Домініка Новотна: Нашы прекрасны звыкы і традіції
Нашы прекрасны звыкы і традіції
Кeдь чую слово звык або традiцiя, такой єм думками о двадцять років назад, в хыжі моїх старых родічів при жывій ялічцї опарадженiй соломяныма окрасами, цукерликами, величезныма фарбистыма кулями, котры ся уж днесь ани не продавають i свiтелками з торгу. В люфтї ся шырить пахота вшеліякых їдел, а десь здалека чую русиньскы коляды із старого радія. Вшыткым ся хоче усмiвати, вшыткы суть нараз щастливы, но потихонькы… Но тото не є ніч опроти тому, што пережывали в минулости нашы стары родічі, або родічі, з якыма звыками і традiцiями ся стрїчали. Кедь єм ся бабкы з Уліч Кривого опросила, як собі она памятать на Рождество Хрiстове кедь была маленька, повіла, же тогды была барз велика худоба, скоро нічого не мали. В тім до дебаты вступила моя мати. Ани на минуточку не думала і такой зачала бiсїдовати:
«На святый вечур сьме ся як малы дїти барз радовали. Уж од рана ся по хыжi шырила пахота, бо мати пекла крачун (колач на святу вечерю). Через день ся їсти не сміло, но до вечера нам было барз довго чекати, та сьме штось маленького пістного ,,дзёбкали“. Хлїба, або бандуркы на лупу. Кажда ґаздыня в нашім селї уж од самого рана варила вечерю. Дїти здобили стромик ябками, орїхами і цукрём забаленым до паперя. На столї мусило быти девять їдел: капуста з грибами, але без кобасы, колочена фасоля, тендерiчаны крупы, пирогы з капустов, сливчанка, бандуркы на лупу, баничата з орїхами або ябками, голубкы- але місто мяса грибы помололи, крачун – до нёго зробили дїру і там дали фляшку з медом. На столї не смiли хыбовати оплаткы з чесноком. Як было наварене, рихтовало ся на стіл. Під обрус і таксамо під стіл ся давала солома і стіл обточiли ланцком. По соломі під столом пометали орїхы. Ґазда перед вечерёв взяв ведро, одобрав із каждого їдла а йшов до стайнї дати худобі їсти, жебы ай звірятка знали, же ся Ісуско народив. Кедь ся ґазда вернув, до лавора дав воды i пометав там фiлеры i вшыткы ся у тій водї помыли. Потім ся запалила свічка, котра была в погарчати з пшеніцёв, жебы была добра урода i помолили сьме ся. Газдыня давала із вшыткых їдел на танїры, но єден быв навыше, про путовника. Як ся зачало вечеряти, нихто од стола не вставав а ани ся не сміло бiсїдовати. Як ся доïло, помолили сьме ся, нянько задув свічку і вшыткы сьме позерали де iшов дым. Кедь ішов горї, добрї было, но кедь ку дверям, значiло то, же дахто з родины вмре. По вечери ся вшыткы ложкы позберали i довєдна ся звязали, жебы ся коровы по копі тримали. Дїти ся радовали з того, же по вечери могли розметаны орїхы по соломі глядати, бо даколи ся дарункы пiд стромик не давали. Потім ся ішло вонка слухати, де пес бреше, што значiло, же там свадьба буде. А на звiзды ся позерало, бо кедь было много звiзд на небі, куркы знесли много яєць. Но і вшыткы звiздарїв чекали – были то хлопцї, котры мали велику звiзду што ся крутила, і вінчовали. Пак ся ішло до церькви на вечурню а уж ся здравило «Хрiстос раждает ся»! Одповідало ся – Славіте єго! На Рiство (рождество – другый день) ся по хыжах не ходило. Каждый быв дома і чекав на віфлеємцїв, котры ходили колядовати.>>
Мати добiсїдовала, а мi впала санка… Такой ся мi захотїло вернути ся до часів холем о сорок років назад. Хотїла бы-м барз прожыти тоту скуточну рождественну атмосферу. Бо теперь, у тім гектiчнiм часї, бы сьме ся мали заставити і пережыти тоты найкрасшы свята з радостёв покоём в сердцях і брати собі приклад од нашых предків, котры ся доказали радовати і з орїхів на соломі…
Мґр. Домініка Новотна, докторандka Центра языків і култур народностных меншын – Інштітуту русиньского языка і културы ПУ