Недїльны віршы: Мілан Ґай

Дякую ті, Боже

 

Дякую ті, Боже,

днесь за далше рано,

же мі з постели

встати было дано.

 

Дякую ті, Боже,

повный Благодати,

помож мі навікы

при Тобі зістати.

 

Дякую ті, Боже,

же-м ся в здравї дожыв

днесь далшого рана,

і Тебе прославив,

як своёго Пана.

 

Ісусе мій добрый

 

Ісусе мій добрый,

повный Благодати,

што бы-м за твою доброту

я тобі мав дати?

 

Істо лем молитвов

я потїшу тебе,

зато із радостёв

пошлю єй до тебе.

 

Приймий молитвочку

од Раба своёго,

котру ті посылам

із сердця щірого.

 

Выбране з книжкы Мілана Ґая З нами Бог, 2019

Укажка з новой книжкы Мілана Ґая – Правдива выповідь

Правдива любов

Так є то оддавна,
одколи світ стоїть,
кажда добра мамка
за дїтя ся боїть.

Я свого сыночка
тяжко выховала,
жебы-м у жывотї
радость з нёго мала.

Нянько нас барз скоро
завчасу опустив,
іщі ся мій Янко
ани не народив.

Велё єм хотїла
у жывотї мати,
пішла єм родити,
не матуровати.

Жыли мы дость скромно,
што буду казати,
од єдной до другой
бідненькой выплаты.

Янко зматуровав
як вызнаменаный,
на высоку школу
быв одпоручаный.

Сидїли сьме в авлї,
як го промовали,
барз велику гордость
із бабов мы мали.

Ґратулуєме ті,
мій мілый сыночку,
уж лем домів приведь
даку невісточку.

Бабка цїла щастна
го міцно обняла,
до кешенї сака
пятьдесячку дала.

Не бійте ся, бабко,
і ку тому дойде,
може за куртый час
дака за мнов прийде.

Чудно мі кус было,
же так бісїдує,
може уж даяку
мі ай затаює.

Раз єм пришла домів,
ани-м не вірила,
у дверях єм шувне
дївчатко збачіла.

Была молоденька
із краснов тварічков,
а у правій руцї
із білов палічков.

Не могла-м у собі
сховати скламаня,
вшеліякы думкы
приходили на ня.

Гірко тяжко єм то
даяк вытерпіла,
жебы Янко мі высвітлив,
такой я хотїла.

Атрофія нервів,
так мі высвітлёвав,
коли своє дївча
тогды обгаёвав.

Централный выпадок
далше высвітлює,
видить періферно
ніч не заострює.

Барз одборно гвариш,
не розумлю тому,
то хочеш мі слїпу
привести до дому?

Вірю, же по часї
похопиш то сама,
бо ты єсь найлїпша
в цїлім світї мама.

Нїґда ся не змірю,
же єй хочеш взяти,
знаш, што лем траплїня
із нёв будеш мати?

Чом праві ты мусиш
таку собі взяти?
Велё того будеш
собі одрїкати.

Звышыв на ня голос,
бо го то трапило,
кедь єм ю як мамка
не прияла міло.

Зохаблю му часу,
няй пороздумує,
і може по часї
мі раз подякує.

Не робила єм ніч,
чекати-м зачала,
же прийде повісти:
мамо, правду-сь мала.

Кадыль я ходила,
всягды єм плакала,
чом тота Сілвія
до оч ёму впала?

Тїлько красных дївчат
ходить ту по світї,
чом праві мій Янко
таку мав стрїтити?

Занедовго пришло
сполочне вінчаня,
пережыла я там
велике скламаня.

Ани лем на обід
не хотїла-м іти,
тадь то не є правда…
не хочу вірити.

***

По одступі років,
уж я похопила,
еґоістка-м была
ку нёму – неміла.

Мала-м важну рану
перед пар роками,
также праву руку
одрїзали аж мі.

Думам собі, настав
про ня конець світа,
як без рукы пережыти
іщі далшы лїта?

Пришла ня Сілвія
з Янком навщівити.
Буду ваша права рука,
а вы ня водити.

Обняла єм дївча,
ку нїй ся стулила,
перепросила у слызах,
жебы одпустила.

Інформація о выданю книжкы Правдива выповідь Мілана Ґая.

(Выдаватель: Академія русиньской културы в Словацькій републіцї, выдрукованя: Tlačiareň svidnícka, s. r. o., выданя: перше, тіраж: 300 фалатків, с. 5-7, ISBN: 978-80-89798-26-1).

Вышла нова книжка Мілана Ґая – Правдива выповідь

     Із літературнов творчостёв Мілана Ґая ся русиньскы чітателї могли стрїтити главно на сторінках русиньскых періодік, літературной прилогы Русина – Поздравлїня Русинів, а тыж і в културно-хрістіаньскых часописах, котрыма суть Артос, Благовістник, ці раз до рока в Ґрекокатолицькый русиньскый календарь. Мілана Ґая мож характерізовати прімарно як автора духовной поезії (Молитва Русина в р. 2012, З нами Бог в р. 2019), як і рефлексівной і патріотічной поезії (Моїм родаком / Mojim rodаkom в р. 2016). Ґай є тыж автором публікацій научного характеру, спомниме Krasnobriďskyj monastyr (2019) і Bukivskyj monastyr (2019), як і книгы з характером кронікы села Sukov – moje rodne selo (2020).

   Теперїшня збірка Правдива выповідь (Позн. ред.: Обалка є вырїзом образу Александра Зозуляка: Мученик.) є главно меланхолічно ладжена, обсягує нелем духовну і рефлексівну поезію, але главно короткы віршованы тексты з епічнов пригодов, роздїлены до штирёх частей. Найобсялїша часть З нашого жывота описує жывотны пригоды обычайных людей, їх жывотны скушености, радости і старости, потїшіня і розчарованя. Ґай ся зосереджує на меджілюдьскы конфлікты, людьскы слабости і недостаткы (алкоголізм, жарливость), соціалный статус (поблагословлїня од матери перед свадьбов; одношіня будучой невісты і барз старостливой матери жениха; поставлїня слободной матери; бездомівство) ці проблемы, котры люде пережывають у істім віцї (самотности слободного чоловіка у середнїм віку, староба і прибываючі здравотны проблемы). Описаны сітуації автор даколи оцїнює ці своїм поствам і чітателём радить.

     Далшы дві части суть подобно меланхолічны аж смутны, Родне село і моя родина є емоціоналным выражінём чуття осамочености в одношіню ку родинї і єй стратї, ці к одлучіню од родного місця. Фраїрочкы мої описують любовны періпетії і розчарованя, Набоженьскы віршы на кінци збіркы ся обертають о поміч і внутрїшню силу на Бога.

     Збірка є присвячена дорослому чітатёлёви, вдяка множеству переданых тем ту мож найти паралелы з властныма жывотньма скушеностями Автор припоминать, же хоць каждого траплїня є про нёго тото найвекше, на другім боцї можеме найти рїшіня жыти дале і вдяка указаню на то, же не сьме самы.

(Выдаватель: Академія русиньской културы в Словацькій републіцї, выдрукованя: Tlačiareň svidnícka, s. r. o., выданя: перше, тіраж: 300 фалатків, чісло сторінок: 96, ISBN: 978-80-89798-26-1).

Недїльны віршы: Мілан Ґай

Зыйдий з неба

 

Зыйдий з неба,

Божа мати,

мене грїшного

підняти.

І подай

спомічну руку,

возьмий

на Божу науку.

 

Няй не упадам

до грїху,

принесь

про мене потїху.

За руку

возьмий грїшного,

приведь

до Царьства вічного.

 

Бо Господь

є справедливый,

неконечно

терпезливый.

Любить він із нас

каждого,

не падайте зато духом,

приходьте до нёго.

 

Ой, Боже мій добрый

 

Ой, Боже мій добрый,

повный Благодати,

за Твою доброту

што дам, Боже, я Ті?

 

Ой, Боже мій добрый,

тебе выхвалюю,

у Твоїй близкости

барз добрї ся чую.

 

Ой, Боже мій добрый,

Тебе велічаю,

у своїх молитвах

навік прославляю.

 

Ой, Боже мій добрый,

не мам страх із того,

кедь прийде послїднїй

день жывота мого.

 

Выбране з книжкы Мілана Ґая: З нами Бог, 2019

Укажка з творчости: Мілан Ґай

 

Думам на Тя, мілый Боже

 

Думам на Тя, мілый Боже,

днями і ночами,

коли нас Ты не сохраниш,

та што буде з нами?

 

Думам на Тя, мілый Боже,

на твою доброту,

бо помагаш нам зношати

тяжку біду-псоту.

 

Думам на Тя, мілый Боже,

у тяжкій годинї,

же помагаш вшыткым, ай мі

і моїй родинї.

 

Думам на Тя, мілый Боже,

на твою науку.

Хто, кедь не Ты, нам поможе,

дасть помічну руку?

 

Думам на Тя, мілый Боже,

все думати буду,

у молитвах своїх щірых

на Тя не забуду.

 

Ісус

 

Ісус то є світло світа –

котре хочу мати,

жебы-м го міг у темнотї

довго хосновати.

 

Ісус то є світло світа –

што буде світити,

хочу з ним быти на вікы

і ёго любити.

 

Ісус то є світло світа –

приступне каждому,

лем отворьте ёму дверї

до своёго дому.

 

Ісус то є світло світа –

про нас, про каждого,

із ним буде жывот вічный,

не зречте ся ёго.

 

Ісус то є світло світа –

то є пристав вічный,

у проблемах і хворотї

все тобі спомічный.

 

Ісус то є світло світа –

доступне каждому,

не одступуйте од нёго,

клічте го до дому.

 

Ісус то є світло світа –

повне благодати,

із ним твоя выгра іста,

кедь го будеш мати.

 

Выбране з книжкы Мілана Ґая З нами Бог, 2019

Укажкы з творчости: Мілан Ґай

Ангел хранитель

 

Святый ангел

Хранитель

хранить з нас

каждого,

од нашого

народжіня

до віку

старого.

 

Хранить нас

од напастей

і од злого

дїла,

бы каждого

із нас душа,

сохранена

была.

 

Всягды він

ходить із нами,

все нас охранює

і про наше

благо, добро

все на нас

мерькує.

 

Дякуйте Господу

 

Дякуйте Господу

з неба высокого,

же він вас сотворив

ту до світа того.

 

Дякуйте Господу

за ёго науку,

же вас од молода

спроваджав за руку.

 

Дякуйте Господу

за своїх родічів,

же вам безстаростный

жывот забезпечів.

 

Дякуйте Господу

із „вічного‟ світа,

же вам дав дожыти

аж по стары лїта.

 

Выбране з книжкы Мілана Ґая З нами Бог, 2019

Укажкы з творчости: Мілан Ґай

Дякую ті, Боже

 

Дякую ті, Боже,

за днї жытя свого,

же єм ся днесь дожыв

зась рана далшого.

 

Вставам я завчасу

до рана скорого

і прошу здравічка

од Господа свого.

 

Дай мі, Боже добрый,

од тя благодати,

жебы єм цїлый день

міг зась „фунґовати‟.

 

Дякую ті, Боже,

за твою доброту,

жебы єм щастливо

докончів роботу.

 

Пресвятая Дїво Мати

 

Пресвятая Дїво Мати,

Не дай нам в грїху остати,

все подай помічну руку,

приведь на Божу науку.

 

Выпрось нам у свого Сына,

кедь постигне нас пробина,

чім скорше покору вздати

сповідёв грїхы одняти.

 

Пресвятая Дїво Мати,

не перестань помагати,

тым, котры то потребують,

кедь лають, грїшать,

збыткують.

 

Пресвятая Дїво Мати,

з тобов хочеме зістати,

в жывотї своїм, на вікы

одданы твої вірникы.

 

Пресвятая Дїво Мати,

не перестань помагати,

з драгы наверний каждого,

кедь грїх переможе ёго.

 

Выбране з книжкы Мілана Ґая З нами Бог, 2019

Мілан ҐАЙ: Споминаня на молоды рокы (3.)

Може же ай вни вели бісїду о своїх танечникох і годнотили їх.

По короткій павзї музиканты зачали приправу на далше коло співанок а Іван з Мірком уж стояли коло стола дївчат, жебы їх знова вызвали до танцю.

Тото танечне коло уж было таке смілїше і самостатнїше. Каждый у танцю конверзовав із своёв танечніцёв. Іван быв „налїпленыйˮ на Марьцї, певно єй тримав і вів танцём. Тота была страшно ганьблива і скупа на слова, же аж мав таке чутя, же ся одтягує од нёго. Марька о ёго ногы ай гев-там закоповала, або стала на ногу, а потім ся выправдовала: „перебачте‟.

„Ніч ся не стало,‟ одповідав Іван „Маме дость часу а я обіцям, же до рана, кедь будеме вєдно танцёвати, піде нам то єдна родость.‟

Міло ся усміхла, аж єй почервенїли личка. Выужыв такой сітуацію, не завагав і представив ся Марьцї, же ёго мено є Іван.

„А вас як клічуть, яке є ваше мено?‟

„Я єм Маря.‟

„Шувне мено,‟ повів Іван.

„Ей, де там шувне,‟ одповіла му ганьбливо.

Звідовав ся єй на мено лем так із слушности, ай кедь уж добрї знав, же як ся пише, бо передтым му то спомянув Мірко.

„Можеме собі потыкати?‟

Прикывла: „Добрї.‟

Іван вів бісїду, але по цїлый час єй не переставав слїдовати і позерати ся до оч, же ся аж ганьбила. Збачів, же є іщі даяка несміла і коло дакотрых вопросів неіста, ганьблива або просто не хоче одповідати.

Як докончіли музиканты коло, Мірко і Іван одпровадили дївчата ку їх столу. Од свого стола забрали стілцї і пішли собі сїсти ку дївчатам на дакус бісїды.

Споминали на сполочны жываньскы у Фалківцях і як їм было добрї вечерами сидїти і співати коло огня.

„Но але я єм там даяк не відїв Марьку?‟

„Та она з нами іщі тогды не ходила, бо мама єй не хотїла пущати,‟ повіла Мілка.

На тоты слова такой зареаґовав Іван і подумав собі, же то буде наісто прічіна, чом є така ганьблива при танцю.

„Видить ся, же є іщі дость молода,‟ і зачав о тім роздумовати.

Далше коло вызвав зато до танцю Мілку, жебы із нёв побісїдовав якраз о Марьцї. Довше ся уж познають, але нїґда ани словко не повіла, же мать таку шувну сестернїцю, котра такой лагодила ёго оку.

„Знаш, Іване, она іщі ходить лем на основну школу, до девятой класы, властнї теперь буде кончіти, но а вызерать то так, же піде штудовати до Кошіць. Акурат днесь была у нас дома, та зато сьме єй закликали, ці не піде з нами танцёвати. Мусили сьме єй але піти выпросити од мамкы і обіцяти, же буде з нами, также за ню одповідаме а вєдно прийдеме ай домів. Што, може єсь ся до нёй залюбив?‟

„Но, поправдї повіджено, цалком є шувна. ‟

„А коли так плануєте іти домів?‟

„Увидиме, як то ту буде продовжовати, як ся будеме забавляти.‟

„Не бій ся, она без нас сама не піде ниґде.‟

Коли „высповідав‟ Мілку і по танцю пішли сїсти назад ку столу, мав такый грїючій спокій, же што ся вшытко дізнав о Марьцї.

Оправдав ся дївчатам, жебы пробачіли і пішов вонка перед салу, де у тім часї уж фунґовав буфет. Дакотры ту попивали, співали і голосно бісїдовали.

Купив фляшку вина і штось закусити, попросив шість погариків і пришов назад. Сїв за стіл, де тыж іщі дакотры з дївчат хыбовали і позвідовав ся, де суть остатнї?

„Пішли вонка на свіжый воздух,‟ повіла Яна.

„Тадь я там быв а не відїв єм ани єдну з них.‟

Повів то зато, бо поглядом глядав Марьку. Якраз она му ту хыбовала. Попозерав ку дверям і збачів, як приходила ай з камаратков Любков. Вели бісїду о дачім інтереснім, бо Любка єй дашто руками пояснёвала.

Пришли ку столу і помаленькы посїдали на свої місця. Іван встав і попросив ся дївчат, ці може їм поналивати вина. Коли не дістав одповідь, тo порозливав по пів погара вина каждому. Кедь уж вшыткы сидїли коло стола, понукнув їх.

„Прошу, підоймийте погары і выпийме на здравя, зознамлїня, і думам, же і на будуче камаратство.‟

Почерькали погарами а Іван позерав до оч Марьцї, котра была на погляд ганьблива. Позоровав, же собі цморькла кус вина і одложыла погар на стіл.

„Та што, Марько, тобі тото вино не смакує?‟

Ганьбливо кывла плечіма, засміяла ся і додала: „Я буду помаленькы ай із Любов попивати.‟

Сидїли тихо коло стола і позерали єден на другого. Мірко сидїв близко Яны і Мілкы і вели меджі собов бісїду.

Капела ся зачала рихтовати грати далше коло а по першых тактох музикы Іван уж кликав Марьку до танцю.

Мірко зістав сидїти коло трёх дївчат. Чекав, хто прийде вызвати до танцю остатнї дївчата. Накілько лїпше познав Мілку і Янку, по взаёмнїй бісїдї з нима, вырїшыв закликати до танцю блондяву Любку, котра даяк цїлый вечур не была доброй дякы.

В танцю ся єй позвідовав, чом є така без налады.

„Але, танцёвала єм передтым з єдным, а мав выпито, та знате. Добрї, же сьте по ня пришли вы, бо може бы ня зась пришов отравлёвати і вызывати до танцю тот пяный.‟

Любка была шувна атрактівна блондіна молодых років, та не чудо, же кажде коло мала велё нападників, меджі нима ай того споминаного пяного.

За куртый час уж на танечнім паркетї танцёвали ай Мілка з Янков, так же в куртых перерваах меджі співанками уж стояли сполочнї у колї єден близко другого.

Іван танцёвав з Марьков і вызвідовав ся єй о вшыткім можнім. Хотїв знати, де у Фалківцях бывать, што робить єй мамка і отець, а ай чім веце о нїй самій. Ай кедь в основнім уж де-што знав од Мілкы, веце-менше собі то хотїв особно овірити іщі од нёй. Самособов, же єй запропоновав, ці бы за нёв міг даколи прийти до Фалковець.

Стисла плечіма і неістым голосом додала: „Кедь будеш хотїти?‟

„Та правда, же буду!‟

Бісїду їм перерушив конець співанкы і танечного кола а Іван одвів Марьку сїсти за стіл, тримаючі єй коло паса.  Посміленый єй одповідёв, сїв собі близко нёй і продовжовав у бісїдї.

„Так повіджме, же кебы єм за тобов пришов, де тя найду? Де а коли ся стрїтиме?‟

„Найлїпше бы было на другый тыждень у суботу. Моя мама продавать у обходї, але кедь там прийдеш, та одкаж по Мілцї або Янї. З нима ся познаш і они по ня прийдуть.‟

Добрї, же іщі то як-так стигнув і быв барз радый, же Марька му дала яку-таку надїй, можность на їх першу стрїчу.

Была выголошена курта перерва, бо капела ся побрала на вечерю дашто закусити. Дївчата вырїшыли, же збыточнї будуть чекати і роздумовали, радше підуть домів. Пішо до Фалковець то было дость далеко.

Іван зосмутнїв, як зачув, же хотять піти домів, але в духу го грїло чутя, же є вшытко в найлїпшім порядку. З Марьков то мав договорене на суботу, тримав єй близко себе і вєдно із камаратками ся поберали вонка перед културный дім.

Было там веце дївчат і хлопцїв із сусїднїх сел, котры ся зберали ку влаку. Дакотры одходили домів на моторках а по дакотрых пришли ай авта.

Іван з Мірком выпровадили свої камараткы, розлучіли ся і обіцяли, же на другый тыждень ся увідять.  Іван тримав Марьку за руку і обіцяв, же у суботу прийде вєдно ай із Мірком на моторцї. На розлучку єй поцїловав на лице так несподївано, же ся не стигла одтягнути. Наісто з тым не раховала.

„Так агой у суботу.‟

Марька без слов пошатовала за дївчатами, аж заникла у тмі.

(Выбране з Літературного конкурзу Марії Мальцовской, рік 2019.)

Мілан ҐАЙ: Споминаня на молоды рокы (2.)

По приговорї наслїдовав проґрам, котрый зачали членове кутурного середовиска із Гуменного танцями.

Поступнo ся вымінили хоры співачок з Лабірця, Красного Броду, Габуры. Людей може найвеце побавив народный розповідач із Гуменного своїма гуморныма розповіданями із жывота.

Так ня нападать єдна пригода што розповідав: „Циґанам ся народив сын. Кедь ся вшыткы посходили на хрестины і попивали, єдного напало взяти Циґанча на рукы, тай так повідать:

„Но та повідж мі, няньку, што буде із того твого сына як выросте?‟

„Но, та як на нёго так позерам, може із нёго буде хырный музикант, такый як я.‟

Другый стане і повідать: „Не маш правду. Не видите, як шермує з руками і ногами, векслак буде з нёго.‟

„Го-го го, то буде богач.‟

Наконець повідать тот, што го тримле на руках:

„Ани єден, ани другый не мате правду, він буде політік. Попозерайте ся на нёго, до оч ся мі сміє, а до рук мі уж наложыв…‟

Но та так то даяк подовжовало, аж до конця културного проґраму, покы ся уж і подакотры старшы люде зачали розходити. На несподїваня были ту ай дакотры із близкых сел і міст – із Фалковець, Красного Броду, Лабірця і Гуменного. В них дакотры нашы селяне мають своїх близькых, родину, мужів, жены або доконця і з тамады походять.

Із прибываючіма годинами старшых людей убывало а наопак сходили ся молоды, бо мала быти сполоченьска забава аж до рана. Но а така річ є про молодых як створена. Музика буде грати аж до рана, также о забаву є постаране а што є на тім найлїпше, же то буде задарьмо.

Орґанізаторы зачали помалы перемістнёвати столы із стілцями попід облакы наоколо салы. Коли уж было тото вшытко нарихтоване, на сценї помалы кончіла приправу ай капела, яка зачала ладити музичны інштрументы і пробовали мікрофоны знамыма словами: „раз два, раз два‟. Молодеж, але ай дакотры женачі з родинами зачали помали сїдати поза столы а за короткый час сала была скоро заповнена.

Сельскы парібци лем зазерали, де посїдають дївчата із сусїднїх сел, котры іщі обчековали і стояли перед дверями. Може іщі не были рїшены, ці ту зістануть або одыйдуть даґде інде. Вызерать то але так, же зістануть, бо на околишнїх близкых селах акурат в тім часї не была нияка забава, а ту то мають ай задарьмо.

По першых тактох музикы не танцёвав нихто, танечный паркет зістав порожнїй.

Парібци позерали по дївчатах а дакотры їх дослова очами „гіпнотізовалиˮ і робили сі планы, же котру першу підуть вызвати до танця.

За єдным столом сидїли штирёми камаратя: Іван, Мірко, Штефан і Володё. Ай їх тема была тыж о дївчатах, котры поступно оцїнёвали. Мірко повів: „Іване, тоты штири дївчата, што там сидять за другым столом напроти нас, дакотры із них уж познаме, нє?‟

„Маш правду,‟ одповів і потвердив, же суть із сусїднёго села Фалківцї: „Тота з чорным волосём є Яна а коло нєй направо сидить єй сестра Мілка. Были сьме із нима уж пару раз минулого року через лїтнї вакації на жываньскій у їх селї, памяташ?

„Та то твої сестерніцї, кедь добрї памятам, ці нї?‟

„Так як повідаш. Тоты далшы дві не познам.‟

Коли дївчата попозерали ку їх столу і кывнутём головы поздравили, закывали їм ай они а Мірко такой пішов за нима, ку їх столу побісїдовати. По звітаню і короткій бесїдї, вернув ся назад, але уж ай о дашто мудрішый.

Іван збыстрив погляд, тай ся звідує: „Но та што єсь зістив?‟

„Тота менша довговолоса є сестерніця Яны і Мілкы – Марька, а тота загадна четверта блондіна є зясь Марькина добра камаратка і єй сусїдка Люба.‟

Іван не скрывав інтерес о Марьку, котра му такой упала до ока. Не міг од нєй очі одвернути, так го притяговала своїм вызором, довгыма, помалы аж скоро по пас волосами і красным усмівом. Дотеперь єй іщі ниґде не відїв і не стрїтив.

Іван му такой дав прпозіцію, ці підуть за нима танцёвати, як зачнуть грати. Было то іщі таке неісте од каждого із них, бо дївчат было веце, также іщі не были рїшены, хто де і за кым піде. Согласны але зістали у тім, же перше „загрїваюче“ коло бы найлїпше было потанцёвати із знамыма камаратками.

Мірко повів, же теперь піде за чорноволосов Янов, Іван же за Марьков, но а Штефанови і Володёви в основі было єдно, хто за котров піде, бо никотру із них не знали.

Кедь зачали першы тоны музикы, такой „мастили“ ку їх столу і єден по другім вызывали дївчата до танцю. Остали танцёвати поблизко себе а через павзу меджі співанками переговорили вєдно по пару слов.

Як скончіло танечне коло, одпровадили дївчата ку столу і подяковали за перше выдарене танечне коло. Парібчаци ненападно слїдовали реакцію своїх танечнїць, котры зачали сполочну дебату.

(Выбране з Літературного конкурзу Марії Мальцовской, рік 2019.)

Мілан ҐАЙ: Спoминаня на молоды рокы (І.)

Быв шумный теплый юновый день. Вітор приємно пофуковав і гласкав каждого, хто у тiм часї быв вонка. Може про дакого бы было лїпше посидїти даґде в холодку під красно розцвитыма черешнями або ябліньками і так ся хранити од острого ярьнёго сонця. Люфт, котрый ся шырив додалека, быв насыченый пахом розцвитых черешень. І пчолкы усиловно лїтали коло розцвитых стромів, же аж было чути як перелїтали з єдной квіткы на другу.

Кілько квітя їм треба перейти, жебы назберали доброго маёвого меду? Кілько раз ся їм треба навернути до свого уля, жебы наповнити порожнї рамикы? То ся істо не дасть лем так легко зраховати. Но але справды маёвый мед є найлїпшый. Каждый лем такый зганять, бо він є найякостнїшый.

На луцї весело полїтовали лотаї. Было радость на них смотрити, як собі з нима вітор пограє. Їх некоордінованы погыбы были смішны аж хаотічны. Але і так ся їм подарило стрїтити в тім хаотічнім лїтаню з другыма. Было видно, як єден другого притяговали і такой ся взаёмнї пронаслїдовали і полїтовали єден близко другого. Даколи ся їх стрїтило веце і полїтовали і у векшых ґрупах.

Наше село жыло могутныма приправами на ославы 440 рочніцї од першой інформації о нашім селї. На містьскім урядї председа із таёмником приготовляв проґрам. Вшытко  ішло, як ся говорить – як по маслї. Дакотры пункты проґраму было треба вымінити за другы бо заїднаны фолклорны ґрупы уж на дану дату не мали вольны терміны, зато быио потребне робити такы зміны.

Але і так ся подарило даякый проґрам зоставити і за помочі Гуменьского културного освітнёго середовиска. Боком не зістали ани сельскы фолклорны ґрупы з Габуры, Красного Броду ці Меджілаборець.

Тыждень перед великым днём “Д„ ся приправа ослав несла в найвекшім темпі, лем жебы ся не дай боже на дашто не забыло.

Сполок жен із села мали приготовити даяку выставу ручных робот із звыками села, котры бы мали быти презентованы на споминаных ославах. Не мало бы ся забыти ани на актівіты сельского пожарного сполку, котры ведуть до далекой минулости, коли ся о селї Суків говорило аж в самій Празї. Ту дївчата были на конкурзї а барз добрї обстали, бо были першы. Зато тота традіція ся дотримує ай на дале.

До културного середовиска села бы мали вести першы крокы родаків із села, котры про тото село дашто здобыли, або котры застають по розлічных містах важны ведучі позіції такы як учітель, професор, судця, доктор, інжінїр, умелець і так далше. Ту про них буде приправлене привітаня із короткым проґрамом і записом до сельской кронікы. По тім актї бы мав наслїдовати културный проґрам у самотній салї културного дому. Околіця културного дому бы мала быти окрашлена малыма березками і пантликами вшеліякой фарбы. Над вступныма дверями бы мав быти напис: „Вітайте краяне і родаци“. Также така была представа урядників села.

Конечнї але надышов день ослав. У селї то уж од рана, як ся повідать, фырчало як в улю. Вшытко ішло подля „гармоноґраму“ – розпису, котрый мав у руках председа сельского уряду і вшытко перевірёвав.

– Ту охабте місце, як сьме повідали, про парак, де будеме варити паркы а на ґрілї печі ковбасу про каждого, хто ся превкаже листком, котрый собі буде мочі купити за сімболічну цїну. Бо знате, кедь бы то было задарьмо, дакотры бы то може ай знеужывали а пішли бы веце раз. Коло споминаного місця дайте пару столів ай із стілцями, жебы было де сїсти і так сі в спокою посмаковати на парках ці ковбасї. Доокола поставте опараджены березкы, жебы робили тїнь од сонця. Самособов, же поблизку бы мав быти і вычап з пивом ці мінералками де бы ся такой дало, як ся гварить загасити жажду по смачній добротї.

Пришли ай кочовы комедіянты. Быв ту колоточ про дїти, стрїлніця, де ся дало дашто выстрїлити. А кому ся в тім кумштї не дарило, та сі могли выстрїлити із себе…

Зачали приходити селяне, родаци, краяне і позваны гостї.

Културный дім ся помаленькы заповнёвав до послїднёго місця. Дакотры ай стояли. Важнїшы гостї мали стрїчу у сельскій бібліотецї, котра ся находить на першім штоку.

Славности отворила приговором і увітанём таёмнічка сельского містского уряду. Потім каждый з позваных мав дашто повісти: представити свою родину, свій нагляд на село з котрого одышов до світа, де і як сучасно жыє, што робить….

Помалы годину і пів тримала тота церемонія привітаня а поступно ся представлёвали родаци. Дакотры ту были із своїма женами, або наспак, хлопами, або і лем єднотливо. Мож было выслухати доїмавы повіданя із їх жывота. Многы з них зачінали у сельскій школї, в котрій тогды по цїлый свій жывот учів леґендарный учітель Федор Кумічак.

– Даколи найглавнішыма і найважнїшыма особами в селї были учітель, священик і биров. З той „тройкы“ треба дати честь главнї учітелёви Кумічакови, котрый быв добрым і честным чоловіком і ерудованым шпеціалістом. Почас ёго учітелёваня у нашім селї, де він ай бывав, выховав многых школярїв, котры досягли высокошкольсьу освіту.

Можеме зато гордо повісти, же ай тоты, што ся ту днеська на стрїчі родаків презентують, суть властно бывшы школярї, котрых він учів, котрым дав основы до жывота, за што му правом патрить велике подякованя.

Крокы многых вели до світа, векшых міст де выштудовали, а дакотры із них там зістали. Їх родічі про них не мали грошы ани лем на влак. Мусили ходити пішо до мещанкы до Меджілаборець. Така, вера же, была гола правда, кедь єм ся многых із них звідовав.

Не забыли припомнянути, же в зимі требало до ташкы прибалити ай даякы клатикы дерев, жебы в школї не сидїли в холодї. Бо зимы в тых часах не были такы як днеська, але поряднї знали потрапити морозом, же аж за нохтї заходило, як знали повідати стары люде.

Натерпіло ся і находило пішо немало школярїв, главнї в зимі коли і снїгу было гойно. Знам добрї бо памятам, же даколи у нас быв кермеш на Михала а то уж у тім часї была туга зима, не так як теперь. Памнятам, як потічок уж быв покрытый ледом, а мій нянько выганяв напоїти худобу до прорубы.

Вернийме ся але назад ку нашым родакам, якы помалы у сельскій бібліотецї закончовали церемонію представлёваня і помалы зачали приходити до салы културного дому.

Ту бы ся за короткый час мав зачати културный проґрам. Каждый із покликаных родаків глядав своє означене місце, де бы мав сидїти, жебы у тім быв даякый порядок і нетерпезливо чекав на зачаток выступлїня.

По куртім часї ся перед опону поставив председа сельского уряду, котрый перечітав куртый приговор о першій інформації о нашім селї.

Было то цалком інтересне поданя главнї о тім, як наше село пришло ку назві – Суков.

Даколи у давных добах ту углярї палили угля з дерева, а якраз тото дерево было барз ґузовите, таке, же мало велё ґузів-суків. Так, удайнї, подля того взникла ай назва нашого села Суков.

(Выбране з Літературного конкурзу Марії Мальцовской, рік 2019.)

1 2