Марія Ґірова-Васькова: О нас, Русинах (укажка)

О нас, Русинах

Ці є така рука,
Ці є в світї сила,
Абы на колїна
Русина зложыла?

Не є і не буде
Покы лем світ буде,
Одправіку Русин
Жыв ту, й жыти буде!

Чудуй ся лем, світе,
Як ся прослявляє,
Співанку і слово
Світом розсїває.

Як соловей в лїсї
Щебоче, черькоче,
Своє родне гнїздо
Знищіти не хоче.

Хоць дїточкы ёго
Порозлїтали ся,
До гнїздонька свого
З ласков вертають ся.

Не хотять забыти
На своє родненьке:
Сово і обычай
Сердцю так близенькы.

На мамину руку,
Няньковы приказы,
На лїс зелененькый,
На прекрасны лазы.

На хлїбець предобрый
Паску святу, білу,
Во Великдень про нас
Дорогу і мілу.

Тїшме ся, співайме
Так, як сердце каже,
Своє родне, близке,
Взяти сі не дайме.

Няй сонїчко світить
Вшыткым нам єднако,
няй ненависть щезне
За море, далеко.

Вірны русиньскому
(Ку юбілею кодіфікації
русиньского языка.)

Русины, Русинкы,
Краяне, родаци,
Вірю, же не вшыткы
Сьте уже Словаци.

Днесь, кедь язык родный
З честёв величаме
І на своїх предків
З ласков споминаме.

Хочу высловити
Лем єдно желаня.
Вірны русиньскому
Будьте до сконаня!

Храньме наше слово,
храньме і співанку,
Традіції предків
Вплїтайме до вінку.

Перестаньме ся уж
За своє ганьбити.
Перестаньме з себе
Чудаків робити!

Бо каждый розумный
Чоловік на світї
Родне своє хранить,
Не дасть му згынути.

Ославляйме язык,
Материн, родненькый,
Ославляйме корїнь
Свій гордый, русиньскый!

Русинами будьме

Што може быти мілше,
Што може быти красше,
Кедь видиш книжкы, новинкы –
А в них слово родне.

Красне, слово русиньске,
Азбуков писане,
Од своїх родных предків
З ласков передане.

Храньме, не скалїчме,
Знищіти не дайме
Тото, што нам близке,
В сердцю утримайте.

Няй дїточкы нашы
Азбуцї розумлять,
Няй в своїх букварях
Русиньске находять.

Співанку веселу,
Байку, приповідку,
Стишок сердцю мілый
Ці розповідь мудру.

У выданях нашых
Лем мудрость ноходьме,
Сердцём, душов, тїлом
Русинами будьме!

О роднім краю

Краю родный, мілый,
Што з тебе зістало?
Лем лїс, деревина,
Та смутна спомина.

Де хыжа стояла,
Де росла і грушка,
Там земля зістала
Знищена і пуста.

Конарями вітор
Колыше, трепоче,
Ярочками смутно
Водічка гуркоче.

Як кебы хотїла
Слово прогварити,
Же на край свій родный
Не треба забыти.

На матїрь, на няня,
На вшытко родненьке,
Спів і слово наше
Сердцю так близеньке.

Пишме і співайме,
Радость роздавайме,
На наше русиньске
З ласков памятайме!

Бо лем хто у сердцї
На чутя худобный,
Забыти докаже
На кутик свій родный…

(Марія Ґірова-Васькова: Родне гнїздо, Пряшів:
Русин і Народны новинкы, 2008.)

Недїльна приповідка: Домініка Новотна

Веселы приповiдкы

Была єдна Алжбетка…

В єднiм невеликiм, но зато барс шумнiм мiстечку, в сiмштоковiй бытовцї  бывать Алжбетка.  Є  то маленьке дївчатко с волосами як сонце, очами як небо i воргами як малины. На носї i лiчках єй солнечко намалёвало маленькы пiгы. Найвецей любить носити червены шаточкы з бiлыма кульками, котры єй ушыла мамка. На верх головкы сi чеше цопик, на котрый запинать велику синю машлю iз бiлов брошнёв в сердинї. Алжбетка є барз добра, мудра i мiла. Свою мамку i няня послухать на слово.  Має много камаратiв, но  найлїпшым  є i так Петрiк.

Минулого року Алжбетка зачала ходити до школы. Любить чiтати букварь, спiвати, раховати i тыж через преставкы бiсїдовати з Петриком, котрый з нёв сидить в єднiй лавцї. Ходять сполу i до школы, бо бывавуть в тiй самiй бытовцї. А як напишуть домашнї заданя, iдуть ся бавити на двiр на слїпу бабу, скрывачкы, креслять крейдов по ходниках, глядають штирилисткы або iдуть на грiско.

Но через вакації Алжбетку дома не глядайте. Зато, же iз вшыткого найвеце любить ходити до села ку своїй бабцї i дїдкови. Чує ся там барз добрї. В бытовцї має лем акварiовы рыбкы, но на дворї у бабы i дїда є сiм курок, єден когут, двi пацятка i єден коцур. Рано не мусить скоро ставати, бабка єй все спече банiчата з файным домашнїм джемом, котры запивать теплым молоком козы Лiзы. А щі не смiєме забыти на найважнїйшого члена звiрячiй родины на дворї – псика Хвостика. Алжбетка го дуже любить. Всягды за нёв ходить, вартує ю.

Днесь Алжбетка дiстала своє перше світоцтво. Само собов, были на нїм самы єднiчкы. За одмiну єй родiча доволили остати на селї цїлы вакації.  Вна ся так зрадовала, же за пять мiнут была збалена i уже чекала пiд дверями на дакого, хто бы єй одпровадить на заставку. I так ю мамка взяла за руку i подули різкым кроком, жебы стигли автобус. «А слухай бабку i дїда! А сама никады не ходь!», старостливо крiчала до автобусу мама i попросила пана шофера, жебы повiв Алжбетцї, коли має выступити. Цїлов путёв в автобусї Алжбетка стояла впередї при шоферови i співала му:

 

«Ай кедь я маленька дробна,
Ай так я газдыня добра,
Кедь курка яїчко знесла,
Я го до хыжы понесла…»

 

«То ня навчiла моя баба!», повiла Алжбетка i продовжовала другов спiванков.

 

«Дала менї мати корову,
Тай на мою бiлу голову.
Корову бы пасти, доїти,

Загнала корову до гаю,
сама ся вернула до дому.»

 

Вшыткым людём в автобусi было весело. Алжбетку уже добрї знали. За недовго выступила. Ани єй пан шофер не мусив нiч гварити. Тот край добрї знала. В селї на заставцї ю уже чекав дїдо. Шумнї ся поздравила шоферови i iз сходикiв автобуса скочiла дїдови рiвно до ёго великых рук i дуже го пообнимала. Дїдо придвигнув руку на знак поздраву панови шоферови i перешли на другу сторону пути.
– А цї не єсь голодна Алжбетко?», – спросив ся дїдо.
– Не єм дїдку, не єм.
– Бабка спекла баничата.
– Ой дїдку, асi єм маленько голодна.»
Дїдо ся наголос розосмiяв. Добрї знав, як Алжбетка любить бабины банiчата. Хопив єй за руку i пiшли по дорiжцї. Як приходили до двора, бабка єй махала з ґанку а як Хвостик увiдїв Алжбетку, такой ся ку нїй розбiг. Брехав, скакав, так ся дуже радовав а махав  своїм хвостиком, же му цїла гудзиця бiгала з лїва до права. Може i зато дiстав мено «Хвостик». Алжбетка погладила Хвостика, пошкребтала го поза вуха i побiгла поцїловати бабку. Як вошла до хыжкы, такой єй до носа вдарла надгерна пахота свiжых банiчат. А вакації можуть зачати!