Гиряк, Михайло

 (27. 11. 1933 – 20. 03. 2007)

Публікації

  • Співанкы Анны Мацібобовой (1993)
  • Анна Галґашова: Стружніцкыма пішниками (1993)
  • Бібліоґрафія народных співанок і народной поезії Русинів выходного Словеньска (1994)
  • В сімдесятій семій країнї. Карпаторусиньскы приповідкы/In the Seventy-Seventh Kingdom. Carpatho-Rusyn Folktales (2016)

ПгДр. Михайло Гиряк, к. н. ся народив в селї Пыхнї окрес Снина в многочленній родинї. Основну школу выходив в роднім селї, в роцї 1952 скончів Штатну руську ґімназію в Гуменнім. По матурї од року 1952 зачав робити як книговник і учітель руського языка на учіліщу штатных працовных залог при заводї Вігорлат в Снинї. Попри роботї екстерно штудовав на Педаґоґічній факултї Словеньской універзіты у Пряшові. В роцї 1953 зачав штудовати україньскый язык і літературу на Філозофічній факултї Высокой педаґоґічной школы у Пряшові, яку скончів в роцї 1957. Як штуднет праксовав в пряшівскій україньскій редакції часопису Дружно вперед. По воєньскій службі ся вернув робити до редакції і став ся  міморяднї плодным редактором. За два рокы написав коло двасто статей, з котрых дакотры мали фолклорный характер. Заслугов Івана Мациньского М. Гиряк наступив до Словацького выдавательства у Пряшові, де в тім часї робив ай писатель М. Шмайда. Одты одходить Гиряк на Філозофічну факулту УПЙШ у Пряшові – Катедру укрїаньского языка і літературы, де зачінать як одборный асістент. По обгаёбі кандідатьской дізертації (1965) цїлый свій потенціал венує збераню і опису русиньского фолклору выходной Словакії. В особі фолклорісты М. Гиряка мали Русины великого кодователя русиньского фолклору. Дякуючі ёму вышли такы перлы русиньской народной творчости як: „Українські народні казки Східної Словаччини“ (томы 1 – 7, Пряшів: 1965 – 1979). На адресу назвы сам автор конштатує[1]: „Няй така назва русиньскоог чітателя не засмучує. Вшыткы знаме, же в 50-тых – 80-тых роках минулого стороча Русины Словакії з боку штату не мали іншой можности, лем ся презентовати Українцями. Од того ся одводила вшытка їх снага, хоць мужу повісти, же ани дакотры совєтьскы люде не желали собі українство за граніцями Україны. Квазіінтернаціоналізм затискав нелем україньске, але і словацьке, русиньске, чеське і под. А такы квазіінтернаціоналісты были і меджі Русинами. Як совєтьскы, так і нашы квазіінтернаціоналісты выголошовали: „Укрїнські землі воззєднані.“ Така формулація не доволёвала за граніцями Україны пестовати українство, а цалком уже не – русинство. Порозумиме то лїпше, кедь собі припомянеме выпродукованый дакотрыма пряшівскыма ученыма такзваный „політичний русинізм“. Але нащастя, на Словакії ся політічна сітуація змінила і русиньскый фолклор ся справно дефінує як русиньскый. Він такйы быв все і в моїм розуміню.“

Русиньску літературу обогатив М. Гиряк зборником: Співанкы Анна Мацібобовой (Пряшів, 1993), зборником народного розповіданя: Стружніцькыма пішниками авторкы Анны Галґашовой (Пряшів, 1993), І. том Бібліоґрафії народных співанок і народной поезії Русинів выходного Словеньска (Пряшів, 1994), вєдно з А. Зозуляком приправив таксамо на выданя Русиньскый народный календарь (Пряшів, 1995). Ґро ёго творів – то суть главно народны приповідкы. За помочі спонзорьскых дарів была выдана двойязычна (анґліцько-русиньска) публікація  приповідок (жаль, аж по смерти М. Гиряка) з назвов: В сімдесятій семій країнї/In the Seventy-Seventh Kingdom (2016).

В послїднїх роках свого жывота, окрем пережываня за русиньску културу, етноґрафію, фолклор і екзістенцію русинства як такого, М. Гиряк актівно підпоровав взник репрезентатівной інштітуції русиньского языка і културы, пару років учів ай русиньскый фолклор на Пряшівскій універзітї – Інштітутї народностных штудій і чуджіх языків. Самостатный Інштітут русиньского языка і културы на ПУ быв отвореный аж в роцї 2008, чого ся уже Михайло Гиряк не дожыв. Умер 20. марца 2007 у Пряшові, але похованый є у родных Пыхнях, так, як сі то сам желав.

Автор: М. Мальцовска (корекції i доповнїня -кк-)

[1] 100 вызнамных Русинів очами сучасників ІІ. часть. М. Мальцовска і кол. Пряшів: Світовый конґрес Русинів, 2009, с 11.

проф. ПгДр. Марта Ботїкова, к. н.: В сімдесятій семій країнї – Пару думок ід книжцї русиньскых народных приповідок

В сімдесятій семій країнї

(Презентація русиньско-анґліцькой книжкы приповідок фолклорісты Михайла Гиряка: В сімдесятій семій країнї / In the Seventy-Seventh Kingdom, юн 2016 у СНМ – Музей русиньской културы в Пряшові)

В роцї 2016 вышла книжка русиньскых приповідок При єй презентації выступила окрім іншых ай проф. ПгДр. Марта Ботїкова, к. н.(з Катедры етнолоґії і музеолоґії Філозофічной Факулты Універзіты Коменьского в Братїславі). Уводиме пару думок з єй выступу.

„Народны приповідкы Русинів выбраны із богатства їх народной словесности мають красу, поетіку і автентічность, дїють на душу чоловіка, без огляду на вік і род. Народны приповідкы, великы цїнности у фоклорнім богастві, представляють самобытность і споїня меджі розлічныма ґрупами, етніками, културами. Мають великый людьскый розмір…‟

Єдночасно на конець зажелала успішну путь выданых приповідок ку чітателям­ –Русинам, але і предствителям іншых народів світа. Директорка музея О. Ґлосікова, сконштатовала, же презентація книжкы ся може робити розлічным спобом, але мы то зробиме заспіванём піснї На многая і благая лїта, што ся і стало, кедь вшыткы повставали і заспівали тоту співанку, Русинам так близку. По офіціалных выступах мож было презентовану книжку і купити. На концю публікації є „Слово о книжцї‟, де ся, окрем іншого, пише: „… Вітайте у світї карпаторусиньскых народных приповідок! Чітайте їх і няй вам приносять потїшіня.‟ Вірю, же книжка принесе потїшіня про малых і великых чітателїв, і наісто мож повісти, же ся стане і вызначным збогачінём русиньской літературы.

В сімдесятій семій країнї

Пару думок ід книжцї русиньскых народных приповідок

(проф. ПгДр. Марта Ботїкова, к. н.,  Катедра етнолоґії і музеолоґії Філозофічной

Факулты Універзіты Коменьского в Братїславі)

В сімдесятій семій країнї ці кралёвстві?.. Єй „GPS‟ коордінаты нас безпечно заведуть до світа (нелем) дїтинства, де ся пісок лляв а вода сыпала і де добро наісто перемогло зло, і де ся можеме чути безпечны перед вшыткыма пастями навколишнёго світа…

Народны приповідкы мають красу, поетіку і автентічно дїють на душу чоловіка, без огляду на вік і род. Народны приповідкы, великы цїнности у фоклорнім богастві, представляють самобытность і споїня меджі розлічныма ґрупами, етніками, културами. Мають великый людьскый розмір, котрый знать напрямовати ку задуманю ся о правилній дорозї, може не в актуалнім рїшаню, але наісто в довгодобій жывотній перспектіві. Оцїнїня за добро, одплата за зло, вызнам помічників на жывотній пути.., то вшытко суть одказы, котры фолклорну творчость приземлюють у світї великой літературы.

Тоты властности фолклорных текстів собі наісто усвідомлёвали їх зберателї 19. стороча, кедь ся цїлено занимали роботов з нима в рамках народно­еманціпачных процесів тзв. малых народів. Як уводить Г. Глуошкова, про прихылників усвідомленого інтересу о традічну културу, респ. фолклор, про тых патріотів і освіченых людей, значіли зберательскы тексты дві основны функції – давали історічны інформації і моделовали будуче дїятельство (Глуошкова, 2005, с. 19).

Лемже самотны тексты не были лем о великых дїях і цїлях, наісто сповнёвали ай забавну функцію і высловлёвали і успокоёвали естетічны потребы своїх творцїв. Тота „невгасима творча енерґія‟ (Ліба, 1991, с. 101) зістає у текстах в літературній освітї і надале стає ся іншпіратівнов нелем про їх згромаждїня, де ся оцїнює в записах главно автентічность, але і при управі, перероблёваню, перерозповіджіню, адаптації, модіфікації (Ліба, 1991, с. 44).

То є і приклад зборника, котрый на тій стрїчі вітаме до жывота і творцї передають шырокій, мож повісти, світовій публіцї. Світовій і зато, же іде о білінґвалне выданя в русиньскім і анґліцькім языку. Карпаторусиньскый научный центер у США є выдавателём книжкы, котра была красно книжно зроблена і надрукована в Чеській републіцї. За основу книжкы послужыв позбераный і обробленый матеріал фолклорістом і педаґоґом Михалом Гиряком, котрый цїлый жывот писав, робив у выдавательстві, редакції, а главнї, довгый час учів і выховлёвав молоду ґенерацію на Філозофічній факултї в Пряшові (УПЙШ у Кошіцях), де мав інтересны лекції і семінары зо своїх бадань фолклору Русинів на Словакії. Тоты ся, подля едіторів сучасного зборника, в часї тоталітного режіму прикрывали плахтов україньской ідентічности, котра была внучена і проявила ся главно в языку текстів. У нашім выданю їх назад до подобы сучасного русиньского языка управив русиньскый поет і прозаїк Штефан Сухый. Русиньскый текст пригод ся в ёго перерозповідї вернув як бы до жрїдла походжіня.

Славомір Гиряк, сын Михайла Гиряка, має тыж вызначну заслугу на тім, же тот зборник узрїв світло світа. Помагав коордіновати актівности напрямлены к ёго выданю і наісто, же ёго отець бы быв на свого сына гордый. Подобно педаґоґы Інштітуту русиньского языка і културы Пряшівской універзіты в Пряшові – Анна Плїшкова і Кветослава Копорова помогли при выданю як языковы коректоркы.

На концю книжкы є коротке задуманя ся над путованём окремых мотівів, котрых комбінації створюють самобытну подобу каждой єдной приповідкы. І про тот концепт, єднако як з погляду теорії незавіслого взнику єднакых мотівів на розлічных місцях, тыж з погляду жывота мотівів у неперестаннім обрушованю меджі писанов і устнов літературов, можеме конштатовати, же маме до дїла з приповідками, котры мають много сполочных черт із приповідками близкых сусїднїх етнік, значіть і зо словацькыма приповідками. Не є ту простор, а ани в публікації, котру днесь уводиме до жывота, а котра є про шыроку чітательску публіку, не є звыком уводжовати чісла мотівів із меджінародных ці словацькых приповідковых списків і каталоґів. То є предметом глубшого баданя, котре так придасть далшый пілїр фолклорістічно обробленого фолклорного матеріалу. Книжне выданя русиньскых приповідок, выбране з тых, якы в минулости позберав Михал Гиряк, найде собі своє місце при зобраню і каталоґу Ореста Зіліньского, як і при антолоґії фолклору Миколы Мушинкы.

При книзї приповідок, котра нас мать перенести до сімдесят семого кралёвства, треба припомянути, же і многы розповідателї і слухателї рушили до світа… під тиском матеріалного недостатку, одважны носителї той фоклорной културной дїдовизны на переломі 19. і 20. стороча і в далшых роках одходили за роботов і фалатком хлїба в еміґрачных волнах за граніцї своёй отчізны. Процес асімілації їх перемінив, але днесь є час, кедь ся обзерають назад, глядають своє корїня, свій край.

Жаль над стратов краю уж, може, переболїв выспіваный у співанках, зменшыв ся у споминах наступных ґенерацій еміґрантів. О то є цїннїше на тій пуб­лікації, же рахує і выходить на стрїчу і тому новому інте­ресу, новому потенціалному колу чітателїв, котры собі будуть чітати тексты в анґліцькім языку. Вдяка чутливому перекладу Патріції Крафчік, америцько­русиньского літературного науковця і фоклорісты, приповідкы здобывають повноцїнный, но главно повнокровный варіант, котрый решпектує културны одлишности. Выданём приповідок взникла красна книжкова публікація, котру прикрашають штілізованы фаребны і чорно­білы ілустрації академічной малярькы Анны Ґаёвой.

Малярька ся зосередила на фронтішпіцы, в котрых зобразила централный мотів. Тот є колорованый і орнаментално зарамованый. Чорно­білы ілустрації прикрашають закончіня тексту і мають сімболічну (даколи ласкаво­гуморну) подобу, зафіксовану в предметах каждоденного поужываня, днесь уж цїнных елементів народной културы. Книга досягує найвысшу якость книжной продукції і віриме і желаме сі, жебы собі нашла своїх вдячных чітателїв.

Література:

Bednar, L. (transl.): Johnny Little Pea and other Slovak Folktales by Pavol Dobšinský. Bolchazy ­Carducci Publishers, 2001;

Cooper, D.L.: Traditional Slovak Folk Tales, collected by Pavol Dobšinský. M.E.Sharp, 2001;

Hlôšková, H.: Folklór a folklorizmus (K terminológii a koncepciám v aktuálnom diskurze). In: Etnologické rozpravy, 2005, річник XII, ч.1, с. 16­25;

Liba, P.: Literatúra a folklór (Príspevok k literárnemu folklorizmu). Nitra: Pedagogická fakulta, 250 с.

Михайло Гіряк: Лишка і Вовк (укажка)

Де было, там было, было то уж давно, іщі за краля Саса. То было за стародавных часів, іщі тамтот тыждень у середу, кедь іщі звірята говорили.
Была єдна Лишка, што ся блукала по селї, помеджі ґаздівскы землї, і стала на терник. Встряв ї терник до ножкы і пішла до єдного ґазды:
– Выймийте-ле мі тот терничок, выймийте.
Взяв ґазда і выняв. Пришла до другого ґазды:
– Сховайте мі тот терничок, сховайте.
Ґазда взяв, сховав. Та де го сховав, там го сховав, лем до стайнї на облак. Куркы рано злїтали, тай курка го дзёбла. Прийде Лишка на друге рано:
– Дайте мі тот терничок, дайте.
– Та курка го дзёбла.
– Но та дайте мі за терничок курочку.
Рад-не-рад, ґазда мусив дати курку. Іде Лишка з тов курочков, іде, прийде до третёго ґазды.
– Сховайте мі тоту курочку даґде, сховайте.
Ґазда взяв тай сховав курочку меджі куркы на банты.
Курка была чуджа і куркы не были присвоєны, тай ся зачали меджі собов кусати. Кусали тоту курку, кусали, аж курка впала з бант меджі свинї до кучі, тай свинї курку
зожерли. Прийде Лишка на друге рано:
– Дайте вы мі тоту курочку, дайте.
Рад-не-рад, ґазда дав намісто куркы паця. Лишка паця взяла і іде до четвертого ґазды.
– Ойте-ле мі тото пацятко даґде сховайте. І ґазда дав го меджі пацята до кучі. Паця было чудже, ку пацятам тамтым не было привыкнуте, тай ся зачали кусати і – кучу розвалили. Паця вышло на стайню, пішло помеджі худобу тай кінь го копнув і – забив паця. Та што теперь буде? Прийде Лишка на друге рано:
– Дайте мі тото пацятко, дайте.

Wolf, Red, Fox, Animal, Wild, Forest, Nature, Dog
– Гм, таке дїло ся стало. Паця было чудже, пацята ся кусали і я го дала до стайнї, – гварить ґаздыня. – Кучу пацята розвалили, тай паця по стайни ходило а кінь копнув і – забив го.
– Но, та дайте мі за пацятко коня.
Взяла собі Лишка коня і веде го долов селом. Веде, веде, веде, а насеред села была корчма. А коло корчмы стояли санкы. Тай Лишка собі запрягла до санок коня і йде. Везе ся, везе, але пониже села біжыть Вовк. Пришов к Лишцї і гварить:
– Сестрічко-Лишочко, дай мі холем єдну лабку выложыти на тоты санкы. Я бы ся тыж хотїв повезти.
– А-а-а, братрчіку-Вовчіку, ты бы-сь мі їх поламав.
– А кедь поламлю, та ісправлю.
– Та уж лем там даґде вылож.
Ідуть, ідуть, ідуть, тай зась Вовк гварить.
– Лишочко-сестрічко, дай мі іщі єдну лабку выложыти на санкы.
– Ой, братчіку-Вовчіку, та то бы-сь мі поламав саночкы.
– Кедь поламлю, та ай справлю.
– Но та лем там уж дакус вылож.
Ідуть, ідуть, ідуть…
– А-а-а, сестрічко-Лишочко, дай мі іщі єдну задню лабку выложыти на санкы.
– Е, братчіку-Вовчіку, паламав бы ты, поламав…
– Е, кедь поламлю, та ай спралвю.
– Та лем там даґде вылож уж.
Ідуть далше і зась Вовк просить:
– Лишочко-сестрічко, дай мі іщі єдну лабку выложыти,
дай на санкы, дай.
– Е, братику-Вовчіку, ты бы-сь мі їх поламав дочіста.
– Кедь поламлю, та ай поправлю.
– Но та лем там даґде вылож.
І уж ся везуть обидвоє. А іщі ся му хвіст волїк, тай гварить:
– Сестрічко-Лишочко, дай мі іщі хвіст выложыти. Посмоть, як ся мі по болотї волочіть.
– А-а-а, братчіку-Вовчіку, а не поламлють ся мі саночкы?
– А, та кедь поламлю, поправлю.
– Та уж лем там даґде вылож.
Уж Вовк собі сів ку Лишцї, і ся везуть. Ідуть, ідуть, ідуть,
а санкы тріск, тріск. А Лишка гварить:
– Што то, Вовче?
– Та то орїх єм розкусив. Ідуть далше, ідуть, зась санкы – тріск, тріск, тріск.
– Што то, Вовче?
– Ой, та другый орїх єм розкусив.
– Та дай-ле мі єден.
– То быв послїднїй.
Ей, та ту тріск, там тріск і санкы ся поламали.
Ту Лишка Вовкови гварить:
– Знаш што, Вовче? Ідь ты до лїса а кріч так: „Крива ось, напросто ся теш!“
Вовк пішов до лїса, тай крічіть:
– Проста ось, накриво ся теш!
Вытесала ся – принїс. Справляють – недобра. Та гварить му зась:
– Ідь ты, Вовче, до лїса, а так кріч: „Крива ось, напросто ся теш!“
Вовк пішов до лїса, тай крічіть:
– Проста ось, накриво ся теш!
Вытесала ся ось – принїс. Справляють – недобра.
– Знаш ты што, Вовче? Ты побудь ту коло коня, а я піду до лїса.
Вовк зістав коло коня, а Лишка пішла до лїса і крічіть:
– Крива ось, напросто ся теш!
Вытесала ся ось, вытесала. А закля Лишка пішла крічати, Вовк взяв коня, здер го а до скоры напхав соломы і коликами попідперав. Не стиг коня зожерти, бо Лишку уж было видно з лїса приходити, та го затяг до яругы.
Лишка прибігла, посправляли санкы і крічіть на коня:
– Бё!

Alert, Fox, Resting, Staring, Wildlife, Wolf
Не йде. Втяла коня – упав. Ходить она коло коня, ходить, а Вовк за тот час іщі веце выголоднїв. Тай ідуть напішо. Місячок світить, а Вовк быв уж барз голоден, тай Лишцї гварить:
– Ёй, Лишочко-сестрічко, якый я голоден!
А Лишка нашла студенку, до котрой місяць світив, і Вовкови повідать:
– Знаш ты што, Вовче? Кедь ты такый голоден, та похлепч тоту воду а на сподї є грудка сыра, та ї зъїш.
Вовк зачав хлептати воду а Лишка за тот час нашла шпунт, тай му ним заткала зад. Вовк выхлептав вшытку воду – сыра ниґде. Але Лишка – сыта, бо скору з коня зъїла. Пішли они на друге село, а там свадьба. Музиканты грають, парібци співають. Тай Лишка повідать:
– Знаш ты што, Вовче? Подьме мы на свадьбу.
– Та подьме.
– Та ты ідь до хыжы, сховай са під стіл, а як упаде кість даяка і даякый фалат хлїба, та зъїш. А я піду до коморы.
Тай Лишка пішла до коморы, а Вовк пішов до хыжы. В коморї вшеліячіна была. Лишка ся напила палїнкы, потім ся наїла мняса і колачків вшеліякой сорты. А Вовк під столом чекать і ніч там не было. Сидить, тай собі думать:
„Што теперь робити?“ І выйде спід стола. Але парібци там танцёвали і котрыйська копнув до нёго. Шпунт із вовка выскочів – вода ся вылляла. Ледва Вовк на двір вышов, а Лишка уж там.
– Та як, Вовче?
– А-а-а, знаш як? Ніч єм не зожер, і міцно єм голоден.
Як єм ішов назад, парібци танцёвали і копнув до ня єден, а шпунт з ня выскочів, вода ся з ня вылляла. Уж єм не годен дале іти, бо такый єм голоден, як пес.
Тай ідуть дале. Місячок світить. Смотрять они, а коло церькви пасуть ся конї. Тай гварить Лишка:
– Знаш ты што, Вовче? Подьме, єдного коня забєме та го зъїме.
Пришли ку конёви і думають, як го забити:
– Та знаш ты, Вовче, што? Я твій хвіст привяжу ку кобылиному хвостови, а я ї поїмам за нїдзґрї і забєме мы кобылу.
Лишка привязала до кобылиного хвоста Вовків хвіст, а она кобылу поїмала за нїдзґрї. Ту кобыла ся сполошала, страшно зачала скакати. Лишку одшмарила і зачала втїкати, а з Вовком раз по кобылї, раз по земли, бо хвіст быв привязаный барз добрї, та не годен быв ся спустити.
Ледва ся Вовк одвязав од хвоста. Лишка крічіть:
– Гамуй, Боре! Гамуй, Боре!
– Як же я мам гамовати, кедь ся землї не мож дотыкати?
– Я уж дале іти не годен, бо я уж барз голоден і слабый, і збитый.
– Та знаш ты што, Вовче? Кедь єсь такый голоден, та подьме до Сафатовой долины, а я мам там лищата, та ті єдно дам, та го зъїш.
– Но та добрї.
А Лишка собі сїла на Вовка і він ї несе. Як уж были близко Лищиной норы, Лишка з Вовка скочіла і шуп до норы.
А він ї хоп за лабку. Ту Лишка скрічала:
– Хвала богу, же за корїнь, а не за ногу, хвала богу, за корїнь, не за ногу!
А Вовк подумав, же справды за корїнь, не за ногу тримать, тай лабу ї пустив. А Лишка пішла до норы і доднесь
світом шпекулує.

Михайло Гиряк (ед.): „В сїмдесятій семій країнї“– Карпаторусиньскы приповідкы / „Іn the Seventy Seventh Kingdom“ – Carpatho-Rusyn Folktales, New York: Carpatho-Rusyn Reseаrсh Center, с. 2 –12.

проф. ПгДр. Марта Ботїкова, к. н.: В сімдесятій семій країнї – Пару думок ід книжцї русиньскых народных приповідок

В сімдесятій семій країнї

(Презентація русиньско-анґліцькой книгы приповідок фолклорісты Михайла Гиряка: В сімдесятій семій країнї / In the Seventy-Seventh Kingdom, юн 2016 у СНМ – Музей русиньской културы в Пряшові)

В роцї 2016 вышла книжка русиньскых приповідок При єй презентації выступила окрім іншых ай проф. ПгДр. Марта Ботїкова, к. н.(Катедры етнолоґії і музеолоґії Філозофічной Факулты Універзіты Коменьского в Братїславі). Уводиме пару думок з єй выступу.

„Народны приповідкы Русинів выбраны із богатства їх народной словесности мають красу, поетіку і автентічность, дїють на душу чоловіка, без огляду на вік і род. Народны приповідкы, великы цїнности у фоклорнім богастві, представляють самобытность і споїня меджі різныма ґрупами, етніками, културами. Мають великый людьскый розмір…‟

Єдночасно на конець зажелала успішну путь выданых приповідок ку чітателям­Русинам, але і предствителями іншых народів світа. Директорка музею О. Ґлосікова, сконштатовала, же презентація книжкы ся може робити розлічным спобом, але мы то зробиме заспіванём піснї На многая і благая лїта, што ся і стало, кедь вшыткы повставали і заспівали тоту співанку, Русинам так близку. По офіціалных выступах мож было презентовану книжку і купити. На кінцю публікації є „Слово о книжцї‟, де ся, окрем іншого, пише: „… Вітайте у світї карпаторусиньскых народных приповідок! Чітайте їх і няй вам приносять потїшіня.‟ Вірю, же книжка принесе потїшіня про малых і великых чітателїв, і наісто мож повісти, же ся стане і вызначным збогачінём русиньской літературы.

Read more