проф. ПгДр. Марта Ботїкова, к. н.: В сімдесятій семій країнї – Пару думок ід книжцї русиньскых народных приповідок

В сімдесятій семій країнї

(Презентація русиньско-анґліцькой книгы приповідок фолклорісты Михайла Гиряка: В сімдесятій семій країнї / In the Seventy-Seventh Kingdom, юн 2016 у СНМ – Музей русиньской културы в Пряшові)

В роцї 2016 вышла книжка русиньскых приповідок При єй презентації выступила окрім іншых ай проф. ПгДр. Марта Ботїкова, к. н.(Катедры етнолоґії і музеолоґії Філозофічной Факулты Універзіты Коменьского в Братїславі). Уводиме пару думок з єй выступу.

„Народны приповідкы Русинів выбраны із богатства їх народной словесности мають красу, поетіку і автентічность, дїють на душу чоловіка, без огляду на вік і род. Народны приповідкы, великы цїнности у фоклорнім богастві, представляють самобытность і споїня меджі різныма ґрупами, етніками, културами. Мають великый людьскый розмір…‟

Єдночасно на конець зажелала успішну путь выданых приповідок ку чітателям­Русинам, але і предствителями іншых народів світа. Директорка музею О. Ґлосікова, сконштатовала, же презентація книжкы ся може робити розлічным спобом, але мы то зробиме заспіванём піснї На многая і благая лїта, што ся і стало, кедь вшыткы повставали і заспівали тоту співанку, Русинам так близку. По офіціалных выступах мож было презентовану книжку і купити. На кінцю публікації є „Слово о книжцї‟, де ся, окрем іншого, пише: „… Вітайте у світї карпаторусиньскых народных приповідок! Чітайте їх і няй вам приносять потїшіня.‟ Вірю, же книжка принесе потїшіня про малых і великых чітателїв, і наісто мож повісти, же ся стане і вызначным збогачінём русиньской літературы.

Read more

Миколай Ксеняк: Образ матери в русиньскій літературї

Oдовздаваня вічной штафеты – образу мамы.

Нихто з нас не запохыбує, же в каждім жанрї уменя тема мамы мать своє певне місце, же ся не найде ани єден вызнач­ный писатель, поет, малярь, со­харь, композітор, котрый бы тоту тему в своїй творчости обышов.

Ани нашы класіци – Александер Духновіч, Александер Павловіч, Ю. Ставровскый­Попрадов, І. А. По­ливка, Еміл Кубек… І в русиньскій поновембровій літературї видиме контінуіту. Не требало єй переса­джовати до нашых условій, до нашой новой землї. Ани ся тому не чудуєме: суть ту літературны традіції, природна патріархална поч­ливость к родічам, але тыж церьков­на духовна традічна выхова. Мы взя­ли і береме вызнам і посланя мамы як штось певне, самозрозуміле. І в козмічній добі, і по баршановій револуції на потверджіня уведу хо­ лем пару фактів – мено сучасного автора і назву холем єдного твору:

Read more

Харитун, Юрко: Мої незабудкы

Публікації: Харитун, Юрко – Мої незабудкы

Мож стягнути ту: Харитун, Юрко – Мої незабудкы

Стишкы – Слїды

Тяжко одыйти
не зохабити
за собов в стишках слїды
Коли буряном
стежкы заросли
выполь рядок
най слово цвине
прочітать хтось ёго
і не загыне

Jakou křivdu
na nás srdce páše
že nás nutí jásat bujaře
Jiří Dědeček

АРХІВ: Олена ДУЦЬ-ФАЙФЕР: Премiя Александра Духновiча 2015

Др. габ. Олена ДУЦЬ-ФАЙФЕР, членка пороты літературного конкурзу

 Премiя Александра Духновiча 2015

 (Выступ на літературнім вечорї 25. юна 2015 в рамках удїлёваня Премії А. Духновіча за русиньску літературу в 2015 роцї.)

     Порота літературного конкурзу на Премію Александра  Духновіча за русиньску літературу од Карпаторусиньского научного центра в США в зложіню: Патріція Крафчік (США) – ведуча, Боґдан Горбаль і Олена Дуць-Файфер (Польща) – члены, оцїнювала в 2015 роцї 5  посланых на конкурз літературных творів:

Read more

Харитун, Юрко: Мої сны

Публікація: Харитун, Юрко – Мої сны

Мож стягнути ту: Харитун, Юрко – Мої сны

РУСИНЬСКЕ СЛОВО
ПАХНЕ ХЛЇБОМ
СВІЖЫМ ЯК ВОЗДУХ
БЕСКИДОМ

Фотоґрафія
Як кобра
крутила ся в танцю
Лїтала як оса
Як рачіця
клепетами кусала
Теперь її
як моталя
в рамі на стїнї маю
жебы не одлетїла

 

Михал Павліч: Петро Ялч – З книжков під заголовком (рец. на збірку Мамко, подьме чітати)

Мґр. Мiхал ПАВЛІЧ, Інштітут русиньского языка і културы Пряшівской універзіты в Пряшові

З книжков під заголовком

(Рецензія на книжку про дїти автора Петра Ялча: Мамко подьме чітати… Пряшів: Сполок русиньскых писателїв, 2014)

     Сколіоза, высыхаючі очі, терьпнутя свалів, слаба імуніта… Нї, тото не є зачаток медіціньской штудії, котра описує сімптомы новой, тяжкой хвороты, але з великов правдоподобностёв опис здоровя вашой дїтины, котра денно сидить при компютерї. Смутным выслїдком нашого ужасного інформачного віку є факт, же уже пять-шість річны дїти штораз веце жыють (респ. бідують) у віртуалній реалітї, з котрой ся не годны выманити. Read more

Людміла Шандалова: Віршы

Людміла ШАНДАЛОВА
oцїненa другым місцём у Літературнім конкурзї Марії Мальцовской (2016)

Кебы-м знала

Кебы-м знала чаровати
дала бы-м ті, милый, знати
вычарую з перел росу
бо я тебе в сердцї ношу.

Read more

Яна Сташкова: Дїдко і чудо

   Раз нам розповідав наш дїдко о тім, як скоро рано пас волы повыше цінтеря. Всягды-всягды была молга, дїдко ся згоры позерав на цінтерь і споминав, хто вшытко там є похованый. В тім в молзї спозоровав даяку поставу забалену до зайды. Read more

Юрко Харитун: Пулїхы

   З автобусу выступили дві дївочкы. Дві герлічкы, як їх назвав дїдко. Наміряне мають прямо до старой хыжчіны – на вікенд к бабцї і дїдкови. Дїдко обіцяв розповісти їм штось за пулїхы. По привітаню покоштовали бабчины баникы і зачала ся пулїхова приповідка.

   – Дїдку, мы уже знаєме штось за вотукы – лїсковы орїшкы, якы зберали люде, і на зиму їх до своїх коморок носили таксамо мышкы, но за пулїхы мы іщі не чули. Повіджте нам, просиме, просиме…

   – Пулїхы – то тыж лїсковы орїшкы. Прийде осїнь і они выпадують із каталёк під лїску. Што не вызберають люде або мышкы ці інша звірина, то прикрыє листя, а в зимі снїгова біла перина. Так ся ворїшкы дістануть до землї. На ярь, кідь засвітить сонечко, шкалупа прасне і зробить ся пучок – так як ай із каждого зерняти, або насїня. Пучок ся продерать за сонцём.

   – А де ростуть пулїхы? Мы бы їх могли найти?

   – Могли, могли, але не можете їх зберати. Пулїшкы треба із землї выдовбати. Робить ся то на ярь.

   – Дїдку, мы ходили з бабков довбати бандурочкы, але орїшкы в земли сьме нїґда не нашли.

   – Ани сьте не могли, кедь сьте о тім, што вам теперь повім, не знали. Орїшок в земли прасне і на ярь з нёго выросте мала лїсочка. Подля нёй сьме як дїти збачіли, же там треба довбати, бо там найдеме ворїшок – пулїх. Также пулїх є властно ворїшок, котрый перезимовав в земли. На ярь ёго шкалупа прасла із зерняти ся вытяг пучок, котрый зачав рости, продерати ся спід землї. Пулїх ся не подарить лем так вытягнути, мусиме го выдовбати із землї палцём, або палічков. Кідь го выдовбаєме, розтягнеме шкарупку, котра є уже праснута, і выскочіть з нёй здодовеньке, солодке зернятко.

   – А можеме їх потім їсти?

  – Вычіщены можеме такой їсти, але мы їх все назберали і принесли домів. Дві-три жменї дали на шпаргет, в якім горїло, і припечены лїпшы были як печены ґаштаны.

   – А де такы пулїхы ростуть?

   – Під каждов лїсков. Мы їх ходили добати до нашых Лїщін. А там їх росло! Прийдете ту в яри, я вас там заведу. Мусите з них дати покоштовати сокласникам у вашій класї, но і вашій панї учітельцї.

  – Та як бы сьме не дали, даме, наісто даме… Але мы хочеме іщі знати, як бабка робить баникы.

   – Баникы, то бабчина тайность, то вам – герлічкы мої, прозрадить завтра она сама.


(1 Пулїхы – лїсковы орїхы)

1 38 39 40 41 42 44