Недїльны віршы: Миколай Ксеняк

НАШЫ ПОДОБЫ ЖЫВОТА

Ту ся родили

І роками зрїли

Нашы подобы жывота –

Свойска култура, обряд,

Чудесны співы, крої,

Ту лем ряфали, терли,

Ту го пряли, ткали дрелих

На ногавкы, плахты,

Покровцї, канафаскы;

Ту на вечурках при свічках

Вышывала дївка квіткасте оплїча.

Ту крайчірь шыв холошнї, гунькы,

Стригав скоряны керпцї і кожухы;

Ту цімерман обдумовав,

Як окресати сосну,

Жебы на міліметрик

Запасовала до ставбы дому, –

І го трапило наряджіня,

Же деревяну церьков

Сміє збудовати

Без єдиного клинця;

Трапить го, як докінчіти святыню

І віруючім сприступнити престол,

Де бы і они могли достойно

Бога хвалити

Родным словом.

Світ признавать:

Ставбы деревяных святынь

То не є річ нагодна,

То дїйсность законна,

То дїло терпезливости і духа ,

То свідітельство дїдовизны,

Мудрых предків,

Яке нам завидять

І прастары народы світа.

Вмерла Анна Симкова, акторка ТАД в Пряшові

В віторок, 28. липця/юлия 2020, маючы 89 років, вмерла бывша членкыня драматичного колективу Театру Александра Духновича в Пряшові Анна Симкова.

На фото: Анна Симкова в ролї Десдемоны у пєсї Вільяма Шекспіра Отелло, котру на сценї ТАД грав бывшый герець Осиф Симко

Народила ся в Меджелабірцях. Ціле своє жытя присвятила акторству. Членкыньом драматичного колективу іщы товдышнього Украіньского Народного Театру была од 1946 рока. Заграла великє чысло ріль ріжного характеру, як наприклад Анну Кареніну, Марию Стюартову, Десдемону і інчы. Творчым гляданьом в акторскій інтерпретациі хоснувала інновативны поступы емоцийонального експресивного актора. Анна Симкова мала дорогоцінну примету характеру – не зносила робити на половину, коли ся за штоси мусіла червеніти, зато в своім акторскым прояві была вірна своій поетиці, і завдякы тому сохранила высокій творчый стандард. З покором принимала вшыткы ролі, ци головны, ци неголовны – як на сцені в театрі, так і в жытю. Не грала для себе. Грала для публикы, котра для ней была вшыткым. Оплескы, усміх, даколи і слезы публикы посували єй все дальше і укріпляли в тым, же тото, што робит, приносит хосен ци інспірацию.

Остатнє пращаня одбуде ся 31. липця/юлия о 13.00 год. в Домі Смутку в Пряшові. Вічна ій памят!

Наталія МАЛЕЦКА-НОВАК, ЛЕМ.фм, публікуєме в оріґіналї – лемківскім варіантї русиньского языка

Недїльны віршы: Юрко Харитун

Ехо

Із Полонин
до нашых долин
Озывають ся ехом
слова Духновіча
Я  Р – у – с – и – н …
Тополя
колыска ёго была
До церьковцї святой
ходжу помолити ся і я
Де потїху найду
Де тїшыть ся сердце
і душа моя

 

Што іщі треба?

Выйдем під Бедкид
До нашой долины
Вітрик задує заспівать
Чуєм ся як у колысцї дїтина
Выйдеш на Бескид
де жрідло Цірохы рікы
Напєм ся доброй воды
Не треба лїкы
Увидим хотарь
Буковый вінець зеленый
Белаве небо над ним
І ты щастливый

 

Не ганьба

Не роблю фіглї
Лем хоче ся менї
десь коло нашой рікы
видїти твоє тїло біле
і без фіґовых листків
Чекам на лїто
Чом ся ганьбити
Мы Адама і Евы дїти

Недїльны байкы: Миколай Ксеняк

Граблї
– Мы – сімболы теперїшнёго світа!
– Чом сьте о тім такы пересвідчены? – квокла кура од смітиска.
– Бо грабеме богатьство лем ку собі.
– То я подля тебе ретардована?

 

Наша пава
Десять книжок написала
О Канадї, Америцї,
О озерах у Афріцї,
Крокодилах і малинах
Ани єдну о Русинах…

 

Мода
Творчость моды світа
Мать можности неконечны:
Одважно облїкають
Хлопів, дївкы, жены
До красоты – – –
До наготы.

Ціну Александра Павловіча здобыла «Серна в нераю»

У 2020-ім роцї в рамках Цїн і премій словацького Літературного фонду (Literárny fond) за оріґіналну творчость, фонд удїлёвав Цїну і премію Александра Павловіча, котры належать русиньскій літературї. Оцїнёвали ся творы, котры вышли в роках 2018 і 2019.

Як інформовав Літературный фонд на своїм офіціалнім сайтї, Цїну Александра Павловіча за оріґіналный твір в русиньскім языку здобыла книжка Даньєлы Капралёвой з назвов «Серна в нераю», котра вышла у 2018-ім роцї, а выдало єй Обчаньске здружіня Колысочка.

В рамках Цїны, премію Александра Павловіча здобыв вже знамый русиньскый поет Юрко Харитун із зборником поезії під назвов «Моя тринадцята», котру выдала Академія Русиньской културы в Словацькій републіцї у 2019-ім роцї.

«Серна в нераю»

Даньєла Капралёва штудовала на Середнїй умелецько-промысловій школї в Кошіцях
шпеціалізацію фотоґрафія, і на Універзітї Павла Йозефа Шафарика в Пряшові, на
Катедрї вытварной выховы.

Робила у Вігорлатьскім музею і у Вігорлатьскій бібліотецї в Гуменнім, Музею модерного уменя Енді Варгола в Меджілабірцях і в каштелю в Снинї. Моментално є кураторков Словацького народного музея – Музея русиньской културы в Пряшові. Венує ся фотоґрафії, музеоедуколоґії, кураторству і поезії.

Зборник поезії «Серна в нераю» быв єй поетічным дебутом. Находять ся в нїм стихы по русиньскы і по словацькы. Штефан Сухый, русиньскый поет і писатель характерізовав зборник такыма словами:

„Зборник Даньєлы Капралёвой є компонованый як денниковый запис, в котрім безназвовы віршы не мають інтерпункцію, также каждый творик представлять якыйсь отвореный выдых неспокійной, но о то чістотов цїннїшой душы, глядаючой ідеал людьской статочности, ай кедь го находить лем недостаточно в конзумнім світї. На першый погляд бы ся відїло, же тоту поезію творять незвычайны денниковы записы.

Чітательске віджіня в тім припадї наводить к упрощіню. Курте, но інтензівне вздыханя – то є бой душы як о властну чістоту, так і о чістоту світа. Жывым ідеалом той чістоты духа є божскость, але не церьковна. Є то ідеал добра, справодливости і красоты, є то гляданя перспектівы віры на направу розщіпленого сумлїня модерного чоловіка.“

Цїны і Премії Александра Павловіча

Літературный фонд удїлює од 2005-го року літературну Цїну Александра Павловіча за найлїпшый літературный твір написаный по русиньскы, а в рамках цїны А. Павловіча ай премію Александра Павловіча за переклад літературного твору зо словацького на русиньскый язык (того року, вынятково, фонд удїлив премію не за переклад, але за оріґіналный твір в русиньскім языку – позн. М. П.). Цїны і премії Александра Павловіча суть все удїлёваны творам, котры вышли в попереднїх двох роках. Цїну і премію удїлює выбор Секції про оріґіналну літературу на пропозіцію пороты.

Оріґінал із: ЛЕМ.ФМ

Недїльны віршы: Гелена Ґіцова-Міцовчінова

Приготовив нянько

Павликови лижы,

бо зима з морозом

із саніцёв біжыть.

 

За селом прекраснї

білїють горбочкы,

з якых так як вітор

злетїли саночкы.

 

Із стріберным пухом

уж закрыта млака

а у дворї дїти

ставляють снїгуляка.

 

х х х

 

Ці воробель

уж нарікать

же не видить

комарика?

 

Не забзунять

ани мушкы,

глядать в садї

уж кормушкы.

 

Же вороны

лем кракають,

зато смутнї

чвірікають.

 

З няньком будку

робить Радко

і принесе

їм зернятко.

 

Та і воды

Налїй, сыну,

няй прилетять

на гостину.

Умер Богдан Ґамбаль, русиньскый інтелектуал, візіонарь і політік.

Родина благой памяти Богдана Ґамбаля передала нам інформацию, што похорон Покійного одбуде ся 8. липця/юлия 2020 р. (середа) о 12.00 год. в Любіні, на чужынї.

Похорон зачне ся в місцевій грекокатолицкій церкви свв. Апостолів Петра і Павла, яка находит ся при ул. Парковій. Труна з тілом Покійного буде выставлена од 11.00 год.

Долголітній ведучый Руской Бурсы і основатель нашого радия буде похороненый на новым комунальным цмонтери в Любіні.

Богдан Ґамбаль вмер 02. липця/юлия 2020 р.

Недїльны віршы: Даньєла Капралёва

мамочко старeнькы
очi міленькы, небо в них спiвать

волоскы бiленькы
рученькы худенькы,

Отче наш шепочуть

 

…дiвочко моя, солоденькый меде,

добрї мi є добрї коло тебе.

Дома 2017

* * *

ту Українцями,
ту сепаратістами радiо гучiть

велика рутеньска могыла мовчiть

голос прадавных предкiв
в бабиній пiснї спiвaть
в дїдовій молитвi одрїкать

корїня не конарї, легко не одрїжеш

МУК 2016

 

*  *  *

золото веце як сіль
крик веце як тихо
пінязї веце як почливость
ёго веце а веце а WC
заходовый світ
гырмить

Справы 2017

Недїльны балады: Меланія Германова

То моя балада

Жывоте, жывоте, од Бога нам даный,
Дакому доброта, дакым оплаканый…
Єден го мать метер, ружов оквітчаный,
Другый – центіметер, доктором штопканый…

Такый, як балады – тілько в них думочок,
Даколи веселый, нераз і смуточок.
Я вірю, же жывот – то єдна балада,
Бо мать смутный конець – шкода, же то правда.

Я балады люблю з дїтинства чітати,
Їх смутку розумлю, люблю їх писати –
Стишок ай жалї в каждій баладочцї,
Та ся постуля у малій купочцї.

А тоты балады никым нечітаны,
Моёв вдячнов руков оддавна писаны.
Ці вы, баладонькы, узрієте світа?
Ці щі вас даколи хтось другый прочітать?

Вірьте, я уж стара, прошли мої рочкы –
Та собі присядьте до дакой книжочкы.
А тихо там сидьте і б
удьте скромненькы,
Бо тото, што мале – тото є велике…

 

Вернутый дарунок

За два рочкы за мнов ходив, а любив богачку,
Мене худобну лем зводив – збавив ня віночку.
Дзвоны выдзваняли, ішов ся вінчати,
Богачку за жену мав сі праві взяти.

Вышла до церьковцї і ся перехрестила,
О рік му вложыла у перинцї сына…
Я ті приношам, бо єсь на то забыв,
А такой ті вертам, шро-сь у нас охабив.

Наперед го похрести, аж пак ся з нёв звінчай –
Запамятай собі: „Што єсь мі обіцяв?!‟
Выбігла із церькви, Боже преміленый –
Зрекла єм ся сына – є то грїх смертельный.

Скочіла із моста до воды глубокой –
Вінчую вам щыстя – майте од ня спокій.
Ты, сыночку, за ня нянькови подякуй,
Же роснеш без мамы як сирота дака…

На тото чудне вінчаня,
На смутны хрестины
Остало лем споминаня
Аж до днешнёй днины.

Недїльны віршы: Елена Хомова-Грінёва

Час
Не позерай на час
він втече од нас,
не заставить,
не почекать
дупоче як сплашеный
кінь дорогами.
Потягнеш узду,
поволиш серсам,
повтераш чело руками,
то ніч не платне,
не хопиш жывот,
одышов, перелетїв
охабив нас,
він уж є давно
за горами…

Перелетїв час…
Мотыль крыла розкрыв
зрана поціловав
квіточкы,
злетїв,
посидїв на плечу
опоєный красов
дївочкы.
Збілїте тїло заганьбив,
тїнь закрила очі,
она вірила.
Стих голос,
в душі непокій.
Одышла любов,
Одлетїв час
Далеко на крылах.

1 28 29 30 31 32 44