Де было, там было, было то уж давно, іщі за краля Саса. То было за стародавных часів, іщі тамтот тыждень у середу, кедь іщі звірята говорили.
Была єдна Лишка, што ся блукала по селї, помеджі ґаздівскы землї, і стала на терник. Встряв ї терник до ножкы і пішла до єдного ґазды:
– Выймийте-ле мі тот терничок, выймийте.
Взяв ґазда і выняв. Пришла до другого ґазды:
– Сховайте мі тот терничок, сховайте.
Ґазда взяв, сховав. Та де го сховав, там го сховав, лем до стайнї на облак. Куркы рано злїтали, тай курка го дзёбла. Прийде Лишка на друге рано:
– Дайте мі тот терничок, дайте.
– Та курка го дзёбла.
– Но та дайте мі за терничок курочку.
Рад-не-рад, ґазда мусив дати курку. Іде Лишка з тов курочков, іде, прийде до третёго ґазды.
– Сховайте мі тоту курочку даґде, сховайте.
Ґазда взяв тай сховав курочку меджі куркы на банты.
Курка была чуджа і куркы не были присвоєны, тай ся зачали меджі собов кусати. Кусали тоту курку, кусали, аж курка впала з бант меджі свинї до кучі, тай свинї курку
зожерли. Прийде Лишка на друге рано:
– Дайте вы мі тоту курочку, дайте.
Рад-не-рад, ґазда дав намісто куркы паця. Лишка паця взяла і іде до четвертого ґазды.
– Ойте-ле мі тото пацятко даґде сховайте. І ґазда дав го меджі пацята до кучі. Паця было чудже, ку пацятам тамтым не было привыкнуте, тай ся зачали кусати і – кучу розвалили. Паця вышло на стайню, пішло помеджі худобу тай кінь го копнув і – забив паця. Та што теперь буде? Прийде Лишка на друге рано:
– Дайте мі тото пацятко, дайте.
– Гм, таке дїло ся стало. Паця было чудже, пацята ся кусали і я го дала до стайнї, – гварить ґаздыня. – Кучу пацята розвалили, тай паця по стайни ходило а кінь копнув і – забив го.
– Но, та дайте мі за пацятко коня.
Взяла собі Лишка коня і веде го долов селом. Веде, веде, веде, а насеред села была корчма. А коло корчмы стояли санкы. Тай Лишка собі запрягла до санок коня і йде. Везе ся, везе, але пониже села біжыть Вовк. Пришов к Лишцї і гварить:
– Сестрічко-Лишочко, дай мі холем єдну лабку выложыти на тоты санкы. Я бы ся тыж хотїв повезти.
– А-а-а, братрчіку-Вовчіку, ты бы-сь мі їх поламав.
– А кедь поламлю, та ісправлю.
– Та уж лем там даґде вылож.
Ідуть, ідуть, ідуть, тай зась Вовк гварить.
– Лишочко-сестрічко, дай мі іщі єдну лабку выложыти на санкы.
– Ой, братчіку-Вовчіку, та то бы-сь мі поламав саночкы.
– Кедь поламлю, та ай справлю.
– Но та лем там уж дакус вылож.
Ідуть, ідуть, ідуть…
– А-а-а, сестрічко-Лишочко, дай мі іщі єдну задню лабку выложыти на санкы.
– Е, братчіку-Вовчіку, паламав бы ты, поламав…
– Е, кедь поламлю, та ай спралвю.
– Та лем там даґде вылож уж.
Ідуть далше і зась Вовк просить:
– Лишочко-сестрічко, дай мі іщі єдну лабку выложыти,
дай на санкы, дай.
– Е, братику-Вовчіку, ты бы-сь мі їх поламав дочіста.
– Кедь поламлю, та ай поправлю.
– Но та лем там даґде вылож.
І уж ся везуть обидвоє. А іщі ся му хвіст волїк, тай гварить:
– Сестрічко-Лишочко, дай мі іщі хвіст выложыти. Посмоть, як ся мі по болотї волочіть.
– А-а-а, братчіку-Вовчіку, а не поламлють ся мі саночкы?
– А, та кедь поламлю, поправлю.
– Та уж лем там даґде вылож.
Уж Вовк собі сів ку Лишцї, і ся везуть. Ідуть, ідуть, ідуть,
а санкы тріск, тріск. А Лишка гварить:
– Што то, Вовче?
– Та то орїх єм розкусив. Ідуть далше, ідуть, зась санкы – тріск, тріск, тріск.
– Што то, Вовче?
– Ой, та другый орїх єм розкусив.
– Та дай-ле мі єден.
– То быв послїднїй.
Ей, та ту тріск, там тріск і санкы ся поламали.
Ту Лишка Вовкови гварить:
– Знаш што, Вовче? Ідь ты до лїса а кріч так: „Крива ось, напросто ся теш!“
Вовк пішов до лїса, тай крічіть:
– Проста ось, накриво ся теш!
Вытесала ся – принїс. Справляють – недобра. Та гварить му зась:
– Ідь ты, Вовче, до лїса, а так кріч: „Крива ось, напросто ся теш!“
Вовк пішов до лїса, тай крічіть:
– Проста ось, накриво ся теш!
Вытесала ся ось – принїс. Справляють – недобра.
– Знаш ты што, Вовче? Ты побудь ту коло коня, а я піду до лїса.
Вовк зістав коло коня, а Лишка пішла до лїса і крічіть:
– Крива ось, напросто ся теш!
Вытесала ся ось, вытесала. А закля Лишка пішла крічати, Вовк взяв коня, здер го а до скоры напхав соломы і коликами попідперав. Не стиг коня зожерти, бо Лишку уж было видно з лїса приходити, та го затяг до яругы.
Лишка прибігла, посправляли санкы і крічіть на коня:
– Бё!
Не йде. Втяла коня – упав. Ходить она коло коня, ходить, а Вовк за тот час іщі веце выголоднїв. Тай ідуть напішо. Місячок світить, а Вовк быв уж барз голоден, тай Лишцї гварить:
– Ёй, Лишочко-сестрічко, якый я голоден!
А Лишка нашла студенку, до котрой місяць світив, і Вовкови повідать:
– Знаш ты што, Вовче? Кедь ты такый голоден, та похлепч тоту воду а на сподї є грудка сыра, та ї зъїш.
Вовк зачав хлептати воду а Лишка за тот час нашла шпунт, тай му ним заткала зад. Вовк выхлептав вшытку воду – сыра ниґде. Але Лишка – сыта, бо скору з коня зъїла. Пішли они на друге село, а там свадьба. Музиканты грають, парібци співають. Тай Лишка повідать:
– Знаш ты што, Вовче? Подьме мы на свадьбу.
– Та подьме.
– Та ты ідь до хыжы, сховай са під стіл, а як упаде кість даяка і даякый фалат хлїба, та зъїш. А я піду до коморы.
Тай Лишка пішла до коморы, а Вовк пішов до хыжы. В коморї вшеліячіна была. Лишка ся напила палїнкы, потім ся наїла мняса і колачків вшеліякой сорты. А Вовк під столом чекать і ніч там не было. Сидить, тай собі думать:
„Што теперь робити?“ І выйде спід стола. Але парібци там танцёвали і котрыйська копнув до нёго. Шпунт із вовка выскочів – вода ся вылляла. Ледва Вовк на двір вышов, а Лишка уж там.
– Та як, Вовче?
– А-а-а, знаш як? Ніч єм не зожер, і міцно єм голоден.
Як єм ішов назад, парібци танцёвали і копнув до ня єден, а шпунт з ня выскочів, вода ся з ня вылляла. Уж єм не годен дале іти, бо такый єм голоден, як пес.
Тай ідуть дале. Місячок світить. Смотрять они, а коло церькви пасуть ся конї. Тай гварить Лишка:
– Знаш ты што, Вовче? Подьме, єдного коня забєме та го зъїме.
Пришли ку конёви і думають, як го забити:
– Та знаш ты, Вовче, што? Я твій хвіст привяжу ку кобылиному хвостови, а я ї поїмам за нїдзґрї і забєме мы кобылу.
Лишка привязала до кобылиного хвоста Вовків хвіст, а она кобылу поїмала за нїдзґрї. Ту кобыла ся сполошала, страшно зачала скакати. Лишку одшмарила і зачала втїкати, а з Вовком раз по кобылї, раз по земли, бо хвіст быв привязаный барз добрї, та не годен быв ся спустити.
Ледва ся Вовк одвязав од хвоста. Лишка крічіть:
– Гамуй, Боре! Гамуй, Боре!
– Як же я мам гамовати, кедь ся землї не мож дотыкати?
– Я уж дале іти не годен, бо я уж барз голоден і слабый, і збитый.
– Та знаш ты што, Вовче? Кедь єсь такый голоден, та подьме до Сафатовой долины, а я мам там лищата, та ті єдно дам, та го зъїш.
– Но та добрї.
А Лишка собі сїла на Вовка і він ї несе. Як уж были близко Лищиной норы, Лишка з Вовка скочіла і шуп до норы.
А він ї хоп за лабку. Ту Лишка скрічала:
– Хвала богу, же за корїнь, а не за ногу, хвала богу, за корїнь, не за ногу!
А Вовк подумав, же справды за корїнь, не за ногу тримать, тай лабу ї пустив. А Лишка пішла до норы і доднесь
світом шпекулує.
Михайло Гиряк (ед.): „В сїмдесятій семій країнї“– Карпаторусиньскы приповідкы / „Іn the Seventy Seventh Kingdom“ – Carpatho-Rusyn Folktales, New York: Carpatho-Rusyn Reseаrсh Center, с. 2 –12.
Од року 2009, коли вышов першый зборник штудій з карпаторусиністікы, настали ай даякы зміны в технічнім оформлїню зборника, што собі выжадали постуно ся міняючі крітерії кладжены на выдаваня научных зборників. Так од року 2013 зборник выходить в контекстї тых змін під ґаранціёв научной редакторкы, котров є проф. ПгДр. Юлія Дудашова, др. н., і двох рецензентів – проф. Др. Михаіла Капраля, к. н., і доц. ПгДр. Василя Ябура, к. н. Зборник Studium Carpatho-Ruthenorum/Штудії з карпаторусиністікы перешов нарочным процесом змін, у котрых успів і обгаїв своє місто научного зборника. Свідчіть о тім ай факт, же од року 2017 ёго выдаваня матеріално підпорує ай Выдавательство Пряшівской універзіты, під лоґом котрого зборник выходить. При десятьрочнім юбілею зборника вырїшили сьме зробити іщі єдну технічну зміну – скоріґовати назву зборника. До року 2017 быв зборник выдаваный під назвов Studium Carpato-Ruthenorum/Штудії з карпаторусиністікы, де у слові „Carpato‟ хыбила ґрафема h, што было іншпіроване точно перебратов назвов од Михайла Лучкая і ёго першой пробы описати історію карпатьскых Русинів (позерай по латиньскы написану ёго історічну роботу Historia Carpato-Ruthenorum Sacra et Civilis, в перекладї Історія карпатьскых Русинів церьковна і світьска (1843)
