Марія Ґірова-Васькова: О нас, Русинах (укажка)

О нас, Русинах

Ці є така рука,
Ці є в світї сила,
Абы на колїна
Русина зложыла?

Не є і не буде
Покы лем світ буде,
Одправіку Русин
Жыв ту, й жыти буде!

Чудуй ся лем, світе,
Як ся прослявляє,
Співанку і слово
Світом розсїває.

Як соловей в лїсї
Щебоче, черькоче,
Своє родне гнїздо
Знищіти не хоче.

Хоць дїточкы ёго
Порозлїтали ся,
До гнїздонька свого
З ласков вертають ся.

Не хотять забыти
На своє родненьке:
Сово і обычай
Сердцю так близенькы.

На мамину руку,
Няньковы приказы,
На лїс зелененькый,
На прекрасны лазы.

На хлїбець предобрый
Паску святу, білу,
Во Великдень про нас
Дорогу і мілу.

Тїшме ся, співайме
Так, як сердце каже,
Своє родне, близке,
Взяти сі не дайме.

Няй сонїчко світить
Вшыткым нам єднако,
няй ненависть щезне
За море, далеко.

Вірны русиньскому
(Ку юбілею кодіфікації
русиньского языка.)

Русины, Русинкы,
Краяне, родаци,
Вірю, же не вшыткы
Сьте уже Словаци.

Днесь, кедь язык родный
З честёв величаме
І на своїх предків
З ласков споминаме.

Хочу высловити
Лем єдно желаня.
Вірны русиньскому
Будьте до сконаня!

Храньме наше слово,
храньме і співанку,
Традіції предків
Вплїтайме до вінку.

Перестаньме ся уж
За своє ганьбити.
Перестаньме з себе
Чудаків робити!

Бо каждый розумный
Чоловік на світї
Родне своє хранить,
Не дасть му згынути.

Ославляйме язык,
Материн, родненькый,
Ославляйме корїнь
Свій гордый, русиньскый!

Русинами будьме

Што може быти мілше,
Што може быти красше,
Кедь видиш книжкы, новинкы –
А в них слово родне.

Красне, слово русиньске,
Азбуков писане,
Од своїх родных предків
З ласков передане.

Храньме, не скалїчме,
Знищіти не дайме
Тото, што нам близке,
В сердцю утримайте.

Няй дїточкы нашы
Азбуцї розумлять,
Няй в своїх букварях
Русиньске находять.

Співанку веселу,
Байку, приповідку,
Стишок сердцю мілый
Ці розповідь мудру.

У выданях нашых
Лем мудрость ноходьме,
Сердцём, душов, тїлом
Русинами будьме!

О роднім краю

Краю родный, мілый,
Што з тебе зістало?
Лем лїс, деревина,
Та смутна спомина.

Де хыжа стояла,
Де росла і грушка,
Там земля зістала
Знищена і пуста.

Конарями вітор
Колыше, трепоче,
Ярочками смутно
Водічка гуркоче.

Як кебы хотїла
Слово прогварити,
Же на край свій родный
Не треба забыти.

На матїрь, на няня,
На вшытко родненьке,
Спів і слово наше
Сердцю так близеньке.

Пишме і співайме,
Радость роздавайме,
На наше русиньске
З ласков памятайме!

Бо лем хто у сердцї
На чутя худобный,
Забыти докаже
На кутик свій родный…

(Марія Ґірова-Васькова: Родне гнїздо, Пряшів:
Русин і Народны новинкы, 2008.)

Ґірова, Марія

Публікації

  • Родне гнїздо (2008)

Жывотопис

   

  Авторка приходить к русиньскому чітателёви з першым зборником поезії Родне гнїздо. Є то єй перша „дїтина“ умелецького роду. Родне гнїздо – то є єй любезне село Руське, яке мусило впасти за жертву Стариньской гати. Там ся народила, по пісных бережках ходила, яфыры зберала, співала і бажыла за щастём і лїпшым жывотом. Родне гнїздо – то є єй долина під шырокым сердцём і порожнїма буґелярями. Є то край під Вігорлатом. Сниньскый окрес, колись і днесь, забытый Богом і людми край. Родне гнїздо – то є русинство як феномен возроджіня забытого і утискованого народу. Авторка своїма стишками сцілює душу і сердце обычайных людей.

(Здрой: Родне гнїздо, 2008)

Марія Ґірова: Грибы

ОСОБЫ:

Осветарька-грибарька
Єй муж Тонё
Мати Зужя
Сусїда Юля
Сусїда Цукрарька
Шандарї (Верейна безпечность)

Росповідач: Было то іщі за соціалізму, коли каждый мусив ходити до роботы. В роботї, кідь дакотры не бировали „тягати“, могли собі на столї в канцеларни і поспати, або палїнькы выпити, або піти хоцьде… Жены, наприклад в канцеларнях штріковали, або гачковали і головы собі вычесовали. Памятам, з якыма вычесаныма фрізурами по скінчіню смены цупкали домів по ходниках як моделкы.
Боже, то быв жывот… Нихто никого не контролёвав, не слїдовав і не наганяв.
А таку сітуацію вывжыла наша головна геройка слїдуючой пригоды, грибарька-осветарька, котра была вашнивов зберательков грибів.

Read more