), але часто є і під впливом ідей народной ідентіты, главнї утримлёваня зналости і хоснованя родного языка. Рарітнов в русиньскій літературї є література про молодеж (прибл. од 13-18 років), котра бы тематізовала проблемы і думкы інтересны і адекватны про дану вікову катеґорію[7].

В сучасній русиньскій літературї ся найчастїше можеме стрїтити зо зборниками лірічной або лірічно-епічной поезії (без комплекснїшой внутрїшнёй формы) і з куртыма прозаічныма текстами (найчастїше байкы з понаучінями і алеґорічны розповіданя), жанры векшого розсягу як роман суть скорше вынятком, як правилом. Поезія в русиньскім языку є омного веце писана і публікована в порівнаню з прозов. Можеме єй характерізовати як продовжіня традіцій будительского періоду – во великій мірї (але не без вынятків) ся хоснує штиривіршова строфа з рімом ААББ або АБАБ[8], а часта є тыж ізосилабічность віршів – дотримлёваня того самого чісла складів во віршах. Хоць є проза і драма в русиньскій літературї менше фреквентована, но русиньскый язык в театралній сферї є успішным і популарным і мімо русиньской публікы дякуючі вызначному Театру Александра Духновіча.[9]

Русиньска умелецька література ся найчастїше „одограє“ в знамім локалнім просторї карпато-русиньского села, котре може быти ґеоґрафічно конкретне, або ай анонімне і просторово універзалне. Часопростор в русиньскій літературї сімболічно представлює ідеалістічны, носталґіёв прибарвлены часы молодости, безпечности під охранныма „крылами родины‟. Кедь ся дїя одограє в екзотічнім (в змыслї нелокалнім) просторї, іде о заграніча ці місто в порівнаню із селом (опозіція позітівне село – неґатівне місто, позітівный домашнє середовиско – неґатівна чуджіна). Префероване є тыж ретроспектівне розповіданя, навертаня до минулости і споминаня (мемоаровы тексты). Час не мусить быти конкретно ідентіфікователный, але дїёвы реалії много раз веце указують на способ жывота в недавній минулости, як на сучасность.

Літературны герої русиньской белетрії звычайно[10] выходжають з народных автостереотіпів[11], ідеалізованыx образів Русинів як народа честного і робітного, но худобного, з нелегков долёв, котрого характер є незломный і дякуючі міцній вірї в Бога.  Таксамо є але потребне увести і то, же себекрітічный погляд на властный народ понукають авторы гуморістічных текстів, такых як Як Руснакы релаксують Штефана Сухого ці „байко-фіґлї‟ Осифа Кудзея. Прісну крітіку народа понукав тыж Миколай Ксеняк в своїй богатій байкарьскій творчости (крітіка пасівіты, неохоты хоснованя родного языка, добровольной асімілації, респ. легковажного постоя к властній ідентітї і цїлковой легковажности ку народностному вопросу).

 

3. „Білы міста‟ і приклады потенціалів русиньской літературы

Ґенерація пореволучных писателїв (a найчастїше троїця писателїв Марія Мальцовска, Штефан Сухый, Миколай Ксеняк) і ідеї епохы третёго народного возроджіня служать і надале до істой міры як взор про шырокый округ сучасных авторів. На другім боцї але можеме вказати на дакілько припадів – по єднім з поезії, прозы і драмы – коли писатель заінтересовав шырокый округ чітателїв і одборників, а єдночасно ся не одказовав од дїдовизны і традіцій тогочасной русиньской літературы, але інтересным способом єй можности розшырює.

О поезії Даньєлы Капралёвой сьме уж писали в зборнику Studium Carpato-Ruthenorum 2019.[12] Маленькый зборничок Серна в (не)раю нас іншпіровав к інтерпретації з погляду еколоґічной крітікы. Дану статю мож поважовати і за арґумент, же (хоць не кажду) сучасну русиньску літературу є тыж можне аналізовати з погляду іноватівных приступів літературной наукы.

Капралёвой віршы ся занимають універзалныма, вічныма темами як є одношіня чоловіка ку природї, страчаня контакту з природным світом, крітіка зневжываня природы і єй підряджованя „панови творства‟ – чоловікови. В одношіню к тому є ту крітіка моралного упадку людства, авторка „биє на поплах‟ і упозорнює на заниканя позітівных людьскых годнот і кладжіня на перше місце конзумный приступ к жывоту. Часопросторово ся Капралёва орьєнтує на сучасность, котру мож ідентіфіковати на прикладї поларітной двоїцї природы (позітівный, есенціалный, натуралный простор) а міста (неґатівне, індустріалне, анонімне, заміряне на зіск і конзум і т. д.), причім простор є інтензівнї і суґестівнї описаный через вшыткы людьскы змыслы („skrytá v jesennom listí / cíti vôňu dubákov / v lone bozky posledných motýľov / ručia jelene / padajú žalude“, s. 35; кедь натреш воргы / малёватком / нїґда не спознаш / пекоту / спрасканого рота / од морозу / од сонця / од соленых клїпаёк / жывота, c. 32).

Капралёва є прикладом авторкы, котра собі не дає за задачу прегваряти до душы Русинам або прямо предкладати рїшіня важных народностных вопросів, як то в минулости робив Миколай Ксеняк[13] і много далшых авторів. Не значіть то але, же бы про авторку не была народна ідентіта важна, але підпору русиньскому руху выядрює іншым способом – Серна в (не)раю є укажков фунґуючого білінґвізму в праксі. Авторка пише оріґіналну поезію в русиньскім языку а таксамо і в словацькім языку. Не йде о переклады до другого языка ці транслітерацію з єдной ґрафічной сістемы до другой, але о білінґвалну творчость – так як є русиньскый язык про авторку природным і фунґуючім языком про умелецьке выядрёваня своїх ідей і думок, тов самов міров[14] є про ню функчный і словацькый язык. Хоць роздїленый на словацьку і русиньску часть, єй зборник мож прияти як єден орґанічный цїлок.

Таксамо є позітівне і приносне, же Капралёва не рахує з чітателём, котрому є потребне вшытко „полопатістічнї‟ выложыти без можности іншой інтерпретації. Єй мінімалістічный поетічный язык собі жадать енерґію і концентрацію, бо єй адресатом є актівный і позорный чітатель (што є і в звязи з посланём зборника), котрый через конкретізацію тексту находить властны значіня а такым способом ся стає актівным співтворцём тексту.

Даньєла Капралёва: Серна в нераю

Далшым інтересным прикладом тематічной можности в русиньскій літературї є Червеный берег Людмілы Шандаловой, в котрім авторка подає свідоцтво о бомбардованю русиньскых сел Нижнїй Верлих і Юркова Воля в часї Другой світовой войны. Авторка выходить з реалных історічных подїй, котры спрацовала до умелецькой подобы. Шість повідань є заложеных на розповідї авторчиной родины і жытелїв сел, котры были прямыма свідками удалостей. „Протаґоністами не суть „войновы герої“ знеприятеленых штатів, але праві цівілне русиньске жытельство, герої-недобровольници, котры в каждій войнї терплять найвеце і нераз приходять о вшытко. Політічна сітуація ці конкретны формователї історії не суть вызначны, Шандалова акцентує псіхічне пережываня простых людей.‟[15]

В звязи з історічнов тематіков Шандаловой прозы можеме спомянути методу оралной історії, т. зн. збераня і наслїдне штудованя історічных інформацій о індівідуалах, родинах, важных удалостях ці каждоденнім жывотї з поужытём авдіонагравок, відеопасок, або переписів напланованых інтервю.[16] Такый приступ не є в русиньскій літературї цалком „terra incognitа‟, мож спомянути і позітівнї годноченый і оцїнёваный зборник текстів Миколая Ксеняка, Біда Русинів з дому выганяла[17], котрый розлічныма способами (поезія, прозаічны розповідї дротарїв, драма-єдноактовка, фотоґрафії) інформує о феноменї дротарьства, ці недавно выданы Стары рущаньскы пригоды Івана Боднара[18], де бісїдують бывшы жытелї стариньской области о каждоденнім жывотї, повірах, сельскых фіґлярёх, але і о околностях выселїня в емотівнім текстї Послїдня жытелька.

Історічный роман решпектуючій добову реаліту або белетрізованый жывотопис народных будителїв (як приклад з русиньской літературы уваджаме драму, погляд на часть жывота русиньского будителя, Адолф Івановіч Добряньскый: Зоря на небі, а над головов штранґ Карла Горака в перекладї Василя Турка[19]) бы тыж ненученым і інтересным способом могли інформовати своїх чітателїв о минулости, што бы наслїдно могло выкликати глубшый інтерес о властну історію. Інтересным є про нас тыж і запоїня реалных історічных особностей русиньской історії до текстів літературной фікції.[20]

Михал Павліч: Літературна рефлексія войны в оповіданях Людмілы Шандаловой

Наконець бы сьме хотїли упрямити позорность на драматічный текст Владїслава Сивого Місія. Автор ся уж в минулости проявив як здатный драматік комедіёв О двох бездомовцях[21], наслїдуючій текст поважуєме за вынятковый главнї з прічіны зволеного жанру – наукова фантастіка. Дїя Місії  выходить з баналной сітуації – дві упрятовачкы-Русинкы ся од радости зо стрїтнутя з краянков кус припють і нехотячі спустять штарт весмірного корабля з техніком (самособов, далшым Руснаком) на палубі.

При писаню science fiction мож зауяти два протилежны постої – або ся будеме концентровати на „science‟ або на „fiction‟. В першім припадї суть про автора важны технолоґічны інформації, фізікалны законы і одгаднутя потенціалу сучасных технічных можностей в напрямі до будучности.[22] В припадї другім ся автор веце занимать дїёв, выступуючіма особами і можностями їх фунґованя, а тыж  реаґованя на сітуації, котры выходжають з фантастічной премісы – тогды ся авторы веце занимають псіхолоґіёв главных персон, моралныма а етічныма вопросами і под.[23]

Про Владїслава Сивого є весмірный простор лем кулісами, котры суть потребны на розповіданя дїї. Цїль ёго розповідї (спочатку чісто смішной і абсурдной – трёми Руснаци на весмірній лодї) є сітуацію поступно ненападнї прибарвити і важныма вопросами, або і фантазірованём „што, кебы…?‟. Як собі недобровольна посадка весмірного корабля усвідомить, наслїдкы суть важны і незвратны – знічена карьєра, великы фінанчны шкоды, меджінародна бламаж і розбита фамилія – то вшытко веде персоны Сивого тексту к рїшіню не вертати ся домів „на одповідность‟, але йти дале до незнамого весмірного простору.

Як уж было высше назначене, весмірный простор є цалком вынятковым про сучасну русиньску літературу. А хоць автор не підцїнів технічны і фізікалны реалії (в текстї мож найти множество выразів з даной области, з котрыма ся в сучасній русиньскій літературї досправды не стрїчаєме), весмір ту не фунґує в одношіню пустоты і подмінок не можных про людьскый жывот, але Сивый ся ослободив од простору русиньского сельского реалізму і вошов до простору потенціалів і новых зачатків – Сивого герої спалили мосты і перерушили контакт з людми нелем на уровни родины ці надрядженых, але із цїлым людьскым поколїнём. А в такім припадї є можне позерати і йти лем вперед… („Хто знать, ці ся нашым героям подарило долетїти аж на байну планету а ці там заложыли штат, або не заложыли… (…) Хто знать, може раз, як на Земли выгыне людство, Земля іщі дістане єдну прилежітость… Може праві одтам прилетять на Землю новы колоністы і принесуть на стару добру планету ай здравый розум, слободу, братство і рівность про вшыткых людей…‟).

Літературна фантастіка, хоць многыма літературныма науковцями неправом крітізована як невалушна, так понукать русиньскым авторам много можностей на себереалізацію. Жанер научной фантастікы нукать можность взнику утопістічных текстів, в котрых бы авторы могли конштруовати ідеалістічный русиньскый світ (цітація з Місії: „Заложиме Мартяньску слободну русиньску републіку!!!… МСРР!!!…‟) або проскумати можности алтернатівной історії, жанру заложенім на детайлных зналостях подїй і зломовых моментів історії.

ЛІТЕРАТУРНЫЙ КОНКУРЗ МАРІЇ МАЛЬЦОВСКОЙ 2021, 2. МІСТО: Владїслав Сивый

Укажка з тексту Місія

 

4. Заключіня

В рамках заключіня бы сьме хотїли высловити і одповісти на єден вопрос, котрый може быти выкликаный горїуведженыма шориками. Є цїлём нашого тексту неґатівна крітіка дотеперїшнїх текстів і снага о нучену „зміну напряму‟ сучасной русиньской літературы? Нї. В жаднім припадї тыж не є посланём нашого тексту жадость , смерована к авторам, абы вхабили ідеї і темы, котры суть все про них важны і інтересны, темы, котрыма ся хотять самы занимати.

Змыслом нашого тексту было скорше на закладї пару конкретных текстів вказати на можности реалізації русиньской літературы, шансу на „выфарвлїня білых міст‟ на мапі русиньской літературы і реалізованя, на першый погляд, не так зъявных потенціалів, з котрыма але трёми авторы – Капралёва, Шандалова і Сивый, уж успішно експеріментують.

Віриме тому, же нелем наш текст, але і успіх і оцїнїня даных текстів одборныма поротами ай мімо русиньской публікы[24] може іншпіровати і повзбудити русиньскых писателїв в їх будучіх творчіх снагах.

ЛІТЕРАТУРА

MAGOCSI, P. R. (2016). Chrbtom k horám. Dejiny Karpatskej Rusi a karpatských Rusínov. Prešov: Vydavateľstvo Universum. ISBN 978-80-89046-97-3, 595 s.

Oral history [online]. Доступне на: <https://en.wikipedia.org/wiki/Oral_history>

PAVLIČ, M. (2018). Rusínska identita ako literárny problém. Pohľady na rusínsku literatúru na Slovensku po roku 1989. Dizertačná práca. Prešov: Ústav rusínskeho jazyka a kultúry.

PLIŠKOVÁ, A. (2007). Rusínsky jazyk na Slovensku: náčrt vývoja a súčasné problémy. Prešov: Metodicko-pedagogické centrum v Prešove. ISBN 978-80-8045-502-6, 116 s.

Sociologická encyklopedie [online]. Dostupné na: <https://encyklopedie.soc.cas.cz/w/Autostereotyp_a_heterostereotyp>

АНТОНЯК, А. (2014). Вступ до теорії літературы. Высокошкольскый учебник. Пряшів: Пряшівска універзіта в Пряшові – Інштітут русиньского языка і културы, с. 138.

КСЕНЯК, М. (2002). Біда Русинів з дому выганяла. Пряшів: Світовый конґрес Русинів, ISBN 978-80-88769-32-9, 126 с.

ПАДЯК, В. (2012). Нарис історії карпаторусиньской літературы XVI. – XXI. стороча. Пряшів: Сполок русиньскых писателїв Словеньска, ISBN 978-966-387-045-8, с. 114.

ПАДЯК, В. (2020). Театер Александра Духновіча. Цітадела русинського духа. In: Падяк, В. – М. Павліч, едс. (2020) Театер Александра Духновіча: 30 років. Выбор з репертоара. Пряшів: Выдавательство Пряшівской універзіты, с. 6.

ПАВЛІЧ, М. (2016). Тематізація народной ідентіты в поезії Миколая Ксеняка. In: Dynamické procesy v súčasnej slavistike. Zborník príspevkov z medzinárodnej vedeckej konferencie 3. – 4. novembra 2016. Editor: PhDr. K. Koporová, PhD. Prešov: Prešovská univerzita v Prešove – Centrum jazykov a kultúr národnostných menšín – Ústav rusínskeho jazyka a kultúry. ISBN 978- 80-555-1638-7, c. 234 – 244.

ПАВЛІЧ, М. (2017). Літературна рефлексія войны в оповіданях Людмілы Шандаловой. Іn: Копорова, К., ед. (2017). Studium Carpato-Ruthenorum 2017. Штудії з карпаторусиністікы 9. Пряшів: Пряшівска універзіта в Пряшові – Інштітут русиньского языка і културы – Центер языків і култур народностных меншын, ISBN 978-80-555-1952-4, с. 15-21.

ПАВЛІЧ, М. (2018). Русиньска народна ідентіта як літературна проблема в творчости Марії Мальцовской. Іn: Копорова, К., ед. (2018) Studium Carpato-Ruthenorum 2018. Штудії з карпаторусиністікы 10. Пряшів: Пряшівска універзіта в Пряшові, ISBN 978-80-555-2082-7, c. 62-73.

ПАВЛІЧ, М. (2019). Віршы Даньєлы Капралёвой з погляду екокрітікы. Іn: КОПОРОВА, К., ед. (2019) Studium Carpatho-Ruthenorum 2019. Штудії з карпаторусиністікы 11. Пряшів: Пряшівска універзіта в Пряшові – Центер я  зыків і култур народностных меншын, Інштітут русиньского языка і културы, ISBN 978-80-555-2330-9, с. 43-55.

ПАВЛІЧ, М. (2019). Сучасна русиньска література по роцї 1989 на Словакії. Іn: Річник руськой бурсы 15/2019. Gorlice: Stowarzyszenie „Ruska Bursa‟ w Gorlicach. ІSSN 1896-222, с. 183-204.

ПАВЛІЧ, М. (2020). Оцїнїня творчости Миколая Ксеняка як цїложывотного проєкту зміцнёваня русиньской народной ідентіты. Іn: Копорова, К., ед. (2020). Studium Carpatho-Ruthenorum 2020. Штудії з карпаторусиністікы 12. Пряшів: Пряшівска універзіта в Пряшові – Центер языків і култур народностных меншын, Інштітут русиньского языка і културы, ISBN 978-80-555-2626-3, c. 58-67.

[1] ПАВЛІЧ, М. (2018) Rusínska identita ako literárny problém. Pohľady na rusínsku literatúru na Slovensku po roku 1989. Dizertačná práca. Prešov: Ústav rusínskeho jazyka a kultúry; ПАВЛІЧ, М. (2019) Сучасна русиньска література по роцї 1989 на Словакії. Іn: Річник руськой бурсы 15/2019. Gorlice: Stowarzyszenie „Ruska Bursa‟ w Gorlicach. ІSSN 1896-222, с. 183-204.

[2] ПАДЯК, В. (2012). Нарис історії карпаторусиньской літературы XVI. – XXI. стороча. Пряшів: Сполок русиньскых писателїв Словеньска, ISBN 978-966-387-045-8, с. 114.

[3] ПАДЯК, В. (2020). Театер Александра Духновіча. Цітадела русинського духа. In ПАДЯК, В. – М. ПАВЛІЧ, едс. (2020). Театер Александра Духновіча: 30 років. Выбор з репертоара. Пряшів: Выдавательство Пряшівской універзіты, с. 6.

[4] MAGOCSI, P. R. (2016). Chrbtom k horám. Dejiny Karpatskej Rusi a karpatských Rusínov. Prešov: Vydavateľstvo Universum. ISBN 978-80-89046-97-3, 595 s.

[5] PLIŠKOVÁ, A. (2007). Rusínsky jazyk na Slovensku: náčrt vývoja a súčasné problémy. Prešov: Metodicko-pedagogické centrum v Prešove. ISBN 978-80-8045-502-6, 116 s.

[6] Aлузія на стих присуджованый Александрови Духновічови Подкарпатскіи Русины, оставте глубокый сонъ.

[7] Єдным з мала прикладів є проза Петры Семанцёвой, де суть автобіоґрафічны тексты, тексты з темов самостатного жывота дорослого молодого чоловіка во великім містї (потенціал, новы можности, новый зачаток) ці темов першой любви. Позерай: ПАВЛІЧ, М. (2016) Петра Семанцёва і єй Россыпаны рядкы. Іn: Копорова, К., ед. (2016) Studium Carpato-Ruthenorum 2016. Штудії з карпаторусиністікы 8. Пряшів: Пряшівска універзіта в Пряшові – Інштітут русиньского языка і културы – Центер языків і култур народностных меншын, с. 15-21.

[8] Подля термінолоґії А. Антоняка сусїднї або парны (аа) і перехрестны (абаб). Іn: АНТОНЯК, А. (2014) Вступ до теорії літературы. Высокошкольскый учебник. Пряшів: Пряшівска універзіта в Пряшові – Інштітут русиньского языка і културы, с. 138.

[9] Україньскый народный театер, заложеный в роцї 1946, у роцї 1990 під веджінём Ярослава Сисака перешов на русиньскый язык і быв переменованый на Театер Александра Духновіча. Позерай: ПАДЯК, В. (2020) Театер Александра Духновіча. Цітадела русинського духа. In: Падяк, В. – М. Павліч, едс. (2020) Театер Александра Духновіча: 30 років. Выбeр з репертоара. Пряшів: Выдавательство Пряшівской універзіты, с. 11.

[10] Вынятком є главнї Марія Мальцовска, котра тот позітівный русиньскый себеобраз квалітатівнї посувать псіхолоґізаціёв, замірянём на женьскы поставы ці умелецькым спрацованём конфліктів, котры выходжають з темы народной ідентіты (напр. квалітны тексты як Мамінка, Пришелець). Близше позерай: ПАВЛІЧ, М. (2018). Русиньска народна ідентіта як літературна проблема в творчости Марії Мальцовской. Іn: Копорова, К., ед. (2017) Studium Carpato-Ruthenorum 2018. Штудії з карпаторусиністікы 10. Пряшів: Пряшівска універзіта в Пряшові. ISBN 978-80-555-1952-4, c. 62-73.

[11] Форма стереотіпу – фіксованых постоїв – котры собі вытваряють членове ґруп (в нашім припадї народа) самы к собі. Выядрює ся в них усвідомлёваня ґруповой ідентіты, суть вытваряны на закладї властной скушености з членством во властній ґрупі і на познаню членів іншых ґруп, взникають спонтаннї і іраціоналнї, суть передаваны традіціёв, устным поданём, і т. д. Автостереотіпы суть звычайно ідеалізованым образом властной ґрупы, лем даколи суть і себекрітічным ці іронічным зображінём себе самого. (Переложене із ческого языка). Sociologická encyklopedie [online]. Dostupné na: <https://encyklopedie.soc.cas.cz/w/Autostereotyp_a_heterostereotyp>

[12] ПАВЛІЧ, М. (2019). Віршы Даньєлы Капралёвой з погляду екокрітікы. Іn: Копорова, К., ед. (2019) Studium Carpatho-Ruthenorum 2019. Штудії з карпаторусиністікы 11. Пряшів: Пряшівска універзіта в Пряшові – Центер я     зыків і култур народностных меншын, Інштітут русиньского языка і културы, с. 43-55.

[13] Позерай: ПАВЛІЧ, М. (2016). Тематізація народной ідентіты в поезії Миколая Ксеняка. In: Dynamické procesy v súčasnej slavistike. Zborník príspevkov z medzinárodnej vedeckej konferencie 3. – 4. novembra 2016. Editor: PhDr. K. Koporová, PhD. Prešov: Prešovská univerzita v Prešove – Centrum jazykov a kultúr národnostných menšín – Ústav rusínskeho jazyka a kultúry, c. 234 – 244; ПАВЛІЧ, М. (2020) Оцїнїня творчости Миколая Ксеняка як цїложывотного проєкту зміцнёваня русиньской народной ідентіты. Іn: Копорова, К., ед. (2020) Studium Carpatho-Ruthenorum 2020. Штудії з карпаторусиністікы 12. Пряшів: Пряшівска універзіта в Пряшові – Центер языків і култур народностных меншын, Інштітут русиньского языка і културы, c. 58-67.

[14] Половина зборника є написана в русиньскім языку, друга в словацькім, причім не іде о переклад тых самых віршів з єдного языка до другого, але о оріґіналны віршы написаны двох языках.

[15] ПАВЛІЧ, М. (2017) Літературна рефлексія войны в оповіданях Людмілы Шандаловой. Іn: Копорова, К., ед. (2017) Studium Carpato-Ruthenorum 2017. Штудії з карпаторусиністікы 9. Пряшів: Пряшівска універзіта в Пряшові – Інштітут русиньского языка і културы – Центер языків і култур народностных меншын, с. 15.

[16] Переложене з анґліцького языка. Oral history [online]. Доступне на: <https://en.wikipedia.org/wiki/Oral_history>

[17] КСЕНЯК, М. (2002). Біда Русинів з дому выганяла. Пряшів: Світовый конґрес Русинів, ISBN 978-80-88769-32-9, 126 с.

[18] БОДНАР, І. (2021) Стары рущаньскы пригоды. Пряшів: ОЗ Колысочка – Kolíska. ISBN 978-80-8244-000-6.

[19] ГОРАК, К. (2020) Адолф Івановіч Добряньскый: Зоря на небі, а над головов штранґ. In: ПАДЯК, В. – М. ПАВЛІЧ, едс. (2020) Театер Александра Духновіча: 30 років. Выбер з репертоара. Пряшів: Выдавательство Пряшівской універзіты, ISBN 978-80-555-2656-0, с. 249-276.

[20] К тому нас іншпіровав Zakliaty kláštor успішного словацького писателя Юрая Червенака, в котрім выступує збератель фолклору Павол Добшіньскый. Реална історічна особность є функчнї запоєна до детектівного патраня дякуючі Добшіньского зналостям фолклору даной области. Докладный історічный выскум і конзултації з одборниками потім заручують, же такый літературный чін буде без „перекручованя історії‟ або зневажованя одказу історічной особности. Анотацію книжкы Zakliaty kláštor мож найти онліне на: <https://cervenak.sk/clanok/zakliaty-klastor>

[21] Автор быв за тот твір оцїнєный в рамках Літературного конкурзу Марії Мальцовской (орґанізованый Сполком русиньскых писателїв Словеньска) в р. 2017.

[22] Так мож пописати „тверду‟ наукову фантастіку (hard science fiction), котра хоснує зналости із хемії, фізікы, астрофізікы, математікы і т. д.

[23] „Мягка‟ наукова фантастіка (soft science fiction), котра хоснує главнї зналости із псіхолоґії, соціолоґії а т. д., замірює ся на псіхічне пережываня, вопросы моралкы і етікы в одношіню ку технічному проґресу.

[24] Даньєла Капралёва была за зборник Серна в (не)раю оцїнена Цїнов Александра Павловіча за оріґіналну русиньску літературу в р. 2019. Людміла Шандалова была за книжку Червеный берег оцїнена таксамо Цїнов Александра Павловіча за оріґіналну русиньску літературу в р. 2017. Місія Владїслава Сивого была оцїнена в рамках 8. Літературного конкурзу Марії Мальцовской в р. 2021.

Михал Павліч: Літературна рефлексія войны в оповіданях Людмілы Шандаловой

ЛІТЕРАТУРНА РЕФЛЕКСІЯ ВОЙНЫ В ОПОВІДАНЯХ ЛЮДМІЛЫ ШАНДАЛОВОЙ

Михал ПАВЛІЧ

 

Abstract
Our article deals with the depiction of the war in the prose of Ludmila Šandalová, the Red Shore. The author of the middle generation of Rusyn writers is desribing war atrocities, which affected the inhabitants of villages Nižný Verlich, Jurkova Voľa and town of Svidník. Her prose is based on the narrative of the family and direct witnesses of bombing, focused more on the psychological side of the story, historical absents. At the same time, characters of the prose are ordinary people from the village, not the war heroes or those who decide on the course of the war. We can include The Red Shore in the current Rusyn literature that deals with memories and experiences of people.

Key words: World War II., Psychological prose, Memorial literature, Current Rusyn
prose.

 

Сучасна русиньска література є в подобнім ставі як кодіфікованый русиньскый язык, котрого норматівна подоба все підлїгать змінам і управам і по выше двадцятёх роках. Не беспрічінно ся тот період называть русиньскым оброджінём, котре є єднак шансов про упевнїня русиньской ідентіты, но єдночасно нукать простор ренесанції і зновузроджіню русиньской літературы.


Сучасну русиньску літературу мож характерізовати наслїдно: Єй веце преферованым літературным жанром є ліріка, формов рітмічный співанковый характер сілабічной віршовой сістемы. Популарна є духовна, природна і любовна поезія, віршованы байкы і стишкы про дїти і молодеж. В меншiй мірї мож натрафити на епіку (частов є курта проза і байка), котрой главныма представителями є Марія Мальцовска, дале Штефан Смолей, Осиф Кудзей ці Василь Петровай.

Найвеце продуктівныма суть авторы найстаршой ґенерації русиньскых писателїв як Штефан Смолей, Штефан Сухый, Юрко Харитун, Миколай Ксеняк. Менше заступлена є молодша і середня ґенерація, но і ту мож спомянути мена зачінаючіх авторів: Домініка Новотна, Петра Семанцёва, Яна Сташкова, Петро Ялч, Людміла Шандалова, найновше
прибыли двоє авторы (поеты) – Даньєла Капралёва і Владїслав Сивый. Векшына з них была в роцї 2016 і 2017 участниками 8. i 9. річника Літературного конкурзу Марії Мальцовской.

Русиньска проза є часто заміряна на споминковы автобіоґрафічны тексты, котры ся обертають до минулости родного краю. Родне село і ёго околіця домінує (Русины традічно жыють в селах), важный є минулый час, не теперішнїй ці будучій. Главныма темами є народна ідентіта, споминаня на молоды часы і родный край, централнов фіґуров є мати. На другім боцї мож повісти, же в русиньскій літературї абсентують експеріменталны тексты ці темы.

I кідь нелітературной освіты, Людміла Шандалова як авторьскый саморост годна была просадити ся уж своёв першов выданов книжков з назвов Подьте дїти, што Вам повім… (2014). Збірка богато ілустрованой поезії адресованой дїтьскому чітателёви была оцїнена Міджінароднов літературнов преміёв Александра Духновіча за оріґіналну русиньску творчость в роцї 2015. Авторка пише тыж сценарї про школьскый театер.

На Фестівалї русиньской културы во Свіднику быв інсценованый єй сценарь WiFintená princezná (2015). Шандалова є і реґуларнов участнічков Літературного конкурзу Марії Мальцовской, котрый давать простор на просаджіня ся і незнамым ці новым писателям. В роцї 2016 зо своёв природнов і любовнов ліріков скінчіла Людміла Шандалова на другім містї, в роцї 2017 із стишками про найменшых обсадила третє місце.

Дотеперь послїднёв выданов книжков є Червеный берег (2016), збірка куртой прозы, котра є споєна централныма поставами жытелїв села Нижнїй Верлих і ёго околіцї на северовыходї Словакії. Село было через Другу світову войну спустошене руськым бомбардованём при вытискованю нїмецькых войск. Шість повідок є заложеных на росповідї авторчиной родины і жытелїв сел Нижнїй Верлих, Юркова Воля ці недалекого містечка Свідник, котры были прямыма свідками інціденту в часї Другой світовой войны. Протаґоністами не суть „войновы герої“ знеприятеленых штатів, але праві цівілне русиньске жытельство, герої-недобровольници, котры в каждій войнї терплять найвеце і нераз приходять о вшытко. Політічна сітуація ці конкретны формователї історії не суть вызначны, Шандалова акцентує псіхічне пережываня простых людей.

Книжку мож роздїліти на повіданя, одограваючі ся перед бомбардованём і через нёго. Авторка тоты два часовы факторы реґуларно черять, чім через контраст іщі веце зміцнює войновы страхы, і зато о то ефектівнїше перенашать чітателя до той нещастливой капітолы історії Русинів.

В єднім повіданю слїдуєме спокійный і гармонічный жывот Русинів, котры ся свідомо старають о свій статок і худобу, дїти грають піґы ці стрїляють палцём фасолю, зараз в другім повіданю наступить страх в очах, кідь їх домы выбухують, кідь ся треба вздати свого маєтку, жебы собі захранили голый жывот. Нераз босы і з плачом втїкати під охрану карпатьскых гор і лїсів з тихов молитвов на ґамбах. На єднім боцї собі єдна з главных протаґоністок – Марьча співать на Червенім берегу, їй родина варить левеш і приправлює пирогы, а о пару десяток сторінок ночне небо освітлює фосфорова жара бомбы а через день уж немож ани запалити огень, жебы холем загрїти перемерзнуте тїло. Співати ся никому не хоче, кідь страх паралізує.

Писателька бравурно описує ефект войны на чоловіка – молодого ці старого. Война не санує никого. Люде реаґують паніков і пудово, ховають ся в лїсї, штонайдале од огня, жебы ся не прозрадити неприятелёви, безують ся на охорону під великыма стромами. Нескорше але Шандалова зображує і резіґнацію, котра ся звышує з каждым голошінём будучого бомбардованя, война ся ставать сучастёв реаліты. Подобно ся мінить і настроїня дїтей, кідь відять, як ся бесстаростный період їх жывотів передчасно кінчіть і як їх нанькове терплять:

„Другый раз веселый, енерґічный, теперь втягнутый до думок, засмученый, незвычайно застараный хлоп высокого зросту, довгой твари, з густыма чорныма бровами, днесь вынятково з необрытвеным стерниском, вызерав старшый.“ (Шандалова, с. 39).

Часопростор мать в книжцї Червеный берег сімболічну функцію. Лїто значіть час гармонії і спокою, дїтинства і забавы, но і неуставной твердой роботы, котра приношать істоту і спокійность в селї. Бомбардованя ся зачінать на осїнь. Є то і період падаючого листя із стромів. Наслїдуючіх девять тыжднїв люде пережывають в недалекім лїсї. Атмосфера є непокійна, аж страшна, фурт падать додж, під ногами ся ховзать болото.

Нерозлучным сполочником на пути є страх зима і голод, но є лїпше быти під охранов природы, як у своїх обыстях. Конець осени і зачаток зимы выганять жытелїв з бункрів в лїсї, але люде і так вказують силну волю і дяку по нормалнім жывотї, не здаваючі ся своїх традіцій – приближуючіх ся Рождественных свят.

Перше з повідань книжкы – Мижё, нас приводжать до Нижнёго Верлиха, в котрім іщі нихто не знать, як ся сельска гармонія за куртый час змінить. Псіхолоґічный образ героя оповіданя, вісемрічного хлопчіка Мижя є вірный. Енерґічный і завзятый добродруг скумать околіцю родного села, котра є про нёго незнамым універзом. Є зато лоґічне, же кідь по великій бурї ся двигне уровень Ондавы, першый є там він. В тім на першый погляд барз простім повіданю мож відїти сімболіку і алузії на будучі подїї. Кідь дївчата зберають в лїсї ягоды, хлопцї їх „перепадуть“:

„«Ёй! Што то?!» дївчата ся сторгли. Перестрашено посмотрили за голосом, выдыхли сі аж як спознали хлопцїв.

Зъявив ся Мижё, за ним Янко. Обидвоме, махаючі довгыма паліцями на вшыткы бокы, розгортали высоку траву, жебы зробити перед собов стежку.

«Што вы ту робите?!» Янко намірив паліцю як пушку на дївчата і зацїлив. (Мижё, с.15)“

 

Мижё є нелем раз означеный як малый герой. Кідь ся зачне топити в дикій Ондаві, мож то відїти як одказованя на будучу беспомічность селян:

„Темна, брудна вода ся валила з гукотом і брала зо собов вшытко, што ся ї поставило до драгы (…) Марьча смотрила на молочнокавеёвы волны, як ся перевалюють єдна через другу, як вода несе згоры вшеліякы меншы і векшы дерева, поламаны конарї, як їх обертать доокола – раз горї вынашать, раз їх крыє глубоко під поверьх. (…) Рїка панує над молодым хлопцём. Несе го неконтролёвано.“ (Шандалова, с. 26-27).

Передвойновы повіданя звычайно описують реґуларный жывот, ёго креатівіту і бесстаростность мірных часів. Зображованя планых подїй ся замірює на образы страты влады над сітуаціёв і неконтролёваности, хаосу, глуку, темноты і сказы. Подобны образы мож найти такой в далшім повіданю з тітулнов назвов Червеный берег. Селяне допереду знають, же настане бомбардованя, но і наперек приправам суть беспомічны, кідь допаде перша бомба. Война із собов бере вшытко, што єй прийде до драгы, засягне жывоты молодых і старых. На кінцю суть жертвы войны похованы до студеной землї отрясаной выбухами, і в такых і подобных сценах авторка вказує, же світ ся став хаотічным містом, в котрім не є много часу плакати за близкыма:

„Гіркы хвілї про вшыткых. Але як довго може чоловік оддавати ся жалю, кедь го пронаслїдує вопрос – што дале? Як пережыти? Як вытримати першу ніч в лїсї? Ці може чоловік безнадїйно ся опустити коли ся треба найвеце хопити розуму? Коли треба передумати далшый крок? За вшыткых.“ (Шандалова, с. 77).

Протаґоністы суть в книжцї Людмілы Шандаловой і наперек стереотіпічным властностям Русинів – силы, покоры, нездоланости, завзятости і твердости – зображены барз людьскы і псіхолоґічно вірно. Розгодны отцёве родин і старостливы матери, побігуючі дїти і застараны дїдове і бабкы. Тых вшыткых схватить беспомічность і страх, кідь зачують о бомбардованю їх родного села, їх домів і маєтків, на котры было потрібне рокы твердо робити і одкладати грошы боком. Многы пішли за роботов до Америкы, а теперь їх снажіня са оберне на попіль. Роздїлы мож відїти і при описованю жытелїв Верлиха перед і почас тяжкого періоду їх жывота.

І кідь суть в книжцї притомны персоны каждой ґенерацї, Шандаловой росповідач є часто близко дїтей. На бомбардованя назераме оптіков молодого дїтвака, котрый не може похопити, што ся коло нёго дїє, чом треба втїкати з дому, першый раз ся стрїтить із насилнов смертёв ці є одорваный од своёй родины. Інтересным детайлом є наприклад сцена, коли Марьча зачує бісїду дорослых, но не знать порозуміти словам як словацькый штат, презідент Тісо, нова влада, і так чітателёви не може приближыти історічный контекст повіданя. То але не быв замір авторкы, котра преферовала псіхолоґічный нагляд на подїї войны перед історічным.

Каждый планый зажыток дїтьску душу трауматізує, зохаблять ю шоковану, без інтересу до бавлїня ся, лем быти чім ближе при родічах, котры знають што робити. Но ани вни не суть незмінены. Нараз страчають ілузії, зачінають уважовати о смыслї тых подїй, о тім, як войновый конфлікт мінять чоловіка на дике звіря. В силнім текстї повіданя з назвов В бункрї, Шандалова описує бесцїльне і тихе путованя протаґоністів з єдного міста на друге, як з пера писателя екзістенціалізму:

„Нашто є чоловік властнї на тім світї? Што робити, як глядати у своїй душі силу, жебы дотримати єдну з першых заповідей Божых – любити ближнёго свого як себе самого? І неприятеля? Такого неприятеля, якый натїгує руку на твій маєток? На людьскый жывот?“ (Шандалова, с. 206).

Червеный берег але не мож лем хвалити. Не кажде оповіданя книжкы мать достаточнї носну дїю, їх закінчіня є тыж даколи невыразне. Тензія дїї, єй скорость і наремность є веце раз перервана діґресіёв в подобі богатых інформацій о цїлім жывотї особы, на котру ся авторка моментално замірює. Тоты вступы вшезнаючого росповідача не суть природно запрацованы до композіції повіданя і лїпше бы было тоты інформації роздїлити поміджі діалоґы постав і єднотливы сцены.

Остатнї рядкы треба пожертвовати спрацованю книжкы, котра в твердім вязаню з простов обалков Браня Шандалы і є професіоналнов укажков книжного ремесла. Выданя книжкы в двох ґрафічных сістемах ілуструє слабшу зналость азбукы і тяжшу сітуацію русиньского школства, зато є але текст доступный і про тых, котры не знають азбуку. Людміла Шандалова в книжцї Червеный берег вказала, же є здатнов писательков, котра ся мать тенденцію, але і потенціал розвивати і має тот цїнный дар – флексібілно переходити од єдного літературного жанру к другому без заваганя. Няй выходить такых русиньскых книжок штонайвеце.

 

ЛІТЕРАТУРА

ПАДЯК, В. (2012). Нарис історії карпаторусиньской літературы XVI. – XXI. стороча. Пряшів: Сполок русиньскых писателїв Словеньска, ISBN 978-966-387-045-8, 140 c.

ШАНДАЛОВА, Л. (2016). Червеный берег. Свідник: тота аґентура, ISBN 978-80-972058-1-2, 248 c.

Mgr. Michal Pavlič
Prešovská univerzita v Prešove
Centrum jazykov a kultúr národnostných menšín
Ústav rusínskeho jazyka a kultúry
17. novembra 15
080 01 Prešov
Slovakia

michal.pavlic.urjk@gmail.com

Вышла книжка повідань про дїти авторкы Людмілы Шандаловой

Далша книжка про дїти – по русиньскы.

У нас дома, в кутї за постелёв, ся найперше лем штось рушало. Потім з малого чорного клубятка выросла чудесна чорна ґуля. Може ани не так чудесна, а ани не аж так цїлком ґуля. Стырчать з нёй покривлены, дакус звішены ушка, а штири лабкы, што бігають скоростёв блеску. Гунятый хвостик жыво махать фурт, кедь ся над папульков розсвітять дві темноорїшковы очі. То є Найра. Хто не знать, хто є Найра, тому прозраджу, же Найра є пес. Дістала ся до нашой фамилії незвычайнов драгов, а каждый день є з нёв овелё красшый. Ай з єй мухами. А то нелем з такыма, што поїмать влюфтї, але і з вшеліякыма інакшыма. Вшытко вам розповім, лем собі посїдайте і занурьте ся до Найринчиного світа.

xxx

Zdroj: tota.sk

Тыма днями вышла з друку далша книжка авторкы Людмілы Шандаловой Маме дома псика (Выдала: тота аґентура як свою 11 публікацію, Свідник, 2022, 144 с.). Книжка написана по русиньскы і вышла в двох ґрафічных сістемах – азбуков і латинков.

-кк-

Літературный конкурз Марії Мальцовской 2021: Людміла Шандалова (1. місто)

За селом

На стежцї за селом

ступляїв невелё

вписаных глубоко

 

Зима є при моци

задувать до ночі

звивать снїг порохом

 

Там в пустім полї

до чіжем болїсть

занесло колячу

 

Тягоба долї

під небом голым

свистить, aж до плачу

 

Чоловік старый

думать на жалї

на вшытко споминать

 

Із тяжков зайдов

дійде раз з каждов

клякне на колїна

 

Што было сїяно

давно ці недавно

треба буде жати

 

В каплічцї белавій

у престолній славі

чекать тихо мати

 

Молитва за душы

 

Воск мачать слызами

дві свічкы в стоянї

не єсть уж наймілшых

не прийду ку мамі

 

Не прийду к нянькови

квітём гроб прикрыю

нa небо сполїгам

на мілость Божію

 

Молитву за душы

чісту як лелію

за покой блаженый

в тихости увию

 

Під білым чепцём

 

Уж є під білым чепцём

довго ся парадила

оплїча наберала

найкрасшы сукнї

з лады тягала

 

Варкочі вязала

фаребныма машлями

златыма нитками

болерко шыла

облїкала

 

Зелену лїпилa

на чело гудакім

каждый ю хотїв

крутити без кінця

в танцю рядовім

 

Наконець выстала

приступили свашкы –

зачепили осїнь

 

(Укажка з творчости Людмілы Шандаловой, Літературный конкурз Марії Мальцовской 2021)

Літературный конкурз Марії Мальцовской 2021: Людміла Шандалова (1. місто)

Сердце

На старых воротах

арджа панує

не треба глядати

ключ страченый

давно суть одомкнуты

вычекують,

хто бы їх отворив

як моє сердце

в куточку місце

тримле про тебе

ты єсь то не збачів?

 

Доколи

Недопите горня кавы

на столї зістало

тепло із долонї

вышуміло давно

 

У крішталёвій вазї

ружічка попрїла

нїт уже никого

хто бы ю поливав

 

Твій парфiн зник

взяв єсь із собов

моє спаня

коли?

 

Зохабив єсь жаль

гладжу го, пещу,

як ружу поливам

не знам доколи

 

Вечур

День ся нахылив

тма ся прикмотрила

згустла

до каждой шкары зашла

отупно є

робота стоїть

заложу огень у козубі

поломінь зогрїє

даст до душы світелко

кус тепла

велё снів

 

на тото чекам

(Укажка з творчости Людмілы Шандаловой, Літературный конкурз Марії Мальцовской 2021)

 

Літературный конкурз Марії Мальцовской 2021: Людміла Шандалова (1. місто)

Надраном

Ніч слабне

Чорнява насилу блїдне

цофать за гору

там звязана сілков рана

оставать забыта

 

Тихоту однесла

чую сердце

як шептане тік-так

старых годин

 

Птах затрепав крылами

Одпoлoшав страх

взяв черепінкы сна

 

Дарьмо ся намагам

Уже непамятам

што ся мі приснило

 

Земля

В тихотї

в перинї

звязана

повереслом зимы

 

Богата

в сріберній чістотї

Із златыма дукатами

на сонцї

 

Палац

з турнями на славу

пристав

про страчену шыфу

 

Придримкла спокійнї

на білым загловку

благо є на душі

 

Пошта

Місяць ся наповнив

до округлого жовтавого колача

шмарив долов блїде світло

розмузіціровав сверщкы

жабам голос наладив

розколысав ніч до нїжной мелодії

хотїла бы-м спати

не годна-м

не дасть мі

смотрю през облак

на старый дуб

трепотячій листками

догоры махать

місяць одджмурькує

свідок нашой любви

супутник

мій поштарь

то я махам,

то я посылам поздрав

ці мі одджмурькнеш?

 

(Укажка з творчости Людмілы Шандаловой, Літературный конкурз Марії Мальцовской 2021)

 

Літературный конкурз Марії Мальцовской: Людміла Шандалова (1. місто)

Дзвоны

Смутна є хыжка

за червеным плотом

церьков за нёв

спинать ся до білой красоты

крест з турнї до небес впитый

ласканый агнцём? з хмары

чую як дзвонять дзвоны

вчера

днесь

і завтра

много раз

клічуть  щіро

надыхнути ся благодати

без выстатя бють сердцём

не лем ты єсь выстав

і наша любов выстала

отварям ладу з лахами

давно вшытыма

білыма, біленькыма

скропеными слызами

іщі не пожовкли…

 

Молга

Молга ся знесла

велике молочне скло

не видно скрізь нёго

очі ся намагають

душа прягне

надїя гыне

не думам

не плачу

не смію ся

лем чекам

же прийдеш

зъявиш ся

 

Звізды на небі

Дарьмо ся намыгам

писати знам, а не напишу

слово мі хыбує

відїти не довіджу

чути не дочую

глубоке і далеке є небо вночі

із звіздами на чорнім заматї

 

Вопросів міліон

а одповідї хто знать?

 

Сполїгам на тебе,

мій Сотворителю

 

(Укажка з творчости Людмілы Шандаловой, Літературный конкурз Марії Мальцовской 2021)

1 2 3 4