Značka: Людміла Шандалова

Михал Павліч: Родинный світ і етічны годноты в книжцї Людмілы Шандаловой Маме дома псика (штудія)

Leave a comment

РОДИННЫЙ СВІТ І ЕТІЧНЫ ГОДНОТЫ В КНИЖЦЇ ЛЮДМІЛЫ ШАНДАЛОВОЙ: МАМЕ ДОМА ПСИКА

Михал ПАВЛІЧ

Abstract

The study analyses the thematic and stylistic aspects of Ľudmila Šandalová’s Маме дома псика (2022), a cycle of ten short episodes about a family that brings home a dog and gradually learns to live with it. The nine-year-old narrator Samko presents everyday events with humour, empathy and naivety. The analysis shows how realistic narration combines with ethical and educational dimensions through situational learning rather than explicit didacticism; small domestic stories become narratives about responsibility, cooperation, and affection. Methodologically, the study combines thematic-motivational and stylistic reading with concepts of everyday realism, autodiegetic child narration and limited focalization, participatory ethics, and the domestic chronotope. The contribution demonstrates that, without overt moralizing, recurrent situations and family rituals stabilize values in a form readable for a dual audience (child-adult).

Keywords: Rusyn literature. Children’s literature. Child narrator. Ethical dimension. Everyday realism. Situational humour. Dual audience.

1. Вступ

В сучасности писану і выдавану русиньска література про дїти і молодых прімарнї творять тексты про молодшого чітателя. Векшынов іде о просту рітмізовану поезію з дідактічным понаучінём і простов формалнов штруктуров. Тематічно і ідеово суть  тексты некомплікованы, не давають собі за цїль здолати творивы вызвы ці приношати великы ідеї, але зіставають при своїй закладній функції, тзн. главнї дідактічній і комунікачній. Чітатель через просты образы і слова спознає світ твореный родинов, домовом і природов навколо нёго. Посланя текстів є ясне і зрозуміле, напрямують главнї к надвязаню і утриманю літературного контакту з молодшым чітатетелём, котрый ся, дякуючі тым текстам першый раз стрїчать з русиньскым языком в літературї.

Людміла Шандалова є авторков, котра в послїднїх роках представлює голос модерной русиньской літературы про дїти на Словакії. Єй творчость є тыж заміряна на молодшу ґрупу чітателїв, авторка є але выняткова тым, же як „авторьскый хамелеон‟ мать шыроку понуку жанрів і форм літературы про свого чітателя. Мож спомянути поетічны зборникы Poďte, ďity, što vam povim / Подьте дїти, што вам повім… (2013) і Ани бы сьте не вірили / Any bŷ sʼte ne viryly (2018а), в котрых принесла вeршы з тематіков домашнїх і екзотічных звірят. Проста рітміка, легкогуморный і гравый тон, і квалітне ґрафічне спрацованя, выважують недостаткы формалного характеру як хоснованя ґраматічного ріму. Тоты дві публікації ся стали стабілнов частёв репертоарів школярїв декламуючіх в рамках конкурзу Духновічів Пряшів, што потверджує приятя Шандаловой літературы домашнїм публіком і популаріту єй творчости.

Шандалова ся тыж реалізовала в далшых жанрах, як є дїтьска духовна поезія з мінімалістічнов ґрафіков Напю ся водічкы (2020) ці пять сценарїв театралных гер (Приповідка з лїса, 2014, Wi-фінтена принцезна, 2015, Дївчатко і жебрак 2016а, Юрко а поклад, 2018c, Чудесна лавочка, 2018b), котры были доконця інсценованы в школьскых представлїнях Основной умелецькой школы у Свіднику ці на Русиньскім фестівалї, а мож відїти їх відеозазнам на сторінцї авторчиного обчаньского зружіня тота аґентура. А наконець, попри книжцї про доспілых рефлектуючій Другу світову войну Червеный берег (2016b), авторка написала два зборникы куртой прозы, Маме дома псика (2022) і Маковы прилповідкы (2024), чім Шандалова потверджує універзалность єй писательского таленту а то, же не є звязана єдиным жанром. На закладї тых текстів мож чекати тенденцію к розсягово векшым прозаічным жанрам в будучности.

Здрой: https://tota.sk/projekt/mame-doma-psyka/

В рамках нашой штудії ся заміряєме на зборник Маме дома псика (2022), котрого курты реалістічны прозы выходжають з автобіоґрафічного закладу а в контекстї іншой актуалнї выдаваной русиньской літературы несуть знакы оріґіналной, легко гуморной розповіди, яку мож найти скорше у такых авторів як Штефан Сухый (Як Руснакы релаксують, 1995, 2. выд. 2017) ці Міро Жолобаніч (три книжкы гуморесок Захранка, 2021, Дуплава верьба, 2022, і Горечій кавей, 2023), котры але свої тексты адресують дорослым чітателям. Єднотливы тексты з централнов поставов і розповідачом Самком суть поданы без патосу, но з гумором і емпатіёв, авторка мать велике чутя про описаня природного родинного тепла.

Композіція і жанер „малой родинной епікы‟

Книжка Маме дома псика (2022) є композічнї выставляна як цікл десятёх куртых епізод, котры суть звязаны поставами членів родины і псика Найры. В такій реалістічній белетрії мож найти паралелы з реалным жывотом, знамы проблемы, котры суть проблемами „дакого іншого‟ (Hunt, 2005). Епізоды припоминають мапу зміны, переходять од тужбы по звірятку і розгоднутя про заобстараня сі пса, ёго приходу і акліматізації, по найджіня нового режіму фунґованя аж по кулміначный текст, де ся зо звірятка стає охранця домова. Мож то ідентіфіковати як штруктуру „малых родинных наратівів‟ а хоць рїшіня мати пса выходить з моменту найджіня вовчіх стоп коло людьского обыстя, суть то образы каждоденного жывота без потребы великого драматізму і звратів.

Родина ся учіть, як має одтеперь жыти в своїм домові з новым псячім членом фамилії: „…школа пінязї стоїть. Вера. Найра нас школила а мы сьме ся учіли, учіли…‟ (Шандалова 2022, 109). Веце текстів мать подобный поступ в змыслї: проблем – проба о ёго рїшіня; корекція дотеперїшного фунґованя – стабілізація правил і то вшытко наслїдно веде к годнотам – одповідности, терпеливости і огляду в одношіню к другым. Така схема є про дїтьскый реалізм розпознателна і ефектівна, бо розповіданя зрозумителнї упорядкує надобыту скушеность.

Шандалова на роздїл од іншых авторів літературы про дїти не моралізує і прямо не поучує (такым способом бы ся розповідач в ґраматічній третїй особі міг справовати к дїтьскому героёви патронізуючо, а тым бы і чітателїв ставав до той самой позіції), але ставлять Самка до ролї розповідача, котрый ся обертать на чітателїв, але не дає ім рады, скорше лем на концю сумарізує, што ся родина научіла. Шандалова в текстах хоснує тзв. скрытого доспілого, концепт, котрый выважує дїтьскый голос замірами доспілого, бо дїтьску літературу мож розуміти як просту літературу, котра комунікує з помочов невысловленых, но імплікованых зналостей зрїлого, дорослого чоловіка (Nodelman 2008). Такым способом авторка напрямлює к выхові ід годнотам, без моралізованя або прогваряня дїтины голосом дорослого чоловіка, але дїтьскому чітателёви вхабить простор на властне порозумлїня. Чітатель так не мать чутя, як кебы быв поучованый в класї, але сам ся запоює до процесу наратівного учіня ся через поступне придаваня скушеностей вложеных до дїї (Wall 1991).

Веце такых сітуачных текстів, де треба прияти конкретне рїшіня, поставить перед фамилію проблем (выбер расы пса, плахость щенятка, нічіня предметів в домі, „пахняче прекваплїня‟), а і хоць при рїшіню не є все каждый член, цїла родина то з гумором пережывать і наберать скушености. Новы правила не взникають діректівным способом, але на закладї сполочного пережываня і діскусії. Добрї то ілуструє рїшіня йти жыти на село: „Але нашы роздумали, же нам треба хыжу. А то іщі хыжу на селї. Было то несподїване, кедь ся звідали, што мы, дїти, на то повідаме.‟ (Шандалова 2022, 25). К выберу расы пса ся выядрують вшыткы членове родины, але рїшають го главнї отець зо сыном. Є то приклад кооперації дїтины з дорослым, коли ся дїтвак учіть тым, же є призваный до процесу розгодованя. А хоць дїтьскы тужбы ся мусять конфронтовати з  праґматіков дорослого, є важне, же дїтина партіціповала на рїшіню.

Розповідач і дїтьска перспектіва

Чітатель є розповіданём спроваджаный поставов девятьрочного сына Самка, котрый є писаный в я-формі прямого розповіданя і много раз ся „камаратьскы‟ обертать на дїтьского чітателя (ты-форма, 2. ос. сґ.) подобнї як к сестрї ці родічім, чім підпорує сполочне пережываня дїї вєдно з ним. Є то автодіеґенетічный розповідач такый, де розповідач є героём властного розповіданя (Genette 1980, 245), з той прічіны є про дїтину автентічный і близкый, а чітатель ся знає з ним ідентіфіковати.

На роздїл од авторьского розповідача, котрый бы подав „доспелацькый“ погляд, Самко мать лімітовану фокалізацію, то значіть, не знать вшытко, не є сполягливым, не мож му вшытко, што повість, вірити. Ёго віджіня є наівне і дїтьскы обмеджене а не все наповно розуміє каждій сітуації: „Але дома, дома же єм малый чортик. Не знам, як то думать, протоже не мам чорне волося, наспак, цїлком світле, пелехате…‟ (Шандалова 2022, 11). На другій странї є Самко сполягливый в емоції. Ёго погляд є дїтьскый, міцно субєктівізованый і повный правдивых емоцій і надхненя (Booth 1983): „Чули сьте, як брехла Найра? Што єм вам іщі хотїв повісти? Уж єм забыв. Но ніч, утїкам за нёв!‟ (Шандалова 2022, 136).

Самкове обмеджене віджіня вытварять потенціал про запоїня дїтьского чітателя, котрый собі в залежности од своїх способностей може доповняти білы місця в текстї, і так ся ставать співтворцём значіня тексту: „понукать чітателям потїшіня, же дашто зістили, з того, же знають веце, як їм гварить саме розповіданя ‟ (Nodelman 2008, 206). То таксамо є потенціалом про гумор і коміку, коли дїтвак лїпше розуміє сітуацію як розповідач. Шандаловой проза є писана з думков на двоїту публіку, котра є тіпічна про літературу про дїти. Книжка є вгодна як про дїтвака і ёго самостатне чітаня, так і про сполочне чітаня з родічом, бо „дїтьска література є все написана про дїти і доспілых‟ (Nodelman 2008, 208). Текст цїлить на дїтвака і на доспілого, бо каждый з них в текстї чітать і находить іншы значіня. Дїтина ся при пригодах сміє і забавлять, доспілый при нїм внимать і родічовскы понаучіня, котры суть там притомны. Тексты мають потенціал на сполочну рефлексію в комунікації по дочітаню.

Язык розповіданя є говоровый і рітмізованый куртыма речінями. Про дїтьского чітателя є такой розпознателный, бо ся операть о спонтанну дїтьску лексіку, наівный способ розповіданя і проявлёваны емоції дїтины. Гумор є переважнї сітуачный, вырастать з каждоденных „гаварій‟, з малых непорозумінь, котры вытварять дїтьска оптіка, і з дїтиньской гіперболізації скуточности. Про текст є тіпічне, же сміх не мірить проти поставам, не зосмішнює (а кедь, лем в припадї дїтьской сородиницькой ріваліты Самка і ёго молодшой сестры Деніскы), але вытварять увольнїня напятя. Єдночасно тым, же ся ту находить попри приїманю новых правил в родинї, помагать їх легше прияти нелем поставами, але і чітателём.

 

Простор домова і рітм старостливости

Векшына сучасной русиньской літературы про дїти є засаджена до ідеалізованого спрощеного простору села. Шандалова своє розповіданя зачінать наспак в містї в панелаку, одкы ся Самкова родина планує пересунути на село до нововыбудованого дому. Не є то тіпічна „сельска фамилія‟, котра уж є там дакілько ґенерацій, і єй жывот ся рядить повторяючіма ся періодами – частями польногосподарьского рока і роботов на селї, але родина ся находить в новім просторї і стрїчать ся зо сітуаціями, котры в містї дотеперь нїґда не зажыла: „Але тот день принїс ай далшу несподївану пригоду. У снїгу за хыжов сьме ку вечеру спозоровали дость великы і загадны ступляї звірят. Были подобны псови‟ (Шандалова 2022, 30).

Хоць ся книжка зачінать описом Самковой тужбы по звірячім сполочникови, перша скушеность з грызучов мышков і єй вернутя до обходу є в контрастї з праґматічным рїшінём мати пса. В тій сітуації є непряме поучіня, же важны жывотны рїшіня бы не мали быти заложены на імпулзівітї і слуханю емоцій („хочу‟), але суть выкликаны практічнов потребов і выходжають з новых подмінок жывота.

Є сімпатічне а про чітателя приятелнїше, же кедь ся в розповіданю наставлюють гранїцї, не є то „приказом згоры‟ од родічів, але запоює ся до того цїла родина враховано дїтей, то зн. по першых скушеностях зо псиком і змінами, котры їм до жывота несе, вєдно ідентіфікують і орґанічують то, што пес сміє а што нї.

Шандаловой розповіданя є просторово дефіноване домом, двором і котерцём, є то місто учіня ся конкретныма скутками, не поучками і догварянём од доспілого, бо так бы „розповідач нїґда не досягнув веце як дость тяжкопадный, важный і учітельскый тон‟ (Wall 1991, 47). Є то простор скушеностей, котры здобывають вшыткы, їх жывот є формованый старостливостёв о пса – кормлїнём, напованём, прятанём позад нёго ці рїшінём новых сітуацій. То повнить выховну функцію і учіть одповідности і кооперації через пракс (малы домашнї карамболы, ставляня котерця).

 

Найра як новый член родины

Є смутным фактом, же домашнї звірятка суть много раз вымоленым дарунком а пак ся лоґічно одповідность за справованя звірятка і вшытко, што своїм конанём наробить, переносить на дїтину. Проблемы, котры, самособов прийдуть, суть пак на плечах дїтвака, в родинї взникать напятя а наконець ся стає, же напр. по Рождественных святах наросте чісло вышмареных звіряток, котры, кедь мають щастя, скончать в утулкох.

В припадї Шандаловой тексту є але рїшіня мати пса выкликане практічнов потребов охраны родины, не емоціоналнов тужбов дїтины і непродуманов слабостёв доспілого. І з той прічіны є погляд родины на взникнуты проблемы іншый. Рїшить їх родина як цїлок, є то про них сполочна вызва, як сі з тым порадити. Одповідность не є шмарена на єдного члена, але дїлить ся меджі вшыткых: „Отваряте облакы! Деніско, ты принесь лопатку! Самку, ты тримай Найру на руках, няй вшытко не порозносить лабками. Я іду по ведро з водов, мамка поглядать рянду і Саво.‟ (Шандалова 2022, 93).

Малый псик представлює выразну зміну в дотеперїшнім жывотї і даякуючі авторчинму заміряню ся на нёго видить ся, же вшытко ся точіть лем коло нёго. Родинный жывот є спочатку під впливом „хлупатого хаотічного елементу‟: „Были сьме на ногах одразу цїла родина. Каждый розчуховав очі, побіговав перескакуючі набосо псячі значкы, форкав носом, не встигаючі ся чудовати.‟ (Шандалова 2022, 93). Поступнї але в родинї доходить ку роздїлїню повинностей: „Я ся о Найру старам главнї през вікенд. През тыждень вставать першый тато, вывенчіть єй і покормить.‟ (Шандалова 2022, 132), набывають ся новы скушености а взникають денны рітуалы: „..покы выйдеме з двора, вшыткы ся з Найров поздравиме. «Гав, гав!» Брехне нам на розлучку за каждым разом.‟ (Шандалова 2022, 132). Евентуалнї мож відїти, же родина ся веце коордінує, мать сполочны задачі і псик пак в текстї выступує як стмелуючій фактор і учіть дїтьского чітателя прикладом к сполупраці в рамках родины (Serpell 2016): „Одразу сьме фунґовали як єден тім, шыковали сьме ся каждый до іншой страны подля своїх способностей.‟ (Шандалова 2022, 93).

Заключінём книжкы є текст Наш охранця, котрый ся вертать к початку, а то ід прічінї „чом треба пса.‟ Першыма знаками наповнености „осуду стражного пса‟ суть уж сітуації, коли Найра бреханём полошать ночны звірятка: „Привыкли сьме уж і на то, же даколи бреше серед ночі. Кедь то тырвать довго, тато выйде з батерков на двір а зіщує, котрым смером Найра зазерать. (…) Може даґде з лїса на нас зазерають і вовци. Але одколи маме на дворї Найру, не одважують ся ани приближыти. Не знаме о них а то є добрї.‟ (Шандалова 2022, 132).

Позіція псика в родинї ся мінить. В першых днёх была Найра к родинї привязана главнї на базї успокоёваня закладных потреб як кормлїня, граня ся, спаня і чутя безпечности. Векшына текстів была міксом забавных трампот і рїшінь даных сітуацій, но фіналный текст демонштрує охранный звязок. Шандалова собі не волить драматічне стрїтнутя з вовком, але просту санковачку, коли старшый брат стратить з догляду молодшу сестру. В моментї, коли собі усвідомить, же дашто не є в порядку, приходить на сцену гавкот Найры: „«Гав, гав!» озвала ся знову. Выбігла з кряків, вернула ся назад. Порозуміли сьме. Кліче нас за собов. (…) Найра бігала коло нёй а скавунячі їй облизовала тварь.‟ (Шандалова 2022, 135).

Шандалова так поверджує справность рїшіня мати пса і узаперать довгу путь учіня, вшыток інвестованый час до выховы псика (і выховы родины псиком) ся вертать в подобі захраны. На концю книжкы то найлїпше описав розповідач: „Найра є уж рядным членом родины. Што бы сьме без нёй робили?‟ (Шандалова 2022, 132), котрый сам рефлектує зміну, яков перешла цїла родина: „Ох, наша міла Найра! Даколи сьме сі ани не знали представити, же буде в нашій родинї. Змінила нам жывоты.‟ (Шандалова 2022, 136).

Заключіня

Книжка Людмілы Шандаловой Маме дома псика (2022) указує, як в літературї про дїти утримати рівновагу меджі зрозумітелностёв тексту і вызнамовов глубков без менторованя. Посолства не приходжають од родічів ани од автора. Природно выплывають з пережываного, з малых родинных рїшінь, котры поступно зміцнюють годноты сполуодповідности. Важне є, же наставлёваны граніцї взникають родиннов догодов, сітуації не тискають приказы, але на конкретных прикладах вказують процес, котрый родина вєдно пережывать. Зволеный дїтьскый розповідач є про дїтьского чітателя емочнї ясный і сімпатічный, зато суть нормы приїманы легко і мають довгодобый ефект. Выразным приносом тексту є і переносность поступів до родинной выховной практікы. Книжка понукать способ, як дїтём комуніковати одповідность, сполупрацу і емпатію без словника приказів.

ЛІТЕРАТУРА

GENETTE, G., (1980). Narrative Discourse: An Essay in Method. Ithaca (NY): Cornell University Press. New York: Cornell University Press. ISBN 0-8014-9259-9.

HUNT, P. (ed.), (2005). Understanding Children’s Literature. 2. vyd. London; New York: Routledge, Taylor&Francis Group. ISBN 0-415-37546-0.

NODELMAN, P., (2008). The Hidden Adult: Defining Children’s Literature. Baltimore: Johns Hopkins University Press. ISBN 978-0-8018-8979-0.

WALL, B., (1991). The Narrator’s Voice: The Dilemma of Children’s Fiction. New York: St. Martin´s Press, Inc. ISBN 0-312-04487-9.

ШАНДАЛОВА, Л., (2013). Подьте діти, што вам повім. Свідник: тота агентура. ISBN 978-80-971504-7-1.

ШАНДАЛОВА, Л., (2014). Приповідка з лїса. Свідник: тота агентура.

ШАНДАЛОВА, Л., (2015). Wi-фінтена прінцезна. Свидник: тота агентура. ISBN 978-80-972058-0-5.

ШАНДАЛОВА, Л., (2016a). Дївчатко і жебрак. Свідник: тота агентура.

ШАНДАЛОВА, Л., (2016b). Червеный берег. Бырно: тота агентура. ISBN 978-80-972058-1-2.

ШАНДАЛОВА, Л., (2018a). Ани бы сьте не вірили. Свідник: тота агентура. ISBN 978-80-972058-4-3.

ШАНДАЛОВА, Л., (2018b). Чудесна лавочка. Свідник: тота агентура. ISBN 978-80-972058-6-7.

ШАНДАЛОВА, Л., (2018c). Юрко а поклад. Свідник: тота агентура. ISBN 978-80-972058-5-0.

ШАНДАЛОВА, Л., (2020). Напю ся водічкы. Свидник: тота агентура. ISBN 978-80-972058-7-4.

ШАНДАЛОВА, Л., (2022). Маме дома псика. Свидник: тота аґентура. ISBN 978-80-972058-8-1.

ШАНДАЛОВА, Л., (2024). Маковы приповідкы. Свідник: тота аґентура. ІSBN 978-80-972058-9-8.

Doc. Mgr. Ivana Slivková, PhD.: K DESAŤROČIU LITERÁRNEJ TVORBY ĽUDMILY ŠANDALOVEJ

Leave a comment

Abstract

The paper summarizes the literary work of Ľudmila Šandalová and contributes to the characterization of contemporary Rusyn literature in Slovakia. It maps the achievements of the author’s works and analyses the poetics of her work, which primarily focuses on the children’s reader. At the same time, it provides an insight into Šandalová’s development as an author and points out the perspectives for the development of the author’s potential on the basis of, among others, the latest publication Poppy Tales (2024). The paper accentuates the role of reading comprehension for the child reader, and encourages reflection on the use of cultural geography and cultural patterns in the development of cultural-identification efforts of the Rusyn population in Slovakia. It is based on the communicative method of storytelling as a perspective element of strengthening the linguistic competence of the child reader in the intercultural Rusyn-Slovak dialogue.

Key words: Rusyn literature in Slovakia, Ľudmila Šandalová, literature for children, reading, storytelling.

 

Ľudmila Šandalová (1964) patrí k etablovaným rusínskym autorkám a v roku 2025 uplynulo 10 rokov od momentu, keď získala medzinárodnú cenu za rusínsku literatúru – Prémiu Alexandra Duchnoviča za knižný debut Poďte, ďity, što vam povim (2014). Medzinárodná porota vtedy toto výnimočné ocenenie pôvodnej rusínskej literárnej tvorby udelila po prvýkrát za literatúru pre deti. Po autorskej prvotine, zhudobnenej básni Karpaty, Karpaty (2010), Šandalová napísala scenáre viacerých príbehov, napr. Prypovidka z ľisa a Wi-fintena princezná, ktoré sa stali základom divadelných hier prezentovaných žiakmi svidníckej Základnej umeleckej školy na Rusínskom festivale v rokoch 2014 a 2015. Tvorba pre deti je dodnes pilierom autorkiných umeleckých ambícií a ako sama poznamenala „Deti sú mojou najväčšou inšpiráciou, hľadám témy, ktorými by som ich mohla osloviť, potešiť a zabaviť“[1]. Pôvodná rusínska tvorba pre deti má prevažne typizovanú podobu krátkych a tematicky rôznorodých básní, medzi ktorými prevažujú texty zamerané na hravosť a druhy hier, rodinu a priateľské vzťahy, prírodné motívy – veľmi často zvieracie. Nezriedka sa aj v týchto textoch objavujú národno-identifikačné snahy, je to akýsi spôsob výchovy a enkulturačných snáh začleňovania najmladšej generácie Rusínov do prostredia menšinovej kultúry. V tomto duchu sa rozvíja aj tvorba Ľ. Šandalovej, o ktorej K. Koporová po ocenení autorkinho debutu zhrnula „vkročila na scénu rusínskej detskej literatúry a stala sa jej prirodzenou súčasťou. Pokračovanie v umeleckej literárnej tvorbe prinieslo autorke úspešné tituly aj v nasledujúcich rokoch. Zbierke poviedok Червеный берег/Červenŷj bereh, vydanej v roku 2016, bola udelená Literárnym fondom Cena Alexandra Pavloviča za originálne umelecké dielo v rusínskom jazyku a o ďalšie dva roky, v roku 2018, vyšla pre detského čitateľa kniha pod názvom  Ани бы сьте не вірили/Any bŷ sʼte ne viryly.  Cenu verejnosti získala v kategórii Beletria zbierka duchovných básní pre deti Напю ся водічкы/Napju sʼa vodičkŷ, rok vydania 2020, ktorou sa autorka zúčastnila literárnej súťaže Kniha roka PSK 2021“[2] (zvýraznenie IS).

Obdobne pozitívne, uznanlivo a s akcentom zamerania na detskú literárnu tvorbu o Ľ. Šandalovej píše M. Pavlič (2021, s. 63) „По веце як десятёх роках творчости Людмілы Шандаловой мож повісти, же авторка ся в русиньскій літературї выпрофіловала як творця літературы про дїти і молодых, і як писателька, котра не зіставать лем в комфортї знаного жанру ці способу писаня. Шандалова пише поезію, прозу і драму, а і хоць зіставать вірна літературї про дїти і молодых, снажить ся розвивати і не стаґновати“  (zvýraznenie IS).

Literárne dielo pomáha rozvíjať estetický vkus čitateľa a formuje čitateľské záľuby príjemcov, buduje čitateľský idiolekt, rozvíja slovnú zásobu a vedie k imaginatívnemu používaniu jazyka, čo je pre detského čitateľa mimoriadne dôležité. V poetickej tvorbe Ľ. Šandalovej – v knižkách Poďte ďity, što vam povim (2014) a  Ани бы сьте не вірили/Any bŷ sʼte ne viryly (2018), sa detskému čitateľovi humorne predstavujú domáce i exotické zvieratá z celého sveta. Básne sú doplnené ilustráciami, ktoré podnecujú fantáziu a spolu s textovou zložkou vedú k sebarozvoju čitateľa, k vymýšľaniu vlastných autentických príbehov. V marketingovom texte k vydaniu publikácie na webovej stránke o. i. čítame, že autorka citlivo spisovala debut „(…) s túžbou priblížiť mladému čitateľovi nielen bežné, ale dnes už i málo používané slová a slovné spojenia, ktoré čerpala zo životných skúseností“[3]. Z tohto hľadiska, treba poznamenať, je autorský zámer prezentovaný akosi dvojsmerne, pretože na jednej strane sa uvádza snaha rozvíjať slovnú zásobu malých Rusínov, rozširovať prirodzenú jazykovú prax aj do abstraktnej roviny a na druhej strane sa vyzdvihuje prítomnosť málo používaných slov, ktoré sa nemusia v slovnej zásobe detí udržať práve z dôvodu nízkej frekvencie ich výskytu v bežnom jazykovom prejave. Postupné rozvíjanie slovnej zásoby smerom od centra k periférnym sféram lexiky sa však javí ako vhodný postup rozvoja jazykovej kompetencie na všetkých úrovniach ovládania jazyka.

Авторка статї доц. Сливкова

Sériu básnických kníh pre deti Ľ. Šandalovej uzatvára zbierka duchovnej poézie Напю ся водічкы/Napju sʼa vodičkŷ (2020), ktorá sumarizuje osobnú reflexiu, poetické vyznania a duchovné zamyslenia v podobe krátkych modlitbičiek. M. Pavlič (2021, s. 69) analyzujúc túto zbierku o. i. akcentuje „Цїлково можеме повісти, же зборник дїтьской духовной поезії Людмілы Шандаловой ся вызначує позітівнов наладов, гармоніёв і змірливостёв, не находжають ся ту вершы з неґатівныма емоціями як є гнїв або жаль, але праві наспак, іде о выядрїня гармонічного одношіня ідеалізованой дїтиньской невинности ку божскому прінціпу.“ Nemožno nesúhlasiť s prirodzeným vyzdvihovaním axiologického systému Rusínov, do ktorého bezpochyby patrí náboženstvo a, širšie vnímaná, viera v Božiu prítomnosť v rôznych podobách, vrátane dodržiavania prikázaní a vloženia svojho osudu do Božích rúk, ktoré možno pozorovať vo viacerých dielach rusínskej literatúry na Slovensku. Aj v tomto smere Ľ. Šandalová nasleduje rusínsku kultúrnu tradíciu a pomerne priamo podnecuje k jej uchovávaniu a rozvíjaniu, čím potvrdzuje svoju pozíciu úspešnej a akceptovanej rusínskej autorky. Modlitbičky a básničky z tejto zbierky majú silnú výpovednú hodnotu pre každého, nielen detského, čitateľa, pretože sú síce poučné, ale zároveň citlivé a osobné.

Prozaickou knižnou prvotinou Ľ. Šandalovej je zbierka príbehov, ktorá vyšla v roku 2016 pod názvom Червеный берег/Červenŷj bereh. Kniha je vyvrcholením štvorročnej práce autorky. Hlavná hrdinka Marča, mama autorky, prežila vojnu, aj preto bola prvotným impulzom k písaniu snaha o uchovanie rodinnej histórie. Zbierka poviedok objavuje detský naivný svet, do ktorého sa postupne vkráda element nepochopiteľného zmätku prameniaci z vonkajšieho dramatického a drastického zásahu do života jednotlivca v pokojnom prostredí východoslovenskej dediny. Autorkino úsilie o detailné zachytenie dobovej reality viedlo k stretnutiam s pamätníkmi vojnových čias z Nižného Orlíka a Jurkovej Vole. Z fragmentov vypočutých príbehov vzniklo šesť poviedok, ktoré eskalujú od bežných rodinných starostí cez prvé nálety až k evakuácii a životu v dnes nepredstaviteľných podmienkach. Príbehy Marče a jej súčasníkov autorka pretkala vlastnými fantazijnými predstavami a vykreslila obraz života a smrti v okolí obce Nižný Orlík pod Duklou. „Протаґоністами не суть войновы герої знеприятеленых штатів, але праві цівілне русиньске жытельство, герої-недобровольници, котры в каждій войнї терплять найвеце і нераз приходять о вшытко. Політічна сітуація ці конкретны формователї історії не суть вызначны, Шандалова акцентує псіхічне пережываня простых людей“ (Pavlič 2017, s. 15). Práve prežívanie a emócie hrdinky v rôznych životných etapách odlišujú Červenŷj bereh od iných diel reflektujúcich ťažké osudy ľudí vo vojne a prirodzene začleňujú rusínske obyvateľstvo z východu Slovenska do dejinných udalostí, dokazujú prítomnosť rusínskej menšiny v tomto prostredí a zároveň poukazujú na kultúrno-identifikačné špecifiká Rusínov bez násilnej apelatívnosti a národno-obrodeneckého pátosu. Autorka touto knihou vystúpila z rámca rýdzo detskej literatúry a pootvorila tvorivé dvere k dospelému čitateľovi, čo sa ukázalo ako dobrý krok a je na zváženie či by nebolo aj v ďalšej tvorbe vhodné vystúpiť z komfortnej zóny detského sveta, minimálne napr. k literatúre pre staršie deti a mládež, keďže diela pre starších detských čitateľov (cca od 13 rokov) v rusínskej literatúre takmer absentujú.

Najnovšie knihy Ľ. Šandalovej mieria na cieľovú skupinu detí približne do 10 rokov a ide o príbehy Маме дома псика/Mame doma psyka z roku 2022 a Маковы приповідкы/Makovŷ prypovidkŷ z roku 2024. V oboch prípadoch je nevyhnutné skonštatovať, že ide o graficky a vizuálne veľmi pekne spracované knihy (písmo, ilustrácie, kontrastná farebnosť), ktorými tota agentura dokazuje svoju stabilnú pozíciu na vydavateľskom trhu s rusínskou literatúrou a zároveň snahu inovovať a modernizovať publikácie menšinovej literatúry.

Mame doma psyka (2022) je tradičný príbeh o veľkej túžbe malého chlapca mať psa. Skúsená autorka má predstavu o recipientovi svojej tvorby a v súvislosti s tým vhodne vyberá jazykové prostriedky, objem informácií i ideu, ktorú sa textom snaží preniesť. Próza je určená pre čitateľa mladšieho školského veku – hrdinom je 10 ročný chlapec Samko, ktorého predstavy o svete, o dôležitosti vecí/javov/ľudí v jeho živote sú adekvátne veku. Dej je pútavý a napĺňa základnú úlohu diela takéhoto rozsahu – vťahuje čitateľa do deja, vytvára vzťah čitateľa k hlavnej postave, čím dochádza k stotožneniu s postavou, s jej radosťami a starosťami a takto si prirodzeným spôsobom osvojuje rusínsky jazyk. Napriek týmto pozitívnym aspektom treba vyzdvihnúť aj fakt, že od tejto oceňovanej skúsenej autorky by sme v prozaickej tvorbe očakávali viac ako len remeselnú zručnosť. Autenticita príbehu (ide o reflexiu založenú na životných udalostiach spisovateľky a jej vnuka) predurčuje dielo k  hlbšiemu prieniku do encyklopedických faktov, ich konkretizácii v živote detského hrdinu – chýba tam napr. opis situácie, v ktorej sa Samko snaží Narju vychovávať (cieľová skupina detských čitateľov je v súčasnej dobe orientovaná na získavanie informácií, preto by pokojne privítala napr. aj nejaké zaujímavosti o kynologickom výcviku psíka a pod.). Veľmi okrajovo je spracovaná reflexia vnútorných pocitov a zážitkov chlapca (ktorou vyniká, napr. vyššie spomínaná próza Červený breh), pri charakteristike ktorých autorka opäť len kĺže po povrchu (veľká túžba po zvieratku je vyjadrovaná prostredníctvom zákazov rodiča, nie argumentácie dieťaťa…). Epizódne a detailnejšie obrazy by prirodzenou a nevtieravou formou rozvíjali nielen poznatky, ale aj fantáziu jednotlivca. Naratív umožňuje životné peripetie chlapca Samka a psíka Najprv preniesť do sveta, rozšíriť obzory recipienta nielen v podobe jazykového vzdelávania, ale aj v otázke nazerania na budúcnosť (situácie, pri ktorých sa opisuje úloha psa ako záchrancu, pomocníka je pomerne umelá, neprirodzená a nevedie čitateľa k životnej skúsenosti).

Obdobne aj najnovšia publikácia Makovŷ prypovidkŷ (2024) sa orientuje na čitateľov predškolského, resp. mladšieho školského veku. Knihu tvorí trinásť krátkych rozprávkových príbehov pre deti, ktoré sú určené na počúvanie i prvé skúsenosti s čítaním. V rozprávkach, poučných aj fantazijných, ožívajú rozmanité obyčajné veci okolo nás (hrniec, klobúk, lavička…), ktoré sú tak blízke každému človeku. Príbehy sú antropomorfné (Hornecʼ, Ďiravŷj kapeľuch, Dvi kumŷ atď.) a zoomorfné (Čorna mačka, Mucha atď.), plné vlastností, ktoré v optike detského čitateľa prepájajú svet reality s fantáziou a obrazmi, ktoré sa v období hier tvorí v hlave každé dieťa. Počet rozprávok nás taktiež vedie do sveta mágie, ale aj kresťanstva a tajomstiev ľudovej skúsenosti. V rozprávkach ožívajú veci každodennej potreby (riad, topánky, klobúk, fazuľa, dub, snehová vločka atď.), ale sú tiež späté s rodinnými väzbami, napr. obraz príbuzenského vzťahu topánky a pančuchy,  a reflektujú sa prirodzené životné cykly – od rána do večera, od jari do zimy, od semiačka po úrodu, od práce po oddych…, čo je pre detského čitateľa mimoriadne vhodné, pretože sa akosi podvedome, prostredníctvom veselých zážitkov, učí vnímať čas a kolobeh života. Autorka, rovnako ako v predchádzajúcich dielach, používa príjemný nenásilný jazyk, tematicky nevstupuje do apelatívnosti, ale v texte je prítomná, s čitateľom vedie priateľský dialóg a funguje prirodzene ako katalyzátor povedomia a všeľudských právd. Prívlastok makový je tiež symbolický, evokuje viacero obrazov ako, napr. drobnosť, množstvo, rast, krásu a silu. Z hľadiska priestoru, v ktorom sa príbehy rozvíjajú možno taktiež hovoriť o prirodzenom, známom prostredí – skôr vidieckom, užšie vnímanom domove, ktorý je však čiastočne idealizovaný, nostalgický a zdá sa, že aj tu sa podľa typizovaného vzoru rusínskej prózy, pracuje s retrospektívou.

Jednotlivé kultúry sú prirodzene späté s geografickým priestorom a fenomén tzv. kultúrnej krajiny často formuje predstavu o kultúrnej identite, ale tiež o identite miest, resp. širšie chápaných regiónov. Tieto motívy sa potom reflektujú aj v literárnom procese, ktorý odráža geografiu miesta a kultúrnu tradíciu spoločenstva, ktoré sa na tomto miesta rozvíja. V tomto zmysle je rusínska literatúra na Slovensku prirodzene spätá s východným Slovenskom, resp. pohraničím a prevažne s rurálnym prostredím tvoriacim a modifikujúcim motívy prepojenia zeme a ľudu a kultúry. Takéto obrazy sú identifikovateľné v tvorbe väčšiny rusínskych autorov, vrátane Ľ. Šandalovej (pravdepodobne najexplicitnejšie je spätosť s krajinou vyjadrená v prózach zbierky Červenŷj bereh, avšak typologicky sa krajinné motívy prelínajú viacerými ďalšími, aj poetickými dielami).  Podľa J. Mistríka (2021) kultúrna tradícia spoločenstva je selektívnym súborom kultúrnych hodnôt a mení sa v dôsledku premien postavenia sociálnej skupiny, čo je taktiež esenciálne v rusínskej literatúre na Slovensku, ktorá chronologicky odzrkadľuje premeny kultúrneho spoločenstva, ale aj jeho sociálneho postavenia (dedina, vojna, emigrácia, zatopenie obcí atď.), no zároveň zachováva piliere axiologického systému Rusínov (práca, viera, jazyk…). Aj tu je viditeľná a pochopiteľná línia národnobuditeľských aspektov, ktoré sa síce časom menia z heslovitého „ja som Rusín a navždy budem“ na inú podobu (viac či menej priamy apel na uvedomenie si kultúrnej identity)[4], ale ostávajú v textoch prítomné.

Čítanie je nevyhnutná kultúrna zručnosť, čítanie s porozumením je dôkazom kultivovanosti a vnímavosti. „Čítanie aj interpretácia je v podstate „odmotávanie“ textu, rozklad súvislého textu na jeho časti, na zložky, aby sa tak odhalila jeho podstata, jeho hodnota. Čítanie je operácia, odmocňovanie textu, je to zrkadlový postup jeho štylizácie, jeho výstavby. Dobrým interpretom textu je ten človek, ktorý je dobrým štylistom a to platí aj naopak. Štylistika a interpretácia – písanie a čítanie – sú zrkadlové pojmy.“ (Mistrík 1996, s. 45). Toto konštatovanie je obzvlášť dôležité z hľadiska tvorby pre deti, pretože ak je zámerom autora kultivovať a rozvíjať jazykový prejav dieťaťa, je nevyhnutné, aby bol text koncipovaný zrozumiteľne, prirodzene, normatívne a kultivovane. Tu možno vnímať limity tvorby Ľ. Šandalovej, ktorej jazykový prejav patrí k tým obrazne nasýtenejším, avšak aj v prozaickej tvorbe by bolo vhodné rozvíjať ho ďalej, predovšetkým do hĺbky (koncentrácia poznatkov, eskalácia emócií a pod).

Rozprávanie príbehov od nepamäti patrí k potrebám ľudstva rozvíjať sa, odovzdávať skúsenosti, vychovávať a formovať archetypy. Rovnako vo voľnočasovom, ako aj vo vzdelávacom procese čítania, ide u čitateľa o vyvolanie záujmu, upútanie pozornosti, motiváciu k činnosti, podporu kreativity a rozvíjanie kritického myslenia. Analýza prečítaného vedie k zamysleniu sa nad štruktúrou dejovej línie, vývojom postáv a logickými súvislosťami. Kreatívne čítanie s mladšími čitateľmi otvára priestor na experimentovanie s jazykom a rozvíja jazykovú flexibilitu a originalitu. Ak sa dieťa v texte stretne s jazykom, ktorý pozná, resp. ktorý si dokáže ľahko osvojiť, napr. spôsobom tolerovania nejednoznačnosti významu, podporí sa tým jeho schopnosť identifikovať frázy, idiómy a ďalšie jazykové vzory, ktoré dovtedy nepoznalo. Počúvanie príbehov stimuluje aj ďalšie pozitívne javy ako, napr. aktívne vnímanie, sústredenie, porozumenie. V tvorbe pre detského čitateľa je preto nevyhnutné mať na pamäti využiteľnosť textu aj na výchovné a vzdelávacie účely (čo je u Ľ. Šandalovej splnené), napr. v podobe využívania metódy storytellingu, ktorý predstavuje dynamickú alternatívu k tradičným pasívnym formám výučby jazyka. Jednotliví teoretici zdôrazňujú v súvislosti so storytellingom viacero aspektov, napr. pútavosť a efektívnosť, zábavnosť, atraktívnosť, populárnosť a pod., čo vedie k súhrnnej úvahe o výhode rozprávania príbehov v tom, že oslovujú čitateľov na kognitívnej aj emocionálnej úrovni, pričom emocionálna zložka pôsobí podporne na kognitívnu. Čitateľ si ľahšie zapamätá fakty, z príbehu, ktorý ho emocionálne zasiahol. Okrem osvojenia si faktografických údajov a rozvoja slovnej zásoby storytelling cielene a komplexne rozvíja komunikačné zručnosti, čitatelia sa zdokonaľujú v plynulej komunikácii. Rozprávkové príbehy prirodzene podporujú aj rozvoj interkultúrnej citlivosti a porozumenia rôznym kultúrnym prostrediam. Pri výučbe jazyka (rovnako aj pri podpore používania menšinového jazyka) sa práca s krátkym a čitateľsky atraktívnym príbehom ukazuje ako efektívny spôsob rozvoja jazykových schopností, stimul ku kreatívnemu a kritickému mysleniu. Je veľmi dôležité, aby príbehy zobrazovali prirodzený a autentický kontext, ktorý uľahčuje rozvoj všetkých jazykových zručností – čítania, počúvania, písania a hovorenia.

V súvislosti s mapovaním doterajšej tvorby Ľ. Šandalovej a v snahe poodhaliť perspektívu autorského vývinu je dobré zvážiť koncentráciu autorského potenciálu na naratívnu štruktúru, ktorá bude prirodzene upútavať pozornosť, vzbudzovať u detského čitateľa záujem a zvedavosť. Dôležité je tiež zasadiť do príbehu informácie tak, aby boli jasné a zrozumiteľné a tým lepšie a dlhodobo zapamätateľné. Zároveň treba mať na pamäti, že príbehy dokážu sprostredkovať široké spektrum emócií a emocionálne vnímanie prečítaného posilňuje a stabilizuje osvojenie si informácie (slová, frázy, poznatky, kultúrne vzorce atď.).  V tejto súvislosti by bolo možné rozšíriť pole pôsobnosti autorky, orientovať sa aj na staršieho detského, resp. mladého čitateľa. Z hľadiska autorských možností Ľ. Šandalovej – jazykového prejavu, všeobecného prehľadu aj vnímania a správnej interpretácie kultúrnych vzorcov a kódov, by to bolo pre rusínsku čitateľskú obec prospešné. Interpretovať text, o. i. znamená vysvetľovať, prerozprávať iným spôsobom, tlmočiť autorovu myšlienku cez optiku čitateľa a jeho vlastnej životnej skúsenosti. Interpretačná skúsenosť s tvorbou Ľ. Šandalovej má vopred dané hranice, avšak rovnako ako každá iná skúsenosť, vedie k ďalším možným perspektívam recepcie.

LITERATÚRA

 

MISTRÍK, J. (1996). Efektívne čítanie. Bratislava: Veda, 117 s. ISBN 80-224-0454-3.

MISTRÍK, J. (2021). Štylistika. Bratislava: Veda, 600 s. ISBN: 978-80-224-1892-8.

ПАВЛІЧ, M. (2017). In: Літературна рефлексія войны в оповіданях Людмілы Шандаловой. In: Копорова, К., ed. (2017) Studium Carpatho-Ruthenorum 2017. Штудії з карпаторусиністікы 9. Пряшів: Пряшівска універзіта в Пряшові – Інштітут русиньского языка і културы – Центер языків і култур народностных меншын, ISBN 978-80-555-1952-4, s. 15-21.

ПАВЛІЧ, M. (2022). „Білы місця“ або потенціалы русиньской літературы на Словакії. In: Копорова, К., ed. (2022) Studium Carpatho-Ruthenorum 2022. Штудії з карпаторусиністікы 14. Пряшів: Пряшівска універзіта в Пряшові, ISBN 978-80-555-3037-6, s. 49-57.

ŠANDALOVÁ, Ľ. (2020). Napju s᾽a vodičkŷ. Svidník: tota agentura, 80 s. ISBN 978-80-972058-7-4.

ŠANDALOVÁ, Ľ. (2022). Mame doma psyka. Nižná Jedľová: tota agentura, 144 s. ISBN 978-80-972058-8-1.

ŠANDALOVÁ, Ľ. (2024). Makovŷ prypovidkŷ. Nižná Jedľová: tota agentura, 126 s. ISBN 978-80-972058-9-8.

[1] https://www.rusyn.sk/ludmila-sandalova-napisala-dalsiu-knihu-pre-deti-pod-nazvom-mame-doma-psyka/

[2] https://www.rusyn.sk/ludmila-sandalova-napisala-dalsiu-knihu-pre-deti-pod-nazvom-mame-doma-psyka/

[3] https://tota.sk/projekt/podte-dity-sto-vam-povim

[4] Тема хоснованя русиньского языка ся проявлёвала в літературї ославлёванём красоты русиньского языка, прямов апелаціёв на то, абы Русины не забыли родный язык, а то в літературї про віковы катеґорії од найменшых дїтей аж по дорослых. (Pavlič 2022, s. 50).

Літературный конкурз Марії Мальцовской 2024: Людміла Шандалова (2. місто)

Leave a comment

Людміла Шандалова, 2. місто

В храмі лїса

В катедралї з высокых стромів
До престола засїло тихо
Як білый дым през старый комин
Тратить ся непокой з пыхов

През хмары світло ся влудило
У златых перстінёх до травы
З пахоты лїса кадило
Очіщать думкы чорнявы

Як молитва мамы на устах
Так шумлять стромы верьхами
Червена калина запустла
Стежка ся вказала пред нами

Під кошатым дубом

Обіцяв єсь любов
Під кошатым дубом
Вітрику пошепнув до поля

Понесло єй лугом
Потім орач плугом
До теплой землї заорав

Під серденьком груды
До ключкы ся будить
Головку піднимать до сонця

Записав єсь любов
Під кошатым дубом
Бы росла, міцнїла без конця

Може іщі раз

Може ся присниє
іщі раз надраном
дзвінкый сміх, што в нїм є
сонечко заткане.

Може ся присниє,
темну ніч розъяснить
хусточка червена
з квіточком белавым.

Привіджать ся мі в снї
личенько румяне,
як мотыль по росї
на луцї пристане.

А кедь мі в сон войде
із двора лавочка,
віджу, як там на нїй
співать сі мамочка.

 

Мамочцї

Ты пришла домів,
мамочко, ку мі
на листкох стромів,
в зеленім шумі.

Співанка выпала
„люляй же мі, люляй“
хоц я уж не мала
лем сі єй притулям.

Притулям солодку,
як єсь ня тулила,
замкну на колодку,
мамочко преміла.

Не пущу од себе,
до сердця єй вию,
наймілшу із небес
співанку-лелію.

Найлїпшы русиньскы публікації за рік 2023 оцїнив і Пряшівскый самосправный край

Leave a comment

Верейность спознала найлїпшы книжкы Пряшівского самосправного края за рік 2023. Стало ся так почас святочного оцїнёваня облюбленого літературно-чітательского конкурзу Книга рока ПСК. Авторы найлїпше оцїнёваных книжок ці найоблюбленїшых літературных творів за минулый рік собі оцїнїня перевзяли 23. септембра 2024, в Крайскій книжніцї П. О. Гвєздослава в Пряшові.

Семый рочник конкурзу Книга рока 2023 принїс оцїнїня книжных тітулів і публікацій выданых у минулім роцї, звязаны з краём теметічно або особов автора текстовой ці образовой части твору. У конкурзї взяло участь 59 книжок, якы до конкурзу номіновали заставователї, редакторы, выдавателї, продавaчі книжок, книжніцї, авторы і чітетельска громада і котры оцїнёвала одборна порота. Чітателї собі своїх фаворітiв зволили уж традічно в інтернетовім голосованю о Цїну верейности.

Тот рочник реґіоналной чітательской анкеты принїс оцїнїня тыж у катеґорії Україньска і русиньска література, котра ся выголошує і оцїнює раз за два рокы. О приязень одборной пороты ся снажыло 13 тітулів. Тота наконець вырїшыла о удїлїню першого місця зборнику асоціатівной поезії повной глубокых образів Синёв країнов (Modrou krajinou) од Петра Медвідя. Друге місце удїлила книзї Театер Александра Духновіча в перекладах Ярослава Сисака (Divadlo Alexandra Duchnoviča v prekladoch Jaroslava Sisáka), котру зоставили Валерій Падяк і Михал Павліч. Трeтє місце здобыла книга Народны співанкы Русинів, котры єм позберав, грав і співав (Ľudové piesne Rusínov, ktoré som pozbieral, hral a spieval) oд Івана Чіжмаря.

Жытелї края за помочі онлайн голосованя в термінї од 1. юла до 31. авґуста 2024 рїшали о удїлїню Цїны верейности. Цїлково ся до выберу запоїло 1 778 голосуючіх, котры одовздали 3 519 платных голосів. В Научній літературї належить Цїна верейности публікації Maják pravoslavia. 100 rokov od vzniku ladomirovského monastiera ako pokračovateľa pravoslávneho mníšstva na Slovensku ( 1923 – 2023) од о. Петра Сороку, яка здобыла 294 голосів. А в катеґорії Україньска і русиньска література цїну здобыла книжка про дїти Маме дома псика (Máme doma psíka), яку написала Людміла Шандалова і котра в голосованю здобыла 157 голосів.

„Книга рока ПСК ся уж дакілько років тїшить інтересу з боку одборной, але і лаічной верейности. Сполочным цїлём орґанізаторів і одборных порот є выбрати тоту найлїпшу і якостёв надчасову книжку. Доволю собі підкреслити, же членове порот в окремых катеґоріях то не мали ани в тім рочнику просте. Моє подякованя належить вшыткым, котры брали участь в орґанізованю того конкурзу, бо пропаґацію і підпору реґіоналной книжной творчости поважую за важну часть нашой културы. Єдночасно хочу підкреслити, же вшыткы публікації, котры были номінованы, будуть частёв путовной выставы, котра поступно завитать до вшыткых реґіоналных бібліотек ПСК‟, повіла директорка Крайской книжніцї П. О. Гвєздослава в Пряшові Івета Гурна.

Выголошователёв конкурзу Книга рока ПСК є Пряшівскый самосправный край і вісем ёго книжніць у Бардеёві, Гуменнім, Левочі, Попрадї, Пряшові, Старій Любовни, Свіднику і у Воронові над Топлёв. На другый рік буде уж 8. рочник того конкурзу а віриме, же буде плодный.

Перебрате з: www.rusynacademy.sk

Обчаньска актівістка і русиньска писателька ославлює 60 років

Leave a comment

Вызначный жывотный юбілей інж. Людмілы Шандаловой

21. фебуара 2024 ся дожыла вызначного жывотного юбілея – 60 років русиньска актівістка, писателька, членка Сполку русиньскых писателїв на Словакії Людміла Шандалова із Свідника.

Кваліфікаціёв інжінїрка економії ся не успокоїла лем із своїм професіоналным замірянём. Емоції ку свому родному – к материньскому языку єй наштартовали ку тому, же написала першый стих по русиньскы: Карпаты, Карпаты... За короткый час (в роцї 2011) ініціовала заложіня обчаньского здружіня тота аґентура, якого ся стала директорков. Головным цїлём здружіня є підпора русиньской народностной меншыны, захованя і розвиток єй културы, традіцій… В року 2011, перед списованём жытелїв обчаньске здружіня тота аґентура зробило музику (котру написав небогый Осиф Кеселіця) к поезії Людмілы Шандаловой і выдало цедечко із співанков Карпаты, Карпаты…  Співанка ся шырила меджі Русинами з цїлём пробуджати їх самоусвідомлїня і привести їх к тому, абы ся офіціално голосили ід своїй народности. По роках мож сконштатовати, же співанка нелемже сповнила свій цїль, але стала ся популарнов і меджі нерусиньскыма слухачами, єдна словацька популарна ґрупа єй наспівала і зробила к нїй ай відеокліп.  Час плынув, а наша юбілантка поступнї пробовала дале писати в русиньскім языку.

На самый перед ся хотїла приговорити найменшым – дїтём. Дебутовала в роцї 2013 публікаціёв про найменшых Poďte, ďity, što vam povim, оцїненов в роцї 2015 меджінароднов преміёв А. Духновіча за русиньску літературу. Тым вкрочіла на сцену русиньской літературы про дїти і стала ся єй природнов сучастёв. В роцї 2016 выдала зборник повідок  Červenŷj bereh, котры были Літературным фондом оцїнены Цїнов А. Павловіча за оріґіналный умелецькый твір в русиньскім языку.

В далшых роках свій писательскый талент вывжыла знова на писаня про дїти, чого выслїдком было вольне продовжіня першой книжкы віршів – о домашнїх звірятках далшым тітулом –  Any bŷ s’te ne viryly (2018), в котрій ся находять віршикы о чуджокрайных звірятах. Наслїдовала книжка поезії з набоженьсков тематіков (таксамо про дїтьского чітателя) Napju s’a vodičkŷ (2020). Тота здобыла Цїну верейности в катеґорії Белетрія в Літературнім конкурзї Книга рока ПСК 2021. Меджітым наша юбілантка дале творила і глядала наповнїня в іншых літературных жанрах про дїти. Пише сценарї театралных гер, з котрыма выступляють дїти свідницькых школ в рамках Свідницького фестівалу. Знамы суть тітулы  Ďivčatko i žebrak, Čudesna lavočka, Prypovidka z ľisa, Wi-fintená princezná, Jurko a poklad. Людміла Шандалова ся уж дакілько років зучастнює Літературного конкурзу Марії Мальцовской, де здобывать таксамо оцїнїня. До конкурзу посылать інтімну поезію, духовну поезію, а таксамо курты прозовы творы.

Дїтьскому чітателёви веновала ай свою послїдню публікацію Mame doma psyka (2022), в тім роцї приправила на выданя далшу прозу про найменшых з назвов Маковы приповідкы.  Авторка так знова прияла вызву приговорити ся дїтьскому чітателёви. Попробовала зауяти куртыма модерныма приповідками, такыма як Муха, Горнець, Фізолї, Маковый концерт, Дїравый капелюх… Штири з уведженых приповідок здобыли перше місце в Літературнім конкурзї Марії Мальцовской 2023.

Авторка пробує новаторьскым способом принести на русиньску літературну сцену модерну авторьску приповідку. Она нелемже розвивать фантазію дїтей, але таксамо засобу слов в материньскім языку, што має великый вплив на пестованя народной ідетіты у наймолодшого потомства Русинів. Людміла Шандалова пробуджать і зміцнює чутя народной ідентіты нелем у наймолодшой ґенерації, але своёв особнов участёв на розлічных бісїдах і авторьскых чітанях ословлює ай середню і старшу ґенерацію, за што їй належить наше подякованя.

Інж. Людміла Шандалова є професіёв економка, зато в русиньскім літературнім контекстї є незвычайным, о то выразнїшым зъявом. Може творити в розлічных жанрах, а в каждім з них є успішна, о чім свідчіть множество оцїнїнь.

Нашій юбілантцї, за натуров скоромній, но амбіціозній женї і талентованій особности, надміру чутливій, котра собі ставлять все новы цїлї, жычіме много здравя, спокою в родиннім кругу і в професіоналній карьєрї. Тоты вшыткы аспекты жывота можуть давати добрый предпоклад на розвой єй писательскых амбіцій.

На многая і благая лїта, Людко!

Кветослава Копорова.

Літературный конкурз Марії Мальцовской 2023: Людміла Шандалова – Горнець (1. місто)

Leave a comment

Горнець

   Быв єден горнець. Мав дві великы уха, што му одставали а єден величезный брїх. Же му выпучав, го нияк не трапило, наспак, на свій брїх быв незвычайно гордый.  Хвалив ся кады знав, же такый брїх може поїсти велё-превелё найсмачнїшoй мачанкы на світї. Або на вітаміны пребогатой капусты, ці найлагоднїшых маслом мащеных бандурок.

     Горнець ся єдно рано збудив а захавкав: „Ох, як добрї, же уж є день! Дораз буде фрыштик, за фрыштиком обід а за обідом вечеря. Днесь ня чекають самы добры річі“. Нараз до кухнї вошла ґаздыня, горнець погласкала, наповнила го по самый верьх а запла плін.

     Мале горнятко, што стояло на кухіньскiй лінцї недалеко, перше ся лем потихіцкы присмотряло, потім ся чудовало: „Гей, горнець! Што ся тївко напарюєш? Ведь ті праскне брїх!“

Юбілейный – десятый рочник Літературного конкурзу Марії Мальцовской – выгодночіня

     Горнець сі акуратно спокійнї одфуковав білы облачікы. Выпущав їх высоко понад себе, аж ся загмливало, а на таку поносу ся скоро уразив: 

„Што?! Та ці ты не знаш, же моя пара, є моя сила?! Подай мі тамтот капелюх“, – вказав на стару обиту прикрывку, што ся повалёвала коло мікровылнкы.

„Увидиш!“

     Горнятко было зведаве, ледва-ледва прикрывку підняло, притiм ся так здушыло, аж ся му заросили порцелановы стїны. 

„Уфф! Нашто ті буде такый капелюх, што ня скоро розпучів?“

„Га! На тренінґ!“ – загулякав горнець так міцно, же горнятко, хоць мало лем єдно ухо і то обернуте до другой страны, скоро оглухло.

Кедь сі горнець насадив на верьх головы капелюх, тот ся зачав перше помаленькы трясти, потім веце а веце підскаков, аж наконець міцно трїскав і гырмів.

„Ох! То є страшне! Зачінать буря“, – закрутило ся доокола горнятко. Глядало, де ся скрыти.

„Видиш, што робять мої свалы?“ – фучав од намагы горнець, бо якраз цвічів – піднимав найтяжшы чінкы у кухіньскім фітнесцентрї.  Окрем того тївко булькотїв, тївко бурмотїв, тяжко збыхав, аж ся му з чела лляли великы кропяї поту. Такы великы, же змачали начісто ёго величезный брїх, перелляли ся през нёго, аж покы не застали на пліняку, там засычали, а накoнець затихли.

Горнятко было в нїмiм ужасї, нияк не находило слов.

„Видиш, ты то не можеш доказати!“ – пышно ся обернув великый горнець на мале горнятко. „Таку силу може мати лем тот, хто ся файнї наїсть. Бандурок або капусты“, – закончів свою хвалу.

В тім моментї прибігла ґаздыня: „Ох, хто так прикрыв горнець? Вшытко выкыпіло!“ Взяла, тай выпла плін.

Шандалова, Людміла

Укажка з Літературного конкурзу Марії Мальцовской 2023, 1. місто

Літературный конкурз Марії Мальцовской 2022: Людміла Шандалова (віршы) – 2. місто

Leave a comment

О жывотї а творчости Людмілы Шандаловой ся можете дочітати ту.

 

Птах на небі

Болестно кряче птах
высоко на небі
жаль несе
із душы вырваный
зо сердця выкатуляный

На крылах слабых
летить птах сам
до своёй меты
моцує ся
силы тратить
тягобу піднимать
до облачной піны

белаве море
занесе далеко…

не знати де

Споминка

Уліцёв познатов

проходжу в снї
до спароты счез
таёмно замлїв день

лем стары ґаштаны
ся зміловали
тїнёв ня прикрыли
вітриком почестовали
пахотов обняли

драга з пороху вошла
клюкатым ремінком до двора
школьска ташка
на плечох счеркотала

уж лем крочок
лем єдно обернутя ключіком
ку-ку, ку-ку
витать куковка зо стїны
валочком розквітнутой
моє сердце

А де є мамочка?

 

Думкы

Тяжко мі уснути звечера
клїпайкы заперам
кладу старости дня
на білу подушку
крохмалём напиту

Рой думок летить
в розгучанім улї
нетерпезливо заганям

отравны пчолы

Женуть ся споминкы
як сполошане стадо
през неконечну луку
уж  їх не сперам

чекам
на мілосердне тихо
на колысанку
на тмавый завіс
што принесе сон
тїло завиє до спочінку

В таёмнім морю топлю ся
кліпкають звізды
не мам де втечі

помолю ся…


Влак жывота

З родічовской станіцї
з давно писаным цїлём
жене ся влак
в коляї осуду

Острый плач піщалкы
выправив го
на свою путь
Голосно гырмлять колеса

в шаленім темпі
біжыть філм
фаребных образів
без назвы
без познатого конця

През брудный облак
позорую сонце в золотім рамі
хмары сторганы до стрямб
стромы як махають птахом
птахы як співають землї

Лем хыжы без погнутя
біло дымлять комином
люде в них счезають
як дрїбный мак
жене ся влак

як жывот сам

 

Осуде

Осуде мій
записаный в книжцї
ці тя добігую
пред тобов ся крыю
ці капітулую

ці мі тя дано
ці з доброго дїлиш
а ці плано

раз ся день зоцмить
другый раз го выяснить рано

осуде мій
крачам в коляї твоїй

(Укажка з творчости Людмілы Шандаловой, Літературный конкурз Марії Мальцовской, 2022)

Михал Павліч: „БІЛЫ МІСЦЯ“ АБО ПОТЕНЦІАЛЫ РУСИНЬСКОЙ ЛІТЕРАТУРЫ НА СЛОВАКІЇ

Leave a comment

„БІЛЫ МІСЦЯ“ АБО ПОТЕНЦІАЛЫ РУСИНЬСКОЙ ЛІТЕРАТУРЫ НА СЛОВАКІЇ

Михал ПАВЛІЧ

Abstract

In our text, we deal with the possibilities of Rusyn literature in Slovakia after 1989. The first authors in this period who wrote in the Rusyn language were writers such as Mária Maľcovská, Štefan Suchý and Mikuláš Kseňák. More than thirty years have passed since the beginning of the given literary period, nowadays we can enjoy the literary work of the older generation, but also of younger and emerging authors. It is customary to evaluate the existing literature, i.e. what was written and published, on the other hand, based on examples from the literary work of authors such as Daniela Kapraľová, Vladislav Sivý or Ľudmila Šandalová, in this text we would like to point out potential possibilities or white, unexplored places on the map of Rusyn literature in Slovakia in the future.

Keywords: Potential of literature. Contemporary Rusyn literature in Slovakia.

1. Вступ

Хоць є в літературній науцї звыком описовати екзістуючі творы і їх авторів, в нашій статї бы сьме ся хотїли задумати і над можныма смерованями русиньской літературы в будучности. Не йде о ворожіня з крішталёвой кулї, ани о непідложены шпекулації, збожны желаня ці натиск на авторів, котрым боком бы ся мав розвой русиньской літературы уберати. Скорше хочеме вказати на дакілько потенціалів ці „білых місць‟ на мапі русиньской літературы, котры мож обявити, а то на закладї трёх конкретных прикладів текстів, котры поважуєме за вынятковы на полю русиньской літературы на Словакії по р. 1989. Наперед але уведеме курту тематічну і жанрову характерістіку, общі знакы сучасной русиньской літературы на Словакії, што была выдавана за послїднїх тридцять років.

2. Сучасна русиньска література на Словакії

О сучасній русиньскій літературї на Словакії по роцї 1989 сьме подробнїше писали уже в іншых текстох[1], з той прічіны в наслїдуючій части уводиме лем курты общі інформації і тезы, выплываючі з нашого слїдованя того періоду, а не детайлне вырахованя авторів і аналізованя їх творів. Література, о котрій хочеме в слїдуючіх шориках писати, є прямым наслїдком попереднёго „мертвого періоду‟, часу заказаня русиньской народности (1945-1991) і „асімілації автохтонного русиньского населїня, што ся проявило заказом русиньского языка і наслїдным зрушінём русиньскых школ в краю.‟[2] То вшытко ся наслїдно проявило і в літературї: „Поезія, проза, драматурґія, новинарьство, літературознательство, языкознательство, історія літературы і културы, театрознательство, а тыж главны черты народа – русиньска народность, віра і русиньскый язык – вшытко тото і много другого скоро півстороча не єствовало, было заказане у Совєтьскім Союзї, а тыж у державах-сателітах Совєтьского Союзу, де на своїх історічных землях як аборіґены жыли в минулости і жыють доднесь Русины.‟[3]

Mgr. Michal Pavlič, PhD.: Súčasná rusínska literatúra na Slovensku po roku 1989

Розпад Совєтьского союзу і Баршанова револуція в р. 1989 значіли про Русинів шансу на позітівны зміны, а досправды – в наслїдуючіх роках дішло к заложіню народностных орґанізацій, узнаню русиньской народности на Словакії а наслїдній кодіфікації списовного русиньского языка Русинів на Словакії в роцї 1995.[4] Авторы, котры публіковали умелецьку літературу в україньскім, або словацькім языку, могли уж слободнї творити в своїм роднім языку – по русиньскы.

Творы епохы третёго народного возроджіня сіґналізовали (а много раз і прямо выядрёвали) ідеї русиньского руху на Словакії. Были тыж і арґументачным доказом, котрый превказав способность русиньского языка функчнї екзістовати в розлічных сферах фунґованя языка[5] враховано умелецькой літературы.

Темы і ідеї тых творів, ці выбір літературных жанрів свідчать о тогочасных „евфорічных‟ часох і позітівных змінах, але і о цїлёх, якы хотїла русиньска інтеліґенція досягнути. В звязи з історічным періодом народного оброджіня в пол. 19. столїтя ся повторяють темы народной ідентіты, мотівованя краян ку гордости на своє походжіня і на потребу запоёваня ся до „будительскых‟ актівіт, котрыма бы Русинів пробудили „з глубокого сна‟[6]. Тема хоснованя русиньского языка ся проявлёвала в літературї ославлёванём красоты русиньского языка, приямов апелаціёв на то, абы Русины не забыли родный язык, а то в літературї про віковы катеґорії од найменшых дїтей аж по дорослых.

Цалком лоґічно, літературу про дїти (часто про тоту наймолодшу вікову катеґорію, макс. до 10 років) мож найти скоро у каждого русиньского автора на Словакії, што мож высвітлити тым, же авторы поважують за потребне, абы быв надвязаный контакт русиньскых чітателїв з літературов в роднім языку уж од наймолодшого віку. Поезія про дїти пише о тіпічных дїтьскых темах (гра, природа, родина і т.д.), але часто є і під впливом ідей народной ідентіты, главнї утримлёваня зналости і хоснованя родного языка. Рарітнов в русиньскій літературї є література про молодеж (прибл. од 13-18 років), котра бы тематізовала проблемы і думкы інтересны і адекватны про дану вікову катеґорію[7].

В сучасній русиньскій літературї ся найчастїше можеме стрїтити зо зборниками лірічной або лірічно-епічной поезії (без комплекснїшой внутрїшнёй формы) і з куртыма прозаічныма текстами (найчастїше байкы з понаучінями і алеґорічны розповіданя), жанры векшого розсягу як роман суть скорше вынятком, як правилом. Поезія в русиньскім языку є омного веце писана і публікована в порівнаню з прозов. Можеме єй характерізовати як продовжіня традіцій будительского періоду – во великій мірї (але не без вынятків) ся хоснує штиривіршова строфа з рімом ААББ або АБАБ[8], а часта є тыж ізосилабічность віршів – дотримлёваня того самого чісла складів во віршах. Хоць є проза і драма в русиньскій літературї менше фреквентована, но русиньскый язык в театралній сферї є успішным і популарным і мімо русиньской публікы дякуючі вызначному Театру Александра Духновіча.[9]

Русиньска умелецька література ся найчастїше „одограє“ в знамім локалнім просторї карпато-русиньского села, котре може быти ґеоґрафічно конкретне, або ай анонімне і просторово універзалне. Часопростор в русиньскій літературї сімболічно представлює ідеалістічны, носталґіёв прибарвлены часы молодости, безпечности під охранныма „крылами родины‟. Кедь ся дїя одограє в екзотічнім (в змыслї нелокалнім) просторї, іде о заграніча ці місто в порівнаню із селом (опозіція позітівне село – неґатівне місто, позітівный домашнє середовиско – неґатівна чуджіна). Префероване є тыж ретроспектівне розповіданя, навертаня до минулости і споминаня (мемоаровы тексты). Час не мусить быти конкретно ідентіфікователный, але дїёвы реалії много раз веце указують на способ жывота в недавній минулости, як на сучасность.

Літературны герої русиньской белетрії звычайно[10] выходжають з народных автостереотіпів[11], ідеалізованыx образів Русинів як народа честного і робітного, но худобного, з нелегков долёв, котрого характер є незломный і дякуючі міцній вірї в Бога.  Таксамо є але потребне увести і то, же себекрітічный погляд на властный народ понукають авторы гуморістічных текстів, такых як Як Руснакы релаксують Штефана Сухого ці „байко-фіґлї‟ Осифа Кудзея. Прісну крітіку народа понукав тыж Миколай Ксеняк в своїй богатій байкарьскій творчости (крітіка пасівіты, неохоты хоснованя родного языка, добровольной асімілації, респ. легковажного постоя к властній ідентітї і цїлковой легковажности ку народностному вопросу).

 

3. „Білы міста‟ і приклады потенціалів русиньской літературы

Ґенерація пореволучных писателїв (a найчастїше троїця писателїв Марія Мальцовска, Штефан Сухый, Миколай Ксеняк) і ідеї епохы третёго народного возроджіня служать і надале до істой міры як взор про шырокый округ сучасных авторів. На другім боцї але можеме вказати на дакілько припадів – по єднім з поезії, прозы і драмы – коли писатель заінтересовав шырокый округ чітателїв і одборників, а єдночасно ся не одказовав од дїдовизны і традіцій тогочасной русиньской літературы, але інтересным способом єй можности розшырює.

О поезії Даньєлы Капралёвой сьме уж писали в зборнику Studium Carpato-Ruthenorum 2019.[12] Маленькый зборничок Серна в (не)раю нас іншпіровав к інтерпретації з погляду еколоґічной крітікы. Дану статю мож поважовати і за арґумент, же (хоць не кажду) сучасну русиньску літературу є тыж можне аналізовати з погляду іноватівных приступів літературной наукы.

Капралёвой віршы ся занимають універзалныма, вічныма темами як є одношіня чоловіка ку природї, страчаня контакту з природным світом, крітіка зневжываня природы і єй підряджованя „панови творства‟ – чоловікови. В одношіню к тому є ту крітіка моралного упадку людства, авторка „биє на поплах‟ і упозорнює на заниканя позітівных людьскых годнот і кладжіня на перше місце конзумный приступ к жывоту. Часопросторово ся Капралёва орьєнтує на сучасность, котру мож ідентіфіковати на прикладї поларітной двоїцї природы (позітівный, есенціалный, натуралный простор) а міста (неґатівне, індустріалне, анонімне, заміряне на зіск і конзум і т. д.), причім простор є інтензівнї і суґестівнї описаный через вшыткы людьскы змыслы („skrytá v jesennom listí / cíti vôňu dubákov / v lone bozky posledných motýľov / ručia jelene / padajú žalude“, s. 35; кедь натреш воргы / малёватком / нїґда не спознаш / пекоту / спрасканого рота / од морозу / од сонця / од соленых клїпаёк / жывота, c. 32).

Капралёва є прикладом авторкы, котра собі не дає за задачу прегваряти до душы Русинам або прямо предкладати рїшіня важных народностных вопросів, як то в минулости робив Миколай Ксеняк[13] і много далшых авторів. Не значіть то але, же бы про авторку не была народна ідентіта важна, але підпору русиньскому руху выядрює іншым способом – Серна в (не)раю є укажков фунґуючого білінґвізму в праксі. Авторка пише оріґіналну поезію в русиньскім языку а таксамо і в словацькім языку. Не йде о переклады до другого языка ці транслітерацію з єдной ґрафічной сістемы до другой, але о білінґвалну творчость – так як є русиньскый язык про авторку природным і фунґуючім языком про умелецьке выядрёваня своїх ідей і думок, тов самов міров[14] є про ню функчный і словацькый язык. Хоць роздїленый на словацьку і русиньску часть, єй зборник мож прияти як єден орґанічный цїлок.

Таксамо є позітівне і приносне, же Капралёва не рахує з чітателём, котрому є потребне вшытко „полопатістічнї‟ выложыти без можности іншой інтерпретації. Єй мінімалістічный поетічный язык собі жадать енерґію і концентрацію, бо єй адресатом є актівный і позорный чітатель (што є і в звязи з посланём зборника), котрый через конкретізацію тексту находить властны значіня а такым способом ся стає актівным співтворцём тексту.

Даньєла Капралёва: Серна в нераю

Далшым інтересным прикладом тематічной можности в русиньскій літературї є Червеный берег Людмілы Шандаловой, в котрім авторка подає свідоцтво о бомбардованю русиньскых сел Нижнїй Верлих і Юркова Воля в часї Другой світовой войны. Авторка выходить з реалных історічных подїй, котры спрацовала до умелецькой подобы. Шість повідань є заложеных на розповідї авторчиной родины і жытелїв сел, котры были прямыма свідками удалостей. „Протаґоністами не суть „войновы герої“ знеприятеленых штатів, але праві цівілне русиньске жытельство, герої-недобровольници, котры в каждій войнї терплять найвеце і нераз приходять о вшытко. Політічна сітуація ці конкретны формователї історії не суть вызначны, Шандалова акцентує псіхічне пережываня простых людей.‟[15]

В звязи з історічнов тематіков Шандаловой прозы можеме спомянути методу оралной історії, т. зн. збераня і наслїдне штудованя історічных інформацій о індівідуалах, родинах, важных удалостях ці каждоденнім жывотї з поужытём авдіонагравок, відеопасок, або переписів напланованых інтервю.[16] Такый приступ не є в русиньскій літературї цалком „terra incognitа‟, мож спомянути і позітівнї годноченый і оцїнёваный зборник текстів Миколая Ксеняка, Біда Русинів з дому выганяла[17], котрый розлічныма способами (поезія, прозаічны розповідї дротарїв, драма-єдноактовка, фотоґрафії) інформує о феноменї дротарьства, ці недавно выданы Стары рущаньскы пригоды Івана Боднара[18], де бісїдують бывшы жытелї стариньской области о каждоденнім жывотї, повірах, сельскых фіґлярёх, але і о околностях выселїня в емотівнім текстї Послїдня жытелька.

Історічный роман решпектуючій добову реаліту або белетрізованый жывотопис народных будителїв (як приклад з русиньской літературы уваджаме драму, погляд на часть жывота русиньского будителя, Адолф Івановіч Добряньскый: Зоря на небі, а над головов штранґ Карла Горака в перекладї Василя Турка[19]) бы тыж ненученым і інтересным способом могли інформовати своїх чітателїв о минулости, што бы наслїдно могло выкликати глубшый інтерес о властну історію. Інтересным є про нас тыж і запоїня реалных історічных особностей русиньской історії до текстів літературной фікції.[20]

Михал Павліч: Літературна рефлексія войны в оповіданях Людмілы Шандаловой

Наконець бы сьме хотїли упрямити позорность на драматічный текст Владїслава Сивого Місія. Автор ся уж в минулости проявив як здатный драматік комедіёв О двох бездомовцях[21], наслїдуючій текст поважуєме за вынятковый главнї з прічіны зволеного жанру – наукова фантастіка. Дїя Місії  выходить з баналной сітуації – дві упрятовачкы-Русинкы ся од радости зо стрїтнутя з краянков кус припють і нехотячі спустять штарт весмірного корабля з техніком (самособов, далшым Руснаком) на палубі.

При писаню science fiction мож зауяти два протилежны постої – або ся будеме концентровати на „science‟ або на „fiction‟. В першім припадї суть про автора важны технолоґічны інформації, фізікалны законы і одгаднутя потенціалу сучасных технічных можностей в напрямі до будучности.[22] В припадї другім ся автор веце занимать дїёв, выступуючіма особами і можностями їх фунґованя, а тыж  реаґованя на сітуації, котры выходжають з фантастічной премісы – тогды ся авторы веце занимають псіхолоґіёв главных персон, моралныма а етічныма вопросами і под.[23]

Про Владїслава Сивого є весмірный простор лем кулісами, котры суть потребны на розповіданя дїї. Цїль ёго розповідї (спочатку чісто смішной і абсурдной – трёми Руснаци на весмірній лодї) є сітуацію поступно ненападнї прибарвити і важныма вопросами, або і фантазірованём „што, кебы…?‟. Як собі недобровольна посадка весмірного корабля усвідомить, наслїдкы суть важны і незвратны – знічена карьєра, великы фінанчны шкоды, меджінародна бламаж і розбита фамилія – то вшытко веде персоны Сивого тексту к рїшіню не вертати ся домів „на одповідность‟, але йти дале до незнамого весмірного простору.

Як уж было высше назначене, весмірный простор є цалком вынятковым про сучасну русиньску літературу. А хоць автор не підцїнів технічны і фізікалны реалії (в текстї мож найти множество выразів з даной области, з котрыма ся в сучасній русиньскій літературї досправды не стрїчаєме), весмір ту не фунґує в одношіню пустоты і подмінок не можных про людьскый жывот, але Сивый ся ослободив од простору русиньского сельского реалізму і вошов до простору потенціалів і новых зачатків – Сивого герої спалили мосты і перерушили контакт з людми нелем на уровни родины ці надрядженых, але із цїлым людьскым поколїнём. А в такім припадї є можне позерати і йти лем вперед… („Хто знать, ці ся нашым героям подарило долетїти аж на байну планету а ці там заложыли штат, або не заложыли… (…) Хто знать, може раз, як на Земли выгыне людство, Земля іщі дістане єдну прилежітость… Може праві одтам прилетять на Землю новы колоністы і принесуть на стару добру планету ай здравый розум, слободу, братство і рівность про вшыткых людей…‟).

Літературна фантастіка, хоць многыма літературныма науковцями неправом крітізована як невалушна, так понукать русиньскым авторам много можностей на себереалізацію. Жанер научной фантастікы нукать можность взнику утопістічных текстів, в котрых бы авторы могли конштруовати ідеалістічный русиньскый світ (цітація з Місії: „Заложиме Мартяньску слободну русиньску републіку!!!… МСРР!!!…‟) або проскумати можности алтернатівной історії, жанру заложенім на детайлных зналостях подїй і зломовых моментів історії.

ЛІТЕРАТУРНЫЙ КОНКУРЗ МАРІЇ МАЛЬЦОВСКОЙ 2021, 2. МІСТО: Владїслав Сивый

Укажка з тексту Місія

 

4. Заключіня

В рамках заключіня бы сьме хотїли высловити і одповісти на єден вопрос, котрый може быти выкликаный горїуведженыма шориками. Є цїлём нашого тексту неґатівна крітіка дотеперїшнїх текстів і снага о нучену „зміну напряму‟ сучасной русиньской літературы? Нї. В жаднім припадї тыж не є посланём нашого тексту жадость , смерована к авторам, абы вхабили ідеї і темы, котры суть все про них важны і інтересны, темы, котрыма ся хотять самы занимати.

Змыслом нашого тексту было скорше на закладї пару конкретных текстів вказати на можности реалізації русиньской літературы, шансу на „выфарвлїня білых міст‟ на мапі русиньской літературы і реалізованя, на першый погляд, не так зъявных потенціалів, з котрыма але трёми авторы – Капралёва, Шандалова і Сивый, уж успішно експеріментують.

Віриме тому, же нелем наш текст, але і успіх і оцїнїня даных текстів одборныма поротами ай мімо русиньской публікы[24] може іншпіровати і повзбудити русиньскых писателїв в їх будучіх творчіх снагах.

ЛІТЕРАТУРА

MAGOCSI, P. R. (2016). Chrbtom k horám. Dejiny Karpatskej Rusi a karpatských Rusínov. Prešov: Vydavateľstvo Universum. ISBN 978-80-89046-97-3, 595 s.

Oral history [online]. Доступне на: <https://en.wikipedia.org/wiki/Oral_history>

PAVLIČ, M. (2018). Rusínska identita ako literárny problém. Pohľady na rusínsku literatúru na Slovensku po roku 1989. Dizertačná práca. Prešov: Ústav rusínskeho jazyka a kultúry.

PLIŠKOVÁ, A. (2007). Rusínsky jazyk na Slovensku: náčrt vývoja a súčasné problémy. Prešov: Metodicko-pedagogické centrum v Prešove. ISBN 978-80-8045-502-6, 116 s.

Sociologická encyklopedie [online]. Dostupné na: <https://encyklopedie.soc.cas.cz/w/Autostereotyp_a_heterostereotyp>

—

АНТОНЯК, А. (2014). Вступ до теорії літературы. Высокошкольскый учебник. Пряшів: Пряшівска універзіта в Пряшові – Інштітут русиньского языка і културы, с. 138.

КСЕНЯК, М. (2002). Біда Русинів з дому выганяла. Пряшів: Світовый конґрес Русинів, ISBN 978-80-88769-32-9, 126 с.

ПАДЯК, В. (2012). Нарис історії карпаторусиньской літературы XVI. – XXI. стороча. Пряшів: Сполок русиньскых писателїв Словеньска, ISBN 978-966-387-045-8, с. 114.

ПАДЯК, В. (2020). Театер Александра Духновіча. Цітадела русинського духа. In: Падяк, В. – М. Павліч, едс. (2020) Театер Александра Духновіча: 30 років. Выбор з репертоара. Пряшів: Выдавательство Пряшівской універзіты, с. 6.

ПАВЛІЧ, М. (2016). Тематізація народной ідентіты в поезії Миколая Ксеняка. In: Dynamické procesy v súčasnej slavistike. Zborník príspevkov z medzinárodnej vedeckej konferencie 3. – 4. novembra 2016. Editor: PhDr. K. Koporová, PhD. Prešov: Prešovská univerzita v Prešove – Centrum jazykov a kultúr národnostných menšín – Ústav rusínskeho jazyka a kultúry. ISBN 978- 80-555-1638-7, c. 234 – 244.

ПАВЛІЧ, М. (2017). Літературна рефлексія войны в оповіданях Людмілы Шандаловой. Іn: Копорова, К., ед. (2017). Studium Carpato-Ruthenorum 2017. Штудії з карпаторусиністікы 9. Пряшів: Пряшівска універзіта в Пряшові – Інштітут русиньского языка і културы – Центер языків і култур народностных меншын, ISBN 978-80-555-1952-4, с. 15-21.

ПАВЛІЧ, М. (2018). Русиньска народна ідентіта як літературна проблема в творчости Марії Мальцовской. Іn: Копорова, К., ед. (2018) Studium Carpato-Ruthenorum 2018. Штудії з карпаторусиністікы 10. Пряшів: Пряшівска універзіта в Пряшові, ISBN 978-80-555-2082-7, c. 62-73.

ПАВЛІЧ, М. (2019). Віршы Даньєлы Капралёвой з погляду екокрітікы. Іn: КОПОРОВА, К., ед. (2019) Studium Carpatho-Ruthenorum 2019. Штудії з карпаторусиністікы 11. Пряшів: Пряшівска універзіта в Пряшові – Центер я  зыків і култур народностных меншын, Інштітут русиньского языка і културы, ISBN 978-80-555-2330-9, с. 43-55.

ПАВЛІЧ, М. (2019). Сучасна русиньска література по роцї 1989 на Словакії. Іn: Річник руськой бурсы 15/2019. Gorlice: Stowarzyszenie „Ruska Bursa‟ w Gorlicach. ІSSN 1896-222, с. 183-204.

ПАВЛІЧ, М. (2020). Оцїнїня творчости Миколая Ксеняка як цїложывотного проєкту зміцнёваня русиньской народной ідентіты. Іn: Копорова, К., ед. (2020). Studium Carpatho-Ruthenorum 2020. Штудії з карпаторусиністікы 12. Пряшів: Пряшівска універзіта в Пряшові – Центер языків і култур народностных меншын, Інштітут русиньского языка і културы, ISBN 978-80-555-2626-3, c. 58-67.

—

[1] ПАВЛІЧ, М. (2018) Rusínska identita ako literárny problém. Pohľady na rusínsku literatúru na Slovensku po roku 1989. Dizertačná práca. Prešov: Ústav rusínskeho jazyka a kultúry; ПАВЛІЧ, М. (2019) Сучасна русиньска література по роцї 1989 на Словакії. Іn: Річник руськой бурсы 15/2019. Gorlice: Stowarzyszenie „Ruska Bursa‟ w Gorlicach. ІSSN 1896-222, с. 183-204.

[2] ПАДЯК, В. (2012). Нарис історії карпаторусиньской літературы XVI. – XXI. стороча. Пряшів: Сполок русиньскых писателїв Словеньска, ISBN 978-966-387-045-8, с. 114.

[3] ПАДЯК, В. (2020). Театер Александра Духновіча. Цітадела русинського духа. In ПАДЯК, В. – М. ПАВЛІЧ, едс. (2020). Театер Александра Духновіча: 30 років. Выбор з репертоара. Пряшів: Выдавательство Пряшівской універзіты, с. 6.

[4] MAGOCSI, P. R. (2016). Chrbtom k horám. Dejiny Karpatskej Rusi a karpatských Rusínov. Prešov: Vydavateľstvo Universum. ISBN 978-80-89046-97-3, 595 s.

[5] PLIŠKOVÁ, A. (2007). Rusínsky jazyk na Slovensku: náčrt vývoja a súčasné problémy. Prešov: Metodicko-pedagogické centrum v Prešove. ISBN 978-80-8045-502-6, 116 s.

[6] Aлузія на стих присуджованый Александрови Духновічови Подкарпатскіи Русины, оставте глубокый сонъ.

[7] Єдным з мала прикладів є проза Петры Семанцёвой, де суть автобіоґрафічны тексты, тексты з темов самостатного жывота дорослого молодого чоловіка во великім містї (потенціал, новы можности, новый зачаток) ці темов першой любви. Позерай: ПАВЛІЧ, М. (2016) Петра Семанцёва і єй Россыпаны рядкы. Іn: Копорова, К., ед. (2016) Studium Carpato-Ruthenorum 2016. Штудії з карпаторусиністікы 8. Пряшів: Пряшівска універзіта в Пряшові – Інштітут русиньского языка і културы – Центер языків і култур народностных меншын, с. 15-21.

[8] Подля термінолоґії А. Антоняка сусїднї або парны (аа) і перехрестны (абаб). Іn: АНТОНЯК, А. (2014) Вступ до теорії літературы. Высокошкольскый учебник. Пряшів: Пряшівска універзіта в Пряшові – Інштітут русиньского языка і културы, с. 138.

[9] Україньскый народный театер, заложеный в роцї 1946, у роцї 1990 під веджінём Ярослава Сисака перешов на русиньскый язык і быв переменованый на Театер Александра Духновіча. Позерай: ПАДЯК, В. (2020) Театер Александра Духновіча. Цітадела русинського духа. In: Падяк, В. – М. Павліч, едс. (2020) Театер Александра Духновіча: 30 років. Выбeр з репертоара. Пряшів: Выдавательство Пряшівской універзіты, с. 11.

[10] Вынятком є главнї Марія Мальцовска, котра тот позітівный русиньскый себеобраз квалітатівнї посувать псіхолоґізаціёв, замірянём на женьскы поставы ці умелецькым спрацованём конфліктів, котры выходжають з темы народной ідентіты (напр. квалітны тексты як Мамінка, Пришелець). Близше позерай: ПАВЛІЧ, М. (2018). Русиньска народна ідентіта як літературна проблема в творчости Марії Мальцовской. Іn: Копорова, К., ед. (2017) Studium Carpato-Ruthenorum 2018. Штудії з карпаторусиністікы 10. Пряшів: Пряшівска універзіта в Пряшові. ISBN 978-80-555-1952-4, c. 62-73.

[11] Форма стереотіпу – фіксованых постоїв – котры собі вытваряють членове ґруп (в нашім припадї народа) самы к собі. Выядрює ся в них усвідомлёваня ґруповой ідентіты, суть вытваряны на закладї властной скушености з членством во властній ґрупі і на познаню членів іншых ґруп, взникають спонтаннї і іраціоналнї, суть передаваны традіціёв, устным поданём, і т. д. Автостереотіпы суть звычайно ідеалізованым образом властной ґрупы, лем даколи суть і себекрітічным ці іронічным зображінём себе самого. (Переложене із ческого языка). Sociologická encyklopedie [online]. Dostupné na: <https://encyklopedie.soc.cas.cz/w/Autostereotyp_a_heterostereotyp>

[12] ПАВЛІЧ, М. (2019). Віршы Даньєлы Капралёвой з погляду екокрітікы. Іn: Копорова, К., ед. (2019) Studium Carpatho-Ruthenorum 2019. Штудії з карпаторусиністікы 11. Пряшів: Пряшівска універзіта в Пряшові – Центер я     зыків і култур народностных меншын, Інштітут русиньского языка і културы, с. 43-55.

[13] Позерай: ПАВЛІЧ, М. (2016). Тематізація народной ідентіты в поезії Миколая Ксеняка. In: Dynamické procesy v súčasnej slavistike. Zborník príspevkov z medzinárodnej vedeckej konferencie 3. – 4. novembra 2016. Editor: PhDr. K. Koporová, PhD. Prešov: Prešovská univerzita v Prešove – Centrum jazykov a kultúr národnostných menšín – Ústav rusínskeho jazyka a kultúry, c. 234 – 244; ПАВЛІЧ, М. (2020) Оцїнїня творчости Миколая Ксеняка як цїложывотного проєкту зміцнёваня русиньской народной ідентіты. Іn: Копорова, К., ед. (2020) Studium Carpatho-Ruthenorum 2020. Штудії з карпаторусиністікы 12. Пряшів: Пряшівска універзіта в Пряшові – Центер языків і култур народностных меншын, Інштітут русиньского языка і културы, c. 58-67.

[14] Половина зборника є написана в русиньскім языку, друга в словацькім, причім не іде о переклад тых самых віршів з єдного языка до другого, але о оріґіналны віршы написаны двох языках.

[15] ПАВЛІЧ, М. (2017) Літературна рефлексія войны в оповіданях Людмілы Шандаловой. Іn: Копорова, К., ед. (2017) Studium Carpato-Ruthenorum 2017. Штудії з карпаторусиністікы 9. Пряшів: Пряшівска універзіта в Пряшові – Інштітут русиньского языка і културы – Центер языків і култур народностных меншын, с. 15.

[16] Переложене з анґліцького языка. Oral history [online]. Доступне на: <https://en.wikipedia.org/wiki/Oral_history>

[17] КСЕНЯК, М. (2002). Біда Русинів з дому выганяла. Пряшів: Світовый конґрес Русинів, ISBN 978-80-88769-32-9, 126 с.

[18] БОДНАР, І. (2021) Стары рущаньскы пригоды. Пряшів: ОЗ Колысочка – Kolíska. ISBN 978-80-8244-000-6.

[19] ГОРАК, К. (2020) Адолф Івановіч Добряньскый: Зоря на небі, а над головов штранґ. In: ПАДЯК, В. – М. ПАВЛІЧ, едс. (2020) Театер Александра Духновіча: 30 років. Выбер з репертоара. Пряшів: Выдавательство Пряшівской універзіты, ISBN 978-80-555-2656-0, с. 249-276.

[20] К тому нас іншпіровав Zakliaty kláštor успішного словацького писателя Юрая Червенака, в котрім выступує збератель фолклору Павол Добшіньскый. Реална історічна особность є функчнї запоєна до детектівного патраня дякуючі Добшіньского зналостям фолклору даной области. Докладный історічный выскум і конзултації з одборниками потім заручують, же такый літературный чін буде без „перекручованя історії‟ або зневажованя одказу історічной особности. Анотацію книжкы Zakliaty kláštor мож найти онліне на: <https://cervenak.sk/clanok/zakliaty-klastor>

[21] Автор быв за тот твір оцїнєный в рамках Літературного конкурзу Марії Мальцовской (орґанізованый Сполком русиньскых писателїв Словеньска) в р. 2017.

[22] Так мож пописати „тверду‟ наукову фантастіку (hard science fiction), котра хоснує зналости із хемії, фізікы, астрофізікы, математікы і т. д.

[23] „Мягка‟ наукова фантастіка (soft science fiction), котра хоснує главнї зналости із псіхолоґії, соціолоґії а т. д., замірює ся на псіхічне пережываня, вопросы моралкы і етікы в одношіню ку технічному проґресу.

[24] Даньєла Капралёва была за зборник Серна в (не)раю оцїнена Цїнов Александра Павловіча за оріґіналну русиньску літературу в р. 2019. Людміла Шандалова была за книжку Червеный берег оцїнена таксамо Цїнов Александра Павловіча за оріґіналну русиньску літературу в р. 2017. Місія Владїслава Сивого была оцїнена в рамках 8. Літературного конкурзу Марії Мальцовской в р. 2021.

Михал Павліч: Літературна рефлексія войны в оповіданях Людмілы Шандаловой

Leave a comment

ЛІТЕРАТУРНА РЕФЛЕКСІЯ ВОЙНЫ В ОПОВІДАНЯХ ЛЮДМІЛЫ ШАНДАЛОВОЙ

Михал ПАВЛІЧ

 

Abstract
Our article deals with the depiction of the war in the prose of Ludmila Šandalová, the Red Shore. The author of the middle generation of Rusyn writers is desribing war atrocities, which affected the inhabitants of villages Nižný Verlich, Jurkova Voľa and town of Svidník. Her prose is based on the narrative of the family and direct witnesses of bombing, focused more on the psychological side of the story, historical absents. At the same time, characters of the prose are ordinary people from the village, not the war heroes or those who decide on the course of the war. We can include The Red Shore in the current Rusyn literature that deals with memories and experiences of people.

Key words: World War II., Psychological prose, Memorial literature, Current Rusyn
prose.

 

Сучасна русиньска література є в подобнім ставі як кодіфікованый русиньскый язык, котрого норматівна подоба все підлїгать змінам і управам і по выше двадцятёх роках. Не беспрічінно ся тот період называть русиньскым оброджінём, котре є єднак шансов про упевнїня русиньской ідентіты, но єдночасно нукать простор ренесанції і зновузроджіню русиньской літературы.

Сучасну русиньску літературу мож характерізовати наслїдно: Єй веце преферованым літературным жанром є ліріка, формов рітмічный співанковый характер сілабічной віршовой сістемы. Популарна є духовна, природна і любовна поезія, віршованы байкы і стишкы про дїти і молодеж. В меншiй мірї мож натрафити на епіку (частов є курта проза і байка), котрой главныма представителями є Марія Мальцовска, дале Штефан Смолей, Осиф Кудзей ці Василь Петровай.

Найвеце продуктівныма суть авторы найстаршой ґенерації русиньскых писателїв як Штефан Смолей, Штефан Сухый, Юрко Харитун, Миколай Ксеняк. Менше заступлена є молодша і середня ґенерація, но і ту мож спомянути мена зачінаючіх авторів: Домініка Новотна, Петра Семанцёва, Яна Сташкова, Петро Ялч, Людміла Шандалова, найновше
прибыли двоє авторы (поеты) – Даньєла Капралёва і Владїслав Сивый. Векшына з них была в роцї 2016 і 2017 участниками 8. i 9. річника Літературного конкурзу Марії Мальцовской.

Русиньска проза є часто заміряна на споминковы автобіоґрафічны тексты, котры ся обертають до минулости родного краю. Родне село і ёго околіця домінує (Русины традічно жыють в селах), важный є минулый час, не теперішнїй ці будучій. Главныма темами є народна ідентіта, споминаня на молоды часы і родный край, централнов фіґуров є мати. На другім боцї мож повісти, же в русиньскій літературї абсентують експеріменталны тексты ці темы.

I кідь нелітературной освіты, Людміла Шандалова як авторьскый саморост годна была просадити ся уж своёв першов выданов книжков з назвов Подьте дїти, што Вам повім… (2014). Збірка богато ілустрованой поезії адресованой дїтьскому чітателёви была оцїнена Міджінароднов літературнов преміёв Александра Духновіча за оріґіналну русиньску творчость в роцї 2015. Авторка пише тыж сценарї про школьскый театер.

На Фестівалї русиньской културы во Свіднику быв інсценованый єй сценарь WiFintená princezná (2015). Шандалова є і реґуларнов участнічков Літературного конкурзу Марії Мальцовской, котрый давать простор на просаджіня ся і незнамым ці новым писателям. В роцї 2016 зо своёв природнов і любовнов ліріков скінчіла Людміла Шандалова на другім містї, в роцї 2017 із стишками про найменшых обсадила третє місце.

Дотеперь послїднёв выданов книжков є Червеный берег (2016), збірка куртой прозы, котра є споєна централныма поставами жытелїв села Нижнїй Верлих і ёго околіцї на северовыходї Словакії. Село было через Другу світову войну спустошене руськым бомбардованём при вытискованю нїмецькых войск. Шість повідок є заложеных на росповідї авторчиной родины і жытелїв сел Нижнїй Верлих, Юркова Воля ці недалекого містечка Свідник, котры были прямыма свідками інціденту в часї Другой світовой войны. Протаґоністами не суть „войновы герої“ знеприятеленых штатів, але праві цівілне русиньске жытельство, герої-недобровольници, котры в каждій войнї терплять найвеце і нераз приходять о вшытко. Політічна сітуація ці конкретны формователї історії не суть вызначны, Шандалова акцентує псіхічне пережываня простых людей.

Книжку мож роздїліти на повіданя, одограваючі ся перед бомбардованём і через нёго. Авторка тоты два часовы факторы реґуларно черять, чім через контраст іщі веце зміцнює войновы страхы, і зато о то ефектівнїше перенашать чітателя до той нещастливой капітолы історії Русинів.

В єднім повіданю слїдуєме спокійный і гармонічный жывот Русинів, котры ся свідомо старають о свій статок і худобу, дїти грають піґы ці стрїляють палцём фасолю, зараз в другім повіданю наступить страх в очах, кідь їх домы выбухують, кідь ся треба вздати свого маєтку, жебы собі захранили голый жывот. Нераз босы і з плачом втїкати під охрану карпатьскых гор і лїсів з тихов молитвов на ґамбах. На єднім боцї собі єдна з главных протаґоністок – Марьча співать на Червенім берегу, їй родина варить левеш і приправлює пирогы, а о пару десяток сторінок ночне небо освітлює фосфорова жара бомбы а через день уж немож ани запалити огень, жебы холем загрїти перемерзнуте тїло. Співати ся никому не хоче, кідь страх паралізує.

Писателька бравурно описує ефект войны на чоловіка – молодого ці старого. Война не санує никого. Люде реаґують паніков і пудово, ховають ся в лїсї, штонайдале од огня, жебы ся не прозрадити неприятелёви, безують ся на охорону під великыма стромами. Нескорше але Шандалова зображує і резіґнацію, котра ся звышує з каждым голошінём будучого бомбардованя, война ся ставать сучастёв реаліты. Подобно ся мінить і настроїня дїтей, кідь відять, як ся бесстаростный період їх жывотів передчасно кінчіть і як їх нанькове терплять:

„Другый раз веселый, енерґічный, теперь втягнутый до думок, засмученый, незвычайно застараный хлоп высокого зросту, довгой твари, з густыма чорныма бровами, днесь вынятково з необрытвеным стерниском, вызерав старшый.“ (Шандалова, с. 39).

Часопростор мать в книжцї Червеный берег сімболічну функцію. Лїто значіть час гармонії і спокою, дїтинства і забавы, но і неуставной твердой роботы, котра приношать істоту і спокійность в селї. Бомбардованя ся зачінать на осїнь. Є то і період падаючого листя із стромів. Наслїдуючіх девять тыжднїв люде пережывають в недалекім лїсї. Атмосфера є непокійна, аж страшна, фурт падать додж, під ногами ся ховзать болото.

Нерозлучным сполочником на пути є страх зима і голод, но є лїпше быти під охранов природы, як у своїх обыстях. Конець осени і зачаток зимы выганять жытелїв з бункрів в лїсї, але люде і так вказують силну волю і дяку по нормалнім жывотї, не здаваючі ся своїх традіцій – приближуючіх ся Рождественных свят.

Перше з повідань книжкы – Мижё, нас приводжать до Нижнёго Верлиха, в котрім іщі нихто не знать, як ся сельска гармонія за куртый час змінить. Псіхолоґічный образ героя оповіданя, вісемрічного хлопчіка Мижя є вірный. Енерґічный і завзятый добродруг скумать околіцю родного села, котра є про нёго незнамым універзом. Є зато лоґічне, же кідь по великій бурї ся двигне уровень Ондавы, першый є там він. В тім на першый погляд барз простім повіданю мож відїти сімболіку і алузії на будучі подїї. Кідь дївчата зберають в лїсї ягоды, хлопцї їх „перепадуть“:

„«Ёй! Што то?!» дївчата ся сторгли. Перестрашено посмотрили за голосом, выдыхли сі аж як спознали хлопцїв.

Зъявив ся Мижё, за ним Янко. Обидвоме, махаючі довгыма паліцями на вшыткы бокы, розгортали высоку траву, жебы зробити перед собов стежку.

«Што вы ту робите?!» Янко намірив паліцю як пушку на дївчата і зацїлив. (Мижё, с.15)“

 

Мижё є нелем раз означеный як малый герой. Кідь ся зачне топити в дикій Ондаві, мож то відїти як одказованя на будучу беспомічность селян:

„Темна, брудна вода ся валила з гукотом і брала зо собов вшытко, што ся ї поставило до драгы (…) Марьча смотрила на молочнокавеёвы волны, як ся перевалюють єдна через другу, як вода несе згоры вшеліякы меншы і векшы дерева, поламаны конарї, як їх обертать доокола – раз горї вынашать, раз їх крыє глубоко під поверьх. (…) Рїка панує над молодым хлопцём. Несе го неконтролёвано.“ (Шандалова, с. 26-27).

Передвойновы повіданя звычайно описують реґуларный жывот, ёго креатівіту і бесстаростность мірных часів. Зображованя планых подїй ся замірює на образы страты влады над сітуаціёв і неконтролёваности, хаосу, глуку, темноты і сказы. Подобны образы мож найти такой в далшім повіданю з тітулнов назвов Червеный берег. Селяне допереду знають, же настане бомбардованя, но і наперек приправам суть беспомічны, кідь допаде перша бомба. Война із собов бере вшытко, што єй прийде до драгы, засягне жывоты молодых і старых. На кінцю суть жертвы войны похованы до студеной землї отрясаной выбухами, і в такых і подобных сценах авторка вказує, же світ ся став хаотічным містом, в котрім не є много часу плакати за близкыма:

„Гіркы хвілї про вшыткых. Але як довго може чоловік оддавати ся жалю, кедь го пронаслїдує вопрос – што дале? Як пережыти? Як вытримати першу ніч в лїсї? Ці може чоловік безнадїйно ся опустити коли ся треба найвеце хопити розуму? Коли треба передумати далшый крок? За вшыткых.“ (Шандалова, с. 77).

Протаґоністы суть в книжцї Людмілы Шандаловой і наперек стереотіпічным властностям Русинів – силы, покоры, нездоланости, завзятости і твердости – зображены барз людьскы і псіхолоґічно вірно. Розгодны отцёве родин і старостливы матери, побігуючі дїти і застараны дїдове і бабкы. Тых вшыткых схватить беспомічность і страх, кідь зачують о бомбардованю їх родного села, їх домів і маєтків, на котры было потрібне рокы твердо робити і одкладати грошы боком. Многы пішли за роботов до Америкы, а теперь їх снажіня са оберне на попіль. Роздїлы мож відїти і при описованю жытелїв Верлиха перед і почас тяжкого періоду їх жывота.

І кідь суть в книжцї притомны персоны каждой ґенерацї, Шандаловой росповідач є часто близко дїтей. На бомбардованя назераме оптіков молодого дїтвака, котрый не може похопити, што ся коло нёго дїє, чом треба втїкати з дому, першый раз ся стрїтить із насилнов смертёв ці є одорваный од своёй родины. Інтересным детайлом є наприклад сцена, коли Марьча зачує бісїду дорослых, но не знать порозуміти словам як словацькый штат, презідент Тісо, нова влада, і так чітателёви не може приближыти історічный контекст повіданя. То але не быв замір авторкы, котра преферовала псіхолоґічный нагляд на подїї войны перед історічным.

Каждый планый зажыток дїтьску душу трауматізує, зохаблять ю шоковану, без інтересу до бавлїня ся, лем быти чім ближе при родічах, котры знають што робити. Но ани вни не суть незмінены. Нараз страчають ілузії, зачінають уважовати о смыслї тых подїй, о тім, як войновый конфлікт мінять чоловіка на дике звіря. В силнім текстї повіданя з назвов В бункрї, Шандалова описує бесцїльне і тихе путованя протаґоністів з єдного міста на друге, як з пера писателя екзістенціалізму:

„Нашто є чоловік властнї на тім світї? Што робити, як глядати у своїй душі силу, жебы дотримати єдну з першых заповідей Божых – любити ближнёго свого як себе самого? І неприятеля? Такого неприятеля, якый натїгує руку на твій маєток? На людьскый жывот?“ (Шандалова, с. 206).

Червеный берег але не мож лем хвалити. Не кажде оповіданя книжкы мать достаточнї носну дїю, їх закінчіня є тыж даколи невыразне. Тензія дїї, єй скорость і наремность є веце раз перервана діґресіёв в подобі богатых інформацій о цїлім жывотї особы, на котру ся авторка моментално замірює. Тоты вступы вшезнаючого росповідача не суть природно запрацованы до композіції повіданя і лїпше бы было тоты інформації роздїлити поміджі діалоґы постав і єднотливы сцены.

Остатнї рядкы треба пожертвовати спрацованю книжкы, котра в твердім вязаню з простов обалков Браня Шандалы і є професіоналнов укажков книжного ремесла. Выданя книжкы в двох ґрафічных сістемах ілуструє слабшу зналость азбукы і тяжшу сітуацію русиньского школства, зато є але текст доступный і про тых, котры не знають азбуку. Людміла Шандалова в книжцї Червеный берег вказала, же є здатнов писательков, котра ся мать тенденцію, але і потенціал розвивати і має тот цїнный дар – флексібілно переходити од єдного літературного жанру к другому без заваганя. Няй выходить такых русиньскых книжок штонайвеце.

 

ЛІТЕРАТУРА

ПАДЯК, В. (2012). Нарис історії карпаторусиньской літературы XVI. – XXI. стороча. Пряшів: Сполок русиньскых писателїв Словеньска, ISBN 978-966-387-045-8, 140 c.

ШАНДАЛОВА, Л. (2016). Червеный берег. Свідник: тота аґентура, ISBN 978-80-972058-1-2, 248 c.

Mgr. Michal Pavlič
Prešovská univerzita v Prešove
Centrum jazykov a kultúr národnostných menšín
Ústav rusínskeho jazyka a kultúry
17. novembra 15
080 01 Prešov
Slovakia

michal.pavlic.urjk@gmail.com

Вышла книжка повідань про дїти авторкы Людмілы Шандаловой

Leave a comment

Далша книжка про дїти – по русиньскы.

У нас дома, в кутї за постелёв, ся найперше лем штось рушало. Потім з малого чорного клубятка выросла чудесна чорна ґуля. Може ани не так чудесна, а ани не аж так цїлком ґуля. Стырчать з нёй покривлены, дакус звішены ушка, а штири лабкы, што бігають скоростёв блеску. Гунятый хвостик жыво махать фурт, кедь ся над папульков розсвітять дві темноорїшковы очі. То є Найра. Хто не знать, хто є Найра, тому прозраджу, же Найра є пес. Дістала ся до нашой фамилії незвычайнов драгов, а каждый день є з нёв овелё красшый. Ай з єй мухами. А то нелем з такыма, што поїмать влюфтї, але і з вшеліякыма інакшыма. Вшытко вам розповім, лем собі посїдайте і занурьте ся до Найринчиного світа.

xxx

Zdroj: tota.sk

Тыма днями вышла з друку далша книжка авторкы Людмілы Шандаловой Маме дома псика (Выдала: тота аґентура як свою 11 публікацію, Свідник, 2022, 144 с.). Книжка написана по русиньскы і вышла в двох ґрафічных сістемах – азбуков і латинков.

-кк-

1 2 3 … 5