Шкурла, Миколай

Профіл автора

Публікації

Odsúdení do raja: Neuveriteľné príbehy na ceste za šťastím (2004)

Публіцістічна робота:

Соціалістична Батьківшина (1958), Будівник комунізму (1962-63), Радянська Волинь (1962-63), Молодь України (1963), Огонек (1964), Нове життя (1964-75), Тон (1968-72), Дружно вперед (1964-68), Піонерська газета (1967), Podduklianske noviny (1968-74), Dukla (1974-2001), Východoslovenské noviny (1986-95), Kontakty Tesla (1984), Smena (1985), Roľnícke noviny (1988), Slovenka (1988), Naše slovo (1985), Týždenník aktualít (1983-87), Pravda (1982-84), Priateľ ZSSR (1981-84), Svet socializmu (1976-85), Život (1984-86), Вільна Україна (1967), Rudé právo (1986-87), Slovenský rozhlas – redaktor (1964-68), Slovenský rozhlas – národnostné etnické vysielanie (1980-84), Ukrajinský rozhlas (1981), Televízia Praha (1985), Lúč (1990-95), Народны новинкы (1992), ІнфоРусин (2001), Русский ВЕСТНИК (2006), Русиньскых народный календарь (2002), Plus 7 dní (2003), Úsvit (2003).

Жывотопис

Миколай Шкурла ся народив 5.1.1938 в селї Ладомирова, окрес Свідник. Кідь мав вісем років, быв другаком на закладній школї і ёго родичі увірили, же ix чекать дашто красне в далекім ЗССР. Занедвого сідїв в накладнім ваґонї і смеровав до цїля з назвов Сенкевічовка.

Русины на Словеньску ся стали жертвов великого кламства, увірили, же ім буде на Українї лїпше. Русины увірили пропаґандї о райскім жывотї в ЗССР, на Україну тогды пішло веце як 100-тісяч Русинів-Лемків, к Балтіцькому мору веце як 250-тісяч людей. Року 1947 ся року 1947 ся по штатній аґітації стяговали на Україну Русины з окресів Пряшів, Стара Любовня, Бардїёв, Свідник, Стропков, Гуменне, Меджілабірцї, Снина, Спішска Нова Вес, Левоча – а і родина Шкурловых. Лакала іх ровна, уродна земля Україны, но не знали, яка буде реаліта.

На станїцї в Сенкевічовкі чекали довгы два тыжднї в доджі і в зиме. Чім дале до Україны їх віз влак, тым веце были депрімованы з того, што видїли: выпалене і зничены села і міста, розбіты мосты, дорогы…

В цїлї їх не чекало ніч лїпше, але было треба собі звыкнути на тяжкый жывот. За хлїбом было трба іти пішо або стопом на корбі авта выше 30 кілометрів до міста, де было треба на нёго чекати десять аж дванадцять годин. Школарї вставали за тмы і в двадцятьступнёвых морозох ходили до школы пішо і пять кілометрів.

Молоды і слободны хлопцї ся не могли змірити із тыма планыма подмінками. Нашли ся одважны, котры хотїли нелеґално перейти через гранїцї – векшынов ся то не подарило, лапили їх совєтьскы гранiчары і скінчіли в ґулаґох.

В другій половинї 50-тых років минулого стороча зміцнила актівіта за навертаня одстягованых до Чехословакії. Не было то легке, было треба выписати многы документы, писати жадости… і наконець одход до ЧСР было можне замітнути без причіны. О пару місяців родинї Шкурловых додали і третє одмітнутя, поміг їм аж окресный прокуратор в містї Торчин. Написали ліст прямо Нікітові Хрущовови до Москвы і так аж по пару місяцох могли родиче і брат Янко одыйти до Чехословакії.

Миколай Шкурла, будучій русиньскый дїятель і писатель, выходив закладну і середню школу, нескорче скінчів загально-освітну школу на Українї. По повинній воєньскій службі быв рядителём окресного Дому културы на Волинї. Грав в театралных суборох, учінковав в концертных выступлїнях і писав до тлачі і до розгласу. Вєдно з братом Мішком зістали во Волиньску і могли одийти аж о вісем місяців нескорше по родiчoх. На Словеньско дошли аж 6. септембра 1963. О пару десяток років нескорше Миколай Шкурла описав скушености і жывот одстягованых в книжцї Odsúdení do raja (Svidník, 2004). Окрім того быв Миколай Шкурла журналістом, писав і рихтовав справы, чланкы, інтервю, фейтоны, черты, новелы і різны репортажы, коментарї або задуманя. Автор довгорічно посилав свої тексты до різных новінок і часописів, в 60-тых роках быв редактором Словеньского розгласу і нескорше были ёго тексты публікованы тыж в Народных новинках, Інфо Русинї ці в Русиньскім народнім календарю.

Оцінїня