Укажкы з творчости: Осиф Кудзей

Арґументы

 

В родиннім гнїздї в Журові

гварить Качка Качурови:

„Слухай, мужу-Качурику,

оправ даяк електрику,

бо ся іскрить з выпинача —

якбач, штрайковати зачав.‟

А він: „Ослов одборника,

та ці я єм електрикарь?‟

 

О два днї повідать Качка:

„Мужу мій, тече нам прачка,

посмоть на то, Качурику,

може, хыба невелика.‟

А він: „Што то за театер? —

Та ці я єм іншталатер?‟

 

Третїй день Качка нарїкать:

„Мужу, до гнїзда затїкать.

Підлож там даяку бляху,

бо намту тече як з даху.‟

Но він ся засміяв: „Ха, ха,

та ці я даякый бляхарь?

Перестань ня стримовати,

бо ся понаглям ку гати.‟

 

Як ся вернув, реґіструє,

же дома вшытко фунґує.

„Быв фахман?‟ — просить ся Качкы.

„Нїт, зашов ту сусїд з Млачкы.‟

„А што хотїв як одміну?‟ —

просить ся він в підозріню.

„Но-о, могла-м собі выбрати —

або ёму заспівати,

або тобі, мій дорогый,

заобстарати парогы.‟

 

Качура роса облляла:

„Вірю, же єсь заспівала…‟

„Вера нїт,‟ повіла Качка,

„ці я даяка співачка?‟

 

Іщі поучіня ту є,

што із байкы плыне:

Хто яков зброёв боює,

таков і загыне.

Є і пословіця така,

што аж до днесь жыва:

Як ся до лїса гулакать,

так ся і озывать.

 

Знеславлїня

 

На гноїску зорвав ся бой лютый,

бють ся міджі собов два Когуты,

нїт силы, што їх способна сперти,

є то річ жывота або смерти —

хто выграть, буде гноїска паном,

а тот другый — тот обстане плано.

 

Злость панує над тыма птахами,

занедовго буде з єдным амінь —

піря лїтать, кров ся їм з ран ллїє,

но на поміріня нїт надїї,

хоць уж падають до замлїтости,

кусають ся далше без милости.

 

Кричіть на них Вороблик із плота:

„Перестаньте, не робте дурноты!

Тота копа вам не стоїть зато —

то лем гній смердячій, а не злато;

спамятайте ся уж з того блуду,

нищіте ся про громаду бруду.‟

 

Сокы перестали боёвати

і стали вєдно кукурікати:

„Кедь тя хопиме, смаркатый єден,

знай, же ся тобі плано поведе! —

Як маш смілость, ты пташа кырпате,

ганити тото, што нам є святе?‟

 

З байкы плынуть поучіня тоты:

1) Каждый узнавать іншы годноты.

2) Кідь ся зроблять тоты справны крокы,

помірять ся і найвекшы сокы.

 

Выбране з книжкы Осифа Кудзея: Байкарёвы думы, 2009

Русиньскы байкы: Осиф Кудзей

Невіра

 

Блажены, котры не відїли, а увірили

                                    (Йоан 20, 29)

 

Дочула ся Жаба зелена,

же вода в морю є солена.

„Не можу вірити тому,‟

рекла Слижови старому,

„сама ся выберу в лїтї

на місце пересвідчіти.‟

 

Дарьмо єй Слиж напоминав,

же му там жыє родина,

котра му пише даколи,

же в морю є повно соли.

Одказала му до воды:

„Не увірю аж до тогды,

покы я на властній скорї

не зазнам, же є сіль в морї!‟

 

В лїтї дала вшытко боком –

і пішла долов потоком.

Сидить на волнах як дама,

водічка єй несе сама,

а по часї є з потока

рїка глубока, шырока,

несе Жабку іщі мілю

а потім є в морю – в цілю.

„Фуй, яке оно мерзене,

яке холодне, солене!

Уж вірю!‟ — квакала мала,

„бо правда ся мі вказала.

Требало мене ту фраса,

верну я ся скоро назад.‟

 

Легко ся то Жабцї рече,

но вода проти нёй тече,

а так тота мала Жабка

даремно намагать лабкы —

не піде до свого краю,

волны єй назад вертають.

 

Як уж змучена конала,

з послїднїх сил заквакала:

„Стачіло лем віры мало,

а тото бы ся не стало,

но пізно мі тото знати,

кедь ту мушу умерати!‟

 

Поучіня – мудрость тота:

Віру треба до жывота.

 

Жалобця

 

Заяць про якусь прічіну

мав на Вовка оскомину

і хотїв ёму зо злости

за превеликы пакости

зраховати вшыткы кости,

лемже не набрав смілости

стати на феровый запас,

а так чекав на свій час.

 

Як ся кончів старый рік,

Вовк быв опитый як чік,

а то быв час про боягуза —

тот взяв прут зо свербегуза

а потім тихо без слова

бив голова-неголова —

так смачно Вовка вытовк,

же ледва жывый зістав Вовк.

 

На другый день Вовк спухнутый

повідать звірям: „До ґуты,

кедь бы єм знав, хто то быв,

та, вірьте, уж бы не жыв!

Но я найду того срача,

бо єм памятати зачав

уж на даякы дрібносткы —

на челї мав два выросткы…‟

 

Вшыткы звірї в старім садї

тихонько сидять в громадї —

каждый чекать, што ся стане,

ці собі Вовчік спомяне

чіє тото дїло плане.

Ту одразу Заяць встане

і звучно, слово по слові,

так повідать Слимакови:

„Тобі начісто гарашыть? —

Видить ся мі, же єсь в каші…‟

 

Нераз, дамы і панове,

суть з винників жалобцёве —

то є тактіка злочінцїв.

Но батіг стрїлять на кінцї,

ґаґотать лам трафена гуска,

а праскать ламана голузка.

 

Выбране з книжкы Осифа Кудзея Байкарёвы думы, 2009

Укажкы з творчости: Осиф Кудзей

Такый є світ

 

Вороблик, голый дочіста,

выпав перед стайнёв з гнїзда,

нащастя, не на голову,

лемже тїсно за Корову.

 

„Уж мі конець,‟ стукать слабо —

„она ня роздусить лабов!‟

Но Корові было файно,

та го „лем‟ прикрыла лайном.

 

О куртый час перед стайнёв

слїдив Коцуриско тайно,

збачів, што є з Воробликом,

і выбрав го пазуриком.

 

Вороблик за службу таку

хотїв высловити вдяку,

но скорше як штось повів,

Коцур го обмыв і — зъїв.

 

Тот, хто тя „окакать‟, брате,

іщі не є неприятель,

а хто тя з того дістане,

може ся ним скоро стане.

 

Школа

 

Псик в ціркусї Бонеловім

приговорив ся Тіґрови:

„Чудую ся, приятелю,

же ты слухаш кротителя,

як тя проніч-заніч мучіть

тым, же тя все дашто учіть.

Він так зожне славы много,

но а ты ніч не маш з того!

Школь го, няй радо-нерадо

тыж ся учіть на порядок.

 

Посмоть на мене — я, вера,

вышколив свого тренера

так, же мі даст, што я хочу,

все, як через обруч скочу.

Тота „школа‟ мала ціну —

за каждый скок мам одміну,

бо все дістану од нёго

коцку цукрю солодкого.‟

 

Всягды платить правда гола,

же не є школа як школа.

(Часто в тій, што бы про жывот

штось дати хотїла,

не є ани душы жывой

лем самотны тїла.)

 

Выбране з книжкы Осифа Кудзея, Байкарёвы думы, 2009

Недїльны байкы: Осиф Кудзей

Різіко

На прогульцї в Мочаристім
гварить Глиста другій Глистї:
— Кумцё, єден вопрос я мам,
чом сьте днесь пришли лем сама?
Є мі то чудне, бо вчера
мали сьте при собі партнера…

— Не майте страх, є в погодї,
пустила єм го ку водї.
– Допустив ся якойсь хыбы?
— Нїт, вытягли го на рыбы.

Кідь пустиш партнера „ку водї‟,
так як то є теперь в модї,
береш на себе різіко,
же ті пропаде навікы.

 

Таємный голос 

В недїлю Петро Іванів
лежав дома на діванї
так як было ёго звыком,
кідь ся збрарав з пиятыков.

Тихо є там наоколо,
но одразу чути голос:
„Вставай уж горї, Петрику,
выпєме по погарику!‟

Петро покрутив голвов,
но голос звучіть наново:
„Встань, Петрику, уж є час,
підеме выпити зась!‟

 

Петрова голова пяна
піднимать ся із дівана,
по хыжи роззерать строго,
лемже не видить никого.

Уж хотїв, же знова ляже,
но голос му тото каже:
„Подь, підеме до корчмочкы,
наллїють нам палїночкы!‟

Петро позатинав пясти
і зачало то з ним трясти:
„Так ся уж укаж, особо,
няй тя віджу перед собов!‟

Но голос му ішов зднука:
„То єм я – твоя печунка,
попонагляй ся обути —
в корчмі є лїпше тверднути!‟

На просьбу свого орґану
зробить Петро хоць річ плану —
пішов до корчмы, послухав,
бо му доходила „юха‟.

Рада про Петра, Івана…:
Вызнай ся в своїх орґанах,
не слухай все голос зднука,
бо даколи ті зло нукать.

 

Выбране з книжкы Осифа Кудзея, Байкарёвы думы, 2009

Русиньскы байкы: Осиф Кудзей – Цукерь, мед і феферонкы

Перецїнїня

В єдній церькви при Высланцї
пришов такой по вінчанцї
жених ку священникови
і потихше ёму повів:
„Хочу ся вас опросити,
кілько вам мам заплатити?‟

„На то не є певна сума,
каждый мі дасть, як сі здумав.
То подля того, пан Глиста,
як ся му любить невіста.‟

Жених пошматрав в ґероку
і подав му пятьевровку.

Піп посмотрив на молоду,
пак до мішка – аж досподу.
Вытяг з нёго руков правов
дві пятьдесят – як выдавок.

     Нераз Мішо, Палё, Кубо,
     не вінчають ся про любов,
     многы сі невісты беруть
     про пінязї, про карьєру…


Радікалізм

Єдного дня в лїтнїм часї,
по фотбаловім запасї
Еф-Це-Біле – Штарт-Червене
повідать домашнїм тренер,
сімдесятник Ілько Ґула,
по дебаклї вісем нула:

„Ганблю ся за вас, пайташе,
так то уж не піде далше!
Мусиме ся задумати,
як зачаи выгравати.
Я сі з тым ламав головку –
зроблю із вас цімбаловку!‟

Нераз за платы немалы,
за пінязї грїшны,
грають професіоналы
нелем фотбал смішный.


Дезорьєнтація

Раз маїтелёви ТЕСКА
пришла вечур есемеска,
то ёго мілый сын Ото
писав му зо школы тото:

„Скоро дай дачім великым
перевезти до Африкы
дакілько медвідїв білых,
бо іншак ті, няньку милый,
ту в школї Святой Софії
пропаду з ґеоґрафії!‟

   Дакому дефіціт знаня
     компензують евра няня.

Осиф Кудзей: Театер жывота (укажка)

Жывот є театром а Земля є сценов,
тім реалізачный, так установлено:
сценарь пише Господь горї вічным пером,
люде суть герцями, воля режісером.

Як сьме пришли на світ з маминого лона,
засвітив рефлектор, зняла ся опона,
каждый грать поставу атрактівну, славну –
малых ролей не є, каждый дістав главну.

Гры суть подїлены кому як пасують –
дахто дістав драму, дахто комедію,
но не каждый прияв свою ролю з ласков,
дахто камуфлує, бере дві-три маскы.

Хтось ся тримле тексту, хтось імпровізує,
сценарь Заповідей Божых іґнорує,
дахто еґоіста, дахто розумнїшый –
не грать лем за себе, но шепче і іншым.

Коли ся гра скончіть (чоловік доконать).
рефлекторы згаснуть, упаде опона,
Порота выявить свої реакції –
дахто зожне пискот, дахто овації.

Хтось в небесах буде на амфітеатрї,
а хтось без анґажма – не грав як ся патрить;
в раю мать „Оскара“ актор Богу любый,
а злый – ганьбу в пеклї, де скрегочуть зубы.

Віра

Віра, то задаток думы,
то є рентґен духа,
голос, котрый не заглушиш,
манна в добі суха.

Віра, то є дар од Бога,
то мотор жывота,
прародічовска честнота,
на щастя залога.

Віра, то є покаяня,
то молитва щіра,
то твоёй мудрости міра,
духовне взростаня.

Віра, то певне корїня,
то дых давных віків,
міцный фундамент спасїня,
вінець мучеників.

Віра, то жывот в злагодї,
почливости плоды,
свята хоруґва слободы,
Кіріл і Мефодїй…

(Осиф Кудзей: Пацеркы, Пряшів: Русин і Народны новинкы, 2008.)

Осиф Кудзей: Хрумкы (рецензія)

В сучасній русиньскій літературї облюбленый є короткый епічный жанер байкы, котрый ся обявлює у дакотрых авторів, наприклад, Миколая Ксеняка ці Штефана Смолея. Тот жанер є популарный і з прічіны алеґорічного высловлїня ся ку актуалным сполоченьскым проблемам. Русиньскы байкы ся занимають нелем общіма людьскыма недостатками і неґатівныма характерістіками, але і шпеціфічно русиньскым проблемом, з котрым ся Русины стрїчають і в сучасности (однароджованя, асімілація і непоужываня материньского русиньского языка, нелегка сітуація русиньского школства, вымераня русиньскых сел з прічіны одстїгованя ся людей до міст ці до заграніча за роботов).
Осиф Кудзей є русиньскым автором, пишучім прімарно і скоро єдино байкы, є автором многых зборників (Байкы-забавляйкы, Байкарёвы думкы, Мудрость жывота ітд.), за котры быв у 2010 роцї оцїненый Преміёв Александра Духновіча за русиньску літературу. Кудзеїв авторьскый штіл напротив класічным Езоповым байкам, ку котрому
мають ближе байкы Смолея і Ксеняка, є выразно іншый. Творчость Осифа Кудзея комбінує жанровы характерістікы байкы вєдно з анекдотов, ёго тексты суть писаны у віршах, на кінцю ся находить нелем самостатно выдїлене поучіня (респектівно авторьскый коментарь), але і смішна і нечекана поінта. Автор перетворює веце або менше знамы анекдоты до віршованой формы, котра поужывать прінціпы сілабічной віршованой сістемы, дотримованя єднакой кількости складів (обычайно) здруженого риму; ёго тексты суть зато добрї рітмічно выбудованы.
У приправленім зборнику Хрумкы ся находять розлічны тексты, Кудзей крітізує неґатівны общі людьскы властности і феномены (лїнивость, зависть, корупція, біднота ітд.), але описує і проблемы Русинів споєны з однароднёванём, асімілаціёв або вымінов первістных слов інтернаціоналізмами. В іншых байках зась смішны сітуації выходять із недорозумлїня ці конфліктів меджі двома роздїлныма людми (напр., додаватель службы і клієнт, высше поставленый і підрядженый, муж і жена, роздїлны ґенерації ітд.), ці ідеями.
Кудзеїв зборник баёк Хрумкы є легкым і ненарочным чітанём, котре докаже свого чітателя побавити і розосміяти, но єдночасно приходить к задуманю ся над сполоченьскыма проблемами. Вдяка добрї звладнутому формалному аспекту віршованого будованя суть тыж добры як тексты про декламаторьскы конкурзы.
Новому зборнику О. Кудзея Хрумкы желаме успішну путь ку русиньскому чітеателёви, у котрого ёго байкы стали уж давно популарны.

Мґр. Міхал Павліч, ПгД.

(Русин 3/19)

 

Нова книжка Осифа Кудзея – Хрумкы

Осиф Кудзей є русиньскым автором, пишучім прімарно і скоро єдино байкы, є автором многых зборників (Байкы-забавляйкы, Байкарёвы думкы, Мудрость жывота ітд.), за котры быв у 2010 роцї оцїненый Преміёв Александра Духновіча за русиньску літературу. Кудзеїв авторьскый штіл напротив класічным Езоповым байкам, ку котрому мають ближе байкы Смолея і Ксеняка, є выразно іншый.

Тексты зборника Хрумкы, комбінації байкы і анекдоты, суть писаны у віршах, на кінцю ся находить нелем самостатно выдїлене поучіня (респектівно авторьскый коментарь), але і смішна і нечекана поінта. Автор перетворює веце або менше знамы анекдоты до віршованой формы, котра поужывать прінціпы сілабічной віршованой сістемы, дотримованя єднакой кількости складів (обычайно) здруженого риму; ёго тексты суть зато добрї рітмічно выбудованы.

Книжку выдала Академія русиньской културы в СР в роцї 2019.

Осиф Кудзей: Байкы

Молитва
В церьковцї в селї Бодружаль
молить ся жена за мужа:

„Мати Божа, дай мі любов,
най смотрю на Гриця любо;
дай мі мудрость, Мамко мила,
жебы єм го похопила;

терпезливость мі дай, Мати,
бы-м з ним могла вытримати;
дай мі спокій, чіста Дїво,
най з ним не говорю з гнївом…

Лем не дай, Мамочко мила,
жебы до ня вошла сила,
бо як буду міцна така,
та забю того бортака!“

Покы в тобі сидить злость,
То не маш покоры дость.
А молитва без покоры
не підойме ся догоры.

Read more

1 2