Мілан ҐАЙ: Споминаня на молоды рокы (2.)

По приговорї наслїдовав проґрам, котрый зачали членове кутурного середовиска із Гуменного танцями.

Поступнo ся вымінили хоры співачок з Лабірця, Красного Броду, Габуры. Людей може найвеце побавив народный розповідач із Гуменного своїма гуморныма розповіданями із жывота.

Так ня нападать єдна пригода што розповідав: „Циґанам ся народив сын. Кедь ся вшыткы посходили на хрестины і попивали, єдного напало взяти Циґанча на рукы, тай так повідать:

„Но та повідж мі, няньку, што буде із того твого сына як выросте?‟

„Но, та як на нёго так позерам, може із нёго буде хырный музикант, такый як я.‟

Другый стане і повідать: „Не маш правду. Не видите, як шермує з руками і ногами, векслак буде з нёго.‟

„Го-го го, то буде богач.‟

Наконець повідать тот, што го тримле на руках:

„Ани єден, ани другый не мате правду, він буде політік. Попозерайте ся на нёго, до оч ся мі сміє, а до рук мі уж наложыв…‟

Но та так то даяк подовжовало, аж до конця културного проґраму, покы ся уж і подакотры старшы люде зачали розходити. На несподїваня были ту ай дакотры із близкых сел і міст – із Фалковець, Красного Броду, Лабірця і Гуменного. В них дакотры нашы селяне мають своїх близькых, родину, мужів, жены або доконця і з тамады походять.

Із прибываючіма годинами старшых людей убывало а наопак сходили ся молоды, бо мала быти сполоченьска забава аж до рана. Но а така річ є про молодых як створена. Музика буде грати аж до рана, также о забаву є постаране а што є на тім найлїпше, же то буде задарьмо.

Орґанізаторы зачали помалы перемістнёвати столы із стілцями попід облакы наоколо салы. Коли уж было тото вшытко нарихтоване, на сценї помалы кончіла приправу ай капела, яка зачала ладити музичны інштрументы і пробовали мікрофоны знамыма словами: „раз два, раз два‟. Молодеж, але ай дакотры женачі з родинами зачали помали сїдати поза столы а за короткый час сала была скоро заповнена.

Сельскы парібци лем зазерали, де посїдають дївчата із сусїднїх сел, котры іщі обчековали і стояли перед дверями. Може іщі не были рїшены, ці ту зістануть або одыйдуть даґде інде. Вызерать то але так, же зістануть, бо на околишнїх близкых селах акурат в тім часї не была нияка забава, а ту то мають ай задарьмо.

По першых тактох музикы не танцёвав нихто, танечный паркет зістав порожнїй.

Парібци позерали по дївчатах а дакотры їх дослова очами „гіпнотізовалиˮ і робили сі планы, же котру першу підуть вызвати до танця.

За єдным столом сидїли штирёми камаратя: Іван, Мірко, Штефан і Володё. Ай їх тема была тыж о дївчатах, котры поступно оцїнёвали. Мірко повів: „Іване, тоты штири дївчата, што там сидять за другым столом напроти нас, дакотры із них уж познаме, нє?‟

„Маш правду,‟ одповів і потвердив, же суть із сусїднёго села Фалківцї: „Тота з чорным волосём є Яна а коло нєй направо сидить єй сестра Мілка. Были сьме із нима уж пару раз минулого року через лїтнї вакації на жываньскій у їх селї, памяташ?

„Та то твої сестерніцї, кедь добрї памятам, ці нї?‟

„Так як повідаш. Тоты далшы дві не познам.‟

Коли дївчата попозерали ку їх столу і кывнутём головы поздравили, закывали їм ай они а Мірко такой пішов за нима, ку їх столу побісїдовати. По звітаню і короткій бесїдї, вернув ся назад, але уж ай о дашто мудрішый.

Іван збыстрив погляд, тай ся звідує: „Но та што єсь зістив?‟

„Тота менша довговолоса є сестерніця Яны і Мілкы – Марька, а тота загадна четверта блондіна є зясь Марькина добра камаратка і єй сусїдка Люба.‟

Іван не скрывав інтерес о Марьку, котра му такой упала до ока. Не міг од нєй очі одвернути, так го притяговала своїм вызором, довгыма, помалы аж скоро по пас волосами і красным усмівом. Дотеперь єй іщі ниґде не відїв і не стрїтив.

Іван му такой дав прпозіцію, ці підуть за нима танцёвати, як зачнуть грати. Было то іщі таке неісте од каждого із них, бо дївчат было веце, также іщі не были рїшены, хто де і за кым піде. Согласны але зістали у тім, же перше „загрїваюче“ коло бы найлїпше было потанцёвати із знамыма камаратками.

Мірко повів, же теперь піде за чорноволосов Янов, Іван же за Марьков, но а Штефанови і Володёви в основі было єдно, хто за котров піде, бо никотру із них не знали.

Кедь зачали першы тоны музикы, такой „мастили“ ку їх столу і єден по другім вызывали дївчата до танцю. Остали танцёвати поблизко себе а через павзу меджі співанками переговорили вєдно по пару слов.

Як скончіло танечне коло, одпровадили дївчата ку столу і подяковали за перше выдарене танечне коло. Парібчаци ненападно слїдовали реакцію своїх танечнїць, котры зачали сполочну дебату.

(Выбране з Літературного конкурзу Марії Мальцовской, рік 2019.)

Мілан ҐАЙ: Спoминаня на молоды рокы (І.)

Быв шумный теплый юновый день. Вітор приємно пофуковав і гласкав каждого, хто у тiм часї быв вонка. Може про дакого бы было лїпше посидїти даґде в холодку під красно розцвитыма черешнями або ябліньками і так ся хранити од острого ярьнёго сонця. Люфт, котрый ся шырив додалека, быв насыченый пахом розцвитых черешень. І пчолкы усиловно лїтали коло розцвитых стромів, же аж было чути як перелїтали з єдной квіткы на другу.

Кілько квітя їм треба перейти, жебы назберали доброго маёвого меду? Кілько раз ся їм треба навернути до свого уля, жебы наповнити порожнї рамикы? То ся істо не дасть лем так легко зраховати. Но але справды маёвый мед є найлїпшый. Каждый лем такый зганять, бо він є найякостнїшый.

На луцї весело полїтовали лотаї. Было радость на них смотрити, як собі з нима вітор пограє. Їх некоордінованы погыбы были смішны аж хаотічны. Але і так ся їм подарило стрїтити в тім хаотічнім лїтаню з другыма. Было видно, як єден другого притяговали і такой ся взаёмнї пронаслїдовали і полїтовали єден близко другого. Даколи ся їх стрїтило веце і полїтовали і у векшых ґрупах.

Наше село жыло могутныма приправами на ославы 440 рочніцї од першой інформації о нашім селї. На містьскім урядї председа із таёмником приготовляв проґрам. Вшытко  ішло, як ся говорить – як по маслї. Дакотры пункты проґраму было треба вымінити за другы бо заїднаны фолклорны ґрупы уж на дану дату не мали вольны терміны, зато быио потребне робити такы зміны.

Але і так ся подарило даякый проґрам зоставити і за помочі Гуменьского културного освітнёго середовиска. Боком не зістали ани сельскы фолклорны ґрупы з Габуры, Красного Броду ці Меджілаборець.

Тыждень перед великым днём “Д„ ся приправа ослав несла в найвекшім темпі, лем жебы ся не дай боже на дашто не забыло.

Сполок жен із села мали приготовити даяку выставу ручных робот із звыками села, котры бы мали быти презентованы на споминаных ославах. Не мало бы ся забыти ани на актівіты сельского пожарного сполку, котры ведуть до далекой минулости, коли ся о селї Суків говорило аж в самій Празї. Ту дївчата были на конкурзї а барз добрї обстали, бо были першы. Зато тота традіція ся дотримує ай на дале.

До културного середовиска села бы мали вести першы крокы родаків із села, котры про тото село дашто здобыли, або котры застають по розлічных містах важны ведучі позіції такы як учітель, професор, судця, доктор, інжінїр, умелець і так далше. Ту про них буде приправлене привітаня із короткым проґрамом і записом до сельской кронікы. По тім актї бы мав наслїдовати културный проґрам у самотній салї културного дому. Околіця културного дому бы мала быти окрашлена малыма березками і пантликами вшеліякой фарбы. Над вступныма дверями бы мав быти напис: „Вітайте краяне і родаци“. Также така была представа урядників села.

Конечнї але надышов день ослав. У селї то уж од рана, як ся повідать, фырчало як в улю. Вшытко ішло подля „гармоноґраму“ – розпису, котрый мав у руках председа сельского уряду і вшытко перевірёвав.

– Ту охабте місце, як сьме повідали, про парак, де будеме варити паркы а на ґрілї печі ковбасу про каждого, хто ся превкаже листком, котрый собі буде мочі купити за сімболічну цїну. Бо знате, кедь бы то было задарьмо, дакотры бы то може ай знеужывали а пішли бы веце раз. Коло споминаного місця дайте пару столів ай із стілцями, жебы было де сїсти і так сі в спокою посмаковати на парках ці ковбасї. Доокола поставте опараджены березкы, жебы робили тїнь од сонця. Самособов, же поблизку бы мав быти і вычап з пивом ці мінералками де бы ся такой дало, як ся гварить загасити жажду по смачній добротї.

Пришли ай кочовы комедіянты. Быв ту колоточ про дїти, стрїлніця, де ся дало дашто выстрїлити. А кому ся в тім кумштї не дарило, та сі могли выстрїлити із себе…

Зачали приходити селяне, родаци, краяне і позваны гостї.

Културный дім ся помаленькы заповнёвав до послїднёго місця. Дакотры ай стояли. Важнїшы гостї мали стрїчу у сельскій бібліотецї, котра ся находить на першім штоку.

Славности отворила приговором і увітанём таёмнічка сельского містского уряду. Потім каждый з позваных мав дашто повісти: представити свою родину, свій нагляд на село з котрого одышов до світа, де і як сучасно жыє, што робить….

Помалы годину і пів тримала тота церемонія привітаня а поступно ся представлёвали родаци. Дакотры ту были із своїма женами, або наспак, хлопами, або і лем єднотливо. Мож было выслухати доїмавы повіданя із їх жывота. Многы з них зачінали у сельскій школї, в котрій тогды по цїлый свій жывот учів леґендарный учітель Федор Кумічак.

– Даколи найглавнішыма і найважнїшыма особами в селї были учітель, священик і биров. З той „тройкы“ треба дати честь главнї учітелёви Кумічакови, котрый быв добрым і честным чоловіком і ерудованым шпеціалістом. Почас ёго учітелёваня у нашім селї, де він ай бывав, выховав многых школярїв, котры досягли высокошкольсьу освіту.

Можеме зато гордо повісти, же ай тоты, што ся ту днеська на стрїчі родаків презентують, суть властно бывшы школярї, котрых він учів, котрым дав основы до жывота, за што му правом патрить велике подякованя.

Крокы многых вели до світа, векшых міст де выштудовали, а дакотры із них там зістали. Їх родічі про них не мали грошы ани лем на влак. Мусили ходити пішо до мещанкы до Меджілаборець. Така, вера же, была гола правда, кедь єм ся многых із них звідовав.

Не забыли припомнянути, же в зимі требало до ташкы прибалити ай даякы клатикы дерев, жебы в школї не сидїли в холодї. Бо зимы в тых часах не были такы як днеська, але поряднї знали потрапити морозом, же аж за нохтї заходило, як знали повідати стары люде.

Натерпіло ся і находило пішо немало школярїв, главнї в зимі коли і снїгу было гойно. Знам добрї бо памятам, же даколи у нас быв кермеш на Михала а то уж у тім часї была туга зима, не так як теперь. Памнятам, як потічок уж быв покрытый ледом, а мій нянько выганяв напоїти худобу до прорубы.

Вернийме ся але назад ку нашым родакам, якы помалы у сельскій бібліотецї закончовали церемонію представлёваня і помалы зачали приходити до салы културного дому.

Ту бы ся за короткый час мав зачати културный проґрам. Каждый із покликаных родаків глядав своє означене місце, де бы мав сидїти, жебы у тім быв даякый порядок і нетерпезливо чекав на зачаток выступлїня.

По куртім часї ся перед опону поставив председа сельского уряду, котрый перечітав куртый приговор о першій інформації о нашім селї.

Было то цалком інтересне поданя главнї о тім, як наше село пришло ку назві – Суков.

Даколи у давных добах ту углярї палили угля з дерева, а якраз тото дерево было барз ґузовите, таке, же мало велё ґузів-суків. Так, удайнї, подля того взникла ай назва нашого села Суков.

(Выбране з Літературного конкурзу Марії Мальцовской, рік 2019.)

Вышла нова книжка Мілана Ґая: SUKOV – moje rodne selo i joho istorija

Вышла нова книжка Мілана Ґая, котра має назву SUKOV – moje rodne selo i joho istorija. Автор о своїй книжцї курто повів:

„Книжка є писана русиньскы латиников і мать 255 стран. Є то книжка о історії нашого села позбераной із матрик, арцгівів, музеїв і выповідань нашых жытелїв доповненых моїма віршами.‟

Ґратулуєме ку выданю книжкы і желаме най має много спокійных чітателїв, нелем родаків, але і іншых Руснаків!

Мілан Ґай: З нами Бог (рецензія)

Сучасну русиньску літературу на Словакії в переважній мірї творить поезія. Русиньскы авторы собі язык віршів волять і зато, бо русиньска література ся находить в періодї третёго народного возроджіня, про котре є тіпічна орьєнтація на поезію, народну словесность і темы, што выходять з каждоденного жывота. Read more

Нова книжка Мілана Ґая – З нами Бог

Мілан Ґай є русиньскым автором, котрый по змінї сполоченьско-політічных условій по роцї 1989 зачав писати і публіковати в русиньскім языку. Ёго стихы духовной і реліґійной поезії были опублікованы в літературній прилозї Поздравлїня Русинів у русиньскых Народных новинках, Ґрекокатолицькім русиньскім календарю ці в хрістіаньскых часописах Артос і Благовістник. Є автором двох зборників поезій – Молитва Русина (2012) і Моїм родакам (2017).

Найновшый зборник поезії З нами Бог є зложеный із стихів духовной і набоженьской поезії. Автор у стихах передає темы як значіня вызнаня віры к Богу, свідомость, согрїшіня і покаяня ся, смертелность тїла і несмертелность душы і под.

Книжку выдала Академія русиньской културы в СР в роцї 2019.

Ґай, Мілан

Публікації

  • Молитва Русина (2012, АРК СР)
  • Моїм родакам (2016, СРПС)
  • Тихо хочу споминати (2017, СРПС)
  • Krasnobriďskŷj monastŷr՚ (2019)
  • Bukivs՚kŷj monastŷr՚ (2019)
  • З нами Бог (2019, АРК СР)
  • Sukov – moje rodne selo i joho istorija (2020)
  • Škoľska kronika iz roku 1920 (2020)
  • Правдива выповідь (2021, АРК СР)
  • Крестна дорога (2022)
  • Cer´kovna kronika gr. kat. cerkvy u Sukovi (2022)
  • Моніка (2022)
  • Významné osobnosti z obce Sukov (2022)
  • Несповнены слюбы (2024, АРК СР)

Жывотопис

Народив ся в селї Суків (окр. Меджілабірцї) 23. юла 1954. Дома в родинї выростав із штирёма сородинцями. У роднім селї Суків зачав у 1960 роцї ходити до основной школы, де го першый рік учів важеный учітель Федор Кумічак. Далшы штири рочникы го учіла панї учітелька Марія Гірнякова із Красного Броду, котра пришла бывати до села.

     Свої першы стишкы зачав писати уж на основній школї в Меджілабірцях. Была то школа, на котрій ся учів ай україньскый язык, зато ёго першы стишкы были опублікованы в тогдышнїм україноязычнім дїтьскім часописї „Веселка“. Пізнїше ёго стишкы были публікованы ай в україньскім тыжденнику „Нове жыття“. По скончіню основной школы продовжовав в роках 1969 – 1974 навчаня на Середнїм одборнім желїзнічнім учіліщу в Кошіцях до року 1972. У юлу того самого рока наступив до роботы в рушнёвім депі в Пряшові. Жебы здобыти матуру продовжовав іщі два рокы попри заместнаню на тій самій вечернїй школї навчаня аж до року 1974, коли успічно зматуровав. По абсолвованю воєньской службы (1974 – 1976) переступив до новоотвореного рушнёвого депа в Гуменнім, де сі зробив курз на рушнёводїча. У тій професії робив од року 1978 аж до одходу на пензію. Жыє у Меджілабірцях із женов Геленов. Мать двох сынів – Марека і Мілана. Старшый сын Марек є педаґоґом (довгорочным учітелём русиньского языка і методіком про школы з навчалным языком русиньскым і з выучованём русиньского языка), молодшый Мілан продовжує в няньковых слїдах, робить на штрецї як впыравця влаків. По роцї 1989 ся Мілан Ґай вернув к літературній товрчости коли зачінать писати по русиньскы. Дакотры ёго віршы были опублікованы в „Народных новинках“ і їх літературнім додатку „Поздравлїня Русинів“ і в часописї „Русин“. Часть ёго творбы можеме найти в Ґрекокатолицькім календарю а тыж у културно-хрістіаньскім часописї „Артос“, „Ґрекокатолицкім календарю“ і „Благовістнику“. По выданю своёго першого зборника поезії „Молитва Русина“ (Пряшів: Академія русиньской културы в СР, 2012) ся став членом Сполку русиньскых писателїв Словеньска. Далша ёго книжка „Моїм родакам“ (Пряшів: Сполок русиньскых писателїв Словеньска, 2016), была венована, як говорить і сама назва книжкы, родакам і близкым. Была роздїлена на пять частей: Носталґія – Бог з нами – Співаночкы нашы – Балады – і Весело і смутно на валалї жыти. В роцї 2019 му вышли дві публікації научного характеру, „Кrasnobriďskyj monastyr´“ (2019) і „Bukivskŷj monastŷr´“ (2019), котры описують історію знамых русиньскых монастырїв.

Автор: Кветослава Копорова


 

Мілан Ґай: Моїм родакам (укажка)

МОЇМ РОДАКАМ,
Пряшів: СРПС, 2016, с. 98.)

Інформації о авторови: Мілан Ґай

І я єм родаком
із села Сукова,
свої стишкы пишу,
о нїм все, і знова.

Де же сьте одышли,
краяне із села,
де жывота судьба,
вас одтыль одвела?

Read more

1 2 3