ПгДр. Кветослава Копорова, ПгД.: Осиф Кудзей і ёго писательска дорога
Жывотом го спроваджать покора, силу му додає віра і гумор
(Осиф Кудзей і ёго писательска дорога)
Пореволучны зміны внесли до літературного жывота Русинів новы писательскы мена. Попри класіках русиньской літературы, але і тых сучаснїшых авторах, пишучіх народно-бісідным языком і штілом (А Галчакова, Н. Ксеняк, Ю. Матяшовска, Ю. Харітун), або тых, што ся кінцём 90-тых років 20. стороча переорьєнтовали з україньского языка на кодіфікованый русиньскый язык і тым демонштровали свою ясну позіцію (Ш. Сухый, М. Мальцовска), обявили ся цалком новы мена, а то з рядів старшой (М. Павук, Ш. Смолей), але і молодшой ґенерації (П. Женюх, А. Блыхова). А што є найпозітівнїшым, по кодіфікації русиньского языка в Народных новинках зачали публіковати свої першы віршикы, переклады ці прозовы творы наймолодшы авотры (Ленка Гаврілякова, Мірослав Гацко, Люба Тарчова, Лівія Гакунова і другы), што є выслїдком заведжіня годин русиньского языка і културы до дакотрых основных школ, і так уж в початках учітелї можуть збачіти і підхопити талентованых школярїв. Може бы ся так стало і в припадї Осифа Кудзея, кібы в часї ёго школьскых лїт…
Мено Осифа Кудзея з Няґова не є в русиньскых писательскых кругах цалком незнаме, бо ёго байкы, котры зачали выходити в Народных новинках і в часописї Русин, не мож не поперечітовати. Може, кібы в часї школьскых лїт хтось збачів талент молодого хлопця, ёго жывот бы пішов цалком інакше. Но не стало ся так і інтеліґентный хлопець із необычайным змыслом про гумор, але і необычайно чутливов душов выбрав собі школу про практічный жывот – став ся сустружником, бо в Лабірцї были строярнї, де мож было здобыти роботу. Там робить доднесь. Ёго умелецькы амбіції але не мож было лем так придусити. Хопив ся, чого ся в тім часї дало – аматерьского театру.
Было то десь в сімдесятых роках, як єм зачав з непрофесіоналным няґівскым театром. Ходили сьме выступати в рамках меджілабірьского Фестівалу драмы і умелецького слова по селах, але і містах нелем на выходї Словеньска. Театер мав цалком добрый одзыв, жали сьме успіхы нелем на домашнїй – лабірьскій сценї. Самособов, грали сьме на діалектї, зато нас люде приїмали так позітівно, хоць не вшыткым орґанізаторам фестівалу ся то в тім часї любило. Я, як веселый чоловік, єм найрадшей грав комічны ролї – тогды ся забавляла і публіка, але і я сам. Театру єм „одслужыв“ коло 15 років. Были то красны часы… – заспоминав Осиф Кудзей.
До писаня ся Осиф Кудзей довго не пущав, хоць то десь на днї душы тлїло. Як сам повів, по україньскы то якось не ішло, не было то „оно“, по словеньскы він – гордый Руснак з Няґова – писати не хотїв. А на діалектї якось не мав одвагу. Ці то буде дахто чітати, ці буде про кого… А ці то буде валушне…
Зміну принесли два моменты, по котрых му ёго внутро пошептало: зроб то, буде то мати змысел. Першым важным фактом были пореволучны зміны, котры принесли кодіфікацію русиньского языка, но перед тым ся імпулзом про творіня в русиньскім языку став отець духовный Франтїшек Крайняк. Він пришов до Міджілаборець як священик і занедовго збачів чутливу душу і талент Осифа Кудзея. Зачав го поступно залучати до роботы над церьковныма текстами. Міморядно духовно заложеный чоловік, котрый і в часах твердого соціалізму не переставав ходити до церькви, пустив ся до роботы, зачав вєдно з отцём Крайняком робити над перекладами до русиньской бісіды старославяньскых церьковных текстів – євангелій і апостолів. Окрем того, сам зачав писати тексты церьковных співанок, якых ся назберало коло 50. Як з одступом часу сконштатовав, была то сізіфовска робота, бо дакотры тексты не мож было переложыти до русиньского языка так, жебы была захована і мелодія співанкы. Перебрав з них лем даяку думку а тескт створив сам так, жебы пасовав на мелодію, на котру суть люде в церькви навыкнуты.
Далшым церьковным текстом, котрый уж Осиф Кудзей зробив як автор сам, є Акафіст. Акафіст є властно ославным молитвенником, присвяченым вызначній особности духовного жывота. З історії найстаршым акафістом є акафіст з кінця 5. стороча і є присвяченый св. Богородіцї. Тот найновшый, выданый Обществом св. Іоанна Крестителя в Міджілабірцях у 2006 р., є присвяченый єпіскопови Павлови Петрови Ґойдічови і є наймолодшым споміджі акафістів.
Другым полом творчости Осифа Кудзея є світьска поезія, з котрой найвыпуклїшы суть байкы. Байкы – то є властно одраз жывота автора як гуморісты, чоловіка з позітівным наглядом на світ і на жывот. З гумором ёму властным прозрадив, же найлїпше ся му пише у пятніцю – по сповіди, кідь є „чіста голова“. А одкы приходить іншпірація? У векшины ёго баёк мож такой на першый погляд дешіфровати народны фіґлї, або і повіданя старшых людёй, котры суть невычерьпным жрідлом мудрости. Стачіть лем „хопити думку“, потім уж вшытко іде само. Но не все ся так дарить, бо автор мать амбіцію в байцї нелем переповісти першопланову думку, але хоче, жебы тота „жывотна мудрость“ была переповіджена і гуморным способом, жебы ся засміяв і побавив нелем він сам при єй творіню, але і чітатель. Так, як то было колись на сценї, кідь грав з няґівскым театром. А тогды ся слова родять тяжко, треба їх довго передумовати, выберати, пасовати єдно ку другому, жебы ефект быв доконалый. Дотеперь Осиф Кудзей написав коло 50 баёк і за помочі ОЗ Русин і Народны новинкы бы їх рад выдав книжно. Пожелайме му до Нового року, жебы ся тота ёго тужба сповнила і жебы книжка баёк од автора Осифа Кудзея доповнила фонд новодобой русиньской літературы. Выразный народный талент-самоук Осиф Кудзей непохыбно заповнить місце десь меджі авторами календарно-обрядовой і народно-будительской поезії, писаной простым, народным штілом і творчостёв такзваного высокоінтелектуалного тіпу. Поезія і байкы Осифа Кудзея суть носителями высокой ідейности, но заєдно суть писаны простым, некомплікованым штілом, зрозумітельным каждій ґрупі і каждій віковій катеґорії, зато будуть наісто гляданов пожывов про шырокоспектралну ґрупу русиньского чітателя.