Мілан ҐАЙ: Споминаня на молоды рокы (3.)

Може же ай вни вели бісїду о своїх танечникох і переоцїнёвали їх.

По короткій павзї музиканты зачали приправу на далше коло співанок а Іван з Мірком уж стояли коло стола дївчат, жебы їх знова вызвали до танцю.

Тото танечне коло уж было таке смілїше і самостатнїше. Каждый у танцю конверзовав із своёв танечніцёв. Іван быв „налїпленыйˮ на Марьцї, певно єй тримав і вів танцём. Тота была страшно ганьблива і скупа на слова, же аж мав таке чутя, же ся одтягує од нёго. Марька о ёго ногы ай гев-там закоповала, або стала на ногу, а потім ся выправдовала: „перебачте‟.

„Ніч ся не стало,‟ одповідав Іван „Маме дость часу а я обіцям, же до рана, кедь будеме вєдно танцёвати, піде нам то єдна родость.‟

Міло ся усміхла, аж єй почервенїли личка. Выужыв такой сітуацію, не завагав і представив ся Марьцї, же ёго мено є Іван.

„А вас як клічуть, яке є ваше мено?‟

„Я єм Маря.‟

„Шувне мено,‟ повів Іван.

„Ей, де там шувне,‟ одповіла му ганьбливо.

Звідовав ся єй на мено лем так із слушности, ай кедь уж добрї знав, же як ся пише, бо передтым му то спомянув Мірко.

„Можеме собі потыкати?‟

Прикывла: „Добрї.‟

Іван вів бісїду, але по цїлый час єй не переставав слїдовати і позерати ся до оч, же ся аж ганьбила. Збачів, же є іщі даяка несміла і коло дакотрых вопросів неіста, ганьблива або просто не хоче одповідати.

Як докончіли музиканты коло, Мірко і Іван одпровадили дївчата ку їх столу. Од свого стола забрали стілцї і пішли собі сїсти ку дївчатам на дакус бісїды.

Споминали на сполочны жываньскы у Фалківцях і як їм было добрї вечерами сидїти і співати коло огня.

„Но але я єм там даяк не відїв Марьку?‟

„Та она з нами іщі тогды не ходила, бо мама єй не хотїла пущати,‟ повіла Мілка.

На тоты слова такой зареаґовав Іван і подумав собі, же то буде наісто прічіна, чом є така ганьблива при танцю.

„Видить ся, же є іщі дость молода,‟ і зачав о тім роздумовати.

Далше коло вызвав зато до танцю Мілку, жебы із нёв побісїдовав якраз о Марьцї. Довше ся уж познають, але нїґда ани словко не повіла, же мать таку шувну сестернїцю, котра такой лагодила ёго оку.

„Знаш, Іване, она іщі ходить лем на основну школу, до девятой класы, властнї теперь буде кончіти, но а вызерать то так, же піде штудовати до Кошіць. Акурат днесь была у нас дома, та зато сьме єй закликали, ці не піде з нами танцёвати. Мусили сьме єй але піти выпросити од мамкы і обіцяти, же буде з нами, также за ню одповідаме а вєдно прийдеме ай домів. Што, може єсь ся до нёй залюбив?‟

„Но, поправдї повіджено, цалком є шувна. ‟

„А коли так плануєте іти домів?‟

„Увидиме, як то ту буде продовжовати, як ся будеме забавляти.‟

„Не бій ся, она без нас сама не піде ниґде.‟

Коли „высповідав‟ Мілку і по танцю пішли сїсти назад ку столу, мав такый грїючій спокій, же што ся вшытко дізнав о Марьцї.

Оправдав ся дївчатам, жебы пробачіли і пішов вонка перед салу, де у тім часї уж фунґовав буфет. Дакотры ту попивали, співали і голосно бісїдовали.

Купив фляшку вина і штось закусити, попросив шість погариків і пришов назад. Сїв за стіл, де тыж іщі дакотры з дївчат хыбовали і позвідовав ся, де суть остатнї?

„Пішли вонка на свіжый воздух,‟ повіла Яна.

„Тадь я там быв а не відїв єм ани єдну з них.‟

Повів то зато, бо поглядом глядав Марьку. Якраз она му ту хыбовала. Попозерав ку дверям і збачів, як приходила ай з камаратков Любков. Вели бісїду о дачім інтереснім, бо Любка єй дашто руками пояснёвала.

Пришли ку столу і помаленькы посїдали на свої місця. Іван встав і попросив ся дївчат, ці може їм поналивати вина. Коли не дістав одповідь, тo порозливав по пів погара вина каждому. Кедь уж вшыткы сидїли коло стола, понукнув їх.

„Прошу, підоймийте погары і выпийме на здравя, зознамлїня, і думам, же і на будуче камаратство.‟

Почерькали погарами а Іван позерав до оч Марьцї, котра была на погляд ганьблива. Позоровав, же собі цморькла кус вина і одложыла погар на стіл.

„Та што, Марько, тобі тото вино не смакує?‟

Ганьбливо кывла плечіма, засміяла ся і додала: „Я буду помаленькы ай із Любов попивати.‟

Сидїли тихо коло стола і позерали єден на другого. Мірко сидїв близко Яны і Мілкы і вели меджі собов бісїду.

Капела ся зачала рихтовати грати далше коло а по першых тактох музикы Іван уж кликав Марьку до танцю.

Мірко зістав сидїти коло трёх дївчат. Чекав, хто прийде вызвати до танцю остатнї дївчата. Накілько лїпше познав Мілку і Янку, по взаёмнїй бісїдї з нима, вырїшыв закликати до танцю блондяву Любку, котра даяк цїлый вечур не была доброй дякы.

В танцю ся єй позвідовав, чом є така без налады.

„Але, танцёвала єм передтым з єдным, а мав выпито, та знате. Добрї, же сьте по ня пришли вы, бо може бы ня зась пришов отравлёвати і вызывати до танцю тот пяный.‟

Любка была шувна атрактівна блондіна молодых років, та не чудо, же кажде коло мала велё нападників, меджі нима ай того споминаного пяного.

За куртый час уж на танечнім паркетї танцёвали ай Мілка з Янков, так же в куртых перерваах меджі співанками уж стояли сполочнї у колї єден близко другого.

Іван танцёвав з Марьков і вызвідовав ся єй о вшыткім можнім. Хотїв знати, де у Фалківцях бывать, што робить єй мамка і отець, а ай чім веце о нїй самій. Ай кедь в основнім уж де-што знав од Мілкы, веце-менше собі то хотїв особно овірити іщі од нёй. Самособов, же єй запропоновав, ці бы за нёв міг даколи прийти до Фалковець.

Стисла плечіма і неістым голосом додала: „Кедь будеш хотїти?‟

„Та правда, же буду!‟

Бісїду їм перерушив конець співанкы і танечного кола а Іван одвів Марьку сїсти за стіл, тримаючі єй коло паса.  Посміленый єй одповідёв, сїв собі близко нёй і продовжовав у бісїдї.

„Так повіджме, же кебы єм за тобов пришов, де тя найду? Де а коли ся стрїтиме?‟

„Найлїпше бы было на другый тыждень у суботу. Моя мама продавать у обходї, але кедь там прийдеш, та одкаж по Мілцї або Янї. З нима ся познаш і они по ня прийдуть.‟

Добрї, же іщі то як-так стигнув і быв барз радый, же Марька му дала яку-таку надїй, можность на їх першу стрїчу.

Была выголошена курта перерва, бо капела ся побрала на вечерю дашто закусити. Дївчата вырїшыли, же збыточнї будуть чекати і роздумовали, радше підуть домів. Пішо до Фалковець то было дость далеко.

Іван зосмутнїв, як зачув, же хотять піти домів, але в духу го грїло чутя, же є вшытко в найлїпшім порядку. З Марьков то мав договорене на суботу, тримав єй близко себе і вєдно із камаратками ся поберали вонка перед културный дім.

Было там веце дївчат і хлопцїв із сусїднїх сел, котры ся зберали ку влаку. Дакотры одходили домів на моторках а по дакотрых пришли ай авта.

Іван з Мірком выпровадили свої камараткы, розлучіли ся і обіцяли, же на другый тыждень ся увідять.  Іван тримав Марьку за руку і обіцяв, же у суботу прийде вєдно ай із Мірком на моторцї. На розлучку єй поцїловав на лице так несподївано, же ся не стигла одтягнути. Наісто з тым не раховала.

„Так агой у суботу.‟

Марька без слов пошатовала за дївчатами, аж заникла у тмі.

(Выбране з Літературного конкурзу Марії Мальцовской, рік 2019.)

Pridaj komentár

Vaša e-mailová adresa nebude zverejnená. Vyžadované polia sú označené *