Mgr. Michal Pavlič, PhD.: Formovanie svetonázoru detského čitateľa poéziou Štefana Suchého

Súčasná rusínska literatúra verne odráža spoločensko-kultúrne podmienky a históriu národného obrodenia Rusínov vo výbere tém ako aj myšlienok, ktoré sa v nej nachádzajú. Rusínski autori využívajú formatívnu funkciu literatúry na to, aby apelovali na čitateľa skrz viac či menej priame narážky na národnú identitu, rusínsky jazyk či gréckokatolícke vierovyznanie. Národná identita je leit motívom, ktorý možno nájsť takmer u každého rusínskeho autora, a texty určené detskému čitateľovi nie sú výnimkou. Read more

Штефан Сухый: Як сьме были на бріґадї в Совєтьскім союзї (2/2)

За мнов уж дас по четвертый раз пришов танцёвати єден із хлопцїв, што пришли на забаву з навколишнїх валалів. Маленько єм ся назлостила, бо ня отравлёвав, якбы сьме были заручены.
– Я – Віталій. Тобі як мено?
– Я безіменна.
– Я бы хотїв знати твоє імя.

Read more

Штефан Сухый: Як сьме были на бріґадї в Совєтьскім союзї (1/2)

Міша Мезенцев, пятьдесятрічный одборный асістент, уж третїй раз розведженый плейбой катедры руського языка, нам ознамив по лекції із лексіколоґії, же нас записав на місячну бріґаду в Совєтьскім союзї, де сьме тримали дружбу з універзітов в Ужгородї. Попозерати ся до Совєтьского союзу хотїло ся каждому, а то нелем із нашой комбінації. Дакотры невыбраны штуденты у надії, же іщі ся на них щастя зашкірить, нукали під руков нам, выбратым, цїлу місячну штіпендію. Нагваряли нас, жебы сьме ся хворыма зробили, чім історічну можность посмотрити країну зазраків дістали бы они самы. Але не походили ани в єднім припадї, а іщі наопак – стали ся в нашых очах бурячами будовательскых традіцій молодежной орґанізації, бо традіції установлёвали, же можность загранічных бріґад патрить лем тым найлїпшым в учіню і найактівнїшым у колектіві.

Read more

Сухый, Штефан

Публікації:

  • Гірська вишня (1982)
  • Сонячна композиція (1987)
  • Русиньскый співник (1994)
  • Енді сідать на машыну вічности (1995)
  • Азбукарня (2004)
  • Аспірін (2006)
  • Слон на Кычарї (2007)
  • Незабудка (2008)
  • Міст над ріков часу (2009)
  • Азбукова мама (2010)
  • Третє крыло (2014)
  • Як Руснакы релаксують (1997, 2017)

Радіогры:

Добра вода, Склероза, Рулета, Хлїб душы отця Александра, Владыка або добрый ученик Хріста

Учебникы:

Літературна выхова про 5. класу ОШ, Літературна выхова про 6. класу ОШ, Русиньска література про 3. класу СШ а Русиньска література про 4. класу СШ).


Жывотопис

Штефан Сухый ся народив 24. мая 1946 в селї Нехваль Полянці Сниньского окресу. Основн школу выходив у своїм роднім селї, середню Общо-навчалну школу в Гуменнім. По її успішнім закінчіню штудовав на Філозофічній факултї Універзіты П. Й. Шафаріка в Пряшові, де промовав в одборі україньскый – словеньскый язык. По высокій школї зачав редакторовати в пряшівскым радію. Од 1973 р. учів україньскый і словеньскый язык на строярьскім учіліщу в Снинї. Од другой половины 90-тых років 20. ст. аж до року 2008 быв методіком русиньского языка на Методічно-педаґоґічнім центрі в Пряшові. Дітям і русиньству присвятив свій цїлый жывот. Є автором даскілько русиньскых учебників: Літературна выхова про 5. класу ОШ, Літературна выхова про 6. класу ОШ, Русиньска література про 3. класу ОШ і Русиньска література про 4. класу СШ.

Свою писательску путь зачав уж як штудент высокой школы. Тогды свої твори писав по україньскы. В тім языку выдав і першы зборникы поезії Гірська вишня і Сонячна композиція. Через тоты вытворы ся вертати до свого родного краю і ку близкым людям в нім, якых у своїм сердці утримлює з ласков дотеперь. В р. 1994 му выходить перша по русиньскы написана книжка поезій під назвом – Русиньскых співник, яков ся уж тогды запрезентовав як єдна з найвыбразнїшых особностей у літературі Русинів Словеньска в сучасности. Свої поезії і публіцістічны творы реґулерно друкує на сторінках Інфо Русина, Народных новинок, в колектівных зборниках, календарях і інде. Він є автором і далшых русиньскых зборників поезій про старшых – Енді сідять на машыну вічности і Аспірін, зборників стишків про дїтии: Азбукарня, Слон на Кычарі або Незабудка. Выдав і зборник гуморно-сатірічных повідань під назвов Як Руснакы релаксують. Мімо того приготовив і пару драматізацій гер про радіо і театер, котры у слухачів здобыии великый успіх.Як видно, поет, прозаїк, драматурґ і публціста Штефан Сухый є барз плодным і якостным автором. В сучасности автор жыє у Стащінї (окрес Снина), де мімо літературной творчости ся повинує садовництву і турістіці.

Здрой: Бц. Сілвія Лисінова

 


Оцінїня

Премія А. Духновіча: 2000 – Як Руснакы релаксують (1997)

Літературный конкурз Марії Мальцовской:

  • 2015 – 1. місто
  • 2016 – 1. місто
  • 2017 – 2. місто

Сухый, Штефан: Незабудка

Публікації: Сухый, Штефан – Незабудка

Мож стягнути ту: Сухый, Штефан – Незабудка

Незабудка

Дай бог, дітя, бы-сь заквітло
од слов мамы в вітрáх прýдкых,
вытворь з тых слов в собі світло
і ся станеш незабудков.

Незабудка, што є в тобі,
незабудка – твоя мати,
бы сьте не забыли обі,
што с’і треба памятати.

Не забывáй, чоловіче,
хоць єсь щі малá дітина,
мћловати слово вічне,
што тя мамка научіла.

Выслїдкы Літературного конкурзу Марії Мальцовской 2017

Дорогы чітателї,

так як было звыком по минулы рокы, оцїнїня Літературного конкурзу Марії Мальцовской є малов, але вызначнов подїов про сучасну русиньску літературу. Чітателї мають можность стрїтити ся із їх облюбеныма авторами, писателї собі выслухають одборный погляд на їх творчость а про пороту ся тым одкрывать формуюча ся будучность сучасной русиньской літературы. До четвертого річника конкурзу ся запоїло вісем русиньскых писателїв з творами різных жанрів. Подля очекованя найвеце было поетічных творів, часть авторів ся але презентовала поезіов і прозов, докінця в єднiм припадї драмов. Третїм місцём была оцїнена творчость Людмілы Шандаловой про дїти і молодеж. Друге місто было натілько якостно вырівнане, же порота рїшыла оцїнїти рівно двох поетів – Юрка Харитуна і Штефана Сухого. А на перше місто ся несподївано дістав новый автор – Владїслав Сивый із меланхолічно ладженов поезіов і оріґіналнов драмов. Ґратулуєме оцїненым і дякуєме вшыткым участникам!

 

Мґр. Івана СЛИВКОВА, ПгД.: Културна ідентічность Русинів у творчости Штефана Сухого

Мґр. Івана СЛИВКОВА, ПгД., Інштітут україністікы і середнёевропскых штудій Філозофічной факулты Пряшівской універзіты у Пряшові (Словакія)

 

Култура як сполоченьскый яв і єдночасно​​ процес овпливнёваня множеством факторів, меджі котрыма мать важне поставлїня і вниманя самоідентіфікації (в мыслї і ґеоґрафічно), языка, реліґії і далшых пілїрів народной ідентічности. Термін култура є у своїй основі двойязычный, бо на єднім боцї суть сі култрурны люде подобны, а на другім боцї є праві култура то, што їх взаємно одлишує. З єствуючіх розборів і описів історії русиньской літературы на Словакії знаме, же народностна тематіка (напр. Блихова, 2010) належить к найрозшыренїшым проявам русиньской умелецькой творчости. Можеме увести велике множество прикладів ці уж з поезії, або прозы, на основі котрых є ясне, же Русины ся ідентіфікують із своёв народностёв і з історічного погляду в будьякім штатї барз добрї. Приклады русиньской народной ідентічности​​ у вшыткых подобах ся дадуть найти у векшынї творів сучасной русиньской літературы на Словакії. Найчастїше то суть образы, вытворены на основі споминів авторів на дїтинство (Ксеняк, Германова, Ґірова...), котре было позначене і соціалныма роздїлами, і історічным контекстом, бо​​ у​​ днешнїй модерній добі роздїлы меджі народностями на Словакії не суть великы. Сімболом русиньского народа в старшім періодї были главно дротарї (трілоґія о дротарёх М. Ксеняка), респ. іншы робітници, міґруючі за роботов найчастїше до​​ Америкы, люде із села з тяжков жывотнов дорогов (особнов і сполоченьсков – напр. пререселёваня, затоплїня сел і под. – Мальцовска, Харитун...). Културна ідентічность є свідомость приналежности к істій културї і приниманя очековань, котре має ёго околіця.​​ Є частёв ґруповой ідентічности, яка є споїнём особности і ґрупы. Належить к ній і перебераня істых соціалных і културных характерістік (подля Сливкова, 2015). Будує ся поступно, розвивать ся і найлїпше ся ідентіфікує в контактї з чуджов културов, напр. в мултікултуралнім оточіню (напр. місто, село, робота, школа).

К​​ основным знакам русиньской народной ідентічности, котра ся росшырює в контекстах і одношінях, належить: язык, простор (ґеоґрафічно ограніченый ареал, але і споїня із сільскыма корїнями), віра, і​​ доповнити можеме і шыршый концепт: думаня – в тім припадї скорїше позітівне, яке споєне з великов силов і рїшінём переконавати прекажкы. Подобны характерістікы бы ся обявили і при описї културных формул. Тіпічныма цїнностями суть здровя, любов, віра, моралка, сила, освіта, котры Русинів одлишують од векшынового жытельства Словакії, але до векшой міры ся і в сучасній русиньскій літературній творчости одзеркалюють народны традіції (што є про словацьку​​ літературу призначнїше в іншім історічнім періодї). На основі творів, з котрых сьме черьпали приклады при попереднїх подобных аналізах, можеме назначіти і істе сполоченьске табу в русиньскій културї, як напр.: інтеррупція, корупція, невіра, біднота і под., але тоты знакы підлїгають цїлосполоченьскым змінам і часом ся мінять.

Єднако, як у векшынї іншых народных літератур, в русиньскій літератрурї ся стрїчаме із стереотіпізаціёв, а в рамках нёй із позітівныма автостереотіпами. Русины у векшынї пригод суть силны окремы люде – переконавають прекажкы, переконавають тяжку судьбу, найдуть рїшіня, здобудуть то, по чім тужать (напр. по освітї). Позітівны характерістікы самоідентіфікації выважують скептіков, побоёванём о будучность (Русинів), крітічныма позіціями „к властным‟. Неґатівне оцїнїня при гетеростреотіпах не є таке єднозначне. До контрастных односин в русиньскых умелецькых текстах вступать скоріше місто і село, богатство і біднота, щастя і нещастя, а з тым звязаный бой героя проти вшыткым і вшыткому, проти судьбі (безу огляду на народный контекст). Крітічно суть оцїнёваны тыж неґатівны явы і властности (лакомство, атеїзм, неосвіченость...) і їх носителї без огляду на то, носителями якой културы суть.

Сучасна русиньска література доказує, же вопросы народной ідентічности, самоідентіфікації і де факто народного возроджіня в сучаснім літературнім процесї на Словакії іщі все барз інтензівно резонують. Характерістіку народной ідентічности Русинів, одзеркалюючу ся в умелецькій літературній творчости і опис шпеціфік інтеркултурной комунікації, апліковательных на русиньскый​​ контекст на Словакії, снажиме ся ідентіфіковати і у творчости етаблованого автора​​ Штефана Сухого.

У​​ творах Штефана Сухого проявы културной ідентічности ся дають обявити главно у творчости про дорослого чоловіка. Творчость про дїти до істой міры назначує едукатівну функцію літературы і підпорує у цїлёвой ґрупы гордость на своє корїня, а тыж спрощено рефлектує потребу природного поужывателя русиньского языка і повноцїнной варіанты списовного языка країны, в котрій жыє. Выходячі з перегляду творчости про дїти,​​ суть Сухого тексты частёв тзв. чітанковой/повинной літературы​​ і​​ їх основным комунікатівным ефектом є вытворїня в собі позітівного одношіня к русиньскому языку. Основов прінціпу в будованю ёго творчости є гумор і легкость зображованя реалности як природной​​ части жывота чоловіка – річі, плоды, звірята мають людьскы властности і характерістікы, жебы были дїтьскому чітателёви легно зрозумітельны.

Тематічно ся автор замірює, ці уж у творчости про дїти, або про дорослых, на:

– вселюдьскы і всеплатны правды, як напр. де ся двоє бють, третїй выграє; не треба мати силу, стачіть розум і под.;

– інтереснов частёв є запоёваня ся до родовых роздїлів​​ підкреслёваня стереотіпных властностей (напр.​​ Воробель і Сова,​​ зборник Азбукова мама, 2010;​​ пыската свекра –​​ За телевізор,​​ Русиньскый співник, 1994;​​ Співанка​​ старій дївцї Анцї, Хлоп думать,​​ Русиньскый співник,​​ 1994);

– рефлектованя інтеркултурных роздїлів (напр.​​ Русин​​ і граблї,​​ зб.​​ Азбукова мама, 2010;​​ Чом Америчане сивы,​​ Русиньскый співник, 1994);

– тіпізованя русиньской​​ народностной свідомости (Я​​ ​​ мала Русинка,​​ зб.​​ Слон на Кычарї, 2007);

– сполоченьскополітічна крітіка (Валальскый філозоф,​​ Русиньскый співник, 1994);

– гуморны ремінісценції (В автосервісї, Плоды осїннёй загороды, 2016;​​ Есемеска пану богу на Новый рік,​​ Репп​​ о​​ самотї, Змерканя, Журавы з Америкы, Балада о​​ скривленім клинцю,​​ зб.​​ Третє крыло, 2014 )​​ і под.​​ Мудрость і вынаходливость ґероїв Сухого пригод домінує і в порівнаню з остатнїма характерістіками, котры​​ суть дефінованы скоріше у іншых русиньскых авторів (попозерай текст​​ Образы народной ідентіты в русиньскій​​ літературї на Словеньску),​​ дїє як єдна з основных рисів​​ Русинів, а єдночасно як авторьскый рукопис.

В​​ днешнїм рефератї ся зосередиме на інтерпретачну аналізу тексту​​ Як Руснакы релаксують​​ (1997; реедіція​​ 2017), котрый одзеркалює нараз веце слїдованых аспектів​​ – културны приклады Русинів, контрастны світоглядны бісїды на осі – мы і они, русиньску поетіку, то значіть сполочны ідентіфіковательны знакы поетікы русиньской літературы на Словакії, гуморный надляд як єден із знаків Сухого творчости, мудрость і вынаходливость рїшіня, одлишуючі Русинів од маёрітной популації, і далшы знакы културной ідентічности, як напр. ґеоґрафічна самоідентіфікація (назвы сел і міст, одкы походять ґерої пригод) і языковый вопрос.

Основнов естетічнов катеґоріёв в комедії є комічне, то є в теорії літературы дефіноване як „выбудоване на порівнованю особы або предмету з ідеалным передобразом‟. Причім предметом комічного суть у векшынї людьскы недостаткы і хыбы, котры суть звелічованы.​​ Комічне роздїлюєме на дакілько ступнїв: гумор (смішна сітуація) – сатіра (морална і сполоченьска крітіка) – ґротеска (звелічованя неприродных явів) – абсурд (без лоґічного смыслу).

  • Сухого зборнику​​ Як Руснакы релаксують​​ находиме передовшыткым першы два​​ ступнї комічного, то значіть​​ гумор і сатіру.

Такой на зачатку книгы і в пригодї​​ О пекелнім цапови​​ (с. 3) чітаме:​​ „Чей ани єден народ на світї не любить так​​ чуда, як нашы Руснакы, бываючі по невеликых​​ валаликах, розметаных меджі лїсами. ‟​​ Причім пригода,​​ окрем віры​​ надприродны силы, одзеркалює і богабойность Русинів, котры як віруючі боять ся пекелных знаків (червеный цап). Притім але не іде о жадны міфічны зъявлїня ани пекелного посла, але о выдумку і жарт молодых хлопцїв, котры хотять пострашити частїше попиваючу бабку. Важнов є ту тыж думка, же перед нечістыма силами ся мож охранити лем силнов молитвов і віров. Бабка є цапом наслїдована, не як нечістов силов, але як ґаздыня властным домашнїм звірятём, што але она не видить і не спознає про алкоголічне опоїня. Важность жарту додає час, коли ся сценка одограє – на переломі років, котрый є векшынов​​ часом біланцованя, і єдночасно очекованя.​​ В​​ пригодї​​ Грїх і покаяніє Юрка...​​ (с. 11) ся стрїчаме з поставов мужа у продуктівнім віцї, котрый вырїшить отестовати, ці​​ го ёго манжелка любить так, же ся зробить мертвым. Із жартом му помагають ёго приятелї, котры при нїм до погробу тримлють страж і скрывають ёго тайну дотогды, покы ся сам не рїшить прозрадити. Значіня приятелїв і дотриманя догоды є барз важна часть жывотной істоты. Хытро грана смерть ся подарить, вшыткы селяне увірять, же є мертвый. Манжелка смутить і смутить і жена, по котрій Юрко тайно тужить.

Дїёва лінія ся розвивать дале, кедь почас погробу Юрко встане з мертвых, зачне поучовати людей о карах за грїхы,небі і о пеклї, выдумує сі способы покаяня і одчінїня світьскых грїхів на основі інформацій, котры о людёх знав. Докінця собі выбудує і мено ясновидителя – предповідать будучность і кары за грїшность. Переберать на себе роль карателя, того, хто рїшать о способі выкуплїня, напр. двом сестрам – богатій пророкує кару, а бідній покій.

Ґероёвы розповідї Юркови наконець переростуть через голову, справує ся невгодно, а сам не жыє подля прінціпів,​​ котрых говорить – підводить властну жену. У снї ся му присниє св. Юрій, котрый го напоминать за такы скуты​​ – жадать, абы перестав предповідати будучность, жебы перестав циґанити і підводжовати; Юрко ся напудить і послухать, але не хоче собі признати вину і так скінчіть подводны актівности циґанством і фіґлём (розлучіня ся з​​ фраїрков), лем своїй женї ся признать, же ю підводив, а она му прозрадить таёмство, же і она підводила ёго, кедь быв іщі в Амарицї (точно з мужом ёго фраїркы), но наконець сі взаємно одпустять.

Єдиный, при кім страчать одвагу (моралны забраны) і кому не хоче повісти, яка кара го по смерти чекать, є священик, отець духовный, котрому ся не одважить циґанити. Обходить го і выдумує причіны, чом не може ніч повісти, наконець го натілько уразить немілым словом на чести, же го отець духовный удасть і Юрка на три​​ місяцї​​ запруть до арешту. На стїнї арешту ся му зась зъявить св. Юря, жебы му припомянув понаучіня:​​ „З​​ правдов ся тяжко крачать жывотом‟​​ (с. 64).​​ Юрко сі понаучіня наконець​​ одсидить в арештї, а тыж порозумить, же думка всягды притомной божой моци, справедливой кары і розгрїшіня не патрить до рук чоловіка. Інтереснов і іншпіруючов частёв пригоды є зображіня мужскоженьскых релацій, котры суть основов первотного жарту, а тым і рушаючов силов пригоды, бо самолюбость і жарливость ся стане спущачом вшыткых далшых​​ подїй, котры Юрків жывот перевернуть нарубы.

Інтеґралнов частёв Сухого текстів є, окрем названя стереотіпів, напр. тексты о питю алкоголу (окрем іншого, і жарт на обалцї книжкы), ай індентіфікація предсудків, котры дефінуєме як неґатівны погляды і позіції​​ ку ґрупі​​ або представителёви ґрупы лем зато, же до ґрупы належить. Тот проблем є описаный, напр. і в пригодї шандаря Федора (с. 65), в котрій вступну часть присвячує предсудкам односно представителїв дотримованя порядку, бо суть глупы, злы і нечестны. Окрем общой неґатівной позіції к поліцайтам, ся автор дотулять і великій дырзости молодых поліцайтів, котры не знають з людми їднати так, абы здобыли, што потребують, напр. інформацію.

Шандарь Федор быв чоловіком з народу і зато знав, як із людми їднати. Все​​ ходив пішо, а зато того велё відїв, много чув, хоцьшто ся му подарило... Дїяв у повойновім періодї, котрый быв про сполочность непростый, але єдночасно указовав мудрость і силу народу, як перемочі тяжкы пробы. Пригода кулмінує , кедь сі Федор хоче выбрати​​ невісту і піде до єй дому, де го привітать і погостить єй мати. Але она не хоче оддати дївку за шандаря, зато го зопє і охабить го спати на твердім із кошариком під головов, намісто заголовка – як послїднёго слугу. Іщі ся му зато высмівать і розносить по селї плёткы. Федор ся їй хоче помстити. Вдяка скушеностям із людми знає, же скоро прийде час домашнёго палїня алкоголу, і баба буде дома палїнку палити, а тым буде робити дашто, што є заказане.

І​​ так сі на то почекать, выстигне правый час і прийде ю за то покутовати. При тій стрїчі але прийде на то, же мають много сполочных поглядів,.. і же не є така плана, заєдно переоцїнить своє справованя ся ку нёму як зауяте ай баба.​​ Пригода є попереткавана епізодныма всувками, як напр. о котролёваню поволїня на забаву циґанів, о Федоровім злім слуху, вдяка котрому сі поплете бандеровця з Баєрівчаном і под., якых цїлём є „полюдщіти шандаря‟ – указати ёго позітівны властности, як напр. охоту помочі, і тым вывернути непідложены предсудкы. Поліцайты суть ту выкреслены як невыгнутность сполоченьского фунґованя, як утримователї порядку. На другім боцї люде (а главно хытры Русины) все будуть правила і законы обходити. А нелем в тяжкых часах, якыма повойновы рокы наісто были. Одношіня сполочности ку шандарям, поліцайтам і​​ верейній безпечности ся але не мінить, уніформы выкликують решпект, а в припадї поліцайтів часто і дешпект.

В​​ пригодї ся рефлектує крітіка (самых себе і іншых), особны амбіції помстихтивости, але і мужскоженьскый погляд на світ (хлопска душа є довго дїтьска,​​ женьска є практічна і матеріална). За природну часть жывота ся​​ поважує алкогол і ёго питя, ротом Федоровой надїйной свекры:​​ „Вшытко є хлїб,​​ што чоловік при столї держить‟​​ (с. 69), а єдночасно і гумор, бо то є їй одповідь на Федорів вопрос, ці тот дым, выходячій з комина, є з печіня хлїба (способность вынайти ся).

Сатірічну часть твору​​ Як Руснакы релаксують​​ творять пригоды, заміряны на крітіку сполочности в різных варіантах, напр. моралка (веце прикладів невіры), політіка і ідеолоґія (партійна проблематіка.). В пригодї​​ Як сьме были на бріґадї в Совєтьскім союзї​​ (с. 74)​​ высокошкольскы штуденты дістали престіжну можность іти і увідїти чудесный і красный СССР як одміну за добры выслїдкы в школї. Соціалістічна сполочность, котра хвалить великый російскый народ і​​ ёго ідеолоґічны прінціпы, выкликує у молодых людей зведавость і інтерес, а тоты, котры таку можность – побывати даякый час в Советьскім Союзї не дістануть, суть охотны докінця підплатити дакого, жебы ся там дістали. Розуміють то як одміну за добры выслїдкы​​ в штудію. Тов одмінов має быти про них бріґадницька робота про добро совєтьского народа. Навщіва наконець была про штудентів універзіты великым розчарованём – много робили, мали злы условія на жывот (неякостне бываня) і не могли ся забавляти, докінця были​​ обмеджованы в дакотрых актівностях лем зато, же были чуджінцями (напр., купати ся в озерї, выграти у змаганю о лїпшый културный проґрам). Штуденткы неґатівно оцїнёвали і містных хлопів,​​ котры были некултурны і нияк ся їм не любив їх обдив. По навернутю домів уж​​ ​​ ...​​ нихто не вірив,​​ же совєтьскый​​ народ є про вшыткых остатнїх прикладом, як нам то в школї высвітлёвали‟​​ (с. 83).​​ Гумор в тій пригодї презентує, напр. епізода, зображююча розговор дївчат з їх допроводом, пересвідченым ідеолоґом Серьёжом, в котрім​​ ся го по бріґадї на полю опросили, ці го не болять крижы: „Болять вас крижы? ‟​​ А Серьёжа одповідать: „Ні,​​ у нас ся​​ говорить хербет. Не треба до вшыткого тягати реліґію.‟​​ Основу пригоды​​ Кому в корчмі горячо,​​ того дома​​ зима бє​​ (с. 84)​​ характерізує цітат:​​ „Нє,​​ нє,​​ Русины не суть​​ вам ниякы пияци, як то твердила якась жобрача редакторка в телевізорї.‟​​ (с. 84).​​ Автор в нїм спрацовлює стереотіп, назначеный скоро у вшыткых пригодах зборника. Говорить ся ту о стереотіпізації, дефінованій питём алкоголу як о сучасти​​ жывота чоловіка аж до такой міры, же ся стане часто єдинов втїхов аж смыслом жывота. Герой пригоды є такый, як векшына хлопів із валалу. Все го то до​​ корчмы тягало меджі хлопів на фалат бісїды і на погарик. Аж го по часї палїнка переможе, напє ся і поранить​​ ся, а тогды ся заприсягать, же уж пити не буде, бо​​ „Найлїпше є жыти так , жебы вам палїнку властны дїти не вымітовали на очі‟.​​ Кедь ся му конечно подарить перестати пити і усвідомить сі неґатівный апект того злозвыку, приходить ід ним навщіва – братняк​​ з Україны – а тота зо собов приносить вызву: питя на дружбу. Актуалізує​​ ся ту тыж стереотіп, знамый і зо шыршого словацького аспекту: „вшыткы пють‟ в подобі выслову:​​ „Ты мусиш​​ быти хворый, кедь не хочеш выпити​​ (с. 86),​​ бо у нас ся не пє лем з єдной прічіны​​ – же лїкы і алкогол не мож комбіновати.‟​​ Дружба з україньскым братняком героя зась привела к алкоголізму. Посилнїня інтерпретації стереотіпу​​ о​​ питю алкоголу в шыршім контекстї є ту в зображіню інтеркултурных шпеціфік: пиво або водка; женине обвинїня, же є​​ пяный, як Рус, а же хлястать тоту палїнку, як даякый Українець:​​ „Якый я Рус,​​ якый Українець!‟ –​​ крічіть на жену.​​ „Я честный Руснак,​​ то сі запамнятай!‟​​ Окрім уведженых знаків, ся в далшій части пигоды назначує розшыреность злозвыку в сполоченьскых верствах. Герой перестає пити, бо мусить брати лїкы на болячій зуб; зразу собі усвідомить, кілько річей му почас питя уникло і пересвідченым абстінентом ся стає по тім, як му властна дїтина повість, же бы хотїла, абы го навсе болїли зубы, жебы не пив. Прояв певной​​ волї вкаже тым, же пити перестає, але кедь наконець мусить реґуларно навщівлёвати зубаря (котрый быв таксамо алкоголік: зачав пити од жалю, бо го підвела і охабила манжелка), приходить до высновку, же тяжкы жывотны пробы рїшать алкоголом дехто, без огляду​​ на то, ці є iнтеліґент, або обычайный робітник. Завершінём пригоды суть конштатованы жывотны правды:​​ „Бо хто ся не знать​​ стокманити​​ (позн.​​ ред.:​​ змістити)​​ до властной скоры, та ся му властный розум з властного сумлїня высміє‟​​ (85).​​ Найтяжше є дати раду самому собі.​​ В​​ дусї жывотных мудростей проходить і далша пригода, котра отварять вопрос віры і „змаганя ся‟ двох реліґій (православной і ґрекокатолицькой) –​​ Божественна і мало грїшна дішпута двох ґрекокатоликів із православным дїдом за одпустовым столом​​ (с.​​ 91).

Носителї двох вір ся стрїтять при сполочнім святочнім столї і ведуть розговоры о тім, котра з вір є лїпша і чом, якы мають знакы (поужываня языка, справованя ся священиків – ґрекокатолицькы суть як панове, а православный піп є чоловік з народа, робітный і простый) і под. Обранця​​ ґрекокатолицькой віры говорить:​​ „Та щі,​​ на мой веру,​​ православного попа мудрого не відїв.‟​​ Православный обгайця​​ контрує:​​ „Мудрого лем мудрый може спознати,​​ а баран​​ лем барана.‟​​ Старый дїдо,​​ носитель православной віры,​​ є​​ і носитель жывотной мудрости, кедь вшыткых вызывать ку толеранції і конштатує, же​​ высмівати ся з іншой віры​​ грїх, а роздїлны і злы суть люде, не віры.​​ „Кедь лем своє​​ любиш, а чудже не видиш, то є потім грїшно.‟​​ (с. 96).​​ Інтеґралнов частёв пригоды є назначеный языковый вопрос (язык літурґії) і народностный вопрос: „Сьме Словакы,​​ бо​​ жыєме на Словеньску. А вы і Українцї, і Руснакы, і Русины, і Бог знать, што іщі нї. Посплїтали сьте віру з політіков із народностёв, та не знате з того выйти.‟​​ (с. 97).​​ Основнов​​ поінтов​​ є але крітіка людьской глупости і плыткости, бо кедь православный дїдо одходить, по дорозї впаде і зістане лежати на земли. Нихто му не іде помочі, а наконець вмерать про маліхерны звады, бо не поміг чоловік чоловікови.

Пригоды​​ Як єм ся став сталіністом​​ (с. 99) і​​ Як єм ся​​ (скоро) став комуністом​​ (с. 143)​​ описують історічно​​ сполоченьскы условія в часї влады комуністічной партії. Крітізують неслободу (напр., у выбратю віры), але тыж характер добы поставленой на моци, в котрій могли быти успішны, богаты і впливны люде тоты, котры были у комуністічній партії. Місцями аж наднесено є описане, як ся хотїв ґерой Штефан Сухый стати партійным і як ся му то не дарило, хоць ся барз снажив. Автор представлять комуністічный режім з надглядом і героя (самого себе як неуспішну жертву несповненых снів). Граво і гуморно говорить о партії як о обєктї залюблености, і єдночасно​​ ю​​ крітізує і зосмішнює описом характерів впливных політіків, напр., вечерня школа марксізмуленінізму, де герой є барз пилный штудійный тіп, насадив высоке​​ штудійне темпо, бо ся до партії хотїв перебоёвати властныма силами, але соціалістічна візія є, же ся треба знати приспособити колектіву:​​ „Дім політічной выховы тым здобывать​​ важность, кедь до нёго ходять важены шефове, хоць суть завалены властнов роботов.​​ Вшыткы їх хотять потім наподобнити, также партія здобывать важность межі масами. ‟​​ Іншый приклад​​ ​​ важнїше є выпити на сполупрацу, як охота робити про добро партії (крітіка пасівности). Але тыж :​​ „Наймудрїше было обдивляти мудрость​​ дурных і глубоко ся задумовати над шаленотами релатівнї мудрых. Барз мудрых членів партії єм не мав нїґда серенчу стрїтити.‟​​ (с. 150) –​​ крітіка глупости політіків.​​ Назначеный є ту і далшый феномен добы, а то перевертаня ґероків по нїжній револуції, котре є крітіков людьского справованя ся , але і політічной културы (з КПЧ до КДГ, утїканя з партії і „вертаня‟ партійных леґітімацій впливных партійных такой по револуції. Зістав лем єден скромный і дотогды ся нияк не проявляючій партійный​​ – Михал Коваль, котрый ся став великым вдяка​​ тому, же ся означів, же:​​ „ ...​​ він не комуніста,​​ але лїво орьєнтованый​​ обчан, котрый мать право на свою демократічну вольбу.‟

На гуморне зображіня неґатівных людьскых властностей і характеровых черт ся зосереднили пригоды​​ Братняк Александер​​ (с. 105)​​ ці​​ Кукурікууу!​​ (с. 113),​​ як і​​ Склероза мултіплекс мамоноза​​ (с. 122).​​ Братняк Александер​​ є пригода,​​ в котрій хлопець дістав мено по священиковім сынови, бо хотїв, жебы тыж быв такый добрый і інтеліґентный, але стало ся наспак. Александер быв шпекулант, все выдумуючій глупости, котрый робив злобу і циґанив родічім, як напр.: зробив громадный кырвавый скуток – прилїплїнём языків школярїв о студню, жебы їх болїли і не мусили декламовати. Поінтов є, же не мена, але скуткы формують і деформують характер. У далшых двох​​ споминаных повіданях автор ся заміряв на крітіку людьскых властностей і дїй, котры суть наміряны на іншых. Назначеный є проблем, знамый і зо сучасной сполочности, же любов к пінязём є тыж хворотов: ЛАКОМСТВО, НЕВІРА, ПОМСТА...

Сатірічна сценка, подля котрой є названа цїла книжка,​​ Як Руснакы релаксують​​ (с. 135),​​ рефлектує найчастїше​​ ся обявлюючі вопросы русиньской сполочности на Словакії: віру, язык, кількость, міґрованя за роботов, сполужытя​​ з​​ іншыма етніками і народами:​​ „Наша віра​​ ​​ богу міла,​​ ваша віра –​​ як у водї дїра.‟​​ Модерне є по словацькы,​​ немодерне – по русиньскы.​​ Русинів є мало, зато мусять быти способны (139); віра і політіка – православны суть за комуністів, ґрекокатолици за КДГ; пінязї – кібы на Українї было пінязей, та нашы бы там ходили за роботов, такой бы ся вшыткы за Українцїв писали, але зато, же є лїпшый жывот на Словакії, так ся скоро вшыткы за Словаків пишуть. Ту ся ку вывжываню​​ різных ступнїв комічного придає пародованя і іронізованя. У заключній пригодї​​ Повіданя о Анґеліцї і директорови​​ (с. 153)​​ автор описує школьске оточіня.​​ Героїнёв є​​ молода учітелька Луція, котра наступить на своє перше працовне місто і стрїтить ся там із мстивым і неморалным директором, котрый не знесе, кедь му дахто одпорує ці зосмішнює го. Молода учітелька го провокує, а він ся ю снажить „напрямити‟ к нечестным способам, жебы ю навчів акцептовати авторіту і векшыну (в тім припадї і ідеолоґію політічной партії). Цїлый колектів учітелёк у тій школї є застрашованый, учітелькы суть сексуално переслїдованы і „научіли ся​​ бояти‟. Луція ся сперать, не вздає ся і наконець здобуде решпешкт і узнаня колектіву, на каждорічнім святкованю МДЖ, де ся, парадоксно зближить і з директором – по успішній забавній сценцї на основі філмовой Анґелікы. Выбір того філмового мотіву​​ є​​ барз інтересный, бо презентація якраз того філму была часто комуністічнов партіёв вывжывана на одпутаня позорности сполочности од дїятельства партії. Сила колектіву ся проявить по переворотї, кедь суть „утискованы‟ учітелькы єдиным колектівом, котрый не жадать одкликаня свого директора. З молодой Луції ся докінця стає ёго заступкыня (тоту стару одкликали, але ани не так про застарїлы погляды, як про зостарнуте тїло).​​ В​​ ролї старой і про віру неакцептовательной учітелькы​​ навспак​​ назначена потреба акцептації жывотной​​ мудрости: чоловік потребує културу (люде суть злы з недостатку културных зажытків, а потім з нечінности завідять); богаты і впливны люде не суть божством на земли, але наспак найчастїше з чортом споєны; політіка є плаваня до незнама...​​ 

 

На основі інтерпретації выбраных текстів Штефана Сухого ідентіфікуєме дакілько далшых знаків, котры мож задїлити к проявам културной ідентічности Русинів: гумор і з ним споєна вынаходливость, богабойность і віра у высшу міць і єй протипол в подобі нечістых сил, вниманя злозвыків (алкогол і питя), робітность, облюбленость​​ котрастных споїнь (біднота – богатство, мудрость – глупость, женьскый – мужскый погляд і под.)

 

 

Література:

ČENĚK, J., SMOLÍK, J., VYKOUKALOVÁ, Z. (2016).​​ Interkulturní​​ psychologie. Vybrané kapitoly.​​ Praha: Grada, ISBN 9788024754147, 312 с.

BLICHOVÁ, A. (2010). Súčasná rusínska literatúra na Slovensku. In:​​ Rusínsky spisovný jazyk na Slovensku 1995 – 2010 a súčasná​​ rusínska literatúra, Prešov, 2. 12. 2010. Prešov: Prešovská​​ univerzita v Prešove – Ústav​​ rusínskeho jazyka a kultúry, ISBN 9788055502977, с. 69 – 81. KOSEK, J. (2011).​​ Právo n(a)​​ předsudek.​​ Praha: Dokořán, ISBN 9788073633127, 351​​ с.

SLIVKOVÁ, I. (2015).​​ Úvod do interkultúrnej komunikácie.​​ Prešov: Vydavateľstvo Prešovskej univerzity, ISBN​​ 9788055515335, 116 с.

СУХЫЙ, Штефан/SUCHÝ, Štefan (2014): Третє крыло/Tretie krídlo. Svidník: Združenie inteligencie Rusínov Slovenska, ISBN 9788097177911, 103 с.

СУХЫЙ, Штефан (2016): Плоды осіїннёй загороды. Свідник:​​ Tlačiareň svidnícka, s. r .o. про Русиньску оброду на Словеньску, ISBN 9788089755301, 96 с.

СУХЫЙ, Штефан (2004): Азбукарня. Пряшів: Русин і Народ­​​ ны новинкы, ISBN 8088769523, 64 с.

СУХЫЙ, Штефан (2007): Слон на Кычарї. Пряшів: Русина і Народны новинка, ISBN 9788088769781, 64 с.

СУХЫЙ, Штефан (2010): Азбукова мама. ADIN, s. r. o: Русиньска оброда на Словеньску, ISBN 9788089244911, 136 с. СУХЫЙ, Штефан (2017): Як Руснакы релаксують. Пряшів: Академія русиньской културы в СР, ISBN 9788089798094, 166 с.

СУХЫЙ, Штефан (1994): Русиньскый співник. Пряшів: Русиньска оброда, ISBN 8088769027, 60 с.

СУХЫЙ, Штефан (2008): Незабудка. Пряшів: Сполок русиньскых писателїв Словеньска, ISBN 9788096923090, 96 с.

СУХЫЙ, Штефан (2009): Міст над ріков часу/Most nad riekov času/A bridge over the river of time. ADIN,​​ s. r. o: Spolok rusínskych spisovateľov, ISBN 9788097018528, 64 c.