Autor Michal Pavlič

Одборный асістент ІРЯК, штудійный одбор славістіка – русиньскый язык і література, заміряный на русиньску літературу. Высокошкольскы штудії авсолвовав на Пряшівскій універзітї (учітельство словеньского языка і літературы в комбінації із русиньскым языком і літературов) в роцї 2014. По скінчіню маґістерьского штудіа в 2014 року Міхал Павліч наступив на інтерны докторандьскы штудії на Інштітут русиньского языка і културы Пряшівской універзіты в Пряшові, котрый є од року 2016 сучастёв Центра языків і култур народностных меншын. Там веде семінары із літературно-теоретічных дісціплін. Занимать ся ай русиньскым літературным контекстом, передовшыткым творчостёв сучасных русиньскых прозаіків, а таксамо творчостёв мо- лодых, зачінаючіх авторів. Є співавтором проєкту Літературный конкурз Марії Мальцовской, в рамках котрого быв членом пороты восьмого, девятого і десятого річника. Од року 2016 є редактором часопису Русин, де веде самостатну рубріку Поздравлїня Русинів, заміряну на русиньску літературу.

Укажка з книжкы Марії Ґіровой-Васьковой – Родне слово

Leave a comment

Послїднїй одказ
Плаче дївка в гаю,
Горенько нарїкать,
Свої довгы косы
Над водов розплїтать.

Не хоче уж дале
На тім світї жыти,
Кедь мілый одышов
До войны служыти.

Никого не має,
Сама ту зістала,
Їх велику ласку
Война розорвала.

Так вірила, бідна,
Же щастлива буде,
Же з мілым довєдна
Жывот перебуде.

Як двоє голубків
Міцно ся любили,
До конця жывота
Ласку сі слюбили.

Але кедь по роках
Ку мілій вертав ся,
До неприятельскых рук
В чуджінї дістав ся.

Загынув далеко
В пустыни, вертепах,
Своїй мілій не встиг
Зохабити одказ:

„Любив єм тя міцно,
Як Бог приказує,
Няй далшым жывотом
Щастливо путуєш.‟

Чеканя на телефон
Боже, як недобрї
Кедь телефон нїмый,
Кедь ся в нїм не озве
Хтось дорогый, мілый.

Лем слово ся хоче
Частїше учути,
Абы сердце могло
Легше в грудёх бити.

(Марія Ґірова-Васькова: Родне слово, 2008. Пряшів: Русин і Народны новинкы,
ISBN 97880-887769-87-3)

СНМ – Музей русиньской културы в Пряшові позывать на бісїду Вірны традіціям

Leave a comment

Мiлы приятелї, позываме Bас на бісїду з отцями духовныма з Общества св. Йоанна Крестителя (ёго председом Ярославом Поповцём, Франтїшком Крайняком, Міланом Ясиком і Іваном Барном), яка буде в нашім музею 30. 6. 2022 о 16:00 год. Говорити будеме о історії , сучасности і перспектiвах до будочности той орґанізації. Музичный гость – Анна Порачова с духовныма піснями.

Літературный конкурз Марії Мальцовской 2021: Людміла Шандалова (1. місто)

Leave a comment

За селом

На стежцї за селом

ступляїв невелё

вписаных глубоко

 

Зима є при моци

задувать до ночі

звивать снїг порохом

 

Там в пустім полї

до чіжем болїсть

занесло колячу

 

Тягоба долї

під небом голым

свистить, aж до плачу

 

Чоловік старый

думать на жалї

на вшытко споминать

 

Із тяжков зайдов

дійде раз з каждов

клякне на колїна

 

Што было сїяно

давно ці недавно

треба буде жати

 

В каплічцї белавій

у престолній славі

чекать тихо мати

 

Молитва за душы

 

Воск мачать слызами

дві свічкы в стоянї

не єсть уж наймілшых

не прийду ку мамі

 

Не прийду к нянькови

квітём гроб прикрыю

нa небо сполїгам

на мілость Божію

 

Молитву за душы

чісту як лелію

за покой блаженый

в тихости увию

 

Під білым чепцём

 

Уж є під білым чепцём

довго ся парадила

оплїча наберала

найкрасшы сукнї

з лады тягала

 

Варкочі вязала

фаребныма машлями

златыма нитками

болерко шыла

облїкала

 

Зелену лїпилa

на чело гудакім

каждый ю хотїв

крутити без кінця

в танцю рядовім

 

Наконець выстала

приступили свашкы –

зачепили осїнь

 

(Укажка з творчости Людмілы Шандаловой, Літературный конкурз Марії Мальцовской 2021)

Елена Хомова-Грінёва 2021: Літературный конкурз Марії Мальцовской, 3. місто

Leave a comment

Моє село

 

В долинї лежыть

село родне моє,

глубоко в душі

одложене,

скрыте,

до сердця мого

врыте.

Ты в моїй мысли

не престаєш жыти,

там в нїй останеш

навікы.

Погласкам

ангельскы тебе,

мій краю,

пообнимам,

поцїлую,

благодать подарую!

До копкы дам

хыжкы,

людей і поля,

каждый кут,

околіцю

свого уяцького села.

 

 

Як в клітцї

 

Як в клітцї

сиджу дома

нераз роздумую

о жывотї,

о тяжкій долї,

о самотї,

о роботї,

о любви молодых лїт.

Порушам клямков,

ці заперты дверї.

На два раз

замкну їх

колодков в старобі,

нияк не пущу

смертку ку собі.

Хочу пожыти

на тім світї

іщі даякы рокы.

 

 

Мати – дружка моя каждоденна

 

Як не любити,

як не гладити,

як не цїловати

біленьке тїло

як снїжок.

Тїшыти ся

ёго красов

на пути стрїчати го

каждоденно.

Мати – то дружка

на цїле жытя,

то охорона,

то жертва,

то розвага.

То мати

своїх дїтей.

Літературный конкурз Марії Мальцовской 2021: Юрко Харитун

Leave a comment

ПАМЯТАШ?

Памяташ

На землю упало мале орля

Ты в шапцї вынїс ёго

назад до гнїзда

Памяташ

Ты розбив колїно

Ты не плакав, не болїло

Плакала мати твоя

Памяташ

Ты грав на торомбі

а я на гуслях

Лем згадка зістала на памятку

яка потїшыть нас

 

ВАКАЦІЇ

Подь зо мнов

Выйдеме на Шутак

На меджі можеш ягоды зберати

Тїшыти ся як малый дїтвак

Недалеко на Бескід

Треба хлїб і солонину брати

готовый обід

А потім на Полонины

де карпатьскы медведї

ходять на малины

Вночі спати у колибі

а рано на Ґаздорань

з якой видно наше море

над Старинов гать

Вернеме ся ту нераз

Такы вакації

Лїпшы як у Хорватії про нас

 

НАША ПЛАНЕТА

Такый великый світ,

же каждый з нас

може свою планету мати

і жыти на нїй

А мы зышли ся на єдній

То не Венуша і не Марс

Але планета Земля

То не про мачку клубя

Яке може качати

Нам треба жыти на нїй

Така краса

треба памятати

лем наша планета Земля

 

(Укажка з творчости Юрка Харитуна, Літературный конкурз Марії Мальцовской 2021)

СНМ – Музей русиньской културы позывать на выставу Петра Микулы

Leave a comment
СНМ – Музей русиньской културы в Пряшові вєдно з Русиньсков обродов на Словеньску рихтує нову выставу. Вернісаж буде 24.6.2022 о 16:00 год. Найдийте собі час на стрічу з якостным малярьскым умінём. Тїшыме са на Вас…

Літературный конкурз Марії Мальцовской 2021: Мілан Ґай

Leave a comment

Не вірив я нїґда       

 

Не вірив я нїґда,

же так може быти,

же спрязнену душу

щі можу стрїтити.

 

Тота злата душа

мі так одповіла:

„Свій жывoт із Твоїм

рада бы-м споїла.“

 

Так їй у роботї

утїкають рочкы,

дома помаленькы

доросли дїточкы.

 

Без мужа дїточкы

лем сама ховала,

бо ёго з родины

невіра забрала.

 

Жарливость безрадна

розум му дептала,

а любов ку женї

навікы пропала.

 

Зістала лем сама,

щі дїточок троє,

скламана жывотом –

„Ой Боже, плано є!“

 

Страшно собі цїню,

што Ты доказала,

бо Ты любов свою

своїм дїтём дала.

 

Уж мі міла моя       

Уж мі міла моя

ніч так не хыбує,

лем Твоє серденько,

што мене любує!

 

Дуже часто, Боже,

ся собі чудую,

требало мі тото,

што ку Тобі чую?

 

Требало мі таку

про сердце потїху,

не знам ці забраню

смертельному грїху?

 

Знав бы я Тя міла

щі щастнов зробити,

але бы я мусив

жену зохабити!

 

Але присягана

не заслужить собі,

жебы-сь была моя

я скончів при Тобі!

 

Знам, же то про Тебе

не є потїшіня,

зато допереду

прошу одпущіня.

 

Та чом ня так трапиш       

Та чом ня так трапиш,

же ся не озываш,

може гнїв даякый

передо мнов скрываш?

 

Не знам, што ся стало

сердце розжалене,

што-м Ті зробив плано,

же не тїшиш мене?

 

Тяжко мі звечара

до рана доспати,

жебы-м не перестав

на Тебе думати.

 

Твоє мено собі

в ночі повтoрюю,

бо я превелику

любов до Тя чую.

 

(Укажка з Літературного конкурзу Марії Мальцовской 2021, Мілан Ґай)

Укажка з творчости: Штефан Смолей – Не ганьб ся, Русине!

Leave a comment

Ту є моє місто

Де єсь? Роздумуєш?
Ці-сь на справнім містї?
Мусиш сам згадати,
Собі одповісти.
Ці-сь на справнім містї,
Там, де бы-сь мав быти,
В радости, але і в смутку
Все охотный жыти.

Я – на справнім містї.
Так думам. Я то знам.
Де єм ся народив,
Зістану навсе там.
Ту є моє місто,
В моїм роднім краю,
Ту, на нашій земли.
Не забуду на ню.

Хоць не є богата
Земныма дарами,
Стою на нїй певно
Своїма ногами.
Хоць і нашым предкам
Богатства не дала,
Но зато і про них.
Їх роднов зістала.

Любили єй таку,
Яков про них была,
Хоць їх в їх жывотї
Скромненько кормила.
І они ту жыли
Аж до своёй смерти,
І я єй не можу
Зрадити, одперти.

Она і про мене
Моёв роднов землёв,
І про мене грїє
Сонце тепло над нёв.

Не забудь!

Жывот чоловіка красный,
Но мать велё подоб,
Про ёго красу і добро
І ты сам дашто зроб.
Не чекай, же вшытко другы
Тобі мають дати,
Найдорогше уж ті дали
Твій отець і мати.
Істо ті дали, што могли
До жывота твого,
Добро, ласку, здравы рукы –
Значіть то так много.
Родічовске погладжіня
Руков велё стоїть,
О то веце, кедь є тогды,
Як тя дашто болить.

Не забывай, кадыль підеш
Ты своїм жывотом,
Ці їх стрїтиш, ці обыйдеш,
Зохабиш під плотом?
Жывот чоловіка красный,
Знай го пережыти,
Не дай ся звести з дорогы,
Котров бы-сь мав іти.
Треба тобі памятати,
Не треба забыти,
Без кого бы-сь на тім світї
Не жыв, не міг быти.
Раз ся застав в своїм згонї,
Постій, і подумай,
Ці єсь зробив вшытко, што-сь мав,

Не забудь, не єсь сам!
Нескоро уж буде тобі
Слызы проливати,
Як не буде тых, кому-сь мав
За жывот честь дати.

(Смолей, Штефан: Не ганьб ся, Русине!, 2005.

Пряшів: Русин і Народны новинкы, ISBN 9788088769582.)

Укажка з творчости – Марія Ґірова: Родне гнїздо

Leave a comment

Наша планета

Говорять, же Земля
Єдина планета,
Єдина з розквітом
Людьского жывота.

Але якого же?
Посудьте то самы,
Тадь чоловік страдать,
Што лем буде з нами?

Пекла ся допущать,
Траґедії брыдкой,
Ніщіть, рве, розбивать,
З глинов рівнать вшытко.

Зброю на ся вытяг
Не є ту радости,
Брат брата мордує
Без людьской мілости.

Народы не знають,
Де ся дїти мають,
З своїх родных обысть
В страху утїкають.

Кутик бы хотїли
На тій Земли найти,
Кутик, де бы могли
Благый жывот мати.

В спокою і в мірї,
В ласцї і радости,
Такый кутик найти
Де повно вольности.

Што ся поробило
На прекрасній земли?
Де людьскый розум є?
Хто приводить к смерти?

Плането єдина,
Земелько прекрасна,
Світить іщі людём
Ясна звізда щастя?

Люденькове мілы,
Треба ся збудити,
Розум до рук взяти
І зло не чінити.

Земля моя й твоя
Няй красны сны пряде,
Бо раз може прийти,
Же ся нам розпаде.

Послїднїй одказ

Плаче дївка в гаю,
Горенько нарїкать,
Свої довгы косы
Над водов розплїтать.

Не хоче уж дале
На тім світї жыти,
Кедь мілый одышов
До войны служыти.

Никого не має,
Сама ту зістала,
Їх велику ласку
Война розорвала.

Так вірила, бідна,
Же щастлива буде,
Же з мілым довєдна
Жывот перебуде.

Як двоє голубків
Міцно ся любили,
До конця жывота
Ласку сі слюбили.

Але кедь по роках
Ку мілій вертав ся,
До неприятельскых рук
В чуджінї дістав ся.

Загынув далеко
В пустыни, вертепах,
Своїй мілій не встиг
Зохабити одказ:

„Любив єм тя міцно,
Як Бог приказує,
Няй далшым жывотом
Щастливо путуєш.‟

 

Чеканя на телефон

Боже, як недобрї
Кедь телефон нїмый,
Кедь ся в нїм не озве
Хтось дорогый, мілый.

Лем слово ся хоче
Частїше учути,
Абы сердце могло
Легше в грудёх бити.

(Марія ҐіроваВаськова:Родне слово, 2008.

Пряшів: Русин і Народны новинкы, ISBN 978 80887769873)

Літературный конкурз Марії Мальцовской 2021: Людміла Шандалова (1. місто)

Leave a comment

Сердце

На старых воротах

арджа панує

не треба глядати

ключ страченый

давно суть одомкнуты

вычекують,

хто бы їх отворив

як моє сердце

в куточку місце

тримле про тебе

ты єсь то не збачів?

 

Доколи

Недопите горня кавы

на столї зістало

тепло із долонї

вышуміло давно

 

У крішталёвій вазї

ружічка попрїла

нїт уже никого

хто бы ю поливав

 

Твій парфiн зник

взяв єсь із собов

моє спаня

коли?

 

Зохабив єсь жаль

гладжу го, пещу,

як ружу поливам

не знам доколи

 

Вечур

День ся нахылив

тма ся прикмотрила

згустла

до каждой шкары зашла

отупно є

робота стоїть

заложу огень у козубі

поломінь зогрїє

даст до душы світелко

кус тепла

велё снів

 

на тото чекам

(Укажка з творчости Людмілы Шандаловой, Літературный конкурз Марії Мальцовской 2021)

 

1 … 8 9 10 11 12 … 47