Мґр. Івана СЛИВКОВА, ПгД.: Меланія Германова: Дїтём про радость і поучіня
Мґр. Івана СЛИВКОВА, ПгД., Інштітут україністікы а середнёевропскых штудій Філозофічной факулты Пряшівской універзіты у Пряшові
Меланія Германова: Дїтём про радость і поучіня
Abstract
Author interprets fourteen short stories from the Melanie Hermanová´s book Deťom pre radosť a poučenie. The analysis focuses on the themes of individual stories, types of characters and thematic clichés in Rusyn literature in Slovakia. The aim is to highlight the positive and innovative parts of publication and objectively assess the weaknesses of the work.
Меланія Германова назвала свою книгу Дїтём про радость і поучіня із підназвов Повіданя про дїти, молодеж і дорослых. З другов частёв назвы не мож быти цїлком согласный. Цїлёвов ґрупов тых текстів мали бы быти главно дорослы чітателї, респ. –надцятьрічны старшы дїти. Уж лем з погляду тематічного заміряня окремых пригод не є тота публікація цїлком вгодна про дїтьского чітателя. Головны герої нас в каждій пригодї ведуть ку щастливому кінцю і приповідковому вітязству добра над злом, респ. правилного, або неправилного, але часто ся находиме в оточіню, котре не є про дїтьского чітателя найвгоднїше. Змірїня ся дїтины з неприємныма фазами жывота ці ознаками характеру, як наприклад смерть, аґресівность, завіслость, кламство в партнерстві ці злодїйство, є потребне і природне, но пригоды бы мали быти в тім припадї композічно побудованы інакше – мінімално бы мали быти скінчены щастливо, просто і зрозумітелно.
Пензісты, котры сі уж почас жывота куплять труны, жебы по смерти не были никому на притяж, кідьже суть бездїтны, своїм чіном не говорять о природности жывотного колобігу, але о річах як хытрость (при несподїваню злодїя), шпорованя пінязей (при высвітлїню того чудного накупу) ці плеткы (завязка зо злодійством). Вшыткы споминаны приклады творять пригоду Труны добров пригодов – несподїванов, гравов, поучнов, але не про дїтину, але скорїше про зрїлїшого чітателя. Подобна сітуація настає у пригодї Хочу омолодїти, або любов цвине в каждім віцї, в котрім старый вдовець хоче здобыти приязень молодой жены, але тота му хоче доказати, же не є про ню вгодным партнером, вышмарюючі му на очі вшыткы ёго попереднї партнерьскы неуспіхы – подводы, злодїйства, кламства і маніпулації бывшых партнерок. Жена тым хоче доказати свою еманціпацію і способность заобыйти ся без хлопа в тяжкім жывотнім періодї, але споминать множество фактів, котры суть про дїтьского чітателя невгодны і незрозумітелны. Пригода Білы штрифлї, в котрій головный герой реґуларно підводить свою жену і суть в нїй покараны главно любовніцї, не зводця, тыж не є найлїпшым прикладом выховы. Забиячка без мняса чітателя учіть о силї приятельства і неправилности кламства, але є то пригода кырвава і аґресівна. У спомянутю тых слабшых сторінок бы сьме могли продовжовати веце-менше прикладами з каждого з чотырнадцятёх пригод, но кідь не позераме, же книга є присвячена дїтьскому чітателёви, дістанеме ся до начісто іншого світа фантазії споєного з реалностёв смутно-смішных пригод, котры суть веце ці менше близкы каждому з нас.
Учіти ся, учіти ся, учіти ся, … або што маєш у голові, то ті нихто не вкраде
Єднов із выразных частей книжкы суть тзв. школьскы пригоды, то значіть повіданя, котрых цїлём є підкреслити вызнам і важность освіты у жывотї чоловіка. У векшынї з них навчаня ся ставлять до опозіції зо шпортом ці іншыма інтересами, котры оберають молодых людей о час, якый бы мали присвятити школї. Розповідь ся все кінчіть порозумлїнём потребы освіты про далшый рост і з тым споєнов высшов якостёв жывота в дорослім віцї. Наприклад, у пригодї Найкрасша планета – Земля ся докінця дістаєме ку фіктівному порівнованю школства у нас і на Марсї, што головного героя выпровокує ку прінціпіалній змінї одношіня ід навчаню.
Повіданя Учіня не є заяць – не утече говорить о конкретных наслїдках іґнорованя штудій про гобі. Штудент перед матуров не хоче змінити свої привычкы і занимати ся веце школов. В наслїдку того ся му не подарить зматуровати і здобыти документы о освітї, котры од нёго жадають при ёго пізнїшім снажіню здобыти роботу. На роздїл од успішнїшого камарата, котрый ся по штудіях добрї уяв і здобыв добру роботу, але і родинне оточіня, недоштудованый герой все терпить і наконець ся му подарить найти робоче місце куріча, ай то лем за помочі приговору ёго нянька, котрый ся де факто у тій роботї з ним вымінить. Авторка школьску тему в тій пригодї розшырює о соціолоґічный аспект – став безробітного без освіты є барз тяжкый, докінця то має вплив і на то, же зістає в жывотї сам (не оженив ся, бо котра бы хотїла манжела, што ю не докаже ани ужывити).
Поучіня, хоць іншого тіпу, нам приносить і пригода Белавы листочкы. Ту чітаме нелем о дїтьскій хамтивости (проблем взникать, кідь главна протаґоністка не хоче дати сполусокласніцї зелену фарбічку на вымалёваня листочків), але і о справедливости в подобі учітельчиного рїшіня і материньскій выхові, котра веде свою дївку ку скромности і послушности.
Скромность є в центрї позорности ай у пригодї Высока школа – жывотна, котру поважую за завершіня школьскых повідань. Мати і дївка ся дістають до ґенерачного спору, в котрім ся бабка справує розумнї і опатерно, а дївка, хоць добрї выхована, в благобытї забывать на то, што єй мати од малости призвуковала. Сміє ся зо своёй матери, же одкладать вшыткы стары і подля нёй непотрібны річі, бо собі не памятать час, кідь їх біда примушовала жыти скромно і думати притім ай на гіршы часы. Ґенерачный спор ся проявлять і в коментарї бабкы к выхові внучкы, внуччиных слов, прирівнюючіх бабку ід приповідковій гінджібабі, котра громадить вшытко, што найде. Сітуація ся але нагло змінить, кедь дійде на слова старой жены і прийдуть злы часы (хоць не войновы), але крізовы. Дім, авто, пінязї і вшыткы річі, котры дївка Радка поважує за цїнности, ся стратять під водов при заплавах. Штудована, горда, самостатна і модерна жена підлїгать безрадности і цїлу сітуацію захранює скушена бабка, котра встигне захранити тоты найважнїшы річі і навеце – з опатерности дає дім ай поістити проти природным катастрофам, также ку скуточній стратї не дійде. До контрасту ся ту дістає вага діплому з высокой школы, котрый докаже забезпечіти благобыт, з вагов діплому зо школы жывота, котрый значіть жывотны скушености і вічну правду: николи не говорь николи.
Хлоп є хлоп, але жена мусить мати розум ай за хлопа
Герої пригод Меланії Германовой суть різны, але мож міджі нима найти дакілько подобностей. Женьскы особы репрезентують у векшій мірї розумнїшу часть людства, хоць стереотіпно бы ся дало чекати, же женов владне чутя.
Авторка женам в окремых пригодах дає характерістікы, як мудрость, скромность, силу, але і лакомство, пыху (наприклад Радка з пригоды о поводнях ці Катрена з пригоды о забиячцї). Злы жены ся обявлюють як противага тых добрых, мілых і справедливых (як учітелька в пригодї о рисованю або чеська учітелька в пригодї о перебываню Меланкы в Чехії). Найвыразнїшов характерістіков вшыткых женьскых особ є сила у многых подобах – сила еманціпації у Радкы ці вдовы, котра не принимать ниякых нападників, сила жывотной мудрости у Радчиной матери, сила доброго справованя ся Ганкы у Повіданю без назвы, сила хытрости Марькы із розповідї о трунах, сила плёток сусїдкы Зузкы ці хамтивости шпоруючой Катрены.
Хлопскый світ в тій книзї авторка выкреслює з іншого погляду – герої-хлопцї з пригоды о потребі освіты суть неодповідны, не дають собі порадити і твердоголово собі ідуть за своїм , покы не дійде до крізовой сітуації. Хлопи суть слабы, кідь ся боять смерти (Труны), кідь ся боять недотримовати правила (Василь у Забиячцї…), кідь підлїгають завіслости на картах ці алкоголї, кідь крадуть, підводять свої жены, хотять ся оженити про пінязї (вдовцї). Дакотры герої ся докажуть поучіти (Михалко, котрый купить намісто пацяти мачку в міху), Іван (котрый ся рїшыть быти одповідным і учіти ся), отець із картарьсков маніов ітд. Іншы але доплатять за свої скуткы – Андрій із пригоды о неконечній матурї.
Хлопско-женьскый світ М. Германовой має певно встановлены правила – жены, ці уж добры або злы, над мужами владнуть. Овпливнюють їх їднаня, а лем у вынятковых припадах суть хлопи тыма справедливыма, котры напрямлять справованя жены або „захранять‟ сітуацію, як у припадї Василя і ёго камарата Івана, котры по неуспішнім забиячковім планї Катрены выдумають і зреалізують план, котрый їх родинам забезпечіть засобу мняса на цїлый рік. Позітівно оцїнїнены суть векшынов сынове, респ. хрестны сынове ці вуйкове (оддалены родны), котры бездїтным парам доповнюють їм їх дїти, і наспак отцёвску старостливость дїтём.
Кілько Меланії Германовой є в пригодах Меланії Германовой?
Одповідь на тот вопрос бы была дость проста: є в них цїла. В авторчиных пригодах ся споює креатівность з раціоналностёв, фантазія з реалностёв, автобіоґрафія з фікціов. Автобіоґрафічны суть главно повіданя Радостне і смутне дїтинство, Повіданя без назвы і Мамо, якой єм народности? Але особа Меланії ся обявує у многых подобах. Раз є то несміле дївча в розговорї з матїрёв, даколи головна ґероїня прожывать жывот повный періпетій. Біоґрафічны елементы але, окрем прямо названых подїй зо жывота авторкы, несуть і далшы особы ці місця, в котрых ся пригоды одограють. Видиме і чуєме родне село, видиме і чуєме, якы были люде з єй найблизшого оточіня (а як єй хыбують). Спознаєме традіції і добову сітуацію (войновы часы, мадярьске школство, одход за роботов до Америкы, соціална сітуація вдовцїв, сільскый світ). Принимаме ступнї єй жывотных вартостей, міджі котрыма є і почливость ку старшым, і скромность, і одвага, і гордость на своє походжіня.
Розум і чутя, або як собі утримати холодну голову
Особны одношіня постав в книзї Дїтём про радость і поучіня суть зображованы барз реално. Дознаваме ся о приємных і неприємных сітуаціях, котры овпливнюють жывот чоловіка в різных фазах розвоя. Од наймолодшых часів – дївоче змаганя і зависть в пригодї Белавы листочкы через неуспіх безробітного Андрія у жен аж по вынятково шарматного зводцю з пригоды о білых штримфлях. Але авторка назначує і далшы любовны періпетії особ і крізы з нима споєны – інтереснов і з мого погляду ай барз іноватівнов частёв характерістікы особных одношінь суть пригоды особ, котры любов страчають – стають ся з них вдовы або вдовцї. Мотів вдовства ся в літературї часто не обявлює, бо іщі все є до істой міры сполоченьскым табу говорити о далшых одношінях вдов і вдовцїв, о вымінї ці замінї цїложывотного партнера. Ту ся одзеркалюють жывотны скушености авторкы і єй чутя при зображіню інтімных і чутливых тем. Самособов, скуткы дакотрых особ і в тій области суть барз нештандардны і індівідуалны, але такый є, предці, жывот. Каждый ся зо своїм траплїнём вырївнать по свому.
У вопросї міджілюдьскых односин є несподїванём главно порівняня окремых народностей в пригодї о „богатій‟ вдові, котру хотять здобыти хлопи з різных країн (Чех, Поляк, Мадяр, Українець…). Повіданя дїє місцями аж ксенофобно і особа вдовы ся посувать з ровины самостатности до ровины повышености і надуманости, кідьже жена оцїнює мамонарьскый приступ хлопів на основі їх народности. Думаме, же цїлём было дістати ся к заключіню, же рівный рівного сі глядать, але способ ту не быв выбраный найщастливіше. Радше ся требало притримовати лінії шляхетности, (будьхто, што ся інтересує лем о пінязї, тот не є про мене добрый), як наводжовати інтеркултурну фобію.
Староба – худоба? Нїт!!!
Тематіка осени жывота і прожываня старобы є в русиньскій літературї на Словакії дость добрї етаблована. Але найчастїше ся стрїчаме з мемоарнов прозов повнов добрых рад, респ. зображіня традіцій. Меланія Германова дає старобі такой дакілько дімензій: стрїчаме ся ту з проблематіков худобы (низкы пензії), але і з деклараціов мудрости і жывотных скушеностей, утримованя шыршых родинных одношінь – ґенерачных, як і з чутями самотности, непохоплїня і охаблїня старых людей. Авторка тоты жывотны судьбы зображує барз реално, без прикрашованя, но єдночасно справованём ся окремых особ дає надїй на зміну той сітуації, респ. на достойне прожытя осени жывота.
Інтересным, і здасть ся мі, барз оріґіналным приносом в слїдованім контекстї суть тзв. евровсунутя, котры ся обявлюють на дакількох місцях книгы. Авторка дуже чутливо і з порозумлїнём зображує страх старшых людей зо зміны грошей, з непохоплїнём конверзного курзу і зо страху, же евро їх обере о вшыткы нашпорованы пінязї і ожобрачіть пензістів. Добрым прикладом є зображіня зміны стокоруначкы на пару евровых мінцей і страх бабкы, же за тото собі уж ніч не купить. Сільскый розум але наконець звітязить, кідь по заплачіню в склепі стары люде встановлять, же цїна пінязей зістає веце-менше захована.
Про молодшого чітателя можуть быти несподїваны части пригод, де ся говорить о очекованій смерти і єй практічнім приятю – заплачіня гробу, купованя трун, выбір облечіня до труны і под., але суть то природны проблемы, споєны з віком особ.
Русин єм і Русином зістану!?
Скоро кажда публікація русиньской літературы на Словакії обсягує тзв. „повинну тему“ – то є, же часть тексту є все заміряна апелатівно, з цїлём піднесїня гордости русиньскых чітателїв ці декларованя позіції русиньского языка як самостатного і главно рівноцїнного з остатнїма европскыма языками. Вынятком не є ани книжка Меланії Германовой. Што але хочу і мушу підкреслити, же авторка тоту часть звладла барз децентно. Пригода Мамо, якой єм народности? выходить дуже природно і приголошіня ся ку русиньскій народности особы молодой Меланії є навымушеным вызнанём дївчати. Є в тім тілько природности, кілько лем може быти – дївчатко дїтьсков лоґіков справлять ся зо сітуаціов, глядать одповідь на то, кым є, а то не в мудрых книгах ці великых традіціях, але к заключіню доходить ненучено – порівнованём ся з іншыма, здобытём собі родного „скарбу‟, природным выбером… Не місця, не люде… – але то, як жыєме, з нас робить того, кым сьме.
Поучіня, традіція, кліше…
На конець мож повісти о книзї Меланії Германовой, же наперек дость ясно дефінованій назві єй характерістіка не є така проста. Находиме в нїй дакілько про русиньску літературу на Словакії традічных пунктів: зображіня традіцій, ідентіфікація ся з родным краём і родным языком, народностный вопрос. Окрем того, як выплывать з назвы книгы, пригоды в собі несуть поучіня (котре є тыж тіпічным знаком сучасной русиньской творчости), але і кліше в зображіню особных одношінь ці ґенерачных роздїлів, де стары суть тоты мудры, а молоды суть тоты, котры мусять быти поучены… А наперек тому, же традічно ся учіня і выхованя споюює з дїтьскым віком, не є то література, котрой цїлёвов ґрупов бы мали быти дїти.
Публікація є спестрїнём сучасной русиньской літературы і чітатель собі в терпко-смішных пригодах найде, окрем поучіня, і много жывотной правды, скушеностей і радости.
Література
ГЕРМАНОВА, Меланія: Дїтём про радость і поучіня. Повіданя про дїти, молодеж і дорослых. Пряшів: Академія русиньской културы в Словацькій републіцї, 2015, 124 с., ISBN 978-80-89798-01-8.