Вышла книжка АРК в СР – Мілан Ґай: Несповнены слюбы

Мілан ҐАЙ, народженый 23. 7. 1954 у Сукові, жыє і творить в Меджілабірцях, теперь выдав 11. свою книжку в русиньскім языку.

Творы сучасной русиньской літературы на Словакії суть проявом довготривалых снажінь і актівностей у рамках періоду третёго народного возроджіня, котре надале проходить. Знакми той літературы є окрем іншого адресованя творів як дїтьскому, так і дорослому русиньскому чітателёви. Про писательску карьєру Мілана Ґая тоты знакы суть платны.

На першый погляд ся здасть, же найновша книжка Несповнены слюбы є прозов адресованов дозріваючому чітателёви, котра в сучаснїй русиньскій літературї на Словакії скоро апсентує. Ґай розповідать пригоды ґрупы камаратів у часї почас їх переміны із штудентів на дорослых хлопів і почас здобываня робочіх скушеностей. Хоць бы то служыло чітателёви на ідентіфікацію з особами, якы бы му были пертнерами почас снажіня зорьєнтовати ся у дорослім жывотї і гляданю ёго смыслу, не є то так. Автор присвячує скоро цїлу увагу главно особі Івана і ёго першій любви, взаємному спознаваню ся, тужіню і трапіню.

Путованя за школов і роботов служыть главно про описаня навертаня ся домів і за родічами, ку постійным робочім повинностям на селї, коты суть фарбисто і подробно описаны. Особы молодых хлопцїв нераз споминають на минулы зажыткы і планують будучі стрічі. Пригоды суть носталґічно ладжены, їх дїя є без выразнїшых конфліктів, і хоць были Несповнены слюбы, може, адресованы доспіваючім, з высше спомянутых причін поважуєме публікацію за вгодну скорїше про старшу ґенерацію чітателїв, котра тоту книжку оцїнить омного раз веце, як тота молодша.

Мілан ҐАЙ ославив 70 років

Наш юбілант

Член Сполку русиньскых писателїв Мілан ҐАЙ ославив 70 років

Народив ся в селї Суків (окр. Меджілабірцї) 23. юла 1954. Дома в родинї выростав із штирёма сородинцями. У роднім селї Суків зачав у 1960 роцї ходити до основной школы, де го першый рік учів важеный учітель Федор Кумічак. Далшы штири рочникы го учіла панї учітелька Марія Гірнякова із Красного Броду, котра пришла бывати до села.

 

Свої першы стишкы зачав писати уж на основній школї в Меджілабірцях. Была то школа, на котрій ся учів ай україньскый язык, зато ёго першы стишкы были опублікованы в тогдышнїм україноязычнім дїтьскім часописї „Веселка“. Пізнїше ёго стишкы были публікованы ай в україньскім тыжденнику „Нове жыття“. По скончіню основной школы продовжовав в роках 1969 – 1974 навчаня на Середнїм одборнім желїзнічнім учіліщу в Кошіцях до року 1972. У юлу того самого рока наступив до роботы в рушнёвім депі в Пряшові. Жебы здобыти матуру продовжовав іщі два рокы попри заместнаню на тій самій вечернїй школї навчаня аж до року 1974, коли успічно зматуровав.

По абсолвованю воєньской службы (1974 – 1976) переступив до новоотвореного рушнёвого депа в Гуменнім, де сі зробив курз на рушнёводїча. У тій професії робив од року 1978 аж до одходу на пензію. По роцї 1989 ся Мілан Ґай вернув к літературній товрчости коли зачінать писати по русиньскы. Дакотры ёго віршы были опублікованы в „Народных новинках“ і їх літературнім додатку „Поздравлїня Русинів“ і в часописї „Русин“. Часть ёго творбы можеме найти в Ґрекокатолицькім календарю а тыж у културно-хрістіаньскім часописї „Артос“, „Ґрекокатолицкім календарю“ і „Благовістнику“. По выданю своёго першого зборника поезії „Молитва Русина“ (Пряшів: Академія русиньской културы в СР, 2012) ся став членом Сполку русиньскых писателїв Словеньска. Далша ёго книжка „Моїм родакам“ (Пряшів: Сполок русиньскых писателїв Словеньска, 2016), была венована, як говорить і сама назва книжкы, родакам і близкым. Была роздїлена на пять частей: Носталґія – Бог з нами – Співаночкы нашы – Балады – і Весело і смутно на валалї жыти. В роцї 2019 му вышли дві публікації научного характеру, „Кrasnobriďskyj monastyr´“ (2019) і „Bukivskŷj monastŷr´“ (2019), котры описують історію знамых русиньскых монастырїв.

В послїднїх роках вышли такы зборникы поезії: Правдива выповідь (2021), Моніка (2022). Мілан Ґай має на контї уже  13 публікацій в русиньскім языку. Того року приправлює на выданя свою далшу книжку (повіданя) – Несповнены слюбы.

К ёго жывотному юбілею му жычіме міцне здравя і много іншпірації у далшій творчости.

-кк-

Укажка з книжкы Мілана Ґая: Правдива выповідь

Соловей
Соловей у близкім лїсї
заспівав весело
і обывателїм лїса
послав так знамено.

Послав го голосным співом
скоро, завчас зрана,
і збудив із спаня
так лїсного пана.

Надавати зачав медвідь
рычанём із горы,
бо выходив він акурат
із глубокой норы.

Хто лем собі то дозволив
співом ня збудити,
і так скоро завчас рана
мене насердити?

Выстрашыло барз і пташків
голосне рычаня,
зобудило їх на стромох
із ночного спаня.

Но а як скончів соловей
свій спів у потічку,
гнедь спознали, хто є винный
за ранню розцвічку.

Рїка Лаборець

Коли выйдеш меджі Верьхы
на берег высокый,
увидиш Лаборець-воду,
якый він глубокый.

В Чертіжняньскім хотарї
спід землї выходжать,
а по дразї до далека
вшыткы воды зберать.

А в Гуменнім уж є нёго
дость велика плоха,
бо злїва до нёго тече
щі вода Ціроха.

При Стретавцї коло Воян
смерує до Угу,
котрый тече з Україны
з северу до югу.

Над електрарнёв Вояны
воды згромаждює,
бо цїлый великый завод
із нёв засобує.

Латоріцю стрїтить тиху,
барз лїнивый єй „крок‟
і вєдно течуть корытом
уж як рїка Бодроґ.

(Мілан Ґай: Правдива выповідь, Пряшів: Академія русиньской културы в СР, 2021, ISBN 978–80–89798–26–1, с. 21–25)

Укажка з книжкы Мілана Ґая: Правдива выповідь

Пензія
Дожыв єм ся хвала Богу
того часу і я,
бо приходить вытужена
і моя пензія.

Теперь мі є добрї
жыти на тім світї,
бо уж до роботы
не мушу ходити.

Буде мати свій час,
інакшого пана,
бо не мушу встати
скоро, завчас зрана.

Кажде рано буду годен
і довше поспати,
лем няй буде мі од Бога
дано благодати.

Жебы єм міг кажде рано
ёму дяку дати,
і вєдно з ёго помочов
в здравю прожывати.

 

Так єсь собі, Ганько

Так єсь собі, Ганько,
жывот затрепала,
же-сь собі за мужа
Михала узяла.

Не оддасть він тобі
дома почливости,
до смерти він буде
грызти твої кости.

Видиш, як ку тобі
теперь ся справує?
Надавать на тебе,
не цїнить – збыткує.

А як прийдуть дїти,
тяжко на тя буде,
бо ниякый покій
у домі не буде.

(Мілан Ґай: Правдива выповідь, Пряшів: Академія русиньской културы в СР, 2021, ISBN 978–80–89798–26–1, с. 21–25)

Вышла перша тогорочна книжка АРК в СР – МОНІКА автора Мілана ҐАЯ (рецензія)

Хоць любовна ці інтімна ліріка є обычайно (або выходячі з мужско-женьскых стереотіпів лем зданливо) доменов жен, в русиньскій літературї вступує до тых вод Мілан Ґай, (родак із Сукова) котрый ся дотеперь презентовав духовнов ліріков (спомяньме наприклад Молитва Русина з р. 2012 ці З нами Бог з р. 2019). Тематіка любви не є Міланови Ґаёви чуджа, ай кедь ся нёв у минулости занимав скорїше у споїню з віровызнанём і любовлёв к Богу.
В новій публікації Моніка (10. ёго книжка в русиньскім языку) ся автор занимать любовным чувством мужа ку женї. Даный зборник поезії є роздїленый до трёх частей: Спознаваня, Вєдно і Розход. Поет ся в них занимать окремыма фазами одношіня, од першого залюбіня і безсонных ночей аж по часто необходимый і смутный розход.
Окремы стихы споює єднакый лірічный субєкт – муж у зрїлім віцї, котрого любов заскочіла і несподївала. Мілан Ґай так указує, же любов не познає граніцї ани віковы обмеджіня і може прийти в каждім віцї.


Не значіть то але, же іде о – подля дакого к даному віку – адекватне спокійне чувтво, але праві наспак – субєкт ся безголово залюбить, у вырї чуств страчать голову і дотеперїшня екзістенція самотности уж про нёго не є алтернатівов, з котров бы ся змірив. В дакотрых стихах поет описує і чутёву паралізу, коли лірічный субєкт уж не докаже іншак єствовати, безгранічно ся оддає чувствам на мілость і немілость.
Не є але вшытко лем ружове і красне, як у першій безголовій фазї, автор тыж спрацовлює одрїкнутя і неповторїня чувств, страту контакту і неперемінену шансу на одношіня. Не обходить тыж морално проблематічну сітуацію, як є любов ку двом женам.
Лірічный субєкт але не страчать свою моралну інтеґрічность, і надале з почливостёв ся ставить ку присязї манжелцї і чує одповіность за родину. Література писана мужми ці женами має нераз і особы одповідаючі віку, в припадї лірікы то платить о дашто веце, з оглядом на іщі близше перепоїня лірічного субєкту з автором. В русиньскій літературї
авторков любовной поезії є главно Квета Мороховічова-Цвик із єй літературным противником, зато є приємным несподїванём, же в тій области ся буде презентовати і мужскый автор. (Самособов, попри Юркови Харитунови, котрого творчость має іншый
характер і внимаме ю скорїше як гуманістічне вызнаня любви к жывоту і вшыткому, што собі в нїм автор цїнить).
В данім зборнику бы наісто нашов своє місце глубшый філозофічный аспект, наприклад снажіня прямовати к доконалїшій аналізї одношінь ці порозумлїню основы чувственного піднесїня, котре є парадоксно, так просте, а єдночасно про каждого з нас унікатне і неповторне. Што але не є теперь, може быти в будучности.

Михал Павліч

Вышла перша тогорочна книжка АРК в СР – МОНІКА автора Мілана ҐАЯ

Хоць любовна ці інтімна ліріка є обычайно (або выходячі з мужско-женьскых стереотіпів лем зданливо) доменов жен, в русиньскій літературї вступує до тых вод Мілан Ґай, (родак із Сукова) котрый ся дотеперь презентовав духовнов ліріков (спомяньме наприклад Молитва Русина з р. 2012 ці З нами Бог з р. 2019). Тематіка любви не є Міланови Ґаёви чуджа, ай кедь ся нёв у минулости занимав скорїше у споїню з віровызнанём і любовлёв к Богу.
В новій публікації Моніка (10. ёго книжка в русиньскім языку) ся автор занимать любовным чувством мужа ку женї. Даный зборник поезії є роздїленый до трёх частей: Спознаваня, Вєдно і Розход. Поет ся в них занимать окремыма фазами одношіня, од першого залюбіня і безсонных ночей аж по часто необходимый і смутный розход.
Окремы стихы споює єднакый лірічный субєкт – муж у зрїлім віцї, котрого любов заскочіла і несподївала. Мілан Ґай так указую, же любов не познає граніцї ани віковы обмеджіня і може прийти в каждім віцї.
Не значіть то але, же іде о – подля дакого к даному віку – адекватне спокійне чувтво, але праві наспак – субєкт ся безголово залюбить, у вырї чуств страчать голову і дотеперїшня екзістенція самотности уж про нёго не є алтернатівов, з котров бы ся змірив. В дакотрых стихах поет описує і чутёву паралізу, коли лірічный субєкт уж не докаже іншак єствовати, безгранічно ся оддає чувствам на мілость і немілость.
Не є але вшытко лем ружове і красне, як у першій безголовій фазї, автор тыж спрацовлює одрїкнутя і неповторїня чувств, страту контакту і неперемінену шансу на одношіня. Не обходить тыж морално проблематічну сітуацію, як є любов ку двом женам.

Укажку з книгы Мілана Ґая – Моніка мож найти ту!

Лірічный субєкт але не страчать свою моралну інтеґрічность, і надале з почливостёв ся ставить ку присязї манжелцї і чує одповіность за родину. Література писана мужми ці женами має нераз і особы одповідаючі віку, в припадї лірікы то платить о дашто веце, з оглядом на іщі близше перепоїня лірічного субєкту з автором. В русиньскій літературї авторков любовной поезії є главно Квета Мороховічова-Цвик із єй літературным противником, зато є приємным несподїванём, же в тій области ся буде
презентовати і мужскый автор. (Самособов, попри Юркови Харитунови, котрого творчость має іншый характер і внимаме ю скорїше як гуманістічне вызнаня любви к жывоту і вшыткому, што собі в нїм автор цїнить).
В данім зборнику бы наісто нашов своє місце глубшый філозофічный аспект, наприклад снажіня прямовати к доконалїшій аналізї одношінь ці порозумлїню основы чувственного піднесїня, котре є парадоксно, так просте, а єдночасно про каждого з нас унікатне і неповторне. Што але не є теперь, може быти в будучности.

Укажка з книжкы Мілана Ґая – Моніка (АРК, 2022)

Як опало листя

Уж мі є начісто
голова сплянтана,
не спав я цїлу ніч,
лем лежав до рана.

Бо стрїтив я Тебе
створїня взнешене,
чекам коли прийдеш
і потїшыш мене.

Тїшу ся на стрїчу
і буду чекати,
коли буду годен
я Тебе обняти.

Не вірив я тому,
же у своїм віку
щі можу стрїтити
любов так велику.

Я Твоє серденько
на далеко чую,
коли оно плаче,
тыж за ним баную.

Вірь мі, моя міла,
же аж над тым жасну,
бо-м стрїтив в жывотї
так жену ужасну!

Знав бы я єм о тім
щі довго писати,
но вірь, же найлїпше
буде перестати.

Бо мі мої очі
уж слызы залляли,
не хотїв бы-м тото,
жебы Тя скламали.

 

Не вірив я нїґда

Не вірив я нїґда,
же так може быти,
же спрязнену душу
щі можу стрїтити.

Тота злата душа
мі так одповіла:
„Свій жывот із Твоїм
рада бы-м споїла.‟

Так їй у роботї
утїкають рочкы,
дома помеленькы
дороснуть дїточкы.

Без мужа їх она,
лем сама ховала,
бо ёго з родины
невіра забрала.

Жарливость безрадна
розум му дептала,
а любов ку женї
навікы пропала.

Зістала лем сама,
щі дїточок троє,
скламана жывотом –
„Ой, Боже, плано є!‟

Страчн собі цїню,
што Ты доказала,
бо ты любов свою
своїм дїтём дала.


Вчера єм Тя чекав

Вчера єм Тя чекав
довго до півночі,
не было серденьку
моёму помочі.

Зістало барз смутне,
побрало ся спати,
жебы скоро зрана
могло Тя чекати.

Ты тыж пішла сночі
дуже вшасно спати,
бо уж єм ся не міг
Тебе докликати.

Якбач Ты уж скоро
звечера заспала,
бо я писав Тобі,
Ты не одписала.

З книжкы Мілана Ґая – Моніка (2022, Академія русиньской културы в СР)

Літературный конкурз Марії Мальцовской 2021: Мілан Ґай

Не вірив я нїґда       

 

Не вірив я нїґда,

же так може быти,

же спрязнену душу

щі можу стрїтити.

 

Тота злата душа

мі так одповіла:

„Свій жывoт із Твоїм

рада бы-м споїла.“

 

Так їй у роботї

утїкають рочкы,

дома помаленькы

доросли дїточкы.

 

Без мужа дїточкы

лем сама ховала,

бо ёго з родины

невіра забрала.

 

Жарливость безрадна

розум му дептала,

а любов ку женї

навікы пропала.

 

Зістала лем сама,

щі дїточок троє,

скламана жывотом –

„Ой Боже, плано є!“

 

Страшно собі цїню,

што Ты доказала,

бо Ты любов свою

своїм дїтём дала.

 

Уж мі міла моя       

Уж мі міла моя

ніч так не хыбує,

лем Твоє серденько,

што мене любує!

 

Дуже часто, Боже,

ся собі чудую,

требало мі тото,

што ку Тобі чую?

 

Требало мі таку

про сердце потїху,

не знам ці забраню

смертельному грїху?

 

Знав бы я Тя міла

щі щастнов зробити,

але бы я мусив

жену зохабити!

 

Але присягана

не заслужить собі,

жебы-сь была моя

я скончів при Тобі!

 

Знам, же то про Тебе

не є потїшіня,

зато допереду

прошу одпущіня.

 

Та чом ня так трапиш       

Та чом ня так трапиш,

же ся не озываш,

може гнїв даякый

передо мнов скрываш?

 

Не знам, што ся стало

сердце розжалене,

што-м Ті зробив плано,

же не тїшиш мене?

 

Тяжко мі звечара

до рана доспати,

жебы-м не перестав

на Тебе думати.

 

Твоє мено собі

в ночі повтoрюю,

бо я превелику

любов до Тя чую.

 

(Укажка з Літературного конкурзу Марії Мальцовской 2021, Мілан Ґай)

Літературный конкурз Марії Мальцовской 2021: Мілан Ґай

Дякую за твоє..        

Дякую за твоє

тяжке поволаня,

выслугуєш другым

а думаш і на ня.

 

Тобі патрить вдяка

за Твою роботу,

котру даваш людям,

і свою охоту.

 

Як здравотна сестра

все єсь напомочі,

коли робиш денны

або ай у ночі.

 

Но а як по ночнїй

прийдеш утягана,

то спиш у постелї

до другого рана.

 

Як опало листя        

Як опало листя

з явора сухого,

так приросла і Ты

до серденька мого.

 

Приходжам до Тебе

сердце розжалене,

жебы-м Тя потїшив

так як і Ты мене.

 

Дякую Господу

за познаня Твоє,

же Ты шумне дївча

на все будеш моє.

 

Буду я як око

Тебе хоронити,

і вшытко, што хочеш,

Тобі выповнити.

 

Жебы Ты навікы

у ня была щастна,

Ты, русалко выснивана,

надгерна, прекрасна.

 

Уж мі є начісто       

Уж мі є начісто

голова сплянтана,

не спав я цїлу ніч,

лем лежав до рана.

 

Бо стрїтив я Тебе,

створїня взнешене,

чекам, коли прийдеш

і потїшыш мене.

 

Тїшу ся на стрїчу

і буду чекати,

коли буду годен

я Тебе обняти.

Не вірив я Тому

же у своїм віку,

щі можу стрїтити

любов так велику.

 

Я Твоє серденько

на далеко чую,

коли оно плаче

тыж за ним баную.

 

Вірь мі моя міла,

же аж над тым жасну,

бо-м стрїтив в жывотї

так жену ужасну!

 

Бо знав бы я о тім

щі довго писати,

но вірь, же не найлїпше

буде перестати.

 

Бо мі мої очі

уж слызы залляли,

не хотїв бы-м тото

жебы Тя скламали.

 

(Укажка з Літературного конкурзу Марії Мальцовской 2021, Мілан Ґай)

Літературный конкурз Марії Мальцовской 2021: Мілан Ґай

Іщі ся довірно   

Іщі ся довірно

аж так не познаме,

лем місяць перешов

як собі тыкаме.

 

За тот час Ты уж мі

барз велё повіла,

же рада свій жывот

з моїм бы-сь споїла.

 

Ты наістно чекаш

моёй одповідї,

ці Тя не зохаблю

в надїї і бідї?

 

Холем ся мі озвий

або дай знаміня,

жебы-м по цїлый день

не мав зле тушіня.

 

Потім собі коло того

надумую дашто,

аж мі з того у голові

плано і барз страшно.

 

Од скорого рана

буду Тя хранити,

бы сьме могли дничок

вєдно пережыти.

 

Стрїчаня 

Спознав єм я жену

шумну і взнешену,

як бым єй стрїтив скорше,

взяв бым ю за жену.

 

Міла, бісїдлива,

так як при сповідї,

одповіла рада

мі на одповідї.

 

Высвітлити не знам

собі єй справаня,

пособила oна

так ужастно на ня.

 

До ока упали

мы єден другому,

одышов я щастный

у тот день до дому.

 

Ку вашому дому       

Ку вашому дому

драга є розрыта,

чом Ты така про ня чудна

тайна, неодкрыта?

 

Чім веце тайностeй

Ты скрываш у собі,

тым веце Ты мене

все тягаш ку собі.

Барз бы я єм хотїв

Тебе раз обняти,

слова повны любови

Тобі зашепкати.

 

До нашой любови

перешкода дана,

зато моя любов

не буде оддана.

 

Не обіцям Toбі

вірну любов мою,

бо дома мам жену

і родину свою.

(Укажка з Літературного конкурзу Марії Мальцовской 2021, Мілан Ґай)

1 2 3