Вышов Річник Руской Бурсы ч. 16 (2020)

В Горлицях было выдане шістнадцяте чісло научного зборника Річника Руской Бурсы, котрого обсягом суть тексты занимаючі ся меджівойновым періодом в історії лемківского народа. В зборнику ся находять статї авторів як Богдан Горбаль, котрому памятцї є тот зброник присвяченый (Санч як Центр Західньой Лемковины), Даміан Новак (Damian Nowak: Architektura cerkiewna na Łemkowynie w dwudziestoleciu międzywojennym), Олена Дуць-Файфер (Написати Лемковину. Меджевоєнна лемківска література – загальный огляд), Володимир Фенич („Зимлі русинüв на юг уд Карпат‟: карпатські русины-греко-католикы ужгородської униатської традициї уд мижнародного узнання (1919) до комуністичеського прозелітизма), Павел Роберт Маґочій (Чловек, што остал президентом європской республикы. Григорий Ігнатий Жаткович) ці Маґдалена Скродзка і кол. (Двояка роля языка меншыны в історичній травмі: примір лемківской меншыны в Польщы).

Анотація:

Річник Руской Бурсы‟ то лемкознавчій науковый часопис, в головній мірі лемківскоязычный, выдаваный од 2005 р. през Стоваришыня „Руска Бурса‟ в Ґорлицях. В штырьох головных частях Документы, Дискурс, Інспірациі, Рецензиі і Справозданя поміщаны сут історичны, літературознавчы, языкознавчы, культурознавчы, політолоґічны і інчы статі, якы односят ся до обшыри Лемковины і, шыршы, Карпатской Руси. Писмо ма медженародный характер, так од страны публикуючых в ним авторів, узнаных специялістів лемко і русинознавців з європскых і американьскых науковых осередків, як і в обшыри його чытателів а тіж маючой над ним надзір Науковой Рады.

(ДУЦЬ-ФАЙФЕР, О. 2020. Річник руской бурсы 16. Ґорлицї: Стоваришыня „Руска Бурса‟ в Ґорлицях. ISSN 1896-222X)

Вышов научный зборник під назвов Studium CarpathoRuthenorum 2020 / Штудії з карпаторусиністікы 12.

Тот зборник, як далшы перед ним, выдала Пряшівска універзіта в Пряшові, Центер языків і култур народностных меншын, Інштітут русиньского языка і културы. Ёго зоставительков і одповіднов редакторков, як вшыткых попереднїх зборників, є одборна асістентка Інштітуту русиньского, языка і културы ПУ ПгДр. Кветослава Копорова, ПгД.

Зборник в пдф верзії мож найти на вебсторінцї Пряшівской універзіты в Пряшові.

Studium Carpatho-Ruthenorum 2020 / Штудії з карпаторусиністікы 12. выдав: Кошіцї: EQULIBRA, s. r. о., 2020, с. 100, ІSBN 978-80-555-2626-3. Членами редакчной рады суть: доц. ПгДр. Анна Плїшкова ПгД. (председкыня), проф. Др. Павел Роберт Маґочій, проф. Др. Елейн Русинко, проф. Др. Кірілл Шевченко, др. н., рецензeнтами: доц. ПгДр. Василь Ябур, к. н., проф. Др. Михаил Капраль, к. н.

Вступне слого едіторкы публікуєме ниже:
Пишучі вступне слово к минулорочному зборнику Studium Carpatho-Ruthenorum 2019/Штудії з карпаторусиністікы 11 сьме ся не сподївали, же періодічность семінарів карпаторусиністікы ся нелем же знижить (як сьме то назначіли у вступнім слові к минулорочному зборнику), але в роцї 2020 не будеме орґанізовати ани єден семінар. Спрічінила то епідеміолоґічна сітуація, яка настала такой зачатком рока 2020, і так першый семінар, планованый з нагоды 25-го юбілея кодіфікації русиньского літературного языка на Словакії (акт кодіфікації ся одбыв 27. януара 1995 в Братїславі) быв зрушеный. Наслїдком згіршованя ся сітуації з Ковідом-19 далшы планованы семінары сьме ани не мали можность орґанізовати. В каждім припадї тогорочный зборник обсягує не менше інтересны штудії, як тоты, што были надрукованы в попереднїх єденадцятёх зборниках.
Так як каждый рік, ай тогорочный зборник приносить новых авторів, также ід тридцять восьмом гостїм, што выступили на дотеперїшнїх семінарах карпаторусиністікы прирахуєме трёх новых авторів, котры ся рїшыли у своїм професіоналнім жывотї веновати карпаторусиністіцї як научній дісціплінї.
Але подьме по порядку. В тогорочнім зборнику сьме першы дві штудії веновали двом вызначным юбілеям в історії третёго народнообродного процесу Русинів. Штудіёв Юбілуючій русиньскый літературный язык на Словеньску (Споминкы і задуманя ся по двадцять пятёх роках.) автора доц. ПгДр. Василя Ябура, к. н., сьме сі припомянули уже споминаный 25-ый юбілей кодіфікації русиньского языка на Словакії з погляду того найповоланїшого – єдного з кодіфікаторів. Другым вызначным юбілеём, котрый варто припомянути, то є округлый юбілей – 20 років од заложіня Сполку русиньскых писателїв Словеньска (Становы Сполку приправив першый председа Сполку – доц. ПгДр. Василь Хома, к. н., концём рока 2000, зареґістрованы Міністерством внутра были в половинї рока 2001). Штудію з назвов: 20 років Сполку русиньскых писателїв на Словеньску (Вплив красной літературы на розвой народной ідентіты і материньского языка карпатьскых Русинів.), котра є мапованём актівіт Сполку од ёго зачатків, приправила председкыня Сполку ПгДр. Кветослава Копорова, ПгД., з Інштітуту русиньского языка і културы Пряшівской універзіты.
Слїдуючі дві штудії суть венованы русиньскій літературї і єй авторам – на честь новoдобых русиньскых писателїв, котры русиньскый літературный язык аплікують в літературній сферї. Єдну з них приправила доц. ПгДр. Анна Петрикова, ПгД., з Інштітуту русістікы Філозофічной факулты Пряшівской універзіты, котра є з погляду семінарів карпаторусиністікы новов авторков. Штудія є лінґвокултуролоґічнов аналізов першого роману в новодобій історії Русинів (по роцї 1989), котрый быв надрукованый по русиньскы (латиньскыма ґрафемами). Штудія є надрукована в російскім языку, під назвов: Концепт «земля» в художественном дискурсе Василя Петровая. Далшу штудію з тематіков русиньской літературы написав Мґр. Михал Павліч, ПгД., з Інштітуту русиньского языка і културы. Штудія є сумарізаціёв літературной творчости вызначного русиньского автора Миколая Ксеняка, котрый зачатком рока 2020 опустив поземскый світ і одышов до вічности. Літерат Михал Павліч ся концентрує на тоты творы Ксеняка, посередництвом котрых автор найінтензівнїше презентує знакы зміцнёваня русиньской народной ідентіты і котрыма є позад жанру байкы Миколай Ксеняк найвеце знамый.
Пята штудія знову приносить далшого нового автора. Є ним ПгДр. Мартін Фурманїк, ПгД., історік з Музея Спіша в Спішскій Новій Всі, котрый спрацовав тему: Rusíni na Spiši po roku 1989. Штудія є написана по словацькы і надїєме ся, же в особі Мартіна Фурманїка ся рісує молодый історік, продовжователь такых вызначных особностей – історіків, якыма суть Станїслав Конєчні і Маріан Ґайдош, котры ся у своїм професіоналнім жывотї довгы рокы занимали мінорітов Русинів в бывшій Чехословакії, наслїдно на Словакії.
Третёв новов авторков є Мґр. Александра Тіхвонёва, котра є в сучасности екстернов докторандков на Інштітутї русиньского языка і културы і в своїй штудії ся венує темі сучасного русиньского языка з компаратівного погляду. В штудії (написаній по словацькы) з назвов: Absolútna konsonantická alternačná zhoda v dvoch slovanských jazykoch можуть інтересуючі ся о компаратівну ліґвістіку порівнати консонантічны алтернації в назывниках словацького і русиньского языка.
Желаме много успіхів і здоровя вшыткым, котры ся інтересують о карпаторусиністіку як научну дісціпліну і віриме, же ай зборник Studium Carpatho-Ruthenorum 2020 / Штудії з карпаторусиністікы 12 збогатять Вашы знаня о Русинах і о карпаторусиністіцї.

Александер Зозуляк

 

Prof. Elaine RUSINKO: Karpatorusínska literatúra v USA

Karpatsko-rusínska literatúra v USA

Približne 1.3 milióna karpatsko-rusínskych Američanov má svoje korene v Karpatskom regióne východnej Európy. Väčšina ich predkov imigrovala v rokoch 1880-1914 z územia, ktoré je teraz súčasťou Slovenska, Poľska a Ukrajiny. Karpatskí Rusíni, ktorí počas celej histórie nemali svoj vlastný štát, sú tiež známi ako Rusnáci, Karpatskí Rusi, Karpatskí Ukrajinci a Rusíni a tí, ktorí pochádzajú zo severných svahov Karpát, sa nazývajú Lemkovia. Väčšina Karpatských Rusínov je stúpencami východného kresťanstva, či už pravoslávneho alebo byzantsko-katolíckeho, a cirkev bola tradične centrom karpatsko-rusínskeho spoločenského a kultúrneho života spolu s bratskými spoločenstvami a bratstvami, ako napríklad Grécko-katolícka únia rusínskeho bratstva (Wilkes Barre, Pennsylvania) a Spojené spoločenstvá grécko-katolíckeho náboženstva (McKeesport, Pennsylvania). V súčasnosti podporujú rusínsky kultúrny rozvoj svetské organizácie, ako napríklad Karpatsko-rusínske výskumné centrum (Ocala, Florida, USA), Karpatsko-rusínska spoločnosť (Pittsburgh, Pennsylvania), a Rusínska asociácia (Minneapolis, Minnesota, USA).

Pôvodne sa literárne práce rusínskych autorov objavili v takmer šesťdesiatich novinách a iných periodikách, ktoré boli vydané pre rusínsko-americkú komunitu, najrozšírenejšími z nich boli Amerikansky Russky Viestnik  (Americko-ruský posol, 1892-1952), Prosvita (Osveta, 1917-2000), Vostok (Východ, 1919-50), Lemko (1928-39), Den’ (Deň, 1922-26) a mesačník s krátkou životnosťou Niva (Pole, 1916). Rusínsko-americká literatúra bola tiež publikovaná v almanachoch každoročne vydávaných rôznymi bratskými organizáciami, ktoré okrem poézie a prózy rusínskych autorov väčšinou obsahovali mesačný kalendár, populárne články o rusínskej histórii a kultúre a životopisy slávnych Rusínov. Tradícia almanachov alebo kalendárov sa v Spojených štátoch nedávno obnovila prostredníctvom karpatsko-rusínskej publikácie Rusínsko-americký almanach 2005. V súčasnosti je však problematické zohnať pôvodné almanachy a noviny a niektoré tituly alebo kompletné série už nie sú dostupné vôbec. Uskutočnilo sa niekoľko štúdii o rusínsko-americkej literatúre a zoznam rusínsko-amerických publikácií neexistuje.

Literárny život v rusínskej domovine je tradične spätý s otázkami jazyka a národnej identity. Rusíni, nachádzajúci sa na križovatke kultúry východnej Európy a vystavení protichodným politickým tlakom, emigrovali do Ameriky bez jasného národného povedomia a spisovného jazyka. V čase najväčšej imigrácie do Ameriky pred 1. svetovou vojnou komunikovali Karpatskí Rusíni v niekoľkých dialektoch, ktoré súčasní jazykovedci klasifikovali ako súčasť ukrajinského jazyka, hoci v dôsledku slovenskej, poľskej a maďarskej prímesi sa reč Karpatských Rusínov značne líši od spisovnej ukrajinčiny. Písomný prejav u každého zodpovedal jeho vlastnému chápaniu rusínskej národnej identity. Niektorí tvrdia, že Rusíni boli vetvou väčšej populácie „Všerusov“, iní sú vyhlasujú, že patrili k ukrajinskej národnosti, a ďalší zasa trvajú na tom, že Rusíni boli samostatnou etnickou skupinou, síce príbuznou, avšak odlišnou od Rusov, ako aj Ukrajincov. Preto bola časť ranej rusínsko-americkej literatúry napísaná v ruštine a ukrajinčine. Väčšina spisovateľov však uznávala odlišnosť rusínskej kultúry a používala nespisovný jazyk, ktorý sa riadil ruskou gramatikou, ale zahŕňal početné lexikálne a syntaktické výpožičky z karpatsko-rusínskeho dialektu, ako aj angličtiny. Rusínski spisovatelia pôvodne písali v cyrilike, ale do 30-tych rokov 20. storočia väčšina prevzala latinskú abecedu používajúc systém transliterácie založený na slovenskom pravopise. Spočiatku bola rusínsko-americká literatúra zameraná výhradne na rusínsku komunitu. Od 50-tych rokov 20. storočia sú však takmer všetky publikácie pre karpatsko-rusínsku komunitu písané v angličtine a autori svoje práce orientujú na širšie publikum. Tretia generácia rusínsko-amerických spisovateľov svoje práce ideologicky postavila do kontextu súdobého rusínskeho hnutia brániaceho identitu Rusínov ako samostatnej etnickej skupiny. Od pádu komunizmu zaznamenala rusínska kultúra v rámci Európy znovuzrodenie, ktoré bolo podporované záujmom Rusínov žijúcich v Spojených štátoch amerických o ich etnický pôvod.

Väčšina rusínsko-amerických spisovateľov prvej generácie trvala na svojom amatérskom postavení v literatúre tvrdiac, že k literatúre ich vedie len láska k svojmu ľudu. Mnohí autori boli predovšetkým grécko-katolícki kňazi, ako napríklad Stefan Varzaly (1890-1957) a Basil Shereghy (1918-1988), ktorí vydávali príležitostné básne a dramatické diela v almanachoch, resp. novinách. Iní boli novinármi, ako napríklad Peter Maczkov (1880-1965), autor zbierky náboženskej poézie (Vinec nabožnych stichov, 1958), alebo Stefan Telep (1882-1965) a Nicholas Cislak (1910-1988), ktorí písali hry pre amatérske divadelné zoskupenia. Grécko-katolícky kňaz Emilij Kubek (1857-1940) bol plodným spisovateľom a je dodnes známy ako autor románu Marko Sholtys, jediného svojho druhu napísaného v rusínčine a vydaného v USA. Dymytrii Vyslotskii (1888-1968), známy pod pseudonymom Vaňo Hunjanka, bol aktívnym novinárom v komunitách Lemkov v Kanade a USA v rokoch 1922-1945, a jeho poviedky a hry sa objavili vo výročných almanachoch, ktoré publikoval v 30-tych rokoch 20. storočia (Karpatorusskii kalendar’ Vania Hunjanka, 1930-1938).

Hoci sa väčšina ich príbehov odohráva v novom svete, u rusínsko-amerických autorov sa prejavuje istá odluka od reality amerického života, vyplývajúca z ich didaktického zámeru a upriamovania pozornosti na morálne a mýtické princípy. Na rozdiel od väčšiny etnickej americkej literatúry sa málo pozornosti venuje tomu, čo ich motivovalo k opusteniu svojej krajiny a ceste za oceán, prípadne problémom s prispôsobovaním sa novému svetu. Mnoho rusínskych postáv nedosahuje úspech nasledovaním amerických vzdelávacích, spoločenských alebo politických nariadení, ale intenzifikáciou tradičných hodnôt. Napríklad v Kubekovom príbehu “Palko Rostoka,” ktorý sa odohráva v priemyselnej Amerike, čo bolo typické pre rusínskych imigrantov, eponymický hrdina schováva svoju rusínsku identitu a záhadnú minulosť, keď bol neprávom uväznený. Materiálny úspech a všeobecný obdiv nedosahuje štrajkom proti majiteľovi továrne, ale snahou o zmierenie a kompromis. Keď sa jeho tajomstvo odhalí, Palko vzdá svojej rusínskej minulosti poctu, ale stáva sa novým Američanom, čo je symbolicky prejavené tým, že si oholí bradu. Hodnoty, ktoré Kubek vyjadruje vo svojom príbehu, sa opakujú u každého rusínsko-amerického autora – kľúčom k úspechu sú poctivá práca, čestnosť, striedmosť a šetrnosť; čestný človek, ktorý dosiahne úspech, nie je materialistický ale láskavý a predovšetkým skromný. Je však zjavné, že Kubekova chvála rusínskej národnostnej príslušnosti nezahŕňa všeobecné schvaľovanie americkej rôznorodosti, keďže autor a jeho hrdinovia si zachovávajú niekdajšiu predpojatosť, cítia averziu k špekuláciám vo svete obchodu, nedôverujú účinnosti právnych opatrení a podozrievajú politické skutky. Hrdinovia rusínsko-americkej literatúry nevinne trpia v melodramatických zvratoch, prekonávajú darebákov vo svete svojim morálnym charakterom. Rusínsko-americká literatúra často postráda realistické a kultúrne charakteristické črty a je založená na alegórii. Zobrazenie cností pracujúcej triedy a víťazstva dobra sú určitým naplnením prianí čitateľov a vyhliadkou spoločnosti, v ktorej kde budú úspešní vďaka svojim morálnym cnostiam.

Tento mýtus je len trochu pozmenený v diele Vyslotskeho-Hunjanky a Cislaka, kde má rozprávanie o Popoluške politické podfarbenie. V týchto dielach sú morálne cnostnými prosovietski socialisti, ktorí bojujú proti aristokracii a cirkvi. Na rozdiel od Kubeka je Hunjankov postoj až prehnane namierený proti cirkvi a jeho hrdinovia otvorene zastávajú politické riešenia sociálno-ekonomických problémov. Jeho príbehy “Starŷ i molodŷ“ („Starí a mladí“, 1925) a “Marko Boháč” (1932), ako aj jeho hry Sholtys (1935) a Petro Pavlyk (1937) zobrazujú boj Lemkov o prežitie v ich rodnej krajine v chudobných podmienkach a pod politickým útlakom. V dielach “Leško Myrna” (1932) a “Agentŷ” (“Agenti,” 1928) rusínski imigranti v Spojených štátoch amerických zažívajú Veľkú hospodársku krízu a autori vyjadrujú podporu robotníckym odborom. Hunjanka-Vyslotskii neustále pripomína svojim americkým čitateľom, aby ponúkli pomoc a podporu svojim bratom v Európe.

Najpopulárnejšie literárne žánre rusínsko-amerických spisovateľov prvej generácie boli poézia a dráma. Krátke hry boli dostatočne veľkým repertoárom pre početné dramatické krúžky pôsobiace pri miestnych farnostiach a bratských organizáciách. Mnohé z týchto hier sa odohrávajú v americko-rusínskych komunitách a zobrazujú ich problémy – snaha stať sa Američanmi, generačný konflikt a alkoholizmus. Trojaktová hra Fedorišinovy (Fedorišinovci, 1925) Valentina Gorza (1869-1943), založená na skutočnom príbehu, sa zaoberá týmito otázkami. Americké sviatky, ako napríklad rodinná večera pri príležitosti Vďakyvzdania, sú prejavom úcty k druhej generácii rodiny, ale sú úplne nepochopiteľné pre ich nábožensky založenú matku, ktorá lipne na tradíciách, a pre otca alkoholika. Napriek snahe konať v súlade s americkým právnym systémom je najstarší syn donútený zabiť vlastného otca, aby ochránil rodinu a dosiahol “americký spôsob” života. Stefan F. Telep písal satirické hry, v ktorých zobrazuje dcéru bojujúcu proti patriarchálnej autorite (Khytra dîvchyna, Bystrá dievčina, 1927) a huncútske skutky rusínskych imigrantov, ktorí prišli do styku s americkým právnym systémom (V sudî, Na súde, 1944). Od obecenstva sa očakáva, že sa bude smiať na šibalstvách jednoduchých Rusínov, ale sudca napomína, aby rodičia vychovávali svoje deti tak, aby mohol ich ľud byť na ne hrdí a deti zasa majú pamätať na svoje korene. Máriin problém (1941) od Judy Mirek, napísaný v zmesi angličtiny a rusínskeho nárečia, je lekciou pre mladých Rusínov, aby si vážili svoje jazykové a kultúrne dedičstvo. Aj keď Máriina rusínsky hovoriaca matka jej hovorí, že „neexistujú zlé národnosti, len zlí ľudia,” ovplyvniť ju môže len jej škótsko-americký priateľ, ktorý jej pripomína, že Amerika je „miestom, kde sa miešajú rôzne národnosti.” Do roku 1960 hry, ako napríklad komédia Vaňo Peperytsia Nikolaja Tsysliaka, satirizovali imigrantskú komunitu, ktorá si v očiach nedávnych imigrantov zachovávala tie isté chyby a slabiny, ktoré boli typické pre ich život v pôvodnej krajine.

Zatiaľ čo divadelné hry boli predovšetkým ľahké a zábavné, poézia bola skôr vážna, náboženská a ideologická. Diela Sigmunda Brinskeho (Stichi, Verše, 1922) a Ivana A. Ladižinskeho (Karpatorossy v Evropi i Ameriki, 1940) sú plné lyrických výlevov o kráse domoviny a utrpení, ktoré Rusíni zažili. Väčšiu estetickú hodnotu majú diela dvoch talentovaných básnikov, ktorí svoju literárnu kariéru začali v Európe, ale publikovali aj v USA – rusky orientovaný Dmitrii Vergun (Karpatskie otzvuki, Karpatské ozveny, 1920) a Sevastiian Sabol, básnik, ktorý písal v ukrajinčine pod pseudonymom Zoreslav a bol zároveň baziliánskym mníchom (Z rannikh vesen, Zo skorých jarí, 1963).

Spisovatelia druhej generácie písali v angličtine, aby si uctili pamiatku imigrantov v rozsiahlejších literárnych dielach. Prvým rusínsko-americkým spisovateľom, ktorý hľadal divákov mimo rusínskej komunity bol Vasil S. Koban a jeho román The Sorrows of Marienka (Marienkine súženie, 1979) napísaný v štýle sociologického realizmu. Thomas Bell, ktorého otec mal rusínsky pôvod, sa vo svojom známom románe Out of This Furnace (Preč z tejto páľavy, 1987) zaoberal osudmi Rusínov, Slovákov a ďalších východoeurópskych imigrantov počas hospodárskej krízy. Sonya Jason, dcéra imigrantov z Podkarpatskej Rusi, do svojich pamätí Icon of Spring (Idol jari, 1987) zakomponovala aj rusínsko-americkú tematiku. Ann Walko vo svojom diele Eternal Memory (Večná pamäť, 1999) preplietla spomienky zo života imigrantov s piesňami a receptami a rozprávaním o domovine ich doplnila do esteticky zostavenej poetickej prózy. Adaptácia hry Anny Walko Zhenska shleboda (Ženská sloboda), pôvodne napísanej v rusínčine, bola odohraná v angličtine v Múzeu Andyho Warhola v Pittsburghu v roku 2004. Je zriedkavým protikladom k tradičnému sexizmu vyjadrenému v typickej mužsky orientovanej rusínsko-americkej literatúre.

Tretia generácia rusínsko-amerických autorov sa skôr než na kreatívnu literatúru zameriava na literárne a historické vzdelanie, avšak nedávno sa objavili romány autobiografickej fikcie, ktoré siahajú za hranice rusínskej komunity. Román Nicholasa S. Karasa Hunky: The Immigrant Experience (Hunky: Skúsenosť imigranta, 2004) spája históriu, životopis a fikciu a popisuje život troch generácií Rusínov od ich domova v Karpatoch až po priemyselnú Ameriku. V diele Less Than Diamonds (Menej než diamanty, 2002) rozpráva Pete Bohaczyk podobný príbeh zo života rusínskych baníkov. Tieto romány, žiaľ, vykazujú nízku estetickú hodnotu a odhaľujú mnoho nejasností o rusínskej histórii a identite. Zatiaľ nedokončený román Marka Wansu The Linden and the Oak (Lipa a dub) je vedecky podloženým a historicky presným dielom napísaným poetickým štýlom a zachytávajúcim dušu rusínskeho ľudového umenia.

Prof. Elaine RUSINKO, Baltimore, USA, 10. 10. 2008

 

Ďalšie publikácie:

Magocsi, Paul R. “The Carpatho-Rusyn Press.” In Sally M. Miller, ed., The Ethnic Press    in the United States: A Historical Analysis and Handbook. New York, Westport, Conn., and London: Greenwood Press, 1987, pp. 15-26.

________. Our People: Carpatho-Rusyns and Their Descendents in North America. Toronto: Multicultural History Society of Ontario, 1984.

________. “Rusyn-American Ethnic Literature.” In Wolodymyr T. Zyla and Wendall M.

Aycock, eds. Ethnic Literatures Since 1776: The Many Voices of America, Vol.   II. Lubbock: Proceedings of the Comparative Literature Symposium, Texas Tech

University, January 1976, IX (1978), pp. 503-20.

проф. ПгДр. Марта Ботїкова, к. н.: В сімдесятій семій країнї – Пару думок ід книжцї русиньскых народных приповідок

В сімдесятій семій країнї

(Презентація русиньско-анґліцькой книжкы приповідок фолклорісты Михайла Гиряка: В сімдесятій семій країнї / In the Seventy-Seventh Kingdom, юн 2016 у СНМ – Музей русиньской културы в Пряшові)

В роцї 2016 вышла книжка русиньскых приповідок При єй презентації выступила окрім іншых ай проф. ПгДр. Марта Ботїкова, к. н.(з Катедры етнолоґії і музеолоґії Філозофічной Факулты Універзіты Коменьского в Братїславі). Уводиме пару думок з єй выступу.

„Народны приповідкы Русинів выбраны із богатства їх народной словесности мають красу, поетіку і автентічность, дїють на душу чоловіка, без огляду на вік і род. Народны приповідкы, великы цїнности у фоклорнім богастві, представляють самобытность і споїня меджі розлічныма ґрупами, етніками, културами. Мають великый людьскый розмір…‟

Єдночасно на конець зажелала успішну путь выданых приповідок ку чітателям­ –Русинам, але і предствителям іншых народів світа. Директорка музея О. Ґлосікова, сконштатовала, же презентація книжкы ся може робити розлічным спобом, але мы то зробиме заспіванём піснї На многая і благая лїта, што ся і стало, кедь вшыткы повставали і заспівали тоту співанку, Русинам так близку. По офіціалных выступах мож было презентовану книжку і купити. На концю публікації є „Слово о книжцї‟, де ся, окрем іншого, пише: „… Вітайте у світї карпаторусиньскых народных приповідок! Чітайте їх і няй вам приносять потїшіня.‟ Вірю, же книжка принесе потїшіня про малых і великых чітателїв, і наісто мож повісти, же ся стане і вызначным збогачінём русиньской літературы.

В сімдесятій семій країнї

Пару думок ід книжцї русиньскых народных приповідок

(проф. ПгДр. Марта Ботїкова, к. н.,  Катедра етнолоґії і музеолоґії Філозофічной

Факулты Універзіты Коменьского в Братїславі)

В сімдесятій семій країнї ці кралёвстві?.. Єй „GPS‟ коордінаты нас безпечно заведуть до світа (нелем) дїтинства, де ся пісок лляв а вода сыпала і де добро наісто перемогло зло, і де ся можеме чути безпечны перед вшыткыма пастями навколишнёго світа…

Народны приповідкы мають красу, поетіку і автентічно дїють на душу чоловіка, без огляду на вік і род. Народны приповідкы, великы цїнности у фоклорнім богастві, представляють самобытность і споїня меджі розлічныма ґрупами, етніками, културами. Мають великый людьскый розмір, котрый знать напрямовати ку задуманю ся о правилній дорозї, може не в актуалнім рїшаню, але наісто в довгодобій жывотній перспектіві. Оцїнїня за добро, одплата за зло, вызнам помічників на жывотній пути.., то вшытко суть одказы, котры фолклорну творчость приземлюють у світї великой літературы.

Тоты властности фолклорных текстів собі наісто усвідомлёвали їх зберателї 19. стороча, кедь ся цїлено занимали роботов з нима в рамках народно­еманціпачных процесів тзв. малых народів. Як уводить Г. Глуошкова, про прихылників усвідомленого інтересу о традічну културу, респ. фолклор, про тых патріотів і освіченых людей, значіли зберательскы тексты дві основны функції – давали історічны інформації і моделовали будуче дїятельство (Глуошкова, 2005, с. 19).

Лемже самотны тексты не были лем о великых дїях і цїлях, наісто сповнёвали ай забавну функцію і высловлёвали і успокоёвали естетічны потребы своїх творцїв. Тота „невгасима творча енерґія‟ (Ліба, 1991, с. 101) зістає у текстах в літературній освітї і надале стає ся іншпіратівнов нелем про їх згромаждїня, де ся оцїнює в записах главно автентічность, але і при управі, перероблёваню, перерозповіджіню, адаптації, модіфікації (Ліба, 1991, с. 44).

То є і приклад зборника, котрый на тій стрїчі вітаме до жывота і творцї передають шырокій, мож повісти, світовій публіцї. Світовій і зато, же іде о білінґвалне выданя в русиньскім і анґліцькім языку. Карпаторусиньскый научный центер у США є выдавателём книжкы, котра была красно книжно зроблена і надрукована в Чеській републіцї. За основу книжкы послужыв позбераный і обробленый матеріал фолклорістом і педаґоґом Михалом Гиряком, котрый цїлый жывот писав, робив у выдавательстві, редакції, а главнї, довгый час учів і выховлёвав молоду ґенерацію на Філозофічній факултї в Пряшові (УПЙШ у Кошіцях), де мав інтересны лекції і семінары зо своїх бадань фолклору Русинів на Словакії. Тоты ся, подля едіторів сучасного зборника, в часї тоталітного режіму прикрывали плахтов україньской ідентічности, котра была внучена і проявила ся главно в языку текстів. У нашім выданю їх назад до подобы сучасного русиньского языка управив русиньскый поет і прозаїк Штефан Сухый. Русиньскый текст пригод ся в ёго перерозповідї вернув як бы до жрїдла походжіня.

Славомір Гиряк, сын Михайла Гиряка, має тыж вызначну заслугу на тім, же тот зборник узрїв світло світа. Помагав коордіновати актівности напрямлены к ёго выданю і наісто, же ёго отець бы быв на свого сына гордый. Подобно педаґоґы Інштітуту русиньского языка і културы Пряшівской універзіты в Пряшові – Анна Плїшкова і Кветослава Копорова помогли при выданю як языковы коректоркы.

На концю книжкы є коротке задуманя ся над путованём окремых мотівів, котрых комбінації створюють самобытну подобу каждой єдной приповідкы. І про тот концепт, єднако як з погляду теорії незавіслого взнику єднакых мотівів на розлічных місцях, тыж з погляду жывота мотівів у неперестаннім обрушованю меджі писанов і устнов літературов, можеме конштатовати, же маме до дїла з приповідками, котры мають много сполочных черт із приповідками близкых сусїднїх етнік, значіть і зо словацькыма приповідками. Не є ту простор, а ани в публікації, котру днесь уводиме до жывота, а котра є про шыроку чітательску публіку, не є звыком уводжовати чісла мотівів із меджінародных ці словацькых приповідковых списків і каталоґів. То є предметом глубшого баданя, котре так придасть далшый пілїр фолклорістічно обробленого фолклорного матеріалу. Книжне выданя русиньскых приповідок, выбране з тых, якы в минулости позберав Михал Гиряк, найде собі своє місце при зобраню і каталоґу Ореста Зіліньского, як і при антолоґії фолклору Миколы Мушинкы.

При книзї приповідок, котра нас мать перенести до сімдесят семого кралёвства, треба припомянути, же і многы розповідателї і слухателї рушили до світа… під тиском матеріалного недостатку, одважны носителї той фоклорной културной дїдовизны на переломі 19. і 20. стороча і в далшых роках одходили за роботов і фалатком хлїба в еміґрачных волнах за граніцї своёй отчізны. Процес асімілації їх перемінив, але днесь є час, кедь ся обзерають назад, глядають своє корїня, свій край.

Жаль над стратов краю уж, може, переболїв выспіваный у співанках, зменшыв ся у споминах наступных ґенерацій еміґрантів. О то є цїннїше на тій пуб­лікації, же рахує і выходить на стрїчу і тому новому інте­ресу, новому потенціалному колу чітателїв, котры собі будуть чітати тексты в анґліцькім языку. Вдяка чутливому перекладу Патріції Крафчік, америцько­русиньского літературного науковця і фоклорісты, приповідкы здобывають повноцїнный, но главно повнокровный варіант, котрый решпектує културны одлишности. Выданём приповідок взникла красна книжкова публікація, котру прикрашають штілізованы фаребны і чорно­білы ілустрації академічной малярькы Анны Ґаёвой.

Малярька ся зосередила на фронтішпіцы, в котрых зобразила централный мотів. Тот є колорованый і орнаментално зарамованый. Чорно­білы ілустрації прикрашають закончіня тексту і мають сімболічну (даколи ласкаво­гуморну) подобу, зафіксовану в предметах каждоденного поужываня, днесь уж цїнных елементів народной културы. Книга досягує найвысшу якость книжной продукції і віриме і желаме сі, жебы собі нашла своїх вдячных чітателїв.

Література:

Bednar, L. (transl.): Johnny Little Pea and other Slovak Folktales by Pavol Dobšinský. Bolchazy ­Carducci Publishers, 2001;

Cooper, D.L.: Traditional Slovak Folk Tales, collected by Pavol Dobšinský. M.E.Sharp, 2001;

Hlôšková, H.: Folklór a folklorizmus (K terminológii a koncepciám v aktuálnom diskurze). In: Etnologické rozpravy, 2005, річник XII, ч.1, с. 16­25;

Liba, P.: Literatúra a folklór (Príspevok k literárnemu folklorizmu). Nitra: Pedagogická fakulta, 250 с.

Мґр. Міхал Павліч, ПгД.: Oцїнїня творчости Mиколая Kсеняка як цїложывотного проєкту зміцнёваня русиньской народной ідентіты

Abstract

Our article deals with the Rusyn writer Mikuláš Kseňák and his literary work, which we evaluate from the point of view of a lifelong project of consolidating the national identity of the Rusyns in Slovakia. His literary work is divided into several groups on the basis of genre-thematic criteria and we describe the way in which the function of strengthening national identity is applied. We perceive the lifelong work of Mikuláš Kseňák as an example of the successful use of the formative, ideological function of literature in favor of strengthening the national self-identification of one’s own nation.

 

Keywords: Mikuláš Kseňák. Identity. Rusyn Literature. Formative function оf literature. National identity.

  1. Вступ

            Мож повісти, же тяжкый минулый рік мав даякым способом вплив на жывот каждого чоловіка на світї. На жаль, русиньска література не была вынятком. 1. фебруара 2020 во віцї 87 років одышов на вічность родак з Камюнкы, писатель, педаґоґ і народный дїятель Миколай Ксеняк. Ёго літературны тексты были писаны все з думков на свій народ. Ксенякова література была вызначна тым, же ся в нїй ефектівно вужывала форматівна і выховна функція літературы, котрой цїлём было зміцнити русиньску народну ідентіту.

            Од смерти Миколая Ксеняка перешов рік, і з той нагоды бы сьме хотїли зрекапітуловати ёго цїложывотный вклад до русиньской літературы. Цїлём нашого тексту не є подати глубоку літературну аналізу, скорше хочеме сумарізовати Ксенюкову літературну творчость і презентовати тоты творы, в котрых ся найвеце проявила авторова безпохыбна служба русиньскому народу.

  1. О авторови

            Миколай Ксеняк ся народив 4. децeмбра 1933 в селї Камюнка в окресї Стара Любовня до сімчленной русиньской родины. По штудіях на Руській ґімназії в Пряшові (1945-1953) Ксеняк абсолвовав высокошкольскы штудії на Інштітутї руського языка в Празї (1953-1957). По скончіню штудій зачав робити як учітель російского языка на основній школї в Ружомберку (1959-1968), нескорше ся став директором ґімназії в Ружомберку, де добыв аж до пензії (1968-1991).[1] Попри професії учітеля Ксеняк присвятив свій час і енерґію главнї русиньскій поезії і прозї. Быв єдным з найактівнїшых авторів старшой ґенерації русиньскых писателїв. Окрем богатой літературной творчости быв Миколай Ксеняк актівным приспівателём одборных статей до русиньской і словацькой пресы. Розвитку і розшырёваню/популарізації русиньской літературы помагав тыж як председа Сполку русиньскых писателїв Словеньска. Аж до своёй смерти ся Ксеняк все добрї орьєнтовав в русиньскых актівітах, быв участником розлічных научных лекцій, семінарів, конференцій (нелем з области русиньской літературы, але рад приходив ай на семінары о русиньскій історії, языку, набоженьскім жывотї…), де ся рад запоёвав до діскусій, давав пропозіції на злїпшіня поставлїня русиньского языка, літературы, і Русинів як міноріты в рамках Словакії.[2]

  1. Байкы і алеґорічны подобенства

            В історії сучасной русиньской літературы на Словакії по роцї 1989 буде Ксенякове мено певно звязане із малым епічным жанром куртой прозы – з байков. Тот жанер творить найвекшу і найвеце знаму часть ёго творчости. Миколай Ксеняк є єдным з авторів[3], котры в минулости писали тексты в україньскім языку, але по кодіфікації списовной русинчіны зачав як єден з першых писати по русиньскы. З першых книжок в україньскім языку мож спомянути зборник Байкы (выданый дакілько раз – в роках 1963, 1970, 1974), Сміх і гіркість серця (1977), Віночок з терня (1980) або Дорогоцінна знахідка (1985). З них быв нескорше зробленый выбер выданый по русиньскы під назвов Выбраны байкы (2002). В далшых роках были выданы зборникы  Ozveny (2002) і двойязычне русиньско-словацьке Зеркалїня/Zrkadlenie (2010), Углы погляду (2011), Нашы горізонты (2015), Недоповіджене (2018), Кошарик плодів (2019) і зборник в словацькім языку Bájky pre každého (2018). Послїднёв выданов публікаціёв уж по смерти автора была книжка Одповідж собі сам (2020).

            Тіпічным знаком русиньской байкы в поданю Миколая Ксеняка є то, же автор ся не концентровав лем на крітіку неґатівных людьскых властностей в общім змыслї, але Ксеняк описує проблемы русиньского народа в подмінках народностной меншыны на Словакії. В текстї Закрикнутый повказує на застрашіня тых, котры ся ганьблять поужывати свій язык, суть пасівны і мають скептічный постой ід сучасному русиньскому руху.  Остра крітіка є намірена на людей, котры все думають о русиньскім языку як о языку села. Языка, котрый не є вгодне поужывати в офіціалных сітуаціях ці в публічнім жывотї. Автор тыж крітізує фалошных або пасівных патріотів, гварить, же не стачіть ся лем означовати за Русина і одволавати ся на предків, але залежить на актівній підпорї свого народа, напр. і на орґанізації, ці на участи на културных актівітах.

            В байках ся много раз находить ґенерачна опозіція, т. зн. старша і молодша ґенерація. Старшы поставы суть ідеалізовано описаны як просты люде, котры тримлють в чести традіції і фолклор, суть носителями сельской інтеліґенції. Напротів них стоять молодшы персоны, часточно асімілованы, ганьблячі ся комуніковати в роднім языку і много раз ся снажать договорити своїм родічам, думаючі, же суть мудрішыма. Тот конфлікт ся але все кончіть арґументачнов поражков або зосмішнїнём молодшых протаґоністів.

            Ксеняк заставать єднозначный назор, же треба утримовати традіції і фолклор (Закрикнутый, Телефонованя), і треба їх дале одовздавати далшым ґенераціям. На другім боцї то але тыж значіть, же ся треба приспособити сучасній реалітї, не мож ся сполїгати на стереотіпну властность руснацькой твердоглавости і нездоланости, але є потребне найти одвагу обранёвати ся перед забытём і быти актівным (Страшак).

            Далшыма проблемами, котры Ксеняк в своїх байках ілустровав суть асімілація, розбита народна ідентіта ці рівно – кріза ідентіты. В алеґорічнім подобенстві Росквітнута яблінка є укажка розтріщеной народной ідентіты – стром на ярь розцвине штирёма розлічныма квітами, котры суть на першый погляд барз красныма, но корїня строму привело ку роздумованю над своїм походжінём: „То маме од радости выскаковати, ці нарікати? (…) Істо, хто властно сьме? (…) не стратили сьме в тім квітю свою ідентіту?‟[4]

            Ксеняк в своїй байкарьскій творчости нелем остро крітізує, але єдночасно презентує і конштрутівны рїшїня і давать рады на злїпшіня сітуації. Тыкать ся то главнї вытворїня стабілного русиньского школства на каждій уровни едукації, од чого завісить рїшіня далшых проблемів.

  1. Дротарьска література

            Далшов вызначнов частёв Ксеняковой творчости была література іншпірована феноменом сполочным про Русинів і Словаків із Замаґуря – дротарьством. Худобна земля і мало можностей на роботу в реґіонї через зиму принучує хлопів вхабити на довгы місяцї свою родину а йти глядати роботу в чуджіх краёх. Такый быв і припад Ксенякового вітця. Дротарьство было до другой половины 20. стороча тіпічным явом про істы реґіоны, в котрых жыли Русины, в сучасности але тото ремесло зачало мізнути і вымерати, теперь го мож відїти главнї в рамках практічной укажкы на ярмаркох ці в музеях.

            Дротарьство є главнов темов великого поетічного твору О камюньскых майстрах (1994), котрый быв написаный в діалектї родного села Ксеняка – Камюнкы. За зборник етноґрафічной драмы і прозы Біда Русинів з дому выганяла (2002) быв Ксеняк в роцї 2003 оцїненый меджінароднов Преміёв Александра Духновіча за оріґіналну русиньску літературу. Успіх той публікації мож ілустровати і тым, же текст з того зборника під назвов Приповідка о дротарёви быв презентованый шырокій русиньскій громадї на сценї Театру Александра Духновіча в Пряшові в роцї 1994[5]. Тот сценарь як і далшы драматічны і прозаічны творы были опублікованы в далшім зборнику з темов дротарьства з назвов Жменї родной землї (2009).

            За найвекшу барьєру утриманя і розвитку ідентіты Русинів поважує Ксеняк слабо розвинуте русиньске школство, котре недостаточно выховлює наймолодшу ґенерацію Русинів. Тыкать ся то нелем русиньского языка і літературы, але і історії. Автор ся з той прічіны снажив утримати заникаючій феномен дротарьства в літературній творчости. В книжцї Біда Русинів з дому выганяла ся находять прозаічны і драматічны тексты, котры суть написаны з думанём на форматівну і выховну функцію літературы. Прикладом є театрална єдноактовка Дротарь-штудент, в котрій є молодый дротарь заткнутый мадярьскым шандарём і є поважованый за жебрака і вандрака. Через выслух Штефан одповідать высвітлёванём і інформованём о дротарёх і Русинох, выдкы мають походжіня і чом одходять од своїх родин за роботов. Штефанова обгаёба є заложена на фактічных інформаціях, уваджать ґеоґрафічны локаліты, мена знамых людей з русиньской інтеліґенції, писателїв або высоко поставленых.

            На вопрос, ці є Словак, Серб або даяка інша народность, Штефан себаісто і гордо одповідать Я – Русин. Арґументачный бой, діскусію высоко поставленого з низко поставленым, маёріты верзус міноріты, выграває Штефан тым, же капітан шандарїв мінить свій назор на Русинів а дротарїв. Од выядрїнь тіпу „Я бы ся ганибив за таку роботу. Она тя деґрадує!“[6] ся капітан в заключіню гры обертать ку молодому дротарёви із словами: „Та-а-а-а-к, пане майстре, написав єм вам поволїня про ваше ремесло.

Няй бы вас одтеперь контролёвав і сам пан цісарь, ани волосок ся вам не скривить. (…) Вашов заслугов од днешнёго дня буду собі дротарїв высоко важити.“[7] Штефан так успішно потвердив ідею, же через познаня історії властного народа, ёго звыків і традіцій, мож дійти к узнаню іншыма, к змінї назору і подпорї (капітан наконець сімболічно одмінює дротаря выданём поволїня на выконованя ремесла).

            В далшых текстах з дротарьсков тематіков Ксеняк чітателя нелем інформує, але снажить ся му через вшеможны сітуації (одход … ) пластічно описати поставлїня дротарїв. В драматічнім текстї Розлучкы дротарїв описує розлічны сітуації перед одходом дротарїв на путь (отець ся лучіть із своёв родинов, фраїрков або женов, што чекать дїтину; розлучіня із господарьством, родным краём). Путованя за роботов было все звязане із різіком, і хоць были дротарї важеныма про їх шыковность, таксамо были мушены боёвати з одмітнутём або передсудками людей, голодом, або тяжкыма кліматічныма условіями, немілосерднов природов. Тоты сітуації суть описаны в прозї Смерть дротаря в пусти, Не одышов або Жменї родной землї.

            Послїднїй менованый текст поважуєме за єден з найлїпшых творів Миколая Ксеняка, в котрім є описана смерть отця-дротаря в чуджінї, котрый перед смертёв пожадав сына о послїднє желаня: „Чуджа земля, сынку, є немілосердна. Є барз тяжка. Ани дыхати не дасть. (…) Зато ті наряджую і тя прошу, сынку мій любый, принесь мі з нашого хотаря три-штири жменї родной землї і посып мій гріб.“[8] Ксеняк описав значіня родного края про дротарїв (Русинів) в чуджій земли, їх смучіня за домовом а солідаріту – в догоднутый термін преснї о рік ся дротарї стрїтять перед гробом зоснулогo i почестують ёго памятку молитвов і сповнїнём ёго послїднёй волї: „Цїлый гріб быв посыпаный роднов землёв, на котрій ся народив,(…) котрой материньске слово і співы коловали в ёго крови, котру цїлый жывот кропив своїм потом і котру носив у своїм сердцї по світї.“[9]

            Ксенякова дротарьска література є споїнём раціоналного а праґматічного інформованя о дротарях з емоціоналным заінтересованём чітателя, котре во выслїдку вытварять, конзервує і передавать дале образ феномену матеріалной културы Русинів.

  1. Русиньска ода

            Послїднёв шпеціфічнов частёв творчости Миколая Ксеняка суть дві публікації з послїднїх років з назвами Формованя русиньской ідентіты (2016) і Резонанції на книжкы і подїї (2018), котры суть зборниками лірічно-рефлексівных текстів з дідактічно-рефлексівным характером. Жанрово ся найвеце подобають одам, Миколай Ксеняк в них выражать захоплїня, почливость і вдячность вшыткым людём, котры мали заслугы на русиньскім народнім оброджіню од половины 19. стороча аж по сучасность. Подобным способом ся автор занимать і сучаснов русиньсков літературов. Ку писателям ся прямо пригварать як їх колеґа або їх тексты высвітлює. Крітічно оцїнює творчость, але і жывот авторів, їх актівіту в сучаснім русиньскім народнім оброджіню. Літературну творчость своїх колеґів так оцїнює із боку годноты про будучность русиньского народа.[10]

            „Тексты мають выхвоно-едукачну функцію, лірічный субєкт спроваджать чітателя через русиньску історію, бісїдує о найважнїшых особностях індівідуалных історічных періодів, припоминать і ославлює їх чіны і значіня. Ксеняк нараблять з історічнов і културнов памятёв, выбером особностей і удалостей хоче о історії інформовати і оцїнёвати єй. Про тоты тексты є тіпічне, же умелецька і естетічна функція тексту є секундарна, автор ся концентрує прімарно на то, жебы чітателя інформовав, выховлёвав і формовав ёго народну ідентіту. Тексты суть характерістічны высокым обсягом інформацій, названём цїлого мена особы, орґанізацій ці книжок. Автор в процесї вытваряня народной ідентіты гварить о великім значіню русиньскых будителїв минулых і сучасных, народностных орґанізацій, зналости історії властного народа, фолклору, поужываню народного языка, писаню літературы в русиньскім языку і т. д. В другім зборнику дотримлює тотожный прінціп, Ксеняк оцїнює творы сучасной русиньской літературы і реаґує на тогочасны удалости із соціалного і културного жывота Русинів.‟[11] Іде о публікації, в котрых Ксеняк ославным характером тексту велебить і ґлоріфікує персоны русиньской історії, єдночасно автор хоче через обсягы історічной памяти інформовати і едуковати своїх краянів.

  1. Заключіня

            О Ксеняковій творчости мож повісти, же естетічна функція літературы не была на цалком першім місцї. Автора можеме характерізовати як літературно міморяднї актівного Русина, котрый собі в повній мірї усвідомлёвав міць фікції впливати на вонкашню реаліту і тоту можность праґматічно выужывав к высшому цїлю – формовати а зміцнёвати народну ідентіту Русинів і помочі заховати културный одказ ёго предків. Ксенякову творчость сьме роздїлили до трёх ґруп на основі жанрово-тематічных крітерій і в каждій з них сьме нашли способы, якыма ся уплатнёвала форматівна функція літературы.

            Цїложывотне дїло Миколая Ксеняка позітівно оцїнюємє як приклад успішного выужытя форматівной, респ. ідеовой функції літературы в проспіх зміцнїня народной себеідентіфікації властного народа. Ксенякова літературна творчость не є романтічным вызнанём любви к русиньскому народу, але іде о прояв того, хто в духу ідеалів просвитительства вхабив Русинам цїнну і хосенну дїдовизню.

 

ЛІТЕРАТУРА

KSEŇÁK, M. (2002) Ozveny. Prešov: SNM – Múzeum rusínskej kultúry v Prešove. ISBN 978-80-970314-0-4, 168 c.

KSEŇÁK, M. (2018) Bájky pre každého. Žilina: Georg Žilina. ISBN 978-80-8154-252-7, 176 c.

PAVLIČ, M. (2018) Rusínska identita ako literárny problém. Pohľady na rusínsku literatúru na Slovensku po roku 1989 (Dizertačná práca). Prešov: Centrum jazykov a kultúr národnostných menšín – Ústav rusínskeho jazyka a kultúry, 121 s.

КОПОРОВА, К. (2020) 20 років Сполку русиньскых писателїв на Словакії [online] [ціт. 2020-12-08], Доступне із: https://rusynlit.sk/index.php/2020/12/07/2228/

КСЕНЯК, М. (1963) Байки. Словацьке педагогічне видавництво в Братіславі – відділ української літератури в Пряшеві.

КСЕНЯК, М. (1970) Байки. Словацьке педагогічне видавництво в Братіславі – відділ української літератури в Пряшеві.

КСЕНЯК, М. (1974) Байки. Пряшів: Словацьке педагогічне видавництво в Братіславі – відділ української літератури в Пряшеві.

КСЕНЯК, М. (1977) Сміх і гіркість сердця. Пряшів: Словацьке педагогічне видавництво в Братіславі – відділ української літератури в Пряшеві.

КСЕНЯК, М. (1980) Віночок з терня. Пряшів: Словацьке педагогічне видавництво в Братіславі – відділ української літератури в Пряшеві.

КСЕНЯК, М. (1985) Дорогоцінна знахідка. Пряшів: Словацьке педагогічне видавництво в Братіславі – відділ української літератури в Пряшеві.

КСЕНЯК, М. (1994) О камюньскых майстрах. Пряшів: Русиньска оброда, ISBN 978-80-88769-01-9, 288 с.

КСЕНЯК, М. (2002,a) Біда Русинів з дому выганяла. Пряшів: Світовый конґрес Русинів, ISBN 978-80-88769-32-9, 126 с.

КСЕНЯК, М. (2002,б) Выбраны байкы. Пряшів: Сполок русиньскых писателїв Словеньска, ISBN 978-80-88769-36-1, 80 с.

КСЕНЯК, М. (2009) Жмені родной земли. Пряшів: Сполок русиньскых писателїв Словеньска, ISBN 978-80-970185-1-1, 138 c.

КСЕНЯК, М. (2010) Зеркалїня / Zrkadlenie. Пряшів: Сполок русиньскых писателїв Словеньска, ISBN 978-80-970185-5-9, 200 c.

КСЕНЯК, М. (2011) Углы погляду. Пряшів: Академія русиньской културы в СР, ISBN 978-8089441-20-4, 84 c.

КСЕНЯК, М. (2013) Споминкы і очекованя. Пряшів: Сполок русиньскых писателїв Словеньска, ISBN 978-80-970185-7-3, 144 c.

КСЕНЯК, М. (2015) Нашы горізонты. Пряшів: Академія русиньской културы в СР, ISBN 978-80-89798-00-1, 166 c.

КСЕНЯК, М. (2016,a) Медвідята на прогульцї. Пряшів: Обчаньске здружіня Колысочка – Kolíska, ISBN 978-80-972115-3-0, 102 c.

КСЕНЯК, М. (2016,б) Формованя русиньской ідентіты. Пряшів: Академія русиньской културы в СР, ISBN 978-80-89798-03-2, 48 c.

КСЕНЯК, М. (2018,а) Недоповіджене. Пряшів: Академія русиньской културы в СР, ISBN 978-80-89798-11-7, 152 c.

КСЕНЯК, М. (2018,б) Резонанції на книжкы і подїї. Пряшів: Академія русиньской културы в СР, ISBN 978-80-89798-07-0, 154 c.

КСЕНЯК, М. (2019) Кошарик плодів. Пряшів: Академія русиньской културы в СР, ISBN 978-80-89798-18-6, 152 c.

КСЕНЯК, М. (2020) Одповідж сі сам. Пряшів: Академія русиньской културы в СР, ISBN 978-80-89798-21-6, 96 c.

КУЗМЯКОВА, А. (2020) До русиньского літературного неба одышов байкарь Миколай Ксеняк. In: Русин ч. 1/2020. Културно-хрістіаньскый часопис. Пряшів: Русин і Народны новинкы. ISSN 1339-5483, с. 13-14.

МАҐОЧІЙ, П. Р. – ПОП, І., ед. (2010) Енциклопедія історії та культури Карпатських Русинів. Ужгород: Видавництво В. Падяка, ISBN 978-966-387-044-1, c. 380.

МАЛЬЦОВСКА, М. і кол. (2009) 100 вызанмных Русинів очами сучасників. ІІ. часть. Пряшів: Світовый конґрес Русинів, ISBN 978-80-89441-01-3, с. 62-65.

ПАВЛІЧ, М. (2016) Тематізація народной ідентіты в поезії Миколая Ксеняка. In: Dynamické procesy v súčasnej slavistike. Zborník príspevkov z medzinárodnej vedeckej konferencie 3. – 4. novembra 2016. Editor: PhDr. K. Koporová, PhD. Prešov: Prešovská univerzita v Prešove – Centrum jazykov a kultúr národnostných menšín – Ústav rusínskeho jazyka a kultúry. ISBN 978-80-555-1638-7, c. 234 – 244.

ПАВЛІЧ, М. (2017) Резонанції на книжкы і подїї. In: Русин 3/2017. Културно-хрістіаньскый часопис. Пряшів: Русин і Народны новинкы. ISSN 1339-5483, с. 17 – 18.

ПАВЛІЧ, М. (2019) Сучасна русиньска література по роцї 1989 на Словакії. Іn Річник руськой бурсы 15/2019. Gorlice: Stowarzyszenie „Ruska Bursa‟ w Gorlicach. ІSSN 1896-222, с. 183-204.

 

Mgr. Michal Pavlič, PhD.

Prešovská univerzita v Prešove

Centrum jazykov a kultúr národnostných menšín

Ústav rusínskeho jazyka a kultúry

Ul. 17 novembra 15

080 01 Prešov

Slovakia

 

michal.pavlic.urjk@gmail.com

[1] МАҐОЧІЙ, П. Р. – ПОП, І., ед. (2010) Енциклопедія історії та культури Карпатських Русинів. Ужгород: Видавництво В. Падяка, s. 380. – перевірьте назву

[2] МАЛЬЦОВСКА, М. і кол. (2009) 100 вызнамных Русинів очами сучасників. ІІ. часть. Пряшів: Світовый конґрес Русинів, с. 62-65.

[3] Іде о такых авторів як: Марія Мальцовска, Штефан Смолей ці Штефан Сухый.

[4] КСЕНЯК, М. (2002,б) Углы погляду. Пряшів: Академія русиньской културы в СР, с. 30.

[5] МАЛЬЦОВСКА, М. і кол. (2009) 100 вызнамных Русинів очами сучасників. ІІ. часть. Пряшів: Світовый конґрес Русинів, с. 62-65.

[6] КСЕНЯК, М. (2002,a) Біда Русинів з дому выганяла. Пряшів: Світовый конґрес Русинів, с. 61.

[7] Тамже, с. 66.

[8] КСЕНЯК, М. (2009) Жмені родной землі. Пряшів: Сполок русиньскых писателїв Словеньска, с.4.

[9] Тамже, с. 6-8.

[10] ПАВЛІЧ, М. (2017) Резонанції на книжкы і подїї. In: Русин ч. 3/2017. Културно-хрістіаньскый часопис. Пряшів: Русин і Народны новинкы, с. 17-18.

[11] ПАВЛІЧ, М. (2019). Сучасна русиньска література по роцї 1989 на Словакії. Іn: Річник руськой бурсы 15/2019. Gorlice: Stowarzyszenie „Ruska Bursa‟ w Gorlicach, с. 192-193.

доц. Мґр. Петрикова Анна, ПгД.: Концепт «земля» в художественном дискурсе Василя Петровая

КОНЦЕПТ «ЗЕМЛЯ» В ХУДОЖЕСТВЕННОМ ДИСКУРСЕ ВАСИЛЯ ПЕТРОВАЯ

Анна ПЕТРИКОВА

Abstract

The artistic discourse reflects the culture of a certain stage in the history of Rusyns. In the framework of the research methods of linguistic observation and description, component and contextual analyses are used. The problem of national identification, features of a modern identity and culture of Rusyns are in the center of many researchers’ attention: A. Plishkova, K. Koporova, I. Slivkova, M. Pavlich, P. Magochi, S. G. Sulyaka, S.V. Zelenko and many others. In this article, using an example of the analysis of the “Earth” concept, we try to show how V. Petrovay reveals the problem of the ethnocultural identity, how important for Rusyns is the problem of their territorial affiliation. We proceed from one text which, we believe, has the ability to arouse reflection, “leading to the formation of a certain space of understanding where reflection is fixed in the form of spiritual entities – meanings and ideas, which, in turn, can enrich a person’s spiritual space. In this case, the spiritual space is understood as a combination of semantic, ideological paradigms, values, feelings, perceptions, knowledge, concepts, faith, general cultural phenomena.

Keywords: concept, national identity, discourse, Rusyns, language.

Художественный  дискурс Василя Петровая – сверхинтересный и малоизученный объект. Первичное освещение дискурса мы затронули в статье «Русинская картина мира в художественном дикурсе Василя Петровая[1], которая была опубликована в соавторстве с белгородскими учеными Н.Ф. Алефиренко,  И.И. Чумак-Жунь. В данной работе методологически мы будем исходить из понимания художественного дискурса как – сложного коммуникативно-когнитивного явления, «в состав которого входит не только сам текст романа «Русины», но и различные экстралингвистические факторы, оказавшие конструктивное воздействие на формирование смыслового содержания романа. Это знание русинской действительности, суждения персонажей, ценностные установки, играющие важную роль в понимании и восприятии РКМ[2]»[3].  Материалом  исследования послужил текст одного романа Василя Петровая «Русины», так как его анализ позволяет достичь важнейшую «для когнитивной лингвопоэтики методологической цели: приблизиться к пониманию места русинского мира в европейском ценностно-смысловом пространстве, выявить самобытный характер РКМ, уяснить его генеалогические и когнитивно-дискурсивные связи с другими лингвокультурами».[4] При помощи языковых средств в тексте художественного произведения актуализируются скрытые значения слов, образующие видение мира, его оценку и смысловые оттенки. Если читатель является членом общества, о котором идет речь в тексте, он легко может идентифицировать внетектовые источники такие как фоновые знания, социальный контекст. Реципиент из иного сообщества воспринимает «художественную реальность» посредством ассоциаций, контекста. Например, Джон Р. Серль в исследовании отмечает «Логический статус художественного дискурса»: «Можно сказать, что почти каждый художественный текст передаёт «сообщение» или «сообщения», которые передаются посредством текста, но не имеющиеся в самом тексте. Только в детских рассказах […] мы получаем эксплицитное представление осуществленных всерьез речевых актов, передать которые является целью (или главной целью) художественного текста»[5].

В романе нашли отражения  сложные социальные перемены в обществе 20-30 гг. прошлого века. А. Плишкова об этом периоде пишет как о противоборстве  русофильской и украинофильской ориентаций, о котором  упоминается  в 1923 году на страницах многоавторского труда под названием «Подкарпатская Русь». Остро встал вопрос этнографической и лингвистической принадлежности русинского языка как  составной части украинского языка. А. Плишкова считает, что «украинизация Подкарпатской Руси началась уже в 1920 году, когда были зарегистрированы многочисленные протесты против этого решения, многие из них, в виде статей,  были опубликованы в ужгородской газете «Русская земля»»[6].

Сохранение самобытности  русинского языка, традиций, быта не оставляет равнодушным В. Петровая. В его романе остро звучит вопрос этнокультурной идентичности, самоидентификации русинов,  оценка людьми своей принадлежности к своей нации. Это чрезвычайно существенно, поскольку признаки этнической принадлежности людей не заключаются в отмирании национальных костюмов, а в полных глубокого значения традициях самого народа.

В данной работе мы будем исходить из определения идентичности как комплексного и динамичного понятия, ядром которого является сознание собственной историчности и аутентичности, культурно-языковой преемственности[7]. Согласно словацкому ученому Э. Мистрику понятие «культурной идентичности» связано чаще всего с патриотизмом, с национальной гордостью и т. д.. Большинство теоретиков ищут ее определение, используя термины «нация», «национальная идентичность». Однако, «культурная идентичность сама по себе  содержит представление общества о самом себе, о его историческом опыте, культурная идентичность взаимосвязана с определенным языком и определенными моделями поведения, а также тесно связана с другими идентификаторами группы (например, с ее юрисдикцией на определенной территории)»[8]. Функциями культурной идентичности являются, в частности: внешняя коммуникация (межкультурная коммуникация), внутренняя (внутри конкретной культуры) и функция трансфера (передача конкретной культуры будущим поколениям). Основными факторами, влияющими на трансформацию культурной идентичности, являются семья (образование), саморефлексия (самооценка и самоуважение) и общение с другими культурами (приток новых стимулов)[9].

В формировании идентичности значительная роль принадлежит языку, так  как  осознавать себя как часть данной культуры можно посредством текстов. В связи с этим можно вспомнить Э.Сепира, который написал, что «культуру можно определить как то, что данное общество делает  и думает, язык же есть то, как думает»[10]. Язык помогает идентифицировать предметы в окружающей среде, классицифировать  и организовывать их в сложную систему. Но, поскольку, язык является частью и инструментом культуры, он формирует не только представления о мире, но и самого человека, погружая его в эту же культуру, помогая осознавать традиции, нормы, ценности своего народа. Благодаря этому происходит диалог культур по вертикали (между культурами разных времен) и по горизонтали (диалог разных культур в одну эпоху).

В качестве  примера можно рассмотреть интересный концепт «Земля», который является ключевым  концептом русинской культуры.  В соответствии с концепцией  А. Вежбицкой, любой концепт, закодированный в той или иной языковой единице какого-либо языка, может быть представлен в виде «определенной конфигурации элементарных смыслов (семантически элементарных и универсальных концептов, которые являются семантически универсальными –  в том смысле, что они лексически закодированы во всех языках».[11]

В традиционной культуре русинов,  в жизни и деятельности народа, земля, почва играет незаменимую роль. В словаре «Російсько-русинський словник»[12] лексема «земля» определяется во-первых, как  поле, во-вторых, как  роля. В русинском языковом сознании поле соотносится с  обширным однородным пространством, во втором значении – роля уже значение лексемы земля конкретизируется, это часть пахотного поля, которая отделена от других (полей) бороздами и  где выращивают сельскохозяйственные культуры.  Земля в данном словаре сочетается с  такими адъективами как:  тверда земля; тощая, рыжая, мертвая, каменистая, голая, комковатая,  родная. Большинство признаков отражают свойства воспринимаемого объекта, т.е. землю, как нечто исхудалое, пустое, скудное.

Третье значение лексемы земля – это ее восприятие как территории. Данное значение можно отнести в лексико-семантическую группу  Земельные владения; земельные участки.   В качестве сравнения с  русским языком и возможных значений слова «земля» можно привести пример из «Русского семантического словаря»[13], в котором лексема  земля соотносится, во-первых, с лексико-семантическим классом «Страны. Государства» и обозначает страну, государство. Далее следует класс «Административно-территориальные единицы и объединения» и лексема земля обозначает административно-территориальную федеративную единицу. Следующие класс – это «Земельные владения; наделы, земельные участки, домовладения», где земля понимается как «Территория с угодьями, находящаяся в чьём – нибудь  владении, пользовании». Последний класс – это  «Места, пункты по их расположению, виду, свойству», в нем земля воспринимается метафорически, как страна обетованная, обетованный край,  изобильный и счастливый край, место, куда кто-нибудь стремится попасть».

Мы не претендуем на всеобщие выводы, но небольшой анализ словарных статей показывает, что в языковом сознании русинского народа, земля связана с пространством, она ассоциирутся с пашней, которая  обрабатывается и используется под посев сельскохозяйственных культур или для заготовки сена (для сенокоса),  для выпаса животных (как пастбище).

Предметно-образный код концепта «Земля» как часть семантического пространства русинского языка выражается  посредством фразеологизмов. Репрезентация концепта наблюдается в следующих фразеологических единицах[14]: Аж са земля загынать загынать? (сильно врать); Ани са землi не дотикати (убежать); Врости до землi (уменьшение роста  в старости); Лiнивый, аж земля пiд ним плаче (очень ленивый); Пiти до чороной землi (умереть); Хвалы до повалы а кылы по землю (хвала); Щeзнути як бы са земля злегла за ким (бесследно пропасть); Скоро на землю впасти (очень испугаться); Як з пуд землi (тихо говорить); Як кыбы са пропав пуд землю (бесследно пропасть).  Примеры показывают, что  образная основа концепта «Земля» разная, но чаще всего фразеосочетания со словом «земля» имеют негативный характер.

Попытаемся далее проиллюстрровать развертывание концепта «Земля» в романе В. Петровая. Важным моментом в осмыслении концепта являются следующие высказывания:

  1. Rusinska zem? … Nevim… to jsem ňikdi neslyšel. Mislim, že to je slovеnska zem.
  2. Podľa tebe, tota zemľa sloveňska?
  3. I ty teper´ na rusyňskij zemľi sydyš, rozumyš ňa?
  4. Ale Čes´kosloveňsko je aj naša republika!
  5. RepublikaJak by ne tak. Jednomu – any na grajcar´, druhomu – any na haler.

Как показывают варианты репрезентации концепта «Земля» смысловая нагрузка стремится к отражению значения лексемы  земля,  которое находится в первой  группе по «Русскому семантическому словарю», т.е. «Страны. Государства».

Действительно, на первый план выступает вопрос принадлежности человека к тому или иному государству, которое в основном определяется гражданством, этническим самосознанием, чувством принадлежности к определённому этносу, осознанием своего единства и отличия от других народов.

Глубинный аспект семантики «земли» подсказывает пути осмысления языком установки русинской традиционной культуры. В этом отношении «земля» является важной социально-психологической категорией национального самосознания. С одной стороны, земля – это источник благополучия, обеспечивающий жизнь человека, основа его самореализации как гражданина страны. С  другой стороны, земля связана с трудом, стараданием, усилием, перенапряжением. В данном случае контекстуальным синонимом может выступать лексема труд, который делает человека более нравственным, трудящийся человек лучше воспринимается обществом. Думается, что «отрицательное» отношение к  «земле» во фразеологических единицах связано с самой  личностью, с восприятием норм  поведения, с желанием  упростить жизнь.

Таким образом, концепт «Земля» является доказательством того, что в процессе идентификации народа большое значение имеют социально-культурные установки русинской культуры.  Все формы деятельности влияют на формирование лексического и фразеологического фонда языка, его смыслового наполнения. Погружаясь в художественный текст, индвид одновременно усваивает и язык, и  культуру, тем самым вырабатывая самоидентификацию, отождествляя себя с определенным типом культуры, с ее традициями. В романе В. Петровая всплавает концепт «Земля», входящий в русинскую картину мира, как свидетельство желания обрести свою идентичность, что и отражает ту эпоху, во время которой раскрываются действия анализируемого нами художественного произведения.

ЛИТЕРАТУРА

АЛЕФИРЕНКО, Н.Ф. – ЧУМАК-ЖУНЬ, И. И. – ПЕТРИКОВА, А. (2019)  Русинская картина мира в художественном диcкурсе Василя Петровая. In:  International Historical Journal Rusin,  Volume 58. Association “Rus’” (Chisinau, Moldova) Tomsk: National Research Tomsk State University.  231 с. e-ISSN 2345-1149

ВАРХОЛ,  Н. –IВЧЕНКО,  А.  (1990) Фразеологiчный словник лемкiвских  говiрок Схiдної Словаччини. Братислава: Словацьке педагогiчне видавництво.  115 с. ISBN 80 -08- 00654-4

ВЕЖБИЦКАЯ, А. (2001) Понимание культур через посредство ключевых слов / Перевод  с английского.  Москва: Языки славянской культуры,.  288 с. ISBN 5-7859-0189-7

ГАЛЕЕВА,  Н.Д. (1999) Параметры художественного текста и перевод. Тверь: Тверский государственный университет.  155 с. ISBN 5-7609-0144-3

MISTRÍK, E. kol.(1999) Kultúra a multikultúrna výchova.  Bratislava: Iris, 1999,  199 s. ISBN 80-88778-81-6

КОПЧАКОВА, С.– ПЕТРИКОВА, А. (2020) Роль  терминов свадебного обряда в формировании культурной идентичности русинов восточной Словакии: этнолингвистические и эстетические аспекты исследования. In:   Philological class. Екатеринбург: Уральский государственный педагогический университет. Vo l. 25,  No. 2. 68 – 79 с. ISSN (online) 2658-5235

PETROVAJ, V. Rusynŷ. Pr‘ašov: Rusyn‘ska obroda v Pr‘ašovi. 1994. 270 с.

PLISHKOVA, А.  (2009) Language and National Identity: Rusyns South of Carpathians.  Еast european monographs. New York: The Carpatho-Rusyn Research Center, 230 s ISBN978-80-8045-502-6

Російсько-русинський словник: у 2 т.  65000 слів. (2012) / Склав І. Керча.  Ужгород: ПоліПрінт, Т. 1.  580 с. (російською та русинською мовами). 333 с. ISBN 978-966-2595-26-0

Русский семантический словарь. Толковый словарь,систематизированный по классам слов и значений. (2002) Под общей ред. Н.Ю. Шведовой. Москва: РАН. Институт  русского языка, с. 11 – 20. ISBN 5-88744-008-2

СЕПИР, Э. (1993)  Язык, раса и культура. In:  Избранные  труды по языкознанию и культурологии. Москва: Прогресс. 656 с. Дата обращения (10.06.2020) <https://www.gumer.info/bibliotek_Buks/Linguist/sepir/10.php >

СЕРЛЬ, ДЖ. Р. (1993) Логический статус художественного дискурса . In:  Литературно-философский журнал «Логос». № 3, с.62. Дата обращения (10.06.2020) <www.ruthenia.ru/logos/number/1999_03/1999_3_04.htm>

Doc. Mgr. Anna Petríková, PhD.

Prešovská univerzita v Prešove

Filozofická fakulta,

ul.17. novembra 1

08001 Prešov

Slovakia

 

anna.petrikova@unipo.sk

 

 

[1]Алефиренко Н.Ф. – Чумак-Жунь И.И. – Петрикова А. Русинская картина мира в художественном диcкурсе Василя In:  Rusin 2019. Vol. 58 Association “Rus’” (Chisinau, Moldova) National Research. Tomsk: Tomsk State University. 228-241 с.

[2] Русинская картина мира

[3] Там же, 231 с.

[4]Алефиренко Н.Ф. – Чумак-Жунь И.И. – Петрикова А. Русинская картина мира в художественном диcкурсе Василя Петровая In: Rusin 2019. Volume 58 Association “Rus’” (Chisinau, Moldova) Tomsk: Tomsk State University. 231 с.

[5] Серль Дж. Р. Логический статус художественного дискурса In:  Литературно-философский журнал «Логос». 1993. № 3, с.62.

[6] Plishkova А.  Language and National Identity: Rusyns South of Carpathians.  Еast european monographs. Distributed by Columbia University Press, New York, 2009. P.47

[7] Копчакова  С.– Петрикова А. Роль  терминов свадебного обряда в формировании культурной идентичности русинов восточной Словакии: этнолингвистические и эстетические аспекты исследования. In:   Philological class. Екатеринбург: Уральский государственный педагогический университет, Vo l. 25,  2020, No. 2. 68 – 79 с.

[8] Mistrík E. kol. Kultúra a multikultúrna výchova. Culture and Multicultural Education.  Bratislava: Iris, 1999, с. 86.

[9] Там же: с. 94

[10] Сепир Э.  Язык, раса и культура. In:  Избранные  труды по языкознанию и культурологии. Москва: Прогресс. 1993, 656 с.

[11] Вежбицкая А.. Понимание культур через посредство ключевых слов / Перевод  с английского.  Москва: Языки славянской культуры, 2001.  288 с.

[12] Російсько-русинський словник: у 2 т.  65000 слів. / Склав І. Керча.  Ужгород: ПоліПрінт, 2012.  Т. 1.  (російською та русинською мовами), с. 333.

[13] Русский семантический словарь, Толковый словарь,систематизированный по классам слов и значений.Москва: РАН. Институт  русского языка, 2002, с. 11 – 20.

[14] Вархол  Н. –  Iвченко А. Фразеологiчный словник лемкiвских  говiрок Схiдної Словаччини. Братислава: Словацьке педагогiчне видавництво.  1990,  115 с.

ПгДр. Кветослава Копрова, ПгД.: 20 років Сполку русиньскых писателїв на Словакії

ПгДр. Кветослава Копрова, ПгД.; Пряшівска універзіта у Пряшові – Інштітут русиньского языка і културы

20 РОКІВ СПОЛКУ РУСИНЬСКЫХ ПИСАТЕЛЇВ НА СЛОВАКІЇ

(Вплив красной літературы на розвой народной ідентіты і материньского языка карпатьскых Русинів)

Anotácia

Príspevok je výsledkom mapovania činnosti Spolku rusínskych spisovateľov na Slovensku, ako jedného zo združení a spolkov, ktoré vznikali v rámci revitalizačného procesu Rusínov, historikmi označovaného ako tretie národné obrodenie Rusínov. Stanovy spolku boli zaregistrované na Ministerstve vnútra SR v roku 2001, teda desať rokov po tom, ako bola rusínska národnostná menšina oficiálne uznaná štátom ako jedna z národnostných menšín, žijúcich na území Slovenskej republiky. Združenie spisovateľov, píšucich o Rusínoch, ale aj po rusínsky bolo  ďalším významným krokom na ceste k revitalizácii tejto minority tým viac, že po kodifikácii rusínskeho jazyka na Slovensku (1995) vznikol priestor pre písanie krásnej literatúry v ich materinskom jazyku. Koncentrujeme sa na okolnosti vzniku Spolku ako pokračovateľa vydavateľských aktivít v oblasti krásnej literatúry Rusínov z minulosti, ako aj na jeho činnosť počas dvoch dekád existencie. Počas svojho trvania spolok vydal niekoľko almanachov, odborných publikácií s tematikou rozvoja rusínskej literatúry, ale najmä množstvo umeleckých textov v rusínskom normatívnom jazyku.

 

  1. Літературноє заведеніє пряшевскоє період (велико)руського языка і перше народне оброджіня Русинів (А. Духновіч – першый порфесіоналный літерат карпатьскых Русинів.).

Кедь хочеме приближыти історічный контекст розвоя народной ідентіты і материньского языка Русинів, котрый ся проявлёвав у своїх зачатках передовшыткым у сферї русиньксой літературы, мусиме зачати од Александра Духновіча. Мено А. Духновіча, народного будителя карпатьскых Русинів є спяте із першыма свідомыма пробами културно-народного оброджіня карпатьскых Русинів. Тот період, знамый як  перше народне оброджіня Русинів історіци датують на другу половину ХІХ. стороча і зачаток ХХ. стороча і про нёго є характерна орьєнтація на (велико)руськый язык з елементами народного языка Русинів.

Read more

100 вызнамных Русинів очами сучасників ІІІ. часть (рецензія)

Назва теперь выданой книжкы ся споює з меном Марії Мальцовской, єдной із найзнамішых прозаїчок сучасной русиньской літературы по роцї 1989 на Словакії. Мальцовска є знама главно вдяка творам, як Під русиньскым небом (1998), Русиньскы арабескы (2002) і высоко оцїнёваной книжкы Зелена фатаморґана (2007). Велике значіня мало тыж єй редакторьске, публіцістічне і перекладательске діятельство.

У 2007 роцї приспіла выданю першой части задумованого проєкту – 100 вызнамных Русинів очами сучасників, у котрім собі дала задачу представити точно 100 найвызнамнїшых русиньскых особностей, котры ся заслужыли о розвиток русиньской културы, літературы, історіоґрафії, языка, наукы ці уменя. В роцї 2009 був выданый і другый том того проєкту. Зоставителька плановала в будучности приправити і публіковати ай далшы два части того проєкту, але за рік по довгій і тяжкій хвороты у 2010 роцї вмерла.

Новый предложеный текс – ІІІ. часть высше уведженого проєкту – є дїлом зоставителя Мґр. Александра Зозуляка, русиньского возродного актівісты, выдателя і шефредактора першых пореволучных періодічных (Русин і Народны новинкы) і неперіодічных выдань в русиньскім языку на Словакії. Він вырїшыв докінчіти Мальцовсков зачатый проєкт-публіклацію 100 вызнамных Русинів очами сучасників. Текст ІІІ. части той публікації творять профілы вызнамных Русинів актівных у літературознательскій ці языкознательскій науцї (Елейн Русинко, Анна Плїшкова, Кветослава Копорова (публіцістіцї (Александер Зозуляк, Анна Кузмякова), вытвырного уменя (Михал Бицко, Андрій Добош, Андрій Ґай) і в іншых областях, котры суть споєны з Русинами.

Окремы профілы дають основны біоґрафічны інформації о вызнамных особностях і їх актівности вєдно з предложеным образовым матеріалом. В дакотрых припадах є біоґрафія даной особности зроблена у формі розговору, в припадї авторів літературы суть профілы доповнены урывками з їх літературной творчости, вытварників – укажков даякого їх умелецького образу, науковцїв – обалками дакотрых їх знамых публікацій.

Третя часть проєкту 100 вызнамных Русинів очами сучасників є достойным надвязанём на цікл Марії Мальцовской. Публікація заінтересує нелем людей, што ся занимають русіністіков професіонално, але і обычайных людей, котры сі хочуть розшырити свій розляд.

Задумованый проєкт – 100 вызнамных Русинів очами сучасників – у котрім собі дала задачу ПгДр. Марія Мальцовска і продовжує в нїй Мґр. Александер Зозуляк представити точно 100 найвызнамнїшых русиньскых особностей, мав бы ся завершыти послїднёв (четвертов) частёв профілами 25-ёх вызнамных Русинів у будучім роцї. А є потїшытельне, же приправа четвертой части уж є у фазї закінчіня, также уж лем єй схвалїня і фінанчна поміч суть важны про єй выданя.

Думам, же третя і четверта часть представлять значну часть найвызнамнїшых особностей меджі Русинами, але не претендують на вычерпность і до істой міры суть дїлом субєктівным. Бо хто обєктівно встановить, хто є тов вызнамнїшов особностёв Русинів, а хто меншов?! Ту ся дасть сполїгати лем на зналость особностей Русинів двома едіторами того проєкту. Перечітайте собі даны публікації і посудьте самы. А хто ся чує неузнаным, так то не є дїло схвалности едіторів. Їм ішло о снажіня выбрати з того найлїпшого, што меджі особностями Русинів маме з минулости, але і в сучасности.

Мґр. Михал ПАВЛІЧПгД., Інштітут русиньского языка і културы Пряшівской універзіты в Пряшові

 

Едітор: Александер Зозуляк

Назва книжкы: 100 вызнамных Русинів очами сучасників ІІІ. часть

Выдаватель: Академія русиньской културы в СР

ІСБН: 978-80-89798-23-0

Почет сторинок: 120 с.

Рік выданя: авґуст 2020

Юрко Харитун: Наш край – наш рай (рецензія)

Автор выданой книжкы Юрко Харитун є єдным із найоблюбенїшых і найоцїнёванїшых поетів сучасной русиньской літературы на Словакії. Харитун є автором ряду зборників поезії, спомяньме главно зачаткы  ёго творчости у зборнику Гуслї з явора (1995) і цікл зборників поезії з назвами: Мої жалї (2010), Мої сны (2011), Мої незабудкы (2013) і Мої надії (2014). У зборнику Мої жалї є главнов темов вырївнёваня ся з травмов, котру запричінило примушене выстїгованём ся з родного села про ставбу водной гатї Старина. А за тоту публікацію у 2012 роцї став лавреатом найвысшого оцїнїня – Премії Александра Духновіча за русиньску літературу од Карпаторусиньского научного центра в США.

Далшов вызначнов частёв Харитуновой творчости суть зборники русиньского фолклору, ку вызначным творам належыть зборник дїтьского фоклору Дякую, мамко! (2017) і зборник народных співанок Нашы співаночкы як дївчат віночкы (2018).

В новім зборнику з наввов Наш край – наш рай Харитун презентує десяткы стишків короткого розсягу, котры мож задїлити ку рефлексівній, любовній і інтімній ліріцї. Многы стихы суть чутєвым вызнанём, а адресатами почутків є природа Харитунового родного краю, авторове одношіня к акту творїня і писаня стихів, частым мотівом є тыж любов ку женї ці чоловікы вообще. Лірічный субьєкт Харитуновых стихів інтерпретуєме як есенцію поета, котрый у своїй поезії презентує шпеціфічне вниманя каждоденного світа, зачарованость природов і виджіня детаілів, котры нормалным оком не видиме. Стихы вказують на автора як на „неполїпшытельного‟ романтіка, котрый наперек вшыткым неґатівным скушеностям і жывотным ранам (выстїгованя з родного села) все докаже позерати на світ быз затерпкнутости ці неґатівных проявів.

То але не значіть, жебы автор у своїх стихах не робив і з такыма емоціями, як є смуток, носталґія ці жаль за старым домівством, в зборнику ся находять і такы стихы. Авторове творче літературне діятельство є у стихах описане як іста прихогіґіена ці способ вырївнёваня ся і приниманя реалности, іде тыж о потребну самореалізацію – така є основа автора. Ай кедь новый зборник обсягує словне споїня „наш рай‟, у стихах ся проявлять особне ці обще людьске одношіня ку природї і дїдовизнї, як бы служыв на ославлёваня родного краю з цїлём укрїпити народну ці реґіоналну ідентічность, зборник представлять поетове особне вызнаня на высокій умелецькій уровни.

Мґр. Михал ПАВЛІЧПгД., Інштітут русиньского языка і културы Пряшівской універзіты в Пряшові

 

Автор: Юрко Харитун

Назва книжкы: Наш край – наш рай

Выдаватель: Академія русиньской културы в СР

ІСБН: 978-80-89798-24-7

Почет сторинок: 88 с.

Рік выданя: авґуст 2020

Миколай Ксеняк: Одповідж собі сам (рецензія)

Недавно умершый (1. 2. 2020 у Ружомберку) Миколай Ксеняк, родак із Камюнкы, належав до найстаршой ґенерації русиньскых авторів, але єдночасно быв і єдным із найактівнїшых. А треба підкреслити, же є лавреатом найвысшого оцїнїня – Премії Александра Духновіча за русиньску літературу од Карпаторусиньского научного центра в США

Ёго літертурну творчость мож роздїлити на дакілько частей: выховны байкы заложены на алеґорічній подобности (мож ту  спомянути зборникы Выбраны байкы, 2002; Углы погляду, 2011; Недоповіджене, 2018; Кошарик плодів, 2019 і іншы), тексты з дротарьсков тематіков (книжкы О камюньскых майстрах, 1994; Біда Русинів з дому ваганяла, 2002; Жменї родной землї, 2009), а в послїднїх роках главно ославны поетічны творы з характерістічныма властивостями оды (Формованя русиньской ідентіты, 2016; Резонанції на книжкы і події, 2018).

Цїла ёго літературна творчость діспонує нелем основныма функціями літературы, яков є умелецька і забавна, але і выховна і актівізачна, автор дає собі за цїль выховно впливати на свого чітателя, зміцнёвати і підпоровати ёго народну ідентічность і посередництвом своёй творчости інформовати о вызначных особностях і подіях із русиньской історії. Творчость М. Ксеняка є зато єднозначно народно-будительска.

Перша половина теперь выданого зборника під назвов Позаставлїня Русинів

Обсягує выховно-навчалны рефлексівны стишкы, в котрых автор роздумує над предками Русинів, котры ся усадили праві на ґеооґрафічній теріторії Карпат, причім од задумовань о зачатках народа поступно переходить до сучасности. Окремы тексты мають уж традічно велику кількости інформацій ці натяків на історічны події ці особности, Ксеняк тыж поужыв рідкосны слова з русиньской лексікы (ґеоґрафічны назвы, господарьскы терміны), зато зборник може заінтересовати нелем історічно добрї зорьєнтованого русиньского чітателя, якый докаже собі посмаковати над текстом, але і простого чітателя, в котрім збудить інтерес о далшы знаня.

В другій половинї зборника ся автор запрезентовав втогды найновшыма текстами з ёго байкарьской творчости, котры мож характерізовати поучінями о класічній езоповскій байцї з поетічных словників (значіть тексты короткой епікы, котры за помочі звірячіх ролей на основі алеґорічной подобности і персоніфікації крітікують людьскы характеровы властивости і недостаткы, на кінцї тыж не хыбує понаучіня, респектівно гуморный аж сатірічный авторьскый коментарь).

Ксеняк ся але пріорітно все замірёвав на актуалны сполоченьскы і народны проблемы Русинів на Словакії, а то платить і в тым припадї. У великій части укажок ся находить повторюючій ся мотів народной ідентічности, ці уж іде о голошіня ся ку русиньскій народности, поужываня русиньского языка або снажіня выкликати у своїх краянів к народно-будительскій актівности. Окрем ясных русиньскых тем, ту можеме натрафити тыж на постійны темы баёк, якыма суть крітіка бірокрації, алкоголізму ці слабой едукації, меджіґенерачны роздїлы ітд. Далшым роздїлом є і то, же Ксеняк не поужывав лен звірячі ролї ку высловлїню своїх посуджінь, але так само і реалны поставы з історії Русинів ці Словаків, як є Василь Турок-Гетеш, Михал Стренк, Еміл Кубек, Енді Варгол ці Людовіт Штур. Вдяка алеґорічній подобности Ксеняк раз скрито, даколи цалком прямо і без выкручань крітікує хыбыючу народну гордость, ханьбіня ся за свій родный язык ці непоужываня азбукы в писаных текстах. Автор без компромісів нелем насталять остре дзеркало крітікы, єдночасно ся але снажыть привести своїх краянів ку задуманю ся, ку порозумлїню, же мають міць змінити світ, лем треба ся актівізовати.

Найновша публікація уж небогого Миколая Ксеняка під назвов Одповідж собі сам є репрезентатівным зборником, котрым завершыв дві главны части авторовой цїложывотной творчости, а то жанер байкы і ославных текстів з тематіков із русиньской історії. З той причіны рекомендую, жебы найновшый зборник собі прочітало шыроке коло русиньскых чітателїв.

Мґр. Михал Павліч, ПгД., Інштітут русиньского языка і културы Пряшівской універзіты в Пряшові

 

Автор: Миколай Ксеняк

Назва книжкы: Одповідж собі сам

Выдаватель: Академія русиньской културы в СР

ІСБН: 978-80-89798-21-6

Почет сторинок: 96 с.

Рік выданя: авґуст 2020

1 2 3 4 5 6 8