Značka: Приповідкы

Академія русиньской културы в СР выдала першу книжку приповідок про вшыткы катеґорії русиньскых дїтей – ПРИПОВІДКОВА КРАЇНА

Leave a comment

По роцї 1989 на Словакії вышло веце як 300 книг у русиньскім языку, але лем приближно 15 книжок были приповідкы, котры выдали розлічны выдавательства респ. обчаньскы здружіня, такы як Русиньска оброда на Словеньску, молоды.Русины, Колысочка – Kolíska ці tota agentura. Aле обчаньске здружіня Академія русиньской културы в Словацькій републіцї дотеперь не выдало ани єдну книжку приповідок. Теперь і тото выдавательство-обчаньске здружіня выдало свою першу книжку приповідок, а то їх перекладів із словацького языка до русиньского.

Доц. ПгДр. Анна Плїшкова, ПгД., унів. проф. як директорка Інштітуту русиньского языка і културы на Пряшівскій універзітї в Пряшові пришла з добров думков – запоїти до выберу і перекладу приповідок своїх штудентів. З того выникнув выбер 28 приповідок знамых писателїв як Ганс Хрістіан Андерсен, Чарылс Дікенс, Павол Допшіньскый, Божена Нємцова, але ай приповідок іншых, менше знамых писателїв, ці народных приповідок. До того проєкту ся запоїли штуденты русиньского языка і літературы спомянутого інштітуту під веджінём їх директоркы-учітелькы, а то О. Шишканинець, Е. Ірчак, Л. Кралёва, Ґ. Галас, Д. Шутіёва, А. Ґніпова, Е. Скуба, В. Балаж, А. Щур, С. Збоян, А. Бараннїкова, В. Гулаткан, М. Гапак і М. Сівчова, котра ку переложеным приповідкам зробила красны ілустрації.

Вшыткы сьме пересвідчены, же учіти ся материньскый язык треба од найменшого віку дїтей а жанер приповідкы є тым найлїпшым іштрументом. Дїтина внимать і пізнїше ся учіть русиньскый язык нелем в школї, але частїше дома, зато є ту велика потреба приповідок. Теперь ся предкладають і такы приповідкы, котры суть менше знамы, а тот выбер дає можность прочітати собі їх по русиньскы. Зато витаме першу репрезентатівну книгу приповідок – Приповідкова країна (Rozprávková krajina) од выдавателя – обчаньского здружіня Академія русиньской културы в СР, котра буде збогачінём русиньской літературы на Словакії в общім, але главно выдань книжок про дїти.

Приповідкы учать дїти свому материньскому языку, але і помагають розвою їх фантазії. Дїти днесь веце часу бавлять ся на компютерах, нотбуках ці таблетах, але менше беруть до рукы книжку, так істо їх родічі, котры помалы одвыкають чітати дїтём приповідкы, главно перед спанём. Може к меншій направі в тім дїлї послужить новый выбер приповідок в русиньскім языку на Словакії. І праві тота книжка є выдана в сучасній платній подобі русиньского літературного языка, а не в іншых подобах русиньского языка, якы поужывають дакотры іншы выдавателї. Тот сучасный выбер приповідок в русиньскім языку є правилным і добрым помічником при навчаню русиньского списовного языка.

З рецензії Мґр. Михала ПAВЛІЧА, ПгД., Інштітут русиньского языка і културы Пряшівской універзіты в Пряшові

Ганс Хрістіaн Андерсен – Приповідкы (рецензія)

Leave a comment

Ганс Хрістіан Андерсен – Приповідкы

Мінорітны языкы (а русиньскый безвынятково) мусять боёвати з проблемом, якый  языкы маёріты звычайно не рїшать. Низша престиж языка, недостаточный розвиток русиньского школства і низше самоусвідомлїня хоснователїв русиньского языка, котры ним много раз комунікують лем в рамках родинной сферы, але не в публічнім просторї (бо го все внимають як діалект або „язык села‟) – то є часть прічін, котрых наслїдком є, же русиньска література ці уж в оріґіналї, або в перекладї мать омного менше чісло чітателїв, як бы собі заслужыла. Наперек такій сітуації, напр. Театер Александра Духновіча уж довгодобо успішно доказує, же русиньскый язык є достаточно розвинутый, способный і хосновательный ай на інсценованя драматічных творів світовой літературы (напр. Гамлет, Дон Кіхот, Америка…).

В подобнім дусї мож згоднотити і почін орґанізації Молоды.Русины, котра в роцї 2021 выдала зборник класічных приповідок Ганса Хрістіана Андерсена в русиньскім перекладї. Подобнї як веце русиньскых авторів ці выдавателїв (ОЗ Колысочка – Kolíska, tota agentura), і тот выдаватель собі выбрав праґматічне рїшіня выдати зборник в русиньскім языку, но в двох ґрафічных сістемах, чім ся розшырює округ чітателїв і о тых, про котрых є азбука (не аж так непреконательнов) барьєров. Єдночасно так выбранов формов языка, а тыж выбером класікы світовой літературы про дїти і молодеж ся книжка адресує молодшым чітателям.

Публікація мать двадцять выбраных Андерсеновых розповідань в русиньскім языку (перекладателькы: Анна Кузмякова і Алена Янцурова), котры были переложены із словацького перекладу (нажаль, переклад з авторового оріґіналного языка до  русиньского бы собі жадав детайлне знаня тых двох языків, а може бы ся ани не дав зреалізовати). Публікованы суть ноторічно знамы приповідкы як Царёвы новы лахы, Палцулёчка, Мала морьска русалка  і т.д., але і менше знамы тексты. В книжцї є тыж добрї описаный жывот, творы і літературна дїдовизна Ганса Хрістіана Андерсена, в заключіню є куртый русиньско-словацькый словничок.

Окрему похвалу собі заслужить ґрафічне спрацованя публікації. Представлює драгокам перекладовой русиньской літературы, котрый нелем обсягом, але і формов доказує, же творцёве і перекладателї літературы в русиньскім языку бы мали одшмарити страх з „низкой‟ престижы русиньского языка, а єднозначнї бы мали реалізовати і амбіціознїшы проєкты, якым є неспорнї уведжена книжка. Публікація є доповнена о ґрафічну управу а ілустрації Яна Курінця, котры суть ємны, оку лагодячі, вгоднї доповнюють приповідкы а без преганяня творять досправды квалітный книжный умелецькый твір. На Андерсеновых приповідках в русиньскім языку видно педантну, чутливу роботу вшыткых особ. Выслїдком той роботы є книжка, котра є міцным арґументом в обгаёбі престижы русиньского языка. Книжка, на котру бы было горде і велике выдавництво літературы в языку маёріты.

Приправлює ся книжка Андерсеновых приповідок… по русиньскы!

Leave a comment

Каждый переклад літературы до русиньского языка собі заслужить позорность. А о то векшу, кедь іде о першый переклад світовой класікы, приповідок Г. Х. Андерсена. Тексты собі взали до парады перекладателька і языкова редакторка Анна Кузмякова і Алена Янцурова, котра в минулости переложыла пару театралных текстів про Театер Александра Духновіча. То вшытко буде „забалене“ в ілустраціях дакілько раз оцїнёваного ілустратора Яна Курінця (Bibiana – Najkrajšia kniha jesene 2018; дістав ся і до Колекції найкрасшых книжок Словеньска 2020).

Книжка выйде вдяка Фонду на підпору културы народностных меншын, но єдночасно к выданю можете помочі і вы, чітателї.

Iлустратор і книжный ґрафік рихтованой книжкы Андерсеновых приповідок Ян Курінец тот рік буде репрезентовати Словакію на цілосвітовім змаганю Bienále ilustrácií Bratislava. 🤩 Родак зо Шалї, котрый на вакації ходив ку своїй бабі до Камюнкы. Люблять ся Вам ёго ілустрації? Можете їх мати дома. 😎
Обїднайте собі ілустрації на зарамованя або як образок до мобілу: www.startlab.sk/andersenoverozpravky.
Підпорите тым і друкованя прекрасной книжкы.

Здрой: фейсбукова сторінка O.Z. molody.Rusyny.

Гиряк, Михайло

Leave a comment

 (27. 11. 1933 – 20. 03. 2007)

Публікації

  • Співанкы Анны Мацібобовой (1993)
  • Анна Галґашова: Стружніцкыма пішниками (зоставитель, 1993)
  • Бібліоґрафія народных співанок і народной поезії Русинів выходного Словеньска (1994)
  • В сімдесятій семій країнї. Карпаторусиньскы приповідкы/In the Seventy-Seventh Kingdom. Carpatho-Rusyn Folktales (2016)

ПгДр. Михайло Гиряк, к. н. ся народив в селї Пыхнї окрес Снина в многочленній родинї. Основну школу выходив в роднім селї, в роцї 1952 скончів Штатну руську ґімназію в Гуменнім. По матурї од року 1952 зачав робити як книговник і учітель руського языка на учіліщу штатных працовных залог при заводї Вігорлат в Снинї. Попри роботї екстерно штудовав на Педаґоґічній факултї Словеньской універзіты у Пряшові. В роцї 1953 зачав штудовати україньскый язык і літературу на Філозофічній факултї Высокой педаґоґічной школы у Пряшові, яку скончів в роцї 1957. Як штудент праксовав в пряшівскій україньскій редакції часопису Дружно вперед. По воєньскій службі ся вернув робити до редакції і став ся  міморяднї плодным редактором. За два рокы написав коло двасто статей, з котрых дакотры мали фолклорный характер. Заслугов Івана Мациньского М. Гиряк наступив до Словацького выдавательства у Пряшові, де в тім часї робив ай писатель М. Шмайда. Одты одходить Гиряк на Філозофічну факулту УПЙШ у Пряшові – Катедру україньского языка і літературы, де зачінать як одборный асістент. По обгаёбі кандідатьской дізертації (1965) цїлый свій потенціал венує збераню і опису русиньского фолклору выходной Словакії. В особі фолклорісты М. Гиряка мали Русины великого кодователя русиньского фолклору. Дякуючі ёму вышли такы перлы русиньской народной творчости як: „Українські народні казки Східної Словаччини“ (томы 1 – 7, Пряшів: 1965 – 1979). На адресу назвы сам автор конштатує[1]: „Няй така назва русиньского чітателя не засмучує. Вшыткы знаме, же в 50-тых – 80-тых роках минулого стороча Русины Словакії з боку штату не мали іншой можности, лем ся презентовати Українцями. Од того ся одводила вшытка їх снага, хоць мушу повісти, же ани дакотры совєтьскы люде не желали собі українство за граніцями Україны. Квазіінтернаціоналізм затискав нелем україньске, але і словацьке, русиньске, чеське і под. А такы квазіінтернаціоналісты были і меджі Русинами. Як совєтьскы, так і нашы квазіінтернаціоналісты выголошовали: „Укрїнські землі возз´єднані.“ Така формулація не доволёвала за граніцями Україны пестовати українство, а цалком уже не – русинство. Порозумиме то лїпше, кедь собі припомянеме выпродукованый дакотрыма пряшівскыма ученыма такзваный „політичний русинізм“. Але нащастя, на Словакії ся політічна сітуація змінила і русиньскый фолклор ся справно дефінує як русиньскый. Він такйы быв все і в моїм розуміню.“

Русиньску літературу обогатив М. Гиряк зборником: Співанкы Анны Мацібобовой (Пряшів, 1993), зборником народного розповіданя: Стружніцкыма пішниками авторкы Анны Галґашовой (Пряшів, 1993), І. том Бібліоґрафії народных співанок і народной поезії Русинів выходного Словеньска (Пряшів, 1994), вєдно з А. Зозуляком приправив таксамо на выданя Русиньскый народный календарь (Пряшів, 1995). Ґро ёго творів – то суть главно народны приповідкы. За помочі спонзорьскых дарів была выдана двойязычна (анґліцько-русиньска) публікація  приповідок (жаль, аж по смерти М. Гиряка) з назвов: В сімдесятій семій країнї/In the Seventy-Seventh Kingdom (2016).

В послїднїх роках свого жывота, окрем пережываня за русиньску културу, етноґрафію, фолклор і екзістенцію русинства як такого, М. Гиряк актівно підпоровав взник репрезентатівной інштітуції русиньского языка і културы, пару років учів ай русиньскый фолклор на Пряшівскій універзітї – Інштітутї народностных штудій і чуджіх языків. Самостатный Інштітут русиньского языка і културы на ПУ быв отвореный аж в роцї 2008, чого ся уже Михайло Гиряк не дожыв. Умер 20. марца 2007 у Пряшові, але похованый є у родных Пыхнях, так, як сі то сам желав.

Автор: М. Мальцовска (корекції i доповнїня -кк-)

[1] 100 вызнамных Русинів очами сучасників ІІ. часть. М. Мальцовска і кол. Пряшів: Світовый конґрес Русинів, 2009, с 11.

«Приповідкы на кажду пору рока» тішат не лем око

Leave a comment

Варшавскій Університет во спілпрацы зо Стоваришыньом «Руска Бурса» в Ґорлицях печатали книжку з оповіданями для наймолодшых. По «Робочым зошыті до лемківского языка», то уж другє спільне выданя обох інституций. «Приповідкы на кажду пору рока» будут потіхом тіж для старшых чытателів.

«Публикация возникла предовшыткым з думком о наймолодшых, тых кус старшых, родичах і учытелях лемківского языка. Вчыня діти і молодежы рідной бесіды при помочы літературных текстів то обовязок так родичів, як і учытелів, якы мусят дбати о богатство і красу языка як вызначника нацийональной достоменности» – можеме чытати в вводным слові.

В «Приповідках на кажду пору рока» поміщены были выбраны тексты для діти публикуваны скорше в інчых выданях – в «Голосі Ватры», «Бесіді» і «Лемківскій Ластівочці» – то результат вельолітньой роботы Петра Мурянкы, якій або іх написал, або перевюл з інчых языків, або записал, або підлемківщыл, а пак опубликувал в редаґуваных собом часописах. До «Приповідок…» зобрала і списала іх Варвара Дуць, яка вєдно з Анном Масляном одповідали і за редакцию публикациі.

Выдавництво было поділене на шытрі части, згідні з поділом на поры рока: яр, літо, осін та зима. До каждой припорядкувано байкы і оповіданя, якы тематичні одповідают выбраным періодам рока. Разом єст того 28 історий, котры вчат, бавлят, зворушают, розвивают вражливіст, уяву діти, а предовшыткым – вказуют богатство русиньского языка, традиций і культуры. Выданя може быти полеготом для учытелів і родичів в выхованю діти.

Публикация має формат А4, чыслит 68 стран і окрем текстовой верствы обнимат вынятковы ілюстрациі. Мария Мальхер, яка ввошла уж в лемківскій світ через зробліня десяток образків до «Робочого зошыту до лемківского языка», раз іщы вказала, же добрі го розуміє, вплітуючы в ілюстрациі розмаіты русиньскы елементы. Вшыткы образкы намалюваны были на папери еко, што атракцийні підкрислят суровіст і простоту кредкы і крискы. М. Мальхер вродила і выховала ся в Пьотркові Трибунальскым, наштоден мешкат і робит в Познані, занимат ся ілюструваньом книжок для діти.

«Выданя ‘Приповідок на кажду пору рока’ то част нашых старань, жебы хоронити наш язык. Даєме нарядя потрібне до того, жебы го вчыти, передавати наймолодшым, а разом з ним вчыти і інчых важных елементів нашой лемківской культуры» – подают на закінчыня вводного слова редакотркы В. Дуць і А. Масляна.

На потребы домашньой і шкільной едукациі книжка є до одобраня в Рускій Бурсі в Ґорлицях. Просиме о скоршый контакт: natalia@lem.fm або тел.: +48 606 108 701.

Книжка печатана была в рамках выдавничой сериі «Наш язык», підсериі «Нашы діти» завдякы фінансуваню Фондом «Інститут Artes Liberales» і Выділом «Artes Liberales» Варшавского Унверситету.

Наталія МАЛЕЦКА-НОВАК, ЛЕМ.фм

Вышла книжка дїтиньскых пригод У дїдка на дворї Марії Шмайдовой – красный дарунок про найменшых

Leave a comment

В тых днях вышла перша книжка авторкы Марії Шмайдовой: У дїдка на дворї. 17 куртых повідань про найменшых в азбуцї і латинцї – по русиньскы. Публікацію выдав Сполок русиньскых писателїв і може быти вгодным дарунком під ялічку про тых, котры ся хотять вернути до носталґічных часів свого дїтинства на селї. Бабка Марінка і єй внучата – Тімонко, Біанка, Танїчка і Ганїчка пережывають неповторны сітуації на дїдковім дворї в маленькім русиньскім селї Потічкы недалеко Стропкова.

Книжку мож купити ту.

Слово на путь новій книжцї
Мале селечко на концю світа в якім не суть жадны школы, обходы, лем пару хыж, єден сeльскый уряд, автобусова заставка і церьков. Зо штирёх стран го лемують берегы з паствинами, луками, ззаду ся зеленїють лїсы. З великым і рушным містом, де є велё моторів, людей, вшеліякых будов ся то не дасть порівнати. Поставите ся ту – в Потічкох, тварёв проти сонцю і вітру, розтягнете рукы дошырока і зглубока ся надыхнете. Чуєте тот люфт? Свіжый, пахнячій, можете ся розбігнути і вольнї дыхати. Ту учуєте цїлу красу природы, слободу, вольность і спокій…
То саме чую і я, а чують то і мої дїти, якы ся в часї вольных днїв радо вертають домів. Якось скоро выросли, розбігли ся до світа, выштудовали у великім містї. Мають уж свої родины. Пришли уж і внучата. I они часто приходжають на тото найчаровнїше місце на світї. Не забывають на нёго. Но зо вшыткого найглавнїше є, же не забывають на свій родный язык – на русинчіну. Бісїдовали по русиньскы зо своёв бабов, мамов, татом, сусїдами, камаратами. Бісїдують дотепер, не забыли на то, не стратили у великім світї своє – я.
Хочу моїм штирём дїтём подяковати, же свої дїточкы учать по русиньскы, а не ганьблять ся ани у великім містї быти Русинами. Свою книжку хочу присвятити праві їм, бо они і їх дїти – мої внучата мі давають іншпірацію і охоту до писаня. Кедь бы моменты зо сполочных хвіль не были записаны, не было бы ани можне подїлити ся з нима з другыма людми, дїтми, родинами. Велё іншпірації мі дає і мій муж, котрый свою бісїду знать приспособити дїтячому світу, а свої думкы выповісти незвычайным, лем ёму властным способом. Вшытко тото треба уж лем дати на папірь і понукнути чітателёви, якый рад венує свій час обычайным людьскым, дїтьскым пригодам, повным
сміху, забавы, але ай поучіня.
Няй пригоды з моїма внучатами будуть на радость із хосенно прожытого часу з книжков, написанов языком, якым, надїю ся, іщі холем де-ту говорять родічі із своїма дїтми. Таксамо вірю, же мілы повіданя ся стануть іншпіраціёв про многых тых, котрым годноты традічной родины не суть чуджі.

Авторка.

 

Мґр. Марія Шмайдова ся народила 8. фебруара 1964 в Стропкові. Цїле дїтинство пережыла у Свіднику, де выростала в родинї ласкавых і люблячіх родічів – Марії і Николая Бабеёвых. Основну девятьрочну школу выходила у Свіднику, де выростала, але много інтересных моментів пережыла і зо своїма старыма родічами, котры походили з Вышнёго Комарника і Шеметковець. Середнёшкольскы штудії єй привели до Пряшова, де выштудовала на тогдышнїй Середнїй педаґоґічній школї шпеціалізацію учітельство про матерьскы школы. Робота учітелькы найменшых дїточок ю наповнёвала, але по часї вырїшила рoзшырити сі шпеціалізацію і на Педаґоґічній факултї Конштантіна філозофа у Нїтрї абсолвовала штудії учітельства про першый ступінь ОШ.
Высокошколькый діплом єй дав можность учіти в основных школах в окресї Свідник і Стропков, де одробила довєдна понад 22 рокы. Ласка к літературї, декламованя на розлічных літературных конкурзах – то были зачаткы, котры ю напрямовали на записованя незвычайной засобы слов малых дїтей, котры зачінають бісїдовати. Іншпіраціёв єй были нелем дїти в школцї, але главнї єй четверо дїтей, котрым ся з ласков веновала. Час плынув, дїти повыростали, а пришла ай зміна роботы. Марія Шмайдова як скушеный педаґоґ по роках учітелёваня перешла робити на школьскый уряд до Стропкова, де робить уже шістнадцятый рік. Меджітым дїти поодходили з дому, до родины пришли внучата – неконечне жрідло нападів і іншпірації. Сполочнї пережыты найкрасшы моменты з тыма найменшыма з родины – із своїма внучатами Марія Шмайдова попробовала зафіксовати до куртых повідань. Так ожывать мале русиньске селечко на концю світа – Потічкы. Ту ся одограють чаровны пригоды бабкы
Марiнкы і єй внучат – Тімонка, Біанкы, Танїчкы і Ганїчкы. Вєдно із своїм мужом Павлом ся їм з ласков венують і суть пересвідчены, же внучата мають дар змінити каждоденный жывот на приповідку.

 

Автор: Марія Шмайдова

Назва: У дїдка на дворї (2020)

Выдав: Сполок русиньскых писателїв Словеньска, 2020

Чісло сторінок: 100 с.

Язык: русиньскый (азбука і латиніка, двойґрафічне выданя)

ISBN: 978-80-89746-06-4

Цїна: 10 €

В припадї, же хочете собі купити книжку, контактуйте нас ту.