Укажка з книжкы Мілана Ґая – Моніка (АРК, 2022)

Як опало листя

Уж мі є начісто
голова сплянтана,
не спав я цїлу ніч,
лем лежав до рана.

Бо стрїтив я Тебе
створїня взнешене,
чекам коли прийдеш
і потїшыш мене.

Тїшу ся на стрїчу
і буду чекати,
коли буду годен
я Тебе обняти.

Не вірив я тому,
же у своїм віку
щі можу стрїтити
любов так велику.

Я Твоє серденько
на далеко чую,
коли оно плаче,
тыж за ним баную.

Вірь мі, моя міла,
же аж над тым жасну,
бо-м стрїтив в жывотї
так жену ужасну!

Знав бы я єм о тім
щі довго писати,
но вірь, же найлїпше
буде перестати.

Бо мі мої очі
уж слызы залляли,
не хотїв бы-м тото,
жебы Тя скламали.

 

Не вірив я нїґда

Не вірив я нїґда,
же так може быти,
же спрязнену душу
щі можу стрїтити.

Тота злата душа
мі так одповіла:
„Свій жывот із Твоїм
рада бы-м споїла.‟

Так їй у роботї
утїкають рочкы,
дома помеленькы
дороснуть дїточкы.

Без мужа їх она,
лем сама ховала,
бо ёго з родины
невіра забрала.

Жарливость безрадна
розум му дептала,
а любов ку женї
навікы пропала.

Зістала лем сама,
щі дїточок троє,
скламана жывотом –
„Ой, Боже, плано є!‟

Страчн собі цїню,
што Ты доказала,
бо ты любов свою
своїм дїтём дала.

Вчера єм Тя чекав

Вчера єм Тя чекав
довго до півночі,
не было серденьку
моёму помочі.

Зістало барз смутне,
побрало ся спати,
жебы скоро зрана
могло Тя чекати.

Ты тыж пішла сночі
дуже вшасно спати,
бо уж єм ся не міг
Тебе докликати.

Якбач Ты уж скоро
звечера заспала,
бо я писав Тобі,
Ты не одписала.

З книжкы Мілана Ґая – Моніка (2022, Академія русиньской културы в СР)