Членка Сполку русиньскых писателїв ославила вызначный юбілей

Марія Ґірова ся народила 11. септембра 1943 в селї Руське, котре впало за жертву Стариньской гати. Днесь жыє і творить у Снинї.

Довгорoчна і актівна културна дїятелька в русиньскім возроднім русї, русиньска поетка і дописователька русиньской пресы і розгласового высыланя про Русинів, основателька співацькых колектівів (Стащінчанка, Старинчанка, Снинчанка, Дубравка, Яворина), авторка многых літературных і фолклорных проґрамів, членка Сполку русиньскых писателїв Словеньска, бывша председкыня Окресной орґанізації у Снинї Културно-освітнёго общества Александра Духновіча, бывша предсекыня Окресной орґанізації в Снинї Русиньской оброды на Словеньску, співачка і декламаторка.

Свої поезії публіковала в русиньскых періодіках: Народны новьнкы, Русин, Інфо Русин, Русиньскый народный календарь, Русиньскый літературный алманах. В роцї 2002 єй поезія вышла у зборнику Тернёва ружа, у 2008 роцї Марії Ґіровій-Васьковій вышов зборник поезії під назвов Родне знїздо, де є надрукованых выше 50 прекрасных поетічных творів, меджі котрыма не хыблять спомины на родне село. Остатнїй єй зборник поезії Спомины сердця вышов в роцї 2022. З нагоды юбілея желаме нашій юбілантцї міцне здоровя, велике родинне щастя, красны выслїдкы у єй далшім културнім дїятельстві і надїєме ся, же нас потїшить іщі даякым зборником поезії.

-акуз-, жрїдло: НН Інфо Русин, Народны новинкы Русинів Словакії. 

Укажка з книжкы Марії Ґіровой-Васьковой – Родне слово

Родна земля

Земля наша родна,
Весміром што блудиш,
Лем ты нас єдина
ку собі притулиш.

Даш місто к жывоту,
К радости і щастю,
Згынути нам не даш
В годину найтяжшу.

Дякуєме, родна,
За плоды жывота,
Няй не вбуде нїґда
Із твоёй доброты.

Родне село
Село моє родне,
Село моє міле,
Якесь вже зістало
Страшно осиріле.

Запустїли горы,
Запустїли лукы,
Не слїдно вже ниґде
Ту робітны рукы.

Дворы, загороды
Забуйнїли травов,
Страшезна цливота
Заставлює вам кров.

Плакати ся хоче
Сердцю в тій пустотї,
Увірити не мож
Тій страшній нїмотї.

Стою серед двора
В розвалинах дому,
Прогварити слова
Уж не є ку кому.

Стратило ся вшытко,
Навікы пропало,
у Стариньскім жрїдлї,
В водї ся розмыло.

Лем водічка журчіть,
Чіста і прозрачна,
Її жрїдло взяти
Никому не дасть ся.

Тече собі красно,
Обмывать скалиска,
Здоровя приносить
По нашых сідлісках.

А мы, хоць з тяжобов
В сердцї одходили,
Думаме, же многым
К здоровю проспіли.

(Марія Ґірова-Васькова: Родне слово, 2008. Пряшів: Русин і Народны новинкы,
ISBN 97880-887769-87-3)

Вышла друга тогорочна публікація АРК в СР, книжка Марії ҐІРОВОЙ-ВАСЬКОВОЙ – Спомины сердця

Про сучасну русиньску літературу є характерістічне навертаня ся до минулости, до простїшых часів, нераз силно зафарбленых ружовов фарбов ідеалізації і носталґії. Нечудо, кедь векшына писателїв належить до старшой ґенерації Русинів.
Авторы ся з тематіков минулых часів можуть попасовати вшеліяк, в їх творчости ся находять тексты засаджены до сельского середовиска, конфлікты выходять із каждоденного жывота ці пишуть властны мемоары (спомяньме, наприклад, Миколая Ксеняка, Штефана Смолея ці Марію Мальцовску).
Зборник Марії Ґіровой-Васьковой Спомины сердця уж подля назвы говорить, же свому чітателёви понукать тексты, котры выходять з минулости і зо споминів. Зборник ся складать з дакількох тематічно розлічных частей, з поезії і прозы, із смутных і веселых
текстів.


Невыслуханы просьбы матери обсягують поезію з темов страты дїтины і жалю над передчасно сконченым молодым жывотом, автентічно описує траґічность того, кедь родіч поховать властну дїтину. Часть Віршы про дорослых передавають любов і обдив ку природї і родному краю, снажить ся у чітателя проявити емоції, котры бы прямовали к подобному одношіню, яке має ку своїй домовинї Ґірова-Васькова. Находить ся ту тыж дакілько стихів, котры ся пригваряють ку русиньскым особностям ці орґанізаціям (подобну літературу писав і Миколай Ксеняк, наприклад, у книжках: Формованя русиньской ідентіты, Резонанції на книгы і події). Важно ладжена поезія є наслїдно вымінена за одлегшены стихы з выховным підтоном із жывота дїтей на селї, котры зажывають вшеліякы пригоды і періпетії, што ся лем чудом не кончать траґічно.
Другов половинов нового зборника суть короткы прозаічны текты в части Засмійме ся на своёв бідов, котры мають знакы алеґорії ці анекдоты (даколи іде о знамый адаптованый жарт). Авторка в них описує пригоды зо жывота, што ся можуть стати хоцьде і хоцькому. Пригоды нераз описують хытрость і шпекуланство, котре не все є покаране. Ці уж іде о манжельскы натїговачкы, зависть і малость чоловіка, з пригод многораз выходить мудрость научена вдяка „школї жывота‟. Книжка поезії Марії Ґіровой-Васьковой зато своїм способом припоминать кухнёвый давковач на поперь (або ай на іншы присмакы – оцет, чілі ці ванілковый цукерь) – находять ся ту тексты веселы і важны, описує мудрость і глупость, як і іншы менше доброчестны людьскы властности. Тематічна рoзнородость але створює чутя ославы пестрости і многоракости смаків жывота.

Михал Павліч

Укажка з книжкы Марії Ґіровой-Васьковой – Родне слово

Найдорогша мати

Щастливы то дїти,
Щто щі мають матїрь,
Докы їх пригартать
І з ласков помагать.

Як її не буде –
Холодно нам буде,
У нашій хыжчінї,
В кажденькій кутинї.

Наша планета
Говорять, же Земля
Єдина планета,
Єдина з розквітом
Людьского жывота.

Але якого же?
Посудьте то самы,
Тадь чоловік страдать,
Што лем буде з нами?

Пекла ся допущать,
Траґедії брыдкой,
Ніщіть, рве, розбивать,
З глинов рівнать вшытко.

Зброю на ся вытяг
Не є ту радости,
Брат брата мордує
Без людьской мілости.

Народы не знають,
Де ся дїти мають,
З своїх родных обысть
В страху утїкають.

Кутик бы хотїли
На тій Земли найти,
Кутик, де бы могли
Благый жывот мати.

В спокою і в мірї,
В ласцї і радости,
Такый кутик найти
Де повно вольности.

Што ся поробило
На прекрасній земли?
Де людьскый розум є?
Хто приводить к смерти?

Плането єдина,
Земелько прекрасна,
Світить іщі людём
Ясна звізда щастя?

Люденькове мілы,
Треба ся збудити,
Розум до рук взяти
І зло не чінити.

Земля моя й твоя
Няй красны сны пряде,
Бо раз може прийти,
Же ся нам розпаде.

(Марія Ґірова-Васькова: Родне слово, 2008. Пряшів: Русин і Народны новинкы,
ISBN 97880-887769-87-3)

 

В друкарни є друга книжка авторкы і друга тогорочна публікація АРК в СР, книжка Марії ҐІРОВОЙ-ВАСЬКОВОЙ – Спомины сердця

Про сучасну русиньску літературу є характерістічне навертаня ся до минулости, до простїшых часів, нераз силно зафарбленых ружовов фарбов ідеалізації і носталґії. Нечудо, кедь векшына писателїв належить до старшой ґенерації Русинів.
Авторы ся з тематіков минулых часів можуть попасовати вшеліяк, в їх творчости ся находять тексты засаджены до сельского середовиска, конфлікты выходять із каждоденного жывота ці пишуть властны мемоары (спомяньме, наприклад, Миколая Ксеняка, Штефана Смолея ці Марію Мальцовску).
Зборник Марії Ґіровой-Васьковой Спомины сердця уж подля назвы говорить, же свому чітателёви понукать тексты, котры выходять з минулости і зо споминів. Зборник ся складать з дакількох тематічно розлічных частей, з поезії і прозы, із смутных і веселых
текстів.
Невыслуханы просьбы матери обсягують поезію з темов страты дїтины і жалю над передчасно сконченым молодым жывотом, автентічно описує траґічность того, кедь родіч поховать властну дїтину. Часть Віршы про дорослых передавають любов і обдив ку природї і родному краю, снажить ся у чітателя проявити емоції, котры бы прямовали к подобному одношіню, яке має ку своїй домовинї Ґірова-Васькова. Находить ся ту тыж дакілько стихів, котры ся пригваряють ку русиньскым особностям ці орґанізаціям (подобну літературу писав і Миколай Ксеняк, наприклад, у книжках: Формованя русиньской ідентіты, Резонанції на книгы і події). Важно ладжена поезія є наслїдно вымінена за одлегшены стихы з выховным підтоном із жывота дїтей на селї, котры зажывають вшеліякы пригоды і періпетії, што ся лем чудом не кончать траґічно.
Другов половинов нового зборника суть короткы прозаічны текты в части Засмійме ся на своёв бідов, котры мають знакы алеґорії ці анекдоты (даколи іде о знамый адаптованый жарт). Авторка в них описує пригоды зо жывота, што ся можуть стати хоцьде і хоцькому. Пригоды нераз описують хытрость і шпекуланство, котре не все є покаране. Ці уж іде о манжельскы натїговачкы, зависть і малость чоловіка, з пригод многораз выходить мудрость научена вдяка „школї жывота‟. Книжка поезії Марії Ґіровой-Васьковой зато своїм способом припоминать кухнёвый давковач на поперь (або ай на іншы присмакы – оцет, чілі ці ванілковый цукерь) – находять ся ту тексты веселы і важны, описує мудрость і глупость, як і іншы менше доброчестны людьскы властности. Тематічна рoзнородость але створює чутя ославы пестрости і многоракости смаків жывота.

Укажка з книжкы Марії Ґіровой-Васьковой – Родне слово

Послїднїй одказ
Плаче дївка в гаю,
Горенько нарїкать,
Свої довгы косы
Над водов розплїтать.

Не хоче уж дале
На тім світї жыти,
Кедь мілый одышов
До войны служыти.

Никого не має,
Сама ту зістала,
Їх велику ласку
Война розорвала.

Так вірила, бідна,
Же щастлива буде,
Же з мілым довєдна
Жывот перебуде.

Як двоє голубків
Міцно ся любили,
До конця жывота
Ласку сі слюбили.

Але кедь по роках
Ку мілій вертав ся,
До неприятельскых рук
В чуджінї дістав ся.

Загынув далеко
В пустыни, вертепах,
Своїй мілій не встиг
Зохабити одказ:

„Любив єм тя міцно,
Як Бог приказує,
Няй далшым жывотом
Щастливо путуєш.‟

Чеканя на телефон
Боже, як недобрї
Кедь телефон нїмый,
Кедь ся в нїм не озве
Хтось дорогый, мілый.

Лем слово ся хоче
Частїше учути,
Абы сердце могло
Легше в грудёх бити.

(Марія Ґірова-Васькова: Родне слово, 2008. Пряшів: Русин і Народны новинкы,
ISBN 97880-887769-87-3)

Укажка з творчости – Марія Ґірова: Родне гнїздо

Наша планета

Говорять, же Земля
Єдина планета,
Єдина з розквітом
Людьского жывота.

Але якого же?
Посудьте то самы,
Тадь чоловік страдать,
Што лем буде з нами?

Пекла ся допущать,
Траґедії брыдкой,
Ніщіть, рве, розбивать,
З глинов рівнать вшытко.

Зброю на ся вытяг
Не є ту радости,
Брат брата мордує
Без людьской мілости.

Народы не знають,
Де ся дїти мають,
З своїх родных обысть
В страху утїкають.

Кутик бы хотїли
На тій Земли найти,
Кутик, де бы могли
Благый жывот мати.

В спокою і в мірї,
В ласцї і радости,
Такый кутик найти
Де повно вольности.

Што ся поробило
На прекрасній земли?
Де людьскый розум є?
Хто приводить к смерти?

Плането єдина,
Земелько прекрасна,
Світить іщі людём
Ясна звізда щастя?

Люденькове мілы,
Треба ся збудити,
Розум до рук взяти
І зло не чінити.

Земля моя й твоя
Няй красны сны пряде,
Бо раз може прийти,
Же ся нам розпаде.

Послїднїй одказ

Плаче дївка в гаю,
Горенько нарїкать,
Свої довгы косы
Над водов розплїтать.

Не хоче уж дале
На тім світї жыти,
Кедь мілый одышов
До войны служыти.

Никого не має,
Сама ту зістала,
Їх велику ласку
Война розорвала.

Так вірила, бідна,
Же щастлива буде,
Же з мілым довєдна
Жывот перебуде.

Як двоє голубків
Міцно ся любили,
До конця жывота
Ласку сі слюбили.

Але кедь по роках
Ку мілій вертав ся,
До неприятельскых рук
В чуджінї дістав ся.

Загынув далеко
В пустыни, вертепах,
Своїй мілій не встиг
Зохабити одказ:

„Любив єм тя міцно,
Як Бог приказує,
Няй далшым жывотом
Щастливо путуєш.‟

 

Чеканя на телефон

Боже, як недобрї
Кедь телефон нїмый,
Кедь ся в нїм не озве
Хтось дорогый, мілый.

Лем слово ся хоче
Частїше учути,
Абы сердце могло
Легше в грудёх бити.

(Марія ҐіроваВаськова:Родне слово, 2008.

Пряшів: Русин і Народны новинкы, ISBN 978 80887769873)

Укажка з творчости – Марія Ґірова: Родне гнїздо

Родна земля

Земля наша родна,
Весміром што блудиш,
Лем ты нас єдина
ку собі притулиш.

Даш місто к жывоту,
К радости і щастю,
Згынути нам не даш
В годину найтяжшу.

Дякуєме, родна,
За плоды жывота,
Няй не вбуде нїґда
Із твоёй доброты.

Родне село

Село моє родне,
Село моє міле,
Якесь вже зістало
Страшно осиріле.

Запустїли горы,
Запустїли лукы
Не слїдно вже ниґде
Ту робітны рукы.

Дворы, загороды
Забуйнїли травов,
Страшезна цливота
Заставлює вам кров.

Плакати ся хоче
Сердцю в тій пустотї,
Увірити не мож
Тій страшній нїмотї.

Стою серед двора
В розвалинах дому,
Прогварити слова
Уж не є ку кому.

Стратило ся вшытко,
Навікы пропало,
у Стариньскім жрїдлї,
В водї ся розмыло.

Лем водічка журчіть,
Чіста і прозрачна,
Її жрїдло взяти
Никому не дасть ся.

Тече собі красно,
Обмывать скалиска,
Здоровя приносить
По нашых сідлісках.

А мы, хоць з тяжобов
В сердцї одходили,
Думаме, же многым
К здоровю проспіли.

Найдорогша мати

Щастливы то дїти,
Щто щі мають матїрь,
Докы їх пригартать
І з ласков помагать.

Як її не буде –
Холодно нам буде,
У нашій хыжчінї,
В кажденькій кутинї.

 

(Марія Ґірова-Васькова: Родне слово, 2008.

Пряшів: Русин і Народны новинкы, ISBN 978 80887769873)

Марія Ґірова-Васькова: О нас, Русинах (укажка)

О нас, Русинах

Ці є така рука,
Ці є в світї сила,
Абы на колїна
Русина зложыла?

Не є і не буде
Покы лем світ буде,
Одправіку Русин
Жыв ту, й жыти буде!

Чудуй ся лем, світе,
Як ся прослявляє,
Співанку і слово
Світом розсїває.

Як соловей в лїсї
Щебоче, черькоче,
Своє родне гнїздо
Знищіти не хоче.

Хоць дїточкы ёго
Порозлїтали ся,
До гнїздонька свого
З ласков вертають ся.

Не хотять забыти
На своє родненьке:
Сово і обычай
Сердцю так близенькы.

На мамину руку,
Няньковы приказы,
На лїс зелененькый,
На прекрасны лазы.

На хлїбець предобрый
Паску святу, білу,
Во Великдень про нас
Дорогу і мілу.

Тїшме ся, співайме
Так, як сердце каже,
Своє родне, близке,
Взяти сі не дайме.

Няй сонїчко світить
Вшыткым нам єднако,
няй ненависть щезне
За море, далеко.

Вірны русиньскому
(Ку юбілею кодіфікації
русиньского языка.)

Русины, Русинкы,
Краяне, родаци,
Вірю, же не вшыткы
Сьте уже Словаци.

Днесь, кедь язык родный
З честёв величаме
І на своїх предків
З ласков споминаме.

Хочу высловити
Лем єдно желаня.
Вірны русиньскому
Будьте до сконаня!

Храньме наше слово,
храньме і співанку,
Традіції предків
Вплїтайме до вінку.

Перестаньме ся уж
За своє ганьбити.
Перестаньме з себе
Чудаків робити!

Бо каждый розумный
Чоловік на світї
Родне своє хранить,
Не дасть му згынути.

Ославляйме язык,
Материн, родненькый,
Ославляйме корїнь
Свій гордый, русиньскый!

Русинами будьме

Што може быти мілше,
Што може быти красше,
Кедь видиш книжкы, новинкы –
А в них слово родне.

Красне, слово русиньске,
Азбуков писане,
Од своїх родных предків
З ласков передане.

Храньме, не скалїчме,
Знищіти не дайме
Тото, што нам близке,
В сердцю утримайте.

Няй дїточкы нашы
Азбуцї розумлять,
Няй в своїх букварях
Русиньске находять.

Співанку веселу,
Байку, приповідку,
Стишок сердцю мілый
Ці розповідь мудру.

У выданях нашых
Лем мудрость ноходьме,
Сердцём, душов, тїлом
Русинами будьме!

О роднім краю

Краю родный, мілый,
Што з тебе зістало?
Лем лїс, деревина,
Та смутна спомина.

Де хыжа стояла,
Де росла і грушка,
Там земля зістала
Знищена і пуста.

Конарями вітор
Колыше, трепоче,
Ярочками смутно
Водічка гуркоче.

Як кебы хотїла
Слово прогварити,
Же на край свій родный
Не треба забыти.

На матїрь, на няня,
На вшытко родненьке,
Спів і слово наше
Сердцю так близеньке.

Пишме і співайме,
Радость роздавайме,
На наше русиньске
З ласков памятайме!

Бо лем хто у сердцї
На чутя худобный,
Забыти докаже
На кутик свій родный…

(Марія Ґірова-Васькова: Родне гнїздо, Пряшів:
Русин і Народны новинкы, 2008.)

Ґірова, Марія

Публікації

  • Родне гнїздо (2008)
  • Спомины сердця (2022)

Жывотопис

   

  Авторка приходить к русиньскому чітателёви з першым зборником поезії Родне гнїздо. Є то єй перша „дїтина“ умелецького роду. Родне гнїздо – то є єй любезне село Руське, яке мусило впасти за жертву Стариньской гати. Там ся народила, по пісных бережках ходила, яфыры зберала, співала і бажыла за щастём і лїпшым жывотом. Родне гнїздо – то є єй долина під шырокым сердцём і порожнїма буґелярями. Є то край під Вігорлатом. Сниньскый окрес, колись і днесь, забытый Богом і людми край. Родне гнїздо – то є русинство як феномен возроджіня забытого і утискованого народу. Авторка своїма стишками сцілює душу і сердце обычайных людей.

(Здрой: Родне гнїздо, 2008)

1 2