Штефан Смолей: Співанкы спід Убочі (укажка)
Міла моя
Міла моя,
чом єсь ня зохабила.
Так глубоко
моє сердцe зранила.
Я ті вірив,
любив тебе єдину,
і так, міла,
без тебе не загыну.
Міла, зохабила-сь
мене самого.
Місто мене,
нашла-сь собі другого.
Міла моя,
дякую ті за любoв,
што єм ходив
так далеко за тобов.
Фалошніцё,
не загыну без тебе.
Найду собі
красше дївча од тебе.
З жалю будеш
сама скоро плакати,
як ты мене
будеш з другoв стрїчати.
Як єй буду
за рученьку водити.
Горї селом,
долов селом ходити.
А ты будеш,
фалошніцё, скламана,
твоє сердце
з жалю пукне до рана.
Ей, порадьте мі, люде
Ей, порадьте мі, люде,
Ці-м добрї зробила,
Же єм уж стала дївчіти,
Школу-м зохабила.
І хлопцї за мнов ходять,
Тїшу ся із того,
Уж єм сі нашла фраїра,
Посудьте якого.
Были сьме на забаві,
Не знав танцёвати,
Бояв ся за мою руку
Мене потримати.
Парібци і дївчата,
Зачали співати,
А він мене кликав домів,
Же уж хоче спати.
Ей, нашто же мі, боже,
Фраїра такого,
Стала-м собі выберати
Із хлопцїв другого.
А я свого фраїра
В танцю зохабила,
Втекла-м із забавы домів,
Як бы-м там не была.
Так ся моя забава
В тот вечур скінчіла,
Порадьте мі, добры люде,
Ці-м добрї зробила.
Полеть, пташку
Полеть, пташку, полеть,
Далеко за горы,
Однесь моє писмо
Мілій до коморы.
Повідж єй, же жыю,
Же на ню споминам,
О куртый час прийду,
Уж ся домів зберам.
Кедь буде лем сама,
Понагляй летїти,
Пташку, мусиш ся мі
Наскоро вернути.
Пташок довго летїв,
Далеко за горы.
Присїв на черешню,
Смотрив до коморы.
Міла у коморї
Не сама сидїла.
Другому хлопцёви
До очей смотрила.
Пташок дав єй писмо,
Што мілый написав,
Та на єй одповідь
На черешни чекав.
Міла одписала,
Же уж мать другого,
Уж не мусить іти,
Зайде ся без нёго.
Пташку было смутнї
Таку справу нести.
Знав, же го уж чекать,
Може, ани не спить.
Брате, зармучу тя,
Добрый камарате,
І моє серденько
Уж про тебе плаче.
(Штефан Смолей: Співанкы спід Убочі, Свідник: властне выданя, 2014.)
Быв єдным з найактівнїшых авторів старшой ґенерації русиньскых писателїв, котрого богату творчость творять главнї байкы, література про дїти і молодеж, поезія, проза, драматічны творы, повіданя ці автобіоґрафічны тексты. Миколай Ксеняк быв єдиным з русиньскых писателїв, котрый свою літературну творчость присвятив темі русиньскых дротарїв. Якраз на тоту тему написав книжку Біда Русинів з дому выганяла (книжку у 2002-ім роцї выдав Світовый конґрес Русинів), за котру быв автор в роцї 2003 оцїненый высше споминанов меджінароднов Преміёв Александра Духновіча. У споминаній публікації ся находить і ёго здраматізована Приповідка о дротарёви, котра мала в роцї 1994 успішну премєру на сценї нашого Театру Александра Духновіча в Пряшові. Многы ёго творы были презентованы в русиньскій редакції Народностно-етнічного высыланя в Пряшові і в Кошіцях, ёго байкы часто декламовали участници Духновічового Пряшова – цїлословацького конкурзу русиньской поезії, прозы, малых сценічных форм і народного розповіданя, на котрый часто приходив і сам автор Миколай Ксеняк. Родне село Камюнка, ёго жытелї і їх судьба были тым найосновнїшым жрідлом і іншпіраціёв богатой Ксеняковой творчости. Окрем многых публікацій нас о тім пересвідчує книжка, котру під назвов О камюньскых майстрах (по камюньскы) іщі в роцї 1994 выдала Русиньска оброда. Василь Хома, першый председа Сполку русиньскых писателїв Словеньска, тоту книжку назвав русиньсков епопеёв. Коротко повіджено – книжка презентує цїлорочный жывот, котрым даколи жыло село Камюнка і ёго люде (церьковны свята з традіціями і вшыткы роботы на ґаздівстві). Подля многых експертів тота публікація претендує на добрый русиньскый документ філмовой ці театралной подобы.
