Značka: Укажка з творчости

Укажка з книжкы Штефана Смолея: Не ганьб ся, Русине!

Leave a comment

Не забудь!

Жывот чоловіка красный,
Но мать велё подоб,
Про ёго красу і добро
І ты сам дашто зроб.
Не чекай, же вшытко другы
Тобі мають дати,
Найдорогше уж ті дали
Твій отець і мати.
Істо ті дали, што могли
До жывота твого,
Добро, ласку, здравы рукы –
Значіть то так много.
Родічовске погладжіня
Руков велё стоїть,
О то веце, кедь є тогды,
Як тя дашто болить.

Не забывай, кадыль підеш
Ты своїм жывотом,
Ці їх стрїтиш, ці обыйдеш,
Зохабиш під плотом?
Жывот чоловіка красный,
Знай го пережыти,
Не дай ся звести з дорогы,
Котров бы-сь мав іти.
Треба тобі памятати,
Не треба забыти,
Без кого бы-сь на тім світї
Не жыв, не міг быти.
Раз ся застав в своїм згонї,
Постій, і подумай,
Ці єсь зробив вшытко,
што-сь мав,
Не забудь, не єсь сам!

Нескоро уж буде тобі
Слызы проливати,
Як не буде тых, кому-сь мав
За жывот честь дати.

Споминаня на домовину

Там, де в прекрасній долинї,
Там, за плотом, на рівнинї
Квіткы в траві росли
Потїхов мі были.
Де ня сонце скоро рано
Із спаня будило,
На постели із теплыма
Лучами гладило.
Де ня часто моя мамка
Руками гласкала,
Як малого на свою грудь
К собі притуляла.
Там зістала родна хыжа,
Моє родне село,
Де мі у моїм жывотї
Было все весело.

Часто чую в своїх думках
Спів пташків на полї,
Як мене за домовинов
Моє сердце коле.
Хоць уж і моє волося
Стрібром переткане,
Моє сердце споминати
Уж не перестане.

(Смолей, Штефан: Не ганьб ся, Русине!, 2005. Пряшів: Русин і Народны новинкы, ISBN 978-80-88769-58-2.)

Укажка з творчости Гелены Ґіцовой-Міцовчіновой: Поклад русиньской матери

Leave a comment

Од маленька в сердцї
якусь тайность ношу,
што од Всевышнёго
у молитві прошу.

Няй учує нянько
і ласкава мати,
помож, Боже,
род русиньскый
словом прославляти.

Помож дїтём по своёму
все ся помолити
а у церьви родным словом
Бога все хвалити.

***

Не раз перед спанём
просять ся дїточкы:
Ці ся нам все
рано, вечур
помолити
прязно треба,
ці може
не треба?

Але на їх вопрос
одповіла бабка:
Молитва –
не доджу
капка,
што із неба,
з синёй
хмаркы
на земліцю
часом капкать.

Із молитвов
про каждого
выпрошена
по смерти
дражочка
до неба.
Зато ся нам
рано, вечур
Отче наш,
Богородіце
помолити
треба.

***

Хочу із молитвов
новый день почати
а з Божов мілостёв
по світї крачати.

Заклічу на поміч
все і ангелика,
усердна молитва
поміч превелика.

Што із Духом Святым
прилетить під стрїху,
бо у слові Божім
глядам все потїху.

***
Выслухай все, Боже,
просьбу материну,
хрань до конця світа
русиньску родину.
Од людей Отче наш,
ту молитву мілу,
няй в храмі співають
Господи помілуй.

***

Хотїла бы-м попросити
днесь Божого Сына,
бы поблагословив
родину Русина.

Ненадарьмо
Тобі, Отче,
наймілїшый гварю,
няй ся шырять
в цїлім світї
материньскы
златы слова,
што світять
в букварю.

(Гелена Ґіцова-Міцовчінова: Поклад русиньской матери, Пряшів: АРК в СР, с. 47– 49)

Укажка з книжкы Марії Ґіровой-Васьковой – Родне слово

Leave a comment

Найдорогша мати

Щастливы то дїти,
Щто щі мають матїрь,
Докы їх пригартать
І з ласков помагать.

Як її не буде –
Холодно нам буде,
У нашій хыжчінї,
В кажденькій кутинї.

Наша планета
Говорять, же Земля
Єдина планета,
Єдина з розквітом
Людьского жывота.

Але якого же?
Посудьте то самы,
Тадь чоловік страдать,
Што лем буде з нами?

Пекла ся допущать,
Траґедії брыдкой,
Ніщіть, рве, розбивать,
З глинов рівнать вшытко.

Зброю на ся вытяг
Не є ту радости,
Брат брата мордує
Без людьской мілости.

Народы не знають,
Де ся дїти мають,
З своїх родных обысть
В страху утїкають.

Кутик бы хотїли
На тій Земли найти,
Кутик, де бы могли
Благый жывот мати.

В спокою і в мірї,
В ласцї і радости,
Такый кутик найти
Де повно вольности.

Што ся поробило
На прекрасній земли?
Де людьскый розум є?
Хто приводить к смерти?

Плането єдина,
Земелько прекрасна,
Світить іщі людём
Ясна звізда щастя?

Люденькове мілы,
Треба ся збудити,
Розум до рук взяти
І зло не чінити.

Земля моя й твоя
Няй красны сны пряде,
Бо раз може прийти,
Же ся нам розпаде.

(Марія Ґірова-Васькова: Родне слово, 2008. Пряшів: Русин і Народны новинкы,
ISBN 97880-887769-87-3)

 

Укажка з книжкы Штефана Смолея: Не ганьб ся, Русине!

Leave a comment

Просьба за бідны дїточкы

Боже, за бідны дїточкы
Спинам к тобі рукы,
Щі невинны, няй не терплять
Превеликы мукы.
Няй не вмерають з голоду,
І няй не хворїють,
Кедь ся народили на світ,
Няй з радости жыють.
Хрань їх од вшыткого злого,
Они щі не жыли,
Проти ничіїм законам
Ся не провинили.

Свій жывот щі лем зачали,
Уж мусять вмерати.
Дай і їм радость з жывота
На земли спознати.
Чоловіка сердце болить
Із жалю над нима,
Вымінив бы і свій жывот,
За їх жывот з нима.
Хоронь дїти в цїлім світї
Од болю, терплїня,
Няй ся дожыють старобы,
І Твого спасїня.

Боже, за дїточкы в світї
Спинам к тобі рукы,
Щі невинны, няй не терплять
Превеликы мукы.

Дякую ті, мамко

Дакую ті, мамко,
За вшытко, як мамі,
За нелегкый жывот
Прожытый із нами.
Дякую за любов,
За ласкавы слова,
Же-сь про нас як мати
Все была готова.
Малых і великых
К собі притулити,
Руков погласкати,
Словом потїшыти.

Як сьме росли, дома
Сонце все не грїло,
Бо і в нашій хыжі
Вшеліяк ся жыло.
В радости і в бідї
Ты нам говорила –
Жыйте так, жебы-м ся
За вас не ганьбила.

Про жывот многому
Єсь нас научіла.
Дякую ті, мамо,
Же єсь про нас жыла.

Сміяла-сь ся на нас,
А в сердцї-сь плакала,
Як єсь нас із дому
В жывот спроваджала.

Хоць уж тебе не є
Довго меджі нами,
В думках я тя віджу
Все перед дверами.
Кілько раз приходжу
До нашого двору,
Віджу тя стояти
На дверях до дому.

Дакую ті, мамко,
За вшытко, як мамі,
Ты зістанеш жыти
Вічно меджі нами.

(Смолей, Штефан: Не ганьб ся, Русине!, 2005. Пряшів: Русин і Народны новинкы,
ISBN 978-80-88769-58-2.)

Укажка з книжкы Юрка Харитуна: Мої жалї

Leave a comment

Цїлый світ
крутить ся зо мнов,
вішу як павук на павучінї,
як пергач під турнёв.
Няй крутить ся світ,
поскручам ся і я,
як з ябком їжак.
Залїзу до хыжчіны,
а ты Олено,
як веретено,
затанцюй менї.
Выберь мі із раны
склянчіну,
поскладам своїх днїв
мозаіку,
як дрыва під хыжу
до ракашів.

ххх
Коли співанка
пробудить ня із снів,
забуду на жалї,
забуду на гнїв,
што выливать ся,
як кыпяток за сару
і вже не хочу
сміхом вмерати
із свого жытя,
яке барз люблю.

ххх
На вірш до рядків
выберай слова,
як насїня на сїяня.
Дакотры слова
ненавіджу од душы,
найгіршы такы,
што про жалї пишу.
Потім менї
д о в г о
смутно.

(Юрко Харитун: Мої жалї, 2010. Пряшів: Русин і Народны новинкы,
ІSBN 978-80-8944104-4)

Укажка з книжкы Юрка Харитуна: Мої жалї

Leave a comment

Рїка має своє корыто,
іскеркы огень,
день має тїнь,
і ніч має темно.
А што маю я
вам не повім.
Із шпар думок
їх нихто не выгребе.
Завтра знесу з пода
стару куделю,
бо клоча на нїй посивіє,
ниткы на думкы спряду,
поскручам до клубяти,
бо сердце мі бє,
як на кроснах бердо.
Розповім вам,
Розповім,
лем ся напю воды
спід Бескіда.

ххх

Дайме волю слову,
няй тече як розпещена рїка.
Няй рїже як ніж
і бурять як буря.
Гладить.
ласкоче,
потїшить сердця.
Лем няй не западе
порохом у книжцї.

ххх

Коли колотять ся
в моїй душі
ненависть і злість,
не є лїпшых лїків,
як через зубы
процїдити
пару віршів.

(Юрко Харитун: Мої жалї, 2010. Пряшів: Русин і Народны новинкы,
ІSBN 978-80-8944104-4)

Укажка з книжкы Марії Ґіровой-Васьковой – Родне слово

Leave a comment

Послїднїй одказ
Плаче дївка в гаю,
Горенько нарїкать,
Свої довгы косы
Над водов розплїтать.

Не хоче уж дале
На тім світї жыти,
Кедь мілый одышов
До войны служыти.

Никого не має,
Сама ту зістала,
Їх велику ласку
Война розорвала.

Так вірила, бідна,
Же щастлива буде,
Же з мілым довєдна
Жывот перебуде.

Як двоє голубків
Міцно ся любили,
До конця жывота
Ласку сі слюбили.

Але кедь по роках
Ку мілій вертав ся,
До неприятельскых рук
В чуджінї дістав ся.

Загынув далеко
В пустыни, вертепах,
Своїй мілій не встиг
Зохабити одказ:

„Любив єм тя міцно,
Як Бог приказує,
Няй далшым жывотом
Щастливо путуєш.‟

Чеканя на телефон
Боже, як недобрї
Кедь телефон нїмый,
Кедь ся в нїм не озве
Хтось дорогый, мілый.

Лем слово ся хоче
Частїше учути,
Абы сердце могло
Легше в грудёх бити.

(Марія Ґірова-Васькова: Родне слово, 2008. Пряшів: Русин і Народны новинкы,
ISBN 97880-887769-87-3)

Літературный конкурз Марії Мальцовской 2021: Людміла Шандалова (1. місто)

Leave a comment

За селом

На стежцї за селом

ступляїв невелё

вписаных глубоко

 

Зима є при моци

задувать до ночі

звивать снїг порохом

 

Там в пустім полї

до чіжем болїсть

занесло колячу

 

Тягоба долї

під небом голым

свистить, aж до плачу

 

Чоловік старый

думать на жалї

на вшытко споминать

 

Із тяжков зайдов

дійде раз з каждов

клякне на колїна

 

Што было сїяно

давно ці недавно

треба буде жати

 

В каплічцї белавій

у престолній славі

чекать тихо мати

 

Молитва за душы

 

Воск мачать слызами

дві свічкы в стоянї

не єсть уж наймілшых

не прийду ку мамі

 

Не прийду к нянькови

квітём гроб прикрыю

нa небо сполїгам

на мілость Божію

 

Молитву за душы

чісту як лелію

за покой блаженый

в тихости увию

 

Під білым чепцём

 

Уж є під білым чепцём

довго ся парадила

оплїча наберала

найкрасшы сукнї

з лады тягала

 

Варкочі вязала

фаребныма машлями

златыма нитками

болерко шыла

облїкала

 

Зелену лїпилa

на чело гудакім

каждый ю хотїв

крутити без кінця

в танцю рядовім

 

Наконець выстала

приступили свашкы –

зачепили осїнь

 

(Укажка з творчости Людмілы Шандаловой, Літературный конкурз Марії Мальцовской 2021)

Елена Хомова-Грінёва 2021: Літературный конкурз Марії Мальцовской, 3. місто

Leave a comment

Моє село

 

В долинї лежыть

село родне моє,

глубоко в душі

одложене,

скрыте,

до сердця мого

врыте.

Ты в моїй мысли

не престаєш жыти,

там в нїй останеш

навікы.

Погласкам

ангельскы тебе,

мій краю,

пообнимам,

поцїлую,

благодать подарую!

До копкы дам

хыжкы,

людей і поля,

каждый кут,

околіцю

свого уяцького села.

 

 

Як в клітцї

 

Як в клітцї

сиджу дома

нераз роздумую

о жывотї,

о тяжкій долї,

о самотї,

о роботї,

о любви молодых лїт.

Порушам клямков,

ці заперты дверї.

На два раз

замкну їх

колодков в старобі,

нияк не пущу

смертку ку собі.

Хочу пожыти

на тім світї

іщі даякы рокы.

 

 

Мати – дружка моя каждоденна

 

Як не любити,

як не гладити,

як не цїловати

біленьке тїло

як снїжок.

Тїшыти ся

ёго красов

на пути стрїчати го

каждоденно.

Мати – то дружка

на цїле жытя,

то охорона,

то жертва,

то розвага.

То мати

своїх дїтей.

Літературный конкурз Марії Мальцовской 2021: Юрко Харитун

Leave a comment

ПАМЯТАШ?

Памяташ

На землю упало мале орля

Ты в шапцї вынїс ёго

назад до гнїзда

Памяташ

Ты розбив колїно

Ты не плакав, не болїло

Плакала мати твоя

Памяташ

Ты грав на торомбі

а я на гуслях

Лем згадка зістала на памятку

яка потїшыть нас

 

ВАКАЦІЇ

Подь зо мнов

Выйдеме на Шутак

На меджі можеш ягоды зберати

Тїшыти ся як малый дїтвак

Недалеко на Бескід

Треба хлїб і солонину брати

готовый обід

А потім на Полонины

де карпатьскы медведї

ходять на малины

Вночі спати у колибі

а рано на Ґаздорань

з якой видно наше море

над Старинов гать

Вернеме ся ту нераз

Такы вакації

Лїпшы як у Хорватії про нас

 

НАША ПЛАНЕТА

Такый великый світ,

же каждый з нас

може свою планету мати

і жыти на нїй

А мы зышли ся на єдній

То не Венуша і не Марс

Але планета Земля

То не про мачку клубя

Яке може качати

Нам треба жыти на нїй

Така краса

треба памятати

лем наша планета Земля

 

(Укажка з творчости Юрка Харитуна, Літературный конкурз Марії Мальцовской 2021)

1 2 3 4 5 … 19