проф. ПгДр. Марта Ботїкова, к. н.: В сімдесятій семій країнї – Пару думок ід книжцї русиньскых народных приповідок

В сімдесятій семій країнї

(Презентація русиньско-анґліцькой книгы приповідок фолклорісты Михайла Гиряка: В сімдесятій семій країнї / In the Seventy-Seventh Kingdom, юн 2016 у СНМ – Музей русиньской културы в Пряшові)

В роцї 2016 вышла книжка русиньскых приповідок При єй презентації выступила окрім іншых ай проф. ПгДр. Марта Ботїкова, к. н.(Катедры етнолоґії і музеолоґії Філозофічной Факулты Універзіты Коменьского в Братїславі). Уводиме пару думок з єй выступу.

„Народны приповідкы Русинів выбраны із богатства їх народной словесности мають красу, поетіку і автентічность, дїють на душу чоловіка, без огляду на вік і род. Народны приповідкы, великы цїнности у фоклорнім богастві, представляють самобытность і споїня меджі різныма ґрупами, етніками, културами. Мають великый людьскый розмір…‟

Єдночасно на конець зажелала успішну путь выданых приповідок ку чітателям­Русинам, але і предствителями іншых народів світа. Директорка музею О. Ґлосікова, сконштатовала, же презентація книжкы ся може робити розлічным спобом, але мы то зробиме заспіванём піснї На многая і благая лїта, што ся і стало, кедь вшыткы повставали і заспівали тоту співанку, Русинам так близку. По офіціалных выступах мож было презентовану книжку і купити. На кінцю публікації є „Слово о книжцї‟, де ся, окрем іншого, пише: „… Вітайте у світї карпаторусиньскых народных приповідок! Чітайте їх і няй вам приносять потїшіня.‟ Вірю, же книжка принесе потїшіня про малых і великых чітателїв, і наісто мож повісти, же ся стане і вызначным збогачінём русиньской літературы.

Read more

Миколай Ксеняк: Образ матери в русиньскій літературї

Oдовздаваня вічной штафеты – образу мамы.

Нихто з нас не запохыбує, же в каждім жанрї уменя тема мамы мать своє певне місце, же ся не найде ани єден вызнач­ный писатель, поет, малярь, со­харь, композітор, котрый бы тоту тему в своїй творчости обышов.

Ани нашы класіци – Александер Духновіч, Александер Павловіч, Ю. Ставровскый­Попрадов, І. А. По­ливка, Еміл Кубек… І в русиньскій поновембровій літературї видиме контінуіту. Не требало єй переса­джовати до нашых условій, до нашой новой землї. Ани ся тому не чудуєме: суть ту літературны традіції, природна патріархална поч­ливость к родічам, але тыж церьков­на духовна традічна выхова. Мы взя­ли і береме вызнам і посланя мамы як штось певне, самозрозуміле. І в козмічній добі, і по баршановій револуції на потверджіня уведу хо­ лем пару фактів – мено сучасного автора і назву холем єдного твору:

Read more

Михал Павліч: Петро Ялч – З книжков під заголовком (рец. на збірку Мамко, подьме чітати)

Мґр. Мiхал ПАВЛІЧ, Інштітут русиньского языка і културы Пряшівской універзіты в Пряшові

З книжков під заголовком

(Рецензія на книжку про дїти автора Петра Ялча: Мамко подьме чітати… Пряшів: Сполок русиньскых писателїв, 2014)

     Сколіоза, высыхаючі очі, терьпнутя свалів, слаба імуніта… Нї, тото не є зачаток медіціньской штудії, котра описує сімптомы новой, тяжкой хвороты, але з великов правдоподобностёв опис здоровя вашой дїтины, котра денно сидить при компютерї. Смутным выслїдком нашого ужасного інформачного віку є факт, же уже пять-шість річны дїти штораз веце жыють (респ. бідують) у віртуалній реалітї, з котрой ся не годны выманити. Read more

František Dancák: Emil Kubek – dušpastier, rodoľub, prvý rusínsky románopisec v prešovskej oblasti 

     V živote každého národa – veľkého alebo malého – existovali a existujú osobnosti, ktoré sa zaslúžili o povznesenie svojho ľudu v oblasti národného, kultúrneho, osvetového, sociálneho a morálneho povedomia. Jedným z tých mnohých osobností je gréckokatolícky kňaz, básnik, prozaik, publicista, lexikograf Emil Kubek. 20. vedecký seminár karpatorusinistiky je príležitosťou, aby sme mohli ozrejmiť a vyniesť na svetlo záslužné dielo tohto zapáleného patriota, ktorý svojou prácou zanechal veľkú stopu medzi Rusínmi v prešovskej oblasti. Read more

Міхал Павліч: Резонанції на книжкы і подїї Миколая Ксеняка

   Каждый автор мі дасть за правду, кідь повім, же єдно із найкрасшых чувств зажывають, кідь свої думкы і образы можуть відїти на деревяній палетї привеженій з друкарнї. Іщі красшым моментом є про них тот, кідь увідять свою книжку в руках чітателя із носом так глубоко міджі сторінками, же не внимають околіцю. При сердцю їх загрїє тыж находжіня, же на їх творчость зареаґує дахто друый. А праві тым потїшыв Миколай Ксеняк русиньскых писателїв, кідь написав книжку Резонанції на книжкы і подїї (Пряшів: Академія русиньской културы в СР, 2017, 154 стор.), в котрій ся высловлює к літературній творчости своїх колеґів. Read more

ПгДр. Кветослава Копорова, ПгД.: По третїй раз наставлене глядило (Oсиф Кудзей: Байкарёвы думы, 2009)

ПгДр. Кветослава КОПОРОВА, Інштітут русиньского языка і културы Пряшівской універзіты в Пряшові, Словакія

По третїй раз наставлене глядило (Oсиф Кудзей: Байкарёвы думы, 2009)

   Може якраз  стрїча з найвысшым уменём в літературї – з драматічным уменём, отворила Осифови Кудзеёви новы горізонты умелецького приїманя світа, –  таке конштатованя высловила ПгДр. Марія Мальцовска з нагоды выданя далшой з публікацій умелецькой літературы автора Осифа Кудзея – збіркы духовной поезії Пацеркы. Само собов, є то лем єден з факторiв, котрый быв може на самім початку зроду умелецькой драгы пана Осифа Кудзея з Няґова.  Він довгы рокы, так бы повісти дозрївав, приправлёвав ся на „своє посланя“ на тім світї, жебы як зрїлый автор славив жнива і выдав зо себе тоты найякостнїшы плоды, якы може зародити лем міцный і здравый стром.   Рік 2009 быв про Осифа Кудзея міморядно плодным.  По выданю двох книжок баёк  вычеряв жанер і выдав уж спомянуту збірку поезії Пацеркы, котров продовжує уж скорше зачату  лінію своёй творчости – лінію духовну, а жебы не заоставати ани на „другім фронтї“,  Осиф Кудзей попрацовав і над далшов – уж третёв серіёв баёк (першы дві: Мудрость жывота, Байкы-забавляйкы). І так того року на світло боже выставив Байкарёвы думы (книжка вышла у выдавательстві Русин і Народны новинкы, Пряшів, 2009).

Read more

ПгДр. Кветослава Копорова, ПгД.: Выбір з творів М. Мальцовской – Найкрасша приповідка (СРПС, 2012)

ПгДр. Кветослава КОПОРОВА, ПгД., Інштітут русиньского языка і културы Пряшівской універзіты в Пряшові, Словакія

Выбір з творів М. Мальцовской – Найкрасша приповідка (СРПС, 2012)

   Зоставлїнем переглядовой публікації творів прозаїчкы Марії Мальцовской-Парасковой способом выбіру найлїпшых частей  з єй книжковой продукції сьме слїдовали дакілько замірів. Авторка, котра по тяжкій хворотї одышла до вічности (септембер 2010), стала ся першов русиньсков прозаїчков в новодобім русиньскім народностнім контекстї на Словакії. Єй умелецькый рост быв до значной міры овпливненый  народно-обродным процесом Русинів по роцї 1989,  причім она сама была ай актівнов участнічков того процесу. Read more

Доц. ПгДр. Василь Хома, к. н.: Осиф Кудзей і ёго збірка Кадило

​​ Невеличкый зборник невеличкых віршів Осифа Кудзея понукать чітателёви обшырный обєм тем на роздумы і розвагу. По прочітаню каждого вірша перед чітателём ся одкрывать​​ єдна​​ політематічна можность проникнута десятками можных одповідей на многы душевны болї​​ чоловіка сучасного світа. Тіпы одповідей автор освячує (кадить) фіміамом поетічно озвлаштненого погляду трансформованого людьскым словом автора. Віршы о молитвах – то є внутрішій коментарь, якым жыє лірічный субєкт, котрый​​ го проєктує як своє розуміня бісїды з Богом, Ісусом Хрістом або Пречістов Дївов Маріёв.

Спеціфічный задум автора є сімпатічный і евідентный не лем з предметного зборника, але і з попереднёй ёго творчости,​​ хоць видить ся, же в условіях сучасного світа є менше ефектівный як бы то было треба. Може і зато, же окремы церьковны орґанізації в тім смерї​​ не суть успособены актівно тот процес реалізовати. В тій сітуації спеціфічна художня творчость мать прилежітость​​ і можность на ефектівнішу актівность. Потверджує то цілый ряд авторовых віршів, о якых далше буде річ. Автор выужывать можность рішіня адекватного сучасному модерному світу, бо ту уж не заберають традічны арґументы і настрої, котры суть слабо акчны і мало​​ учінны. Далеко ефектівнїшыма ся відять​​ пробы художнїм способом рішати стары традічны конфлікты. В такій модерній формі бы ся мала проявити творча поетічна потенція молодых літературных сил.

Видить ся, же традічный фіміам поетічного кадила може помочі побороти тму реалного процесу жывота. Але ани запах​​ фіміаму в затухнутій атмосферї​​ немодернї​​ порозуменых традіцій не пробудить людьску актівность, бо і традіції треба розуміти модернї​​ і ефектівнї. Так як о то ся снажить авторьскый субєкт, котрый не напинать поетічный голос, але выходить зо звычайных позіцій, жебы ся ку нёму придали далшы молоды свіжы силы. Ефектівны снагы Осифа Кудзея мають потенцію впливати на молоду поетічну творчость з можным выслїдком заінтересовати свіжы силы до русинького літературного процесу. Таксамо і привабити молодого чітателя ці слухателя радія​​ і телевізного позерателя, жебы роспознав авторьскы снагы О. Кудзея і позітівнї​​ ся включав до актуалного жывотного процесу.

Така поетічна робота ся Осифови Кудзеёви дарить і єй треба підпорити.​​ Писав єм уж, же свою словну фактуру він поетічно так компонує, же слова в ёго текстї​​ якбы ся родили єдно з другого і вытворяють благозвучне плынутя чувства і мыслї, обсягнуте в​​ умелецькім текстї. Зато, коли чітаме векшу часть ёго​​ творів, вытворяють ся у нас чутя якбы мы освоёвали собі молитву ку Богу-Отцу, Дїві Марії ці Ісусови Хрістови або іншому святому. Є то чудне і дивне нероздїлне чувство і мысель, котры автор мудро​​ вкладать до слов свого поетічного тексту.​​ Із заміряня тых текстів баёк або духовной​​ поезії творить ся ідеал молодого чоловіка, котрый свідомо нелем акцептує ідейно-філозофску основу хрістіяньской реліґії, но і декларує, же подля того ідеалу чоловік мать поступовати в жывотї. Такый є ідеал лірічного субєкта у Осифа Кудзея, котрый ся з ним​​ згоджує, хоць ёго особне самочувство​​ ся​​ може, але​​ і​​ не мусить взаємно перекрывати з ідеалом лірічного субєкта. Даный аспект літературного ідеалу О. Кудзей може веце інтуітівно як осмыслено апліковав в своїй поетічній творчости.

Правда, жывот не стоїть на єднім місцї. Автор го жыє і пережывать​​ вєдно​​ з ёго лірічным субєктом​​ позорує,​​ і​​ не може не реаґовати на тоты зміны, котры ся дотыкають і​​ жывота їх двох. Найвыразнїше ся то проявлює в стихах, в якых поет беспосереднё роздумує о своїм жывотї, де він ся як бы​​ стотожнив особнї​​ зо своїм другым «Я» в лірічнім субєктї. Вкаржить ся​​ сам на себе, на свій жывот, же собі не може дати рады, бо го переслїдують «демоновы фіґлї», якым він​​ лем​​ тяжко​​ ся​​ одперать. Жебы ся не піддав демонови, він ся операть о поміч Божу, на​​ котру все мать надїю, же ю достане, кідь​​ ю​​ вчаснї​​ глядать, жебы ся не підкорив демонови. Абы просьба о поміч Бога заберала, поет єй озвлаштнює фіміамом кадила, чім тота просьба мать​​ векшу​​ надїй​​ быти выслухана. Автор не моралізує, він​​ але​​ напоминать людей,​​ же на свій конець жывота каждый сам повинен памятати, бо як ся піддасть блудам демона, чекать го россудок «з уст Божого сенату». Але як ся сполоченству​​ людьскому​​ мож противити протів того, же ся​​ єй очівіснї​​ одберать то, «што было ту оддавна»,​​ --​​ звідує ся​​ поет. У кого ту треба глядати поміч, кід Бог є ту якбы неутралный(?!), бо і​​ він преферує іншы часы, в котрых бы не было треба хранити «свій язык, віру, обряд».​​ Автор собі желать такы часы, в котрых бы він і ёго лірічный субєкт не мусив быти ани спрічным​​ ани завзятым і не быв бы мушеный усиловати​​ ся​​ о нормалны односины міджі​​ людми,​​ абы​​ нормы жывота не залежали​​ од «чуджости» інакомыслячіх.

Зборник вміщать цілый ряд стишків, якы автор присвячує ставу людьской душы незалежно од того,​​ ці там фіґурує лірічный​​ субєкт, або го там заступує інша особа. Автор ся ту замірює на выявліня прічін​​ ​​ «нечістого сумліня». Од нёго ся немож ослободити, бо оно зоставать як страшна хворота, од котрой ся дасть успішно лічіти лем у​​ «Господа святого». А не помагають тому ани слызы​​ ці тяжкый жаль, ани факт, ці​​ є то «з болю, щастя і зо злости // а тыж з безнадїї».​​ Не залежыть од того, ці суть «чісто правдивы» або​​ інакшы, бо по правдї,​​ «про вічність» - они – «даремры».

 

 ​​ ​​ ​​ ​​ ​​ ​​ ​​ ​​ ​​ ​​ ​​ ​​ ​​ ​​ ​​ ​​ ​​ ​​​​ «Но суть єдны, што​​ поможуть

 ​​ ​​ ​​ ​​ ​​ ​​ ​​ ​​ ​​ ​​ ​​ ​​ ​​ ​​ ​​ ​​ ​​ ​​ ​​​​ без похыбованя –​​ 

 ​​ ​​ ​​ ​​ ​​ ​​ ​​ ​​ ​​ ​​ ​​ ​​ ​​ ​​ ​​ ​​ ​​ ​​ ​​​​ вічность овпливнити можуть​​ 

 ​​ ​​ ​​ ​​ ​​ ​​ ​​ ​​ ​​ ​​ ​​ ​​ ​​ ​​ ​​ ​​ ​​ ​​ ​​​​ слызы покаяня».

 

На такы і іншы роздумы наводять чітателя і пересвідчують го в їх​​ правдивости. Тыж і у вірші​​ «Горяча любов»​​ автор «роздувать углик», жебы до «сердець і до жывота» не вселила ся «еґоізму темнота». І не все є то лем хрест метафорічный, бо то є хрест реалный,​​ людьскый. Хоць му даме, як і людьскій правдї, іншы мена, він реалный в жывотній подобі не перестане чоловіка тяжко трапити («Кідь хрест є тяжкый як олово»). Лем щіре вертаня ся ку высшій моци​​ і святому писму мать надій​​ на успіх у чоловіка, бо то є жыва вода про людьского духа. Лірічный субєкт Кудзеёвых віршів зармученым голосом просить всевышню силу, жебы му дожычіла «духовне взростаня».​​ Він не бажить за «світьсков славов», бо усвідомлює сі, же она є «служніцёв​​ Демона». А​​ ёго манить лем​​ «вінець неспрічный», якый придїлює ся правдов вічнов. Тот цікл стихів​​ ся пригварять​​ за терапію, котра заміряна на гляданя​​ выходу​​ чоловіка зо жывотного блудиска ку высшій правдї​​ ку​​ людьскій покорї, жебы не была «людьскость дегонестована».Стихом​​ Вечерній дзвон​​ ся зчінать цікл цівілнїшых поетічных проб автора. Реално​​ таке дїліня віршів в​​ зборнику «Кадило» не є. Я го зробив на основі тематічного знаку окремых стихів, з чім​​ автор не муситьбыти згодный. Лірічный субєкт в тых стихах​​ ся​​ сподївать​​ нелем на Бога, але і сам собі признавать, же «душу як чорна нічка мать» і зато якбы ся зберать​​ просвітити свою душу лучом любви, што му «схвалює» далекый голос дзвона «бім – бам». Такый обрат в творчім світї​​ поета треба привітати. То не знчіть, же він бы ся мав одклонити од властной поетічной традіції, котра заповнює ёго​​ попереднї​​ поетічны збіркы. Нїт, тоты попереднї​​ збіркы Осифа​​ Кудзея суть і зостануть класіков русиньской поезії. Оборот або зміна напряму в ёго творчости​​ свідчіть о іншім: цівілнїшыма художнїма поступами ёму ся теперь​​ най дарить досягнути лїпшы выслїдкы в духовній поезії. Пересвідчують о тім стихы нового зборника, многы з​​ котрого компонованы веце на народных русиньскых звыках, в святкованю,​​ наприклад,​​ Великодня з традічным поздравом «Хрістос воскрес». В тім духу поетічного авторьского ключа написаны і далшы стихы того «цікла» як​​ Привітаня,​​ Рай​​ а тыж​​ і​​ такы стихы як​​ Народенины, Рецепт,​​ Кідь плаче сердце​​ і далшы. Цівілннїша поезія приятелнїше репродукує жывот сучасного модерного чоловіка. Ту автор выходить зо сітуації, кідь ёго субєкта «смуток опанує», тратить ся му тоды «...віра, надія// настулять​​ депресія...», бо «через тоту добу плану// нїт охоты, нїт елану» а тоды «до мыслї​​ ся​​ жаль закрадать...», з​​ котрого ся мож сповісти хыбаль кідь «небесній мамі». Поет выберать ту про лірічного субєкта внутрішню путь​​ --​​ творити добро, бо оно є посланём чоловіка на грішній земли. Такы і далшы стихы О. Кудзея доказують, же він знать находити такы сітуації людьского бытя з ёго внутрішнїми страстями, котры все находять​​ резонанс​​ в сердцї​​ чітателя і пробудять го до обновленого жывота в радости і щастю​​ (напр. вірш​​ Кідь плаче сердце).

Шпеціалнї​​ треба спомянути схопность автора находити в реліґійных текстах такы святы слова, котры заміряны на конкретный людьскый жывот чоловіка, котрый​​ своїма​​ дїлами, своїм жывотным штілом​​ заряджує ся до ранґу «праведных».​​ Тоты добродії своє служіня ближнїм поважують за своє посланя на земли​​ (Народенины, Молодежі, Приміції​​ і далшы). В тых стихах ся одражають културны русиньскы традіції​​ перебраны​​ од нашых предків​​ і утримованы​​ довгыма сторочами, освоєны через прізму народного​​ розуміня хрістіаньского набоженста. То оно творить основы русиньской народной културы і є закорїнене в народных звыках і обычаях. Тыма звыками і обычаями дыхать поезія трансформована талантом​​ автора​​ до мудро скомпонованых поетічных текстів. В них конкретны явы жывота переплетены з чувствами авторьского розуміня і інтерпретації духовного одношіня чоловіка з небом. Тоты одношіня​​ „покаджены“​​ фіміамом кадила, благовонный запах котрого підносить людьскы сны до высоты небес (Очіста, Розлучіня з роком, Ніч при мамі, Од слова ку дїлам​​ і далшы події поетічно скомпонованы автором). На них є особна печать прожываня і зажываня проблемів і подїй в соціалній средї​​ і ёго реаґенція на них.​​ 

Особый ціклус творять стихы на способ молитвы, якы познаме з ёго попереднїх збірок​​ поезії (Ружанець, Рождество, Просьба, Реформа, Ікона​​ і пару далшых). Они суть написаны єдным штілом, котрый їм придавать молитвовый ореол і благовонный запах кадилного фіміаму. Само собов, же тот тіп поезії дотыкать ся небес і в них є закомпонована приязень поета і лірічного субєкта ку святым річам, котры упрямують духовны снагы чоловіка ку Богу​​ і далшым святым особам. То значіть, же сімвол​​ КАДИЛА,​​ котрым автор просвітив​​ поетічны тексты зборника, наповнює благовонным духом цілый оріґіналный творчій акт поета.​​ 

На закінчіня свого поетічного зборника поет помістив свої особны вызвы про Русинів на Словеньску ку списованю людей в маю 2011 року, бо они суть і будуть все актуалны може нелем про Русинів на Словеньску. Не буду їх повторёвати, бо они творять основу​​ ёго​​ поетічной творчости од самого зачатку. То є твердый як оціль фундамент ёго​​ літературного постаменту, на котрім без похыб буде з Божов помочов «падати з Неба» жывототворна манна. Творчов заруков того є тыж до вічности одлетївша Маша Мальцовска, поетічну​​ ауреолу котрій автор присвятив в тій збірцї.

Доц. ПгДр.​​ Василь Хома, к. н.
Братїслава.​​ 

Доц. ПгДр. Петер КАША, к. н.: Чоловік є в прінціпі все єднакый

Доц. ПгДр. Петер КАША, к. н. , Інштітут русістікы, україністікы і славістікы Пряшівской універзіты в Пряшові

 

Чоловік є в прінціпі все єднакый

 

(Рецензія збіркы быёк Николая Ксеняка: Зеркалїня/Zrkadlenie. Пряшів: Сполок русиньскых писателїв Словеньска, 2010.)

 

Вічны правды о „людьскій​​ хамтивости, пысї і глупости“ сі можеме знова потвердити по перечітаню найновшой книжкы баёк Зеркалїня/Zrkadlenie од русиньского писателя Николая Ксеняка. Усвідомиме сі, же чоловік ся уж тісячі і стовкы років в прінціпі не мінить, не мінять ся ёго характеровы властности. Мінить ся лем світ навколо нёго, околности каждоденного жывота і способы приспособлёваня все новій і мінячій ся скурочности. Скоро так істо, як в звірячім світї, де лишка є в очах людей фалошна, пава пышна а лев зась міцный і гордый, такый як і в Чінї, Росії... такый істый є і в Камюнцї. А предці нїґда не знаме, якы властно сьме. Інакше бы ся нас то автор не звідовав у вступній афорістічній поезії:​​ 

 

Вопросы чітателёви намісто пролоґа.

 

Уж знаєш, якы сьме люде?

Выкрішталізованы ці

аморфны, честны​​ ці фалошны

модерны маскы, люблящі ці

забияци, продовжователї

роду, або нічітелї традіцій

предків?

Або іщі інакшы?

Кідь ся повість байка, векшына з нас сі припомяне основну школу, чітанкы і дїтиньску літературу з куртыма ілустрованыма повіданями о звірятках. Многым ся такой выбавить дурный гавран з фалатком сыра в дзёбаку, мавпа зо зеркалом ці міцный лев і быстра мышка...дакотры сі може спомянуть і на строґрецького Езопа, класіцістів Французьска Ла Фонтена, ці російского байкаря Крылова. В сучасности ся традічный​​ ​​ жанер звірячіх баёк модіфікує на прозаїчны приповідкы зо жывота звірят, веноване главно дїтьскому чітателёви.

Алеґорічны поезії о тім, же чоловік мать іщі барз далеко ку доконалости, награджають днесь сатірічны поезії – епіґрамы, але главнї курты афорізмы і сентенції. Тексты Николая Ксеняка на еднім боцї вертають чітателя​​ ку традічным „крылововскым“ формам, але на другім боцї отваряють жывы, актуалны і пекучі темы. Автор не є в тім жанрї новачком, публікує по русиньскы і по словеньскы ​​ в сатірічных часописах, выдав уж выше десять збірок баёк. Дотеперь послїднїй выбір є конціпованый двойязычно і формов „зеркалїня“ в русиньско-словеньскій языковій верзії. Тым ся росшырює нелем чітательскый круг, але зміцнює ся і выховно-освітнїй розмір тых текстів в змыслї порівнуючого выучованя русиньского языка. Тот новый і молодый списовный язык так дякуючі Ксеняковым байкам здобывать новы формы і варінаты, но і якыково-лексікалны і одразово-умелецькы варіанты. Знова ся потверджує, же русиньскый язык є богатый і варіабілный, а свою модерну жывотаспособность потверджує і в тых класічных формах.

Книга обсягує скоро стовку баёк, з того приближно єдну третину назвав автор як „мінібайкы“, котры мають близше ку куртым епіґрамам, або афорізмам. Ясно але домінують тзв. звірячі байкы, котрых пестрость і розмаїтость​​ звыразнюють і фаребны ілустрації академічной малярькы Анны Ґаёвой. Шкода, же на роздїл од словеньского выданя, суть єй ілустрації в двойязычнім выданю менше выразны і часто ся страчають міджі буквами, бо вытварный розмір часто нелем ілуструє, але і образно проглублює і чітательскы робить текст атрактівнїшым.​​ 

Автор у своїх алеґорічных байках прайникує главно вічны людьскы недугы, котры бы ся дали згорнути до трёх слов: лїнивость, глупость і пыха. Часто выкреслює проблем тугы міцных по маніпулації, а з другого боку приспособлёваня і піддаваня ся слабых, причім тот момент одказує і на долю Русинів, котры цїлы стороча мовчали перед міцнїшыма владарями – діріґентами, подобно як в байці​​ Не докукурікав:​​ 

 

Псы зложыли хор

і усиловно голосы брусили.

По двох-трёх

місяцах їх наладили і уж

мелодічно співають:

„Ку-ку- рі- куууу....“

Лем ту нараз хтось в хорї з нот выбочів

і загавкав: „Гав-гав...“

Діріґент Когут не завагав

і бухнув​​ злостно палічков по столї.

– Хто забрехав?

  • Я, – трясе ся бернардін.

  • Вон!

  • Чом? Тадь я, пане, ненароком.

  • Вон! Ты – небезпечный,

бо у своїй кровли іщі єсь не зніщів

материньскы ґены.

Автор наставлює криве зеркало реалному світу, в котрїм жыєме ту і теперь. А тот світ ся не близкать чістотов і упрімнов правдов, красов, ласкавостёв, ​​ але, жаль, він є скорше забабраный, заболоченый, брыдкый. Автор то найвеце выстигнув в байках, де главныма героями суть „свиня і болото“ (байкы Вірна камаратка, стр. 78, Iдеал, стр. 152). Треба але додати, же не вшыткы байкы мають „точну і ​​ жартовну“ поінту, дакотры суть збыточно пописны і менторьскы поучують, але, конець-кінцїв, свій властный погляд сі може чітатель зробити все сам, а то як молодшый, так і старшый. Думам сі, же много Ксеняковых думок бы сі за своє кредо могли взяти і „обычайны люде“ (не тоты з парламенту!), як і​​ тоты​​ найвысше поставлены​​ (і тоты з парламенту!!!), котры ся дістали на „найвысшый ступінь доконалости і карьєры тым, же доказали в собі цїлком выкорїнити честь і сумліня“, як сі то можеме прочітати в єдній з уводных афорістічных поезій з призначнов назвов​​ Метаморфозы політіка:

 

Выпарадженый політік сидить

міджі ровесниками,

Дебатують, споминають школьскы

рокы, першы ласкы, фіґлярства,

скламаня....

  • Приятелї мої, –

політік нароком підвышыв голос,

  • признам ся вам, же я в політіцї

досягнув вытужену мету.

  • Ґратулую. А як ся ті то подарило?

  • Доказав єм в собі начісто

выкорїнити...

  • Честь і сумліня! –

доповів за нёго ровесник.

(Преклад зо словеньского языка:

ПгДр. К. КОПОРОВА).

 

Mґр. Івана Сливкова, ПгД.: Кідь любость пече…. (і гріє….)

ПгДр. Івана Сливкова, ПгД., Інштітут україністікы і середнёевропскых штудій ФФ-ПУ

 

І така, і сяка​​ 

быває.

Любов, факт,

не має дефініцію.

Вна просто

є. ​​ 

А має нас

вшыткых

на гаку.

 

(Morochovičová Cvyk, 2014, s. 28 – 29)

 

 ​​ ​​ ​​ ​​ ​​​​ Поетічна збірка​​ Любовны періпеії​​ (2014)​​ Кветы Мороховічовой-Цвик є дотеперь вершинов творчости успішно етаблованой авторкы русиньской літературы на Словакії. На роздїл од попереднїх творів є тота книжка​​ заміряна монотематічно, поетка ся в​​ нїй профілує як представителька наївной лінії женьского писаня.

 ​​ ​​ ​​ ​​ ​​​​ Збірка є роздїлена до трёх тематічных цїлків, але при ​​ чітаню єднотливых поезій ​​ тематічный переход не є слїдный.​​ Солодке споминаня, Мілы дрїбности і​​ Любовны періпетії​​ споює мотів ласкы і меланхолічного приниmаня світа. Поетка свою інтімность перетавлює до слов, в рядках шіфрує свої тайны думкы. Радость і смуток ідуть рука в руцї. Силу контрастів і тіпічных сентіменталных образів видиме скоро в каждім рядку. Поезія Мороховічовой-Цвик є проста, меланхолічна, ай кідь з нёй чути жыворну скушеность зрїлой жены, треба конштатовати, же єй поезія є у своїй простотї приступна каждій віковій катеґорії.​​ 

 ​​ ​​ ​​ ​​ ​​​​ Вступна часть збіркы, венована​​ солодкому споминаню​​ назначує, же особна скушеность і субєктівны зажыткы суть гыбнов силов авторчиного пера. Поетка ся скоро в каждій поезії вертать до минулости, ці то в представах, або при уважованю над прожытым. Вывжытя міцных контрастных споїнь, як напр. ласка і попіль, вкрадженый поклад, зимушня ласка, крута ласка.... вказує, же авторка ся потебує​​ „выписати“​​ з того, што ю трапить, што ю в глубцї душы грызе. Банованя, але ай невыгнутность одступу од минулости ся обявлює в поезіях​​ Плач над розоллятым молоком​​ 1 i 2,​​ Шкода​​ слов, ці Быв​​ такый час.​​ Видиме ту тыж снагу ґенералізовати пережыте, змірнити своє траплїня в духу гесла, же жывот є уж раз такый, внести спокій до той части душы, котра ся трапить (Подобы любости, Протиклады).​​ 

 ​​ ​​ ​​ ​​ ​​​​ Подобнї в другій части збіркы​​ Мілы дрїбности​​ є главнов ідеёв векшыны текстів ласка і медітація над пережытым жывотом. Простота вжытых назв єднотливых поезій, як напр.:​​ Споминка​​ 1,​​ Споминка​​ 2​​ і​​ Споминка​​ 3,​​ або тіпічный вопрос щастнї і (не)щастнї залюбленого в поезії​​ Чом?​​ нас утверджує в авторьскім замірї ословити чітательску громаду без претензій на силну інтерпретачну базу. В дрїбностях поетка слухать свій внуторный голос і сприступнює го в подобі поезій чітателёви. Тот внуторный голос, котрый говорить за вшыткых, што ся в жывотї трапили про любость.​​ 

 ​​ ​​ ​​ ​​ ​​​​ Третю часть збіркы, накілько є подля нёй поменована цїла книжка, поважуєме за носну. Поезії нас переносять до ядра проблему, ід рефлексії одношінь міджі мужом і женов, ід тому, што є властнї любость ​​ (Што є ласка, Муж і жена). Авторка походжіня надчасовости і надлюдьскости глядать у Бога (З Божов помочов), а тыж у звіздах (Вшытко є у звіздах). З погляду поеткы женьского писаня суть​​ Любовны періпетії​​ найтіпічнїшов інтімнов ліріков. Поетка ся мінить на жену, глядаючу, смутячу, люблячу, щастливу​​ і терплячу. Выдод ід той сітуації находить в споминках, представах, но передовшыткым в снах. Сниваня є в тій збірцї єднов з домінант, є то способ, выход, метафора і выслїдок заєдно.

 ​​ ​​ ​​ ​​ ​​​​ З теоретічного погляду мож у творчости К. Мороховічовой-Цвик говорити о істых рітмічных недостатках ці поверьхности у вывжытю неперестанно повторюючіх ся выразів. Видить ся але, же авторка выставляла свою поетіку якраз на ясности і легкій чітателности своїх поезій. Повторюючі ся образы, проста і прямолінійна сімболіка суть​​ авторьскым рукописом поеткы. Природный поетічный язык помагать в будованю профілу авторкы як представителькы якойсь натуралістічной лінії сучасной русиньской женьской поезії.

 ​​ ​​ ​​ ​​ ​​​​ Чітаня збіркы​​ Любовны періпетії​​ є приємне, некомпліковане, оддыхове і тематічно наісто неєдному з на близке. Не каждый але має одвагу іти зо скоров на торг і пустити до свого внутра цїлый світ. Тот факт свідчіть принайменшім о авторчиній людьскій великости і одвазї. Туга і ненаповнены сны суть тїлом і душов, сердцём той лірікы....

 ​​ ​​ ​​ ​​ ​​​​ Але хто одповість на вопрос: Што є ласка? Тото ся в жадній книзї не дізнєме. Каждый мать свою властну дефініцію.

 

​​ (Переклад зо словацького языка: К. Копорова) ​​ 

1 2 3 4